Загальне поняття про психологію виховання

Виховання складає важливу функцію суспільства. Економічне й на­ціонально-духовне відродження України неможливе без переосмислен­ня його складових - виховання нової людини як особистості. Виховання становить головну внутрішню сутність навчання і ґрунтується на трьох складових: діяльності, спілкуванні, взаєминах.

Однозначного підходу до виховання сьогодні немає ні у вітчизняній науці, ні у практиці. Дослідників цікавить вирішення таких завдань:

1) можливість активного і цілеспрямованого формування особистості.
Тут найбільш чітко розрізняються погляди вчених на суть особистос­
ті, і перш за все співвідношення соціального і біологічного в станов­
ленні особистості і її розвитку;

2) закономірності і механізми формування моральної сфери особистості,
можливості, умови і механізми активного впливу на цей процес;

3) принципи і умови вивчення і організації системи впливів на процес
формування особистості. В цьому плані особливе значення надається
положенню психологічної науки про вікову періодизацію психологіч­
ного розвитку і провідних типів діяльності;

4) оптимальні форми, умови і засоби організації виховного процесу, які
забезпечують найбільш широкі можливості психологічної перебудови
особистості.

Предметом психології виховання є вивчення психологічних законо­мірностей формування свідомості людини як особистості в умовах ці­леспрямованої організації педагогічного процесу. Психологія виховання розглядає виховання як процес, що здійснюється при взаємодії вихова­телів і дітей, взаємодії самих школярів, які є не тільки об'єктами, але й суб'єктами виховання.

Розкриваючи психологічні механізми формування морально-во­льової сфери особистості, моральної свідомості, моральних уявлень, понять, принципів, переконань, моральної основи вчинків, моральних почуттів, звичок і способів поведінки, в яких проявляється ставлення до інших людей, суспільства, психологія виховання виявляє загальні закони активного «проектування» підростаючої особистості, принци­пи, умови і специфіку організації виховного процесу на різних віко­вих етапах.

Розкриваючи закономірності психічної діяльності учнів в умовах ви­ховного впливу, психологічні основи самовиховання школярів, психологія виховання вивчає механізми цих впливів на формування рис особистості.

На даному етапі розвитку суспільства в психолого-педагогічній науці виділяється перспективний конструктивний підхід до особистості в про­цесі виховання, згідно з яким слід створювати нові механізми виховання і моральної саморегуляції школярів. У цьому плані перспективними ви­даються такі форми взаємодії у системі «вихователь-вихованець», які ак­тивізують закономірний процес зростання виховуючої ініціативи у дітей, що проявляється у постановці виховних завдань самими вихованцями, розширюючи рамки їхнього особистісного вдосконалюючого смислопо-кладання, зміцнюючи властиві їм ціннісні орієнтири. Ідеї особистісно зо­рієнтованого виховання особливо актуальні для нашої країни (І.Д. Бех, 1998, В.Г. Кремень, 1999). Особистісно зорієнтований підхід до вихо­вання певною мірою грунтується на методологічних принципах західної гуманістичної психології: самоцінності особистості, глибокої поваги до особистості та емпатії до неї, врахування її індивідуальності.

Особистісно зорієнтоване виховання передбачає мету формування і розвитку у дитини особистісних цінностей. Лише вони, завдяки своїм показникам, здатні виконувати функцію вищого критерію для орієнта­ції індивіда у світі й опори для особистісного самовизначення і само-реалізації.

Особистісно зорієнтоване виховання є перспективним, оскільки воно виходить із самоцінності особистості, її духовності і суверенності. Його метою є формування людини як неповторної особистості, творця самої себе і своїх обставин. Відповідне технологічне забезпечення має ґрунту­ватись на діалогічному підході, який визначає суб'єкт-суб'єктну взаємо­дію учасників педагогічного процесу, їх самоактуалізацію і самоорієнта-цію. Визначальним для особистісно зорієнтованого виховання має бути соціокультурний діалог у системі «педагог-дитина» на основі її розумін­ня, прийняття і визнання.

Теорії виховання

В Україні створюється нова система виховання, яка водночас є націо­нальною й інтернаціональною, вона ґрунтується на гуманістичних ідеях виховання, а її орієнтири узгоджуються з кращими надбаннями світової цивілізації, науки.

О.В. Сухомлинська (1997), аналізуючи теорії виховання, виділяє: Персоналістичні теорії (або гуманістичні, ліберальні, недирективні, органічні, пульсаційні, вільні, відкриті). Вони спираються не на свобо­ду й автономність особистості, а на усвідомлення і розвиток: потреб,