IX. Поняття про уміння. Учбова діяльність учнів як одна з форм учіння 287

професії, повинен визначитися, зміщуючи мотив на ціль. Старшоклас­ники не тільки визначають мету, а й намічають план її досягнення, пе­редбачають наслідки її здійснення. Слабкою стороною цілетворення у старшокласників є невміння розподіляти увагу на виконання основних та другорядних цілей.

Старший шкільний вік - це вік відповідної стабілізації особистості, а тому помітною стає відсутність суперечливості емоцій. Емоції старшо­класника більш багаті, ніж у підлітка, тобто їх викликає більше коло ре­чей, явищ, подій. З'являється нова гама як позитивних, так і негативних емоцій. Негативні емоції пов'язані з планами на майбутнє. Тривожність виникає у спілкуванні з людьми, від яких старшокласники залежать або при невідповідності своїх можливостей тим вимогам, які пред'являє їм суспільство чи близьке коло людей.

Отже, учбова діяльність учнів старшого шкільного віку носить учбо­во-професійний характер. Вона є основою для професійної підготовки, а тому частина навчальних дисциплін не викликає інтересу. Старшоклас­ник більш зацікавлений у високих оцінках з тих дисциплін, які мають прямий чи опосередкований зв'язок з вибором професії. У старшому шкільному віці більш розвинуте свідоме ставлення до учіння.

Вміння самостійно вчитися

Д.Б. Ельконін підкреслював, що рівень сформованості учбової діяль­ності не повинен ототожнюватися з рівнем уміння самостійно виконува­ти конкретні завдання. Самостійне виконання, наприклад, домашніх за­вдань, контрольних робіт не є показником сформованості учбової діяль­ності і може відбуватися за типом самостійного розв'язання практичної задачі [6].

Вживаючи термін "учбова діяльність", часто розуміють його як ді­яльність учня в класі, здійснювана під керівництвом вчителя. Коли ж зв'язати його з поняттям самостійності (самостійна учбова діяльність), тоді виникають асоціації з самостійним виконанням учнем вдома або в позаурочний час окремих завдань. Таке пояснення не відповідає змісту поняття "самостійна учбова діяльність". І.А. Зимня розуміє самостійну роботу школяра як більш широке поняття, ніж домашня робота. Само­стійна робота може включати позаурочну роботу. Самостійна робота є похідною від правильно організованої учбової діяльності учня на уроці. Це специфічний вид учбової діяльності школяра. Це вища форма учбової діяльності учня, форма самоосвіти, що пов'язана з його роботою в класі. Це форма роботи за індивідуальними планами, що доповнюють, а тому розширюють та поглиблюють знання, отримані школярем у класі. Автор пише, що в діяльнісному визначенні самостійна робота - це організована

Вікова і педагогічна психологія

самим школярем під впливом його пізнавальних мотивів в раціональний час, в умовах самоконтролю, опосередкованого впливу та безпосередньої роботи вчителя на уроці [8].

Ю.М. Кулюткін у загальній формі розумову самостійність визначає як важливу якість особистості, що лежить в основі творчої спрямованості людини, продуктивності її діяльності. Розумова самостійність, на його думку, виявляється в здатності учня ставити перед собою цілі діяльності, визначати для себе її задачі, відбирати засоби та способи їх розв'язання. Самостійність виявляється також і в здатності людини планувати, орга­нізовувати, регулювати свою діяльність та в добре розвинутих діях са­моконтролю і самооцінки. Автор, узагальнюючи свої міркування, пише, що розумова самостійність - це здатність особистості здійснювати само­управління своєю діяльністю.

Вчені виділяють різні рівні розумової самостійності. Так, за склад­ністю учбових задач, що розв'язують учні, можна вирізнити три рівні. Перший рівень розвитку самостійності характеризується тим, що учні вміють розв'язувати типові задачі, тобто такі, що потребують простого відтворення засвоєних на уроці способів використання знань. Другий рі­вень означає, що учні виявляють здатність самостійно розв'язувати не­стандартні задачі, вдаватися до самостійних пошуків способів, дій, опе­рацій, що потребують встановлення міжтемних зв'язків, узагальнення, класифікації, доведення. Третій, найбільш високий рівень самостійнос­ті виявляється у здатності учнів розв'язувати творчі задачі. Школярі, які досягають цього рівня, у творчих пошуках вдаються до переносу знань, умінь та навичок.

Виділені рівні дають можливість вчителеві оцінити розвиток в учнів розумової самостійності, але не показують умови переходу від нижчого до вищого рівня. У зв'язку з цим необхідно нагадати, що і у процесі фор­мування розумової самостійності ми повинні враховувати два рівні роз­витку: актуальний і перспективний. Навчання має орієнтуватися на по­тенційні можливості людини, на "зону найближчого розвитку" (Л.С. Ви-готський). Для того, щоб пояснити механізм підвищення рівня розумової самостійності, нам необхідно чітко уявити сам процес розвитку цього феномена. Розвиток самостійності являє собою перехід учня від діяль­ності під контролем вчителя до такої діяльності, коли школяр починає діяти під власним контролем.

Механізм самоуправління можна пояснити на основі загального гене­тичного закону культурного розвитку, який належить Л.С. Виготському. Згідно поглядів Л.С. Виготського, кожна функція в культурному розвитку дитини з'являється на сцені двічі, в двох планах, спершу- соціальному, як категорія інтерпсихічна, як зовнішня, а потім - в психологічному, все­редині дитини, як категорія інтрапсихічна. Описаний Л.С. Виготським