IX. Понятті про уміння. Учбова діяльність учні» як одно з форм учіння

Основним механізмом виникнення вищих психічних функцій є інтері­оризація, тобто перетворення зовнішніх дій, спрямованих на засвоєння досвіду, у внутрішні. Як писав Л.С. Виготський, "Ми могли б сформулю­вати загальний генетичний закон культурного розвитку у такому вигляді: будь-яка функція у культурному розвитку дитини з'являється на сцену двічі, у двох планах, спочатку - соціальному, потім - психологічному, спочатку між людьми, як категорія інтерпсихічна, потім всередині дити­ни, як категорія інтрапсихічна" [3].

Отже, на думку Л.С. Виготського, навчання є основною детермінан­тою психічного розвитку, але нею може бути лише таке навчання, у яко­му будуть враховувати актуальний розвиток, тобто те, що учень вже вміє виконувати сам і "зону найближчого розвитку", яку розуміють як досяг­нення учня, що виникають в умовах допомоги йому дорослими."Навча-ти, - писав Л.С. Виготський, - дитину тому, до чого вона не здатна на­вчатися, так не корисно, як і навчати тому, що вона вміє вже самостійно робити" [3].

Концепція О.М. Леонтьєва розвивалася з розвитком концепції Л.С. Ви­готського, але має ряд нових елементів. О.М. Леонтьєв, як і Л.С. Вигот­ський, розрізняє процес пізнання певної групи об'єктів, явищ, дій та уза­гальнені процеси пізнання, тобто пізнавальні процеси. Згідно поглядів О.М. Леонтьєва, щоб оволодіти знаннями, уміннями та навичками, необ­хідна адекватна діяльність, продуктами якої є саме цей досвід. Будь-яка діяльність включає об'єкт впливу, наприклад, текст параграфа, вправа з мови, задача певного типу тощо, акти його перетворення (зовнішні прак­тичні, внутрішні психічні дії, операції), продукт (знання, уміння, нави­чки), умови та засоби перетворення, а також психічні дії контролю за цими складовими елементами діяльності та оцінювання і доцільного ви­правлення їх. Учневі, щоб оволодіти досвідом, потрібно оволодіти діяль­ністю, в якій він засвоює досвід. Механізми цього засвоєння пояснюють по-різному. Так, у асоціаністичній концепції учіння визначається зовніш­німи впливами (особливостями зв'язків, асоціацій у об'єкті засвоєння). Головною детермінантою його є пам'ять.

З іншої точки зору, засвоєння зводиться до формування понять, що відбувається шляхом сходження від конкретного до абстрактного, теоре­тичного і від нього знову до досвіду. Як справедливо підкреслює І.І. Ілья-сов, що у даному випадку акцентується увага лише на змістовій стороні засвоєння і випускається діяльнісна. Не йде мова про відповідні способи діяльності для формування не лише окремих понять, а цілих родо-видо-вих систем понять, щоб це було засвоєння високого теоретичного рівня.

Л.С. Виготський наголошує, що для засвоєння соціального змісту по­нять недостатньо об'єкта, потрібне спілкування. Це положення правиль­не, але тоді виникає питання, що ж більше зумовлює процес засвоєння,

зокрема, спілкування чи діяльність і чи не є це класичним соціологізмом? Концепція О.М. Леонтьєва відрізняється від концепції Л.С. Виготського тим, що відповідно до її положень для засвоєння понять необхідний як об'єкт, так і спілкування, а головне -діяльність учнів з об'єктом. Спрямо­вувачами цієї діяльності є сам об'єкт та спілкування. Важливим положен­ням у концепції О.М. Леонтьєва є те, що початковою формою діяльності є зовнішня практична діяльність з об'єктами або їх зовнішньомовленнє-вими замінниками, а завершальною формою діяльності, у якій відбува­ється засвоєння, є внутрішня розумова діяльність з об'єктами. Спочатку зовнішні знання, уміння та навички по відношенню до учня, наприклад, той досвід, що складає зміст пояснення вчителя або зміст параграфа з відповідної теми, шляхом інтеріоризації перетворюються у внутрішні, присвоюються учнем. Отже, у процесі учіння учень для засвоєння по­винен сприйняти об'єкт, сам спосіб дії з цим об'єктом, пояснити основні характеристики цього об'єкта, зрозуміти властивості об'єкта і спосіб дії з ним та виконати діяльність, яка полягатиме у виконанні дій, спрямованих на пошук істотних властивостей, відповідних дій з ними та на оцінюван­ня і перевірку.

Погляди на пізнання і учіння Л.С. Виготського та О.М. Леонтьєва складають основу теорії засвоєння дій і знань П.Я. Гальперіна. Вона називається теорією поетапного формування розумових дій. З назви видно, що знання автор розглядає як похідні від дій та рівня їх засво­єння. З огляду на це, у цій теорії предметом засвоєння є дії та знання. Знання про дії, які ще не засвоєні учнями і не використані ними для виконання дії, називаються схемою орієнтовної основи дії (ООД). Орі­єнтовна основа дії є психологічним механізмом регуляції виконавчих та контрольних операцій.

П.Я. Гальперін та Н.Ф. Тализіна виділили три типи орієнтовної осно­ви дії за трьома критеріями: ступенем повноти (повна-неповна), мірою узагальненості (узагальнена-конкретна) та способом отримання (само­стійно чи в готовому вигляді від учителя). Повнота орієнтовної основи визначається наявністю в ній відомостей про всі компоненти дії: предмет, продукт (мотив, ціль), засоби, склад та зразок виконання операцій. Уза­гальненість орієнтовної основи характеризується широтою класу об'єк­тів, у взаємодії з якими можна використати цю дію. Самостійна побудова орієнтовної основи може здійснюватися або шляхом виведення із більш загальної, або шляхом пошуків, спрямованих вчителем. Поєднання різ­них показників кожного з трьох критеріїв дає певний тип ООД. Так, ООД може бути неповна, конкретна, отримана самостійно (І тип), або повна, конкретна, як зразок, така, що дається в готовому вигляді (II тип), або по­вна, узагальнена, теж дається в "готовому вигляді" (III тип) тощо. Всього може бути вісім типів ООД.

27О