Соціальна ситуація особистісного зростання сучасного підлітка

Особистісне зростання підлітка. Класична психологія розвиток особис­тості підлітка пов'язувала з процесом статевого дозрівання. Дослідження другої половини XX століття підсилили роль процесу соціалізації у пси­хологічних змінах особистості у підлітковий період. Цей вік вважається найважливішим і складним періодом людського життя, а психічна напру­женість, що узгоджується з формуванням цілісності особистості підлітка, залежить як від психофізичного дозрівання, особистої біографії, так і від суперечностей суспільної ідеології та духовної атмосфери суспільства.

Криза особистості підлітка

Окремо слід зупинитися на підлітковій кризі, яку пов'язують з ду­ховним зростанням особистості підлітка і зміною її соціального статусу.

18О

Вікова і педагогічно психологія

VI. Психологія особистості підлітка

1 81

 

В психологічній літературі існують різні точки зору щодо характеру пе­ребігу підліткової кризи: а) розуміння всього періоду підлітковості як од­нієї безперервної, тривалої кризи; б) погляд на кризу як на точку, момент дуже нетривалих за часом змін; в) розглядання кризи, як результату не­правильних виховних впливів; г) оцінка кризи, як необхідного і законо­мірного етапу психічного розвитку. Розмаїття цих уявлень базується на емпіричних дослідженнях, які справді таки вказують на те, що в одних підлітків яскраво виявляються основні симптоми кризи: впертість, нега­тивізм, егоцентризм, зухвалість, протести проти авторитетів, відчуження (деперсоналізація), порушення оцінки образу фізичного «Я» та ідентич­ності, асоціальність поведінки. В інших особистісний розвиток відбува­ється без особливих екстраординарних зовнішніх проявів.

Уявлення про психічний розвиток як процес якісних перетворень (криз), періодичного зламу старих структур і формування нових, най­більш повне вираження знайшли у роботах Л.С. Виготського. При цьо­му вченим підкреслювалося те, що чим яскравіше, енергійніше протікає криза, тим продуктивнішим стає процес формування особистості.

Сама підліткова криза не має симптомів хвороби, але може у гострій стадії сприяти виникненню екстремальної ситуації і визначити розвиток психогеній, акцентуацій, неврозів.

Отже, криза періоду дорослішання може бути пов'язана з гетероген­ною групою розладів особистості, загальна ознака яких - віковий етап їх появи і, як правило, бурхливий полісимптоматичний перебіг. З одного боку, більшість особистісних порушень даного віку мають перехідний характер. З іншого — саме в цей період закладаються основи розладів осо­бистості, котрі можуть надалі виявлятися в дорослому віці.

Дослідники криз психічного розвитку виділяють у них три етапи: І) передкритичну або негативну фазу - період зламу, порушення, розлад­нання звичних форм поведінки і раніше сформованих структур; 2) власне момент кризи; 3) посткритичну фазу, тобто період побудови нового.

У підлітковому віці в особистості з'являються різні проблеми, і вона не завжди буває спроможна виробити відповідно новій соціальній ситу­ації розвитку механізми подолання труднощів. Підліткова криза об'єд­нує в собі різні види поведінки і переживань, які пов'язані з труднощами особистісного зростання. Найчастіше вони характеризують кризу іден­тичності. Останню можна розглядати як реакцію на втрату статусу ди­тини, на глибоку невідповідність біологічних можливостей соціальним, на невпевненість у своїй компетентності у багатьох питаннях життя. Підлітки починають «пошук себе», ставлячи вічні питання: Хто я? Для чого я? Яким я хочу бути? Яким мене бачать інші? Найважливішим фак­тором, що впливає на виникнення кризи ідентичності, стає особистіс-на рефлексія на свій внутрішній світ і глибока незадоволеність собою.

Багато підлітків відчувають сумніви у наявності в себе власної індиві­дуальності, інколи можуть сприймати себе «як копію» іншої людини. Ці побоювання часто призводять до неприйняття соціальних зразків, у тому числі батьківських і вчительських.

Реакції протесту проти авторитетів можуть мати генералізований ха­рактер і бути спрямовані проти сім'ї, школи, інститутів соціалізації. Зміст їх - протистояння авторитетам (батькові, вчителю, тренеру), існуючим порядкам, структурі соціальних норм. Інколи спостерігається відмова від опору і уникнення його, що сприяє входженню до псевдорелігійних спільнот або неформальних угруповань.

Криза особистості в період дорослішання може бути пов'язана з пе­реживанням «відчуження». Під останнім розуміють зміни у сприйнят­ті самого себе (деперсоналізація), інших людей або оточуючої дійснос­ті (дереалізація). Для деперсоналізації характерна тривога, пов'язана зі змінами власного тіла. Підліткам здається, що їх руки і ноги значно збільшилися, пропорції обличчя порушилися, зріст або дуже малий, або занадто високий і т. ін. Дехто відчуває сумніви у реальності власної осо­бистості. Щоб позбутися таких переживань, вони виробляють «істинні» поведінкові ритуали, що дозволяють впевнитися у реальності своїх дій і самого себе. Наприклад, можуть годинами не відходити від дзеркала, уважно розглядаючи своє обличчя і все тіло. Деперсоналізація у межах підліткової кризи виступає і як переживання відірваності від зв'язків з людьми, цінностями і світом. Підлітки можуть скаржитися на те, що їх ніхто не розуміє, що вони самотні, не знайшли свого місця у житті, не за­слуговують на повагу, не мають власного «Я».

Актуальним стає порівняння з однолітками. Уважно спостерігаючи за ними і постійно порівнюючи себе з іншими, підліток часто перебіль­шує свої справжні фізичні недоліки. Заниження самооцінки, зумовлене переживаннями з приводу надуманих недоліків образу фізичного «Я», призводить до появи «комплексу Терзіта». Існують значні індивідуальні відмінності у проявах цього комплексу. У дуже чутливих підлітків мо­жуть виникати важкі кризи самооцінки, хоча в інших їх однолітків, на­віть значні дефекти тіла (диспластична фігура) не викликають «комплек­су Терзіта».

У багатьох підлітків переживання кризи пов'язане із зовнішніми проя­вами негативізму та егоцентризму. Негативізм — це відносно нетривалий за часом емоційний стан, який проявляється у діях і вчинках підлітка, що не несуть ніякого смислу. Точніше, це протидія іншому та невмотивовані протистояння дорослим (частіше батькам).

Швейцарським психологом Ж.. Піаже був відкритий феномен «вер­бального егоцентризму», суть якого надалі у роботах вченого була уточ­нена і пов'язана з фактом пізнання речей, інших людей і самого себе.