Особливості психологічного захисту в |в,біля|дітей

Кожен захисний механізм формується спочатку для оволодіння конкретними інстинктивними спонуканнями і пов’язаний, таким чином, з|із| певною фазою індивідуального розвитку. У|в,біля| маленьких дітей, до того як сформується повноцінна система психологічного захисту, реакція на неприємні переживання|вболівання| – автоматична, а саме – фізіологічний відхід|догляд| від подразника. У|в,біля| деяких дітей психологічний захист частіше виявляється в період неспання|пильнування|, а в|в,біля| інших – здебільшого під час сну.

Із|із| захисних реакцій, помічених у|в,біля| дітей і підлітків, найтиповіші, як вважає|лічить| О. Е. Лічко, такі: пасивний протест, опозиція, імітація, емансипація і компенсація.

Пасивний протест – це рання форма захисної поведінки. Вона виявляється у відмові від спілкування навіть з|із| близькими людьми, від їжі, від ігор. Така реакція найчастіше виникає в|в,біля| дитини|дитяти|, якщо її раптово відірвали від матері, сім’ї, звичної групи однолітків. Зазвичай пасивний протест виявляється в так званому синдромі госпіталізму. Дитина|дитя| прагне по змозі відхилитися від будь-яких зовнішніх дій. Досить|досить| типова поза в такому стані – лежачи обличчям до стіни|з'являється,являється|. Аналогічно до інших захисних форм, «поведінковий відхід»|догляд| є|з'являється,являється| несвідомим захисним механізмом. Дитина|дитя|, потреб якої в турботі, емоційних|емоціональних| контактах постійно не задовольняють, поступово стає аутичною|. Зовні|зовнішньо| це виявляється у немотивованій відмові від виконання необхідних дій.

Переживаючи смерть батьків, діти використовують цей захисний механізм у формі відкидання смерті – навіть якщо мають про неї уявлення|виставу,подання,представлення|. Сила дітей – у вірі в те, що майбутнє буде благополучним. Якщо надії немає, дитина|дитя| зупиняється у своєму розвиткові й може навіть регресувати до безпечного минулого або ранніх фантазій. Нормальна, своєчасна зрілість, здатність|здібність| стати самим собою припускає|передбачає|, що завдяки досить|досить| теплому ставленні матері та інших близьких дитина|дитя| змогла повірити|ввірувати,повірити| в безпечне оточення. Нерідко|незрідка| відсутність справжньої теплоти до малюка|маляти| батьки маскують особливою увагою до «інтересів дитини|дитяти|», гіперопікою, прихильністю до різних виховних теорій, самопожертвування.

Опозиція – це форма активного протесту проти|супроти| норм і вимог дорослих. Коли батьки або вихователі висувають до дитини|дитяти| надмірні вимоги, вони провокують опозицію. Часті претензії, непосильне навантаження (несумісне з|із| реальними можливостями|спроможностями| дитини|дитяти|) породжують у|в,біля| неї внутрішнє напруження|напруження|. Наприклад, поширене уявлення|виставу,подання,представлення|, що діти виявляють любов до своїх батьків раніше, ніж до інших людей. Однак|однак|, як засвідчили дослідження психологів, – це ілюзія. Зазвичай дитина|дитя| вперше|уперше| відчуває|відчуває| любов до однолітка, а не до батьків. Це відбувається|походить| тому, що для дитини|дитяти| молодшого віку батько і мати більше є об’єктами залежності й страху, ніж любові|кохання|, яка за своєю природою основана на рівності й незалежності. Любов до батьків (якщо відокремити|відділити| її від ніжної прихильності), як правило, розвивається в пізнішому віці.

Інший приклад|зразком| – жорстока авторитарна вимогливість батька. У всіх патріархальних суспільствах|товариствах| ставлення|ставлення| сина до батька, з одного боку, це стосунки підпорядкування|підкорення|, а з|із| іншого – бунту, тобто містять|утримують| постійний елемент розриву. Не дивно, що вони можуть викликати|спричинити| ворожість, яка швидко пригнічується|придушується|, оскільки це батько, і виявляється у вигляді зростаючого страху перед ним, спричинюючи|призводячи,наводячи| принижену підлеглість або виливаючись у бунт проти|супроти| життя загалом.

З|із| появою другої дитини|дитяти| для первістка виникає драма, оскільки новонароджений виштовхує старшого із|із| затишку батьківської любові|кохання|, що природно породжує ревнощі й суперництво дітей. Якщо після народження брата або сестри батьки не здогадалися належно|належно| розподілити між дітьми увагу і ласку, то в|в,біля| старшого може виникнути відчуття|почуття| самотності|самітності,самотності|, яке нерідко|незрідка| залишається з ним на все|наступне| життя. Відчуття|почуття| невпевненості, яке виникає, діти зазвичай прагнуть заглушити демонстрацією надмірної рішучості. Тоді їхня поведінка, з позиції дорослих, стає незрозумілою|непояснимою,непоясненною|, хоча насправді ця поведінка є реакцією на брак|нестачу| любові|кохання| з боку близьких і заклик|призов| повернути її. Опозиція завжди активується у разі втраті або зниження уваги близьких. Така ситуація виникає не тільки|не лише| після народження другої дитини|дитяти|, а й після|внаслідок| появи вітчима. За цих обставин опозиція спрямована на те, щоб з|із| її допомогою повернути увагу близьких. Тоді дитина|дитя| стає хворою, прогулює заняття, |із| втікає з дому|дому,хати|. У|в,біля| підлітків ця реакція може виявлятися в незрозумілих крадіжках, демонстративному інтересі до алкоголю, наркотиків, суїцидних| демонстраціях, самообмовах, розпусті. Усе це – різноманітні|всілякі| сигнали рідним: сигнал про екстрену потребу уваги, турботи і любові|кохання|. Якщо цей заклик|призов| неефективний, то дитина відходить|догляд| в інший світ – світ інших цінностей, світ фантазій.

У певний момент свого розвитку «Я» одержує|отримує| здатність|здібність| долати|переборювати| незадоволення і йти|вирушати| в опозицію за допомогою фантазії. Абсолютно|цілком| очевидно, що все це різноманітні|всілякі| способи, що формують згодом заміщення. А наразі це рання форма заміщення, яка є інструментом привернути до себе втрачену увагу. «Швидше|скоріше,скоріш| зверніть на мене увагу, інакше я пропаду!» Іноді|інколи| опозиція виявляється і у формі психічної регресії. Зокрема, у сім’ї, де народилася ще одна дитина|дитя|, старша починає|розпочинає,зачинає| вередувати і дуріти, як маленька, підсвідомо вважаючи|гадаючи|, що за це і люблять|кохають| малюка|маляти| дорослі. Суть взаємодії з|із| батьками зводиться до проблеми: яким бути, щоб вони любили|кохали|, і як досягти перемоги над одним з батьків у боротьбі за любов|кохання| іншого? Побоювання, що не вдасться реалізувати батьківські очікування|чекання|, зумовлюють напруження|напруження|, що перетворюється на мрії про незвичайні успіхи, яких насправді досягти неможливо. Тоді діти знаходять|находять| шлях|колію,дорогу| до своєї невразливості за допомогою дурості|дурниці| або хвороби.

Імітація – це реакція, яка виражається|виказується,висловлюється| в прагненні у всьому наслідувати певну особу|обличчю,лицю|, улюблену|любій| людину, героя. У|в,біля| дорослого наслідування вибіркове. Він виокремлює в|в,біля| іншого|лише| щось і здатний|здібний| наслідувати тільки ці риси, не поширюючи|розповсюджуючи| свою позитивну реакцію на решта рис цієї людини. Відповідно й емоційне|емоціональне| ставлення|ставлення| до предмета наслідування в|в,біля| дорослого стриманіше, ніж у|в,біля| дитини|дитяти|. |в,біля|Дітям властиве глобальне прийняття або заперечення. Цілісна імітація – це рання форма ідентифікації з|із| дорослим.

Емансипація – це боротьба дітей за самоствердження|самоутвердження|, самостійність, свободу і навіть за майнові права. Загалом це вивільнення з-під контролю і заступництва дорослих. Схоже, що формуючи прийоми емансипації, дитина|дитя| відпрацьовує|відробляє| з|із| їхньою допомогою проектування на себе способів поведінки і рис дорослих, переймаючи їхні права і можливості|спроможності|.

Компенсація – реакція, за допомогою якої дитина|дитя| прагне заповнити слабкість і невдачі в одній сфері успіхами в іншій. Наприклад, кволий підліток утішає себе тим, що «зате» він відмінно|чудово| вчиться, а поганий учень – тим, що він «зате» перемагає у бійках. Іноді|інколи| незрілі форми психологічного захисту зберігаються і в|в,біля| дорослих людей. Наприклад, Дон Жуан – представник яскраво вираженої|виказаної,висловленої| компенсації: йому необхідно безперервно доводити свою мужність у сексі, тому що|бо| він через свій характер|вдачі| не впевнений у власній чоловічій доблесті.

Як відомо, підлітки з|із| відхиленнями у фізичному розвитку особливо страждають у колективі від знущання і насильства. Їх дражнять: «Дядьку, дістань горобця», «жиртрест»|, «очкарик», «прищ», «конопуха»|, «рудий» тощо. Разом з образливими прізвиськами цим дітям приписують багато інших негативних рис. Як наслідок занурення (інтеріоризації|) зовнішніх оцінок, які пригнічують, у|в,біля| них поступово формується загальне|спільне| негативне ставлення|ставлення| до себе і назріває душевний конфлікт. Відчуваючи внутрішній конфлікт, ці діти прагнуть, насамперед|передусім|, компенсувати це все в сім’ї (відчути підвищену повагу і любов|кохання|).

Що більше приховує дитина|дитя| незадоволення|невдоволення| своїм оточенням, сім’єю, то більше проектує її на зовнішній світ, набуваючи|придбаваючи| переконання про те, що світ|світ| ворожий і страшний. Коли ні в сім’ї, ні в школі компенсації нема, – виникає бунт! Тоді й надходять|надходять| безперервні скарги на зухвалу, грубу, різку поведінку дитини|дитяти| в школі та вдома|вдома,дома|. Лінощі, так само як слабкість чи хвороба, стають вибаченням для невдач і відсутності наполегливості та ініціативи у розв’язанні життєвих завдань. Бути ледачим|лінивим| не так соромно, як бути тугодумом. Брехливість є компенсацією, яка дає змогу пом’якшити відчуття ущербності. Багато разів для дитини|дитяти| правда виявлялася|опинялася| небезпечнішою за брехню, і вона віддала перевагу останній.

Борючись з|із| низькою оцінкою своїх чеснот, така дитина|дитя| приписує собі риси, які підвищують її відчуття|почуття| власної гідності|чесноти,достоїнства|, упевненості у собі, що дорослі кваліфікують як грубість і нахабство. Відчуття власної непривабливості, що зафіксувалося в дитячому або підлітковому віці, може сформувати стійке уявлення про свою неповноцінність, ущербність і породжує в характері|вдачі| замкнутість, боязкість, егоцентризм або ворожість до навколишніх. Компенсацію особливо легко реалізувати егоцентричній |дитині|дитям| в разі безтурботної поведінки дорослих, які її оточують. Така дитина|дитя| безперервно вимагає визнання|зізнання| своїх достоїнств і перебуває|перебуває| в постійному конфлікті з|із| батьками і вихователями.

Однак рання привабливість дитини|дитяти| також може мати певні наслідки|результатами|. Наприклад, чарівна дівчинка|дівчатко|, яка з дитинства всіх легко завойовувала, коли подорослішала, нічого не робить, чекаючи, що все найкраще буде саме її завдяки фізичній красі. У|в,біля| неї формується стійкий акцент на своєму тілі, і тому вона інтелектуально погано розвивається. Старіючи, втрачаючи|розгублюючи| привабливість, вона дивується і страждає, важко|тяжко| переживаючи охолодження ставлення|ставлення| до себе навколишніх|довколишніх|, і впадає в депресію, сприймаючи зміну ситуації як поразку|ураження|.

У міру дорослішання в|в,біля| дитини|дитяти| поступово виявляються окремі епізоди витіснення. Наприклад, дитина|дитя|, яка провинилася і для якої спогад про певну подію є неприємним, однак|та| через нетактовні питання дорослих змушена згадувати|спогадувати,пригадувати| про неї, |розпочинає,зачинає| замінює реальні факти вигаданими, що описують подію так, як вона повинна була б розвиватися згідно з бажанням|волінням| дитини|дитяти|. З тієї самої причини діти з|із| фізичними особливостями, наприклад, огрядні, виконуючи тест «Малюнок людини», зазвичай не малюють фігуру, а тільки голову, особливо обличчя, або зображують фігуру в умовній манері. Таким чином реалізується витіснення непривабливих особливостей свого тіла, що дає змогу знизити інтенсивність психотравми|.

Ізоляція. Цей вид захисту іноді|інколи| виявляється досить|досить| рано. Граючись з лялькою або звірятко|із|м, дитина|дитя| може «дати» йому змогу|спроможність| робити|чинити| і говорити все, що їй самій заборонено: бути жорстокою, лаятися, висміювати інших тощо.

Стикаючись з|із| виявами|виявами| психологічного захисту дітей, треба не стільки засмучуватися і гарячкувати, скільки виявляти|виявляти| терпіння і, головне, любов|кохання| і дружню поблажливість. Знати, що їхній гнівний бунт, – справедливий, і зрозуміти, прийняти їхню образу на тих дітей, яких дорослі проголошують хорошими|доброчесними|.

Корисно обговорити |диперед сном те, що турбує дитину. В цей час вона не відволікається і з|із| великою увагою та зацікавленням дослухається до мами чи тата|папи|. Старшим дітям можна розповісти|розказати| відповідний|придатний| анекдот, оскільки анекдоти не містять|утримують| загрози|погрози| і стимулюють незалежність слухача. Тим самим вони дозволяють обійти природний опір слухача.

Особливо складна ситуація виникає, коли народжується нова дитина|дитя| в сім’ї. У цьому разі найкраще – залучити старших дітей до догляду за малюком. Треба зацікавити їх новонародженим і дозволити розділити відповідальність за його благополуччя. Тоді вони не думатимуть|вважатимуть|, що особлива увага до малюка|маляти| зменшує їхню власну значущість, тобто не стануть ревнувати.

Коли виникають умови для задіяння|приєднання| психологічного захисту дитини|дитяти|? Нерідко|незрідка| цьому сприяють напруженість взаємин з|із| батьками. Особливо, коли є приховане емоційне|емоціональне| відштовхування дитини|дитяти|. Коли батько або мати не зізнаються собі, що обтяжені дитиною|дитям|, женуть від себе цю думку|гадку| й обурюються, коли чують це від когось. Вони пригнічують|придушують| це ставлення|ставлення| як негідне й підкреслено піклуються про своє чадо. Однак|однак| вимушеність турботи й брак|нестача| тепла дитина відчуває, що зумовлює |в,біля| в неї|дитяти| душевний конфлікт. Конфлікт – шлях|колія,дорога| до ворожості.

Задіяння|приєднання| захисних механізмів має серйозні наслідки|результати|. Відштовхування дитини|дитяти| з боку батьків спричинює згодом|призводить,наводить| появу незворотніх|незворотних,безповоротних| психологічних змін: невпевненості в житті, відчуття невизначеності свого соціального статусу, тривожного очікування|чеканню| всіляких|всіляких| неприємностей|прикрощів|. Виникає страх смерті, як відчуття|почуття| недостатнього права і впевненості в існуванні «Я». З іншого боку, якщо батьки пропонують дитині|дитяті| любов|кохання| лише за умови підпорядкування|підкорення|, то в|в,біля| неї не виникає установки на активне здобування світу. Амбівалентні| (різноспрямовані) емоційні|емоціональні| переживання|вболівання| дитини|дитяти| і її ставлення до тієї самої людини можуть довгий час співіснувати.

Що змушує|заставляє| залучати особливі способи переробки інформації, яка хвилює? Необхідність захистити себе! Що при цьому захищають? Позитивне ставлення|ставлення| до себе і відчуття себе як хорошого|доброго| та гідного. Проте|однак| дитина|дитя| стикається з|із| тим, що норми, які формують ставлення до неї дорослих, їй незрозумілі. Це й призводить|призводить,наводить| до формування в|в,біля| дітей подвійної моралі. Одна призначена для світу дорослих і відображає|відбиває| поверхневе|поверхове,зверхнє| розуміння (повторення на рівні слів) їхніх цінностей, інша – для себе і своїх однолітків.

Особливе значення в активізації захисту має неадекватне ставлення до своєї зовнішності. Відчуття|почуття| власної непривабливості, зафіксоване у|в,біля| дітей і підлітків, може спричинити стійке відчуття|почуття| неповноцінності, ущербності й породжує в характері|вдачі| замкнутість, боязкість, егоцентризм і ворожість до навколишніх|довколишніх|. Запобігаючи таким захисним деформаціям і зсувам|зміщенням|, бажано знизити|знизити| роль зовнішності в ієрархії життєвих цінностей дитини|дитяти|.

Як можна допомогти дитині|дитяті| розрядити осередки|осередків| напруженості? Один із способів запобігання пасивному протесту – опозиції – створення|створіння| умов перенесення|переносу| дії і відчуттів|почуттів| на іграшку!

За допомогою гри дитина|дитя| розв’язує свої внутрішні конфлікти. Коли вона грає в «дочки-матері», у велетня і його вбивцю, у звіра і мисливця, вчителя|учителя| і учня, міліціонера і водія – вона екстеріоризує| свою внутрішню драму і таким чином розряджає осередки|осередки| своїх внутрішніх конфліктів. Ця розрядка в певному сенсі аналогічна катарсису творчої особистості|особистості| у момент творення. Однією з перших почала застосовувати спеціальну ігрову терапію для дітей Анна Фройд.

Як відомо, гра є спробою дітей не лише|не лише| відреагувати, а й організувати свій досвід|дослід|. У|в,біля| дитини|дитяти| створюються умови для концептуалізації, структуризації досвіду|досліду| турботи і винесення на усвідомлений рівень своїх переживань|вболівань|. Замість того, щоб виражати|виказувати,висловлювати| свої відчуття|почуття| в словах (чого дитина|дитя| ще не вміє), вона|дитя| може закопати в пісок або застрелити дракона чи нашльопати ляльку, що замінює маленького братика. Іграшки для дітей – слова, а гра – їхня мова|промова|. Дитина|дитя| проживає у грі свої відчуття|почуття| і, таким чином, виводить їх на поверхню, отримуючи змогу поглянути на них збоку, і або навчитися керувати ними, або відмовитися від них. Гнів, страх, суперництво між братами і сестрами, кризи і сімейні|родинні| конфлікти можуть зображатися|змальовуватися| безпосередньо, коли дитина|дитя| розігрує сценки з|із| людськими фігурками.

Іншим способом дати дитині відкорегувати |дитяті| свої проблеми є|з'являється,являється| малюнок (арттерапія|). У цьому разі малюнок є|вирушає| засобом|кошт| посилення відчуття|почуття| ідентичності дитини|дитяти|, допомагає дізнатися|упізнати,взнати,пізнати| про себе і свої можливості|спроможності|. Карлючки, що є нормою початкової|вихідну| стадії дитячого малюнка, у старшому віці відображають|відбивають| відчуття|почуття| самотності|самітності,самотності| і безпорадності. Працюючи з|із| дітьми, переходячи від спостереження особливостей малюнків певної дитини|дитяти| до навчання|вчення| її інших форм віддзеркалення|відображення,відбиття| дійсності, можна опосередковано коригувати підсвідомі осередки|осередки| напруженості. Наприклад, у|в,біля| дітей після|потім| катастрофи під Уфою зняти страх перед вогнем допомагало малювання пожеж. У цих малюнках дітей просили|прохали| поступово зменшувати величину полум’я, роблячи|чинячи| його менш страшним. На завершальному етапі його «задували» як реальну свічку.

Як уже було зазначено, однією з ознак вияву|вияву| опозиції є|з'являється,являється| систематична брехливість дитини|дитяти|. Розкрити|розітнути| цей осередок|осередок| допомагає зміна установки щодо знань. Тому для усунення|винятку| брехні треба з дитинства розвивати в|в,біля| людини повагу до знання, з одного боку, і до мужності у визнанні|зізнанні| своєї обмеженої обізнаності – з|із| іншого.

Інший вид компенсації можна долати|переборюється|, якщо задовольнити бажання ризику. Як відомо, жадання гострих відчуттів зумовлене досвідом|дослідом| подолання|здолання| небезпеки й насолодою|втіхою| розрядки, що виникає після|потім| цього. Це вид катарсису, що супроводжується|супроводиться| гордістю і задоволенням.

Подолання|здолання| захисту за типом компенсації часто досягають не заміщенням недоліку|нестачі| або порушення, а в іншій далекій сфері. У такому разі зусилля спрямовують на те, щоб наблизити компенсаторний процес до місця дефіциту. Коли кульгавість, низький зріст, заїкання стимулюють|спричиняють| прагнення отримати|набути| владу або престиж іншим шляхом – це компенсація в далекій сфері, оскільки реалізується не через розвиток ураженого органу або функції до повного|цілковитого| відновлення, а самоствердженням|самоутвердженням| за рахунок інших здібностей і можливостей|спроможностей|. Перспективнішим є шлях|колія,дорога|, коли, навпаки, недолік|нестачу| тренують до рівня його гіперкомпенсації. Кульгавий Байрон стає відомим поетом, низькорослий Наполеон – полководцем. Проте|однак| оптимальним є|з'являється,являється| шлях|колія,дорога| Демосфена|, коли заїка став знаменитим оратором|промовцем| і йому вже ніколи не потрібно було говорити: «Зате я можу...».