Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ћова ≥ мовленн€. ѕсихол≥нгв≥стика




ѕредметна сфера

” заголовку ц≥Їњ глави обТЇднан≥ р≥зн≥ терм≥ни Ц психолог≥€ мови ≥ мовленн€, психол≥нгв≥стика.

ѕсихолог≥€ мовленн€ Ц це галузь психолог≥чного знанн€, €ка виникла наприк≥нц≥ XIX стол≥тт€ разом з≥ становленн€м психолог≥њ €к самост≥йноњ науки. ѓњ предметом Ї одна з найважлив≥ших ознак псих≥ки людини Ц здатн≥сть волод≥ти словом, мовою, мовленн€м.

¬≥д часу по€ви ц≥Їњ галуз≥ ≥ дотепер питанн€ про њњ предмет мало досить драматичну ≥стор≥ю, головною д≥йовою особою €коњ, кр≥м психолог≥њ, була л≥нгв≥стика.  онкретним ви€вом ц≥Їњ драми було питанн€ про те, Ї предметом психолог≥њ мова ≥ мовленн€ чи т≥льки мова.  оли мовн≥ зд≥бност≥ людини розгл€дали ц≥л≥сно (а це так чи ≥накше тривало аж до XX ст.), учен≥ т≥сно повТ€зували мовленн€ й мову, ≥ тод≥ пон€тт€ психолог≥€ мовипсихолог≥€ мовленн€ вживали €к синон≥ми (¬. √умбольдт, ¬. ¬ундт та ≥н).

ќднак на початку XX ст. авторитетний л≥нгв≥ст ‘. де —оссюр протиставив пон€тт€ мовамовленн€. ¬≥н вважав, що мовленн€ породжують поточн≥, проминальн≥ стани псих≥ки, ≥ воно Ї обТЇктом психолог≥њ. ” мов≥ учений п≥дкреслював њњ ст≥йку системну орган≥зац≥ю ≥ квал≥ф≥кував њњ €к €вище соц≥альне, сформоване соц≥умом ≥ таке, що його маЇ вивчати л≥нгв≥стика. ÷ей погл€д вплинув на позиц≥њ багатьох профес≥йних психолог≥в, а також на особливост≥ проведенн€ досл≥джень. ¬≥дпов≥дно цю галузь почали називати психолог≥Їю мовленн€. ‘еномен мови було передано до сфери вивченн€ л≥нгв≥стики.

ѕри цьому л≥нгв≥стика в≥дгороджувалас€ в≥д психолог≥чних п≥дход≥в, трактуючи њх €к недостатньо обТЇктивн≥. ”супереч ц≥й загальн≥й позиц≥њ в ≥стор≥њ л≥нгв≥стики не раз виникали психолог≥чно ор≥Їнтован≥ напр€ми, а окрем≥ досить авторитетн≥ автори висловлювали ц≥нн≥ судженн€ про природу ≥ сутн≥сть мовленнЇвих зд≥бностей, про що ми будемо докладн≥ше говорити нижче.

–озмежуванн€ психолог≥њ мовленн€ та л≥нгв≥стики, в≥дмова в≥д мови €к обТЇкта психолог≥чного вивченн€ тривало недовго. ¬становлен≥ меж≥ ви€вилис€, безумовно, т≥сними дл€ €когось повного й неупередженого психолог≥чного досл≥дженн€ вербальних зд≥бностей людини. –≥ч у тому, що мовленн€ ≥ мова €кнайт≥сн≥ше повТ€зан≥ у своЇму функц≥онуванн≥ Ц людина говорить лише на основ≥ мови. «в≥сно, мову людина засвоюЇ в≥д навколишн≥х людей, €к≥ говор€ть, тобто начебто соц≥альним шл€хом, однак п≥сл€ засвоЇнн€ мова належить кожному субТЇктов≥, €кий говорить, ≥ таким чином стаЇ частиною його функц≥онуючоњ псих≥ки. ƒосл≥джувати мовленн€, штучно в≥докремивши його в≥д мови, стаЇ очевидно недоц≥льно.

ўодо психол≥нгв≥стики, то це Ц молода галузь знанн€. ¬она виникла у 1953 роц≥, коли група авторитетних психолог≥в, л≥нгв≥ст≥в та ≥нших фах≥вц≥в у результат≥ двом≥с€чноњ сп≥льноњ роботи на берез≥ океану в —Ўј окреслила коло проблем ≥ теоретичних засад, €к≥ назвали психол≥нгв≥стикою. «а результатами ц≥Їњ роботи було опубл≥ковано книгу ЂPsycholinguistics: A survey of theory and research problemsї за редакц≥Їю двох автор≥в: Ch. Osgood ≥ “. Sebeok. ¬≥дтод≥ минуло п≥встол≥тт€ захоплень ≥ розчарувань ц≥Їю наукою, €ка, безумовно, мала значний вплив на коло досл≥джень мовленн€ ≥ мови. ” чому ж њњ предмет ≥ наск≥льки в≥н в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д предмета психолог≥њ мови? —ам терм≥н психол≥нгв≥стика складаЇтьс€ з двох частин, одна з €ких адресуЇ до психолог≥њ, ≥нша Ц до л≥нгв≥стики. “аким чином ≥дею звТ€зку мовленн€ ≥ мови, €ка ви€вилас€ важкою ≥ дл€ психолог≥њ, ≥ дл€ л≥нгв≥стики, ч≥тко задекларовано в самому терм≥н≥ ≥, нав≥ть б≥льше, фактично оголошено обТЇднанн€ зазначених галузей знанн€: психол≥нгв≥стика вивчаЇ природу ≥ функц≥онуванн€ мовленн€ ≥ мови, використовуючи та поЇднуючи дан≥ й п≥дходи психолог≥њ ≥ л≥нгв≥стики.

“о €кими ж нин≥ Ї в≥дносини психолог≥њ ≥ л≥нгв≥стики у досл≥дженн≥ мовленн€ ≥ мови?

«ац≥кавлен≥сть психолог≥њ Ц у тому, що вивчаючи сутн≥сть ≥ природу вербальних зд≥бностей, вона маЇ потребу в систематичному ≥ квал≥ф≥кованому опис≥ мовних факт≥в, що Ї сферою досл≥дженн€ л≥нгв≥стики. Ќаприклад, психолог, €кий вивчаЇ процес формуванн€ звукового аспекту мовленн€ маленькоњ дитини, маЇ спиратис€, хоча б м≥н≥мально, на дан≥ фонолог≥њ (розд≥л л≥нгв≥стики), де в≥н знайде в≥дпов≥дь на те, €к ви€вл€ютьс€ м≥н≥мальн≥ звуков≥ одиниц≥, €к њх класиф≥ковано за м≥сцем творенн€ в артикул€ц≥йн≥й систем≥ дитини, €к протиставлено фонеми, €к≥ фонолог≥чн≥ розб≥жност≥ в р≥зних мовах тощо. јналог≥чно, €кщо психолог досл≥джуЇ становленн€ граматики в дит€ч≥й мов≥, йому необх≥дна л≥нгв≥стична ≥нформац≥€ про структуру реченн€, морфолог≥чну будову слова (бажано в р≥зних мовах), про класи сл≥в, граматичних категор≥й. «Т€сувалос€, що л≥нгв≥стика даЇ психол≥нгв≥стичним досл≥дженн€м кругоз≥р, надаЇ факти опису мовленнЇвих ≥ мовних феномен≥в, використовуючи матер≥ал р≥зних нац≥ональних мов.

ѕсихолог≥чн≥ дан≥, з≥ свого боку, Ї корисними л≥нгв≥стичн≥й теор≥њ, додаючи њй природничо-науковоњ ≥ соц≥альноњ ор≥Їнтованост≥. явища мовленнимови розгл€дають у психолог≥њ в контекст≥ природних ≥ соц≥альних законом≥рностей житт€ людини, враховують мозков≥ механ≥зми мовних ви€в≥в. “аким чином результати, €к≥ отримаЇ у своЇму досл≥дженн≥ психолог, можуть ≥стотно розширити кругоз≥р л≥нгв≥стично ор≥Їнтованого вченого, у чињ ≥нтереси входить п≥знанн€ сутност≥ вербальних зд≥бностей.

«агалом поЇднанн€, взаЇмодоповненн€ психолог≥чних ≥ л≥нгв≥стичних даних можна розгл€дати €к форму системного п≥дходу до досл≥дженн€ мовленн€ й мови. ” ньому реал≥зовано подоланн€ обмежувальних рамок ≥ в≥домчих перешкод, що робить знанн€ про обТЇкт б≥льш р≥зноб≥чним ≥ глибоким, б≥льш адекватним д≥йсност≥. «начущ≥сть такого виду п≥дходу дл€ психолог≥чноњ науки неодноразово п≥дкреслював Ѕ.‘. Ћомов.

ѕродуктивн≥сть обТЇднанн€ психолог≥чних ≥ л≥нгв≥стичних даних у досл≥дженн≥ вербальноњ здатност≥ людини стала, на наш погл€д, глибинною п≥дставою по€ви психол≥нгв≥стики. јнал≥з сучасних досл≥джень з психол≥нгв≥стики даЇ змогу окреслити загальний принцип, €кий характеризуЇ досл≥дженн€ психол≥нгв≥стичноњ ор≥Їнтац≥њ: використанн€ в досл≥дженн≥ (очевидних чи прихованих) даних, позиц≥й, п≥дход≥в ≥ психолог≥њ, ≥ л≥нгв≥стики з метою розвитку знань у галуз≥ природи мовленн€ ≥ мови. якщо ми враховуватимемо цей принцип, то зможемо легше зТ€сувати, коли виникла психол≥нгв≥стика, €к≥ особливост≥ р≥зних пер≥од≥в њњ ≥снуванн€, €к≥ досл≥дженн€ варто квал≥ф≥кувати €к психол≥нгв≥стичн≥.

—фера прикладноњ психол≥нгв≥стики широка й р≥зноман≥тна. ÷е повТ€зано з тим, що мова вплетена у всю життЇд≥€льн≥сть людини, Ї складовою њњ багатьох соц≥альних ≥ особист≥сних контакт≥в.

Ќауков≥ психолог≥чн≥ знанн€ запотребуван≥, наприклад, у профес≥йн≥й д≥€льност≥ фах≥вц≥в, €к≥ працюють у сфер≥ так званих Ђпабл≥к р≥лейшензї (людських взаЇмин). ƒо ц≥Їњ галуз≥ належить, до реч≥, пол≥тична й управл≥нська д≥€льн≥сть у держав≥. ¬олод≥ти мовним мистецтвом корисно й у багатьох ≥нших профес≥€х: викладацьких, виховних, медичних.

≤нший полюс використанн€ таких знань Ц компенсуванн€ мовних дефект≥в р≥зного походженн€, €к≥ виникли внасл≥док хвороб, нещасних випадк≥в, генетичних в≥дхилень. ÷≥ дефекти або недорозвиненн€ можуть мати р≥зний ступ≥нь виразност≥ й глибини. «авданн€ психолог≥чноњ допомоги в тому, щоб п≥двищити мовну функц≥ю до такого р≥вн€, €кий даЇ змогу субТЇктов≥ пристосуватис€ до нормального соц≥ального житт€. ¬ажливим у цьому Ї своЇчасно й правильно встановлений д≥агноз, виб≥р оптимального шл€ху дл€ подоланн€ дефекту. ќт чому цей напр€м т≥сно повТ€заний з мовною психод≥агностикою.

ўе одн≥Їю сферою прикладноњ психол≥нгв≥стики можна вважати використанн€ знань про мовленн€, мову ≥ комун≥кац≥ю з практичною науковою метою. ѕрактика психолог≥чноњ науки припускаЇ вм≥нн€ досл≥дника орган≥зувати експеримент, зд≥йснити р≥зноман≥тн≥ вим≥рюванн€ мовноњ функц≥њ. ÷е означаЇ волод≥ти експериментальними методиками. ћовн≥ методики, що њх використовують у досл≥дницьк≥й практиц≥, часто под≥бн≥ до тих заход≥в, €к≥ застосовують п≥д час мовноњ д≥агностики.

—лово маЇ реальну силу. «а допомогою мови можна керувати людьми ≥ дос€гати бажаних ц≥лей. ≤ навпаки, слово може запод≥€ти шкоду людин≥, €ка говорить, спровокувати до нењ недов≥ру, неповагу. ѕрактична д≥Їв≥сть мови ставить завданн€ зрозум≥ти цю здатн≥сть ≥ керувати нею. Ќе дивно, що вже в давнину люди зац≥кавилис€ проблемами красномовства, у звТ€зку з чим виникла антична риторика.

«ац≥кавленн€ ц≥Їю галуззю в≥дроджуЇтьс€. —творюють заклади з вихованн€ й п≥дтриманн€ культури мовного сп≥лкуванн€ й комун≥кац≥њ. ” —Ўј з 1914 р. д≥Ї јмериканська асоц≥ац≥€ академ≥чних викладач≥в публ≥чного мовленн€. —тудентам коледж≥в пропонують курси розвитку навичок правильного мовленн€, ум≥нн€ сп≥лкуватис€ з людьми р≥зного статусу, в≥ку, становища. ¬важають, що волод≥нн€ правильним мовленн€м Ц передумова усп≥ху в будь-€к≥й сфер≥ д≥€льност≥. ” япон≥њ розроблено й впроваджено шк≥льн≥ курси з веденн€ розмови, слуханн€, читанн€ й писанн€. ¬≥днедавна ≥ в наш≥й крањн≥ д≥ють р≥зн≥ трен≥нги й курси дл€ розвитку навичок публ≥чних виступ≥в, д≥лових переговор≥в, розвТ€занн€ конфл≥кт≥в.

ўо нового пропонуЇ сучасна риторика пор≥вн€но з античною?

 ласична риторика значну увагу прид≥л€ла лог≥чн≥й побудов≥ мови, переконливост≥ аргументац≥њ й була адресована насамперед публ≥чним виступам оратор≥в. ѕсихолог≥чн≥ дан≥ та практика наших дн≥в показують недостатн≥сть такого п≥дходу. ћовленн€ не можна оц≥нювати т≥льки з одного боку Ц щодо аргументованост≥, лог≥чност≥, тобто €к певне одном≥рне €вище. —итуац≥€ мовного сп≥лкуванн€ Ї складним системним утворенн€м з багатьма елементами. ўо б≥льше аспект≥в цього €вища скоординовано й гармон≥йно погоджено, то усп≥шн≥ший його результат. јргументац≥€ Ц це лише один б≥к ц≥Їњ д≥€льност≥. –≥зн≥ аспекти мовноњ комун≥кац≥њ ≥ њхньоњ координац≥њ анал≥зуЇ сучасна риторика, €ку називають також мовним мистецтвом.

ќсоблив≥стю нового п≥дходу Ї також кардинальний поворот до комун≥кативноњ функц≥њ мови. ¬заЇмод≥њ людей у розмов≥ та сп≥лкуванн≥ надають першочергового значенн€. —учасна риторика розгл€даЇ р≥зн≥ ситуац≥њ взаЇмод≥њ комун≥кант≥в: безпосередню, у розмов≥ в≥ч-на-в≥ч, та опосередковану, п≥д час виступу на телебаченн≥ чи рад≥о. ƒосл≥джують, €к люди впливають у процес≥ комун≥кац≥њ один на одного ≥ €к домагаютьс€ виконанн€ бажань, €к≥ вони пр€мо або опосередковано висловлюють. –озгл€дають способи орган≥зац≥њ д≥алог≥в, пол≥лог≥в, анал≥зують мовн≥ рол≥ сп≥врозмовник≥в, тактику њхньоњ мовноњ повед≥нки, активн≥ чи пасивн≥ позиц≥њ в розмов≥. –озробл€ють також техн≥ки ман≥пулюванн€ сп≥врозмовником: зал€куванн€, умовл€нн€, введенн€ в оману, приманюванн€, лестощ≥, емоц≥йн≥ заклики ≥ т. ≥н. ƒоведено, що використовуючи рац≥ональне переконанн€, важливо враховувати в≥дпов≥дн≥ д≥њ сп≥врозмовника чи опонента.  орисно продумувати потенц≥йн≥ контраргументи, критику можливих заперечень, прийоми лог≥чноњ та емоц≥йноњ боротьби.

ѕредметом зац≥кавленн€ сучасноњ риторики стають не лише трибунн≥ виступи, а й широкий спектр форм комун≥кац≥њ: сп≥лкуванн€ добре знайомих людей у в≥льн≥й атмосфер≥, взаЇмод≥€ невеликих груп в оф≥ц≥йн≥й ситуац≥њ, публ≥чн≥ виступи на м≥тингах, багатолюдних зборах, участь у теле- ≥ рад≥опередачах Ђна весь св≥тї.  ожному з названих вид≥в ситуац≥њ сп≥лкуванн€ властивий св≥й тип мовноњ ≥ загальноњ повед≥нки Ц ≥ њх не можна плутати.

÷≥кав≥ спостереженн€ про особливост≥ сп≥лкуванн€ з великими масами людей наведено в книз≥ —. ћосков≥ч≥ Ђ≈поха масї. јвтор зазначаЇ, що юрб≥ властива особлива психолог≥€. ћарно говорити з нею мовою лог≥ки. якщо ви хочете домогтис€ њњ розум≥нн€, потр≥бно памТ€тати про особливост≥ њњ сприйн€тт€: байдуж≥сть до суперечностей, чутлив≥сть до ЂжиттЇвост≥ї пропонованих ≥дей, необх≥дн≥сть багато раз≥в повторювати њх.

Ѕайдуж≥сть до суперечностей виникаЇ тому, що юрба мислить не за законами розуму. ѓњ мисленн€ Ђавтоматичнеї, наповнене стереотипними асоц≥ац≥€ми й кл≥ше, вона легко приймаЇ ≥ зм≥шуЇ несум≥сн≥ позиц≥њ ≥ думки. Ђћаса може перейти в≥д сьогодн≥ до завтра, в≥д одн≥Їњ думки до д≥аметрально протилежноњ, нав≥ть не пом≥тивши цього або пом≥тивши, але не спробувавши це виправитиї.

∆иттЇв≥сть ви€вл€Їтьс€ в тому, що юрба реагуЇ на те, що заторкуЇ њњ безпосередн≥й ≥нтерес, пробуджуЇ близьк≥ кожному спогади й образи. “ак≥ образи не довод€ть ≥дею, а захоплюють нею. Ђякщо ви слухаЇте мову, перевантажену цифрами ≥ статистичною ≥нформац≥Їю, ви знудитес€, ≥ буде незрозум≥ло, у чому ж вас хот≥ли переконати.  ≥лька колоритних образ≥в, €скравих аналог≥й або ж ф≥льм, ком≥кс набагато сильн≥ше впливають на у€ву й зумовлюють емоц≥йний в≥дгукї.

ѕќ¬“ќ–ё¬јЌ≤—“№ перетворюЇ ≥дею-пон€тт€ на ≥дею-д≥ю. ” м≥сц€х, де люди збираютьс€, Ц на площах, стад≥онах, вулиц€х Ц вони не можуть м≥ркувати, а лише п≥ддаютьс€ нав≥юванн€м. ≤дењ тут потр≥бно спростити, факти згустити, надати њм образноњ форми. ¬они впливають на глибинн≥ мотиви людськоњ повед≥нки й автоматично њњ запускають.

«в≥сно, ситуац≥€ сп≥лкуванн€ з юрбою Ц це особлива ситуац≥€.

Ќа щаст€, сп≥лкуванн€ м≥ж людьми не вичерпуЇтьс€ взаЇмод≥Їю масового характеру. ѕ≥д час д≥лового сп≥лкуванн€ люди продуктивно сприймають факти й лог≥чну аргументац≥ю, у розмов≥ з близькими й друз€ми спираютьс€ на дов≥рлив≥ взаЇмини. ѕопри розмањт≥сть ситуац≥й сп≥лкуванн€, ус≥ вони мають загальн≥ принципи орган≥зац≥њ. ѕрактична риторика ви€вл€Ї њх ≥ описуЇ.

ƒефекти ≥ недорозвиненн€ мовноњ функц≥њ. ѕорушенн€ можуть в≥дбуватис€ в будь-€к≥й ланц≥ мовного механ≥зму. ѕоширеним дефектом вимовл€нн€ Ї зањканн€. „асом воно маЇ важк≥ форми ≥ завдаЇ страждань зањкуват≥й людин≥, накладаючи в≥дбиток на все њњ житт€. Ѕ≥льш легк≥ дефекти Ц недосконал≥сть вимовл€нн€ окремих звук≥в або њхн≥х сполучень. “ак≥ дефекти мовленн€ здеб≥льшого можна корегувати, хоча нер≥дко вони потребують в≥д людини наполегливоњ роботи п≥д кер≥вництвом фах≥вц€ Ц психолога, логопеда.

¬≥дхиленн€ в сприйн€тт≥ усного мовленн€ повТ€зан≥ з порушенн€м слухового анал≥затора, причому ≥ в перифер≥йн≥й, ≥ в центральн≥й його частин≥. «м≥ни сприйн€тт€ мовних звук≥в можуть ви€вл€тис€ в повн≥й глухот≥, р≥зному ступен≥ зниженн€ чутливост≥ до вс≥х мовних звук≥в або до окремих звук≥в.

ѕорушенн€ значеннЇвоњ ланки мовленн€ звичайно настають у результат≥ ушкодженн€ мозкових мовних зон, що може ставатис€ через мозков≥ травми р≥зноњ ет≥олог≥њ Ц порушенн€ мозкового кровооб≥гу, механ≥чних вплив≥в. ѕовну або часткову втрату мови називають афаз≥Їю. ≤снують р≥зн≥ њњ форми: моторна, коли людина маЇ труднощ≥ у вимов≥ сл≥в; сенсорна, коли людина не розум≥Ї усного мовленн€ або написаних сл≥в; синтаксична, коли хворий не може зТЇднувати слова або не розум≥Ї фрази; амнестична, коли Ї труднощ≥ в називанн≥ предмет≥в; глобальна, €ка Ї поЇднанн€м р≥зних форм. ƒиференц≥йована д≥агностика афаз≥њ непроста й вимагаЇ посл≥довного ви€вленн€ чинник≥в, що зумовлюють хворобу. —тан фонематичного слуху Ї головним у сенсорн≥й афаз≥њ. ” раз≥ њњ акустико-амнестичноњ форми важлив≥ показники обс€гу сприйн€тт€, стану вербальноњ памТ€т≥. ћоторна афаз≥€ вимагаЇ ви€вленн€ стану артикул€ц≥йного апарату, а також здатност≥ перелаштуванн€ з одного мовного елемента на ≥нш≥й Ц з≥ звуку на звук у побудов≥ слова, з≥ слова на слово п≥д час висловленн€ пропозиц≥њ. “ака д≥агностика Ї прерогативою фах≥вц€ Ц нейропсихолога ≥ л≥кар€-невропатолога (÷вЇткова).

–≥зноман≥тн≥ порушенн€ мови ви€вл€ютьс€ в процес≥ онтогенезу д≥тей, €к≥ мають обт€жену спадков≥сть, патолог≥ю внутр≥шньоутробного розвитку або зазнали травми п≥д час народженн€. ќсновною формою мовних в≥дхилень бувають затриманн€ розвитку р≥зного ступен€ глибини ≥ ви€ву.

¬ивченн€ й корекц≥€ мовних порушень у дит€чому в≥ц≥ Ї добре розробленою галуззю. ƒо нењ залучено чимало логопед≥в-практик≥в ≥ досл≥дницьких колектив≥в.

јнал≥з продукту мовноњ д≥€льност≥. ” результат≥ мовленнЇво-мисленнЇвоњ д≥€льност≥ може виникнути продукт двох вид≥в: ф≥зичний, у вигл€д≥ звуковоњ (або записаноњ) мови, та ≥деальний, виражений у зм≥ст≥ мови. –озроблено досл≥дницьк≥ методики, €к≥ анал≥зують кожен з вид≥в мовного продукту.

ѕсихоакустика. ’арактеристики звучанн€ мови привертають до себе увагу €к до обТЇктивного матер≥алу, що даЇ змогу зд≥йснювати його ф≥зичний анал≥з ≥ шукати корел€ти ф≥зичних ≥ психолог≥чних даних. јкустика мови стала обТЇктом вивченн€ спец≥ального напр€му Ц психоакустики.

јкустичний анал≥з пол€гаЇ у ф≥ксац≥њ мовленн€ субТЇкта у вигл€д≥ ауд≥озапису й подальшому ви€вленн≥ з допомогою апаратури в електричному сигнал≥ низки показник≥в. ” психолог≥чних досл≥дженн€х зазвичай використовують так≥ параметри мовних сигнал≥в.

—пектр звуку Ц показник частотний; складов≥, що утворюють цей звук. ƒл€ спектрального анал≥зу застосовують анал≥затори, €к≥ дають змогу отримувати статичн≥ й динам≥чн≥ спектрограми. ѕерш≥ з них показують, €к≥ частоти ≥ €кою м≥рою представлено в цьому звуку; друг≥ Ц в≥дображають зм≥ну частот звучанн€ в час≥.

јмпл≥туда звукових коливань характеризуЇ ступ≥нь ≥нтенсивност≥ звуку.

ќсновний тон Ц це сфера посиленоњ частоти спектра в його нижн≥й частин≥ (в≥д 50 до 400 √ц), €ка виникаЇ внасл≥док коливанн€ голосових звТ€зок ≥ залежна в≥д њхньоњ довжини, товщини, нат€гуванн€. ќсновний тон бере участь в утворенн≥ голосних ≥ дзв≥нких приголосних звук≥в.

‘орманти Ц сфери частот, посилених за рахунок резонансних систем надгортанних порожнин. як ≥нформативн≥ зазвичай використовують перший ≥ другий форманти Ц б≥льш низьк≥, розташован≥ ближче до частоти основного тону.

јнал≥з акустичних характеристик мови використовують у психолог≥чних досл≥дженн€х ≥ на практиц≥. «окрема, запис вироблених звук≥в та њхн≥й акустичний анал≥з Ц необх≥дна частина роботи фах≥вц≥в, €к≥ досл≥джують мову д≥тей на ранн≥х етапах розвитку, у так званий домовленнЇвий пер≥од. ƒосл≥дники намагаютьс€ дати в≥дпов≥дь на питанн€ про те, €к природно заданий наб≥р вокал≥зац≥й д≥тей поступово трансформуЇтьс€ у фонетичну систему, аналог≥чну систем≥ мови.

јнал≥з зм≥сту мовноњ продукц≥њ. ќдними з форм мовноњ продукц≥њ, €к≥ допускають психолог≥чну ≥нтерпретац≥ю, Ї помилки, застереженн€, спонтанн≥ трансформац≥њ мовленнЇвого матер≥алу. «ац≥кавленн€ психолог≥в зазначеними феноменами ви€вилос€ ще в XIX ст. Ќ≥мецьк≥ вчен≥ –. ћер≥нгер ≥  . ћайЇр з≥брали й опубл≥кували велику колекц≥ю мовних помилок ≥ класиф≥кували њх на п≥дстав≥ њхн≥х причин. ¬. ¬ундт використовував такий матер≥ал дл€ проникненн€ у св≥дом≥сть людини. ћовн≥ обмовки, очитки й описки анал≥зував «. ‘ройд, €кий вбачав за ними вплив прихованих, витиснутих з≥ св≥домих, мотив≥в.

≤ншою формою мовноњ продукц≥њ, €ку активно використовують у психолог≥њ, Ї текст. ” письмових текстах предикати вибудовують у певн≥й посл≥довност≥, представл€ючи головн≥ й додатков≥ ознаки. “ака структура в≥дпов≥даЇ тому, €к людина бачить ≥ розум≥Ї обТЇкт, €кий описуЇ.

¬ар≥анти предикативного ≥ субТЇктно-предикативного анал≥зу запропонували згодом Ћ.ѕ. ƒоблаЇв, ќ.≤. Ќов≥ков, ≤.‘. Ќевол≥н.

ќдним з попул€рних п≥дход≥в до анал≥зу тексту став так званий контент-анал≥з, €кий зародивс€ €к метод анал≥зу текст≥в здеб≥льшого пол≥тичного характеру.  онтент-анал≥з спр€мований на ви€вленн€, узагальненн€ ≥ к≥льк≥сну оц≥нку сл≥в та ≥нших мовних елемент≥в певного зм≥сту. Ќаприклад, у газетному текст≥ п≥дкреслюють ≥ перераховують ус≥ слова про в≥йну, зброю, переговори тощо. ” результат≥ одержують к≥льк≥сно виражену ≥нформац≥ю щодо теми обговоренн€. ƒал≥ можлива атрибуц≥€ тих чи ≥нших тем субТЇктов≥ спостереженн€ або простеженн€ зм≥ни розвитку теми з часом чи з≥ зм≥ною обставин.

 онтент-анал≥з провод€ть €к ц≥лком обТЇктивну процедуру, ор≥Їнтовану на формальн≥ показники анал≥зованого мовленн€. —уть ≥нтент-анал≥зу (”шкова та ≥н.) в тому, що вс≥ елементи тексту, €кий анал≥зують, розгл€нут≥ посл≥довно один за одним, квал≥ф≥кують за њхньою ц≥льовою ор≥Їнтац≥Їю або ≥нтенц≥ональнм зм≥стом. Ќаприклад, у пол≥тичному текст≥ конфл≥ктного спр€муванн€ фразу Ђƒе маршали ≥ генерали, €к≥ виросли на народн≥ грош≥, а сьогодн≥ мовчать?ї квал≥ф≥кують €к вираженн€ ≥нтенц≥њ обвинуваченн€, фразу Ђ¬с≥ своњ знанн€, своњ сили, все, що маю, в≥ддам крањн≥ї Ц €к вираженн€ ≥нтенц≥њ об≥ц€нки тощо. «а сукупн≥стю таких ≥нтерпретац≥й можна сформувати своЇр≥дну субТЇктивну Ђкартину св≥туї того, хто говорить.

ћова та њњ функц≥њ

Ќеобх≥дними умовами продуктивноњ псих≥чноњ д≥€льност≥ особистост≥ Ї мова ≥ мовленн€.

¬они не лише пронизують усе псих≥чне житт€ людини ≥ забезпечують можлив≥сть активного задоволенн€ њњ п≥знавальних сусп≥льних потреб, а й Ї засобами реал≥зац≥њ внутр≥шнього св≥ту та можливостей особистост≥.

—пециф≥чний людський зас≥б сп≥лкуванн€ Ц мова, €ка ≥снуЇ обТЇктивно в духовному житт≥ людського сусп≥льства ≥ Ї системою знак≥в, €к≥ функц≥онують €к засоби такого сп≥лкуванн€. ћова виникла у процес≥ становленн€ самоњ людини €к сусп≥льноњ ≥стоти, у процес≥ сп≥льноњ трудовоњ д≥€льност≥. Ѕ≥олог≥чн≥ передумови виникненн€ мови Ц звуки та рухи, €к≥ були притаманн≥ пращурам людини ≥ слугували засобом сп≥лкуванн€, задоволенн€ потреби в обм≥н≥ думками, у п≥знанн≥ властивостей предмет≥в ≥ €вищ, що оточували людину, ≥ позначалис€ словами.

ћќ¬ј Ц сусп≥льне €вище, найважлив≥ший зас≥б орган≥зац≥њ людських стосунк≥в. «а њњ допомогою люди дос€гають розум≥нн€, обм≥нюютьс€ думками, здобувають знанн€, передають њх нащадкам, мають змогу налагодити сп≥льну д≥€льн≥сть у вс≥х галуз€х людськоњ д≥€льност≥.

ћќ¬ј Ї системою знак≥в, що мають соц≥альну природу, €ка створилас€ й закр≥пилас€ в процес≥ ≥сторичного розвитку д≥€льност≥ член≥в сусп≥льства.

—лово €к одиниц€ мови маЇ дв≥ сторони Ц зовн≥шню звукову (фонетичну) ≥ внутр≥шню смислову (семантичну). ќбидв≥ вони Ї продуктом тривалого сусп≥льно-≥сторичного розвитку. ѓхн€ Їдн≥сть (але не тотожн≥сть) творить слово. «овн≥шн€ фонетична форма слова Ц це умовний знак предмета або €вища, що не передаЇ безпосередньо його властивостей.

” слов≥ зливаютьс€ функц≥њ знака та значенн€. ќстаннЇ ≥сторично розвивалос€, звужувалос€, узагальнювалос€, переносилос€ на нов≥ обТЇкти. ”насл≥док цього виникла багатозначн≥сть сл≥в, що також Ї продуктом ≥сторичного розвитку кожноњ мови. ќсновн≥ елементи мови Ц њњ словниковий склад ≥ граматична будова. —ловниковий склад Ц це сукупн≥сть сл≥в у певн≥й мов≥. …ого специф≥ка характеризуЇ р≥вень розвитку мови: що багатший ≥ р≥зноман≥тн≥ший словник, то багатша ≥ р≥зноман≥тн≥ша мова. ” практиц≥ користуванн€ мовою розр≥зн€ють словники активний, тобто слова, €кими людина користуЇтьс€ дл€ вираженн€ власних думок у сп≥лкуванн≥ з ≥ншими людьми, ≥ пасивний Ц слова, €к≥ вона розум≥Ї, коли њх чуЇ або читаЇ, але сама вживаЇ не вс≥ з них. ќбс€г ≥ особливост≥ активного й пасивного словник≥в людини залежать в≥д њњ осв≥ти, профес≥њ, р≥вн€ волод≥нн€ мовою, специф≥ки та зм≥сту д≥€льност≥.

—ловниковий склад, окремо вз€тий, ще не становить мови. ўоб за допомогою сл≥в людина могла обм≥нюватис€ думками, потр≥бна граматика, €ка визначаЇ правила зм≥ни сл≥в, сполученн€ њх у реченн€. ÷е забезпечуЇтьс€ граматичною будовою мови. —лова, що Ї в реченн≥, необх≥дно не лише розум≥ти, а й в≥дпов≥дно взаЇмоузгодити, щоб точно передати зм≥ст думки. ѕравила зм≥ни сл≥в (морфолог≥€) ≥ правила сполученн€ њх у реченн€ (синтаксис) формулюЇ граматика й цим даЇ змогу виражати пон€тт€ та судженн€, робити умовиводи про предмети та €вища, њхн≥ ознаки й в≥дношенн€.

—лово €к одиниц€ мови Ї нос≥Їм ≥нформац≥њ, €ка завжди сп≥вв≥дноситьс€ з означуваними ним певними обТЇктами та €вищами д≥йсност≥. ‘≥ксац≥€ у слов≥ обТЇктивноњ реальност≥ та сусп≥льно-≥сторичного досв≥ду в р≥зних формах њхнього ви€ву визначаЇ сигн≥ф≥кативну (означальну) функц≥ю мови. ≤ншою функц≥Їю мови, що зумовлена потребами людського сп≥лкуванн€ та розвитком њњ граматичноњ будови, Ї вираженн€ зм≥сту предмета ≥нформац≥њ. ÷€ функц≥€ забезпечуЇ можлив≥сть формулюванн€ думки ≥ передаванн€ зм≥сту пов≥домленн€.

ќхарактеризован≥ основн≥ елементи та функц≥њ мови стають засобом сп≥лкуванн€, засобом обм≥ну думками за умови, що в≥дбуваЇтьс€ процес мовленн€ м≥ж людьми.

ћова ≥ мовленн€ Ц пон€тт€ не тотожн≥. ћовленн€ Ц це процес використанн€ людиною мови дл€ сп≥лкуванн€. «алежно в≥д в≥ку, специф≥ки д≥€льност≥, середовища мовленн€ людини набуваЇ певних особливостей Ц попри те, що люди сп≥лкуютьс€ одн≥Їю мовою. Ќаприклад, мовленн€ одн≥Їњ людини образне, €скраве, виразне, переконливе, а ≥ншоњ Ц навпаки: обмежене, б≥дне, сухе, малозрозум≥ле. ” цьому вже ви€вл€Їтьс€ в≥дм≥нн≥сть у волод≥нн≥ мовою.  ожн≥й людин≥ властив≥ ≥ндив≥дуальний стиль мовленн€, в≥дм≥нн≥сть в артикул€ц≥њ звук≥в, ≥нтонуванн≥, лог≥чн≥й виразност≥.  ожен говорить по-своЇму, хоча й користуЇтьс€ сп≥льною дл€ вс≥х мовою.

ћовленн€ не ≥снуЇ ≥ не може ≥снувати поза мовою. ¬одночас сама мова ≥снуЇ €к жива лише за умови, що њњ активно використовують люди. ћова розвиваЇтьс€ ≥ вдосконалюЇтьс€ у процес≥ мовного сп≥лкуванн€. —аме мовленн€ Ї формою актуального ≥снуванн€ кожноњ мови.

ћовленн€ розгл€дають також €к мовну д≥€льн≥сть, оск≥льки за його допомогою можна, наприклад, забезпечити сп≥лкуванн€, розвТ€занн€ мнемон≥чних або мислительних завдань. ¬≥дпов≥дно, мовленн€ може набувати вигл€ду мовних д≥й, що Ї складовими ≥ншоњ ц≥леспр€мованоњ д≥€льност≥, зокрема трудовоњ чи навчальноњ. ќтже, мова Ц це зас≥б або знар€дд€ сп≥лкуванн€ м≥ж людьми.

ћовленн€ ≥ мисленн€. ѕитанн€ про звТ€зок мовленн€ з мисленн€м у певному розум≥нн≥ Ї ключовим у психолог≥њ мови. ќчевидно, що нормальне мовленн€ неодм≥нно осмислене, таким чином нев≥дривне в≥д думки, у вираженн≥ зм≥сту формуЇтьс€ його основна функц≥€. ¬одночас форми звТ€зку думки ≥ слова важко у€вити, вони нав≥ть м≥стичн≥: €ким чином можна по€снити звТ€зок нематер≥ального псих≥чного €вища, думки, ≥ звукового, ф≥зично заф≥ксованого слова?

ƒл€ розвТ€занн€ цього завданн€ запропоновано такий спектр суджень. Ќа одному полюс≥ цього спектра Ц позиц≥€ класичного б≥хев≥оризму (мисленн€ Ц це беззвучна мова), на ≥ншому Ц у€вленн€ ¬юрцбурзькоњ школи (мисленн€ ≥ мовленн€ мають р≥зне походженн€ та Ї р≥зними сутност€ми). ќтотожненню мовленн€ ≥ мисленн€ або, навпаки, њхньому повному розмежуванню протистоњть у€вленн€ про њхн≥й взаЇмозвТ€зок.

—.Ћ. –уб≥нштейн писав, що м≥ж мисленн€м ≥ мовленн€м ≥снуЇ Їдн≥сть, але не тотожн≥сть. ÷€ думка, €ку под≥л€Ї багато психолог≥в, вимагаЇ, однак, подальшоњ конкретизац≥њ, оск≥льки необх≥дно в≥дпов≥сти на запитанн€, у чому суть цього взаЇмозвТ€зку, €к саме думка вт≥люЇтьс€ у слов≥.

ѕор≥вн€нн€ механ≥зм≥в розумових ≥ мовних процес≥в даЇ змогу ви€вити розб≥жност≥ й перетинанн€ њхн≥х сфер д≥њ. «вернемо увагу на те, що в мовному процес≥ Ц у продукуванн≥ мови та њњ сприйн€тт≥ Ц на початку або в к≥нц≥ процесу необх≥дна на€вн≥сть найважлив≥шого семантичного компонента, дл€ €кого адекватний терм≥н розум≥нн€. ” його механ≥чн≥й ≥нтерпретац≥њ цей компонент можна квал≥ф≥кувати €к на€вн≥сть модел≥ д≥йсност≥ (ситуац≥њ) у когн≥тивн≥й сфер≥ субТЇкта. ÷ей семантичний компонент необх≥дний дл€ того, щоб вимовлена мова була повноц≥нною, осмисленою, ≥ щоб слухач њњ зрозум≥в.

“акого самого типу семантичний компонент Ц розум≥нн€, на€вн≥сть модел≥ д≥йсност≥ (ситуац≥њ) Ц необх≥дний у розумовому процес≥. ќтже, можемо зробити висновок, що перетинанн€ мови ≥ мисленн€ в≥дбуваЇтьс€ в ц≥й загальн≥й точц≥, семантичному компонент≥, розум≥нн≥ елемент≥в д≥йсност≥. ƒл€ розумового процесу цей компонент Ї матер≥алом дл€ зд≥йсненн€ необх≥дних ман≥пул€тивних операц≥й; дл€ мовного процесу Ц стартовим майданчиком дл€ вербал≥зац≥њ, словесних опис≥в. —пециф≥ка мовного процесу ≥ його основна функц≥€ Ц створенн€ вербального продукту, адекватного ментальному семантичному зм≥стов≥, та його екстер≥оризац≥€. —аме тому мову можна включити до будь-€кого когн≥тивного процесу, €кий м≥стить такого типу семантичний компонент. “аким когн≥тивним процесом може бути не лише мисленн€, а й сприйн€тт€, емоц≥йне переживанн€.

Ќаш анал≥з сп≥вв≥дношенн€ мовних ≥ розумових процес≥в репрезентував мову €к певну багатовалентну сутн≥сть, що допускаЇ њњ включенн€ до р≥зноман≥тних когн≥тивних функц≥й. ќднак властив≥сть багатовалентност≥ маЇ також мисленн€. –озумов≥ процеси можлив≥ в лог≥чн≥й форм≥, на матер≥ал≥ зорових, слухових та ≥нших перцептивних сигнал≥в.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1366 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќачинать всегда стоит с того, что сеет сомнени€. © Ѕорис —тругацкий
==> читать все изречени€...

1328 - | 1145 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.032 с.