Увага як особлива форма психічної діяльності

Поняття уваги

У процесі життєдіяльності людина з безлічі об’єктів завжди вибирає щось одне, те, про що думає, що уявляє. Цю особливість свідомості пов’язують з такою її властивістю, як увага. При цьому свого особливого змісту як пізнавальний процес увага не має, вона є динамічною гранню всіх пізнавальних процесів.

Досліджувати увагу почали вже на етапі становлення наукової пси­хології. Фактор уваги істотно впливав на результати фізіологічних екс­периментів, тому цю проблему почали вивчати найбільші фізіологічні лабораторії XIX ст. В одному зі своїх ранніх досліджень В. Вундт ви­вчав ефекти уваги в дослідах з реєстрацією часу реакції на зоровий і слуховий стимули за умови їхнього збігу. Вчення про увагу як процесу апперцепції – основа його концепції свідомості.

У працях В. Джемса, Е. Тітченера, Т. Рібо було сформульовано фун­даментальні поняття психології уваги і запропоновано важливі пара­дигми його експериментального дослідження. М. М. Ланге з 1893 р. виокремив вісім основних поглядів на природу уваги. У межах гешта­льтпсихології розгорнулася різка критика менталістичного підходу до проблем уваги. Обстоювали точку зору, відповідно до якої об’єктивна структура поля, а не інтенції суб’єкта (як у психології свідомості) ви­значає сприйняття предметів і подій. Увагу розглядали також як Его-об’єктну силу (тобто силу об’єкта, який концентрує на собі увагу). Біхе­віористи відкинули «увагу» і «свідомість» як головні поняття старої менталістської психології, тому впродовж тривалого часу увагу дослі­джували тільки в руслі прикладних і фізіологічних проблем.

Інтерес до проблеми уваги з новою силою виявився в межах когні­тивної психології, історія якої почалася з аналізу уваги і пам’яті. У 1953 р. К. Черрі запропонував лабораторний варіант методики, обра­зно названої «Вечірка з коктейлем», яка дала поштовх до розвитку експериментування і створенню численних моделей уваги. Упродовж наступних років було запропоновано нові експериментальні ситуації й розроблено ретельні методи реєстрації феноменів уваги.

У радянській психології проблеми уваги досліджували в межах пропонованих загальнотеоретичних підходів. Найцікавіші ідеї висло­вили Л.С. Виготський, П.Я. Гальперін, М.Ф. Добринін, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Д.М. Узнадзе.

Нині чимало концепцій уваги, запропонованих досить давно, зна­ходять «друге дихання». Зокрема, в американській психології всі під­ручники, які описують проблему уваги, починаються з цитат В. Джемса.

М.Ф. Добринін розглядав увагу як спрямованість і зосередженість свідомості на діяльність з об’єктом. Такий підхід близький до позиції відомого американського психолога У. Найсера. У межах психології установки Д.М. Узнадзе увагу розглядали як змістовний процес, який організує, контролює специфічно людські форми поведінки. Така по­зиція стає дедалі популярнішою в концепціях, які зосереджують свою увагу на метакогнітивних процесах, що регулюють і організують когні­тивну активність (Дормашев, Романов).

Усі великі психологічні напрями неминуче виходили на проблему уваги, намагаючись описати коло явищ, які становлять це поняття, і розкрити його механізми.

На підставі чого ми можемо стверджувати, що маємо справу з меха­нізмами уваги? Які феномени психічного життя описує це поняття? У психології виокремлюють критерії уваги, які торкаються практично всіх аспектів психічної діяльності, від зовнішніх реакцій до суб’єктивних вражень:

• зовнішні реакції – моторні, вегетативні, які забезпечують умови кращого сприйняття сигналу. До них належать поворот голови, фікса­ція очей, міміка і зосередження, затримка подиху, вегетативні компо­ненти орієнтованої реакції;

• збільшення продуктивності пізнавальної діяльності. У цьому разі йдеться про підвищення ефективності «уважної» дії (пер­цептивної, мнемічної, розумової, моторної) порівняно з «неуважною»;

• вибірковість (селективність) інформації. Цей критерій виражається в можливості активно сприймати, запам’ятовувати, ана­лізувати лише деяку частину інформації, яка надходить, а також реа­гувати лише на обмежене коло зовнішніх стимулів. Російський дослід­ник М.М. Ланге підкреслював, що увага – це відносне панування цього уявлення цієї миті;

• ясність і виразність змістів свідомості, які є в полі уваги. Цей суб’єктивний критерій було висунуто в межах психології свідомо­сті. Усе поле свідомості розділяють на фокальну сферу і периферію. Одиниці фокальної сфери свідомості уявляються стійкими, яскравими, а змісти його периферії чітко не розрізнені і зливаються в пульсуючу хмару невизначеної форми. Така структура свідомості можлива не тільки під час сприймання об’єктів, а й у спогадах і міркуваннях.

Чи є увага самостійним процесом? Увага – це аспект будь-якої пси­хічної діяльності чи динамічна характеристика пізнавальної діяльно­сті, яка виражає провідний зв’язок психічної діяльності з певним об’єктом, на якому вона зосереджена? Чи вибіркова спрямованість на той чи інший об’єкт? П.Я. Гальперін вважав, що увагу можна розгля­дати як особливу розумову дію, і визначав її як згорнуту (автоматизо­вану) дію контролю.

У закордонних концепціях також простежується кілька тенденцій у дослідженнях уваги. Насамперед можна виокремити концепції, у яких увагу розуміють як фільтрацію або селекцію інформації, яку і забезпе­чують роботою особливого блоку (Д. Бродбент, Е. Трейсман). Виокре­млення блоку селекції дає змогу вважати, що увага є окремим психіч­ним процесом. Крім того, існують підходи, які розглядають увагу як активне передбачення і вияв роботи всієї системи переробки інформа­ції (У. Найсер, Дж. Хохберг). Окреме місце належить теоріям, які трак­тують увагу як концентрацію розумового зусилля на сенсорних або уявних подіях. Тут важливе місце посідає модель Д. Канемана, який розглядав увагу як обмежений енергетичний ресурс, який можна ви­користати для розв’язання тих чи інших завдань.

УВАГА – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості й зосередженості свідомості на певних предметах і явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.

Саме спрямованість і зосередженість свідомості забезпечують підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної або рухової активності індивіда.

Спрямованість виявляється у довільному або мимовільному виборі об’єктів, який відповідає потребам суб’єкта, меті і завданням його діяльності. Концентрованість виявляється в одночасному відволіканні від усього зайвого, у тимчасовому ігноруванні всіх інших об’єктів. При цьому відображення стає більш ясним і чітким, думки та інформація утримуються у свідомості доти, доки діяльність не буде завершено, доки не буде досягнуто її мети. Отже, забезпечуються контроль і регулювання діяльності.

У своїх вищих формах увага пов’язана з регулюванням перебігу психічних процесів і свідомої поведінки людини.

Залежно від об’єкта зосередження увага може виявлятися у сенсорних, мнемічних, розумових і рухових процесах. На цій основі виокремлюють такі форми вияву уваги: сенсорна (перцептивна), інтелектуальна, моторна (рухова).

Найбільш вивченою нині є сенсорна увага (зорова, слухова). Більшість даних, які характеризують увагу, отримано, фактично, при її дослідженнях. Сприяючи підвищенню ефективності сприйняття, пам’яті, мислення, увага виявляється ніби всередині самих пізнавальних процесів. Саме з нею пов’язані повнота і точність сприйняття. Послаблення уваги може призвести до значних порушень перцептивних процесів і викривлення образу, який формується.

Увага потрібна в усіх різновидах сенсорної, інтелектуальної та рухової діяльності. Побутує порівняння уваги з термометром, який дає змогу робити висновки про переваги методів навчання та правильність його організації.

Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого.

Увагу зумовлюють не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її на ті чи інші об’єкти, що називають уважністю. Увага – це характерологічна властивість особистості, завдяки якій людина володіє нею, а тому своєчасно й активно зосереджується, скеровує увагу.

Недостатній розвиток уважності виявляється в роззосередженості та відволіканні, нездатності без зовнішніх спонук спрямовувати і підтримувати свою увагу в процесі діяльності внутрішніми засобами.