Загальноприйняті у явления про структуру видоспецифічних мое тварин

У попередній темі були розглянуті докази того, що багато тварин здатні до здійснення базових операцій, характерних для мислення людини. Вважаеться, що цей рівень когнітивної діяльності — основа для виникнення в процесі еволюції мови. Найвищий рівень розвитку цих операцій характерний для лю­дини, у якої узагальнення й абстрагування реалізуються за до-помогою символів — слів.

Питания про те, чиеу тварин певні зародки здатності до символізації (використання знаків замість реальних стимулів і понять), закономірно виникало з перших кроків вивчення по­ведший і психіки приматів. Тривалий час вважалося, що лю-диноподібні мавпи не тільки не змогли піднятися на цей сту-пінь розвитку психіки, але й навіть не наблизилися до нього (настільки “унікально людськими” вважалися особливості, які лежать у її основі).

Мова більшості тварин, включаючи і мову мавп, — це су-купність конкретних сигналів — звукових, нюхових, зорових тощо, що діють у даній ситуації і мимоволі відображають стан тварини в даний конкретний момент.

Важлива особливість основних видів комунікації переважної кількості тварин — їх ненавмисність, тобто сигнали не мають

безпосереднього адресата. Цим природні мови тварин прин-ципово відрізняються від мови людини, що функціонує під контролем свідомості та волі.

У мовах тварин сигнали видоспецифічні: загалом вони одна-кові у всіх особин даного виду, їхні особливості визначені гене-тично, а їхній набір практично не підлягає розширенню. Сиг-налізація (мови) більшості видів тварин містить такі основні категорії:

• сигнали, призначені статевим партнерам і можливим кон­курентам;

• сигнали, які забезпечують обмін інформацією між батька-ми і потомством;

• крики тривоги, які найчастіше мають таке ж значения для тварин інших видів;

• повідомлення про наявність їжі;

• сигнали, які допомагають підтримувати контакт між чле-нами зграї;

• сигнал-“перемикачі”, призначення яких — підготувати тва-рину до дії наступних стимулів, наприклад, сповістити про намір гратися;

• сигнали “наміру”, які передують якійсь реакції (напри­клад, птах перед злетом робить особливі рухи крилами);

• сигнали, пов’язані з вираженням агресії;

• сигнали миролюбства;

• сигнали незадоволеності (фрустрації).

Особливості природних мое високоорганізованих тварин

Багато доказів свідчить про те, що мови приматів і, мож-ливо, інших високоорганізованих тварин іноді виходять за рам-ки видоспецифічної комунікаційної системи. Відомо, напри­клад, що в мові зелених мавп і шимпанзе є звукові сигнали для позначення конкретних об’єктів і явищ, зокрема різних видів хижаків. Вони позначають не “хижака взагалі” як небезпеку, а конкретно леопарда, змію тощо. Так само є сигнали для по-значення не будь-якого корму для утамування голоду, а певної їжі (Зоріна та ін., 1999; Рєзнікова, 2000).

Здатність шимпанзе до розуміння мови, виявлену при засво-єнні мов-посередників і спілкуванні з людиною в лаборатор-них дослідженнях, очевидно, можна побачити й у природній

поведінці цих тварин. Доведено, що в “довгих лементах” шим-панзе присутні варіабельні елементи, які у неоднакових ситуа-ціях йдуть у різній послідовності. У формуванні індивідуального звукового репертуару кожного самця шимпанзе велике значен­ия мае наслідування родичам. Ця властивість суттєво відрізняє їхню мову від звичайних комунікативних систем тварин.

Було навіть висловлене припущення, що природна комуніка-тивна система шимпанзе є проміжною між мовою людини і ко-мунікативними системами інших тварин.

Системи комунікації, якими користуються тварини, I. П. Пав-лов називав першою сигнальною системою, загальною для тва-рин і людини.

Мова людини дозволяє передавати інформацію в опосередко-ваній формі за допомогою слів-символів, які є сигналами ін-ших, конкретних сигналів. Саме тому I. П. Павлов називав слово сигналом сигналів, а мову — другою сигнальною систе-мою. Бона дозволяв не тільки реагувати на конкретні стимули і події, але й в узагальненій формі зберігати і передавати інфор-мацію про відсутні предмети, а також про події минулого і май-бутнього.

На відміну від комунікативних систем тварин мова людини служить не лише засобом передачі інформації, але й апаратом ЇЇ переробки. Бона необхідна для забезпечення вищої когнітив-ної функції людини — абстрактно-логічного (вербального) мис-лення.

Мова людини — це відкрита система, запас сигналів у якій практично необмежений, водночас кількість сигналів у репер-туарі природних мов тварин є невеликою.

Нині наявність зачатків другої сигнальної системи досліджу-ють у приматів, а також у деяких інших видів високоорганізо-ваних тварин: дельфінів, папуг, а також воронових птахів.

Існує два підходи до аналізу цієї проблеми:

1) проведения тестів на символізацію у звичайних лабора-торних експериментах;

2) навчання тварин особливих мов — так званих мов-посе-редників, які є спрощеними аналогами мови людини; мови-по-середники переважно відтворюють її структуру, але реалізовані вони за допомогою доступніших для тварин засобів — жестів, ви-бору жетонів, натискань на клавіші комп’ютера тощо.

Розглянемо послідовно кожний з цих підходів.