Аграрне право – система правових норм, яка регулює суспільні відносини, що складаються в процесі виробництва с/г продукції, її переробки та реалізації

Тема 1.1. Предмет і система аграрного права

План

1. Поняття та предмет аграрного права.

2. Методи аграрного права.

3. Принципи аграрного права, їх класифікація.

4. Аграрне право як наука і навчальна дисципліна.

5. Система аграрного права як науки і навчальної дисципліни.

 

Поняття та предмет аграрного права

Аграрне право — порівняно нова галузь у системі права, яка об’єктивно сформувалась у 70-х рр. минулого століття внаслідок об’єднання в єдиний комплекс правових норм, які регулювали суспільні відносини в колгоспах, державних сільськогосподарських підприємствах, інших сільськогосподарських виробничих структурах, що існували у той час. Об’єктом аграрних відносин цих різних суб’єктів стала насамперед їх сільськогосподарська виробнича діяльність. Вона є розмаїта, а за змістом реалізується різними аграрними суб’єктами, проте має єдину спрямованість — на використання земель сільськогосподарського призначення для виробництва відповідної продукції. Ця діяльність може бути безпосередньо сільськогосподарською або тісно з нею пов’язаною.

З виникненням України як суверенної держави, радикальними змінами суспільних відносин на селі у зв’язку з реалізацією земельної та аграрної реформ істотно розширилося та набуло якісно нового змісту аграрне законодавство, що становить нормативно-правову базу аграрного права як галузі права. Проте, як і раніше, воно акумулює законодавчі акти, що регулюють земельні, трудові, майнові, організаційні, управлінські та інші відносини різних аграрних суб’єктів.

Отже, аграрне право України — це комплексна, інтегрована і спеціалізована галузь права; вона охоплює різні правові норми, які регулюють аграрні відносини, що складаються у сфері виробничої та пов’язаної з нею сільськогосподарської діяльності під час використання земель сільськогосподарського призначення різними аграрними суб’єктами.

Аграрне право – спеціалізована, комплексна, інтегрована галузь права, яка являє собою сукупність встановлених або санкціонованих державою правових норм, а також локальних норм сільськогосподарських підприємств в яких закріплюються основні принципи, форми і порядок діяльності аграрних господарських суб’єктів.

По-перше, — це спеціалізована галузь права, що зумовлено таким узагальнюючим для всіх аграрних суб’єктів принципом їх основної діяльності, як сільськогосподарська виробнича та пов’язана з нею діяльність. У свою чергу, ця діяльність має певну специфіку — пов’язаність із використанням природних властивостей земель сільськогосподарського призначення

по-друге - комплексна галузь права, яка є сукупністю різних за юридичною природою норм, що регулюють органічний за змістом комплекс аграрних суспільних відносин, а саме: земельних, трудових, майнових, організаційних, управлінських та ін.;

по-третє — інтегрована галузь права, норми якої регулюють відносини багатьох аграрних суб’єктів: фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, особистих селянських господарств, приватних і державних аграрних підприємств та ін. їхня діяльність може бути заснована на приватній, комунальній та державній формах власності.

Аграрне право – система правових норм, яка регулює суспільні відносини, що складаються в процесі виробництва с/г продукції, її переробки та реалізації.

Аграрно-виробничі відносини є визначальним складником предмета аграрного права; відносини з переробки та реалізації с/г продукції носять підпорядкований допоміжний характер.

Основним елементом предмету аграрного права – є земельні відносини пов’язані із с/г виробництвом. Проте до сфери аграрних відносин належать лише ті земельні відносини, які пов’язані з використанням землі як головного засобу виробництва, природного ресурсу с/г виробництва та просторового базису для розміщення с/г об’єктів.

Коло цих відносин охоплює порядок та умови виникнення права власності на землю і права землекористування, зміст цих правомочностей і питання раціонального використання та охорони земель с/г призначення.

Трудові відносини в с.г підприємствах регулюються не лише нормами трудового права, а й нормами аграрного законодавства. Норми трудового права поширюються на працівників державних та комунальних с.г підприємств. Що стосується трудових відносин членів с.г підприємств, то їх праця регулюється переважно нормами аграрного законодавства та локальними нормативними актами с.г підприємств.

Предмет аграрного права – це аграрні суспільні відносини, які являють собою комплекс відносин земельних, майнових, трудових, організаційно-управлінських та інших, що складаються в процесі виробництва с.г продукції, її переробки та реалізації.

Отже, предмет аграрного права України можна визначити як і сукупність комплексних, інтегрованих і спеціалізованих суспільних і аграрних відносин, які за своїм змістом є земельними, трудовими, і майновими, організаційно-управлінськими, а також соціальними; вони функціонують у процесі здійснення різними аграрними суб’єктами сільськогосподарської виробничої та пов’язаної з нею іншої діяльності.

До предмета аграрного права належать також організаційні та управлінські відносини. Вони теж можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми.

За умов ринкової економіки посилюється значення внутрішніх організаційно-управлінських відносин, які набирають самостійного характеру щодо вирішення проблем організації і управлінської діяльності в усіх структурних формах сільськогосподарського виробництва. При цьому значно зміцнюються демократичні засади управлінської діяльності, роль правових актів, особливо статутів фермерських господарств, сільськогосподарських виробничих і обслуговуючих кооперативів та ін.

Зовнішні організаційно-управлінські відносини у реформованому секторі аграрної економіки стосовно державного управління ними, переважно теж істотно змінюються. Проте це не означає цілковитого невтручання державних органів у зазначену сферу.

Функції аграрного права — це відображаючі його соціальне призначення спеціальні напрями правового регулювання відносин по виробництву, переробці та реалізації сільськогосподарської продукції.

Головною функцією аграрного права є позитивне регулювання аграрних відносин. Це регулювання звичайних існуючих відносин, учасники яких — сільськогосподарські організаційно-правові утворення та окремі трудівники, задовольняють свої життєві потреби.

Виконуючи цю функцію, аграрне право взаємодіє з іншими галузями права: земельним, цивільним, господарським, адміністративним, екологічним і т.ін.

Важливою функцією аграрного права є охоронна функція. Виконання цієї функції здійснюється у взаємозв'язку з іншими галузями права. Так, за потраву посівів і насаджень до винних застосовуються норми адміністративного права, а в деяких випадках і кримінального.

Функцією аграрного права слід визначити і виховну (превентивну) функцію. Сутність цієї функції зводиться до вимог добросовісного виконання підприємцями та окремими працівниками АПК своїх прав та обов'язків.

 

Методи аграрного права

 

Галузь права традиційно визначається не тільки предметом, а й методами правового регулювання. Найбільш характерно це для основних профільних і однорідних за змістом галузей права. Для комплексних галузей цей фактор менш істотний, але його не можна й цілком відкинути.

Аграрне право як комплексна галузь, що увібрала в себе різні суспільні відносини, "зцементовані" характером сільськогосподарської виробничої діяльності під час використання земель сільськогосподарського призначення, не може мати якогось одного способу і засобу правового впливу на сферу своїх різноманітних відносин, тобто одного і єдиного методу правового регулювання. Має йтися про наявність в аграрному праві елементів методів тих галузей права, певні складові яких у спеціалізованій формі увійшли до змісту цієї комплексної галузі права. Але при цьому істотними є профілююче місце і значення аграрно-земельних відносин у системі аграрного права.

Первинними всезагальними методами є метод імперативного регулювання і диспозитивний метод. Аграрне право не має особливого специфічного методу регулювання, оскільки предмет аграрного права складають різнорідні відносини, то слід вести мову про сукупність методів правового регулювання, що використовуються в аграрному праві.

Аграрному праву притаманні такі основні методи правового регулювання:

1. метод дозволу (диспозитивний), коли учасникам аграрних правовідносин дозволяється здійснити певні дії чи певні види діяльності.

2. метод примусу (імперативних вказівок), коли учасникам відносин встановлюються певні межі їх поведінки.

3. метод заборони (імперативний), пряма заборона на вчинення якихось дій.

В окремих джерелах визначають специфічні методи:

1. внутрішні: членський метод, метод дотримання технологій, метод локально-правового регулювання.

2. зовнішні: дозвільний, договірний, рекомендації державних органів.

Сучасним аграрним земельним відносинам, що базуються переважно на засадах приватної земельної власності, і складаються в ході організації виробництва сільськогосподарської продукції різними аграрними суб'єктами, замість характерного раніше методу імперативного державного впливу найбільш відповідним є метод диспозитивного впливу на поведінку цих суб'єктів, тобто надання їм можливості вільно й самостійно регулювати свої взаємовідносини у встановлених межах.

Ринкові економічні засади в АПК істотно впливають на активізацію методу юридичної рівності сторін у майнових аграрних відносинах. Це не зменшує протекціоністської ролі держави в забезпеченні гарантованості прав аграрних суб'єктів і надання їм державної допомоги в складних природних умовах господарювання.

З економічними та демократичними засадами діяльності сучасних аграрних суб'єктів пов'язане поширення методу локальної правотворчості. Іноді це означає не так зменшення централізованого правового регулювання, як наявність прогалин в аграрному законодавстві (наприклад, стосовно регламентації земельних відносин у сільськогосподарських кооперативах).