Вимірники продуктивності організацій

Детальніше зупинимося на оцінці входів та виходів операційної системи. Ринкова вартість виходів визначається рядом чинників:

1. Кількість виробленої продукції.

2. Відповідність асортименту продукції попиту на неї.

3. Якість продукції.

4. Своєчасність виробництва продукції, врахування характеру попиту та зобов'язань з її доставки споживачам.

5. Гнучкість операційної системи при задоволенні різних вимог окремих спо­живачів тощо.

Загальна вартість входів теж визначається багатьма чинниками. Так, при аналізі матеріальних витрат необхідно враховувати:

1. Кількість спожитих матеріалів.

2. Ціну закупівлі.

3. Затрати на зберігання матеріалів.

4. Вартість замовлення матеріалів.

5. Розмір видатків, що виникають через недопоставку матеріалів.

6. Розмір видатків, пов'язаних з низькою якістю матеріалів.

 

Chase Richard В., Aquilano Nicholas J. Production and Operations management, 6th Ed., 1992, p.28.

356

Інші виходи теж оцінюються з врахуванням багатьох чинників.

357

Розділ V

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕТЕКТИБНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

Тема 15

ПРОЦЕС СТВОРЕННЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ

 

При розгляді питання продуктивності організації (промислового підприєм­ства) доцільно дослідити цикл продуктивності. Він є логічною послідовністю подій, які забезпечують підприємству можливість успіху через зростання продуктивності (рис. 15.3).

Поняття конкурентноздатності фірми досить складне і трактується неодно­значно. У загальному вигляді конкурентноздатність фірми може бути визначена як її порівняльна перевага відносно інших фірм даної галузі в конкретній країні та за її межами. Галузь доцільно розглядати як групу (сукупність) фірм, чиї товари (послуги) подібні до такої міри, що вступають у конкуренцію, обслуго­вуючи однакові потреби однорідних типів покупців.

Конкурентноздатність — це виражена компетентність фірми, її вміння робити щось ліпше від конкурентів.

Початок створення теорії порівняльних переваг належить до кінця XVIII — початку XIX ст., коли в працях Д.Рікардо були викладені основні положення теорії порівняльних витрат. В основі теорії лежить ідея про те, що в процесі обміну перевагу отримують ті країни, які виробляють продукцію з меншими витратами. Завдяки цьому вони виграють на світовому ринку, що й приводить до спеціалізації країн на виробництві товарів з відносно меншими, ніж у інших, витратами.

348

Трансформацію теорії порівняльних витрат в теорію порівняльних переваг пов'язують з працями шведського економіста Е.Хекшера (1919 р.) та його учня Б.Оліна (1935 р.). Суть висновків, отриманих цими вченими, зводиться до наступного: країна експортує товари, у виробництві яких найбільш ефективно використані надлишкові фактори виробництва, та імпортує товари з дефіцитни­ми факторами виробництва. Математичний опис цієї теорії належить П.Са-муельсону та В.Столперу (40-ві роки XX ст.).

Подальший розвиток теорії порівняльних переваг даний в працях В.Леонтьє-ва (70-ті роки XX ст.). Його висновки, які отримали назву "парадокса Леонтье­ва", були прямо протилежними до висновків Хекшера-Оліна. Леонтьев показав (на статистичних матеріалах 1947 р.) що, незважаючи на існуючу думку про надлишковість капіталу в США, в експорті цієї країни переважали трудоміст­кі товари.

Нові тенденції у розвитку світової торгівлі в останні десятиліття вимагали перегляду цілого ряду традиційних поглядів. Найбільш значними в 90-ті роки були дослідження М.Портера, професора Гарвардської школи бізнесу, який розробив теорію конкурентних переваг.

М.Портер детально аналізує різні підходи до пояснення причин конкурент­ноздатності окремих фірм та національної економіки країни. Він приходить до висновку, що конкурентна перевага фірми на внутрішньому та світовому ринках суттєво залежить від чинників, що сформувалися в країні базування фірми. Розглядаючи такі чинники, як наявність робочої сили, природних ресурсів, фор­мування протекціоністської політики уряду відносно вітчизняних фірм, відмін­ності в практиці управління фірмами тощо, М.Портер приходить до висновку, що жоден з них, взятий окремо, не дозволяє досить переконливо відповісти на питання, що ж саме визначає успіх фірми у конкурентній боротьбі. Відповіда­ючи на це запитання, він виходить з основоположного принципу: конкурентно­здатність відображає продуктивність використання ресурсів. Даний принцип діє­вий як на рівні окремої фірми, так і на рівні економіки країни в цілому. Врахо­вуючи це, можна стверджувати, що для забезпечення власної конкурентно­здатності фірми повинні постійно піклуватися про найбільш повне та ефектив­не використання наявних, а також придбаних для майбутнього виробництва усіх видів ресурсів.

Слід виділити одну важливу обставину. Конкурентноздатність фірми може бути оцінена лише в межах групи фірм, що належать до однієї галузі, або фірм, які виробляють товари-субститути (замінники). Конкурентноздатність можна виявити лише шляхом порівняння фірм як в масштабах країни, так і в мас­штабі світового ринку. Отже, конкурентноздатність фірми — поняття відносне: одна й та ж фірма може бути визнана конкурентноздатною в межах, наприклад, регіональної галузевої групи, а в межах світового ринку або його сегменту — ні.

Портер М.Е. Международная конкуренция / Пер. с англ. под ред. В.Д.Щетинина. — М.: Междуна­родные отношения, 1993.

359

Розділ V

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕТЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

Тема 15

ПРОЦЕС СТВОРЕННЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ

 

У комплексі цих питань найскладнішим є оцінка рівня конкурентноздатності, тобто виявлення характеру конкурентної переваги фірми порівняно з іншими фірмами. Тут виникає кілька проблем. Перша з них полягає у виборі базових об'єктів для порівняння, тобто у виборі фірми-лідера в галузі (у межах даної країни або за її межами). Конкурентна перевага однієї фірми над іншою може бути оцінена лише у тому випадку, коли обидві фірми задовольняють ідентичні потреби покупців, що належать до споріднених сегментів ринку.

Друга проблема полягає у виборі критеріїв продуктивності використання ресурсів фірми. Коли діяльність фірми пов'язана з отриманням прибутку, а су­купні ресурси оцінюються у грошовому виразі, продуктивність може бути оці­нена показником рентабельності виробництва, тобто відношенням прибутку, отриманого за певний період часу, до затрачених в цьому ж періоді часу ресур­сів, оцінених як витрати виробництва. Однак фірма не завжди ставить перед собою мету отримання максимального прибутку. Вона може функціонувати за принципом беззбитковості, тобто компенсації витрат виробництва. На стадіях зародження та початкових етапах зростання, коли необхідно завойовувати ри­нок, саме такі завдання є найбільш актуальними. Такий стан "беззбитковості" можна розглядати своєрідним трампліном для отримання більш високих при­бутків у довготривалій перспективі. Враховуючи це, конкурентну перевагу як продуктивність використання ресурсів необхідно оцінювати за тривалий період часу, протягом якого можуть бути досягнуті стратегічні (а не тактичні) зав­дання фірми.

Третя проблема полягає у можливості дослідження ринку, особливо за кордоном. Складність, а іноді й повна відсутність доступу до інформації про діяльність конкурентів, може створити у керівництва фірми необгрунтовану думку про переваги фірми над конкурентами, самозаспокоєність і послаб­лення зусиль для підтримування необхідного рівня конкурентної переваги.

При виробленні конкурентної стратегії необхідно, з одного боку, найбільш повно оцінити сильні та слабкі сторони фірми, її позицію в галузі, а з іншого — структуру самої галузі та національної економіки в цілому, які впливають на співвідношення сил, що визначають конкуренцію в цій галузі та в країні.

Використовуючи операційну систему, можна забезпечити конкурентно-здатність організації різними методами:

/. Лідерство за мінімумом витрат.

2. Технічні характеристики продукції (наприклад, міцність, надійність).

3. Швидкість доставки.

4. Гарантований час доставки.

5. Індивідуалізація виробів за вимогами замовників.

6. Впровадження продукції на ринок.

7. Гнучке регулювання обсягів виробництва.