Класифікація проективних методик

Л. Франк першим розробив класифікацію проективних методик.

І. Конститутивні. Досліджуваному пропонується певний аморфний матеріал, якому він повинен надати сенс. П-д, методика Роршаха, що складається з 10 таблиць, на яких зображені симетричні одноколірні та поліхромні зображення - плями. Досл. ставиться лише одне запитання: «Що це може бути і на що це схоже?» Вваж., що в процесі інтерпрет. зображень, їх осмислення дослідж. проектує свої внутр..і установки, прагн. та очікув. на тестовий матеріал. ІІ. Конструктивні. Пропонуються оформлені деталі (фігурки людей і тварин, моделі їх житла і тощо), з яких потрібно створити осмислене ціле і пояснити його. Н-д, методика «Тест світу» склад- з 232 моделей об'єктів, за 15 категоріями (будинки, дерева, літаки, люди, тварини і т.п.). Дослідж. конструюють «малий світ», а за безліччю його особливостей, що враховуються дослідниками, робляться висновки про особистість «конструктора». ІІІ. Інтерпретативні. Необхідно розтлумачити, проінтерпретувати певну подію або ситуацію. ТАТ або САТ є ілюстр. цей вид методик. Дослідж. пропон. таблиці-малюнки, на яких зображені невизначені ситуації, що допускають різнопланові інтерпретації. Досліджуваним складається невелике оповідання, в якому зазначаються ймовірні, на його думку, причини, що призвели до зображеної ситуації; дається опис подій, які відбуваються на даний момент; висловлюються припущення щодо думок і почуттів зображених персонажів, а також розкривається можливе заверш. запропон. сит.. Передбачається, що досл. ідентифікує себе з «героєм» оповідання, що дає можливість дослідити його внутрішній світу, його почуття, інтереси і мотиви. ІV. Катартичні. Пропон. виконати певну ігрову діяльність у спеціально організованих умовах. Н-д, психодрама, реалізована у вигляді імпровізованої театральної вистави, дозволяє суб'єкту відреагувати (пережити «ігровий катарсис»), й забезпеч. потужний терапевт. ефект. V. Рефрактивні. Особистісні характеристики, приховані мотиви дослідник прагне діагностувати за тими мимовільними змінами, які вносяться в загальноприйняті засоби комунікації, н-д, мову, почерк тощо. VІ. Експресивні. Виконання досліджуваним образотворчої діяльності, малюнку на вільну або задану тему. Н-ад, методика «Будинок-дерево-людина»: пропонується послідовно намалювати будинок, дерево і людину. Відповідно до змістовних, структурних, графічних особливостей малюнку роблять висновки про афективну сферу особистості, актуальні потреби і конфлікти, міжособистісні стосунки, рівень її психосексуального розвитку і т.п. VІІ. Імпресивні. Ці проективні методики ґрунтуються на вивченні результатів вибору стимулів із ряду запропонованих. Досліджуваний вибирає найбільш бажані для себе стимули – такі, яким він віддає перевагу. Н-д, тест Люшера, що складається з 8 кольорових квадратів (неповний набір). Пред'являються всі квадрати з проханням вибрати найбільш приємний. Процедура повторюється і в результаті утворюється ряд, у якому кольори розташовуються за їхньою привабливістю. Психологічна інтерпретація виходить із символічного значення кольору. VІІІ. Адитивні. У цих проективних методиках досліджуваному потрібно завершити запропонований початок речення, розповіді або історії. Н-д, пропонується серія незакінчених речень: «Майбутнє видається мені...», «Думаю, що справжній друг...» і т.п. Ці методики призначені для діагностики різноманітних особистісних змінних - від мотивів конкретних вчинків до ставлення до сексуальності та статевих стосунків.

10. Заг. х-ка тестів інтелекту.

Першим дослідником, що вжив у психологічній літературі термін «інтелектуальний тест», був Дж.М. Кеттелл. застосування серії тестів до великої кількості індивідів дозволить відкрити закономірності психічних процесів і тим самим забезпечить трансформацію психології в точну науку. У 1904 р. міністерство освіти доручило Біне розробити методики, за допомогою яких можна було б відокремити дітей, здатних до навчання, але ледачих і незамотивованих учитися, від тих, хто страждає вродженими дефектами і не здатен учитися в нормальній школі. Дефіцит подібної інформації виник в наслідок запровадження загальної освіти. Одночасно треба було створити спеціальні школи для розумово неповноцінних дітей. Біне у співробітництві з Анрі Симоном провів серію експериментів з вивчення уваги, пам'яті, мислення в дітей різного віку (починаючи із 3 років). Апробовані на багатьох досліджуваних експериментальні завдання були перевірені за статистичними критеріями та стали розглядатися як засіб визначення інтелектуального рівня.

Поняття «розумовий вік» « Максимальний вік, всі завдання якого вирішуються досліджуваним, називають базовим розумовим віком. Якщо, крім того, дитина виконувала також деяку кількість завдань, призначених для старшої за неї вікової групи, то кожне завдання оцінювалося числом «розумових» місяців. Тоді до числа років, обумовлених базовим розумовим віком, додавалося також деяке число місяців. Наприклад: дитина вирішила всі завдання, призначені для семирічного віку, і два завдання, розраховані на восьмирічок. Число місяців розраховується так: 12 міс.: 6 (число завдань для восьмирічок) = 2 міс. («ціна» одного завдання); 2 міс. × 2 = = 4 міс. Отже, розумовий вік дитини дорівнює 7 рокам і 4 місяцям.

Невідповідність розумового та хронологічного віку вважалася показником або розумової відсталості (якщо розумовий вік нижче хронологічного), або обдарованості (якщо розумовий вік вище хронологічного). р

о Новий крок у розвитку методу тестів був зроблений французьким лікарем і психологом Альфредом Біне (1857–1911), творцем самої популярної серії тестів. До Біне вивчалися, як правило, індивідуальні відмінності у сенсомоторних якостях - чутливості, швидкості реакції тощо. Але суспільна практика вимагала від науки інформації про вищі психічні функції, які можна було б позначити поняттями «розум» та «інтелект». Саме ці функції забезпечують оволодіння людиною знаннями та успішне виконання нею складної адаптаційної діяльності.

Шкала Біне - Симона. Перша шкала (серія тестів) Біне-Симона (1905 р.) кілька разів переглядалася авторами, які прагнули вилучити з неї всі завдання, що вимагають спец. навчання. Біне виходив з уявлення про те, що розвиток інтелекту відбувається незалежно від навчання, в ході біологічного дозрівання індивідуума.

Друга редакція шкали - в ній був розширений віковий діапазон досл. дітей - до 13 років, а також зб. к-ть завдань та введене поняття розумового віку. Саме друга редакція шкали Біне набула найбільшого поширення. Остання (третя) редакція шкали, опублікована в рік смерті Біне, не мала істотних змін.

Завдання в шкалах Біне були згруповані за віком (від 3 до 13 років). Для кожного віку підбиралися певні тести. Вони вважалися відповідними заданому віковому рівневі, якщо їх вирішувала більшість дітей даного віку (80-90 %). Дітям до 6 років пропонували чотири завдання, а дітям старше 6 років - шість завдань. Завдання підбиралися в ході дослідження великої групи дітей (300 осіб).

Показником інтелекту в шкалах Біне був розумовий вік, що міг розходитися із хронологічним. Розумовий вік визначався за успішністю виконання тестових завдань. Випробування починалося із пред'явлення тестових завдань, що відповідають хронологічному віку дитини. Якщо вона справлявся з усіма завданнями, їй пропонувалися завдання, розраховані на найближчу старшу за неї вікову групу. Якщо ж дитина не справлялася з усіма завданнями своєї вікової групи, їй давалися завдання, призначені для молодшого віку.

Поняття інтелектуального коефіцієнту (IQ). Коефіцієнт IQ був запропонований В. Штерном, який вважав істотним недоліком показника розумового віку те, що різниця між розумовим і хронологічним віком для різних вікових рівнів є неоднаковою. Щоб усунути цей недолік, Штерн запропонував визначати частку, яку можна отримати, поділивши розумовий вік на хронологічний. Цей показник, помножений на 100, дослідник і назвав коефіцієнтом інтелектуальності. Використовуючи його, можна класифікувати нормальних дітей за ступенем їхнього розумового розвитку.

Шкала Стэнфорд – Біне. Друга редакція шкали Біне стала основою робіт з перевірки та стандартизації, проведених у Стэнфордському університеті (США) колективом співробітників під керівництвом Л.М. Термена. Цей варіант тестової шкали Біне був запропонований в 1916 р. і мав так багато серйозних змін у порівнянні з попередньою редакцією, що отримав названу шкали Стэнфорд - Біне. Основних відмінностей від тестів Біне було дві: 1) введення в якості тестового показника коефіцієнта інтелектуальності (IQ), що визначається відношенням між розумовим і хронологічним віком, і 2) застосування критерію оцінки тестування, для чого вводилося поняття статистичної норми.

11. Заг. уявлення про групову динаміку, її процеси, механізми. Групова динаміка – це сукупність процесів, що відбуваються в малій групі й характеризують її з погляду руху, розвитку. Мала група має власні механізми, які забезпечують її збалансованість. Механізми групової динаміки: механізми розвитку – ідіосинкразійний кредит лідера – лідерам, які зробили вагомий позитивний внесок у життєдіяльність групи, дозволено відхилятися від групових норм у поведінці, екзперементувати з новими можливостями. Загалом названий механіз сприяє створенню передумов для переходу групи на вищий щабель свого розвитку.

- нормативний вплив меншості – це механізм розвитку, який сприяє зростанню пізнавальної активності членів групи й у низці випадків призводить до змін групових цілей чи способів їх досягнення.

- внутр..груповий конфлікт – може бути між зрост.можливостями групи та її діяльністю; між сильнішим прагненням членів групи до самореалізації та самоствердження і одночасно посиленими тенденціями залучення особистості до групової структури, інтеграції з групою.Вн.гр.конфлікт є потенційною можливістю просування групи до вищих рівнів і сприяє розвиткові групи, за умов розв.конфлікту.

- ефекти поляризації та наближення до ризику виникають у процесі прийняття групового рішення. Їх вважають механізмами розвитку, оскільки вони сприяють обмінові думками, обговоренню суперечностей, які виникають, пропон.варіанти вибору в ході групової дискусії.

Механізми стабілізації: - конформність – особливість людини, що виявляється у її схильності піддаватися реальному або уявному тискові групи. Прояв у зміні поглядів,поведінки індивіда відповідно до точки зору більшості.. Механізм стабілізації, який забезпечує перемогу норм, прийнятих більшістю, підкорення індивідуальних реакцій, оцінок, дій, вчинків. - сумісність – породжує стійкі стосунки, які охоплюють учасників спілкування й задовольняє членів групи. - Згуртованість – процес, що характеризує ступінь прихильності до групи її членів.. Сприяє подібності думок, цінностей, уявлень про цілі групи, особливості діяльності та функціонування.

Керування (управління) визначається, як розумовий та фізичний процес, який приводить до того, що підлеглі виконують визначені їм офіційно доручення і вирішують певні задачі. Лідерство є процесом, за допомогою якого одна особа впливає на поведінку інших членів групи. Отже, лідерство є дещо вужчим поняттям, ніж керування (обмежується лише впливом). Феномен лідерства пов'язаний з регуляцією міжособових стосунків, які мають неформаль­ний характер, а керівник є носієм функцій та суб'єктом регуляції офіційних, формальних стосунків у межах певної соціальної організації. Лідерство — феномен організації соціально-психологічного спілкування і групової діяльності й функ­ціонує переважно стихійно. Керівництво визначається цілеспрямованою і контро­льованою діяльністю цілої системи соціальної організації та її інститутів. Порівняно з лідерством воно має більш стабільний характер, оскільки безпосередньо не залежить від зміни групових настроїв, змін у міжособистісних стосунках. Офіційне керівництво спирається на певну систему санкцій у стосунках керівництва та підлеглості й має не тільки силу особистого впливу (як лідер), а й офіційний статус у системі організації. Відрізняється і процес прийняття рішень: у ке­рівника він має складніший та опосередкований характер. І, нарешті, сфера діяльності лідера — мала група, стосунки симпатії та антипатії, визнання та невизнання, підтримка або опозиція в межах групи, сфера керівника — група в організації, соціальній системі. Лідерство — це суто психологічна характеристика по­ведінки певних членів групи.

Стилі керівництва та лідерства: 1. Авторитарний. 2. Демократичний. 3. Ліберальний. Лідерські типи: Лідер-натхненець (ідеї), Лідер-виконавець (організація), Лідер-натхненець=виконавець (найкращий). Також розрізнають лідера, зосередженого на роботі та лідера, зосередженого на людях.

Прийняття групового рішення – це вибір певної альтернативи стосовно певного питання. Складні питання, з багатьма невідомими, що охоплюють соціальні, психологічні, соц.-псих, моральні аспекти, в яких тією чи іншою мірою проявляється людський чинник, вимагають від керівника комплексного розгляду, тобто звернення до групової думки. У групі легше долаються стереотипи мислення; береться ширший обсяг знань та інформації – більша вірогідність оптимального рішення; єдність думок, до якої приходять у результаті виробленні групового рішення; може поліпшити стосунки у групі.

12. Зміст та функції психологічної служби в системі освіти. Системна робота із створення психологічної служби в освітній галузі розпочалася з 1991 р., коли в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України був створений новий підрозділ – Центр психологічної служби в системі народної освіти. У листопаді відбулася перша всеукраїнська конференція з практичної психології (м. Луцьк). У 1993 р. розроблено і прийняте перше положення про психологічну службу системи освіти. 7 липня 1998 р. було створено Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи як головну організацію психологічної служби. 23 квітня 2004 р. Колегія Міністерства освіти і науки України розглянула питання про стан і перспективи розвитку психологічної служби системи освіти. Колегія схвалила «Стратегію розвитку психологічної служби системи освіти України на період до 2008 р.». Відтоді 23 квітня День практичного психолога. У 2009р. прийнята нова редакція Положення про психологічну службу системи освіти України.

Сьогодні психологічна служба інтенсивно розвивається. У районах і містах створюються центри психологічної служби.

Основні завдання ПС: у сприянні повноцінному розвитку особистості вихованців, учнів, студентів на кожному віковому етапі, створенні умов для формування у них мотивації до самовиховання і саморозвитку; забезпеченні індивідуального підходу; профілактиці і корекції відхилень в інтелектуальному і психофізичному розвитку вихованців, учнів, студентів.

Практичний психолог навчального закладу: *бере участь у здійсненні освітньої, виховної роботи, спрямованої на забезпечення всебічного індивідуального розвитку вихованців;

*проводить психолого-педагогічну діагностику готовності вихованця та сприяє їх адаптації до нових умов навчально-виховного процесу;

*розробляє та впроваджує розвивальні, корекційні програми навчально-виховної діяльності з урахуванням індивідуальних, вікових;

*сприяє вибору учнями і студентами професій з урахуванням їх ціннісних орієнтацій, здібностей,, профілактику злочинності, алкоголізму і наркоманії;

*проводить психологічну діагностику і психолого-педагогічну корекцію девіантної поведінки вихованців;

*формує психологічну культуру.

13. Інтерактивна сторона спілкування.

Оскільки людина є істотою соціальною, то і її пізнавальна діяльність реалізується в соціальному контексті. Поняття спілкування є надзвичайно широким і включає в себе різні аспекти. Спілкування - це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб'єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера. У найзагальнішому значенні спілкування виступає як форма життє­діяльності. Структурними складовими процесу спілкування є: перцептивна та комунікативна сторони спілкування. Спілкування можна розглядати на різних рівнях (Ломова): 1) макрорівень (людина спілкується з іншими людьми відповідно до традицій, звичаїв, суспільних стосунків, що склалися); 2) мезарівень (спілкування відбувається в межах змістової теми); 3) мікрорівень (це акт контакту: запитання — відповідь).

Кооперація – форма організації діяльності людей і організацій, для спільного досягнення загальних цілей або задоволення потреб.

Конкуренція – одна з основних форм організації міжособистісної та соціальної взаємодії, що характеризується досягненням індивідуальних або групових цілей, інтересів в умовах протиборства з домаганням цих же цілей та інтересів інших індивідів або груп.

Конфронтація – протиставлення, зіткнення, протистояння думок, людей чи угруповань.

Асертивна поведінка - це така стратегія поведінки, яка передбачає здатність людини відстоювати свої інтереси і добиватися своїх цілей, не ущемляючи інтересів інших людей.

Конфліктна взаємодія. Між людьми, які контактують, можуть виникнути часткові суперечності, тоді стосунки можуть ускладнюватись і виникає міжособистісний конфлікт – зіткнення протилежних поглядів, інтересів, дій окремих людей та груп. Конфлікт може призвести до зміни системи стосунків і цінностей. Люди можуть вдаватися до дій, які зазвичай для них не властиві. Якщо конфлікт своєчасно не вирішується, то це може призвести до неврозів, хворобливих станів, стійкого розладу між індивідами. В конфлікті зменшується роль саморегуляції,свідомого контролю. З одного боку конфлікти створюють напружені ситуації, впливають на нервово-психічний стан, а з іншого боку – конфлікт може мати творчу силу, коли їх подолання сприяє поліпшенню стосунків, взаєморозуміння між людьми.

Види конфліктів: 1.конфл., викликані непорозуміннями в передаванні та сприйманні інформації. 2. конфл., викликані особливостями взаємодії (виразні емоції, хибне тлумачення). 3. конфл., що виникли на рівні службово-комунікативної взаємодії (працівник-керівник, працівник-працівник).

Причини К.: 1) ціннісні чинники. Йдеться про принципи, які людина проголошує чи відкидає, особистісні системи переконань, вірувань тощо; 2)особливості відносин, пов'язані з наявністю (відсутністю) почуття задоволення від взаємодії. При цьому враховується основа, сутність відносин, баланс сили, значущість їх для себе й інших, тривалість, сумісність — несумісність сторін та ін.; 3)поведінкові чинники. До них належать обмеження інтересів, невизнання самооцінки партнера, егоїзм, безвідповідальність, несправедливість, скептицизм, загострена увага на дрібницях, грубість, тиск тощо; 4)особистісні властивості. В основі їх: 1)незнання характерологічних, психологічних властивостей іншої особи; 2)неправильне тлумачення думок, вчинків. Спричинює його дефіцит неформального спілкування, внаслідок чого виникає поверхове уявлення про співрозмовника; 3)моральні чинники. Полягають у недотриманні загальноприйнятих моральних норм, переоцінці власних можливостей, недооцінці можливостей інших.

Стратегії поведінки у конфлікті. П’ять варіантів поведінки, проте дослідники виділяють ще один – асертивне. Уникнення – пов’язане із спробою уникнути конфлікту, не надаючи йому великого значення. Суперництво (боротьба, примушування) наполегливе безкомпромісне відстоювання своїх інтересів і для досягнення свого використовують всі доступні засоби. Компроміс вимагає поступок з двох сторін. Співробітництво – пропонує сумісне рішення двох сторін. Ця позиція (стратегія) дозволяє зрозуміти причини непорозумінь і віднайти вихід із кризи. Пристосованість (поступки) – передбачає готовність одного суб’єкта поступитися своїми інтересами з метою збереження взаємовідносин. Асертивна поведінка – це така стратегія поведінки, яка передбачає здатність людини відстоювати свої інтереси і добиватися своїх цілей, не ущемляючи інтересів інших людей.

Ознаками конфлікту є:

наявність ситуації, що сприймається учасниками як конфліктна;

неподільність об’єкта конфлікту, тобто об’єкт конфлікту не може бути поділено між учасниками конфліктної взаємодії;

бажання учасників продовжити конфліктну взаємодію для досягнення своїх цілей, а не вихід із наявної ситуації.

Трансактний аналіз (Берн) - напрямок психотерапії, розроблене в 50-і рр.. американським психологом і психіатром Е. Берном, що включає: Під его-станом розуміється актуальний спосіб існування Я-суб'єкта. Виділяються 3 основних его-стани: "Батько", "Дитина" і "Дорослий". Вступаючи у взаємодію, людина завжди знаходиться в одному з них. Его-стан "Батько" - контроль, заборони, ідеальні вимоги, санкції, турбота, могутність. "Дитина" - афективні комплекси, пов'язані з ранніми враженнями і переживаннями. Его-стан "Дорослий " – оцінку ситуації, раціональність, компетентність, незалежність. Найважливішим положенням теорії его-станів є теза про "перемикання" або перехід активності від одного его-стану до ін.. Крім того, в поведінці і переживаннях індивіда може одночасно проявлятися більш одного его-стану.

Ігри - форми поведінки з прихованим мотивом, при яких один з взаємодіючих суб'єктів домагається психологічного чи іншого переваги над іншим (виграшу).Ігри можуть бути "хорошими", коли другий суб'єкт не страждає від виграшу першого, і "поганими", коли маневри і облудна стратегія першого суб'єкта призводять до ущемлення благополуччя другого. В основі багатьох ігор лежать життєвого шляху людини, закладені в нього з раннього дитинства під впливом соціальних факторів і виховання. Кінцевою метою Т. а.є досягнення гармонійної, збалансованої особистості через гармонійні взаємини між усіма его-станами. Невідповідність ролі, граної людиною, тої ролі, яку від нього очікує партнер по спілкуванню, створює протиріччя. Воно може розвинутися в конфлікт. Знання типових рольових ігор, що виникають в міжособистісному взаємодії, допомагає попередити багато конфліктів.

Соціально-психологічний тренінг – активна групова робота з власними можливостями, обмеженнями, принципами, правилами і проблемами. Це форма навчання, набуття нових навичок, засвоєння психологічних можливостей.

14. Каузометрія.

метод дослідження суб'єктивної картини життєвого шляху та психологічного часу особистості, запропонований Є.І. Головахою і А.А. Кроніком. К. належить до біографічних методів; спрямована на опис не тільки минулих, але і передбачуваних майбутніх етапів життєвого шляху. Проводиться у формі інтерв'ю, яке складається з шести основних процедур: біографічна розминка, формування списку значимих подій, їх датування, причинний аналіз міжподієвих відношень, цільовий аналіз міжподієвих відношень, позначення сфер належності подій.

Використовуються також додаткові процедури: оцінка емоційної привабливості подій, їх віддаленість у минуле і майбутнє, значимість "для себе" і "для інших людей", локалізація особистого часового центру.

В каузоматриці фіксуються причинні зв’язки між подіями (над діагоналлю) та цільові зв’язки (під діагоналлю). Оскільки інструкція передбачає однозначну відповідь („так” або „ні”), то і в матриці ці відповіді позначаються відповідно „+” або „–”. Після заповнення каузоматриці обчислюються показники включеності кожної з подій у міжподієву сітку [6, с. 105] і на їх основі будується каузограма.

А далі – етап інтерпретації, побудови додаткових індексів.

К. дозволяє зробити висновки про можливі деформації картини життєвого шляху, про масштабність, осмисленість і реалізованість задумів людини, про особливості його стилю життя і задоволеності своїм минулим, сьогоденням, майбутнім. Застосовна для дослідження індивідуального і спільного життєвого шляху, для аналізу і корекції життєвих сценаріїв у психотерапії, для проектування життєвих перспектив у профорієнтаційних, сімейних, психогігієнічних консультаціях.

Історія та розвиток

У середині 1980-х років каузометрія набула широкої популярності на теренах СРСР. Так, про застосування методики у 1985 році було знято два науково-популярних фільми: «Інтерв'ю із собою», «Стріла часу».

У 2000-х, зусиллями співавтора методики Кроніка О. О., метод каузометрії знаходить застосування та розвиток в США.

У лютому 2008 року у Києві відбулася міжнародна конференція «Каузометрія в дослідженнях психологічного часу і життєвого шляху особистості: минуле, теперішнє, майбутнє», присвячена 25-річчю каузометрії. Конференція спонукала до створення Інституту каузометрії — підприємства з психотерапевтичної допомоги та самоаналізу, заснованого співавтором каузометрії Кроніком О. О., що базується у місцевості Північна Бетесда, Меріленд, США; та Міжнародної асоціації каузометристів. За результатами конференції було опубліковано дві наукові монографії, збірку доповідей учасників конференції та збірку статей.

У 2009 році міжнародний проект «Каузометрія в дослідженнях психологічного часу і життєвого шляху особистості: минуле, теперішнє, майбутнє» став переможцем конкурсу «Золота психея — 2009» у номінації «Проект року в психологічній науці».

 

15. Класифікація психодіагностичних процедур

За типом завдань, які припускають правильну відповідь, або ті в яких правильних відповідей не існує. До першого типу відносяться тести інтелекту, до другого, ті, що складаються із завдань, які характеризуються лише частотою (і спрямованістю) тієї чи іншої відповіді, але не її правильністю. Такі більшість особистісних опитувальників (тест 16PF Кеттелла).

Можна розрізняти вербальні і невербальні психодіагностичні методики.

Перші так чи інакше опосередковані мовною активністю обсле ри; складові ці методики завдання апелюють до пам'яті, уяві, системі переконань у їх опосередкованої мовою формі.Другі включають мовну здатність досліджуваних лише в плані розуміння інструкцій, саме ж виконання завдання спирається на невербальні здібності - перцептивні, моторні.

Основний методичний принцип, який покладено в основу ПД процедури. Розрізняють:

1) об'єктивні тести - це ті методики, в яких можлива правильна відповідь, тобто правильне виконання завдання.;

2) стандартизовані самозвіти - використання вербальних здібностей випробуваного, та звернення до його мислення, уяви, пам'яті. Вони включають: а) тести-опитувальники, б) відкриті опитувальники – не передбачають стандартизованого відповідей досліджуваного; стандартизація обробки досягається шляхом віднесення довільних відповідей до стандартних категорій; в) шкальні техніки – припускають оцінку тих чи інших об'єктів (словесних тверджень, образотворчого матеріалу, конкретних осіб і т. п.) за вираженостю в них якості, заданої шкалою ("теплий - холодний", "сильний - слабкий"). Зазвичай використовують трьох-, п'яти-і семикрапкові шкали; г) ініндивідуально-орієнтовані техніки типу рольових репертуарних решіток - параметри, які оцінюються (осі, вимірювання, конструкти), не задаються ззовні, а виокремлюють на основі індивідуальних відповідей конкретного досліджуваного,

3) проективні техніки;

4) діалогічні (інтерактивні) техніки (бесіди, інтерв'ю, діагностичні ігри) – психодіагност вступає в контакт з обстежуваним і досягає найкращих діагностичних результатів за рахунок специфічних особливостей цього контакту.Так, довірчий контакт необдний при діагностиці сімейних труднощів, характеру особистісного розвитку дитини і в багатьох інших випадках, в яких діагност одночасно виступає або в ролі консультанта, або психотерапевта. Діалогічні техніки можуть бути вербальними (інтерв'ю, бесіда) і невербальними (наприклад, гра з дитиною може виступати як невербальна діагностична процедура).

Психодіагностична ситуація - це (1) задана вимогами практики (2) сукупність незмінних протягом установлення психологічного діагнозу загальних організаційних умов здійснення психодіагностичної діяльності, (3) визначальна наявність або відсутність у досліджуваного права самостійно вступати в діагностичний процес і вибирати свою поведінку (подальший життєвий шлях) на основі його результатів.

Найбільш розгорнуту характеристику психодіагностичних ситуацій пропонує В.М. Дружинін. Він вбачає особливість діагностичної ситуації у тому, що вона створюється спільними зусиллями двох учасників діагностичного процесу - практичним психологом і обстежуваним.

Структурні компоненти ПС автор виділяє:

1) мету, яка полягає в одержанні даних про обстежуваного для розв’язання конкретної науково-практичної задачі; 2) «вхід», що виникає до початку діагностичного процесу й описується за параметром «добровільності-примусовості» участі в ньому; 3) «вихід», пов'язаний з можливістю самостійного вибору життєвого шляху обстежуваним на основі отриманих діагностичних даних і який характеризується за параметром «вільний – нав’язаний».

Види ПД ситуацій: Для ситуації клієнта характерне самостійне звертання людини, що потребує психологічної допомоги, до практичного психолога, готовність співробітничати з ним.

Для ситуації експертизи - змушена участь особи в обстеженні, наявність у неї бажання виглядати перед діагностом у максимально вигідному для себе світлі, намір витримати «іспит», контролювати свою поведінку та фальсифікувати її для досягнення своєї мети навіть ціною симуляції відхилень і розладів.

Консультація. Клієнт, довіряючи компетентності практичного психолога, за власним бажанням звертається до нього, приймаючи зобов'язання бути відвертим і брати активну участь у виробленні рішення, а консультант бере на себе відповідальність за надання кваліфікованої допомоги клієнту в вирішенні його життєвих проблем.

Відбір. На практиці зустрічається у вигляді професійного відбору та психологічного відбору в навчальні заклади й т.п. Обстежуваний самостійно ухвалює рішення щодо вступу до вузу, технікуму, на курси і т.п., а рішення про подальшу його долю залежить від інших осіб (членів приймальної комісії, комісії професійного відбору, співробітника відділу кадрів).

Примусове обстеження - масові соц. та демограф. опитування, а також проведені за рішенням адміністрації або громадської організації психологічні інформаційні обстеження, класні та домашні роботи в школі, виконання тестових завдань студентами-психологами при розробці психодіагностичних методик. Умовами виникнення даної ситуації є неможливість досліджуваного ухилитися від участі в обстеженні, повідомлення йому діагностичної інформації, а також самостійне планування власної поведінки та життєвого шляху за встановленими результатами.

Атестація. Проводиться при атестації керівних та інженерно-технічних кадрів, у судовій експертизі, на іспитах у випускних класах школи, на сесіях у вузах і характеризується високим рівнем соціального контролю за поведінкою досліджуваного, примусом його до участі в обстеженні.

16. Кризові явища у психічному розвитку особистості. Життєвою кризою називають період, протягом якого змінюються спосіб детермінації процесів розвитку, життєвий задум, траєкторія життєвого шляху. Це тривалий глибинний конфлікт з приводу життя загалом, його сенсу, головних цілей та шляхів їхнього досягнення.

Є величезний шар кризових явищ, зумовлених значними різкими змінами умов життя. Детермінантами цих життєвих криз стають такі важливі події, як закінчення навчального закладу, працевлаштування, одруження, народження дитини, зміна місця проживання, вихід на пенсію та інші зміни індивідуальної біографії людини. Ці зміни соціально-економічних, тимчасових і просторових обставин супроводжуються значними суб´єктивними труднощами, психічною напруженістю, перебудовою свідомості й поведінки.

Життєві кризи є предметом пильної уваги закордонних психологів Еріксона. Розділяючи людське життя на періоди, етапи, вони звертають увагу на труднощі переходу від одного етапу до іншого. При цьому підкреслюють особливості кризових явищ у жінок і чоловіків, аналізують чинники, що ініціюють кризи. Залежно від наукової орієнтації одні дослідники бачать причини криз у біологічному розвитку людини, звертають увагу на сексуальні зміни, інші більшого значення надають соціалізації особистості, ще інші - духовному, моральному становленню.

Широку популярність у 1980-і pp. у США набула книга америк. журналістки Гейл Шинхи «Передбачувані кризи в житті дорослої людини». На основі узагальнення життя верхніх прошарків американського середнього класу вона виокремлює чотири кризи:

= «виривання коренів», емансипації від батьків (16 років);

= максимальних досягнень (23 роки);

= корекції життєвих планів (30 років);

= середини життя (37 років) - найважчий, рубіжний.

Після виходу на пенсію починається соціально- психологічне старіння. Воно виявляється в ослабленні інтелектуальних процесів, підвищенні або зниженні емоційних переживань. Знижується темп психічної діяльності, з´являється обережність до нововведень, постійна заглибленість у минуле й орієнтація на попередній досвід. Відзначають також пристрасть до моралізування й осуду поведінки молоді, протиставлення свого покоління поколінню, що йде на зміну. Це - криза соціально-психологічної адекватності.

Всі кризи особистості, які трапляються на її життєвому шляху, можна поділити на:

кризи психічного розвитку - це перехід від однієї стадії розвитку до іншої, для якої характерна зміна соціальної ситуації, зміна провідної діяльності та виникнення психологічних новоутворень.;

вікові кризи - Правомірно вважати вікові зміни людини, породжувані біологічним розвитком, самостійним чинником, що детермінує вікові кризи. Ці кризи належать до нормативних процесів, необхідних для нормального поступального процесу особистісного розвитку.; У психології ґрунтовно досліджено кризи дитинства. Зазвичай виокремлюють кризу першого року життя, кризу 3-х років, кризу 6-7 років і підліткову кризу 10-12 років. Форма, тривалість і гострота переживання криз помітно відрізняються залежно від індивідуально-типологічних особливостей дитини, соціальних умов, особливостей виховання в родині і педагогічної системи загалом.

кризи невротичного характеру;

професійні кризи;

критично-смислові кризи - зумовлені критичними обставинами життя: драматичними, а іноді й трагічними подіями. Ці чинники мають руйнівний, часом катастрофічний результат для людини. Відбувається кардинальна перебудова свідомості, перегляд ціннісних орієнтації і сенсу життя загалом. Відбуваються ці кризи на грані людських можливостей і супроводжуються безмежними емоційними переживаннями, їх зумовлюють такі ненормативні події, як втрата працездатності, інвалідність, розлучення, вимушене безробіття, міграція, несподівана смерть близької людини, позбавлення волі тощо;

життєві кризи.

Прояви кризових станів:

1. безнадійність, безцільність, спустошеність, відчуття глухого кута. На такому емоційному тлі людина не здатна самостійно впоратися зі своїми проблемами, знаходити шляхи їхнього розв´язання і діяти; 2. безпорадність. Людина відчуває, що позбавлена будь-якої можливості керувати своїм життям. Це почуття частіше виникає у молодих людей, які відчувають, що інші все роблять за них, і від них самих нічого не залежить; 3. почуття власної неповноцінності (коли людина себе низько оцінює, вважає нікчемною та ін.); 4. почуття самотності (ніхто тобою не цікавиться, не розуміє тебе ); 5. швидка зміна почуттів, мінливість настрою. Надії швидко спалахують і гаснуть.