Характеристика освітньої системи в Японії

Однією з провідних характеристик сучасної Японії, крім того, що вона високорозвинута, постіндустріальна, комп'ютеризована, високопродуктивна є те, що вона високоосвічена. Основні принципи освіти визначаються Конституцією Японії (1946 р.) і Основним законом про освіту (1947р.). У 26 статті Конституції закріплені основні права і обов'язки громадян в освітній сфері: "За законом усі люди повинні мати рівні права на отримання освіти згідно зі своїми здібностями. Батьки, або особи, що їх заміняють, повинні забезпечити можливість отримання загальної освіти, передбаченої законом, всім дітям чоловічої і жіночої статі".

В основному законі про освіту сформульовані цілі і принципи освіти у відповідності з духом Конституції. Закон визначає головну мету освіти як всебічний розвиток особистості, спрямований на формування громадян, здорових тілом і духом, таких, що люблять правду і справедливість, цінують особистість, шанують працю і володіють глибоким почуттям відповідальності, наділених незалежним духом будівництва миролюбної держави і суспільства. Серед принципів освіти, визначених у Законі, рівність можливостей у здобутті освіти, 9-річна обов'язкова освіта, спільне навчання хлопчиків і дівчаток, заборона партійної і політизованої освіти тощо.

Для Японії характерна висока повага до освіти, навіть культ освіти. Японці називають своє суспільство "суспільством дипломів", де багато важить не тільки рівень навчального закладу, що його видав, але і його престиж.

Управління освітою здійснюється Міністерством освіти, науки і культури, яке визначає в національних навчальних програмах зміст кожного предмета, кількість навчальних годин для його вивчення на кожному етапі, мінімальну кількість навчальних днів для різних типів шкіл тощо.

Система освіти, що діє сьогодні в Японії, була створена теля другої світової війни за безпосередньою участю американських спеціалістів, тому за своєю структурою вона практично повністю копіює американську: 6-річна початкова, 3-річна молодша середня, 3-річна старша середня школа, 2 - 4-річні коледжі та університети.

Згідно з "Законом про освіту" початкові і середні школи, а також і вузи засновуються державою, префектурою і муніципальною владою, або корпораціями на неприбутковій основі. Практично всі загальноосвітні школи, засновані місцевою владою (початкові і середні школи) підпорядковуються муніципалітетам, а всі спеціальні — префектурам. Приватні школи відіграють важливу роль на рівні дитячих садків, старших середніх шкіл, вищих навчальних закладів, шкіл спеціальної підготовки. Технічні коледжі і університети з аспірантурою організуються В фінансуються державою.

На відміну від європейського та американського, японський навчальний рік починається 1 квітня і закінчується 31 березня. Він є найдовшим серед розвинутих країн: у 1990р. японські школярі провчились 243 дні, діти у ФРН та Росії - по 210, англійці - 192, французи 185, американці ж тільки 180. Канікули бувають влітку, взимку та весною, після перехідних екзаменів.

Дошкільне виховання здійснюється в дитячих садках, які відвідують діти, як правило, з 5 років. 63% дитячих садків належать приватним особам. Вже на цьому етапі починається врахування престижності виховного закладу: він повинен забезпечити найбільш успішний початок шкільного життя.

Початкова школа. Більшість шкіл в Японії державні. Програма початкової школи включає 8 обов'язкових предметів (японська мова, соціальні предмети, арифметика, природознавство, музика, мистецтво та праця, домашнє господарство та фізичне виховання), основи морального виховання і спеціальну діяльність (шкільні та класні збори, гурткова робота, різні церемонії, екскурсії, спортивні змагання, користування бібліотекою, заняття з гігієни, правил безпеки тощо).

Молодша середня школа. В навчальний план входять як обов'язкові предмети, так і предмети за вибором. Відбір обов'язкових предметів здійснюється місцевими керівниками освіти згідно з локальною необхідністю та нахилами школярів. Серед предметів за вибором:

іноземна мова (в основному англійська) або комбінація професійного та естетичного циклів.

Характерною рисою японських шкіл є високе наповнення класів:

у початковій школі - до 40 учнів, у молодшій середній - від 41 до 45. Багатолюдність у класах, орієнтація на заучування примушує батьків звертатися до репетиторів. Масовим явищем стало навчання школярів на приватних додаткових курсах "дзюку" (понад 25% учнів початкових шкіл та близько 60 % - молодших середніх). Існування такої системи компенсуючого навчання, діяльність якої не припиняється навіть влітку, є однією з важливих причин ефективності японської школи.

Старша середня школа. Перехід до старшої середньої школи пов'язаний зі вступними екзаменами у вигляді тестів, що визначають успішність навчання з окремих предметів та коефіцієнт розумової обдарованості. Навчання диференційоване, з поділом на потоки та профілі. Як правило існують два відділення: загальноосвітнє, з поділом на академічний (гуманітарний та природничо-математичний) та загальний профілі, та професійне з сільськогосподарським, риболовним, промисловим, комерційним, домогосподарським профілями та циклами більш вузької спеціалізації.

Академічний профіль готує до вступу в університет. На загальному вивчають приблизно ті ж предмети, що і на академічному, але на нижчому рівні складності. Знання тут мають більш прикладний характер. Професійне відділення готує учнів до праці з певної спеціальності Загальноосвітня програма зведена до мінімуму.

Навчання в старшій середній школі Японії є платним як в державних, так і в приватних школах, які відвідує близько 28% школярів.

Професійно-технічна освіта здійснюється у професійних школах двох типів: а) технічні коледжі для тих, хто закінчив молодшу середню школу (строк навчання 5 років); б) молодші коледжі для випускників старших класів середніх шкіл (строк навчання 3 роки). В країні нараховується близько 800 професійних шкіл, з яких більшість (96%) приватні.

Вища освіта надається в університетах та інститутах. Після 4 років навчання випускники отримують ступінь бакалавра і можуть продовжити навчання у магістратурах та докторантурах вузів. 75% японських студентів навчаються в приватних вузах, але значення державних у підготовці інтелектуального потенціалу нації є значно вагомішим, оскільки саме тут навчається абсолютна більшість студентів природничого, технічного, медичного, педагогічного, сільськогосподарського профілів, майбутніх магістрів та докторів наук, значно кращими є умови навчання та викладацький корпус.

Після другої світової війни з'явилась певна кількість спеціальних жіночих вузів. Але частка дівчат серед студентів продовжує залишатись незначною. Навчання у всіх вузах є платним, що ускладнює доступ до вищої освіти.

Реформа освіти. З 1984 р. почалась фундаментальна підготовка до "всеохоплюючої реформи народної освіти, спрямованої у XXI століття". Японці характеризують це починання як Ш епоху реформ і вважають, що реформуватись повинні не окремі сторони шкільного життя, а самі його основи.

Відрахування реформаторських епох ведеться від того часу, як у країні вперше була побудована європеїзована система освіти (цей період позначається 1890 роком - прийняттям після революції Мейдзі Імператорського рескрипту про освіту). П епоха - побудова сучасної системи освіти після другої світової війни.

Документи, що визначають сутність ПІ епохи реформ, розроблялись з 1984 до 1987 рр. У цих документах міститься критика багатьох аспектів сучасної системи освіти. По-перше, вважають автори реформи, шкідливою є система вступних екзаменів до вузів, передусім престижних (ажіотаж навколо них приносить шкоду нижчим ступеням системи освіти: примушує спрямовувати левову частку часу на механічне заучування можливих екзаменаційних завдань, а не на розвиток творчих можливостей учнів); по-друге, сучасна система освіти страждає від "зайвої уніфікації; по-третє, вона характеризується як така, що культивує серед школярів та студентів дух вільнолюбства та прав людини і звертає недостатню увагу на виховання почуття обов'язку і відповідальності; по-четверте, загрожуючого розміру набуло падіння дисципліни учнів у школі та вдома. Знущання в школі набувають розмірів стихійного лиха. Японські педагоги вважають цю проблему найболючішою в національній освіті. Вони підкреслюють, що метою роботи школи повинно бути виховання як формування якостей особистості, а не навчання, як передача інформації, тобто "розпалення факела", а не "наповнення судини (КК – а що це таке??)".

У цьому процесі машина не може замінити людину, вчителя, який

 

є, за японською традицією, моделлю доброчесної особистості для своїх учнів.

Основними завданнями сучасної реформи є:

• побудова системи безперервної освіти, що діє протягом усього активного життя кожної людини;

• перебудова змісту та методів навчання з метою максимального урахування індивідуальних особливостей дітей та підлітків у навчальному процесі;

•„ приведення структури, змісту та методів освіти і виховання у відповідність з такими процесами та явищами, як комп'ютеризація, висока ступінь інформатизації а також інтернаціоналізація сучасного життя [2].