Характеристика освітньої системи у Німеччині

Управління освітою у ФРН має децентралізований характер. За Конституцією ФРН держава має право загального контролю над системою освіти в країні. В кожній землі існує Міністерство культів, що відає всіма питаннями освіти. Координація та співробітництво центральних та земельних органів освіти здійснюється через Постійну конференцію міністрів культів земель. У 1965 - 1970 рр. створені нові державні органи керівництва: Міністерство науки та освіти, Комітет з наукових досліджень та питань освіти, Наукова рада. Рада з питань освіти.

Сучасна система освіти ФРН являє собою єдину структуру, що включає такі ланки: дошкільне виховання; початкова освіта, що надається у 4-х річних початкових школах; перша ступінь середньої освіти -неповна середня освіта (5-10 класи), що включає різні типи шкіл: основну школу (5 - 9 класи), реальну школу (5 - 10 класи), гімназію (5 - 10 класи), загальну школу (5-10 класи) та профшколи нижчої ланки; друга ступінь середньої освіти - повна середня освіта: 11-13 класи гімназій різних типів, профшколи підвищеного типу, ПТУ, що готують до вступу у вуз з певної спеціальності; освіта дорослих; вища освіта.

Дошкільне виховання здійснюється у дитячих садках, нульових класах та шкільних дитячих садках. До останнього часу ця освітня ланка була розвинута недостатньо (на початку 90-х рр. її відвідувало близько 75 % дітей). До 2001 року поставлено завдання забезпечити місцями у дошкільних закладах усіх дітей.

Навчання у початковій школі починається у 6 років. Як правило. воно триває 4 роки, в Берліні і Бранденбурзі - 6 років. Тут у ігровій формі і на систематичних заняттях дітей знайомлять з основними навчальними предметами. Вже на цьому етапі здійснюються спроби зорієнтувати зміст і форми навчання на індивідуальні здібності і можливості кожної дитини. Основною метою початкової школи є розвиток психомоторних можливостей дитини, допомога у визначенні шляхів її подальшої освіти. Школяр повинен навчитися зв'язано, осмислено викладати враження щодо тих чи інших подій, активно і без труднощів спілкуватись з іншими людьми. Разом із такими традиційними для початкової школи предметами, як читання і письмо рідною мовою, дітям дають основи знань з предметів, які вивчатимуться на наступних етапах шкільного життя: соціологія, історія, географія, біологія, фізика, хімія. Навчальний план включає також математику, релігію, музику, естетичне виховання, ручну працю і фізичне виховання. Всі предмети є обов 'язковими.

У більшості федеральних земель діти в перші два роки не отримують ніяких оцінок, а лише загальну характеристику успішності у формі звіту, за допомогою якого можна описати індивідуальні успіхи та Недоліки у вивченні окремих шкільних предметів.

Для догляду за дітьми молодшого шкільного віку створена система груп продовженого дня. Їх метою є сприяння розвитку дитини у особистість, здатну відповідати за себе і жити у суспільстві. Вихователі г руп продовженого дня співробітничають з батьками дітей. Їх діяльність орієнтована на потреби дітей і їх сімей.

Після закінчення початкової школи учні отримують направлення-рекомендацію до певного типу середньої школи, де містяться відомості про фізичний та психічний розвиток дитини, її успішність, поведінку та здібності, схильність до практичних або теоретичних занять. Перехід до середньої школи здійснюється, як правило, без екзаменів, але іноді у спірних випадках проводиться тестування або екзамен.

П'ятий та шостий класи (відносяться до школи секундарного ступеня) незалежно від їх організаційної належності утворюють фазу особливого сприяння, спостереження та орієнтації, що відіграє важливу роль для вибору форми наступного навчання. Ця фаза у більшості земель організована в рамках шкіл різного типу⁷, а в окремих землях як вальна ступінь, незалежна від типу школи.

Гімназія дає найбільш повноцінну, фундаментальну середню освіту. Існують різні спеціалізовані типи гімназій: класичні, природничо-математичні, соціально-економічні, музичні, педагогічні, музично-педагогічні, спортивні, сучасних мов та жіночі гімназії. У всіх типах гімназій вивчають німецьку⁷ мову, історію, географію, соціологію, релігію), фізику, біологію, хімію, першу іноземну мову - латину, другу - англійську, третю - одну з скандинавських або російську; у класичних гімназіях вивчають ще давньогрецьку або давньоєврейську.

Диференціація навчання починається з 5 класу, найбільш інтенсивно вона здійснюється у старших класах: на профілюючі предмети відводиться третина навчального часу. 311 класу гімназисти мають право вільного вибору форм та змісту навчання.

Основна школа дає неповну середню освіту. Її випускники після закінчення 9 обов'язкових класів (існує ще 10-й - необов'язковий) переходять, як правило, до системи професійної освіти. Відмінна успішність в основній школі дає право після закінчення 10 класу перейти до старшого ступеня гімназії. Однак такі випадки є майже винятковими у зв'язку з низьким рівнем підготовки, що дають ці школи.

Реальна школа дає загальну освіту (5 - 6-річну) та робітничу професію найвищої кваліфікації. Навчання диференціюється за професійною ознакою. Існують такі профілі: природничо-математичний, іноземних мов, соціально-історичний, домашнього господарства, музичний.

На особливу увагу заслуговують нові типи середніх шкіл - об'єднані школи та школи повного дня, які до 1985р. існували як експериментальні. У таких школах активно застосовують нові, прогресивні методики навчання та виховання, що сприяють максимальному розвитку здібностей учнів. В цілому, існування власної оригінальної педагогічної концепції, яка реалізується шляхом творчих зусиль усього педагогічного колективу, є характерною рисою діяльності значної кількості німецьких шкіл.

При існуванні кількох типів середніх шкіл, кордони між ними досить розмиті: є багато варіантів переходу з одного типу школи до іншого.

Професійна освіта. В сучасній Німеччині існує проблема недостатньої кількості абітурієнтів в системі професійного навчання: все більше випускників шкіл вирішують продовжити навчання у вузах. Однак система професійної освіти продовжує бути однією з найефективніших у світі. Сьогодні понад 1,6 мільйона молодих людей відвідують заклади професійного навчання з метою набуття одного з 380 офіційно визнаних фахів, які, однак, мають різний попит в системі зайнятості. В десяти найбільш популярних професіях концентруються майже 40% учнів чоловічої статі і 55% - жіночої. Юнаки найчастіше вирішують стати автомеханіками, електромонтажниками, механіками в промисловості або торгівцями в оптовій та зовнішній торгівлі, в той час як дівчата віддають перевагу професіям фельдшериці, роздрібного торговця, перукарки та офісної секретарки.

Більшість здійснює навчання через "подвійну систему", тобто шляхом поєднання практичного навчання на підприємстві з теоретичним навчанням у професійній школі, що триває три роки. На уроках, які відвідують протягом 1 -2 днів на тиждень, крім загальноосвітніх дисциплін викладається та частина професійно-теоретичних знань, які учні можуть тут краще і в більш повному обсязі вивчити, аніж на підприємстві. Професійна школа є обов'язковою для всіх молодих людей, що не досягли 18-річного віку і не відвідують ніяких інших шкіл.

Існують і інші шляхи професійного навчання. Це, по-перше, професійна фахова школа з повним навчальним днем. Курс навчання в ній триває від одного до трьох років. Вона може бути прирівняною до виробничого навчання або повністю його замінити. Фахова середня школа приймає учнів після закінчення реальної школи і за два роки надає Їм атестат для вступу у вищу фахову школу.

Практичне навчання на підприємстві триває в середньому три роки. Для тих, хто отримав атестат зрілості, час виробничого навчання може бути скороченим на півроку, а у разі особливо високих успіхів у навчанні - ще на півроку. В період професійного навчання учень отримує платню, яка щорічно збільшується. Понад 500 тисяч підприємств з усіх галузей господарства, а також представники вільних професій і громадські служби навчають професійних учнів. На великих підприємствах навчання відбувається у спеціальних учбових майстернях а потім на виробничих місцях. На малих підприємствах навчання відбувається безпосередньо на виробничих місцях.

Сфера професійної освіти зазнає останнім часом суттєвих нововведень. До них, зокрема, відноситься розширення цілей такої освіти:

поряд з навчанням конкретній спеціальності передбачається широкопрофільна підготовка, необхідна для самостійної орієнтації у динамічному світі професійної праці. Кваліфікований робітник повинен уміти виконати роботу з суміжних спеціальностей, гнучко пристосовуватися до нових виробничих технологій, при необхідності оволодівати новими кваліфікаціями.

Вища освіта. Перший німецький університет був заснований у |І386 р. у Гейдельберзі. У середньовіччі на території Німеччини університетів було більше, ніж у всіх інших країнах Європи разом узятих.

Концепція традиційного німецького університету базується на неогуманістичній теорії В.Гумбольдта, згідно з якою університет є центром розвитку та пропаганди знань, підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Його головна мета - сприяти гармонійному розвитку особистості, забезпечувати на високому рівні загальнонаукову освіту.

Сьогодні до вищих навчальних закладів ФРН приймають усіх, хто успішно здав екзамени на атестат зрілості.

Традиційною особливістю організації навчального процесу є академічна свобода: студент самостійно визначає для себе зміст освіти та тривалість навчання. Результатом такої свободи часто стає подовження строків навчання (як правило університетський курс розрахований на 4 роки) до 14 семестрів (тобто 7 років), часта зміна спеціальностей, великий відсів студентів (до 25%). що приносить державі великі збитки.

До ефективних шляхів вирішення цієї проблеми відносять введення чітко визначених строків навчання для всіх спеціальностей. Важливим питанням реформування університетської освіти є посилення її професіоналізації (2/3 молодих спеціалістів відразу після закінчення вузу вступають на курси підвищення кваліфікації, 70% удосконалюють свої професійні знання), що передбачає не тільки перегляд співвідношення теоретичної і практичної підготовки, але і застосування таких методів навчання, які сприятимуть активізації пізнавальної діяльності студентів, розвитку навичок самостійної роботи (на СРС відводиться від 50 до 70 відсотків обсягу навчального часу), міждисциплінарній інтеграції.

Вищі фахові школи виникли у 70-х рр. на базі інженерних шкіл. Вони забезпечують підготовку суто практичної спрямованості головним чином з технічних та економічних спеціальностей, дизайну, сільського господарства. Майже кожен третій абітурієнт обирає сьогодні цей тип вузу, тривалість навчання в якому коротша, ніж в університетах.

У середині 70-х рр. на базі вищих технічних і педагогічних вузів виникли об'єднані вищі школи, метою яких є розширення доступу до вищої освіти, інтеграція підготовки спеціалістів теоретичного і прикладного профілів у рамках єдиного навчального закладу. Така інтеграція спрямована на підвищення рівня теоретичної освіти спеціалістів-практиків і наближення науково орієнтованої підготовки до потреб життя.

Обов'язковим етапом вищої освіти є стажування. Стажування інженера продовжується 1 -2 роки, учителя - 1,5 роки тощо. У цей період випускники отримують меншу платню, а після його закінчення здають екзамен і отримують диплом.

У ФРН існує один учений ступінь - доктора наук, який надається після захисту і повної публікації вищим навчальним закладом дисертації.

Студенти державних вузів за своє навчання не платять. У відповідності до "Федерального закону про сприяння освіті" вони можуть розраховувати на державну допомогу для здобуття освіти (стипендія а також безпроцентна позика, яку належить повернути протягом п'яти років по закінченні строків її надання. Вона призначена для тих, кого не можуть підтримувати батьки).

Виконання цього закону здійснюють 65 товариств сприяння студентам вищих навчальних закладів, які у надрегіональному масштабі об'єднані у Німецьке товариство сприяння студентам вищих навчальних закладів. Разом з тим 60% студентів все таки поєднують навчання з роботою.

Освіта дорослих зумовлена як економічними потребами (немало людей вимушені протягом життя неодноразово змінювати свою професію), так культурними (як засіб організації дозвілля, задоволення своїх пізнавальних інтересів), і, зрештою, політичними: громадянин може лише тоді відповідально приймати рішення, якщо він здатний робити висновки у багатьох сферах життя та знань.

До провідних форм освіти дорослих належать народні університети, які дають як практичні, так і теоретичні знання. Вибір профілю сягає від астрономії, іноземних мов до мистецтва та його розуміння і східної медитації "цен". У ФРН існують близько 1050 народних університетів з численними філіями. Вони є надпартійними і неконфесійними. Найбільш популярними є мовні курси, оздоровча освіта, а також курси з прикладного мистецтва та художнього ремесла. Через народні університети можна надолужити прогаяні у шкільний час предмети і отримати свідоцтво про закінчення головної або реальної школи і навіть атестат зрілості.

Освіта дорослих включає і заклади підвищення кваліфікації, на що щорічно у федеральних масштабах витрачається понад 10 млрд.» марок. Існують 11 надрегіональних освітніх установ цього профілю і ЗО інститутів підвищення кваліфікації Великі підприємства влаштовують додатково власні курси для своїх співробітників. Як правило, перекваліфікація триває два роки, причому теоретичне навчання чергується з практикою.

Свої програми подальшого навчання пропонують профспілки (курс з економіки та соціальної політики, статуту підприємства, права страхування та трудового права тощо), церкви (Євангелічна церква, наприклад влаштовує в своїх 15 академіях конференції на актуальні теми сучасного життя), фонди, створені політичними партіями (Фонд Конрада Аденауера (ХДС), Фонд Фрідріха Еберта (СДП), Фонд Генріха Бьоля (партія Зелених) тощо). Існує і Федеральний центр політичної освіти, який у переконливій, науково обгрунтованій і разом з тим дохідливій для кожного формі висвітлює у своїх часописах політичні, наукові, суспільні та соціальні проблеми сучасної Німеччини, влаштовує з цих питань конференції і семінари.

Реформа освіти. Провідними напрямами реформування школи ФРН в сучасних умовах є:

• орієнтація на спрощення багатотипової системи середньої освіти - вибір гімназії та об'єднаної (інтегрованої) школи як основних типів середніх навчальних закладів, наближення до загальноєвропейської освітньої моделі,

• реформування змісту освіти, результатом якого повинно стати посилення наукового характеру навчального матеріалу; орієнтація на розвиток мислення, всіх пізнавальних здібностей учнів; розширення сітки факультативних навчальних дисциплін, введення інтегрованих курсів, включення сучасної проблематики до програм традиційних та

нових предметів;

• подальше розширення диференціації навчання відповідно до потреб підготовки кваліфікованих кадрів, здатних функціонувати в умовах швидкої зміни високотехнічних технологій;

• зростання освітніх можливостей учнів, що походять з демократичних верств суспільства;

• вирішення проблем створення системи безперервної освіти.

Реалізація цих напрямів реформування освіти стикається в реальному житті з великими труднощами, пов'язаними як з економічними проблемами конкретної держави, так і глобальними тенденціями перегляду характеру соціальної політики у більшості країн світу. Результатом таких труднощів вже стало скорочення фінансування освіти, як абсолютне (наприклад, у 1996 році німецькі університети недоотримали 130 млн. марок на матеріали, у 1997 - вже 220 млн. марок. Скорочується державне фінансування системи професійної освіти та підвищення кваліфікації, сфери роботи з молоддю та соціальної роботи), так і відносне (при зростанні кількості учнів загальноосвітньої школи фінансування її не збільшуються) [1, 45]. За таких умов все більш популярними стають дослідження проблем економічної ефективності освіти та конкретні дії щодо економії коштів на освіту. Здійснюються ці дії у таких напрямах: 1) підвищується тижневе навантаження вчителя шляхом простого збільшення розміру ставки та відміни різних пільг;

2) зменшується тижневе навчальне навантаження на одного учня, наприклад відміняються консультативні години та можливості диференційованого навчання; 3) учителі викладають у більших за кількістю учнів класах протягом меншого навчального тижня. Результатом "політики економії", як вважає відомий дослідник Клаус Клемм, можуть стати такі наслідки:

• навчальний процес буде ущільнюватись, дефіцит часу змусить відмовитись від будь-яких, навіть плідних відхилень від теми, виключить повільне навчання, обмежить час на повторення та закріплення матеріалу. Викладання набуде більш фронтального характеру, школи знову перетворяться на школи зубрячки;

• знову у змісті освіти виросте частка предметів переважно когнітивної орієнтації. При скороченнях непропорційно страждають такі предмети, як мистецтво, музика та спорт. Згідно прогнозів, у результаті таких скорочень під загрозу буде поставлена виробка таких якостей, як креативність, самостійність, здатність працювати у групі;

• Зменшення можливостей індивідуалізації та консультативного компоненту в школах, а також відмова від таких предметних галузей, як мистецтво, музика та спорт приведе до зростання попиту на приватні освітні послуги. Підтягування слабовстигаючих учнів буде відбуватись у репетиторських класах, заняття спортом - у спортивних секціях і союзах, музикою - в музичних школах. Розподіл безплатної до цього часу системи державної освіти між комерційними інститутами стане німецьким шляхом її приватизації. Відбуватимуться процеси селекції, пов'язані з потребами, цінами, близькістю до пропонованих послуг. Той, хто допускає, або ж навіть сприяє такій приватизації, не повинен забувати значення латинського дієслова "private" - воно означає як "звільнювати (прим. КК – від власності, а не з роботи!)", так і "грабувати" [12, 56-57].