Тема 1. Вступ до дисципліни

(лекція)

Значення курсу „Розселення населення та географія міст”. Мета і завдання курсу. Місце курсу „Розселення населення та географія міст” в системі географічних наук. Об’єкт і предмет дослідження. Різні підходи до визначення об’єкту і предмету курсу, їх аналіз і оцінка.

Методи дослідження. Системний підхід як засіб, що охоплює сукупність існуючих методів і прийомів. Структурний аналіз. Географічні методи: районування, картографічний, порівняльний, описовий. Методи інших наук.

Зв’язок курсу „Розселення населення та географії міст” з іншими науками, зокрема з антропологією, демографією, етнографією, соціологією, статистикою, містобудівництвом і районним плануванням тощо.

Історія формування предмету дослідження.

Актуальність пропонованого курсу пояснюється багатьма обставинами. По-перше, система розселення є важливим фактором, що впливає на різні аспекти розвитку суспільства (умови життя, територіальну організацію господарства, ментальність населення тощо). По-друге, у системі поселень найважливішу роль відіграють міста – опорні центри, фокуси концентрації людської діяльності, інформації, інновацій. Отже, цей тип поселень потребує більш детального вивчення. По-третє, у зарубіжних країнах геоурбаністика – це один з найбільш популярних сучасних напрямів наукових досліджень суспільно-географів, який покликаний вирішувати проблеми, пов’язані з урбанізацією. Серед них такі як: оптимізація взаємодії міського середовища і природи, розвиток міської інфраструктури, послаблення недоліків великих і малих міст тощо. До того ж, більшість з вас є жителями високо урбанізованих регіонів – Донецької і Луганської областей, тому вивчення географічних аспектів розвитку системи розселення, особливо – міст, буде для вас корисним.

Як складний соціально-економічний процес, розселення населення відображає багато сторін життя суспільства і є предметом вивчення низки наук. Політичний та економічний підходи передбачають вивчення залежності розселення від способу виробництва. Соціологія досліджує розселення як просторову форму організації суспільства. Демографія вивчає процеси розподілу та перерозподілу населення по території у взаємодії з іншими демографічними процесами (народжуваністю, смертністю) і як фактор формування статево-вікових структур. Соціальна географія розглядає розселення населення у взаємодії з природним середовищем, населення досліджується при цьому як найважливіший елемент продуктивних сил, розвиток яких сприяє формуванню мережі поселень, що мають певні економіко-географічні параметри. Історико-географічний підхід дозволяє простежити історію освоєння людиною планети. Вплив розселення населення на формування та взаємопроникнення духовної та матеріальної культури народів вивчає етногеографія. Географія серед інших наук також вивчає розселення, але з позицій його територіальної організації.

Курс «Розселення населення та географія міст» є складовою географії населення, яка у свою чергу є однією з гілок суспільної географії. Географію міст називають ще географією міських поселень, або геоурбаністикою. Курс «Розселення населення та географія міст» належить до групи об’єктних географічних дисциплін, тобто тих, що досліджують специфічні для суспільної географії об’єкти – розселення населення та міста, як головні форми територіальної організації розселення. Структурно навчальний курс поєднує дві самостійні географічні галузі – дослідження розселення, об’єктом тут виступає розселення, та географію міст, об’єктом дослідження якої є міста. Спільним для обох цих складових є застосування суспільно-географічного підходу при вивченні цих об’єктів.

Щодо сутності розселення населення як об’єкту дослідження суспільної географії, то в географічній науці не існує єдиної думки. Спільним для різних його визначень, сформульованих В.В. Покшишевським, Б.С. Хорєвим, С.О. Ковальовим та Н.Я. Ковальською, є визнання подвійної природи цього суспільно-географічного поняття. З одного боку, розселення є складним суспільно-просторовим процесом, що розвивається під дією багатьох чинників і традиційно розглядається як невід’ємна складова продуктивних сил країни, а у більш широкому розумінні – складова територіальної організації суспільства. З іншого боку, розселення – це результат розподілу та перерозподілу населення по території, який виступає у вигляді взаємопов’язаних мереж міських і сільських поселень. Закономірності розселення належать до категорії територіальних або просторових закономірностей суспільного розвитку, які досліджує суспільна географії, тобто це географічні закономірності [Доценко, с. 19].

Розселення населення як процес матеріалізується у територіальних формах – поселеннях, які утворюють складні мережі та системи. Головною формою розселення в наш час стали міста. Географія міст – це науковий напрям, що досліджує міста з позицій географічної науки. Географічним підходам властива комплексність, що відповідає природі цього комплексного об’єкта. Географія розглядає місто на різних територіальних рівнях, що відкриває шлях до дослідження міста як системи в системі міст (за влучним виразом американського географа Б. Беррі) [Лаппо, с. 5].

Курс «Розселення населення та географія міст» має важливе теоретичне й практичне значення. Дослідження процесу розселення дає можливість з’ясувати ті чи ті, як позитивні, так і негативні тенденції розвитку поселень, виявити фактори, що їх зумовили й, таким чином, внести певні корективи під час управління їхнім розвитком. Дослідження форм розселення, зокрема, міст, є важливим для порівняльно-географічної оцінки умов життя людей, для планування розміщення нових об’єктів господарської діяльності (підприємств промисловості, закладів сфери обслуговування, розвитку транспортної мережі). Практичне (конструктивне) значення дисципліни полягає в її спрямованості на розв’язання питань оптимізації розселення, раціоналізації зв’язків у системі «природа – населення – господарство».

Тема розселення, як і тема міст, важлива в географії з точки зору посилення внутрігалузевих зв’язків: між економічною та соціальною географією, між географією суспільства й географією природи, географією галузей і географією районів. Вона має бути використана для посилення контактів географії з іншими науками – історією, економікою, соціологією, містобудуванням тощо.

Завдання дисципліни полягають у вивченні форм і типів поселень, взаємодій поселень з навколишнім природним середовищем, формування складних (інтегральних та інших) систем розселення.

В основі суспільно-географічного підходу лежить системний підхід і структурний аналіз. Системі розселення притаманні загальні для всіх систем властивості: внутрішня стійкість і взаємозв’язаність, структурованість, єдність ієрархічно упорядкованих компонентів з їх специфічними функціями. Як складне утворення, система розселення має свою структуру – морфологічну, функціональну, територіальну, планувальну. Найбільш складною структурою є територіальна структура, що характеризує відношення об’єктів одне до одного та до системи в цілому.

Для вивчення форм розселення, їх динаміки застосовуються різноманітні методи дослідження, які можна поділити на міждисциплінарні (статистичний, математичний, історичний тощо) та спеціальні (у нашому випадку – це географічні методи). До географічних методів дослідження належать: історико-географічний, порівняльно-географічний, районування, географічна типологія, метод експедиційних досоліджень тощо.

Історико-географічний метод полягає в послідовному розкритті властивостей, функцій і змін реальності, що вивчається в процесі історичного руху. Він націлений на аналіз розвитку. Стосовно розселення – це етногенез поселень, історико-географічний їх розвиток, трансформація мережі поселень у територіальні системи розселення.

Порівняльно-географічний метод. У результаті порівняння, через те, що багато явищ подібні і тотожні внутрішньою сутністю і відрізняються лише просторовою варіацією форм, постає можливість пояснювати факти, які розглядаються, розкривати сутність явищ. Порівняльно-географічний метод дає можливість розкривати сутність явищ і за подібністю, і за розбіжністю притаманних їм властивостей, а також здійснювати порівняння в просторі і часі. Основою порівняльно-географічного методу є аналогія – загальнонауковий метод пізнання, який полягає в тому, що на основі подібності одних ознак об’єктів, що порівнюються, здійснюється висновок про подібність інших ознак.

Метод географічної типології (типологізація) має за мету розчленування (упорядкування) сукупності об’єктів або явищ на якісно визначені типи на підставі притаманних їм загальних істотних ознак (наприклад, виділення типів систем розселення).

Для вивчення розселення та географії міст важливим є застосування методів регіоналізації й районування. Регіоналізація й районування – це членування поселенської мережі країни або регіону на окремі, відносно цілісні частини за певними ознаками, кожна з яких виділяється єдністю складових елементів. Районування дозволяє виявити територіальні відмінності в розселенні. З урахуванням регіоналізації повинна розроблятися регіональна політики розселення.

Важливим принципом вивчення розселення є врахування субординованості (супідрядності) поселенських систем. Жодне поселення, за винятком екстремальних випадків, не може розвиватись відокремлено, а лише у взаємозв’язку з навколишнім середовищем та іншими населеними пунктами. Таким чином формуються інтегральні, регіональні або локальні системи поселень. У яких кожне поселення виконує свої функції. Поселенським системам притаманні риси територіальної супідрядності.

Статистико-математичні методи. Серед статистичних методів, перш за все, слід виділити метод групувань як первинну основу наукової обробки всіх даних про мережу поселень: групування поселень за їхньою величиною (людністю), віком, функціям, складу населення, взаєморозміщенню, динаміці тощо. Особливе значення мають комбіновані (за кількома показниками) групування поселень. Вони лежать в основі типології. Також – метод ранжування й кореляції. Саме побудова і аналіз ранжованих за величиною рядів міських поселень різних країн світу дозволив сформулювати Зіпфу емпіричне правило «ранг – розмір», що отримало велику популярність у географів. Кореляція – установлення залежності між явищами, форми й ступені зв’язків. Кореляційний зв’язок між двома й більше явищами, процесами свідчить про наявність причинно-наслідкових зв’язків. Метод середніх величин (середня густота населення, середня людність поселення, середня відстань) дозволяє виявити найбільш типові сукупності. Одне із завдань дослідження населення – виявлення відхилень від середніх величин. Далі на цій основі відбувається аналіз причин і значення виявлених відхилень.

Особливе місце в аналізі розселення займають графоаналітичні методи, які дозволяють виявити особливості динаміки розвитку різних типів поселень, встановити взаємозв’язки між ними.

Не обійтися й без картографічного методу дослідження, який полягає у складанні картографічних моделей і одержанні нового знання шляхом їх аналізу і перетворення.

Важливим, особливо при дослідженні міст, є метод наочного спостереження, або метод експедиційних досліджень. Вивчити індивідуальні характеристики поселення можна лише за допомогою цього методу, оскільки централізовано отримати необхідну інформацію можна лише на місці.

Топонімічний метод ще не найшов належного застосування при дослідженні розселення. У той же час при з’ясування походження власних назв поселень дослідник може отримати цікаву інформацію щодо особливостей заселення території, господарської діяльності, генезису поселень, ареалів розселення національних меншин тощо.

Досліджуючи свій об’єкт і предмет дослідження, «Розселення населення та географія міст» тісно співпрацює з такими науками як економіка (будь-яке поселення передбачає наявність економічної бази свого існування), соціологія (поселення – це соціум з його специфічними характеристиками), статистика, етнографія, містобудівництво і районне планування тощо.

Контрольні запитання