Лекции.Орг


Поиск:




Перерахуйте й охарактеризуйте рівні розвитку групи




За рівнем розвитку розрізняються такі групи: дифузні;асоціації;корпорації;колективи. Найнижча форма існування групи - дифузна. В американській соціальній психології незалежно від наукової школи, під дифузною (від лат. diffusio - розлиття) розуміють групу людей, які є випадково об'єднаними на короткий проміжок часу. Асоціація - це більш складне утворення. Це група в якій відсутня діяльність, яка її об'єднує, організація та управління. Ціннісні орієнтації членів асоціації проявляються в умовах групового спілкування. В залежності від соціальної спрямованості домінуючих ціннісних орієнтацій асоціації розділяють на просоціальні та асоціальні. В просоціальних асоціаціях домінують позитивні цінності (спільний перегляд кінофільмів чи відвідини виступів рок-груп). До асоціальних асоціацій відносяться групи, члени яких мають негативні ціннісні орієнтації (наприклад - футбольні фанати, які завжди готові вчинити бійку із уболівальниками команди суперників). Асоціальні асоціації можуть переростати у корпорації. Корпорація (лат. corporatio - об'єднання) - організована група, що характеризується замкнутістю структури, максимальною централізацією та авторитарністю керівництва. Як правило, корпорації протиставляють себе суспільству в цілому і окремим соціальним групам зокрема на ґрунті захисту власних інтересів. Міжособистісні стосунки характеризуються як такі, де самоствердження одних членів корпорації відбувається за рахунок приниження почуття власної гідності їх партнерів по спілкуванню. Найвища форма розвитку групи - колектив. Колектив (від лат. collectivifous - збірний) - це група людей, що об'єднані загальною метою і які досягли високого рівня розвитку в ході соціально-значущої діяльності. Для колективу є притаманним високий рівень згуртованості його членів, колективістське самовизначення, високий рівень авторитетності членів цієї групи одне для одного, спільні інтереси, ціннісні орієнтації, установки та норми поведінки.

 

107. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЮ «КОМУНІКАЦІЯ».

Комунікація -це процес двостороннього обміну ідеями та інформацією, який веде до взаємного розуміння. Якщо не досягається взаєморозуміння, то комунікація не відбулася.

Термін “комунікація” у широкому тлумаченні означає спілкування. У вузькому розумінні міжособистісна комунікація є складним процесом, під час якого відбувається не лише обмін інформацією, а й її формування, отримання, відправлення, уточнення, перероблення, обговорення, розвиток.

У процесі комунікації інформація передається від одного суб’єкта іншому. Суб’єктами можуть виступати окремі особи, групи або навіть цілі організації.

Види комунікації:

Контакт масок — формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти і враховувати особливості особистості співрозмовника. Використовуються звичні маски (ввічливості, чемності, байдужості, скромності, співчутливості тощо) — набір виразів обличчя, жестів, стандартних фраз, що дозволяють приховати дійсні емоції, відношення до співрозмовника.

Світське спілкування — його суть у безпредметності, тобто люди кажуть не те, що думають, а те, що належить говорити в подібних випадках; це спілкування закрите, тому що точки зору людей на те чи інше питання не мають ніякого значення і не визначають характеру комунікації. Наприклад: формальна ввічливість, ритуальне спілкування.

Формально-рольове спілкування — коли регламентовані і зміст, і засоби спілкування і замість знання особи співбесідника обходяться знанням його соціальної ролі.

Ділове спілкування — це процес взаємодії в спілкуванні, при якому відбувається обмін інформацією для досягнення певного результату. Тобто це спілкування цілеспрямоване. Воно виникає на основі і з приводу певного виду діяльності. При діловому спілкуванні враховують особливості особистості, характеру, настрою співрозмовника, але інтереси справи більш значущі, ніж можливі особисті розбіжності.

Духовне міжособистісне спілкування (інтимно-особистісне) — розкриваються глибинні структури особистості.

 

108. ПЕРЕРАХУЙТЕ ОСНОВНІ ВИДИ КОМУНІКАЦІЙ

Комунікація - це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами.

Види комунікації:

· Контакт масок — формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти і враховувати особливості особистості співрозмовника. Використовуються звичні маски (ввічливості, чемності, байдужості, скромності, співчутливості тощо) — набір виразів обличчя, жестів, стандартних фраз, що дозволяють приховати дійсні емоції, відношення до співрозмовника.

· Світське спілкування — його суть у безпредметності, тобто люди кажуть не те, що думають, а те, що належить говорити в подібних випадках; це спілкування закрите, тому що точки зору людей на те чи інше питання не мають ніякого значення і не визначають характеру комунікації. Наприклад: формальна ввічливість, ритуальне спілкування.

· Формально-рольове спілкування — коли регламентовані і зміст, і засоби спілкування і замість знання особи співбесідника обходяться знанням його соціальної ролі.

· Ділове спілкування — це процес взаємодії в спілкуванні, при якому відбувається обмін інформацією для досягнення певного результату. Тобто це спілкування цілеспрямоване. Воно виникає на основі і з приводу певного виду діяльності. При діловому спілкуванні враховують особливості особистості, характеру, настрою співрозмовника, але інтереси справи більш значущі, ніж можливі особисті розбіжності.

· Духовне міжособистісне спілкування (інтимно-особистісне) — розкриваються глибинні структури особистості.

 

111. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ МАНІПУЛЯЦІЇ Й НАЗВІТЬ ЇЇ ОСНОВНІ ПРИЙОМИ

Маніпуляція - це вид психологічного впливу, майстерне виконання якого веде до прихованого порушення в іншої людини намірів, які не збігаються з її актуально існуючими бажаннями.

Прийоми маніпуляції

· Визначення”. Ідеї, особистості, об’єкти поєднуються з певними характеристиками (позитивними чи негативними залежно від завдань, які ставлять перед собою маніпулятори), які через їх часте повторення засвоюються людьми як очевидні, які не потребують доказів

· • “ Блискуча всезагальність”. Зображуючи якісь події у яких необхідно заручитися підтримкою аудиторії, застосовують вирази, які переконують, що абсолютна більшість суспільства підтримує таку точку зору (“переважна більшість”, “громадська думка

· • “Рекомендація ”. Потрібна теза вкладається в уста особистості, яка користується високою популярністю в певних суспільних колах (відомий вчений, журналіст, письменник, артист, спортсмен тощо

· Перенесення ”. Прийом за допомогою якого безумовний авторитет певної особи чи політичної сили переноситься на якусь людину, яку потрібно популяризувати

· “ Підміна”. Полягає у використанні позитивних визначень для позначення негативних дій або навпакиається уже в номінативних, формально нейтральних висловлюваннях.

· “ Свої хлопці ”. З допомогою цього прийому створюють обманливе відчуття близькості певної суспільної групи чи певної особи.

· “ Зміщення акцентів ”. Чудовою ілюстрацією цього прийому може служити відомий радянський анекдот про висвітлення змагання американського і радянського бігунів. Переміг американець. Радянські коментатори повідомили: “Наш спортсмен прибіг другим, американський — передостаннім”. Формально все сказано правильно, а насправді слухачів обмануто. Цей прийом дуже часто використовують навіть провідні світові інформагентства.

 

112.ЕМПАТІЯ ЯК МЕХАНІЗМ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕРЦЕПЦІЇ.

Цей механізм, реалізуючись як емоційний відгук на проблеми іншого, тісно пов'язаний з ідентифікацією. Емпатія є основною навичкою, яка набувається у процесі соціалізації і передбачає здатність приймати соціальні ролі й установки інших, уявляти себе у соціальній позиції іншого і передбачати його реакції.
Емпатія (співпереживання, співчуття) - намагання осягнути емоційний стан іншої людини; психічні процеси, який дає змогу зрозуміти переживання іншої людини (механізм пізнання); дія індивіда, що допомагає йому по-особливому вибудувати спілкування (особливий вид уваги до іншої людини); здібність, властивість, здатність проникати в психічний стан іншої людини (характеристика людини, тобто емпатійність).
Схильність до емпатії зростає при набутті життєвого досвіду, а також серед схожих між собою людей. Рівень емпатії залежить від здатності індивіда уявити, як одна подія сприйматиметься різними людьми, визнання права на існування різних точок зору. Схильна до емпатії людина терпима до вираження емоцій іншими людьми; глибоко вникає в суб'єктивний внутрішній світ співрозмовника, не розкриваючи при цьому власного настрою і світу; готова адаптувати своє сприймання до сприймання іншої людини задля кращого розуміння того, що з нею відбувається.
Проявами емпатії є співпереживання— переживання індивідом тих самих емоційних станів, почуттів, які відчуває інший, і співчуття — емоційне сприйняття негараздів іншого безвідносно до власного стану і дій.

 

113. ІДЕНТИФІКАЦІЯ ТА РЕФЛЕКСІЯ ЯК МЕХАНІЗМИ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕРЦЕПЦІЇ.
Ідентифікація. Найелементарнішим способом розуміння іншої людини є уподібнення себе з нею, що відіграє важливу роль у спілкуванні і взаємодії.
Характеризується ототожненням (уподібненням) себе з іншим індивідом або групою, основою якого є емоційний зв'язок; набуття, засвоєння цінностей, ролей, моральних якостей іншої людини, особливо батьків; копіювання суб'єктом думок, почуттів, дій іншої людини, яка є моделлю.Результатом ідентифікації є інтроекція — виокремлення і ототожнення себе з особистістю чи групою, перенесення, запозичення, "вбирання" в себе певних рис об'єкта і проекція — приписування іншому своїх думок і почуттів.
Рефлексія (звернення назад, самопізнання) — бачення індивідом того, як його сприймають і оцінюють інші індивіди або спільності; вид пізнання, у процесі якого суб'єкт стає об 'єктом свого спостереження; роздуми, аналіз власного психічного стану.
Рефлексія означає пізнання іншого через з'ясування думок про суб'єкта, пізнання суб'єктом себе через з'ясування думок інших людей про нього. Чим ширше коло спілкування, чим більше різних уявлень про те, як людина сприймається іншими, тим більше вона знає про себе й людей, що її оточують. Рефлексія засвідчує перехід від повного включення самосвідомості в діяльність до формування нового ставлення суб'єкта не лише до діяльності, а й до себе в цій діяльності.Цей вид соціальної перцепції передбачає не тільки знання суб'єкта про себе та свою діяльність, а й уявлення про те, як він і його діяльність сприймаються іншими. Як новоутворення психіки, вона з'являється на певному етапі онтогенетичного розвитку. Дозрівання механізмів рефлексії стимулює самоаналіз, формування волі, становлення особистісної зрілості.

 

116. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ОСНОВНІ ПСИХОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

· Соціально-психологічний підхід до вивчення особистості полягає у визначенні соціально-психологічних орієнтирів дослідження її комунікативного потенціалу, поясненні механізмів соціалізації, діагностуванні найважливіших компонентів структури, виявленні регуляторів поведінки, а також у дослідженні конкретних груп, у яких особистість засвоює соціальні впливи і реалізує свою соціальну сутність. Аналізу піддають такі важливі соціально-психологічні вияви особистості, як соціальна установка, соціальна адаптація, індивідуалізація, інтеграція особистості, соціальна діяльність, активність, статусно-рольова реалізація особистості у групі, її статево-рольова диференціація, нормативна поведінка, соціально-психологічні якості тощо. При цьому враховують, що вся система суспільних відносин (економічних, політичних, моральних та ін.), до якої залучена людина, є об'єктивною основою формування її особистісних соціально-психологічних властивостей, якостей і рис характеру.

 

117. ПОЯСНІТЬ УЯВЛЕННЯ ПРО РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ В ОСНОВНИХ КОНЦЕПЦІЯХ, ЩО ТРАКТУЮТЬ ЦЕ ПОНЯТТЯ.

Психологічний підхід. Розглядає в основному розвиток сфери потреб особистості й формування її статеворольової поведінки. До цього підходу слід зарахувати теорії психосексуального і психосоціального розвитку.

Когнітивний підхід. Насамперед ставить розвиток пізнавальної (когнітивної) сфери людини (або намагається пояснити розвиток інших сфер особистості особливостями розвитку інтелектуальної сфери). Піаже виокремлював такі стадії когнітивного розвитку:

· сенсомоторна (від народження до 2 років). На цій стадії у дітей формується здатність зберігати в пам´яті образи предметів навколишнього світу. До завершення цієї стадії дітям здається, що предмети перестають існувати, коли вони на ці предмети не дивляться;

· передопераційна (від 2 до 7 років). У цей час діти вчаться розрізняти символи та їхні значення;

· стадія конкретних операцій (від 7 до 11 років). У цей період діти вчаться подумки робити дії, що раніше вони виконували тільки руками;

· стадія формальних операцій (від 12 до 15 років). На цій стадії підлітки опановують навички розв´язання абстрактних математичних і логічних задач, осмислювати моральні проблеми, а також міркувати про майбутнє.

Поведінковий підхід (біхевіористські теорії). Основним у розвитку особистості вважається розширення репертуару поведінки, якого досягають шляхом научання. Зокрема, один з родоначальників цього напряму Джон Уотсон вважав, що людина така, якою навчилася бути. Багато прихильників біхевіоризму думають, що людина «вчиться поводитися» все життя, але не виокремлюють при цьому особливих періодів або стадій Гуманістичний підхід. Основи розвитку особистості репрезентуються у формі особистісного росту, самоактуалізації, саморозвитку. Зокрема, відповідно до теорії А. Маслоу, кожна людина має мотиваційний набір, який допомагає їй задовольняти потреби п´яти рівнів (ієрархію потреб за А. Маслоу). Лише в тому разі, коли задоволені біологічні потреби і є впевненість у тому, що вони й у майбутньому задовольнятимуться нормально, людина може переходити до задоволення інших, вищих потреб - у любові і приналежності до конкретної соціальної групи (соціальний статус), у самооцінці і самореалізації. Тільки задовольнивши потребу найвищого рівня, людина може стати здоровою, творчою і незалежною особистістю.

Діяльнісний підхід. Розвиток особистості відповідно до нього відбувається в процесі включення її в різні види діяльності.

Системний підхід. Припускає одночасне вивчення всіх аспектів розвитку дитини, а також допомагає зрозуміти їхній взаємозв´язок і взаємозумовленість. Інтегральний підхід. Відповідно до нього, наша психічна активність має кілька вимірів, розмірностей, аспектів, рівнів, інстанцій і/або та ін. Ці складові можуть перебувати в одному ряді, утворювати ієрархії і/або належати до якісно різних субстанцій. Ряд, утворений з них, має фрактальний, орієнтований (векторний), цілеспрямований характер, прагне до деякої граничності.

 

118. ПОЯСНІТЬ ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ СПІЛКУВАННЯ

Спілкування:

1) – це умова формування та існування людини. Філогенез людства та онтогенез кожної людини підтверджують, що формування людини неможливе без спілкування, що виступає «унікальною умовою людського буття»

2) – це спосіб самовираження людського Я: людська сутність проявляється лише у спілкування, що дає можливість людині виявити всі грані своєї особистості, зробити їх важливими для інших, самоствердитися у власній цінності. «Дефіцит» спілкування породжує комплекси, сумніви, робить життя неповноцінним;

3) – це основний спосіб комунікації, що проявляється в інформативному характері спілкування, завдяки якому у процесі спілкування передаються накопиченні знання і, тим самим,відбувається соціальне наслідування. Одночасно комунікативність спілкування проявляється і в генеруванні нових ідей, що виявляє його творчий характер;

4) виступає основним засобом управління людьми;

5) – це життєва потреба і умова людського щастя. Дана потрібність повністю реалізується в таких вищих формах людського спілкування, як дружба та кохання.

 

119. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ СТОРОНИ СПІЛКУВАННЯ.

Спілкування — це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб'єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера.

Структура спілкування має взаємопов'язані сторони: комунікативну, інтерактивну, перцептивну.

Комунікативна сторона спілкування пов'язана із виявленням специфіки обміну інформацією між людьми як активними суб'єктами спілкування, т. т. із врахуванням тих знань, якими обмінюються люди. Засобами комунікативного процесу є різні знакові системи: мова (або вербальне спілкування) та жести, міміка, інтонації (або невербальне спілкування).

Інтерактивна сторона спілкування: організація суб'єктами спілкування спільної стратегії взаємодії. Розрізняють різні програми взаємодії між людьми (від співробітництва аж до конкуренції). Цей же бік спілкування містить в собі таку значущу змінну, як визначення між партнерами статусу у спілкуванні тобто хто із них домінує, а хто повинен підлаштовуватись.

Перцептивна сторона спілкування містить в собі процес взаємного сприймання і розуміння співрозмовниками одне одного. Перцепція, це перш за все, процес формування образу іншої людини в свідомості співрозмовника. Це досягається за рахунок «прочитання» по зовнішності партнера його психологічних рис та можливих особливостей його поведінки. Основними механізмами пізнання іншої людини є ідентифікація (ототожнення) та рефлексія (усвідомлення того, як сприймають суб'єкта спілкування інші люди).

 

120.ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ВИДИ СТОСУНКІВ У ГРУПІ.

1.Офіційні – регулюються певними юридичними законами;

2.Неофіційні – регулюються певними інтересами людей;

3. Ділові – в залежності від того, яку діяльність виконують;

4. Особистісні – виникають незалежно від роботи, що виконується;

5.Раціональні – ґрунтуються на об’єктивній оцінці людини;

6.Емоціональні – грунтуються на суб’єктивному сприйнятті людини;

7.Владні – між керівником та підлеглими.

 

122. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ СТИЛІ КЕРІВНИЦТВА І СТУПІНЬ ЇХНЬОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ.

Стиль керівн́ицтва — сукупність засобів впливу керівника на підлеглих, яка обумовлена специфікою завдань, поставлених перед підприємством, взаємовідносинами керівника з підлеглими, обсягом його посадових повноважень, особовими якостями всіх членів колективу.

Стилі керівництва підрозділяються на кілька видів, наприклад, на:

· авторитарний (директивний) – керівник одноосібно вирішує питання; наказує, розпоряджається, командує; придушує ініціативу; тримає дистанцію, не товариський; є прихильником формальної твердої дисципліни; вважає покарання основним методом стимулювання, заохочує тільки по святах; відповідальність бере на себе чи перекладає на підлеглих; його відношення до недоліків власних знань: усе знаю — усе вмію. Боїться кваліфікованих працівників; характер відносин з підлеглими диктується настроєм.

· демократичний (колегіальний) – керівник перед ухваленням рішення радиться з підлеглими; розподіляє відповідальність відповідно до переданих повноважень; ініціативу заохочує, використовує в інтересах справи; дружньо налаштований, любить спілкування; рівна манера поведінки, постійний самоконтроль; є прихильником розумної дисципліни, здійснює диференційований підхід до людей; використовує різні види стимулів, не завжди орієнтуючись на свята; постійно підвищує свою кваліфікацію, враховує критику; підбирає грамотних працівників.

· ліберальний (поблажливий) – керівник чекає указівок від керівництва чи рішення наради; знімає із себе усяку відповідальність; віддає ініціативу в руки підлеглих; підбором кадрів не займається; поповнює свої знання і заохочує цю рису у підлеглих; боїться спілкування, спілкується з підлеглими тільки з їх ініціативи; вимагає формальної дисципліни; м'який, покладливий

 

Менеджер, котрий хоче працювати якомога ефективніше, не може дозволити собі застосовувати якийсь один стиль керівництва протягом усієї своєї кар'єри. Керівник мусить навчитися користуватися різними стилями, методами і типами впливу, які найбільш доречні для конкретної ситуації. Кращий стиль керівництва той, який орієнтований на реальність. У спеціальній літературі ефективним вважається стиль керівництва, що змінюється залежно від ситуації. Тому жодний стиль керівництва не може вважатися найефективнішим.

Пристосування принципів керівництва до поточних потреб бізнесу називається ситуаційним управлінням або керівництвом із врахуванням непередбачених обставин. Такий підхід ефективніший, ніж той, який надає перевагу якомусь одному стилю керівництва. Тому на практиці стилі керівництва, як правило, застосовуються не в чистому вигляді, а в різних поєднаннях.

Результативність того чи іншого стилю керівництва визначається конкретними умовами діяльності керівника, котрі, як правило, досить мінливі. Наприклад, перехід до авторитарного стилю керівництва виправданий лише за несприятливих умов виконання завдань. В інших випадках більш продуктивний демократичний стиль керівництва. Дещо нижчі показники авторитарно-демократичного й авторитарно-ліберального стилів керівництва. Найменш ефективний ліберальний стиль керівництва. Найсприятливіші умови для розв'язання завдань сучасного підприємництва створюються в тих колективах, де в управлінні переважають компоненти демократичності.

Задоволеність внутрішньоорганізаційними стосунками вища при демократичному стилі керівництва. Авторитарне керівництво негативно позначається на соціально-психологічному кліматі в колективі. Дисциплінованість найбільш розвинута в колективах із демократичним та авторитарним стилем керівництва і найменше — з ліберальним стилем керівництва.

 

123. ДАЙТЕ ЗАГАЛЬНУ ХАРАКТЕРИСТИКУ ІНТИМНИХ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ.

Інтимні відносини:

· Дружба (безкорисливі міжособистісні взаємини між людьми, засновані на довірі, щирості, взаємних симпатіях, загальних інтересах і захопленнях. Обов'язковими ознаками дружби є довіра та терпіння)

Для розвитку дружби можуть бути необхідні: взаємна симпатія (приємність взаємного спілкування); взаєморозуміння; відкритість (не скажуть «це не твоя справа»); відвертість, щирість і безкорисливість; довіра; спільність інтересів і захоплень; ціннісно-орієнтаційна єдність тощо.

· Кохання (почуття, властиве людині, глибока, самовіддана прихильність до іншої людини, почуття глибокої симпатії)

Кохання характеризується надзвичайною яскравістю почуттів, отриманням певного задоволення від них, сильною емоційною піднесеністю, внаслідок якої можуть витіснятись життєво важливі функції та потреби, цілковитим зосередженням на певній особі, тощо. Людина перестає задумуватись над почуттями, емоціями та ставленням до тебе інших людей, спрямовуючи всю увагу на кохану людину, якій приписує усі можливі чесноти, спеціально не помічаючи чи виправдовуючи вади цієї людини.

· Ворожнеча (Відносини типу ворожнечі можна визначити як пройняті взаємною неприязню і ненавистю людей. Ворожнечу між людьми, коли вона вже виникла, стає важко усунути, так як пов'язані з нею негативні емоційні та мотиваційні установки є досить стійкими, виникають автоматично і важко контролюються свідомістю)

· Самотність (Самотність - соціально-психологічне явище, емоційний стан людини, пов'язаний із відсутністю близьких, позитивних емоційних зв'язків з людьми та / або зі страхом їх втрати в результаті соціальної ізоляції, вимушеної чи з психологічних причин. У рамках цього поняття розрізняють два різних феномени - позитивну (усамітнення) і негативну (ізоляція) самотність, однак найчастіше поняття самотності має негативні конотації)

 

124. РОЗКРИЙТЕ СУТНІСТЬ ОСНОВНИХ СПОСОБІВ ПРОТИСТОЯННЯ МАНІПУЛЯЦІЇ В КОМУНІКАЦІЇ

Істотна ознака маніпуляції - відчуття незручності, що з'являється. Людина не хоче виконувати які-небудь дії, але через деякі моральні обставини вимушені їх виконати: інакше буде «незручно», «егоїстично», «по-хамському», «негарно».
До «профілактичних заходів», які необхідні в протистоянні маніпуляторам, фахівці відносять:
1. Знання своїх «слабких сторін». Як тільки щось «заворушилося» в душі, «йокнуло» від почутого - будьте напоготові і зберігайте самовладання.
2. Відстежування типових фраз, які «вибивають з колії», їх запам'ятовування - завдяки такому самоспостереженню чоловік може точно взнати, коли його починають «обробляти».
3. Уміння не піддаватися відчуттям, що нахлинули, якщо «слабкі струни» все ж зачеплені, і не діяти спонтанно.
4. Здатність завжди пам'ятати про свої власні бажання, інтереси і пріоритети.
Треба поменше бувати в зоні контакту з маніпулятором або потенційним маніпулятором. Не слід сподіватися на свою стійкість - сигнали діють в потрібному напрямі незалежно від того, як ми до них відносимося в нашій свідомості.

Якщо є можливість, то корисно перервати виливу почуттів маніпулятора питаннями, які різко порушують його сценарій. Навіть спритного маніпулятора збиває з пантелику людина, яка виглядає нетямущою і все перепитує (а може, прикидається дурнем?). Загалом, будь-який спосіб порушити програму маніпуляції корисний, аби її утруднити і зняти ману.

У програмі маніпуляції дуже важливий темп. Маніпулятор досягає успіху, коли він випереджає процес мобілізації психологічних захистів аудиторії. Тому таке велике значення надається сенсаційності і терміновості. Корисний прийом відбитий в народній мудрості: «Ранок вечора мудріший!» Це означає, що корисно перервати контакт, дати сирим думкам, відчуттям і враженням «відлежатися» - а потім почати «на свіжу голову».

Найлегше маніпулювати свідомістю людини, мислення якої відповідає чіткому і строгому алгоритму. Якщо ж воно петляє, слідує незвичайній логіці і наводить до парадоксальних висновків, підібрати до нього ключ важко. Ефективним способом відходу від захвату і дії маніпулятора є створення штучної непередбачуваності реакції. Як сказав «коли ти непередбачуваний, ти невразливий».

Побачивши, що чомусь давлять на якесь твоє відчуття, слідує на якийсь час свідомий притупити це відчуття. Сприйняти повідомлення безпристрасно, як автомат, а потім на холодну голову обдумати їх наодинці з собою, без підказки.

Діалог руйнує маніпуляцію. Тому треба робити зусилля, аби знайти зачіпку для питання навіть в «найкруглішому» твердженні.

Коли звучить пристрасна мова, то краще пропустити мимо вух красиві фрази і схопити лише головний аргумент. Потім допустити, що він вірний, і подумати, чи відповідає здоровому глузду те вирішення проблеми, яке пропонує полум'яний оратор. «А як би зробив я?» - ось перше питання. Як не дивно, найчастіше виявляється, що сам би ти так не зробив.

Додайте ще такий принцип, як перебільшення. Доведіть пропоновану проблему до абсурду - з'ясуйте головний напрям зусиль маніпулятора. Такий прийом зазвичай викликає особливе обурення, бо проти нього маніпулятор, як правило, слабкий.
Головна порада - думати. І думати посилено.

 

125. РОЗКРИЙТЕ ЗМІСТ ПОНЯТТЯ «ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ОРГАН»

Функціональний орган – це поняття, запропоноване А.А. Ухтомським – для позначення системи функціональних взаємовідносин індивіда і навколишньогосередовища, яка складається прижиттєво і заснована на певному динамічно-морфологічному субстраті.

 

126. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ОСНОВНІ СОЦІАЛЬНІ ТИПИ ОСОБИСТОСТІ

Соціальні типи особистості – певний фіксований набір суттєвих, таких що повторюються соціальних властивостей особистості, що виявляються в її свідомості та поведінці.
Типи особистості:
ідеальний – сукупність особистих властивостей, яка на думку сучасників, є бажаною, відіграє роль еталона, взірця;
базисний - сукупність властивостей, яка дозволяє у найкращі спосіб адаптуватися до конкретних умов життєдіяльності у конкретний час, у даному суспільстві;
реальний – сукупність спільних, для членів даного суспільства типових властивостей особистості, що переважають на даному етапі розвитку суспільства.

 

128. ОБҐРУНТУЙТЕ ВІДМІННОСТІ МІЖ РЕФЕРЕНТНОЮ ГРУПОЮ І КОЛЕКТИВОМ

РЕФЕРЕНТНА група – це соціальна група, на яку індивід орієнтує своє поведінку. Термін введений в оборот амер. соціопсихологом Г.Хайменом. У якості референтної риси можуть виступати різні соціальні спільності — від родини до класу. Як правило, референтна група стає для індивіда група, до якої він належить зараз, належав у минулому чи хотів би належати в майбутньому. Вибираючи собі референтну групу, індивід враховує такі її характеристики, як спосіб життя, престиж, дохід та ін. Соціально – психологічний клімат визначає сукупність внутрішніх умов, які створюють в процесі розвитку і життєдіяльності групи моральну атмосферу, де виявляється властиве для членів групи ставлення до загальної справи і один до одного. Позитивний (здоровий, комфортний) соціально-психологічний клімат сприяє формуванню почуття задоволеності членів групи від участі у спільній діяльності; почуття незадоволеності супроводжується, як правило, зростанням у більшості членів групи потягу до референтних, тобто привабливих формувань, що може вести до дезінтеграції групи, тобто до роз’єднання групи. Колектив— соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють для досягнення мети і мають органи самоврядування. Його характеризують єдність цілей, високий рівень міжособистісного спілкування, згуртованість, внутрішня дисципліна, специфічні норми співжиття. Він є ланкою, що з'єднує особистість із суспільством. Виховання особистості в колективі є втіленням закономірностей розвитку суспільства, адже в колективних взаєминах створюються умови для соціально-психічного її розвитку. Відокремившись від колективу, людина опиняється в соціально-психологічному вакуумі, що значно ускладнює її розвиток.Колектив є соціальною системою, яка виконує такі функції:— організаторську (полягає в об'єднанні особистостей для виконання певних завдань);— виховну (спрямована на створення оптимальних умов для всебічного виховання, психічного й соціального розвитку особистості);— стимулюючу (сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів діяльності особистості, регулює поведінку членів колективу, впливає на формування в особистості цілеспрямованості, волі, гуманності, працьовитості, совісності, чесності, гідності тощо) Це — замкнена група друзів, приятелів.

131. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЮ «НАВЧАННЯ».
Навчання - вид діяльності, метою якої є набуття людиною знань, вмінь і навичок.
Навчання як один з видів людської діяльності складається з двох взаємопов'язаних процесів — научіння й учіння.
Научіння — діяльність учителя в процесі навчання, що полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних І практичних занять, керівництві роботою учнів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок.
Учіння — цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння вміннями і навичками. У широкому значенні — оволодіння соціальним досвідом з метою його використання в практичному житті.
У процесі навчання відбувається взаємодія між учителем і учнем, а не просто вплив учителя на учня. Вчитель може навчати учнів безпосередньо або опосередковано — через систему завдань. Результативність процесу навчання залежить від стилю спілкування учителя з учнем та впливу навколишнього середовища.
Процес навчання формують тісно пов'язані між собою компоненти: цільовий (постановка конкретної мети вивчення навчального матеріалу на уроці, вивчення навчальної дисципліни та освітньої мети навчально-виховного закладу певного типу); стимулююче-мотиваційний (створення умов, які спонукають учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності, формують у них позитивну мотивацію цієї діяльності); змістовний (оптимальний підбір предметів навчального плану, змістовність навчальних програм і підручників, а також продуманість змісту кожного навчального заняття); операційно-дієвий (вдалий підбір прийомів, методів і організаційних форм навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групової та індивідуальної роботи щодо засвоєння учнями змісту навчального матеріалу, вироблення в них відповідних умінь та навичок); контрольно-регулюючий (контроль за засвоєнням учнями знань, набуттям умінь і навичок, внесення необхідних коректив до змісту і методики навчання з метою підвищення ефективності процесу навчання); оцінно-результативний (виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного учня, визначення причин неуспішності в кожному конкретному випадку і відповідна робота щодо їх усунення).

133. ОПИШІТЬ ТРИ ОСНОВНИХ РІВНІ НАУЧІННЯ

Научіння - результат учіння.

3 основних рівні научіння:

• Рефлекторний

• Когнітивний

• Концептуальний

Рефлекторний рівень відповідає за засвоєння рухів.

2 основні способи засвоєння рухів:

• На основі умовного рефлексу

• На основі оперантного рефлексу

В основі обох цих способів лежать асоціативні зв'язки між рухами, а також між діями та результатами, що виникають внаслідок цих дій.

В умовах умовного научіння учень є більш пасивним.

Когнітивний рівень.

Когнітивне научіння передбачає цілісну оцінку способів дій на основі орієнтувальних схем діяльності.

Види научіння:

• Латентне (приховане)

• Шляхом інсайту (знаходження невідомого у чомусь відомому - "озаріння")

• Шляхом судження

Концептуальний рівень.

Завдяки йому відбувається засвоєння сутнісних властивостей явищ.

На цьому рівні людина отримує змого відкрити й відтворювати для себе способи дії, настільки диференційовані, що вона розуміє їх суть.

 

134. НАВЕДІТЬ ПЕРІОДИЗАЦІЮ ВІКОВОГО РОЗВИТКУ

Новонароджений – младенчиство: від народження до 1року

Раннє дитинство: 1-3 роки

Перший період дитинства: 3-8 р.

Другий період дитинства: молодший шкільний вік.

Підлітковий вік: д. – 12-15,х - 13-16.

Юнацький вік: х – 17-21,д – 16-20.

Дорослість: ж - 21-55, чол.. – 25-60

Похилий вік- ч. – 65-75, ж. – 56-75.

Старість: 76-90. довгожителі – 90 і більше

 

 

135. ПОЯСНІТЬ ПОНЯТТЯ «СОЦІАЛЬНА СИТУАЦІЯ РОЗВИТКУ»

Соціальна ситуація розвитку – сутнісна характеристика вікового періоду розвитку, введена Л. С. Виготським. С. с. р. – це єдині і неповторні, специфічні для даного віку відносини між дитиною та середовищем. С. с. р. визначає ввесь образ життя дитини, його соціальне буття, особливості його свідомості. С. с. р. як відношення між суб’єктом, що розвивається та середовищем, визначає: 1) об’єктивне місце дитини в системі соціальних відносин і відповідні очікування та вимоги,що пред’являються до нього суспільством; 2) особливості розуміння дитиною соціальної позиції, що він займає, та своїх взаємовідносин з оточуючими людьми; відношення дитини до своєї позиції в термінах прийняття – неприйняття.

С. с. р. ставить перед собою на кожному віковому етапі специфічні задачі розвитку, вирішення яких і складають зміст психічного розвитку в даному віці. Досягнення психічного розвитку дитини поступово приходять в суперечності із старою С. с. р., що призводить до злому колишніх і побудуванню нових відносин з соціальним середовищем, тобто до нової С. с. р.. Знов виниклі суперечності між новими, більш високими соціальними очікуваннями та вимогами до дитини і його можливостями вирішуються шляхом випереджаючого розвитку відповідних психологічних здібностей. Таким чином, стрибкоподібні зміни С. с. р. виступають один з істотних компонентів вікових криз розвитку.

 

136. ПОЯСНІТЬ ПОНЯТТЯ „ПРОВІДНА ДІЯЛЬНІСТЬ”.

Провідна діяльність - це діяльність, виконання якої визначає виникнення і формування основних психологічних новоутворень людини на даному етапі розвитку її особистості.

О.М. Леонтьев розвинув ідею Л.С. Виготського про провідний тип діяльності.

Провідна діяльність є показником психологічного віку дитини і характеризується тим, що в ній виникають і диференціюються інші види діяльності, перебудовуються основні психічні процеси і відбуваються зміни психологічних особливостей особистості на даній стадії розвитку.

Значення провідної діяльності для психічного розвитку залежить перш за все від її змісту, від того, що відкриває для себе і засвоює людина в процесі її виконання. Виділяють такі види провідної діяльності:

- емоційно-безпосереднє спілкування немовляти з дорослими (0-1 рік)

- предметно-маніпулятивна діяльність дітей раннього віку (1-3 роки) - в процесі її виконання засвоюються історично складені способи дій з певними предметами

- сюжетно-рольова гра у дошкільнят (3-6 років)

- інтимно-особистісне спілкування підлітків

- професійно-навчальна діяльність у старшому шкільному віці

Той чи інший період психічного розвитку характеризується системою різних видів діяльності, в якій провідна діяльність займає особливе місце, визначає виникненя основних змін в психічному розвитку на кожному окремому етапі.

 

138. Поясніть поняття „криза”.

Сукупність – сукупність тяжких переживань, пов’язаних з неможливістю здійснювати колишній образ життя і такий, що зачіпає всі сторони психіки особистості: процеси, властивості та стани. Вікова криза нерідко виникає при переході людини з одної вікової групи в іншу.

 

139. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЮ „КОМПЛЕКС ПОЖВАВЛЕННЯ»

Комплекс пожвавлення. Спостереження за новонародженим дали підстави для висновків, що першою формою людської активності є емоції дитини, виражені плачем, криком. Умовна емоційна реакція, якою є усмішка, з'являється на другому місяці життя при звучанні людського голосу або у зв'язку з появою у полі зору дитини знайомої людини. Усмішка новонародженого є зверненням до близької людини, впізнаванням її, радістю відкриття іншої людини. Вона супроводжується мімікою, жвавими рухами, гулінням, поверненням голівки до дорослого. Усе це становить цілий комплекс проявів радості, який називають комплексом пожвавлення.

Комплекс пожвавлення — позитивна емоційно-дійова реакція новонародженого на появу дорослого, особливо на голос матері, її обличчя, дотики.

Поява комплексу пожвавлення у цей період є свідченням нормального психічного розвитку. Емоційна взаємодія дитини із дорослим — це фундаментальний чинник розвитку її особистості та психічного здоров'я у дорослому віці.

Психологи називають комплекс пожвавлення першою формою людської поведінки. Саме в період новонародженості дитина починає виокремлювати людське обличчя як соціальний об'єкт, на який спрямовує свою поведінку, виявляючи рухи, які реалізують цю спрямованість. Дитина звертається до дорослого всім своїм єством. Батьки стають центром світу, засобом розуміння його та інших людей. Дозрівання та розвиток дитини в період новонародженості залежать від того, наскільки дорослий уміє відповісти на її поведінку, заохочення до взаємодії.

Комплекс пожвавлення є початком психічного життя, свідченням того, що склалась сприятлива соціальна ситуація розвитку, яку Л. Виготський назвав ситуацією Ми (пра-Ми), єдністю матері та дитини. Суть її полягає в тому, що вся активність дитини вплетена в життя і діяльність дорослого, який доглядає за нею. Новонароджений максимально потребує дорослого, але способами впливу на нього ще не володіє. В цьому і полягає головна суперечність цього періоду, що розв'язується шляхом забезпечення особливого виду діяльності — безпосереднього емоційного спілкування дорослого й дитини, початок якого закладений у комплексі пожвавлення.

Новонароджений швидко вчиться розрізняти знайомі та незнайомі обличчя, стежити за рухами дорослого. Експерименти підтверджують вибіркову спрямованість дитини на різні зображення: якщо їй пропонують на вибір кілька зображень, то людське обличчя вона розглядає найдовше.

Отже, специфіка психіки новонародженого полягає в орієнтації його індивідуальної організації на розвиток у соціальному оточенні. Поява комплексу пожвавлення є психологічним критерієм закінчення періоду новонародженості. Фізіологічним критерієм завершення цього періоду є поява зорового і слухового зосереджень, можливість формування умовних рефлексів на зорові і слухові подразники.

 

140. ПОЯСНІТЬ СУТНІСТЬ КРИЗИ НОВОНАРОДЖЕНОГО.

1. Криза новонародженості

Фізично відокремившись від матері, дитина має адаптуватися до цілком інших умов життя (звикнути отримувати кисень із повітря, приймати їжу ззовні, перетравлювати її, виділяти непотрібні організму речовини тощо).

Рік

• Рухова активність

Протягом першого року життя у дитини відбувається активний розвиток рухової активності. Від народження до першого місяця рухи її є хаотичними й обмежуються певним набором рухів.

У 5 місяців дитина захоплює рукою нерухомі предмети. У віці 6 місяців дитина сидить з підтримкою, захоплює рукою рухомі предмети. У 8 місяців дитина сидить без сторонньої допомоги, в 11 - ходити з підтримкою, до 12 місяців - ходити без підтримки.

До 7-місячного віку дитина всі предмети, що потрапляють їй на очі, захоплює однаково. З 10-місячного віку образ предмету починає керувати активністю руки. Виникає сенсомоторна координація.

У віці від 1 до 4 місяців, дитина хапає лише ті предмети, що потрапляють їй на очі.

У 4-8 місяців зір уже є достатнім для того, щоб перед тим, як схопити певну річ, дитина могла прослідкувати й спрогнозувати траєкторію руху предмета.

З 6-7 місяців дитина починає наслідувати рухи дорослих. Вона починає активно досліджувати навколишній світ та свої рухи в навколишньому середовищі. Око навчає руку.

• Пам’ять і сприйняття

У місячної дитини можна помітити активність зорового аналізатора. Спочатку дитина може рухати око лише по горизонталі. До 2-4 місяців зір вважається розвинутим слабко. На 3-4 місяці у дитини розвивається рухова активність зорового аналізатора.

Зорова активність залежить від середовища, в якому росте дитина.

Починаючи з 2 місяця життя дитина починає розрізняти кольори, а на 3-4 місяці - форми предметів.

Вважається, що з перших тижнів народження у дитини формується образ матері та її голосу. На 2 місяці життя дитина починає особливим чином реагувати на людей, присутніх в її оточенні.

Виникає комплекс пожвавлення.

У віці 2-3 місяців дитина починає у відповідь на посмішку матері їй посміхатись. У комплексі пожвавлення важливу роль грає не лише зоровий аналізатор. Перші елементи виявляються в тому, що дитина може завмирати, зосереджуватись, коли бачить мати, може посміхатись. Спочатку цей комплекс виникає як реакція у відповідь на увагу дорослого. На 3 місяці життя всі механізми поєднуються в комплекс, завдяки якому дитина має змогу проявляти усі стани (посміхатись, видавати конкретні звуки тощо) для виклику дорослого з метою вступання в певну взаємодію.

Діти на початкових етапах активніше ступають у взаємодію із знайомими людьми. У віці бл. 8 місяців дитина хвилюється, коли бачить чужу людину. У віці 14-18 місяців з’являється інстинкт самозбереження, тому дитина найбільш гостро реагує на появу чужої людини.

. У віці 3-4 місяців дитина здатна зберігати в пам’яті якийсь образ не більше 1 секунди. Пізніше термін зберігання цих образів збільшується. У віці 8-12 місяців дитина здатна виділяти предмети у своєму зоровому полі (розрізняти предмети навколо). Лише близько до 1,5 років у дитини формується довгострокова пам’ять.

• Мова та мислення

На 2 місяці розвитку дитини в рамках комплексу пожвавлення у дитини з’являється специфічна реакція на людську мову - вона зосереджується та слухає

З 4 місяців дитина починає розрізняти інтонацію дорослих. Вона оволодіває емоційним спілкуванням.

З 6 місяця дитина починає орієнтуватись не лише на емоційність, присутню в спілкуванні дорослого, а й на ритміку та інші емоційні характеристики. Між 4 та 6 місяцями відбувається перехід дитини до т.зв. лепету.

Лише наприкінці 1 року життя дитина засвоює факт, що за набором звуків існує певний зміст. Наприкінці 1 року життя дитина розуміє від 10 до 20 слів і певним чином реагує на них.

 

141.ПОЯСНІТЬ СУТНІСТЬ КРИЗИ 1-ГО РОКУ.

Криза першого року життя — криза, яка обумовлена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється в плаксивості, похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту тощо.
Головною ознакою кризи першого року є різке зростання незалежності дитини від дорослих: вона опановує ходьбу і предметні дії, стає активнішою, з нею не можна не рахуватися. За такої ситуації загострюються переживання, чутливість до різноманітних впливів. Протягом цього періоду розвитку важливим є встановлення соціальних зв'язків дитини з усіма членами сім'ї (дорослими та іншими дітьми). Усе це зумовлює появу в результаті кризових переживань почуття довіри немовляти до об'єктів навколишнього світу. Усвідомлюючи значущість кризового періоду в житті дитини, дорослі повинні вчасно перебудувати стосунки з нею, надати їй більше свободи і самостійності.
У річному віці соціальна ситуація розвитку різко змінюється. Ще недавно безпорадна дитина, будь-яка потреба якої опредмечувалася дорослим, тепер уже багато чого навчилася. Здатність самостійно пересуватись відкрила для неї загадковий світ предметів. Якщо раніше дорослий був центром її світу, то тепер вона мовби заворожена предметами. З'являються перші афективні реакції — сильні короткочасні нервово-психічні збудження, пов'язані переважно з невдачами, які виникають у процесі засвоєння предметних дій. Зв'язок між дитиною і дорослим опосередковується предметом.
Нормальне подолання кризи першого року життя спричинює роз'єднання предметної і соціальної складових безпосереднього оточення дитини, розпад пра-Ми, становлення першої форми Я як основи для розвитку предметної маніпуляції, в результаті якої пізніше виникає Я-діюче.
Загалом, головними надбаннями віку немовляти є пізнавальний розвиток, взаємодія з неживими предметами і людьми, які його оточують, ходьба, поява мовлення. Подолання кризи першого року життя зумовлює подальший розвиток дитини. На цьому етапі відбуваються перехід від біологічного до соціального типу розвитку, оволодіння «діалогом» із дорослим, значні зрушення у пізнавальному розвитку (розпізнавання інформації на основі оперативних одиниць сприймання і сенсорних еталонів, розвиток упізнавання та оперативної пам'яті), формування мовлення, структур взаємодії з предметами та оточуючими людьми, розширення соціальної ситуації розвитку завдяки оволодінню ходьбою, проявляються перші афективні реакції.

 

142. ПОЯСНІТЬ СУТНІСТЬ КРИЗИ 3-Х РОКІВ криза трьох років - це період у житті малюка, коли він за будь-яку ціну повинен довести право на самостійність рішень, на власні бажання й потреби, що не залежать від волі дорослих, які його оточують. Криза трьох років починається приблизно в 2,5 року і закінчується в 3,5. Вважається одним із самих складних, але важливих і потрібних етапів розвитку і становлення особистості дитини.На підході до кризи 3 років присутня чітка когнітивна симптоматика:
- гострий інтерес до свого зображення в дзеркалі;
- дитина спантеличується своєю зовнішністю, зацікавлений тим, як він виглядає в очах інших. У дівчаток інтерес до нарядів; хлопчики починають проявляти заклопотаність своєю ефективністю, наприклад, в конструюванні. Гостро реагують на невдачу.

Криза 3-х років належить до гострих. Дитина некерована, впадає в лють. Поведінка майже не піддається корекції. Радянський психолог Л.С. Виготський виділив сім загальних симптомів:

1. Негативізм - реакція не на зміст пропозиції дорослих, а на те, що воно йде від дорослих. Прагнення зробити навпаки, навіть всупереч власному бажанню.

2. Упертість. Дитина наполягає на чомусь не тому, що хоче, а тому, що він цього зажадав, він зв’язаний своїм первинним рішенням.

3. Норовитість. Вона безособова, направлена проти норм виховання, способу життя, який склався до трьох років.

4. Свавілля. Прагне все робити сам.

5. Протест-бунт. Дитина у стані війни і конфлікту з тими, що оточують.

6. Симптом знецінення виявляється в тому, що дитина починає лаятися, дратувати і обзивати батьків.

7. Деспотизм. Дитина примушує батьків робити все, що він вимагає. По відношенню до молодших сестер і братів деспотизм виявляється як ревнощі.

Криза протікає як криза соціальних відносин і пов’язаний із становленням самосвідомості дитини. З’являється позиція “Я сам”. Дитина пізнає відмінність між “винен” і “хочу”. Якщо криза протікає мляво, це говорить про затримку в розвитку афектної і вольової сторін особи. У дітей починає формуватися воля, яку Е.Ериксон назвав автономією (незалежністю, самостійністю). Діти перестають потребувати опіки з боку дорослих і прагнуть самі робити вибір. Відчуття сорому і невпевненості замість автономії виникають тоді, коли батьки обмежують прояви незалежності дитини, карають або висміюють всякі спроби самостійності. Зона найближчого розвитку дитини полягає в отриманні “можу”: він повинен навчитися співвідносити своє “хочу” з “винен” і “ не можна” і на цій основі визначити своє “можу”. Криза затягується, якщо дорослий стоїть на позиції “хочу” (вседозволеність) або “не можна” (заборони). Слід надати дитині сферу діяльності, де б він міг проявляти самостійність. Ця сфера діяльності - в грі. Гра з її особливими правилами і нормами, які відображають соціальні зв’язки, служить для дитини тим “безпечним островом, де він може розвивати і апробовувати свою незалежність, самостійність” (Е.Ериксон).

 

143. ПОЯСНІТЬ СУТНІСТЬ КРИЗИ 7-МИ РОКІВ

На межі між дошкільним і шкільним віком у дитини проявляється ще одна криза — криза семи років. У цей період дитина дуже швидко росте, "витягується" вгору. В її організмі відбуваються важливі зміни: дозріває нервова система, встановлюється гормональний баланс. Криза проявляється у певних особливостях поведінки дитини, не властивих для неї до настання цього віку: втраті дитячої безпосередності, вередуванні, манірності, клоунаді. Порушення розвитку особистості молодшого школяра найчастіше може відбуватися з однієї причини: розцінювання батьками та педагогами навчальної діяльності як пріоритетної щодо ігрової. Така позиція призводить до соціально-психологічної дезадаптації дитини, а з часом і до значних порушень в її поведінці.
Причиною фізіологічного, характеру може бути недостатній розвиток у дитини функціональних систем мозку, які забезпечують навчальну діяльність. Щоб знати, як правильно поводитися з дитиною за таких симптомів у тій чи іншій ситуації, слід звернутися до психолога.

 

144. НАЗВІТЬ ПРОВІДНІ ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ ВІД ВІКУ НЕМОВЛЯТИ ДО РАННЬОЇ ЮНОСТІ

Від народження до шкільного віку у дитини переважає ігрова діяльність. Гра є першим видом діяльності, що опановує людина.

Види ігор:

· Імітаційні (ігри, в яких дитина копіює певну поведінку, дії, що виконуються оточуючими її дорослими людьми) - найперші ігри людини

· Функціональні (ігри, в яких людина захоплюється самим процесом гри)

· Конструкторські (предметні операції аналізу та синтезу)

· Маніпулятивні (коли діти користуються певним знаряддям праці, здобуваючи знання про те, які знаряддя є навколо них та як ними користуватись; коли знаряддя навколо дітей стають інструментами - вони починають розуміти логіку тих чи інших інструментів)

· За правилами (певні види ігор, пов'язаних зі спортом, інтелектуальним навантаженням тощо) - найскладніший тип ігор

На початку раннього дитинства формується предметна діяльність. Від активності дитина переходить до взаємодії з предметами, враховуючи їх функціональне значення.

На початку 3 року предметна діяльність вважається сформованою щодо тих предметів, що оточують дитину. Дитина намагається до взаємодії з предметом дізнатись у дорослого його функціональне призначення. Починаючи із 1,5 років діти починають відтворювати ті дії, що вони бачать у житті дорослих, з іграшками. У віці 3 років діти розуміють та відтворюють певні дії символічно у своїх іграх, тобто можуть використовувати предмети не за призначенням. У ранньому дитинстві виникає індивідуально-предметна та символічна гра. На 2 році життя з’являються ігри-наслідування, під час яких діти копіюють поведінку дорослих, таким чином засвоюючи поведінку та взаємодію між людьми. Взаємодія між дітьми на 1 році життя не відбувається. У віці 18-20 місяців у дитини відбуваються перші взаємодії з партнерами по грі. Вони починають разом гратись та прагнуть спільних ігор. Є певна обмеженість в іграх дітей 2-річного віку: гра за правилами (з сюжетам, ролями) їм недоступна. Після 2 років з’являються сюжетно-рольові ігри, в яких є певні особливості: в сюжетно-рольових іграх діти навчаються користуватись предметами як за прямим призначенням, так і символічно (зміна функціональної спрямованості предметів). У сюжетно-рольових іграх діти вчаться копіювати поведінку дорослих. Вони вчаться взаємодіяти як між собою. Функції таких рольових ігор саме полягають в навчанні взаємодії з однолітками та дорослими. У ранньому дитинстві у дітей починають проявлятись довільні рухи. Основна їх сфера прояву - конструювання, малювання та інші види творчої діяльності. На 3 році життя спостерігаються перші ознаки формування у дітей статево-рольової поведінки, що проявляються через наслідування.

Від початку шкільного віку до ранньої юності в житті дитини переважає навчальна діяльність. Навчання - діяльність із систематичного засвоєння знань, умінь та навичок, що необхідні для виконання наступного виду діяльності - праці. Діяльність навчання включає в себе дві основні складові: учіння (процес) та научіння (результат). У процесі учіння знання засвоюються завдяки процесам інтеріоризації, що досліджував педагог і психолог Виготський. Він розподілив процес інтеріоризації на 5 етапів, на кожному з яких знання все більше засвоюються учнем.

Під час навчання засвоюються не лише певні прикладні навички. Діяльність навчання включає в себе формування особистості, її духовних цінностей, ставлення її до праці.

 

145. НАЗВІТЬ СУПЕРЕЧНОСТІ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

У характеристиці підлітка розкрито істотні суперечності в його розвитку: він і дитина, і вже не дитина, має чимало рис дорослого. Суперечність у розвитку підлітка надзвичайно складне явище. Від умов життя й виховання залежить поведінка підлітків. Одні свідомо її регулюють, стримують себе, виявляють ініціативу й наполегливість у діях і вчинках. Інші навпаки, прагнучи довести свою дорослість, наслідують не краще, а гірше в поведінці старших. Такі підлітки носять одяг, який зовсім їм не до лиця, - палять, вживають алкогольні напої.

Найбільш позитивною особливістю підлітка є прагнення бути самостійним.

У підлітка виникає потреба в тому, щоб старші визнавали його дорослим. Заради цього він береться за складніші, ніж молодший школяр, навчальні й трудові доручення. Дорослим потрібно зважати на це прагнення підлітка, не ображаючи його самолюбства, зміцнювати в ньому риси дорослого - самосвідомість, самооцінку, впевненість у своїх силах. Такі взаємини підлітка із старшими стають основою для формування морально-етичного статусу особистості.

Почуття дорослості й самостійності викликає у підлітка інтерес до самого себе, прагнення пізнати себе. Ці нові якості формуються у зв'язку із самооцінкою своїх успіхів у навчанні й праці.

Самооцінка в підлітковому віці важить не менше, ніж оцінювання поведінки підлітка дорослими. Вона стає важливим фактором психічного розвитку підлітка, регулятором і мотивом поведінки. У підлітковому віці може виникнути конфлікт між самооцінкою і власними домаганнями підлітка, якщо він не в змозі їх досягти. У таких випадках виникають образливість, недовіра, агресивність, непорозуміння з товаришами.

Прагнення підлітка розібратися в собі й оцінити себе породжує підвищену чутливість до думки інших. Не маючи ще чіткого уявлення про себе, він буває невпевнений у правильності самооцінки і гостро переживає думки інших про себе, їхнє ставлення до нього. Дослідженнями радянських психологів Т.В Дрогунової, Л.І. Божович, Г.А. Собієвої доведено, що це є однією з основних причин уразливості підлітка, невмотивованих, безпідставних, з погляду старших, бурхливих реакцій на зауваження, життєві події тощо.

Розвиток у підлітка нових якостей самосвідомості уповільнюється, якщо старші ставляться до нього як до дитини і контролюють його дії, керують ним так, як контролюють і в молодших класах. Звичка самого підлітка робити все за вказівками також заважає йому бути самостійним у своїх вчинках і діяльності. Якщо дорослі не змінюють свого ставлення до підлітка і не рахуються з проявами його дорослості, то школяр стає неслухняним, впертим, з'являється негативізм, прагнення будь-що звернути на себе увагу.

 

146. ВКАЖІТЬ ЧАСОВІ МЕЖІ РАННЬОЇ ЮНОСТІ І ОСНОВНИЙ ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗМІСТ ПЕРІОДУ

Новий віковий період — рання юність (15—17 років) — вважають третім світом, що існує між дитинством та дорослістю. У цей час старшокласник опиняється на порозі реального дорослого життя і дивиться на теперішнє з позиції майбутнього, шукає смисл свого життя. Якщо розглядати розвиток тільки як зміну психічних функцій, то всі основні новоутворення вже закінчились у підлітковому віці, закріплюючись та удосконалюючись у старшокласника. Нова соціальна позиція старшокласника змінює для нього значущість учіння. У порівнянні з підлітками інтерес до навчання у них підвищується. Це пов'язано з тим, що складається нова мотиваційна структура учіння. Домінуюче місце займають мотиви, пов'язані з самовизначенням та підготовкою до самостійного життя. Ці мотиви отримують особистісний смисл та стають дійовими. Старшокласники, для яких головною є навчально-професійна діяльність, починають розглядати навчання як необхідну базу, передумову майбутньої професійної діяльності. Головною ознакою цього періоду є потреба юнака зайняти внутрішню позицію дорослої людини, вибрати професію, усвідомити себе членом суспільства, виробити світогляд, вибрати свій життєвий шлях. Самовизначення означає не автономію від дорослих, а чітку орієнтацію та визначення свого місця у дорослому світі.

 

147. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ДОРОСЛІСТЬ»

Дорослість — неоднорідний віковий період, що починається після юності і триває до кінця життя. У цьому віці продовжується психічний та особистісний розвиток людини, пошук своєї ідентичності (на основі професії та способу життя), розширюються її можливості як суб'єкта діяльності, пізнання, спілкування. На дорослу людину покладається відповідальність не тільки за реалізацію власного життєвого покликання, а й за долю інших людей. Вона повинна вирішувати безліч складних соціальних завдань, долати професійні та особистісні випробування, переживати втрати, які часто загрожують психічному здоров'ю особистості.

 

148. Дайте характеристику основних новоутворень віку немовляти.

Рухова активність

Коли дитина народжується, вона вже володіє певною руховою активністю. Дитина хаотично рухає руками та ногами, що є запорукою майбутнього розвитку координації рухів. Дитина повертає голову у відповідь на дотик до кутиків роту, стискає долоню в кулак у відповідь на дотик.

Протягом першого року життя у дитини відбувається активний розвиток рухової активності. Від народження до першого місяця рухи її є хаотичними й обмежуються певним набором рухів. Починаючи з 3-4 місяця, дитина сидить з підтримкою дорослого й тягнеться рукою до певних предметів. У 5 місяців дитина захоплює рукою нерухомі предмети. У віці 6 місяців дитина сидить з підтримкою, захоплює рукою рухомі предмети. У 8 місяців дитина сидить без сторонньої допомоги, в 11 - ходити з підтримкою, до 12 місяців - ходити без підтримки.

Діти розвиваються в різних умовах, і за спрямованої уваги батьків на активізацію її рухової активності, дитина може розвиватись швидше, і навпаки.

До 7-місячного віку дитина всі предмети, що потрапляють їй на очі, захоплює однаково. З 10-місячного віку образ предмету починає керувати активністю руки. Виникає сенсомоторна координація. У віці від 1 до 4 місяців, дитина хапає лише ті предмети, що потрапляють їй на очі. У віці 4 -8 місяців ця активність починає ускладнюватись.

У 4-8 місяців зір уже є достатнім для того, щоб перед тим, як схопити певну річ, дитина могла прослідкувати й спрогнозувати траєкторію руху предмета. Дитину цікавлять яскраві предмети. Вона прослідковує свої власні рухи, таким чином, навчаючись. З 6-7 місяців дитина починає наслідувати рухи дорослих. Вона починає активно досліджувати навколишній світ та свої рухи в навколишньому середовищі. Око навчає руку. Завдяки тому, що дитина може спостерігати свої рухи й прогнозувати певні свої дії, вона вчиться координувати свої рухи. Зір та рухи рук стають для дитини основним джерелом пізнання навколишнього середовища. Наприкінці 1 року життя з’являється особлива форма рухів, що спрямовує увагу дорослого й керує його поведінкою з ціллю задоволення актуальних потреб дитини. Основним рухом є вказівний жест пальцем. Керуванню часто допомагають невербальні чинники. Вважається, що вони є вродженими властивостями дитини, т.я. вони проявляються на перших тижнях життя (міміка, пантоміма, певні жести).

Пам’ять і сприйняття

У місячної дитини можна помітити активність зорового аналізатора. Спочатку дитина може рухати око лише по горизонталі. Далі з’являються вертикальні рухи, й приблизно у 2 місяці з’являються криволінійні рухи очей. Здатність сконцентруватись зором на певному предметі з’являється на 2-му місці життя. До 2-4 місяців зір вважається розвинутим слабко. На 3-4 місяці у дитини розвивається рухова активність зорового аналізатора.

Зорова активність залежить від середовища, в якому росте дитина.

Починаючи з 2 місяця життя дитина починає розрізняти кольори, а на 3-4 місяці - форми предметів.

Вважається, що з перших тижнів народження у дитини формується образ матері та її голосу. На 2 місяці життя дитина починає особливим чином реагувати на людей, присутніх в її оточенні.

Виникає комплекс пожвавлення.

У віці 2-3 місяців дитина починає у відповідь на посмішку матері їй посміхатись. У комплексі пожвавлення важливу роль грає не лише зоровий аналізатор. Перші елементи виявляються в тому, що дитина може завмирати, зосереджуватись, коли бачить мати, може посміхатись. Спочатку цей комплекс виникає як реакція у відповідь на увагу дорослого. На 3 місяці життя всі механізми поєднуються в комплекс, завдяки якому дитина має змогу проявляти усі стани (посміхатись, видавати конкретні звуки тощо) для виклику дорослого з метою вступання в певну взаємодію.

Діти на початкових етапах активніше ступають у взаємодію із знайомими людьми. У віці бл. 8 місяців дитина стурбовується, коли б





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-11-05; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 868 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Ваше время ограничено, не тратьте его, живя чужой жизнью © Стив Джобс
==> читать все изречения...

1225 - | 1216 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.011 с.