Брови й зона навколо рота (губи). 6 страница

вербальні – основною метою є максимальне вираження згоди зі співрозмовником у значимих для нього питаннях. Гарним прийомом при цьому є використання спільної теми для розмови, де погляди свідомо збігаються.

невербальні – величезна кількість непрямих ознак згоди: це певна поведінка (рухи, що схвалюють чи підбадьорюють, усмішки в потрібних місцях), інші прояви, що відповідають вашій позиції, і навіть сама манера триматися, а такожвикористання пози, розташування тіла стосовно співрозмовника.

Дуже важливо, щоб вербальні сигнали самоподачі відносин

збігалися з невербальними.

Ø Імідж

Імідж (від англ. Image — образ) — це візуальна привабливість особистості. Імідж виконує дуже важливу комунікативну функцію: це символ, що без слів розповідає навколишнім про те, на якому східці суспільних сходів перебуває людина, до якого передбачуваного кола професій належить, про її характер, темперамент, фінансові можливості, смак, іноді навіть про родинний стан і багато чого іншого.

Складові елементи іміджу:

те, як людина «обігрує» свою зовнішність,

її манера триматися,

жести,

голос і мовлення,

предмети, що її оточують,

навіть те, якими канцелярськими товарами вона користується.

Увага! Люди оцінюють один одного за зовнішнім враженням, що складається протягом перших п'яти секунд знайомства і за першими п'ятьма секундами розмови.

Красивим людям легше створювати ефект особистої чарівності. Психологи знають, що з 10 випадків принаймні у вісьмох наше перше враження про інших людей складається за їхніми зовнішніми даними. Однак відсутність привабливих зовнішніх даних не перекриває дорогу до створення сприятливого особистого іміджу. Треба тільки хотіти і вміти щонайкраще самовиразити свої позитивні особистісні якості.

У кожній людині закладена здатність подобатися іншим.

Бути чарівним — це свого роду мужність, тому що потрібна безупинна робота над собою. Можуть бути і поразки, які треба вміти стійко переносити. Чарівність — це не стільки візуальна привабливість особистості, скільки повнота довіри, щиросердечне ставлення до людей. Загальний імідж людини починається з її внутрішньої сутності, що відбивається в її зовнішності.

Центральну частину іміджу складає осмислений зовнішній вигляд, що повинен сигналізувати про професійно-ціннісні властивості особистості і сприяти формуванню репутації.

Стратегічні техніки самопрезентації, що їх люди використовують у повсякденному житті:

1) інграціація — прикрашання, самовихваляння, прагнення зробити себе привабливим, особливо для тих, хто має високий статус;

2) самопідтримка — прагнення справити враження, описуючи свої таланти і видатні знання;

3) «грітися в променях чужої слави» — вибудова свого образу через підкреслення тісного зв'язку з успішними, знаменитими, видатними людьми;

4) врівноважування успіхів і помилок — створення перешкод і обґрунтування виправдань для поганих результатів і невдач.

Пріоритетні якості, що формують позитивний імідж людини:

o Перша група – природні якості: комунікабельність (здатність легко сходитися з людьми), емпатичність (здатність до співпереживання), рефлексивність (здатність зрозуміти іншу людину), красномовність (здатність впливати словом). Ці якості складають матрицю природних обдарувань, що характеризуються як «уміння подобатися людям».

o Друга група – характеристики особистості, що є наслідком її освіти і виховання: моральні цінності, психічне здоров'я, знання набору людських технологій. Такими технологіями є: міжособистісне спілкування, діловий спіч, попередження і подолання конфліктних ситуацій тощо.

o Третя група – те, що пов'язане з життєвим і професійним досвідом особистості.

Імідж, що презентується навколишнім людям, складається з трьох частин:

o • власний уявний імідж;

o • проекційний імідж — те, як, на вашу думку, вас сприймає навколишній світ. Чим ближче ця репрезентація до власного уявлення, тим впевненіше може почувати себе людина відносно власного іміджу;

o • набутий імідж — те, як інші бачать вас насправді. Якщо цей імідж розходиться з проекційним, це означає, що людина погано обміркувала, яким чином представити себе.

Питання 5.

Рольові та маніпулятивні класифікації

Щоб вирішувати справи ефективно,

потрібно правильно розуміти

психологічний тип партнера.

Існують різні класифікації типів працівників.

Ø Класифікація С. І. Самигіна і Л. Д. Столяренко:

o Кривляка. Таким людям, перш ніж вони приймуть будь-яке рішення, потрібно, щоб їх довго вмовляти. Під час першої зустрічі не можна сподіватися від них позитивної чи негативної відповіді на конкретну пропозицію. З такими людьми краще поспілкуватися кілька разів, аби між зустрічами проходив якийсь час, і тільки потім можна дістати відповідь на своє питання.

o Людина, що полюбляє вирішувати усе одразу. На противагу Кривляці, людина цієї категорії повинна неодмінно прийняти рішення до кінця зустрічі. Якщо ви маєте намір і далі обговорювати з нею дане питання, а від остаточного вирішення його в даний момент хотіли б ухилитися, то необхідно зробити якийсь конкретний чи логічний крок, наприклад, сказати: «Давайте відкладемо це до вівторка» чи «Я передзвоню вам у п'ятницю».

o Розвідник. Це той, хто, прикриваючись увагою і турботою про вас, здобуває якісь відомості, а сам нічого не повідомляє, а якщо і видає якусь інформацію, вона часто виявляється помилковою чи не стосується справи. Факти й думки, якими ви з ним поділитеся, він здатний використовувати проти вас як у вашій фірмі, так і в конкуруючій. Треба остерігатися відповідати йому занадто докладно, просто треба змінити тему розмови.

o Наставник. На противагу Розвіднику, Наставник дійсно піклується про успіхи ближнього, часто навіть на шкоду собі. Якщо вам удасться розпізнати і викликати інтерес подібної людини в будь-якій діловій ситуації, ви можете мати велику користь для себе, тому що Наставник зведе вас з іншими людьми, які також зуміють допомогти вам у вашій справі. Наставника можна розпізнати за словами: «Я вам підкажу», «Я вас навчу» чи «Давайте, я вас познайомлю з цією людиною».

o Хвалько. Навколишнім доводиться терпляче вислуховувати розповіді про всі перемоги і досягнення Хвалька на особистому фронті та професійному терені. Найкраще дати Хвальку можливість нахвалитися досхочу. А коли він стомиться, перейти до справи, якою треба зайнятися. Щоб підняти занижену самооцінку Хвалька, треба його час від часу хвалити чи робити йому щирі компліменти.

o Оповідач. Йому неодмінно треба повідомити вам усі дрібні подробиці того, що відбулося з ним напередодні або багато років тому. Можна просто уважно вислухати його, виявляючи співчуття, підтримку, не засуджуючи його, але і не втрачаючи пильності.

o Ударник. Його призначення — робота. До цього треба ставитися співчутливо, виражаючи замилування його відданістю справі.

o Людина, що виношує приховані плани. Людина такого типу запрошує вас на ділове побачення з будь-якого приводу. Але якщо ви будете проникливим і уважним слухачем, то в якийсь момент здогадаєтеся, що справжня причина зустрічі була зовсім інша. Під час зустрічі з подібною людиною треба вміти переключити розмову з прихованої теми на «заявлене» питання і протягом розмови уважно стежити за тим, аби мотив зустрічі не змінився.

o Доморослий Психолог. Цьому треба безупинно аналізувати усе, що ви скажете або зробите. Такій людині потрібно підтвердження його домислів, тому можна підіграти йому, сказавши щось типу: «до чого ж ви проникливі».

o Везунчик. Це людина, що уже досягла чогось такого, чого поки не вдалося іншому учаснику зустрічі, і тепер відчуває потребу оповісти свою історію, не цікавлячись думкою іншого з цього приводу. Цю історію корисно спокійно вислухати, щоб почерпнути в ній щось корисне для себе.

o Скиглій. Незалежно від того, як ідуть його справи, він завжди живе своїми і чужими неприємностями. Якщо, спілкуючись з подібним суб'єктом, ви будете виглядати зайво бадьорим і задоволеним, це може викликати в нього справжню лють. Тому терпляче слухайте і погоджуйтеся, що в житті часом треба боротися; при цьому зовсім не потрібно виглядати настільки ж побитим і загнаним, як ваш співрозмовник.

o Заклопотаний. З ним треба бути особливо обережним. Уникайте говорити що-небудь таке, що він може перекручено витлумачити як підтвердження своїх фантазій. Для зустрічі з такою людиною треба вдягатися строго, ні в якому разі нічого зухвалого. Також намагайтеся не вживати будь-яких виразів з прихованим підтекстом, натяків на особистісні моменти, інакше ваш співрозмовник може зробити зовсім неправильні висновки. Зустрічаючись з вами, він уже готовий говорити на улюблену тему, а ви повинні виключити цю тему з порядку денного. Намагайтеся для цього нейтралізувати ситуацію спілкування.

o Маніпулятор. Цій людині треба будь-що-будь опанувати ситуацією; вона здатна нав'язати свою волю в усьому; намагається маніпулювати будь-якою фразою, будь-якою ситуацією. Зберігайте спокій і привітний тон. Ця людина маніпулює іншими людьми для того, щоб уникати неприємностей і домагатися бажаного. Маніпулятор намагається сховати свої щирі емоції, а натомість справити певне «належне враження».

Ø Американський психолог І. Шостром виділяє наступні типи:

o ДИКТАТОР. Він, безумовно, перебільшує свою силу: домінує, наказує, цитує авторитети — коротше, робить усе, щоб керувати своїми жертвами. Різновиди Диктатора: Начальник, Бос, Молодші боги.

o ГАНЧІРКА. Звичайно це жертва Диктатора і його пряма протилежність. Розвиває велику майстерність у взаємодії з Диктатором. Перебільшує свою чутливість. Характерні прийоми і трюки: забувати, не чути, пасивно мовчати. Різновиди: Недовірливий, Нерозумний, Хамелеон, Конформіст, Збентежений, Відступаючий.

o КАЛЬКУЛЯТОР. Перебільшує необхідність усе й усіх контролювати. Ошукує; бреше; намагається, з одного боку, перехитрувати, з іншого боку, перевірити ще раз інших. Різновиди: Ділок, Аферист, Гравець у покер, Той, що робить рекламу, Шантажист.

o ПРИЛИПАЛО. Полярна протилежність Калькулятору. Зі всіх сил перебільшує свою залежність. Жадає бути предметом турбот. Дозволяє і поволі змушує інших робити за нього його роботу. Різновиди: Паразит, Скиглій, Вічна дитина, Іпохондрик, Утриманець, Безпомічний.

o ХУЛІГАН. Перебільшує свою агресивність, жорстокість, недоброзичливість. Керує за допомогою погроз різного роду. Різновиди: Кривдник, Ненависник, Гангстер, Погрозливий. Жіноча варіація Хулігана — Сварлива баба («Пилка»).

o ХОРОШИЙ ХЛОПЕЦЬ. Перебільшує свою дбайливість, любов, уважність. Убиває добротою. У деякому плані зіткнення з ним куди небезпечніше, ніж із Хуліганом. Ви не можете боротися з Хорошим Хлопцем. Дивно, але в будь-якому конфлікті з ним Хулігана – Хуліган програє. Різновиди: Догідливий, Доброчесний, Мораліст, Людина організації.

o СУДДЯ. Перебільшує свою критичність. Нікому не вірить, повний обвинувачень, обурення, дуже неохоче прощає. Різновиди: Всезнаючий, Обвинувач, Викривач, Збирач доказів, Ганьбитель, Оцінювач, Месник, Той, що змушує визнати свою провину.

o ЗАХИСНИК. Протилежність Судді. Надмірно підкреслює свою підтримку і поблажливість до помилки. Псує інших, співчуваючи понад усякої міри; і не дозволяє тим, кого захищає, піднятися на власні ноги і вирости самостійними. Замість того, щоб зайнятися власними справами, піклується про інших. Різновиди: Квочка з курчатами, Утішник, Заступник, Мученик, Помічник, Самовідданий.

Тема 4.

СТРАТЕГІЇ І ТАКТИКИ ВПЛИВУ ТА МАНІПУЛЮВАННЯ

4 год.

1. Основні стратегії впливу на людину

2. Засоби і механізми маніпулятивного впливу

3. Маніпуляції у спілкуванні

4. Розпізнання маніпуляції та захист від неї

Питання 1.

Під «психологічним впливом» ми будемо розуміти зміну психологічних характеристик особистості, групових норм, суспільної думки чи настрою за рахунок використання психологічних, соціально-психологічних закономірностей.

Результат впливу залежить від обраних способів чи стратегій:

Якщо ми орієнтовані на швидкий результат, то виберемо спосіб, що не вимагає довгих пояснень і міркувань, більш наступальний і вимогливий.

Якщо ж ми працюємо на перспективу, й у нас є час для пояснень, то будемо діяти більш м'яким, ласкавим, дружнім способом, що дозволяє партнерові включитися в процес взаємодії творчо.

Психологи пропонують кілька типологій стратегій впливу на людину. Основним критерієм у них є ставлення до партнера по спілкуванню:

o як до суб'єкта – ставлення до партнера як до цінності, настанова на діалог і співробітництво.

o як до об'єкта – ставленням до партнера по спілкуванню як до засобу, знаряддя досягнення власних цілей.

Існують три основні стратегії — «імперативна», «маніпулятивна» і «розвиваюча»:

· Імперативна стратегія відповідає «об'єктній», чи «реактивній» парадигмі в психології, відповідно до якої психіка й людина в цілому розглядаються як пасивний об'єкт впливу зовнішніх умов і продукт цих умов. Використання імперативних методів впливу приводить найчастіше лише до зовнішнього короткочасного підпорядкування з боку об'єкта впливу і не торкається глибинних структур його психічної організації.

Імперативна стратегія найбільш доречна й ефективна в екстремальних ситуаціях, де потрібним є оперативне прийняття й виконання важливих для збереження системи рішень в умовах дефіциту часу, а також при регламентації ієрархічних відносин у системах «закритого» типу.

Маніпулятивна стратегія відповідає «суб'єктній» парадигмі, що ґрунтується на твердженні про активність та індивідуальну винахідливість психічного відображення зовнішніх впливів, де суб'єкт сам впливає на психологічну інформацію, що надходить ззовні.

Маніпулятивна стратегія реалізується головним чином за допомогою прийомів підсвідомого стимулювання, що «діють в обхід» психічного контролю, а також так званих маскувальних і конверсійних технік, що блокують систему психологічних захистів чи руйнують її, вибудовуючи натомість нову суб'єктивну просторово-часову організацію, нову модель світу.

Розвиваюча стратегія ґрунтується на «суб'єкт-об'єктній», чи «діалогічній» парадигмі, де психіка виступає як відкрита система, що знаходиться у постійній взаємодії, яка має внутрішній і зовнішній контури регулювання. Психіка в цьому випадку розглядається як багатомірне і «інтерсуб'єктне» за своєю природою утворення. «Розвиваюча стратегія забезпечує, на відміну від двох інших стратегій, актуалізацію потенціалів власного розвитку кожної зі взаємодіючих між собою систем.

Психологічними умовами реалізації такої стратегії впливу є діалог і обопільна відкритість. Це припускає, що дві системи в стані діалогу починають утворювати деякий спільний простір і часову тривалість, створювати єдину «подію», у якій вплив (у традиційному, «суб'єкт-об'єктному» значенні цього поняття) перестає існувати, поступаючись місцем просторово-часовій єдності цих систем.

Діалог, як відкритий з обох боків процес, припускає не тільки досить високий рівень психологічної культури суб'єкта, але і той факт, що діалогу треба учитися, й учитися постійно. Повинні бути організовані умови для такої діалогічної взаємодії.

Психологічні умови реалізації діалогу, за К. Роджерсом: 1) природність і спонтанність у вираженні суб'єктивних почуттів і відчуттів, що виникають між партнерами у кожному окремому моменті їхньої взаємодії; 2) безумовно позитивне ставлення до інших людей і до самого себе, турбота про іншого і прийняття його як рівноправного партнера по спілкуванню; 3) емпатичне розуміння, уміння тонко й адекватно співчувати почуттям, настрою, думкам іншої людини в ході міжособистісних контактів з нею. Останню умову щодо уміння правильно чи активно слухати і співчувати, налаштовуватися на «хвилю» співрозмовника К. Роджерс вважає однією з найбільш потенційних і діючих сил, що впливають на психічні та особистісні зміни в людях.

Усі ці механізми забезпечення зовнішнього діалогу запускаються за наявності стану справжнього внутрішнього діалогу. Стан занурення в глибинні шари власного внутрішнього світу створює сприятливі умови для безпосереднього проникнення у глибинні шари внутрішнього світу інших людей і забезпечує «надійність» психічного зчеплення з ними.

П'ять рівнів настанов на взаємодію в міжособистісних відносинах:

1. Домінування. Ставлення до іншого як до речі чи засобу досягнення своїх цілей, ігнорування його інтересів і намірів. Прагнення володіти, розпоряджатися, здобути необмежену однобічну перевагу. Відкритий, без маскування, імперативний вплив — від насильства, придушення до навіювання, наказу.

2. Маніпуляція. Ставлення до партнера як до «речі особливого роду» — тенденція до ігнорування його інтересів і намірів. Вплив прихований, з опорою на автоматизми і стереотипи, із залученням більш складного, опосередкованого тиску. Найбільше використовувані способи впливу — провокація, обман, інтрига, натяк.

3. Суперництво. Партнер сприймається як небезпечний і непередбачений, на силу якого треба зважати. Прагнення переграти його, вирвати однобічну перевагу. Інтереси іншого враховуються в тій мірі, у який це диктується задачами боротьби з ним. Засобами ведення боротьби можуть бути окремі види «тонкої» маніпуляції, чергування відкритих і закритих прийомів впливу, «джентльменські» чи тимчасові тактичні угоди.

4. Партнерство. Ставлення до іншого як до рівного, що має право бути таким, який він є, з яким треба рахуватись. Прагнення не допустити втрат для себе, розкриваючи цілі своєї діяльності. Рівноправні, але обережні відносини, узгодження своїх інтересів і намірів, спільна рефлексія. Основні способи впливу будуються на договорі, що служить як засобом об'єднання, так і засобом створення тиску.

5. Співдружність. Ставлення до іншого як до самоцінності. Прагнення до об'єднання, спільної діяльності для досягнення близьких чи збіжних цілей. Основний інструмент взаємодії — вже не договір, а згода (консенсус).

Такі рівні, як домінування і маніпуляція, характеризуються крайньою несиметричністю ставлень, коли один суб'єкт панує над іншим. На іншому «полюсі» знаходяться рівноправні, симетричні відносини співдружності, які дозволяють партнерам об'єднуватися для вирішення проблем, що виникають.

Так само сила впливу на іншу людину є більш грубою і примітивною на рівнях домінування і маніпуляції, поступово стаючи усе більш м'якою і непомітно ю при переході до більш симетричних відносин.

Види впливу конструктивні і неконструктивні:

o При неконструктивних видах впливу одна людина прагне уподібнити почуття чи дії іншого своїм планам, задумам, бажанням, почуттям або діям.

o Особливість конструктивного впливу — у тому, що уподібнення партнерів один одному відбувається з їхньої взаємної згоди.

Психологічні засоби впливу:

o переконання,

o контраргументація,

o конфронтація.

Чим вище рівень задоволення потреб людини (від фізіологічних і потреб безпеки до потреб самоповаги і самоактуалізації), тим більш творчим буде її вплив на іншу людину. Саме на вищому рівні ієрархії потреб люди найповніше розкривають свій потенціал, стають повноцінними творцями власного життя. Чим більш альтруїстичну і духовну з наших потреб ми задовольняємо, тим більше творчим, емпатичним й розвиваючим буде наш вплив на інших людей.

Питання 2.

Спроби управляти людиною або групою людей нерідко зустрічають опір. У цьому випадку перед суб’єктом управлінського впливу відкриваються два шляхи:

1) змусити виконати нав'язану дію, тобто зломити опір (відкрите управління);

2) замаскувати управлінський вплив так, аби він не викликав заперечення (приховане управління).

Застосувати другий спосіб після провалу першого неможливо —

намір розгаданий, і адресат насторожі.

До другого способу звертаються тоді,

коли передбачають опір, і тому

відразу роблять ставку на прихованість впливу.

Фактично в кожній групі людей є особа, що впливає на інших, причому часто непомітно, й усі несвідомо підкоряються їй.

Приховане управління здійснюється всупереч волі адресата і допускає можливу незгоду останнього з тим, що пропонується (інакше ініціатору немає причин приховувати свої наміри).

Маніпуляції можуть здійснюватися як на шкоду тому, ким маніпулюють, так і на користь йому.

Чи морально таємно управляти іншою людиною всупереч її волі?

Це залежить від моралі маніпулятора і від ступеня моральності його цілей. Якщо його ціль — одержати особисту вигоду за рахунок жертви, то, безумовно, аморально.

Якщо ж ціль — ненав'язливо, непомітно спрямувати дії того, ким маніпулюють, в потрібне русло, то така маніпуляція

не травмує іншу людину й може бути виправдана.

Приховане управління може мати і цілком шляхетні цілі. Наприклад, коли керівник замість наказів непомітно і безболісно керує підлеглим, ненав'язливо спрямовуючи його до дій у потрібному напрямі. У цьому випадку об'єкт управління зберігає свою гідність і свідомість власної волі.

Маніпулювання —

це вид прихованого управління,

зумовлений егоїстичними,

непорядними цілями маніпулятора,

що завдає шкоди (матеріальні чи психологічні) своїй жертві.

Під маніпуляцією звичайно розуміється один з видів психологічного впливу, який використовується для досягнення однобічного виграшу.

Підбираючи метафори до поняття «маніпуляція», часто говорять про прагнення «прибрати до рук», «заарканити», «запаморочити», «спіймати на гачок » при збереженні ілюзії самостійності рішень і дій у адресата впливу.

Після спілкування з маніпулятором у людини залишається відчуття, що її «пошили в дурні», що вона «сама не своя» чи як «вичавлений лимон».

Метафори ж неманіпулятивного особистісного впливу будуть іншими — це здатність «притягати, як магніт», «причаровувати», «надихати на подвиг», «давати імпульс до прозріння», «сприяти переродженню», «будити від сну».

РОЗХОДЖЕННЯ МАНІПУЛЯТИВНОГО ТА ОСОБИСТІСНОГО ВПЛИВУ

Маніпулятивний вплив Особистісний вплив

— скритність і таємний характер намірів (використання іншого як засобу досягнення власної мети); — прагнення підкорити своїй волі (одержати однобічний виграш); — ефект впливу, що руйнує особистість (у першу чергу негативний ефект позначається на особистості адресата, але опосередковано — на особистості маніпулятора) — щирість і відкритість почуттів, емоцій, намірів і мотивів людини, яка впливає; — наявність в акті впливу власної доброї волі й особистісних інтересів взаємодіючих людей; — ефект впливу, що збагачує, розвиває (у першу чергу особистість тієї людини, на яку здійснюється вплив)

Руйнівний ефект маніпуляції:

o розщеплення особистості партнера,

o його невротизація,

o підвищенні «роботоподібності», піддатливості зовнішньому впливу.

Засоби маніпулятивного впливу:

1. Таємний характер маніпулятивного впливу забезпечується багатовекторністю впливу — вирішенням відразу декількох підзадач. Наприклад, відволікання уваги партнера по спілкуванню, зосередженість уваги на необхідному змісті, зниження критичності партнера, підвищення власного рангу в його очах, ізоляція партнера по спілкуванню від інших людей і т. ін.

2. Для психологічного тиску використовується адекватна цілям зброя впливу: перехоплення ініціативи, введення нової теми, скорочення часу для ухвалення рішення, рекламування себе чи натяк на широкі зв'язки і можливості, апеляція до присутнього і т. ін.

3. Проникнення в психологічну сферу відбувається через психологічний автоматизм — структурно-динамічне утворення, актуалізація якого з високою ймовірністю приводить до стандартного результату, будь-то мотиваційна напруженість (прагнення до грошей, слави, успіху, сексуального задоволення) чи якась дія. «Струнами душі» може стати будь-який значимий мотив: переживання з приводу повноти, невисокого зросту, хвороби, гордість об'єкта впливу за власне походження, нетерпимість до якогось типу людей, цікавість, хобі і т. ін. Використовуючи різні інтереси і потреби партнера, одночасно з його побоюваннями, залежністю чи нерозторопністю, маніпулятор може досить тривалий час утримувати партнера по спілкуванню в межах своїх можливостей і впливати на нього.

4. Експлуатація особистісних якостей партнера являє собою імітацію процесу ухвалення рішення ним самим. Перший крок — створення (чи актуалізація) стану конкуренції мотивів. Актуалізувати можна лише те, що вже існує у внутрішньому світі людини. А там існує дуже багато чого — треба лише зуміти здобути доступ до того чи іншого прагнення людини. Як тільки доступ буде здобуто, прагнення буде актуалізовано, розбуджена енергія почне діяти без зовнішньої підтримки. Другий крок — зміна спонукальної сили конкуруючих мотивів (зміна цінності одного з них, зміна ціни досягнення, управління оцінкою ймовірності досягнення і т. ін.).

Щодо механізмів маніпулятивного впливу, то слід зазначити, що вони однакові за будь-якого психологічного впливу -— це, у першу чергу, психічні автоматизми і мотиваційне забезпечення. Будь-які засоби психологічного впливу, включаючи маніпулятивний, — це додаткові зусилля з боку відправника впливу. З погляду технології нічого більше зробити не можна, далі енергія впливу повинна працювати сама — від маніпулятора її «проходження» вже не залежить. Вплинути на характер проходження за допомогою інших засобів впливу можна, а провести енергію — ні.

Чим більшою кількістю стереотипів обтяжена свідомість людини, тим легше маніпулятору досягти своєї мети, оскільки він грає на несвободі особистості.

Кінцева спрямованість маніпулятивного впливу диктується прагненням маніпулятора перекласти відповідальність за вчинене по його напучуванню на свою жертву. Саме ця обставина і визначає негативне ставлення до маніпуляції внаслідок наявності в ній руйнівної складової. Звідси випливає необхідність уміти розпізнавати маніпуляцію і захищатися від неї.

Питання 3.

Маніпуляторство (чи витончене удавання) – результат не стільки інтелектуальних зусиль людини, скільки умілого використання нею власних несвідомих ресурсів.

В основі маніпуляції завжди лежить

використання слабкостей партнера.

Ніхто не бажає показатися боягузом, нерішучим, жадібним, нерозумним. Навпаки, кожний бажає виглядати гідно, бути великодушним, захисником, відчувати свою перевагу, значимість, дістати похвалу і т. ін.