Брови й зона навколо рота (губи). 3 страница

Для вивчення індивідуальності застосовують чотири типи темпераменту: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.

Сангвінік — сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи, що характеризується високою активністю, енергійністю, жвавістю та багатством виразних рухів, міміки. Він товариський, легко змінює одне заняття на інше. У проблемних ситуаціях поводиться адекватно і конструктивно. Як правило, добре навчається. За несприятливих умов і відсутності виховання в сангвініка можуть розвиватися поспішність, поверховість, легковажність у вчинках, неуважність.

Флегматик — сильний, урівноважений, інертний тип вищої нервової діяльності, що характеризується спокоєм і рівним настроєм. Міміка та рухи флегматика невиразні. Він повільний, розважливий, довго розмірковує перед роботою, але послідовний і терплячий.

Холерик — сильний, неврівноважений тип нервової системи. Він активний, енергійний, швидкий, різкий, рвучкий, нестриманий. Схильний до швидких змін настрою, до емоційних зривів, запальний, іноді агресивний.

Меланхолік — слабкий тип вищої нервової діяльності, який характеризують низький рівень психологічної активності, сповільненість рухів, стриманість мови та швидка стомлюваність. Меланхоліку властива висока емоційна активність, глибина та стійкість емоцій, але зовні його риси виражені слабко.

Темперамент не зумовлює соціальної повноцінності людини, немає ані «добрих», ані «поганих» темпераментів — існують різні типи поведінки та діяльності.

Сангвістичний темперамент характеризує висока працездатність. Сангвінік легко переключається в діяльності і спілкуванні, але недостатньо чутливий до зовнішніх змін. Йому цілком підходять заняття, пов'язані із спілкуванням і взаємодією з іншими людьми. Він швидко опановує нову обстановку, легко контролює свої емоції, наділений життєрадісним, стійким настроєм, помірною терплячістю, миролюбною поведінкою, невеликою сугестивністю (навіюваністю) і підозрілістю. Спокійно ставиться до критики, розважливий, адекватно сприймає небезпеку.

Флегматик відрізняється врівноваженою поведінкою, слабкими емоційними переживаннями, стійким (без великих радощів і смутку) настроєм. Він терплячий, повільно адаптується до певних умов, недостатньо товаристський, стриманий у поведінці. Мова його монотонна, повільна, ставлення до критики і небезпеки байдуже, незворушне. Він повільно, але завзято йде до мети. У флегматика слабка сугестивність, оцінка власних здібностей реальніша, ніж у сангвініка, який їх дещо переоцінює.

Людям холеричного темпераменту характерна неврівноважена поведінка, сильні, короткочасні емоційні переживання, хиткий настрій з перевагою бадьорості. Мова їх голосна, різка, нерівномірна. Холерики мають слабку терплячість, товариські, добре адаптуються у новому середовищі, але нерідко агресивні. Вони бурхливо переживають критику, поводяться та діють жагуче, захоплено, позитивно ставляться до нового, йдуть до мети з повною віддачею сил, піднесено, переборюючи будь-які труднощі. Іноді після піднесення активності впадають у депресію. Вони самолюбні, прямолінійні, схильні переоцінювати свої здібності, помірно сугестивні та підозріла. Неврівноваженість їхньої нервової системи часто створює проблему сумісності з іншими людьми. Холерикам не рекомендують обирати професію, що вимагає сидячого способу життя, а також занять, пов'язаних із високими температурами, тривалим перебуванням біля вогню, тому що це завдає шкоди їх здоров'ю.

Меланхолійний темперамент вирізняють невисока працездатність нервової системи, слабка терпеливість, легкість зміни видів діяльності, чутливість до всього, що відбувається довкола. Поведінка меланхоліка дуже неврівноважена, замкнена, істерична, тривожна, емоційні переживання — глибокі та тривалі, у настрої переважає песимізм. Прагнення до мети в нього то сильне, то слабке (головне при цьому — уникнути перешкод), небезпека викликає розгубленість, пригніченість. Найчастіше він недооцінює своїх здібностей, надмірно сугестивний і підозріливий. Мова меланхоліка тиха із задиханням, руки сковані, невпевнені, навички виробляються важко і легко гальмуються.

Щоб визначити тип темпераменту людини, насамперед слід переконатися, що в неї наявні такі риси:

ü Активність— про неї судять із того, наскільки енергійно людина прагне до нового, намагається вплинути на оточення і змінити його, перебороти перешкоди.

ü Емоційність — виявляється в чуйності, прихильності до впливів, у швидкості, із якою відбувається зміна одного емоційного стану іншим.

ü Особливості моторики — виявляються у швидкості, різкості, амплітуді м'язового руху.

Важливою характеристикою особистості є її активність.

Активність особистості—

прагнення розширювати сферу своєї діяльності, здатність нести в собі потенціал енергії, сили, творчості.

Активна взаємодія особистості з природою і суспільством є методологічним принципом, що дає змогу розкрити специфіку її становлення у світі, що також змінюється; враховувати дії не лише об'єктивних чинників на особистість, а й потенціальні характеристики (у тому числі психічні властивості, якості, природні особливості тощо) самої особистості. Отже, активність є формою вираження потреб особистості, її характеристикою як суб'єкта життєдіяльності. Вона сприяє злиттю індивіда із соціумом (ідентифікація) і виділенню, збереженню свого «Я» (автономізація), тобто є способом формування, розвитку особистості та подолання зустрічних детермінантів (причин) у процесі її становлення. Це досягається завдяки оптимальному використанню природних здібностей і можливостей індивіда, знаходженню оптимально-індивідуального темпу життя, своєчасному включенню особистості в соціальні процеси, тощо. Активність особистості є багатовимірною категорією, яка реалізується в системі цільових установок, ціннісних відносин і орієнтацій, що визначають мотиваційну сферу особистості, спрямованість її інтересів, нахилів, вибір способів діяльності й спілкування. Розрахувавши свої сили, можливості для досягнення мети, людина за допомогою активності мобілізує свої здібності, активізує бажання, долає інерцію. Мотиваційними спонуками до дії є будь-які потреби, передусім актуалізовані (незадоволені).

Знання особливостей вияву різних темпераментів необхідне при виборі професії, комплектуванні виробничих колективів, управлінні організацією, керуванні групою працівників. Більшість сучасних професій доступна за наявності позитивної мотивації всім психічно здоровим людям, якщо в них не зафіксовано якихось медичних протипоказань. Так, люди із сильним типом нервової системи можуть виконувати відповідальну, складну, напружену роботу, готові до екстрених дій, зберігають витримку, самовладання. Люди зі слабким типом нервової системи — маловитривалі. Однак, це компенсується високою слуховою, зоровою чутливістю, що дає переваги при оволодінні професіями, які потребують неабиякої м'язово-суглобної чутливості рухового аналізатора, точності окоміру.

Питання 3.

Знання і врахування чинників психологічної сумісності важливі на всіх етапах створення та функціонування колективу, є одним із стрижневих елементів управлінської діяльності, оскільки психологічна несумісність породжує конфлікти, антипатію, які спричинюють зниження ефективності функціонування колективу, а інколи, і його розвал. Часто до пагубних наслідків призводять, наприклад, несумісність керівника і його заступника, формального і неформального лідерів.

Для ефективного функціонування виробництва важлива сумісність різних рівнів: «керівник— підлеглі», «керівник— інші керівники», «співробітники — працівники».

Основною особливістю психологічної сумісності на рівні «група — члени групи» є змога безконфліктного спілкування й узгодженості дій людей в умовах спільної діяльності, зумовленої виробництвом чи соціальним управлінням. Встановлено, наприклад, що за необхідності оперативного прийняття рішень і відповідної організації діяльності неминуче виникатимуть напружені ситуації у колективі, у складі якого половина холериків, чверть флегматиків і чверть меланхоліків. Найкраща сумісність між людьми на виробництві (у відділах, бригадах, тощо) досягається за оптимального поєднання людей із протилежними типами темпераменту. Комплектування управлінських і виробничих колективів з урахуванням особливостей темпераменту їх працівників повинно зважати на специфіку завдань, які доведеться їм розв'язувати. Так, до інтенсивних процесів виробництва більш схильні сангвініки та флегматики, до монотонніших — меланхоліки. Найефективніше діяльність пов'язану зі спілкуванням, можуть виконувати орієнтовані на співробітництво сангвініки та слабо виражені холерики.

Питання 4.

На відміну від темпераменту особистості як вродженої системи психіки, характер виявляється в способах діяльності особистості в залежності від типових обставин і адаптивної мінливості.

Типологія характерів вельми складна. Найбільш простою є трикомпонентна типологія.

Поведінка людини завжди містить у собі компоненти:

ü когнітивний (пізнавальний, розумовий)

ü афективний (чуттєвий, емоційний)

ü практичний (перетворювальний, сенсорний)

із переважанням одного з них.

Це дає змогу визначити характерологічний тип працівника:

перевага розумового компонента засвідчує тип «мислителя»,

перевага емоційно-комунікативного компонента — «співрозмовника»,

перевага перетворювального компонента — «практика».

«Мислитель» більше орієнтований на пізнання внутрішнього і зовнішнього світу, на постійні роздуми про науку, мистецтво і життя. Він любить пофантазувати, що зумовлює його низьку товариськість, невміння розв'язувати організаційні завдання.

«Співрозмовник» товариський, контактний, любить компанії, легко знайомиться й адаптується в новій обстановці.

«Практик» є людиною справи, не терпить тяганини, незавершених справ, зайвих міркувань. Як доброму організатору, йому подобаються завдання, що вимагають рішучих і негайних дій.

Німецький психолог Ернст Кречмар (1888—1964) типи характеру поєднав з типом конституції тіла.

1. Астенічний (від грец. — «безсилий, кволий, млявий») тип. На вигляд астенік — худорлява людина з вузькими плечима, тонкими руками, слаборозвиненими м'язами. Такому типу будови тіла відповідає і тип темпераменту — шизотимік (від грец. — «розділяю, розсікаю»), для якого властиві такі риси характеру, як аристократичність, егоїстичність, невміння знаходити спільну мову з іншими людьми, схильність до відлюдькуватості тощо.

2. Атлетичний (від грец. — «борець») тип. У такої людини сильно розвинута грудна клітина і мускулатура, широкі плечі, вона висока чи середня на зріст. Цьому типу будови тіла відповідає тип темпераменту — іксотимік (від грец. — «рівний, однаковий»), який характеризується стриманістю жестів і міміки, схильністю до незмінної, спокійної ситуації тощо.

3. Пікнічний (від грец. — «міцний, кремезний») тип. Людина з такою будовою тіла схильна до повноти, має коротку шию і середній зріст. Пікнічному типу відповідає тип темпераменту — циклотимік (від грец. — «колоподібний, круглий), якому властиві енергійність, комунікабельність, схильність до гумору, тощо.

Типологія людей І. Павлова грунтується на вченні про дві сигнальні системи: образній і тій, що відображає образи за допомогою слова.

ü Перевага першої сигнальної системи характеризує художній тип,

ü другої — розумовий тип,

ü їх рівновага — середній тип.

Наявність двох сигнальних систем у психіці людини пов'язана з діяльністю правої та лівої півкуль мозку:

ü відносна перевага діяльності правої півкулі мозку людини дає змогу говорити про домінування першої сигнальної системи,

ü перевага лівої півкулі — про домінування другої.

Ті, хто обробляє інформацію за допомогою лівої півкулі, люблять розв'язувати проблеми логічним шляхом. Вони активні та говіркі, радше зроблять висновки, ніж пропонують нові ідеї.

Люди, що обробляють інформацію за допомогою правої півкулі, сильні своєю інтуїцією, добре мислять образно. їм подобається винаходити, знаходити головну ідею.

Під час з'ясування професійної придатності людини до відповідного виду діяльності психологи звертають увагу і на вроджені індивідуально-типові ознаки, до яких належать: тип переплетіння пальців, ведуча рука, домінуюче око та інші.

Дослідження виявили, що високій психологічній придатності до управлінської діяльності відповідають:

ü сполучення правого домінуючого ока, лівого типу переплетення пальців і ведучої правої руки;

ü сполучення правого домінуючого ока, правого типу переплетення пальців і ведучої правої руки;

ü сполучення лівого домінуючого ока, лівого типу переплетення пальців і лівої ведучої руки.

Низькій психологічній придатності до управління відповідають:

ü сполучення лівого домінуючого ока, лівого типу переплетення пальців і правої ведучої руки;

ü сполучення правого ведучого ока, правого типу переплетення пальців і лівої ведучої руки.

Керівники з лівим домінуючим оком більш консервативні й скептичні. Порівняно з «правоокими» вони повільніше думають, агресивніші, активніше прагнуть до незалежності, менш стійкі до стресу, менш адаптивні. Керівники з правим домінуючим оком є гнучкішими, спокійніше ставляться до змін, не бояться нового. Керівники з правим типом переплетіння пальців недовірливі, схильні до суперництва. У них яскраво виражене прагнення до незалежності, самостійності. Люди з лівим типом переплетення пальців поступливіші, терплячіші, у них сильніше виражене почуття «ліктя». Однак, як зазначає Л. Е. Орбан-Лембрик: «Надмірне захоплення психологічними діагнозами, як й ігнорування їх, не сприяє досягненню оптимального рівня управління організацією. Адже в кожної людини в певних ситуаціях можуть виявитися риси майже всіх типів характерів. Знання потрібні для кращого розуміння людей, поліпшення соціально-психологічного клімату в організації». І, звісно, тут на перший план виступає вміння керівника згуртувати колектив, організацію в інтегративну цілісність. Ступінь інтегрованості об'єднання особистостей, завдяки чому колектив стає інтегрованою структурою, спроможним досягти поставлених цілей, має стійку організаційну рівновагу визначає імідж власний та його керівника.

Питання 5.

У рамках соціоніки розроблена класифікація типів, що спирається у своїй основі на типологію К. Г. Юнга.

Людина — індивідуальна, неповторна, своєрідна, проте певні риси можуть бути знайдені в багатьох інших людей. Сукупність психологічних якостей, що виявляються в однаковій уяві мислення і поведінці в різноманітних ситуаціях, називають типом індивідуальності або соціонічним типом (для стислості — соціотипом).

К. Г. Юнг визначив, що розбіжність соціотипів корениться в різноманітних способах сприйняття світу. Ці способи фіксуються у відповідних поняттях. Фундаментальна розбіжність, що ділить людей на дві великі категорії, виражена в поняттях «екстраверсія» і «інтроверсія».

У них міститься характеристика індивідуально-психологічних відмінностей людини, що виражаються в переважній спрямованості особистості або на світ зовнішніх об'єктів, або на явища її власного суб'єктивного світу.

1. Екстравертована настановленість мислення орієнтується на об'єкт і об'єктивні дані. Це мислення може бути як конкретним фактичним, так і ідейним. Важливим є розуміння того, що факти й ідеї беруться іззовні, тобто «доставляються» традицією, вихованням.

2. Інтровертована настановленість мислення орієнтується, насамперед, на суб'єктивний чинник. Суб'єктивний напрямок, таким чином, впливає на обробку фактичних даних та на оперування абстрактними поняттями.

К. Г. Юнг для ілюстрації екстраверсії й інтроверсії наводив імена Дарвіна та Канта. Перший з них був екстравертом, інший — інтровертом. Перший прагнув до об'єктивної дійсності оперував фактами. Інший характеризувався негативним ставленням до об'єкта, — у доказі своєї ідеї виходив із суб'єктивних основ. При цьому, хоча він і прагнув провести свою ідею у світ, проявляв велику практичну непристосованість (табл. 1).

Таблиця 1

Соціотип
Екстраверт	Інтроверт
У бесіді завжди готовий відповідати на запитання, охоче повідомляє відомості про себе. Якщо, наприклад, бесіда проходить між лікарем та пацієнтом, то останній, будучи екстравертом, готовий безумовно виконувати усі приписи першого.	У бесіді відрізняється стриманістю. Активізується тоді, коли з'являється тема, яка відповідає його ідеям.
Контактний, легко йде на психологічне зближення з партнером, заводить нові знайомства. Володіє доброю пристосованістю уміє влаштуватися у житті.	Має високу норму самотності, любить зосередженість і тишу, яка сприяє роздумам. Людина такого типу в дитинстві більше віддає перевагу заняттям на одинці, ніж колективним іграм.
У вільний час віддає перевагу проведенню з людьми, постійно шукає нових пригод. Якщо серед них трапляються мандрівники, то це заняття служить не пізнавальним цілям, а пошукам нових вражень. Легше піддається чужому впливу, часто є легковірним. Погляди не усталенні.	Віддає перевагу проводити вільний час у родинному колі чи в колі добрих знайомих, друзів. Зовнішні події мало впливають на інтроверта, — важливіше те, що він про них думає. У нього більше виражена схильність до роздумів, слабше — до вчинків.

Проте, відмінності екстравертів від інтровертів цим не обмежуються. Сам К. Г. Юнг, розмірковуючи про екстраверсію та інтроверсію, відмітив, що обидва способи сприйняття світу мають як переваги, так і недоліки:

ü Екстраверти мають якості «динаміки», мають можливість освоювати більші території. Наприклад, американці, які були вихідцями з Європи, під час освоєння американського континенту, у переважній більшості представляли екстравертів. Екстраверти не схильні ставити предметом своєї уваги своє психічне життя.

ü Інтроверти не такі динамічні як екстраверти. Проте в інтровертів більш розвинута інша здібність — робити правильні висновки. Водночас, значну небезпеку представляє така особливість, що сильна прив’язаність до власних, особистих ідей може остаточно завести представника цього соціотипу у світ ілюзійних уявлень.

К. Г. Юнг позначив західний світ як екстравертовании, східний — інтровертований. Подальший розвиток цивілізації він уявляв як процес взаємопроникнення екстравертної та інтровертної культур. Ці думки підтверджуються процесами, які відбуваються у наш час. Західний світ усе більше переймає з того, що вироблено східною культурою. А Схід учиться у Заходу діловій кмітливості і розважливості, зберігаючи при цьому історично вироблену психокультуру.

Дихотомія «екстраверсія—інтроверсія» конкретизується іншою парою понять: «раціональність—ірраціональність».

Конкретизуючими їх називають тому, що вони вказують на відмінність у засобах сприйняття світу більш загального порядку, до яких, як вже було зазначено, відносяться екстраверсія й інтроверсія. Тобто, люди екстраверти та люди інтроверти можуть бути як раціональними, так і ірраціональними. Розкриємо суть цих понять.

ü Раціоналісти — це люди з аналітичним складом розуму, який характеризується дискретністю, послідовністю виділення найбільш значимих ознак сприйняття інформації. Перш за все, їх Цікавить причинно-наслідковий зв'язок між явищами оточуючого світу. З приводу іншого явища вони намагаються створити визначену несуперечливу концепцію. Нестача або неузгодженість фактів викликають почуття незадоволення, яке намагаються усунути завдяки пошуку додаткової інформації. Ця якість зовнішньо виявляється в розумності, розважливості вчинків. Ці люди у життєвий практиці дотримуються мудрості, викладеної у прислів'ї «сім раз відмір — один раз відріж». Плануючи наступну подію, Намагаються застосувати весь останній досвід. Зробивши вірний вчинок, отримують велике задоволення; поганий вчинок погіршує емоційний стан, змушує поміркувати над причинами невдач.

ü Ірраціоналісти характеризуються синтетичним складом розуму, в основі якого лежить цілісне сприйняття світу. Це люди з переважно образним типом мислення. Ірраціоналістів, перш за все, цікавить логіка образів, логіка почуттів. Абстрактні схеми їх не задовольняють. Відтак, викладання будь-якого матеріалу вони намагаються забарвити порівняннями, метафорами. Багатьом незрозумілим явищам дають містичне тлумачення. Зовнішній синтетичний склад розуму виражається в імпульсивності вчинків, рушійним мотивом яких виступають емоції, як реакція на обставини в конкретному місці й у конкретний час. Ці вчинки не є результатом минулого аналізу, а скоріше, виступають пристосуванням до реальної ситуації, що викликає деякі почуття й емоції. Їх не засмучує, якщо зроблені ними вчинки логічно не пов'язані з останніми подіями. З точки зору раціоналістів такий засіб реакції на інформацію є малопередбачуваним.

Звичайно, поділ характеристик на раціональні й ірраціональні є доволі умовним. Кожен може відшукати у себе риси, частина яких буде співвідноситися з раціональністю, інша — з ірраціональністю. Тому, вирішуючи питання щодо належності до того чи іншого типу, треба спиратися на принцип домінантності, — тобто визначити, які якості переважають у реакції на зовнішній і внутрішній світ.

К. Г. Юнг визначив, що в рамках екстравертного (раціонального й ірраціонального) і інтровентного (раціонального й ірраціонального) способів сприйняття світу здійснюється розподіл всього інформаційного потоку на окремі складові.

Юнг виділив чотири способи:

ü Відчуття — спосіб, завдяки якому людина сприймає інформацію про існування деякого об'єкта.

ü Інтуїція — спосіб, завдяки якому людина сприймає інформацію про скриті можливості, які закладені в об'єкті.

ü Мислення — спосіб, завдяки якому людина сприймає інформацію про властивості об'єкту.

ü Емоції — спосіб, завдяки якому людина сприймає інформацію про ті, подобається об'єкт чи ні.

Розкриємо зміст основних понять. Для удосконалення існуючих методик, доповнимо термінологію Юнга термінологією, введеною А. Аугустинавичюте:

1. Мислячий — логічний.

2. Емоційний — етичний.

3. Чуттєвий — сенсорний.

4. Інтуїтивний — інтуїтивний.

· Логічний тип. Для представників даного типу характерне послідовне сприйняття часу: «минуле — теперішнє — майбутнє».

При цьому минуле, життєвий досвід, сприймається не як особисте, а відсторонене, історичне минуле, у якому важливо те, що мало суттєве, необхідне значення для того часу. Будь-яке питання сьогодення вирішується шляхом з'ясування, звідки воно походить, як розвивається, куди і до чого призведе. Щодо подій сьогодення, то яскраво виражена емоційна реакція відсутня. Тому представників даного типу часто звинувачують у холодному, байдужому ставленні до того, що відбувається. Проте це не так. Справа в тому, що інтерес цього типу становить цілісний процес, а не окремі моменти. Людина з логічним типом мислення вважає, що події йдуть одна за одною у часі, і колись набудуть завершеного характеру. Такий підхід до оцінки зовнішніх подій відображується і на внутрішньому житті. Представники окресленого типу живуть «відповідно до принципів», а не «залежно від ситуації». Віддають перевагу наступності і послідовності. Тому намагаються, щоб їхні вчинки відбувались у рамках єдиної концепції, а випадковість була зведена до мінімуму. Хаос їх насторожує і хвилює. Відтак, швидкість дій їм не властива.

Програма дій детально обмірковується. Як наслідок, у своїй реакції на події часто бувають інертними, у кризових ситуаціях — бездіяльними. Водночас, спроможність справлятися з такими ситуаціями зростає у ході того, як криза поглиблюється. Вони добре проводять планування у часі, оцінюючи кожний логічний крок, задачу, програму реалізації. Звичайно, за умови навчання представники інших типів також зможуть робити зазначені дії. Проте, лише представники логічного типу, не відхиляючись, суворо дотримуються програми. Представники логічного типу, як і інші, мають певні особливості у спілкуванні. Для них спілкування— інформаційний обмін, Що здійснюється вербально, тобто є інформаційним процесом. Головною його особливістю є абстрагування від емоційної оцінки матеріалу, що викладається. Основна увага приділяється самому повідомленню, констатації фактів. Логіка викладу матеріалу підпорядкована головній цілі— опису предмету, виокремленню закономірностей його функціонування. При цьому, як правило, відсутня орієнтація на реакцію слухача з погляду емоційної оцінки 'овідомлення. Логіка викладення орієнтується на власний аналіз, рзуміння предмета й явищ, навіть якщо даний аналіз відірваний від реальності. Незгода з матеріалом, що подається, сприймається едставниками логічного типу не як незгода з їх персональною б'єктивно-особистіною позицією, а як нездатність сприйняття

логіки предмета, або як критики їх спроможності до логічного аналізу. Для переконання представників цього типу, завжди потрібні серйозні логічні аргументи, — до яких вони ставляться спокійно. Якщо критика зачіпає їх етичні уявлення, — ставлення може стати різко негативним. Головним мотивом ділового спілкування представників логічного типу є прагнення до спільної інтелектуальної діяльності з конкретної проблематики. Таке прагнення виявляється й у товариських, дружніх відносинах. У спілкуванні намагаються обрати для себе такого партнера, який би задовольняв їхню потребу у співрозумінні проблем. Орієнтація на співрозуміння обумовлює, що вони утримуються від категоричності суджень, від форм повинності. При цьому, наче відсторонюються від прояву своїх почуттів і відносин, і часто сприймаються як урівноважені особистості.

· Етичний тип. Представники цього типу характеризуються іншим сприйняттям часу: їхній час циркулює в особистому життєвому досвіді — минуле стає теперішнім, а потім знову повертається в минуле. Це варто розуміти так, що особисте минуле визначає всі їх реакції у теперішньому. Вони базуються на розумінні за аналогією: «Це, здається, мені нагадує...». Наявність минулого досвіду наповнює їх впевненістю; і, навпаки, у новій обстановці мають місце вагання. Рішень, що можуть перервати зв'язок із минулим або змінити життя, намагаються уникнути.

У молодому віці можуть вдаватись до авантюри і ризику, — через брак особистого досвіду. З наближенням до старшого віку стають консервативними. Консервативність виявляється у тому, що вони оцінюють події не за їхніми можливостями, а за тим, як вони співвідносяться з минулим досвідом із погляду їхньої емоційної значимості. Для них мають значення тільки ті події, ш° можуть стати яскравими враженнями. Віддають перевагу сильним переживанням, навіть якщо вони неприємні. Представники етичного типу уникають обвинувачувати інших. Можуть довго перепрошувати з приводу всіляких дрібниць. Оцінюють людину не стільки за об'єктивно властивими якостями, скільки за емоційним ставленням до неї (симпатіями, антипатіями). Головним мотивом вчинків виступає особисті спонуки. Тому їм не завжди зрозуміло, коли людина робить щось із принципу (логічний тип), міркувань практичної корисності (сенсорний тип), або просто через прагнення досягти успіху в майбутньому (інтуїтивний тип). Особливості спілкування представників етичного типу характеризуються прагненням викласти питання, цікаві для співрозмовників. Вони максимально орієнтовані на людину, на її ціннісні уявлення, інтереси. Здійснюють спроби емоційно залучити партнерів до процесу спілкування; і самі потребують прояву з їх сторони співучасті, співчуття. Для досягнення такого результату прагнуть до скорочення комунікативної дистанції, коли можна дозволити максимально можливий ступінь відкритості, довіри для конкретної ситуації. Намагаються «вхопити» емоційне ставлення партнерів до викладеного матеріалу. Представники цього типу чутливі до заперечень, критичних зауважень, емоційної ізоляції.

· Інтуїтивний тип. Представники цього типу відрізняються особливим сприйняттям часу. Для інтуїтивного типу теперішнє — лише «тінь майбутнього», минуле — взагалі туманне. Для них те, що буде, реальніше, ніж те, що є. Через це вони доволі нетерплячі, внаслідок чого в навколишніх складається враження щодо їх легковажності, непрактичності.

Такі люди легко змінюють один вид діяльності на інший, як тільки у них з'являється нова ідея. Рутинна, монотонна робота для них не підходить. Цікавлячись перспективними ідеями, йдуть вперед. У той час, як люди розмірковують над висказаною ідеєю, — вони вже заоплюються новою. З цієї причини рідко досягають визначених ними самими цілей. Часто помиляються, коли їх запитують про час (без годинників), їм важко діяти згідно плану. Якщо вони не зосереджені на собі, то, зазвичай, виявляють значну чарівність, привабливість для інших людей. Як правило, не рахуються з тим, як бачать майбутнє інші люди. У випадку наявності власного бачення, — будь-яким чином прагнутимуть змінити світ відповідно до своїх переконань. Представників інтуїтивного типу можна розпізнати за тонким розумінням сутності іншої людини, що дуже яскраво проявляється у спілкуванні. Зазвичай, у розмові вони не підтримують теми, яка їх не цікавить. Але, якщо бесіда набуває потрібної для них спрямованості, запалюються, проявляючи відвертість, безпосередність і творчість. Для викладення власних думок і переконання співрозмовника, намагаються залучити весь масив знань, використовують успішні порівняння, метафори, імпровізації. Часто надлишок матеріалу, що використовується для доказу, відображується на логіці викладення. Відповідно, у роздумах з'являються елементи непослідовності. Цей недолік компенсується захоплюючим стилем викладення.