Брови й зона навколо рота (губи). 2 страница

В процесі свого розвитку особистість може змінюватися. Наприклад, в особистості підприємця, якого неодноразово обманювали його партнери або працівники, може з часом виникнути такі риси, як підозрілість або агресивність. Таким чином, ми можемо визначити особистість як сформовану протягом життя сукупність індивідуальних психологічних особливостей, які визначають своєрідне для даної людини ставлення до себе, суспільства і навколишнього світу в цілому.

Причини, які спонукають людей зайнятися підприємницькою діяльністю:

Внутрішні:

Ø прагнення до свободи,

Ø бажання самореалізувати свої здібності,

Ø бажання поліпшити свій добробут.

Зовнішні:

Ø тиск обставин,

Ø підприємці за традицією (коли фірма передається у спадщину),

Ø перехід з категорії менеджерів у власники,

Ø становлення бізнесмена за допомогою «бізнес-інкубаторів» за підтримки держави.

Бажання розлучитися з найманою працею в менеджерів часто пояснюється ростом амбіцій. Їм стає нецікаво працювати на господаря, і вони розраховують значно збільшити свій дохід, який вже не буде обмежувати хтось «зверху». Проте перехід в нове амплуа рідко проходить без жертв. Справа в тому, що колишні топ-менеджери звикли до вирішення питань стратегічного рівня, а стаючи підприємцями, вони починають тонути в дрібницях, кожна з яких може виявитися важливою. Крім того, менеджерам, які вирішили відкрити свою власну справу, спочатку доводиться жертвувати звичним рівнем доходів та соціальним статусом. Крім того, їм потрібно проходити всі етапи становлення нового бізнесу, починаючи з самого «нуля», і виконувати великий обсяг чорнової роботи. Все це вимагає неабиякої частки здорового авантюризму і колосальної витримки. Коштів в бізнесі ніколи не буває багато. Який би не був розмір стартового капіталу у колишнього менеджера, йому доводиться серйозно міняти своє ставлення до грошей після переходу в статус підприємця. Йому доводиться пускати в оборот всі свої доходи, щоб розвивати бізнес і платити зарплату співробітникам, щоб вони не пішли до конкурентів. Тому багато бізнесменів починають подумувати про повернення в статус менеджера, що працює на процвітаючого господаря. Хтось йде назад в наймані працівники, бо не зміг налагодити ефективний бізнес, а хтось набратися досвіду в більш масштабному підприємстві. Такі процеси: з менеджерів в підприємці і назад, постійно протікають в суспільстві, поступово формуючи два багато в чому протилежні групи людей - власників і менеджерів. Тільки побувавши в обох іпостасях, людина може з повним розумінням сказати, що у неї виходить краще.

 

Існує три основні системи координат, через які можна визначити життєві стратегії особистості будь-якої людини, в тому числі – і підприємця:

Ø Перша система координат позначає місце стратегії на осі егоїзм-альтруїзм. Одні люди більше орієнтуються на власні інтереси, інші - на суспільну користь.

Ø Друга система координат визначає ступінь відповідальності людини за власну долю, що визначається рівнем суб'єктивного контролю, або, навпаки, схильності піддаватися зовнішній регламентації.

Ø Третя система координат визначає можливі засоби досягнення цілей. На одному її полюсі розташовується прагматизм, на іншому – моральні обмеження і моральний самоконтроль.

Якщо говорити про стратегію підприємницької діяльності, то в Україні вона досі зміщена в області егоїзму, внутрішнього локусу контролю і прагматизму.

Це не означає, що підприємцям в Україні не притаманні такі риси як альтруїзм, високі моральні принципи і довіра до соціального середовища, просто ці орієнтири не є головними в житті бізнесмена. Неважко уявити собі, що станеться, якщо підприємець почне більше дбати про вигоду своїх конкурентів на шкоду собі, почне розмірковувати, наскільки морально нав'язувати потенційним клієнтам свої товари, або ж припинить зусилля з розширення свого бізнесу, вирішивши, що від долі не втечеш. Такий підприємець майже не має шансів для виживання в жорстокому світі бізнесу. Реалії життя свідчать, що благодійність, певий альтруїзм і роздуми «про вічне і святе», як правило, починають хвилювати свідомість бізнесменів в кінці їх життєвої кар'єри, коли вони вже домагаються серйозного фінансового успіху, а значить - виходять зі стадії підприємця.

В рамках цих головних стратегічних напрямків життєвого шляху можна виділити більш вузькі напрямки діяльності людей, пов'язані з реалізацією потреб особистості. Для одних підприємців головною метою є задоволення фізіологічних потреб, для інших - престиж і повага навколишніх людей, для третіх - свобода і незалежність, для інших - можливість самореалізації.

Далеко не кожна людина має усвідомлену і сформовану стратегію життя, більшість людей визначають свої пріоритети частиною імпульсивно, а частиною інтуїтивно, а пошуком власної унікальності займаються мізерно мала частина популяції підприємців. Єдина область життя, де пошук унікальності є для вітчизняних бізнесменів актуальним – це пошуки того сегмента ринку, де вони очікують для себе максимальної прибутковості.

Загальну стратегію життя людини багато в чому визначають батьківські настанови, які ще в дитинстві формують сценарій життєвого шляху дитини (система «скриптів» за Е. Берном). Припустимо, що троє людей вирішили стати підприємцями і поставили перед собою мету через п'ять років мати мережу з п'яти продовольчих магазинів. Підприємець з програмою «переможця» через визначений термін доб'ється поставленої мети, і буде мати торгову мережу з п'яти або навіть шести магазинів. Підприємець з програмою «невдахи» розориться вже на першому році бізнесу і після декількох невдалих спроб зайвий раз переконається в своїй нікчемності. Підприємець «не-переможець», незважаючи на важку наполегливу працю, доб'ється певних результатів, але не досягне наміченого (наприклад, у нього буде тільки три-чотири магазини зі стійкою, але не дуже прибутковою торгівлею). Цікаво, що якби «не переможець» поставив своєю метою мати три магазини, то мав би два – тільки тому, що закладена в ньому програма націлює його на наполегливу працю, але не дозволяє йому домагатися легкого і повного успіху.

 

Уявлення про успіх:

Ø багатство,

Ø влада,

Ø незалежність,

Ø переживання щастя, радості, спокою, почуття задоволення,

Ø відчуття стабільності, стійкості,

Ø високе становище в суспільстві,

Ø придбання відомості чи навіть слави.

Питання 5. Психологічні аспекти прийняття рішень. Специфіка та функції прийняття рішення в діяльності підприємця

 

У структурі управлінської діяльності керівника-бізнесмена можна виділити кілька найважливіших функцій:

Ø цілепокладання,

Ø прогнозування,

Ø планування,

Ø організація,

Ø мотивування,

Ø контроль,

Ø найбільш істотний елемент – функція прийняття управлінських рішень.

Більшість інших функцій керівник

може делегувати своїм підлеглим,

але якщо він делегує

функцію прийняття рішень,

то відразу втрачає кермо влади

і можливість керувати ситуацією,

автоматично перестаючи бути керівником.

Хоча всі розуміють, що ефективна робота керівника немислима без уміння приймати якісні рішення, цьому вмінню підприємці, як правило, не навчені, і змушені навчатися цьому вмінню самостійно методом спроб і помилок.

 

Відмітною особливістю функції прийняття рішення є те, що її набагато важче стандартизувати і звести до обмеженого набору алгоритмів, в зв'язку з цим в ній дуже велика роль суб'єктивних власне психологічних факторів.

Існують, звичайно, численні правила, процедури та методи прийняття рішення, який полегшитьють цей процес, однак кожен бізнесмен за своїм особистим досвідом знає, як велика роль суб'єктивних і інтуїтивних факторів у цьому процесі.

В силу цього функція прийняття рішення є предметом вивчення двох наук – теорії управління, і психології. Це в рівній мірі і організаційно-економічна проблема і психологічна. Саме функція прийняття рішення з найбільшою виразністю змушує відчути, що управління – це не тільки наука, але й мистецтво.

Тривалий час теорія управління базувалася на постулаті раціональності поведінки в цілому та прийняття рішення зокрема:

керівник повинен і може будувати свою поведінку і приймати рішення, ориентуючись на максимальне врахування всіх факторів ситуації.

Це обумовило розвиток так званих жорстких схем управління, що виходять з уявлення про «людину раціональну». Проте надалі було доведено, що об'єктивно притаманні людині псіхофізіологічні обмеження роблять неможливими строго раціональну поведінку і прийняття рішення, а повний облік всіх об'єктивних факторів при цьому також в принципі неможливий.

У результаті була розроблена концепція «обмеженої раціональності»:

суб'єктивні, психологічні особливості –

це об'єктивні обмежувальні фактори поведінки.

Ці фактори чинять важливий, а часто – визначальний вплив і на процеси прийняття рішень, і на управління.

В результаті виникла «школа прийняття рішення», яка обгрунтувала необхідність переходу від жорстко-раціоналістичних уявлень до «м'яких» схем управління.

Вид рішення	«Добре»	«Погане»
Ознаки рішення	Ефективність, Обгрунтованість, Своєчасність, Реалізація, Конкретність, Поєднання жорсткості та гнучкості	Рішення, прийняті на безальтернативній основі; Рішення, засновані на помилковому прогнозі розвитку ринку; Рішення, засновані на помилково вибраних критеріях.

Незважаючи на різноманіття умов і підходів, що роблять неповторним кожне управлінське рішення, можна виділити ряд універсальних критеріїв «хорошого» і «поганого» управлінського рішення:

 

Етапи вироблення управлінських рішень

1. Початок процесу вироблення рішення визначається характером проблемної ситуації, яку неможливо вирішити стандартними і звичними способами. Після усвідомлення цього факту слід свідомо загальмувати природне прагнення «хапатися» за першу можливість вирішити проблему, яка спадає на думку. Справа в тому, що, по-перше, далеко не завжди перша думка, що приходить в голову, є найвдалішою, а, по-друге, потрібно спочатку уточнити стратегію руху.

2. Наступний етап – вироблення критеріїв оптимального рішення, що відсікає ряд зовні привабливих, але невигідних рішень.

3. Після цього йде накопичення і розгляд можливих альтернатив, і порівняння їх з ознаками «ідеального» рішення.

4. Заключний етап - реалізація рішення і контроль за його впровадженням в життя.

Психологічні механізми,

що впливають на прийняття управлінських рішень

1. Особливості мислення (творчі здібності, логіка, швидкість мислення, просторове мислення тощо);

2. Мотивація (ступінь зацікавленості в прийнятті тих чи інших рішень);

3. Особистісні особливості (тривожність, рівень самооцінки тощо.);

4. Ділові якості (відповідальність, наполегливість, самостійність, комунікабельність та ін);

5. Цінності і установки, що лежать в основі пріоритетів, і схильність до конкретних дій.

6. Етичні принципи, яких дотримується керівник (справедливість, чесність, увага до людей тощо.)

Бізнесменам часто доводиться приймати рішення в умовах дефіциту часу, коли немає можливості довго і копітко вивчати ситуацію і ретельно оцінювати ймовірні ситуації. Всі ці фактори спонукають керівників діяти на основі інтуїції. Інтуїтивне рішення зовні виглядає як миттєве осяяння. Однак це осяяння можливе лише в тому випадку, якщо людина володіє всією повнотою інформації з даного питання.

Психологічні труднощі, що заважають виявленню проблем

на стадії вироблення управлінського рішення.

(багато керівників навіть не здогадуються про їх існування, так як їх джерело носить підсвідомий характер)

.

Вид психологічного бар'єру	Прояв психологічного бар'єру
Вибіркове сприйняття і звуження поля зору.	Бізнесмени, що приймають рішення, мають свою систему оцінок, установок і очікувань і часто не помічають те, чого підсвідомо не хочуть помічати. При цьому мислення оперує не всією інформацією, а тільки тією, що проходить через фільтри сприйняття.
Недостатній обсяг інформації	Отримавши інформацію з якогось питання, підприємець може вважати її вичерпною, в той час як для оптимального вирішення проблеми потрібно більше даних. Використання лише частини інформації веде до скоростиглих і помилкових висновків, оскільки при цьому виключається багато інших альтернатив.
Розпорошення уваги на окреме на шкоду для цілого.	У спробах знайти рішення, увага керівника може чіплятися до часткових питань, на які йде велика частина розумових зусиль, в той час, як першорядну важливість має вирішення головного завдання.
Помилкові установки	Часто прийняттю правильного рішення заважають помилкові установки, що обмежують широту мислення і гнучкість керівника. До них може належати негативізм, невиправдані побоювання і узагальнення, установки належних дій і пр.

 

Практично кожне управлінське рішення відображає індивідуальність його ініціатора і систему його цінностей. Роль людського фактору виявляється у двох аспектах:

Ø вплив особистісних характеристик на процес розробки управлінського рішення

Ø особистісні оцінки вже існуючого рішення.

До особистісних характеристик належать:

· воля,

· сугестивність,

· емоційність,

· темперамент,

· професіоналізм,

· досвід,

· відповідальність,

· здоров'я,

· характеристики уваги,

· параметри мислення:

v глибина – тобто аналітичний характер мислення людини, пошук причиново-наслідкових зв'язків;

v широта – тобто синтетичний характер мислення, при якому людина вміє оцінити роль аналізованої ситуації в загальному сценарії діяльності,

v швидкість – вона визначається часом виконання завдання щодо середнього рівня, прийнятого в даній компанії. Працівник може швидше, ніж інші, розібратися в ситуації або розробити ефективне рішення

v гнучкість – вона забезпечує своєчасний і обгрунтований перехід на нові методи розробки та реалізації управлінського рішення.

 

· практицизм – він пов'язаний з більшим досвідом роботи та відпрацюванням стереотипних підходів до розробки управлінських рішень. Наприклад, враховуючи необов'язковість постачальників, такий керівник буде укладати резервні договори на поставку необхідних ресурсів для своєї компанії. Якщо якийсь постачальник не поставить товар, то поставить інший.

· оптимізм або песимізм. – Оптимізм керівника базується на завищеній оцінці можливостей персоналу, в тому числі й своїх, самої компанії і клієнтів, що з нею співпрацюють. У будь-яких економічних, фінансових, організаційних розрахунках та оцінках завжди є діапазон допустимих вихідних даних і можливих результатів, тобто працівникові дається право самому вибирати найкращий варіант в заданому діапазоні і відповідати за це рішення. Оптимізм повинен підкреплюваться високим професіоналізмом в управлінській діяльності і технологічними можливостями компанії. Керівники-оптимісти корисні для компанії. Вони збільшують ризики реалізації управлінського рішення, як в позитивну сторону, так і в негативну. Вони самовіддано беруться за ризиковані, але корисні для компанії роботи і часто доводять до позитивного результату здавалося б безнадійні проекти. При цьому необхідно вирішувати питання про те, як співвідносити перемоги, поразки і стабільність. Керівник компанії повинен визначити міру оптимізму або співвідношення таких керівників серед інших.

Песимізм керівника базується на заниженій розрахунковій оцінці можливостей персоналу, в тому числі й своїх, самої компанії і клієнтів, що з нею співпрацюють. Керівник вважає, що занижений варіант буде обов'язково реалізований, що принесе компанії стабільний, але невеликий дохід. Такий підхід може бути ефективним в традиційних, мало змінних виробництвах. Для керівника компанії песимісти також потрібні для прийняття зважених рішень та збалансованих підходів до управлінських рішень.

Розглядаючи феномени впливу особистісних якостей керівника на процес розробки управлінського рішення, слід враховувати різну ступінь стійкості окремих особистих якостей. Серед набору психологічних якостей є незмінні, слабо змінювані і такі, щосильно змінюються.

До незмінних можна віднести: темперамент, генетично задані реакції і тип вищої нервової діяльності.

До слабо змінних – сугестивність, рівень емоційності, характер уваги, схильність до ризику і параметри мислення.

До сильно змінних – воля, відповідальність, комунікабельність.

Існує модель успішного керівника яка забезпечує максимальну можливість успішної розробки та реалізації управлінських рішень. У цей набір входять: екстравертірованность, комунікабельність, рішучість, професіоналізм, відкритість, допитливість, орієнтація на результат, впевненість.

 

Вплив темпераменту на вироблення управлінських рішень

Тип темпераменту	Особливості підходу до управлінського рішення
Холеричний	Віддають перевагу швидкості, оперативності, індивідуалізмові при розробці управлінського рішення. Часто саме ці якості виявляються важливішими за довготривале опрацювання рішення. Однак холерики не завжди встигають ретельно оцінити ситуацію і правильно сформулювати проблему. Їх рішення часом мають спонтанний характер. Рішення, прийняті холериком, характеризуються високим рівнем ризику, рішучістю й безкомпромісністью.
Сангвінічний	Мають більш спокійний тип розумової діяльності. Вони так само, як і холерики, швидкі й оперативні при розробці управлінського рішення, однак віддають перевагу не індивідуалізму, а колективному обговоренню ключових проблем або ключових елементів вже прийнятих ними рішень. Сангвініки добре працюють як із фахівцями, так і з інформаційними системами підтримки рішень.
Флегматичний	Воліють витрачати більше часу на розробку управлінського рішення, аніж на його реалізацію. Для них важливий надлишок інформації, думок і порад щодо вирішуваних завдань. Їх рішення характеризуються високим рівнем безпеки і обдуманості. При реалізації своїх рішень флегматики рішучі й наполегливі. Вони більше довіряють фахівцям, аніж інформаційним системам.
Меланхолійний	Дуже відповідально підходять до розробки управлінського рішення. Вони намагаються врахувати всі можливі негативні наслідки реалізації рішень. Часто другорядні проблеми (дрібниці) зводяться ними в ранг першорядних. Меланхолікам потрібно багато часу, великий обсяг інформації, радників і різних точок зору. Рішення, прийняте меланхоліком, відрізняється детальною відпрацьованістю і ретельністю виконання. Меланхоліки приймають ефективні рішення в галузі стратегічного планування, конструювання і т. д. Робота в напружених ситуаціях їм протипоказана. При реалізації своїх рішень вони постійно стежать за ходом їх виконання, допомагають виконавцям, входять у всі тонкощі проблем, які виникають.

 

Тема 2.

ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ ТА МІЖОСОБИСТІСНА СУМІСНІСТЬ

Год.

1. Людина,індивідуальність особистість як предмет прикладної психології.

2. Темперамент, його роль у діяльності людини.

3. Проблема міжособистісної сумісності.

4. Характер, його вплив на ділову співпрацю.

5. Типологія особистості

6. Трансактний аналіз спілкування

 

Питання 1.

Кожна людина, як складна самоорганізована система має окрему тілесність, тобто окрему фізичну структуру (механістична основа), а також свою власну, індивідуальну сукупність духовно-психологічних рис (синергетична основа), що визначають її індивідуальність.

Індивідуальність — це сукупність своєрідних психологічних особливостей і властивостей людини, що характеризує людську неповторність і виявляється у рисах характеру, специфіці інтересів, якостей, зді­бностей, які відрізняють одну людину від іншої.

Індивідуальність формує ті важливі характеристики людини, які забезпечують властивий лише їй стиль взаємозв'язків із навколишнім світом.Інди­відуальність є неодмінною і найважливішою ознакою особистості.

Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально неповторного.

Особистість — найголовніше в людині, найважливіша її соціальна ознака. Вона представлена соціально зумовленими, психо­логічними характеристиками, які виявляються у суспільних зв'язках, відносинах, є стійкими, визначають поведінку людини, що має суттєве значення як для самої людини, так і для її оточен­ня. Якщо людина є носієм найрізноманітніших властивостей, то особистість — основна властивість, у якій виявляється її суспіль­на сутність. Особистість виражає належність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки, тощо.

Людина — це складна система, у якій фізичне і психічне, ге­нетично зумовлене і набуте, природне і соціальне утворюють нерозривну єдність. Саме в громадському житті, в системі суспільних відносин, набуваючи соціальних якостей для самостійної діяльності й активності, для самопізнання і самоствердження в ре­альній дійсності вона стає особистістю.

Структуру особи за 3. Фрейдом становлять три інстанції:

1. «Воно» — це первісна, основна, центральна частина струк­тури особистості, яка містить усе успадковане при народженні, її зміст майже цілком несвідомий.

2. «Его» («Я») — психічна інстанція, яка підкоряється прин­ципу реальності, постійно перебуває у зв'язку з зовнішнім сере­довищем і виробляє ефективні способи спілкування із зовнішнім світом.

3. «Супер-Его» («Над-Я») — моральні принципи людини, що визначають прийнятність чи неприйнятність для неї певного спо­собу поведінки. Ця психічна інстанція розвивається не з «Воно», а з «Я», вона є суддею і цензором особистості. До функцій «Над-Я» належать совість, самоспостереження і формування ідеалів.

Незадоволеність собою, тривоги і турботи, які часто виникають у людини, є емоційним відтворенням у свідомості індивіда боротьби «Воно» і «Над-Я». Намагаючись позбутися цих неприємних емоційних станів, людина за допомогою «Я» виробляє у собі захисні механізми:

1. Заперечення — проявляється тоді, коли людина намагається не помічати, заперечувати неприємну для неї дійсність, що ча­сто заважає їй продуктивно працювати. Поширеною формою такої поведінки є заперечення критики на свою адресу як психологічний самозахист.

2. Придушення (стримування) — проявляється у блокуванні внутрішніх імпульсів і погроз (напротивагу запереченню).

3. Раціоналізація — постає як спосіб розумного виправдання будь-яких вчинків, що суперечать моральним нормам.

4. Реактивне утворення — проявляється у приховуванні людиною від себе мотиву власної поведінки, його придушенням через особливо виражений і свідомо підтримуваний мотив протилежного типу.

5. Проекція — проявляється в тому, що власні негативні якості людина несвідомо приписує іншій особі.

6. Інтелектуалізація — намагання уникнути загрозливої ситуації шляхом її обговорення в абстрактних термінах.

7. Заміщення — полягає в частковому задоволенні неприйнятного мотиву будь-яким морально допустимим способом.

Згідно з теорією гуманістичної психології особистість є уніка­льною цілісною системою, здатною до самоактуалізації, що притаманне тільки людині. Це вчення базується на таких основних положеннях:

ü людину слід вивчати лише в цілісності;

ü кожна людина є унікальною, саме тому аналіз окремих ви­падків не менш важливий, ніж статистичні узагальнення;

ü головною психологічною реальністю є переживання люди­ною світу і себе в ньому;

ü людське життя слід розглядати як єдиний процес станов­лення і буття людини;

ü людина є активною, творчою особистістю;

ü людина має потенції до безперервного розвитку і самореалізації;

ü людина наділена певними ступенями свободи від зовніш­ньої детермінації завдяки сенсу і цінностям, якими вона керуєть­ся у своєму виборі.

При створенні цієї теорії американський психолог Карл-Ренсом Роджерс (1902—1987) брав до уваги здатність кожної людини до особистісного самовдосконалення. Важливим компо­нентом її структури є «Я-концепція», що формується у процесі взаємодії суб'єкта з навколишнім середовищем і є інтегральним механізмом саморегуляції поведінки людини.

 

 

«Я-концепція»

— цілісний, хоч і не позбавлений внутрішніх суперечностей, образ власного «Я», який є установкою людини стосовно себе.

«Я-концепція» може бути позитивною, негативною і амбіва­лентною (суперечливою). Задоволеність людини життям, від­чуття нею щастя жити залежить від того, якою мірою її досвід, «реальне Я» та «ідеальне Я» співвідносяться між собою. Найва­жливішою характеристикою психологічно зрілої особистості є її відкритість для досвіду, гнучкість, вдосконалення людсько­го «я».

На шляху розвитку особистості у її прагненні до психоло­гічної зрілості виникає проблема міжособистісної суміс­ності.

Позитивний синергізм дії виникає внаслідок психоінтеграції двох чи групи індивідуумів — особистостей у найбільшій мірі психологічно сумісних.

Головними ознаками психологічної сумісності є:

Ø взаємне прийняття партнерів у спілкуванні та спільній дія­льності;

Ø висока безпосередня задоволеність учасників взаємодії її процесом і результатом, коли кожний з них виявився на висоті вимог іншого.

Вона базується на оптимальній схожості або доповнюваності ціннісних орієнтацій, соціальних установок, інтересів, мотивів, інших індивідуально-психологічних та соціально-психологічних характеристик особистості. Критерієм міжособистісної суміс­ності

є суб'єктивна задоволеність партнерів результатами взаємодії.

Ключову роль у психологічній інтегративності відіграє темперамент особи. Він визначає сумісність (інтегративність, високо-інтегративність, слабоінтегративність, несумісність).

Фізіологічна концепція людської особистості І. Павлова базується на наявності у людини (як і у тварини) двох нервових процесів: збудження і гальмування. Ви­користовуючи цю концепцію, він проаналізував такі антиподи виявів людських властивостей, важливі для пізнання суті й особливостей темпераменту та його типів: ü сила — слабкість; ü врівноваженість — неврівноваженість; ü швидкість, рухливість — інертність, повільність.

 

Питання 2.

Темперамент (від лат. temperamentum – узгодженість, устрій) — індивідуальні особливості людини, що виявляються в силі, швидкості, напруженості, урівноваженості, перебігу її психічної діяльності, у порівняно більшій чи меншій стійкості її на­строїв.