Зв'язок дошкільної педагогіки з іншими науками

Дошкільна педагогіка, як і кожна наука, у своєму розвитку спирається на суміжні галузі, що дає змогу глибше пізнавати педагогічні явища і процеси. Зв'язок і взаємодія наук відображають об'єктивний взаємозв'язок явищ, діалектичну єдність світу. Кожна наука досліджує певну групу явищ, але оскільки вони переплітаються і взаємодіють з іншими, то й науки, що їх вивчають, теж взаємодіють.

Співпраця дошкільної педагогіки з іншими науками відбувається у таких формах:

— використання провідних теоретичних положень та узагальнюючих висновків інших наук (наприклад, філософські ідеї виконують методологічну роль у вивченні педагогічних явищ);

— творче запозичення методів дослідження інших наук, зокрема психології, в організації експерименту, спостереження за поведінкою і діяльністю дітей;

— використання конкретних результатів досліджень психології, фізіології вищої нервової діяльності та інших наук;

— безпосередня участь у комплексних дослідженнях людини.

Протягом століть педагогічна думка розвивалася у лоні філософії. Це було загальною тенденцією ранніх етапів розвитку людського знання про різноманітні явища світу, яке належало єдиній всеохоплюючій науці філософського характеру. Згодом наукове знання диференціювалося, сформувалися його окремі галузі. Після виокремлення пе­дагогіки у самостійну науку (XVII ст.) загальний характер і напрям педагогічних ідей і теорій обумовлювався філософ­ськими концепціями, а обґрунтування мети виховання — філософією виховання.

Філософія розглядає виховання як необхідну умову со­ціалізації особистості соціально обумовлений процес. На нього покладено функції збереження, відтворення і роз­витку культури, забезпечення історичного процесу зміни поколінь, формування особистості.

Сучасна дошкільна педагогіка у своїх пошуках послу­говується методологічними положеннями філософії:

1. Про освіту як соціокультурний феномен. Філософія виховання відповідає певному історичному етапу розвитку суспільства. Повноцінна реалізація функцій виховання за­лежить від стабільності, цивілізованості суспільства, ува­ги, яку воно приділяє проблемам охорони дитинства, роз­витку освіти й культури. Особливо важлива для виховання культура. Йдеться не тільки про загальну писемність, обов'язкову середню освіту, а про безперервний процес орі­єнтування поколінь на загальнолюдські цінності: совість, добро, справедливість, милосердя, людську гідність, ду­ховність та ін.

Сучасна філософія виховання спрямовує педагогіку на виховання дітей у дусі національної культури і загально­людської моралі. Перехід від ідеології до культури, новий погляд на сутність відношення «людина — світ» передбачають орієнтацію на культурологічні способи пізнання соціокультурних феноменів, людини; свідчать про переорієн­тацію значущих характеристик особистості, рух соціальної потреби від «людини знаючої» до «людини культури».

Культура є системоутворювальним елементом цілісно­го світобачення. Тому виховання людини культури перед­бачає освоєння цілісної картини світу. Людина культури є гуманною особистістю, оскільки культура є гуманістич­ним, людинотворчим феноменом. Вона полягає в конкре­тизації загальнолюдських цінностей щодо кожної люди­ни, діяльність якої є одночасно продуктом, творцем, го­ловним джерелом культури.

Освіта в такому контексті є культурним процесом, що здійснюється у культуровідповідному педагогічному се­редовищі, служить людині, яка вільно виявляє свою інди­відуальність, здатність до культурного саморозвитку і са­мовизначення у світі культурних цінностей.

2. Про гуманістичні пріоритети виховання. Сучасні за­гальнотеоретичні проблеми педагогіки пов'язані з філо­софським поглядом на особистість як найвищу цінність суспільства, суб'єкт історичного і культурного розвитку. В педагогіці це відображене у принципі гуманізації вихован­ня — олюдненні виховних стосунків, визнанні цінності дитини як особистості, її прав на соціальний захист, щастя, розвиток здібностей, індивідуальності.

З гуманізацією виховання пов'язана актуалізація та­ких його головних функцій:

— прилучення вихователів і дітей до цінностей духов­ної культури свого народу, людства, виховання на цій ос­нові духовності й моральності;

— соціальний захист прав і гідності дитини, забезпе­чення умов для повноцінного розвитку її фізичних, розу­мових і творчих здібностей;

— допомога дитині в її самовизначенні.

Гуманістичні цінності мають стати визначальними у педагогічній діяльності, без орієнтації на них неможливе досягнення головної мети виховання, покликаного допомогти дитині в її особистісному самоствердженні.

3. Про ціннісний характер педагогічної дійсності. Фі­лософія обґрунтовує виховання у світлі аксіологічного (ціннісного) підходу, згідно з яким людина постійно пе­ребуває у пошуку смислів того, що відбувається навколо неї і з нею, а процес виховання заснований на аксіологічній природі педагогічної сфери. Звичайно, педагог не ви­рішує головних проблем буття людини, однак у процесі виховання він повсякчас бере участь у їх вирішенні передусім для себе — досягаючи певної мети, а також для дитини — формуючи її ціннісні орієнтації. Під час виховання ціннісні орієнтації вихователя і вихованця взаємодіють, взаємостворюються. Аксіологічний підхід притаманний гуманістичній педагогіці. Як основа нової філософії освіти, методології сучасної педагогіки, аксіологія дає змогу визначити ціннісний зміст гуманістичного виховання.

Отже, загальною метою виховання, з погляду сучасної філософії, є формування цілісної, гуманної особистості, орієнтованої на відтворення цінностей національної і за­гальнолюдської культури. Головний зміст гуманістичного виховання полягає в спрямованості на потреби розвитку ножної дитини, її інтереси, нахили, на забезпечення активності особистості в освоєнні навколишнього світу, цін­ностей культури свого народу і людства.

Мету і завдання естетичного, морального, розумового виховання дітей конкретизують такі галузі філософського питання, як естетика — наука про ціннісне ставлення лю­дини до світу, художню діяльність людей; етика — наука про природу моралі та її місце у суспільних відносинах; теорія пізнання — наука про закони пізнання людиною світу і себе у світі; філософська антропологія — наука про сутність людини, її місце в природі та суспільстві.

Дошкільна педагогіка тісно пов'язана з усіма науками про людину. Особливий інтерес виявляє вона до психоло­гічних наук (дитячої, педагогічної, соціальної психоло­гії). Дані дитячої психології дають змогу їй зрозуміти поведінку дитини, особливості розвитку її особистості, інте­ресів і потреб, допомагають правильно виявити природні нахили й розвинути її здібності. Зосереджуючись на проб­лемах виховання дитини, дошкільна педагогіка намага­ється знайти відповіді на питання «як?», а дитяча психо­логія — на питання «чому?». Наприклад, одним зі своїх завдань дошкільна педагогіка вважає виховання соціаль­ної компетентності дитини в її взаємодії з іншими людь­ми, а дитяча психологія з'ясовує, чому саме цей засіб є найдієвіший (тому що соціальні якості особистості форму­ються внаслідок включення дорослого у картину розвитку дитини).

Успішну педагогічну взаємодію у процесі виховання забезпечують знання і використання законів педагогічної психології, внаслідок чого педагог уникає багатьох поми­лок у навчанні та вихованні. Досягає він цього завдяки проектуванню ймовірних шляхів розвитку особистості ди­тини, правильній організації власної діяльності у вихован­ні, коригуванню педагогічних впливів.

У забезпеченні соціалізації особистості дошкільна пе­дагогіка використовує потенціал соціології — науки про суспільство, вплив соціального середовища на людину, де­мографії — науки про народонаселення, визначаючи разом із ними закономірності впливу на особистість, яка форму­ється, різних соціальних інституцій.

Важливими методологічними, інформаційними дже­релами у навчанні та вихованні дошкільників є культуро­логія, історія, етнографія. Оскільки у недалекому май­бутньому дитині доведеться вивчати математику, фізи­ку, хімію, історію, географію, літературу, мистецтво, дошкільна педагогіка з урахуванням цього визначає зміст освіти дошкільника. В організації екологічного вихован­ня вона послуговується даними екології та біології.

Дошкільна педагогіка спирається на знання вікової анатомії та фізіології як на природничо-наукову основу. Особливості розвитку вищої нервової діяльності, всіх сис­тем організму в період дошкільного дитинства визначають завдання і методику освітньо-виховної роботи, особливості режиму життєдіяльності дітей різних періодів дошкільно­го віку, вимоги до обладнання предметно-матеріального середовища в дошкільних закладах.

Дані генетики — науки про спадковість — допомага­ють враховувати у вихованні такий біологічний чинник розвитку дитини, як спадковість, обґрунтувати програми діагностики і виховання обдарованих дітей.

Активно взаємодіє дошкільна педагогіка з медичними науками, передусім з педіатрією та гігієною, які розкрива­ють причини дитячих хвороб, засоби їх запобігання, ліку­вання та профілактики. Психосоматика, яка вивчає вплив психологічних чинників на виникнення соматич­них (тілесних) захворювань, доводить, що більшість із них є наслідком неправильних форм взаємодії дорослих (бать­ків, вихователів, учителів) і дітей. Дитяча психотерапія допомагає максимально задіяти лікувальний вплив пси­хічних факторів на дитину, адже багато хворих на неврози дітей потребують не так лікування, як формування пра­вильних етичних установок, уміння контролювати свою поведінку, адекватної самооцінки.

У взаємодії педагогіки та економіки виокремилася галузь знань — економіка освіти, яка вивчає специфіку дії економічних законів у галузі освіти. Для дошкільної педагогіки важлива проблема економічних засад організаціїта керівництва системою роботи дошкільних закладів.

Водночас дошкільна педагогіка відчутно впливає на інші науки. Наприклад, психологи стверджують, що без педагогіки психологія втрачає свій предмет вивчення, а дитячому лікарю не обійтися без використання можливостей педагогічного впливу через переконання і навіювання. Фахівцям різних галузей знань і діяльності, які мають справу з дітьми, важливо знати особливості їх­ньої ігрової діяльності, методи організації спілкування з ними.

Запозичуючи і творчо інтерпретуючи дані інших наук, дошкільна педагогіка розвивається як самостійна галузь знань, що має специфічний предмет дослідження і власні методи. Використовуючи дані суміжних наук як одне із джерел свого розвитку, вона співпрацює з ними у комплекс­ному вивченні дитини.