Расизм – (від „природа”) – сукупність антинаукових поглядів, основу яких становить положення про фізичну і психічну нерівноцінність людських рас

ЗАТВЕРДЖЕНО

ВЧЕНОЮ РАДОЮ ФАКУЛЬТЕТУ

ПРОМИСЛОВОГО ТА ЦИВІЛЬНОГО

БУДІВНИЦТВА ОДАБА

Протокол №2 від 5 жовтня 2006 р.

 

 

Навчально-методичний посібник розглянуто та рекомендовано до друку на засіданні кафедри філософії, політології та права протокол №2 від 14 вересня 2006 р.

 

 

Автори-упорядники:

 

Кандидат філософських наук, доцент Сазонов В.В.

Кандидат філософських наук, доцент Крижантовський А.В.

Кандидат філософських наук, доцент Кучанська С.В.

 

Рецензент:

Кандидат політичних наук, доцент, начальник кафедри суспільних наук ОІСВ Самуйлік М.М.

 

 

Стисла анотація

 

Поданий навчально-методичний посібник «Політологія» містить плани семінарських занять, рекомендації щодо написання рефератів, підготовки до семінарських занять, вимоги до відповідей студентів під час їх проведення, список рекомендованої літератури. В кінці кожного семінарського заняття є ключові поняття, які сприяють засвоєнню навчального матеріалу.

Посібник містить перелік тем рефератів, контрольних робіт, питання для підготовки до екзамену.

 

3. ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ, ТЕМИ РЕФЕРАТІВ, РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА, КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ ДО НИХ З ДИСЦИПЛІНИ “ПОЛІТОЛОГІЯ”

 

ПЛАН
семінару № 1 з “Політології” по темі
”Політика як соціальне явище”

П и т а н н я:

1. Предмет політичної науки.

2. Сутність, структура, ознаки та засоби політики.

3. Основні види та функції політики.

4. Основні етапи розвитку політичної думки.

 

Р е ф е р а т и:

Політичні погляди Конфуція.

Арістотель про політику, державу, політичну справедливість.

Н. Макіавелі – засновник світської політичної науки.

І. Кант про правову державу, етичні основи політики.

Політична думка Київської Русі.

Порівняльний аналіз політичної думки в Україні й Західної Європи часів середньовіччя та в XVII-XVIІI ст.

Політичні ідеї українських просвітителів.

Політичні концепції часів УНР.

М. Драгоманов – основоположник політичної науки в Україні.

Духовно-моральний підхід до політики Г.Сковороди.

Поле політики.

Політика як практична діяльність, наука та мистецтво.

Взаємозв’язок політики з економікою, мораллю, правом, релігією.

 

Л і т е р а т у р а:

 

1. Конституція України. – Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2006.

2. Універсал національної єдності // Думська площа. - 2006. 18 серпня.

3. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти I-IV рівнів акредитації. – К.: “Каравела”, Львів: “Новий Світ 2000”, 2001. – С. 6-51

4. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. Львів: “Новий Світ 2000”, 2003. – С. 16-71.

5. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка – К.: Академія, 1998. – С. 10-15, 25-68.

6. Політологія. Кінець ХІХ - перша половина ХХ ст. Хрестоматія / за ред. О.І. Семківа, Львів: Світ, 1996.

7. Юрій М.Ф. Основи політології: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2003. – С. 9-24.

 

Ключові поняття:

політологія, політика, егалітаризм, етатизм, парадигма, політичний менталітет, політична історія, політична думка, політичні міфи, політична концепція, політична доктрина, конституція.

 

ПОЛІТОЛОГІЯ – наука про політику в її субстанціональному, інституціональному і функціональному вираженні, а також про технологію політичного процесу.

ПОЛІТИКА – це діяльність осіб, мікро- і макро- груп та інститутів, спрямована на завоювання, утримання і використання влади. Це система відносин у суспільній організації, що регулюється упорядкованою ієрархією підпорядкування.

ЕГАЛІТАРИЗМ – концепція суспільного устрою, яка виходить з принципу зрівняння всіх людей у різних галузях життя суспільства.

ЕТАТИЗМ – активне втручання держави та її структур у всі сфери життя суспільства, яке призводить до надмірної централізації, регламентації та бюрократизації суспільних процесів, їх омертвіння.

ПАРАДИГМА (в політології) – сукупність пізнавальних принципів і прийомів відображення політичної реальності, які задають логіку організації знань, модель теоретичного обґрунтування даної групи соціальних явищ.

ПОЛІТИЧНИЙ МЕНТАЛІТЕТ – сукупність стійких, загально розповсюджених в тій або іншій групі уяв, які виражають особливе бачення приналежними до неї людьми, політичної і соціальної реальності. Використовується головним чином для позначення оригінального способу мислення.

ПОЛІТИЧНА ДУМКА – галузь суспільної думки, яка вивчає політичне життя суспільства, у сфері якого створюються політичні, ідеологічні концепції, доктрини, прогнози, що впливають на формування політичної свідомості та перебіг політичних подій.

ПОЛІТИЧНІ МІФИ - форми оманливих уявлень (переважно емоційного забарвлення) про політичну дійсність, які обумовлені особливостями людської свідомості.

ПОЛІТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ – форма знання, в якій змістовно виражене цілісне розуміння об’єкта пізнання.

ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА – прийнята державою, партіями, фронтами чи рухами на конкретний час і за певних обставин система поглядів щодо мети, характеру, засобів і форм політичної діяльності.

КОНСТИТУЦІЯ – основний закон держави, якій закріплює основи суспільного та економічного ладу країни, форму правління і форму державного устрою, правовий статус особи, порядок організації і компетенцію органів влади й управління, організацію і основні принципи правосуддя та виборчої системи.

 

 

ПЛАН
семінару № 2 з “Політології” по темі
”Політична влада”

 

П и т а н н я:

1. Сутність, концепції та структура політичної влади.

2. Ознаки, ресурси політичної влади та її функції.

3. Засоби та форми реалізації політичної влади.

4. Проблеми легітимності та тенденції розвитку політичної влади в Україні.

Р е ф е р а т и:

 

Історія політичної думки про роль влади в суспільстві.

Основні концепції походження та сутності влади.

Політична та економічна влада: особливості, взаємозв’язок, взаємодія.

Політична наука про необхідність та механізм розподілу політичної влади.

Ш.-Л. Монтеск’є про форми держави і поділ влади.

М.Вебер про типи легітимної політичної влади.

Конституція України про структуру і функції політичної влади.

 

Л і т е р а т у р а:

 

1. Конституція України. – Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2006.

2. Універсал національної єдності // Думська площа. - 2006. 18 серпня.

3. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти I-IV рівнів акредитації. – К.: “Каравела”, Львів: “Новий Світ 2000”, 2001. – С. 84-88.

4. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. Львів: “Новий Світ 2000”, 2003. – С. 136-147.

5. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка – К.: Академія, 1998. – С. 129-145.

6. Політологія. Кінець ХІХ - перша половина ХХ ст. Хрестоматія / за ред. О.І. Семківа, Львів: Світ, 1996.

7. Юрій М.Ф. Основи політології: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2003. – С. 81-94.

 

Ключові поняття:

влада, політична влада, державна влада, бюрократія, лобі, олігархія, охлократія, плутократія, харизматична влада, юрократія розподіл влади, легальність, легітимація, легітимність влади.

 

ВЛАДА – реальна здатність тих або інших соціальних сил чи особи здійснювати свою волю відносно інших соціальних сил або осіб.

ПОЛІТИЧНА ВЛАДА – це здатність і можливість суб’єктів політики здійснювати організований вплив на діяльність і обумовлювати поведінку людей чи соціальних груп за допомогою різних засобів і методів примусу.

ДЕРЖАВНА ВЛАДА – вища форма виразу політичної влади, яка здійснюється за допомогою монопольного права видавати закони, обов’язкові для всього населення, управлінсько-організаційного і спеціального апарату примусу, а також особливої верстви осіб – професійних управлінців.

БЮРОКРАТІЯ – влада канцелярії, вища чиновницька адміністрація в державі.

ЛОБІ – представники фінансових, промислових корпорацій, військових структур, окремих соціальних і національних верств населення, які прагнуть впливати на законодавчі органи чи окремих його членів, на державних чиновників з метою прийняття або відхилення тих чи інших рішень в інтересах того, кого вони репрезентують.

ОЛІГАРХІЯ – влада небагатьох; політичне та економічне панування, влада і правління невеликої групи людей, а також сама правляча група.

ОХЛОКРАТІЯ – влада натовпу, зневаження законів, демонстративне ігнорування демократичних правил, процедур, певної регламентації при здійсненні політичних дій (виборів, мітингів, демонстрацій і т.п.), спроби за допомогою погроз впливати на органи влади, громадських діячів. Крайні форми охлократії – безчинства, бешкетування, бездумне руйнування, самоуправство, самосуд.

ПЛУТОКРАТІЯ – влада багатих, панування грошей; група найбагатших представників панівного класу; політичний лад, при якому влада зосереджена в руках небагатьох, тобто олігархії, багатих.

ХАРИЗМА – божий дар, особливий тип легітимності, організації влади та лідерства, заснований на виняткових якостях особи (релігійного, політичного діяча тощо), що дозволяють їй здійснювати в суспільстві функції пророка, вождя, реформатора.

ЮРОКРАТІЯ - влада права, панування правових засад і законності у суспільстві.

УЗУРПАЦІЯ - протизаконне захоплення влади або присвоєння чужих прав, повноважень. Найчастіше здійснюється насильницькими методами.

РОЗПОДІЛ ВЛАДИ – механізм функціонування всіх видів політичної і неполітичної влади, який передбачає розподіл єдиної влади на декілька незалежних, але взаємопов’язаних влад, які могли б співпрацювати та контролювати одна одну. Наприклад: законодавча, виконавча та судова влади.

ЛЕГАЛЬНІСТЬ – дозволеність, відповідність чинним законам, прийняття якогось політичного явища чи події, проти те, що вони можуть комусь не подобатись. Настає внаслідок здійснення встановлених процедур легітимації, дотримання законів і регламентів, офіційної реєстрації у відповідних державних органах.

ЛЕГІТИМАЦІЯ – визначення або підтвердження відповідності праву або законності якогось органу влади, державно-політичного рішення, повноважень громадських представників, прийняття учасниками політичної взаємодії умов та правил політичної гри.

ЛЕГІТИМНІСТЬ ВЛАДИ – позитивна оцінка прийняття населенням влади, визнання ним правомірності влади управляти і згода підпорядковуватися.

 

ПЛАН

семінару № 3 з “Політології” по темі:

“Держава у політичної системі суспільства”

 

П и т а н н я:

 

1. Сутність, структура, функції політичної системи суспільства.

2. Походження і сутність держави як головного інституту політичної системи суспільства.

3. Структура, форми та функції держави.

4. Правова та соціальна держава, проблеми її розбудови в Україні.

 

 

Р е ф е р а т и:

 

Поняття системи в політології.

Порівняльний аналіз сучасних політичних систем.

Особливості політичних систем країн СНД.

Політична система України.

Процеси трансформації політичної системи в Україні.

“Ідеальна держава” Платона.

Концепції походження та сутності держави.

Атрибути держави.

Конституція П.Орлика як втілення української державницької ідеї.

Проблеми української держави у спадщині Івана Франко.

Український федералізм: історія і сучасність.

Конституція України про ознаки та форму української держави.

Проблеми функціонування парламентсько-президентської республіки в Україні.

 

Л і т е р а т у р а:

 

1. Конституція України. – Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2006.

2. Універсал національної єдності // Думська площа. - 2006. 18 серпня.

3. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти I-IV рівнів акредитації. – К.: “Каравела”, Львів: “Новий Світ 2000”, 2001. – С. 54-57.

4. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. Львів: “Новий Світ 2000”, 2003. – С. 87-95,107-124.

5. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка – К.: Академія, 1998. – С. 146-168.

6. Політологія. Кінець ХІХ - перша половина ХХ ст. Хрестоматія / за ред. О.І. Семківа, Львів: Світ, 1996.

7. Юрій М.Ф. Основи політології: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2003. – С. 135-151, 203-213.

 

Ключові поняття:

політична система, політична реформа, держава, монархія, республіка, імперія, унітарна держава, федерація, конфедерація, суверенітет, імпічмент.

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА – інтегрована сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, які здійснюють владу, управління справами суспільства, регулюють взаємовідносини між громадянами, соціальними групами, націями, державами, що забезпечують стабільність, мир та прогрес суспільства.

ПОЛІТИЧНА РЕФОРМА – перетворення, зміна політичного життя суспільства (відносин, інститутів, установ), що здійснюються без зміни основ існуючого ладу.

ДЕРЖАВА – виділений з суспільства, сформований панівними верствами апарат управління громадянськими справами, наділений монополією влади, незаперечними повноваженнями підпорядкувати волю громадян певної території, встановлювати закони і домагатися їх виконання, збирати податки, застосовувати силу для забезпечення цілісного та впорядкованого існування спільності.

МОНАРХІЯ – форма правління, за якої верховна влада в державі цілком або частково здійснюється однією особою, що належить до царюючої династії.

РЕСПУБЛІКА – форма державного правління, яка ґрунтується на виборності органів влади, що обираються усім населенням на визначений термін.

ІМПЕРІЯ – позначення великої держави, яка складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав, народів, які примусовим чином інтегровані до єдиної системи політичних, економічних, соціальних та культурних взаємозв’язків.

УНІТАРНА ДЕРЖАВА – це цілісна, єдина держава, частини якої є тільки адміністративно-територіальними підрозділами (областями, районами, департаментами тощо).

ФЕДЕРАЦІЯ – це союзна держава, яка складається з кількох державних утворень (штатів, кантонів, земель тощо), кожне з яких більшою або меншою мірою має державний суверенітет, власну компетенцію у певному колі питань, власну систему законодавчих, виконавчих і складових органів, інші ознаки державності.

КОНФЕДЕРАЦІЯ – це не союзна держава, а міждержавний союз, члени якого, зберігаючи свою незалежність, створюють на договірних засадах тільки спеціальні спільні органи для координації дій у розв’язанні конкретних проблем.

СУВЕРЕНІТЕТ – це стан незалежності державної влади від будь-якої іншої влади, який полягає в її праві та здатності самостійно, без втручання якоїсь іншої сили керувати своїм внутрішнім і зовнішнім життям. Державний суверенітет – це самостійність і неподільність влади держави в межах її території: верховенство законодавчої, виконавчої та судової влади, незалежність у здійсненні зовнішніх стосунків.

ІМПІЧМЕНТ – передбачена конституціями низки англосаксонських країн процедура відлучення від влади посадових осіб держави; певний порядок притягнення до парламентської відповідальності вищих посадових осіб держави аж до президента включно.

 

ПЛАН

семінару № 4 з “Політології” по темі:

“Громадянське суспільство і політичні режими”

 

П и т а н н я:

1. Сутність, структура та риси громадянського суспільства.

2. Типологія політичних режимів.

3. Принципи та ознаки ї демократії.

4. Умови становлення громадянського суспільства в Україні.

 

Р е ф е р а т и:

 

Сутність тоталітаризму, його наслідки та шляхи подолання в Україні.

Поняття громадянського суспільства, його сутність, структура, фактори формування.

Порівняльний аналіз демократичного та тоталітарного політичних режимів.

Концепція трансформації посткомуністичних суспільств З.Бжезінського

Теорії модернізації.

Засоби масової інформації як фактор демократії.

 

 

Л і т е р а т у р а:

 

1. Конституція України. – Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2006.

2. Універсал національної єдності // Думська площа. - 2006. 18 серпня.

3. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти I-IV рівнів акредитації. – К.: “Каравела”, Львів: “Новий Світ 2000”, 2001. – С. 52-54, 80-83

4. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. Львів: “Новий Світ 2000”, 2003. – С. 79-86, 125-135.

5. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка – К.: Академія, 1998. – С. 168-193.

6. Політологія. Кінець ХІХ - перша половина ХХ ст. Хрестоматія / за ред. О.І. Семківа, Львів: Світ, 1996.

7. Юрій М.Ф. Основи політології: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2003. – С. 135-151.

 

 

Ключові поняття:

диктатура, етатизм, політичний режим, тоталітаризм, плюралізм, тероризм, “макіавеллізм”, авторитаризм, путч, демократія, опозиція, поліархія, громадянське суспільство, “паблік рілейшенз.

ДИКТАТУРА – необмежене володарювання однієї особи або якоїсь верстви чи групи, яке спирається на насильство і не пов’язане жодними законами.

ЕТАТИЗМ – підпорядкування державі всіх царин життя суспільства, проникнення її в усі його “шпарини”, на всі рівні, повне й цілковите підпорядкування його всеохопному, тотальному впливові держави.

ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ – це поняття, яке позначає конкретні форми того, як уряд володіє державою, контролює й управляє процесами в суспільстві. Будь-який політичний режим визначається, у першу чергу, вживаними процедурами та способами організації установ влади і врядування, стилем прийняття громадських рішень, відносинами між державою та громадянами. Це засоби, методи здійснення політичної влади.

ТОТАЛІТАРИЗМ – це режим всеохопного репресивного примусу громадян до виконання владної волі, яке ніяк не відбиває існуючого права, не спирається на закон, це суспільство, яке тотально, всеохопно, цілком регламентоване владою, етатизоване суспільство, що є придатком держави, в якому панує цілковитий, тотальний державний контроль над усіма царинами життя.

ПЛЮРАЛІЗМ – демократичний політичний принцип, який означає визнання множини існуючих у суспільстві цінностей, інтересів, уподобань, думок, позицій і, відповідно, політичних сил та інституцій, партій, які їх виражають і відстоюють; визнання права й поважання свободи виразу різних думок, протилежних позицій у засобах масової інформації, на зборах тощо.

ТЕРОРИЗМ – здійснення політичної боротьби засобами залякування, насильства аж до фізичної розправи з політичними противниками; дестабілізація суспільства, державно-політичного ладу шляхом систематичного насильства і політичних вбивств, провокацій.

“МАКІАВЕЛЛІЗМ” – поняття для позначення стилю здійснюваної політики, політичної залученості, які характеризуються домінуванням політизованості й зайнятості, корпоративного егоїзму, переконання буцімто для досягнення політичних цілей усі способи й методи є прийнятими, а доблесть політики полягає в умінні ними скористатися. Термін “макіавеллізм” вживається як синонім політичної аморальності, штукарства. Це поняття пов’язане з ученням італійського мислителя, державного діяча, історика, письменника Нікколо Макіавеллі /1469-1527/.

АВТОРИТАРИЗМ – державно-політичний режим, стиль громадського життя, яки характеризується значним зосередженням влади в руках однієї особи або окремої групи, обмеженням, звуженням політичних прав і свобод громадян та суспільно-політичних організацій, строгою регламентацією їх активності, різним обмеженням прерогатив та повноважень представницьких установ.

 

 

ПУТЧ – державний переворот (або його спроба) шляхом виступу противників існуючої влади із залученням армійських підрозділів. Путч здійснюється вузьким колом замовників і, як правило, призводить до встановлення військово-авторитарного режиму.

ДЕМОКРАТІЯ – організація та функціонування державної влади на засадах визнання її джерелом народу, дотримання права громадян на участь у формуванні організації державної влади.

ОПОЗИЦІЯ – форма протистояння влади і певної соціальної групи, протидія партії офіційному курсу правлячих кіл, її прагнення боротися, коли й не за владу, то хоча б за вплив на неї, за прихильність виборців; партійні угрупування, парламентські фракції, які перебувають у меншості.

ПОЛІАРХІЯ – тип політичного режиму, який характеризується розподілом та розосередженням влади між її різними центрами та носіями.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО – вища стадія і форма людської спільності, яка містить в собі як структурні елементи добровільно сформовані недержавні, неполітичні спільності людей, їх недержавні, неполітичні відносини. Сфера саморозвитку вільних індивідів законодавчо захищена від безпідставного втручання держави. Це механізм соціального партнерства в державі.

“ПАБЛІК РІЛЕЙШЕНЗ” – сфера суспільної діяльності, стиль роботи, засадами яких є вміння налагодити контакт з людьми, взаємний зв’язок політика, уряду, корпорації, агенції тощо з громадськістю.

 

ПЛАН

семінару № 5 з “Політології” по темі:

“Партії, партійні системи, громадські об’єднання та їх ідеологічні основи”

 

П и т а н н я:

1. Сутність, ознаки, типи політичних партій та громадських об’єднань.

2. Основні політичні партії та громадські об’єднання в Україні.

3. Партійні системи та виборча практика.

4. Основні політичні ідеології та їх ознаки.

 

Р е ф е р а т и:

 

Механізми впливу правлячої партії на політику держави

Багатопартійність як необхідна умова становлення демократії.

Електоральна стратегія сучасних партій і рухів України.

Становлення партійної системи в Україні.

Порівняльний аналіз програмних положень провідних партій України.

Політичні об’єднання України як суб’єкти політичного процесу.

Політична опозиція в демократичному суспільстві.

Жіночій організації в Україні.

Сучасні молодіжні організації в Україні.

Українське козацтво як чинник відродження та розвитку України.

Ідеологія як чинник соціального прогресу.

Система цінностей ліберальної моделі суспільства.

Праві та правоцентристські ідеології: історія і сучасність.

Ліві та лівоцентристські ідеології: історія і сучасність.

Концептуальні засади та риси фашизму.

Вплив політичних ідеологій на розвиток політичного процесу в Україні.

Національно-самостійницька концепція М.Міхновського.

Український консерватизм В.Липинського й сучасність.

Інтегральний націоналізм Д.Донцова й сучасність.

 

Л і т е р а т у р а:

 

1. Конституція України. – Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2006.

2. Універсал національної єдності // Думська площа. - 2006. 18 серпня.

3. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти I-IV рівнів акредитації. – К.: “Каравела”, Львів: “Новий Світ 2000”, 2001. – С. 98-106, 125-33.

4. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. Львів: “Новий Світ 2000”, 2003. – С. 148-170, 204-220, 275-286.

5. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка – К.: Академія, 1998. – С. 95-104,231-263.

6. Політологія. Кінець ХІХ - перша половина ХХ ст. Хрестоматія / за ред. О.І. Семківа, Львів: Світ, 1996.

7. Юрій М.Ф. Основи політології: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2003. – С. 152-175,370-285.

 

Ключові поняття:

демократія, партологія, партійна система, багатопартійна система, політичний плюралізм, політична партія, політична програма, парламентські партії, політичній центризм, громадські організації, громадські рухи, партійна коаліція, опозиція, толерантність, мажоритарна виборча система, “праймеріз”, пропорційна виборча система, “exit poll”, мішана (пропорційно-мажоритарна) виборча система, ідеологія, деідеологізація, реідеологізація, лібералізм, соціал-демократія, консерватизм, комунізм, анархізм, популізм, радикалізм, расизм, екстремізм, фашизм, альтернативні ідеї, утопія політична.

ДЕМОКРАТІЯ – організація та функціонування державної влади на засадах визнання її джерелом народу, дотримання права громадян на участь у формуванні організації державної влади.

ПАРТОЛОГІЯ – наукова теорія, підрозділ політичної науки, що займається дослідженням феномена політичних партій, їхнього формування і функціонування.

ПАРТІЙНА СИСТЕМА – політична структура, що утворюється із сукупності політичних партій різних типів з їх стійкими зв’язками і взаємовідносинами між собою, а також з державою та іншими інститутами влади.

БАГАТОПАРТІЙНА СИСТЕМА – форма суспільного управління, за якою боротьба кількох політичних парій за державну владу виступає як механізм використання розбіжностей у політичних програмах, які відбивають реальні соціальні інтереси та цілі суспільного прогресу.

ПОЛІТИЧНИЙ ПЛЮРАЛІЗМ – принцип політичного життя, система влади, заснована на взаємодії і протилежності дій політичних партій і громадсько-політичних організацій.

ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ – це спільність людей, об’єднаних ідеологічно та організаційно з метою завоювання (в результаті виборів або іншими шляхами), утримання і використання державної влади для реалізації інтересів тих чи інших соціальних груп; це інституціолізована форма політичних рухів.

ПОЛІТИЧНА ПРОГРАМА – форма викладу або конкретизації політичної доктрини, а також сам документ, де вона фіксується.

ПАРЛАМЕНТСЬКІ ПАРТІЇ – це об’єднання громадян, які в результаті перемоги на парламентських виборах розподілили між собою депутатські мандати.

ПАРТІЙНА КОАЛІЦІЯ – об’єднання, союз, угода політичних партій для досягнення спільних політичних цілей.

ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ – об’єднання громадян, котрі виникають за їхньою ініціативою для реалізації довгострокових цілей.

ГРОМАДСЬКІ РУХИ – структурно не оформлені масові добровільні об’єднання громадян і організацій різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність котрих, як правило, має тимчасовий характер і спрямована на виконання певних часткових завдань.

ПОЛІТИЧНИЙ ЦЕНТРИЗМ – у парламенті назва проміжних (між лівими і правими) політичних партій, груп; в політичних партіях – групи і фракції, які стоять між правими та лівими.

ОПОЗИЦІЯ – форма протистояння влади і певної соціальної групи, протидія партії офіційному курсу правлячих кіл, її прагнення боротися, коли й не за владу, то хоча б за вплив на неї, за прихильність виборців; партійні угрупування, парламентські фракції, які перебувають у меншості.

ТОЛЕРАНТНІСТЬ – терпиме ставлення політичних сил до думок і діяльності політичної опозиції, вміння визнавати свою поразку в політичній боротьбі.

МАЖОРИТАРНА ВИБОРЧА СИСТЕМА – порядок проведення виборів та визначення результатів голосування, за яким обраними до представницького органу вважаються кандидати або партійні списки, які отримали абсолютну більшість (50 відсотків плюс ще один голос) або відносну більшість (хоча б на один голос більше, ніж суперник) голосів.

“ПРАЙМЕРІЗ” - первісні (первинні) вибори.

ПРОПОРЦІЙНА ВИБОРЧА СИСТЕМА – порядок проведення виборів, коли голосування проводиться за багатомандатними виборчими округами та партійними списками, а його результати визначаються у такий спосіб, за яким партія отримує кількість мандатів, що пропорційно відповідає кількості здобутих нею голосів.

“EXIT POLL” – опитування виборців у день голосування на виборчих дільницях.

МІШАНА (пропорційно-мажоритарна) ВИБОРЧА СИСТЕМА – виборча система, за якою частина мандатів представницького органу (як правило половина) розподіляється по одномандатних виборчих округах, а решта – за пропорційним принципом представництва по багатомандатних округах.

ІДЕОЛОГІЯ – система ідей, які лежать в основі і наповняють політичну діяльність і виправдовують легітимним підкорення однією групи іншою.

ДЕІДЕОЛОГІЗАЦІЯ – поняття, яке означає відмову будь-яких ідеологій на масову політичну свідомість і суспільні процеси.

РЕІдеологізація – концепція, яка стверджує, що ідеї правлять світом і всіма подіями в ньому і вимагає вироблення ідеології та ідеалів, здатних привабити народні маси.

лібералізм - (від „вільний”) – це політична ідеологія, яка об’єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод.

соціал-демократія – це політична ідеологія, яка виступає за реалізацію ідей демократичного соціалізму. Базові цінності соціал-демократії: свобода, справедливість, рівність, солідарність, еволюційний шлях розвитку політичного процесу.

консерватизм – (від „зберігання”) - це політична ідеологія, яка орієнтується на збереження, підтримання існуючих форм економічного, соціального, політичного життя, традиційних духовних цінностей.

комунізм – (від „спільний”) – це політична ідеологія, яка передбачає побудову суспільства на основі принципів колективізму, соціальної рівності та справедливості. Основа комуністичної ідеології – вчення про класову боротьбу, орієнтація переважно на насильницьку реалізацію класових завдань.

Анархізм – (від „безвладдя”) – це течія в суспільно-політичній думці, головним принципом якої є заперечення держави і будь-якої влади.

популізм (від „народ”) – політична течія, яка характеризується грою державної влади (політичних діячів) з народом, обіцянками різних пільг, демагогічними гаслами тощо, які не будуть в майбутньому виконані.

Радикалізм – (від „корінь”) – прагнення до рішучих методів і дій в політиці.

Расизм – (від „природа”) – сукупність антинаукових поглядів, основу яких становить положення про фізичну і психічну нерівноцінність людських рас.

Екстремізм – (від „крайній”) – схильність до надзвичайних поглядів та дій у політиці ідеологічного протиборства. Полягає у нав’язуванні всім однієї позиції з допомогою крайніх, надзвичайних заходів, наприклад бойкот, страйк, терор.

Фашизм – (від „об’єднання”) – ультрареакційна, антидемократична, радикально-екстремістська політична течія, що прагне до встановлення відкритої терористичної диктатури, жорстокого придушення демократичних прав і свобод, будь-якої опозиції і прогресивних рухів.

Альтернативні ідеї – це порівняльно нові ідеї, які використовують громадські рухи, які націлені на розробку і здійснення відмінних від традиційних рішень, перш за все глобальних проблем сучасності (екологічних, економічних, антивоєнних та ін.).

УТОПІЯ ПОЛІТИЧНА – ідеї, уявлення про суспільство, які є продуктом абстрактного мислення і не ґрунтуються на знанні реальних процесів суспільного життя. Це характеристика нездійсненних планів і проектів.

 

ПЛАН

семінару № 6 з “Політології” по темі

“Особа в політичному процесі”

 

П и т а н н я:

 

1. Особа як суб’єкт і об’єкт політики.

2. Політичні еліти.

3. Політичне лідерство.

4. Формування політичних еліт і лідерів в Україні.

 

Р е ф е р а т и:

 

Н. Макіавеллі про технологію ефективного лідерства.

Теорія політичної еліти Р. Міхельса.

М.Вебер про політичне лідерство.

Національне законодавство про політичні права та обов’язки громадян України.

Політична еліта у спадщині українських мислителів.

Концепція “національної аристократії” В.Липинського.

Теорія еліти Д.Донцова.

Політична еліта сучасної України.

Політичні лідери сучасної України.

 

 

Л і т е р а т у р а:

 

1. Конституція України. – Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2006.

2. Універсал національної єдності // Думська площа. - 2006. 18 серпня.

3. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти I-IV рівнів акредитації. – К.: “Каравела”, Львів: “Новий Світ 2000”, 2001. – С. 108-118.

4. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. Львів: “Новий Світ 2000”, 2003. – С. 171-194.

5. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка – К.: Академія, 1998. – С. 105-116.

6. Політологія. Кінець ХІХ - перша половина ХХ ст. Хрестоматія / за ред. О.І. Семківа, Львів: Світ, 1996.

7. Юрій М.Ф. Основи політології: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2003. – С. 95-134.

 

 

Ключові поняття:

права людини, статус, ідентичність, політичне життя, абсентеїзм, лідер, імідж, істеблішмент, маркетинг політичний, рейтинг, харизма, екстремізм, електорат, політична еліта, бюрократія, корупція, популізм.

ПРАВА ЛЮДИНИ – система економічних, соціальних, політичних та юридичних прав і гарантій, які спрямовані на забезпечення життєдіяльності людини в тих або інших конкретно-історичних умовах.

СТАТУС – сукупність прав і обов’язків громадянина, юридичної особи, державного органу міжнародної організації, яка характеризує їх правове становище.

ІДЕНТИЧНІСТЬ – усвідомлення особою своєї приналежності до певної групи, свого статусу і ролі.

ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ – це галузь суспільного життя, пов’язана з політичною владою та реалізацією соціальних інтересів у сфері влади.

АБСЕНТЕЇЗМ – байдуже становлення людей до здійснення своїх громадянсько-політичних прав, ухилення від виконання громадянських обов’язків, перш за все від участі у виборах, від голосування на них.

ЛІДЕР – глава, керівник держави, партії, громадсько-політичної організації, руху, якоїсь громади тощо.

ІМІДЖ – сукупність якостей, які приписують суб’єкту пропагандою, рекламою, традиціями з метою викликати певне ставлення до нього.

ІСТЕБЛІШМЕНТ – правлячі та привілейовані групи суспільства, а також уся система влади, за допомогою якої вони здійснюють своє панування.

МАРКЕТИНГ ПОЛІТИЧНИЙ – система спеціальних методів і засобів, які використовуються суб’єктами політики для аналізу ситуації, вироблення програмних цілей і здійснення активного впливу на поведінку людей.

РЕЙТИНГ – індивідуальний числовий показник рівня діяльності, а також популярності певної особи, організації, конкретного заходу, який визначається шляхом опитування громадської думки, соціального дослідження, анкетування тощо.

ХАРИЗМА – особливі, видатні здібності вождя, надані йому, як вважається, від природи, від Творця (Бога). Це робить його в очах пересічних громадян носієм вищої правди, істини, виразником сутності суспільного буття.

ЕКСТРЕМІЗМ – схильність суб’єктів політики до крайніх поглядів і надзвичайних дій в політиці та ідеологічному протиборстві до нетерпимості, неприйняття інших думок, чужих позицій та вподобань.

ЕЛЕКТОРАТ – корпус виборців, сукупність громадян, які користуються активним виборчим правом, тобто правом обирати когось до складу органу влади.

ПОЛІТИЧНА ЕЛІТА – група (або сукупність груп), яка виділяється з суспільства впливом, привілейованим становищем та престижем, безпосередньо і систематично приймає участь у прийнятті рішень, пов’язаних з використанням державної влади або впливом на неї.

 

 

ЗААНГАЖОВАНІСТЬ – поняття, яке означає вимушеність представника якоїсь не власне політичної сфери (науки, мистецтва, освіти тощо) діяти в руслі певної ідеологічної доктрини або навіть обслуговувати суто партійні цілі та інтереси.

БЮРОКРАТІЯ – сукупність службовців державного апарату; це система врядування, яка спирається на розгалужену та ієрархізовану структуру чиновницького апарату.

КОРУПЦІЯ – підкупність, продажність, хабарництво державних посадових осіб, політичних і громадських діячів, урядовців та високопоставлених чиновників.

ПЛУТОКРАТІЯ – панування, володарювання багатих; політичний лад, за яким державна влада належить заможнім верствам населення.

ПОПУЛІЗМ – схильність політики перш за все домагатися визнання їхньої громадської діяльності, піднесення популярності, вдаючись до простих і безперечно прийнятих для населення аргументів та пропозицій, уникаючи непопулярних, але необхідних ходів щодо розв’язання суспільних проблем; вживається як синонім демагогії, яке позначення прагнення завоювати політичний авторитет шляхом загравання з населенням, здобути голоси виборців, роздаючи нездійсненні обіцянки, невимогливо догоджаючи публіці, спекулюючи іменем народу.

ПЛАН

семінару № 7 з “Політології” по темі:

“Політична культура та політична соціалізація”

 

П и т а н н я:

1. Поняття і структура політичної культури.

2. Політична соціалізація.

3. Політична поведінка.

4. Формування української політичної культури.

 

Р е ф е р а т и:

 

Політична культура як чинник модернізації суспільства.

Політична культура і національні культурні традиції.

Політична свідомість як чинник формування політичної культури.

Засоби масової інформації і політична культура.

Сутність, фази та механізм політичної соціалізації особи.

Феномен політичного абсентеїзму.

Ментальність та політична культура української нації.

Особливості молодіжної політичної субкультури.

 

Л і т е р а т у р а:

 

1. Конституція України. – Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2006.

2. Універсал національної єдності // Думська площа. - 2006. 18 серпня.

3. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти I-IV рівнів акредитації. – К.: “Каравела”, Львів: “Новий Світ 2000”, 2001. – С. 117-124

4. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. Львів: “Новий Світ 2000”, 2003. – С. 195-203.

5. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка – К.: Академія, 1998. – С. 222-230.

6. Політологія. Кінець ХІХ - перша половина ХХ ст. Хрестоматія / за ред. О.І. Семківа, Львів: Світ, 1996.

7. Юрій М.Ф. Основи політології: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2003. – С. 191-202.

 

Ключові поняття:

абсентеїзм, адаптація політична, інтеріоризація, політична культура, субкультура, політична свідомість, підданська політична культура, політична соціалізація, політичні цінності, поведінка політична, політична партисипація, цивілізація, релігія, церква, індульгенція, інквізиція, секуляризація, політична сакралізація, світська держава, теократія, фундаменталізм.

 

АБСЕНТЕЇЗМ – байдуже становлення людей до здійснення своїх громадянсько-політичних прав, ухилення від виконання громадянських обов’язків, перш за все від участі у виборах, від голосування на них.

АДАПТАЦІЯ ПОЛІТИЧНА – пристосування індивіда до соціально-політичних умов, до ролевих функцій, політичних норм, соціальних груп.

ІНТЕРІОРИЗАЦІЯ – засвоєння особою політичних цінностей і настанов, норм і взірців політичної поведінки, притаманних певній соціальній спільноті.

ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА – рівень і характер політичних знань, оцінок і дій громадян, політичних організацій, а також зміст і якість соціальних цінностей, традицій і норм, які регулюють політичні відносини в суспільстві.

СУБКУЛЬТУРА – система цінностей і норм, що відрізняє культуру певної групи від цінностей та норм домінуючої культури.

ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ – відображення соціальними суб’єктами політичної дійсності у різноманітних формах і на різних рівнях її прояву.

ПІДДАНСЬКА ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА – різновид політичної культури, який характеризується покорою, підкоренням, перетворенням учасників політичного процесу в об’єкт примусу.

ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ – процес засвоєння людиною норм і традицій політичної культури, які сприяють формуванню у неї необхідних якостей для адаптації до даної політичної системи і виконання там певних функцій і ролей.

ПОЛІТИЧНІ ЦІННОСТІ – об’єкти, явища, ідеї, процеси політичного життя та їх властивості, до яких людина ставиться як до таких, що задовольняють її соціальні потреби, інтереси, і які вона залучає до сфери своєї життєдіяльності.

ПОВЕДІНКА ПОЛІТИЧНА – взаємодія суб’єкта з політичною реальністю, яка охоплює його дії та орієнтації щодо політичної практики.

ПОЛІТИЧНА ПАРТИСИПАЦІЯ – індивідуальне або колективне включення в політичний процес.

ЦИВІЛІЗАЦІЯ – синонім культури; рівень суспільного розвитку; ступінь суспільного розвитку, який приходить на зміну епохи варварства.

СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ – процес вивільнення різних сфер суспільного життя, держави від впливу релігії і церкви.

РЕЛІГІЯ – одна із форм суспільної свідомості, віддзеркалення оточуючої дійсності. Визначальним принципом релігії є віра в реальність надприродного, божественного.

ЦЕРКВА – Божий дім, тип релігійної організації, об’єднання віруючих того чи іншого напрямку на основі спільного віровчення і культу.

ПОЛІТИЧНА САКРАЛІЗАЦІЯ – означає релігійне тлумачення явищ політичного життя та пошук причинно-наслідкових зв’язків між ними та діяльністю політичних лідерів, структур та інститутів. Вона надає релігійну санкцію діям і рішенням влади, придає її священний характер та авторитет.

СВІТСЬКА ДЕРЖАВА – це таке співтовариство, в якому релігії, її канони і догми, а також релігійні об’єднання не здійснюють ніякого впливу на політичну владу, на діяльність державних органів та їх посадових осіб, на систему освіти та інші сфери суспільного життя. Це держава, в якій церква відокремлена від неї, школа – від церкви.

ТЕОКРАТІЯ – форма державного правління, при який політична влада належить духовенству, а глава церковної ієрархії наділений вищою духовною і світською владою.

ІНДУЛЬГЕНЦІЯ – грамота про “відпущення гріхів”, яка видавалась католицькою церквою від імені Папи Римського за гроші чи якісь заслуги перед церквою.

ІНКВІЗИЦІЯ – у католицькій церкві в XIII-XIV ст. судово-поліцейський орган для боротьби з єресями. Судочинство здійснювалося таємно, із застосуванням тортур. Єретиків (а це близько 5 млн. осіб) зазвичай спалювали на вогнищі.

ФУНДАМЕНТАЛІЗМ – радикальне й войовниче неприйняття принципів, форм та цілей будь-якої модернізації, оновлення, неухильне відстоювання традицій, усталених життєвих світоглядних форм, протиставлення процесам загальної відкритості переконання у власній непогрішності, непорушності сповідуваних ідеалів, засудження будь-яких альтернатив їм, фанатичне відмежування себе від суспільства. Розрізняють фундаменталізм ісламський, іудейський, християнський, марксистський, екологічний, феміністичний тощо.

ПЛАН

семінару № 8 з “Політології” по темі

“Зовнішня політика і національна безпека”

П и т а н н я:

1. Сутність, принципи та тенденції зовнішньої політики політики.

2. Структура світового політичного процесу та його цілі.

3. Україна в сучасному в сучасному геополітичному просторі: основні завдання.

4. Сутність, структура, принципи та система забезпечення національної безпеки України.

 

 

Р е ф е р а т и:

Пріоритетні напрямки зовнішньополітичної діяльності України.

Україна та СНД: проблеми й перспективи.

Євроатлантична інтеграція України: проблеми й перспективи.

Новий світовий порядок і становлення системи міжнародної безпеки.

Роль ООН у вирішенні проблем світового співробітництва.

Політичні аспекти вирішення глобальних проблем людства.

Національні інтереси і національна безпека України.

Сутність і основні принципи екологічної політики держави.

Тероризм: причини, наслідки, світовий досвід антитерористичної діяльності.

 

Л і т е р а т у р а:

 

1. Конституція України. – Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2006.
2. Універсал національної єдності // Думська площа. - 2006. 18 серпня.
3. Закон України “Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 року// “Слава і Честь”, 2003, 29 липня або Офіційний вісник. – 2003. - №29. –с.38-49.
4. Воєнна доктрина України. (Затверджена Указом Президента України від 15 червня 2004 року“) // “Слава і Честь”, 2004, 2 липня.
5. Закон України “Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правовими органами держави” // “Слава і Честь”, 2003, 25 липня.
6. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти I-IV рівнів акредитації. – К.: “Каравела”, Львів: “Новий Світ 2000”, 2001. – С. 161-163.
7. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. Львів: “Новий Світ 2000”, 2003. – С. 287-309.
8. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка – К.: Академія, 1998. – С. 292-326.
9. Політологія. Кінець ХІХ - перша половина ХХ ст. Хрестоматія / за ред. О.І. Семківа, Львів: Світ, 1996.
10. Юрій М.Ф. Основи політології: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2003. – С. 270-285.

 

 

Ключові поняття:

війна, воєнний конфлікт, геополітика, гегемонізм, глобалізм, “балканізація”, дипломатія, НАТО, Європейський Союз, зовнішня політика, окупація, пагушський рух, пацифізм, національна безпека, воєнна доктрина, міжнародний тероризм, міжнародні відносини, міжнародна безпека, імператив, агресія, альянс, армія, коаліція воєнна.

ВІЙНА – продовження політики насильницькими засобами. Це озброєна боротьба між державами або в даній конкретній державі, наприклад, громадянська війна. Існує наука про війну – полемологія.

ВОЄННИЙ КОНФЛІКТ – це ведення воєнних дій на якійсь частині державної території, в т.ч. і на державному кордоні, з метою вирішення окремого питання зовнішньої політики за допомогою воєнної сили.

ГЕОПОЛІТИКА – політична концепція, доктрина, яка фактично відображає складну залежність і зв’язок зовнішньої політики держави з її географічним положенням – кліматом, природними ресурсами, територією і т.д.

ГЕГЕМОНІЗМ – перевага, панування, провідна роль якоїсь політичної сили у суспільстві, країни у міжнародних відносинах.

ГЛОБАЛІЗМ – політична практика, зорієнтована на розв’язання загальних суспільних проблем з урахуванням їхнього взаємозв’язку з проблемами зовнішніми, більш загальними з передбаченням наслідків для світових процесів.

“БАЛКАНІЗАЦІЯ” – розвиток подій у міждержавних взаєминах, коли у конфлікт між двома державами, народами втягуються сусідні і навіть віддалені держави.

ДИПЛОМАТІЯ – діяльність урядовців та уповноважених посадових осіб щодо організації та здійснення відносин з іншими державами, міждержавними органами та міжнародними організаціями. Це мирна, ділова (на відміну від деструктивної, силової) форма розв’язання завдань зовнішньої політики держави, захисту її прав та інтересів за кордоном.

НАТО – у Організацію Північноатлантичного Договору, яка створена в 1949 році, входять - 26 держав:

Бельгія, Болгарія, Греція, Данія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада *, Латвія, Литва, Люксембург, Нідерланди, ФРН, Норвегія, Об’єднане Королівство Великобританія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, США *, Туреччина *, Угорщина, Франція, Чехія, Естонія.

Ø Албанія, Македонія, Хорватія – балканські країни - прагнуть до членства в НАТО в “третю хвилю”, а

Ø в “четверту хвилю” на черзі Грузія, Молдова та Україна.

Примітка:

* - не входять в ЄС

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ (ЄС) – у Європейський Союз входять 27 держав:

ü Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція і ФРН (це країни-засновники);

ü Данія, Ірландія ** і Великобританія (рік вступу-1973);

ü Греція (1981);

ü Іспанія і Португалія (1986);

ü Австрія **, Фінляндія і Швеція (1994);

ü Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Словенія, Мальта **, Кіпр** (грецька частина острова), Латвія, Литва, Естонія (2004);

ü Болгарія, Румунія (2007).

Ø Македонія - план (2008)

Ø Терція - план (2015)

Ø Україна – план (до 2020)

Примітка:

** - не входять в НАТО.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА - загальний курс держави у міжнародних справах, покликаний регулювати стосунки даної держави з іншими державами і народами відповідно до її принципів і цілей.

ОКУПАЦІЯ – тимчасове захоплення збройними силами однієї держави частини або всієї території іншої держави.

ПАГУШСЬКИЙ РУХ – міжнародний рух учених за мир, роззброєння, міжнародну безпеку, охорону навколишнього середовища. Назву рух отримав від містечка Пагуоші (Канада), де відбувалась перша міжнародна конференція вчених). Початок руху був покладений ученими А.Ейнштейном, Ф.Жюліо-Кюрі та ін.

ПАЦИФІЗМ – антивоєнний рух, представники якого виступають проти будь-яких війн незалежно від їх характеру й мети.

НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА – це захищеність життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від загроз.

ВОЄННА ДОКТРИНА – це прийнята в державі система поглядів на сутність, цілі, характер можливої майбутньої війни, на підготовку до неї країни і Збройних Сил і на засоби її ведення.

МІЖНАРОДНИЙ ТЕРОРИЗМ – форма політичного екстремізму, застосування найжорстокіших методів насилля, включаючи і фізичне знищення людей, для досягнення певних цілей у міжнародних відносинах.

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ – сукупність економічних, політичних, правових, дипломатичних, воєнних та інших зв’язків і взаємовідносин між державами, соціальними, економічними, політичними силами й організаціями, що діють на світовій арені.

МІЖНАРОДНА БЕЗПЕКА – стан міжнародних відносин, який виключає порушення миру та створення реальної загрози людству; діяльність держав і міжнародних інститутів щодо недопущення застосування сили у міжнародних стосунках.

ІМПЕРАТИВ – термін, введений І.Кантом, який вказує на загальний закон, вищу вимогу того, що потрібно робити (наприклад, імператив запобігання ядерної війни).

АГРЕСІЯ – усі види та форми незаконного, з погляду Статуту ООН, збройного нападу та застосування сили однією державою чи групою держав проти суверенітету, територіальної цілісності іншої країни, народу (нації).

АЛЬЯНС – союз, об’єднання окремих осіб, політичних партій або держав для досягнення спільних цілей.

АРМІЯ – це організоване об’єднання озброєних людей, яке утримується державою з метою ведення наступальної або оборонної війни.

КОАЛІЦІЯ ВОЄННА – тимчасовий військово-політичний союз держав, який створюється для підготовки і ведення війни.

3. ПЕРЕЛІК ТЕМ РЕФЕРАТІВ, контрольних робіт З ДИСЦИПЛІНИ “ПОЛІТОЛОГІЯ”.

 

1. Предмет, методи та функції політології.

2. Етапи формування політології як науки.

3. Система політичних наук.

4. Біхевіоризм як основний метод політичних досліджень.

5. Генезис політичних ідей в історії цивілізації.

6. Історія політичної думки.

7. Громадсько-політичні погляди Конфуція.

8. Політичні погляди Платона та Арістотеля.

9. Політичні ідеї українських просвітителів.

10. Український федералізм: історія та сучасність.

11. Український парламентаризм: історія та сучасність.

12. Порівняльний аналіз розвитку політичної думки в Україні й Західній Європі часів середньовіччя та в XVII-XVIII ст.

13. Соціально–політичні погляди М.Грушевського та В.Винниченко та їх значення у розвитку політичної думки в Україні.

14. Проблеми української держави у спадщині Івана Франко.

15. Національна ідея: витоки, історія і сучасність.

16. Аналіз основних концепцій сутності політики.

17. Роль політики у житті сучасного суспільства.

18. Основні концепції походження та сутності влади.

19. Трансформація політичної влади в ході історичного розвитку людства.

20. М.Вебер про типи влади.

21. Парламентський центризм в Україні як політична цінність.

22. Соціал-демократична модель суспільного розвитку.

23. Фашизм як відкрита терористична диктатура: ґенеза та історія.

24. Марксизм як політико-соціологічна доктрина.

25. Громадянське суспільство: еволюція та історичні форми.

26. Формування громадянського суспільства в Україні.

27. Роль засобів масової інформації в формуванні громадянського суспільства.

28. Гуманітарна політика в умовах формування громадянського суспільства.

29. Політична система громадянського суспільства.

30. Марксистське трактування ідеї демократії.

31. Виборчі системи та їх роль у функціонуванні демократії.

32. Політична діяльність у демократичному та тоталітарному суспільствах.

33. Сучасний український лібералізм.

34. Бюрократія як феномен влади та управління.

35. Правляча еліта як суб’єкт політики.

36. Структура та види політичних орієнтацій особи.

37. Політична соціалізація української молоді: форми та ефективність.

38. Сутність, структура та функції політичної системи демократичного суспільства.

39. Порівняльний аналіз сучасних політичних систем.

40. Сутність та структура політичної системи України.

41. Типологія політичних систем.

42. Особливості політичної системи України в історичної ретроспективі.

43. Трансформація політичної системи сучасної України.

44. Теорія політичної системи за Дж. Істоном.

45. Концепції походження та сутності держави.

46. Правова держава у політичному вченні І.Канта.

47. Теорії модернізації.

48. Концепція трансформації посткомуністичних суспільств З.Бжезінського

49. Конституція України про типологічні ознаки та форму Української держави.

50. Проблеми функціонування парламентсько-президентської республіки в Україні.

51. Історичний розвиток Української держави.

52. Демократія: політичний ідеал політична практика.

53. Ґенеза політичних партій та їх сучасна класифікація.

54. Зародження політичних партій в Україні.

55. Класифікація сучасних політичних партій в Україні за ідейним спрямуванням.

56. Тенденції розвитку багатопартійності в умовах сучасної України.

57. Умови формування та функціонування громадсько-політичних організацій.

58. Політичні об’єднання України як суб’єти політичного процесу.

59. Групи тиску в Україні: ґенеза та перспективи розвитку.

60. Принципи політичної діяльності володаря в концепції Н.Макіавеллі.

61. Ф.Ніцше про політичне лідерство.

62. Ідеї елітизму в української політичної думці XX- XXI ст.cт

63. Теорія елітарної демократії.

64. Тенденції розвитку політичного лідерства в Україні.

65. Плюралізм як основа досягнення демократичних цінностей.

66. Історичні форми тоталітаризму.

67. Політичні конфлікти та методи їх врегулювання.

68. Сучасні концепції політичної культури.

69. Концепція політичної культури В.Липинського.

70. Особливості молодіжної політичної субкультури.

71. Релігія та церква в політичному житті суспільства.

72. Суспільно-політичні доктрини основних релігій сучасності.

73. Теорія синергетики і політичні науки.

74. Політичний ризик у діяльності суб’єктів політики.

75. Політичні проблеми глобалізації сучасного світу та шляхи їх вирішення.

76. Пріоритетні напрямки зовнішньополітичної діяльності України.

77. Україна та СНД: проблеми й перспективи.

78. Євроатлантична інтеграція України: проблеми й перспективи.

79. Новий світовий порядок і становлення системи міжнародної безпеки.

80. Роль ООН у вирішенні проблем світового співробітництва.

81. Політичні аспекти вирішення глобальних проблем людства.

82. Тероризм: причини, наслідки, світовий досвід антитерористичної діяльності.

83. Основи національної безпеки України.

84. Національні інтереси і національна безпека України.

85. Сутність і основні принципи екологічної політики держави.

 

4. ПИТАННЯ для підготовки до екзамену (рейтингу) з дисципліни “Політологія”.

1. Предмет політології.

2. Методи політології.

3. Функції політології.

4. Сутність і основні види політики

5. Поле політики та її риси.

6. Сутність і основні форми політичної діяльності.

7. Необхідність розподілу влади в державі та її функції.

8. Ознаки політичної влади.

9. Політична влада і її легітимність.

10. Сутність та основні типи політичного панування.

11. Політична думка Стародавнього світу.

12. Соціально-політичні вчення Середньовіччя.

13. Політичне вчення Західної Європи епохи Відродження.

14. Європейська соціально-політична думка кінця Х1Х- початку ХХ століття

15. Основні етапи розвитку соціально-політичної думки в Росії.

16. Становлення і розвиток американської політології.

17. Сучасні політичні ідеології та течії.

18. Політичні погляди Київської Русі.

19. Політична думка в Україні ХVIII-початку XX століть.

20. Політична думка в Україні ХХ-ХХI століття про національне відродження і державність.

21. Держава – основний інститут політичної системи суспільства.

22. Форми державного правління.

23. Форми державного устрою.

24. Ознаки правової і соціальної держави.

25. Державний суверенітет України.

26. Форма правління, устрій та система органів державної влади в Україні.

27. Сутність та основні риси громадянського суспільства.

28. Риси тоталітарного політичного режиму.

29. Риси авторитарного політичного режиму.

30. Риси демократичного політичного режиму.

31. Сутність та структура політичної системи суспільства.

32. Сутність, принципи та процедури політичного життя суспільства.

33. Форми участі громадян у політичному житті суспільства.

34. Політичні партії в політичної системі.

35. Суспільні організації і рухи в політичній системі.

36. Основні напрямки суспільно-політичної діяльності церкви.

37. Основні принципи національної політики держави.

38. Політичні права, свободи і обов_’язки особистості в демократичному суспільстві.

39. Політична еліта і її типологія.

40. Поняття і типи політичного лідерства.

41. Сутність і структура політичної культури суспільства.

42. Політична соціалізація особи.

43. Сутність та різновидності партійних систем.

44. Сутність і принципи зовнішньої політики держави.

45. Основні тенденції в світовому політичному процесі сучасності.

46. Глобальні проблеми сучасної цивілізації і політичні аспекти їх вирішення.

47. Проблеми війни та миру в сучасному політичному процесі.

48. Сутність, види, методи політичного прогнозування.

49. Основи міжнародної безпеки.

50. Основи національної безпеки України.

ЗМІСТ

2. Плани семінарських та ключові поняття
1 Тема: ”Політика як соціальне явище”
2 Тема: “Політична влада”
3 Тема: “Держава у політичної системі суспільства”
4 Тема: “Громадянське суспільство і політичні режими”
5 Тема: “Партії, партійні системи, громадські об’єднання та їх ідеологічні основи”
6 Тема: “Особа в політичному процесі”
7 Тема: «Політична культура та політична соціалізація»
8 Тема: “Зовнішня політика і національна безпека”
3. Перелік тем рефератів, контрольних робіт
4. Питання для підготовки до екзамену (рейтингу), заліку
Зміст