Той, хто хоче розвинути свою волю, повинен навчитися долати перешкоди. 6 страница

6. Щекин Г.В. Практическая психология менеджмента. - К.: Украина, 1994.

7. Професійні здібності учня / Упор.: С. Максименко, О. Главник, М. Левтик. – К.: Главник, 2004. – 112 с.

Лекція 8

 

ПсихОлогія спілкування

Вміння вести розмову - талант.

(Стендаль)

 

план

1. Поняття про спілкування та його види.

2. Засоби спілкування.

3. Процес спілкування, його структура:

а) комунікативний аспект спілкування;

б) інтерактивний аспект спілкування;

в) перцептивний аспект спілкування.

 

1. Поняття про спілкування та його види

Термін “спілкування” все частіше зустрічається в педагогічній, психологічній, філософській, соціологічній літературі та періодичних виданнях. Цей термін можна почути на засіданнях Верховної Ради, в прийомній директора заводу і в роздягальні робітників, на засіданнях Вченої ради вищого навчального закладу і в студентській аудиторії, у класній кімнаті і на педагогічній раді. Людина не може повноцінно і щасливо жити без нормального спілкування.

Людина стає особистістю лише серед собі подібних, тільки у спільній діяльності з іншими. Важливо виховати у кожного індивіда уважне ставлення до навколишніх, навчитися співробітництву.

Біологічна роль функції співробітництва дуже важлива. Спочатку, допомагаючи лише вижити, вона з часом почала набувати соціального відтінку і перетворилася в основну передумову соціальних стосунків, а в подальшому – в соціальний тип співробітництва. Його значення в житті людини, особливо в наш непростий час, неможливо переоцінити. Нині, коли студент невпевнений, що отримає розподілення, а робітник чи службовець, - що не втратить роботу, коли спричиняє фінансові труднощі придбання продуктів харчування, одягу, взуття, шкільних підручників, коли людина часто має справу із роздратованістю, грубістю та недоброзичливістю та існує реальна можливість психічних і серцево-судинних хвороб. Як ніколи великого значення набуває вміння людини спілкуватися. Без цього вміння зараз неможливо прожити життя, вирішити зумовлені часом завдання, досягти успіху в будь-якій діяльності. Найважливіше завдання – навчитися розуміти, оберігати і поважати одне одного у повсякденному спілкуванні, оволодіти вмінням виховувати і навчати школярів, студентів, вміло керувати робітниками та службовцями.

За даними досліджень соціальних психологів, добрий мікроклімат (добрі ділові стосунки) збільшує ефективність навчання на 15-18%. Бадьора атмосфера на заняттях, активна участь у них сприяє виробленню ендоморфінів – речовин, що викликають приємні відчуття та добрий настрій. І навпаки, відсутність доброзичливих стосунків між студентами, школярами, робітниками, солдатами, нудьга на заняттях, викладання педагогом-вихователем матеріалу мінорним тоном, як показали дослідження, знижують працездатність від 10-20 у слабких до 37% у сильних учнів. Ще більше страждає педагог. Поганий настрій знижує продуктивність його праці, за даними С. Тихомирова, до 70%. А настрій викладача – це найчастіше результат стилю його спілкування.

Проблема спілкування багатогранна. За останні роки вона стала предметом вивчення багатьох наук. Її вивчають філософи, соціологи, економісти, юристи і педагоги. Детально досліджує феномен спілкування психологія. Перед усім у тих розділах, де вивчаються соціальні групи та колективи. Спілкування в різноманітних аспектах вивчає соціальна психологія. Адже без спілкування не виникнуло б, не існувало б і не розвивалося б людське суспільство. Як і діяльність, спілкування – необхідна умова формування кожної окремої особистості.

Спілкування – це складний багатогранний процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що зумовлюються спільною діяльністью.

Чи вміємо ми спілкуватися з людьми?

Практика показує, що ефективно спілкуватися вміють далеко не всі люди, більше того, далеко не всі керівники (хоч 50-90 % часу вони витрачають на спілкування). Проведення нарад, засідань, різних бесід, диспутів, переговорів, роз`яснення завдань підлеглим, звіти перед начальством тощо - все це різні форми ділового спілкування.

Існують різні види спілкування, якими людина повинна володіти.

В и д и с п і л к у в а н н я

1. Ділове спілкування - ситуації, коли метою взаємодії є досягнення якої-небудь погодженості чи домовленості.

2. Виховне спілкування – ситуації, в яких один із учасників цілеспрямовано впливає на іншого, уявляючи собі бажаний результат (сформовані переконання, навички у вихованця).

3. Діагностичне спілкування. Його мета сформувати певне уявлення про співрозмовника чи отримати від нього якусь інформацію.

4. Ритуальне спілкування передбачає церемоніальний характер взаємодії (прийоми, презентації, свята, ритуальні дії).

5. Інтимно-особистісне спілкування унікальне і специфічне. Можливе лише тоді, коли партнери у певній ситуації, що виникла, відчувають себе психологічно рівними, однаково зацікавленими у встановленні довірливого і глибокого контакту.

6. Спілкування на побутовому рівні передбачає вільний характер ведення розмови, дотримання етичних норм у спілкуванні (розмова в колі друзів, з колегами під час відпочинку, дозвілля).

2. Засоби спілкування

Всі засоби спілкування поділяються на вербальні (мовні) та невербальні (жести, міміка, пантоміміка).

Вербальне спілкування завжди супроводжується невербальним. У багатьох випадках невербальне спілкування може мати значно більше змістовне навантаження, ніж вербальне.

Невербальне спілкування ілюструється не лише використанням жестів, міміки, пантоміми, а й просторово-часовою характеристикою організації спілкування.

Надзвичайно важливим при спілкуванні є міжособистісний простір (дистанція спілкування). Д истанція спілкування залежить від багатьох чинників: від спрямування спілкування, від різних характеристик суб’єктів спілкування (їх близькості, віку, соціального статусу, психологічних особливостей, національних звичаїв тощо).

За даними американських психологів дистанція між партнерами залежить від виду взаємодії і може бути такою:

• інтимна дистанція (відповідає інтимним стосункам) – до 0,5 м;

• міжособистісна дистанція (при бесідах, спілкуванні з друзями) – 0,5-1,2 м;

• соціальна дистанція (притаманна неформальним соціа- льним і діловим стосункам) – 1,2-3,7 м;

• публічна дистанція – 3,7 м і більше.

При будь-якому спілкуванні правильно обрана дистанція істотно впливає на його здійснення.

Ще однією важливою частиною спілкування є візуальний контакт, оскільки саме погляди можуть сказати набагато більше ніж слова. Візуальний контакт допомагає регулювати розмову. Психологічні дослідження показують, що до 40 % інформації несуть жести та міміка.

Жестикуляція включає в себе всі жести рук (“мова рук”), а також деякі інші дії, що несуть в собі певне змістовне навантаження (наприклад, співрозмовник виймає цигарки, що означає необхідність завершити розмову і т. ін.).

До міміки відносяться всі зміни, які можна спостерігати на обличчі людини, при чому мається на увазі не тільки риси обличчя, контакт очей та спрямування погляду, а й психосоматичні процеси (наприклад, почервоніння).

Врахування всіх факторів невербального спілкування надзвичайно важливе у діловому спілкуванні. Іноді саме жести, міміка можуть дати значну інформацію для обох учасників переговорів. Від знання суб’єктами переговорного процесу різних нюансів невербального спілкування може залежати успішність результатів. У таблиці 8.1 наведені деякі приклади трактування невербальної поведінки.

3. Процес спілкування, його структура

Виділяють такі аспекти спілкування: комунікативний, інтерактивний і перцептивний.

Комунікативний аспект спілкування -це обмін між його учасниками різною інформацією: знаннями, думками, почуттями тощо. Головним засобом спілкування у цьому випадку є мовлення - використання мови, значення якої є одночас і носіями знань, і знаряддям пізнавальної діяльності. Тому спілкування - це лише передача інформації, а й її створення. Про це, зокрема, свідчить аналіз висловлювань - суджень, які у зв’язку з діалогічністю спілкування є ланкою своєрідного ланцюга, створюваного суб’єктом, що розмовляє. Вони поєднують у собі власні значення і смисли, а також значення і смисли висловлювань співрозмовника. При цьому висловлювання не втілюється в слові, як слід було б сподіватися, а породжується у ньому. Усе це робить мовне спілкування багаторівневим процесом: він дає змогу партнерам не лише обмінюватись інформацією, а й творити її, виявляючи при цьому зміст не лише своєї свідомості, а й несвідомого (таблиця 8.1).

Таблиця 8.1 - Трактування невербальної поведінки

ПОВЕДІНКА	ТРАКТУВАННЯ	ВИСНОВОК
Руки зчіплені на грудях	Позиція оборони	Переговори не завершувати
Партнер легко стукає по столу	Нетерпіння	Переговори слід закінчити
Молитовно складені Долоні, пальці	Почуття переваги. Співрозмовник вважає, що він хитріший	Можливо, переговори слід перервати
Співрозмовник Потирає очі	Недовіра	Подумати
Легкий нахил голови вбік	Спокій, задоволеність	Переговори можна завершити
Піднімання голови і погляд вверх або нахил голови із зосередженим виглядом	Почекай хвилинку, я подумаю	Контакт перервати
Рух головою та Насуплені брови	Не зрозумів, повторити	Підсилення контакту
Усмішка, можливий легкий нахил голови	Розумію, мені нічого додати	Підтримання контакту
Ритмічне Кивання головою	Ясно, зрозумів, що тобі потрібно	Підтримання контакту
Довгий, нерухомий Погляд в очі Співрозмовнику	Бажання підпорядкувати співрозмовника собі	Діяти залежно від обставин
Погляд убік	Зневага	Ухилення від контакту
Погляд на підлогу	Побоювання і бажання уникнути спілкування	Ухилення від контакту

 

Мовлення буває усне або письмове, що впливаєна характер спілкування. Так, на відміну від усного, письмове висловлювання значноюміроюрегламентується граматичними і стилістичними нормами, що обмежує спектр виявів емоційних станів суб’єктів мовлення. Однак завдяки пись­му долаються просторово-часові обмеження, підсилюється змістовність спілкування. Письмове спілкування не втрачає діалогічності й загалом відбиває особливості реального спілкування людей. І письмове, і усне спілкування керуються нейрофізіологічними процесами кодування і декодування висловлювань.

Істотну роль у спілкуванні відіграють також немовні (невербальні, від лат. verbalis - словесний) засоби: жести, міміка, пантоміміка,манера триматися, зовнішній вигляд (одяг, зачіска), темп мовлення, інтонування, паузи тощо. Важливий і “контакт очима”, який дає можливість зрозуміти смисл повідомлення, що його передають емоції співрозмовника. Крім того, невербальні засоби є джерелом зворотного зв’язку у спілкуванні-необхідної умови його нормального функціонування. Принаймні, введення у процес сприймання партнерами один одного штучних перешкод спотворює спілкування. Комунікативний аспект спілкування передбачає вміння співрозмовників не тільки слухати один одного, але й чути.

У романі Л. М. Толстого “Анна Кареніна” є приклад унікального взаєморозуміння людей. Позначаючи великими літерами слова досить складних фраз, герої роману не лише з’ясували свої стосунки, а вивели їх на новий рівень (дослідники твердять, що письменник описав реальну ситуацію свого освідчення майбутній дружині). Тут, очевидно, збіглися значення і смисли ситуації, яку спільно переживали обидва герої. Нерідко на заваді успішного спілкування стають смислові бар’єри. Вони виникають тоді, коли зміст повідомлення не відповідає системі смислів одного з партнерів. Тому, не володіючи значеннями (у наведеному прикладі - літер), можна не збагнути смисл, який вони несуть і, отже,не зрозуміти того, хто ці значення вживає.

Смислові бар’єри долаються за рахунок форми повідомлення або ж оптимальної стратегії спілкування, якаґрунтується на використанні спеціальних прийомів удосконалення взаємин із людьми. Нерідко смислові бар’єри мають вигляд “фільтру довіри і недовіри”, дію якого демонструє аналіз суспільної свідомості. У цьому випадку істинна інформація може не сприйматись, а неістинна - сприйматись. Такі фільтри поширені також в актах реального спілкування.

Інтерактивний аспект спілкування (від лат. inter - поміж)характеризує організацію взаємодії між його суб’єктами. Спілкування у такому випадку може бути кооперацією або ж конкуренцією. Хоча конкуренція сприяє ефективності спільної діяльності, особливо спочатку, часто її супроводжують конфлікти, які негативно позначаються на діяльності. Психологирозробили низку програм, спрямованих на подолання конфліктів і використання їх як джерела конструктивної активності. Найоптимальнішою щодо цього є кооперація, оскільки вона передбачає взаємодопомогу, співробітництво, узгодження зусиль. Це залежить від різних чинників, серед яких на перший план виступають рівні і стилі спілкування.

Рівень спілкування залежить від характеру відношень, що склалися між суб’єктами спілкування. Виділяють три такі рівні: соціальний, діловий і духовний. Соціальний рівень характеризує спілкування, в процесі якого суб’єкти ставляться один до одного згідно з соціальними нормами.Діловий рівень виникає із спільної діяльності і характеризується насамперед змістом конкретної ситуації спілкування. Духовний рівень - взаємодія, засобами якої є не лише значення, а й смисли. Це співпереживання і взаємопроникнення суб’єктів спілкування у внутрішній світ один одного, це, власне, спілкування особистостей.

Виділяють ще такі рівні спілкування, як о фіційний (формальний) та неофіційний (неформальний). Перший регламентується функціями, які виконують його учасники у процесі спільної діяльності. Другий обслуговує зовні нерегламентовані - міжособистісні стосунки між людьми.

Стилі спілкування — характерні способи встановлення і розвитку контактів. Найвиразнішими серед них є: демократичний, авторитарний і суперечливий (ліберальний).

Демократичний стиль будується на мовних і немовних засобах, які викликають у співрозмовника позитивне ставлення до змісту повідомлення.Він ґрунтується на гуманному ставленні до людини, супроводжується високою оцінкою партнера, орієнтацією на його сильні сторони. Це складна тактика спілкування, яка далеко не завжди дає швидкий позитивний ефект. Це, швидше, мистецтво переходу від ділового до духовного рівня спілкування. Для оволодіння цим мистецтвом потрібне виховання, а то й психологічна допомога.

Авторитарному (від фр. autoritaire - владний) стилю, поширеному в недемократичному суспільстві, властиве вибіркове і здебільшого негативне ставлення до партнера, людини взагалі. Він будується на усередненні її індивідуально-психологічних особливостей, урахуванні вразливих місць, використанні засобів, що нав’язують певну точку зору. Власне,цеспілкування за зразком суб’єктно-об’єктних стосунків, коли партнера розглядають лише як засіб досягнення власної мети.

Суперечливий стиль - нестійка тактика спілкування, яка припускає елементи різних стилів. Це залежить не стільки від мети і змісту спілкування, скільки від стану суб’єкта.

Дослідження довели, що демократичний стиль спілкування є сприятливим як для офіційного, так і неофіційного спілкування. Проте він потребує більших зусиль від суб’єктів спілкування, що вельми важливо в системі стосунків “керівник-підлеглий”. Керівник, що оволодів культурою спілкування, знає про переваги демократичного стилю і вміло ними користується.

Інтерактивний аспект спілкування характеризують ролі і рольовіочікування. Наприклад, учитель демонструє учням певний стиль спілкування, що випливає з соціального значення його професії та функцій, які вінзобов’язаний виконувати. Учень очікує від нього саме такої рольової поведінки, орієнтуючись на те, як “повинен” і як “не повинен” поводитися вчитель. Рольова поведінка нерідко створює особливі рольові бар’єри, що перешкоджають встановленню довірливих стосунків між людьми. Вдаючись до рольової поведінки, людина демонструє своє ідеальне “ Я”, відкриваючи при цьому партнерам можливість відтворювати її “Я” реальне.

Взаємодіючи, люди використовують різноманітні способи впливу на партнерів. Найпоширенішими з них є: зараження, навіювання, переконання, наслідування.

Зараження - передача суб’єктом свого емоційного стану партнерам. Це давній механізм взаємодії людей, який виявляє себе під час ритуалів,танців членів первісної общини, релігійного екстазу, паніки тощо. Навіювання характеризується вибірковим впливом, бо спрямоване на конкретну особу і розраховане на некритичне сприйняття нею інформації. Переконання - вплив на партнера шляхом спеціального добору фактів, доказів, аргументів. Воно пов’язане з подоланням пізнавальних бар’єрів, викликаних попереднім досвідомсуб’єкта. Людинане прийматиме цих аргументів, якщо вони суперечать її знанням,уявленням тощо. Тоді, як результатом навіювання є віра в істинність отримуваної інформації, результатом переконання виступає довіра до неї, розуміння її обґрунтованості. Наслідування - повторення людиною зразків поведінки, що їх демонструють довколишні. Найяскравіше це виявляється у дитячому віці. Прикладом наслідування для дорослих може бути дотримання ними моди- форми рольової поведінки у вигляді певних акцентів у мовленні, одязі, поставі, міміці, жестах.

Перцептивний (від лат. perceptio - сприймання) аспект спілкування характеризує особливості сприймання і взаєморозуміння партне­рами один одного. Спілкуючись, кожний будує образ партнера, послуговуючись такими засобами, як ідентифікація і рефлексія.

Ідентифікація (відлат. identificare - ототожнення) - уподібнення себе іншому,спроба поставити себена його місце, проникнути в систему його смислів. Цей засіб виникаєв процесі неусвідомлюваного наслідування дитиною дорослого, проте надалі він набуває форми особливої внутрішньої дії. Ідентифікація тісно пов’язана з емпатією- здатністю проникатися емоційними станами іншої людини шляхом співпереживання. Якщо ідентифікація - раціональний (від лат. rationalis - розумний) момент побудови образу людини, то емпатія - афективний (відлат. affectus - пристрасть).

Рефлексія (від лат. геflехіо - відображення) у процесах спілкування - це спосіб однієї людини зрозуміти іншу, виходячи з уявлень про себе. Причому цей процес має зворотний вплив: що глибше вона розбирається в інших,то повніше й об’єктивніше оцінює себе. Ця залежність посилюється за умови спільної діяльності. Коли ж люди малознайомі, образ частобудується на підставі зовнішніх, до того ж малоінформативних ознак.

На процес такої побудови впливають психологічні ефекти: каузальна атрибуція, настановлення, ефект ореолу, стереотипізація, атракція.

Каузальна (лат. causalis, від causa - причина) атрибуція (лат. attributio - приписування)-приписування іншому непритаманних йому рис. Найчастіше це буваєза дефіциту інформації,який змушує орієнтуватися на уявлення про «гарну» або “погану” людину. Наприклад, особі, що не сподобалася, приписують проступки, а тій, що сподобалась, - вчинки. Себе суб’єкт сприйманнясхильний оцінювати за контрастом із “поганим” партнером. В умовах спільної діяльностіце явище маєвигляд тенденції переоцінювати позитивне або негативне в людині.Каузальна атрибуція виявляєтьсятакож при поясненніякихось життєвих подій. Зокрема, встановлено, що учасники подій нерідко вбачаютьїх причини у зовнішніх обставинах,аспостерігачі - у дійових особах. Проте і перші, і другі часто оцінюють поведінку своєрідно, що показав такий експеримент. Досліджуваним пропонували проаналізувати дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої,через очевиднупровину водія, постраждав пішохід. Якщо їм повідомляли про легкепоранення, завдання розв’язувалося правильно, якщо ішлосяпро тяжкі наслідки, то провина перекладалася на жертву.

Приписуючи, люди можуть виходити з уявлення, що особи з масивним підборіддям - вольові, з великим лобом - розумні, вузькими губами - хитрі, огрядні - добродушні, низькі - владні. Є також тенденція сприймати людей, що носять окуляри, розумними, старанними, які заслуговують на довіру; в літніх огрядних чоловіках вбачати надійних, упевнених у собі людей; у красивих - щирих, щасливих, урівноважених, енергійних, люб’язних, витончених, духовно багатих. Людину у військовій формі найчастіше оцінюють як дисципліновану, акуратну, наполегливу, у цивільному -якрозкуту, вільну у виявленні почуттів.

Настановлення - попередньосформованаготовність сприймати іншого під певним кутомзору. Так,настановлення на сприймання «запеклогозлочинця»істотновпливає на оцінкузовнішності людини, фотографія якої демонструється.Подібне настановлення подекуди взагалівводить в оману. Наприклад,коли досліджуваним довелося “ дискутувати”з людиною,якавзагаліне чулаїхніхреплік, то лише 25 % запідозрили щось неладне.

Дією настановлення можна пояснити й ефект ореолу (фр. aureole - світіння, від лат. aureolus - золотий), що полягає в сприйманні партнера крізь призму прикрашених відомостей про нього. З нею ж пов’язаний також ефект стереотипізації (від гр. твердий слід, відбиток) - привнесення в образ людини рис, якими, звичайно, наділяють представників певної професійної чи національної групи. Наприклад, рисами бухгалтера вважають надмірну економність, педантизм, учителя - повчальність, суворе дотримання норм моралі. Англійців вважають церемонними, німців - ощадливими, американців -практичними, росіян - неорганізованими.

Напевно, основою цих явищ є узагальнення якихось реальних особливостей певної групи людей.Однак перенесення його на всіх без винятку-представників тієї чи тієї групи створює перцептивні бар’єри: перешкоджає розумінню людьми один одного. Тим часом ефективність багатьох видів професійної діяльності (особливо тих, що належать до системи “людина-людина”) залежить від того, наскільки адекватно люди сприймають один одного. Підвищенню рівня такої ефективності сприяє соціально-психологічний тренінг, а також розвиток умінь “читати” людинузаїїзовнішнім виглядом.

Атракція (від лат. attractio - притягування) - привабливість одного партнера по спілкуванню для іншого. Формами атракції є: симпатія, дружба, кохання.

Симпатія - більш-менш стійке емоційно-позитивне ставлення людини до тих, хто відповідає її «еталону привабливості». Сюди входить певне уявлення про зовнішність, манеру триматися, говорити тощо. На перших етапах спілкування переважають фізичні складові цього еталону (симпатичними здаються красивіші люди). Додаткові знання про людину вносять корективи: симпатія або зникає, або переходить у свою протилежність - антипатію. Посилюють симпатію такі властивості іншого, як привітність, доброзичливість, уважність, освіченість тощо. При цьому має місце прагненнядо вибору «рівного собі». Тому людямсимпатичні ті, які поділяють їхні погляди на світ. Важливу роль тут відіграє рефлексія: суб’єкти з низькою самооцінкою симпатизують тим, хто сприяє поліпшенню їхнього ставлення до самого себе.

Як показали дослідження, неабияке значення для виникнення симпатії мають умови знайомства. Відповідно до завдань експерименту одна й та сама дівчина зупиняла чоловіків на серединах двох мостів, і, назвавшись соціологом, просила дати відповідь на деякі запитання. Перший міст був стаціонарний, другий - висячий і переходити його було дещо ризиковано. Завершуючи інтерв’ю, дівчина давала номер свого телефону, а щоб розрізняти досліджуваних,на кожному мосту вона називалася по-іншому. Виявилось, що досліджувані, які познайомилися з дівчиною у незвичній ситуації, телефонували значно частіше. Специфічними формами атракції є дружба та кохання.

Питання і завдання для самоконтролю

1. Яка роль спілкування в життєдіяльності людини?

2. Які функції виконує спілкування?

3. Наведіть приклад виховного спілкування.

4. Які невербальні сигнали свідчать про небажання підтримувати контакт?

5. Наведіть приклад дії смислового бар¢єру. Які ще бар¢єри успішного спілкування вам відомі?

6. Які існують рівні спілкування?

7. Як будується образ партнера по спілкуванню?

Теми рефератів

1. Спілкування і діяльність.

2. Конфлікт у взаєминах і шляхи його подолання.

3. Спілкування як сприймання і розуміння людини людиною.

4. Проблеми педагогічного спілкування.

5. Психологічні аспекти різних видів кохання.

Література для самоосвіти

1. Андреева Г.М. Социальная психология. - М.: Аспект-Пресс, 1997.

2. Войскунский А. Я говорю, мы говорим…. Очерки о человеческом общении. – М.: Знание, 1990.

3. Майерс Д. Социальная психология: Учеб. пособие: Пер. с англ. – СПб.: М.: Х.: Минап: Питер, 1997. – 686 с.

4. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.: Вища школа, 2000. - 479 с.

5. Немов Р.С. Психология: Учебник: В 3 кн. - 3-е изд. – М.: ВЛАДОС, 1997.

6. Обозов Н.Н. Психология внушения и конформности. - СПб., 1997.

7. Психология и этика делового общения: Учебник для вузов / В.Ю. Дорошенко, Л.И. Зотова, В.Н. Лавриненко и др.; Под ред. В.Н. Лавриненко. - 2-е изд. перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ, 1997. - 279 с.

8. Фолкэн Уак Т. Психология – это просто. – М.: Агенство “Фаир”, 1997. - 208 с.

9. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи: Навчальний посібник для магістрантів і аспірантів. – К.: ТОВ «Філ-студія», 2006. – 320 с.

10. Практическая психология для менеджеров / Под ред. М.К. Тутушкина. – М.: Информационно-издательский дом “Филинь”, 1996. – 368 с.

11. Психология и этика делового общения: Учеб. для вузов / В.Ю. Дорошенко, Л.И. Зотова, В.Н. Лавриненко и др.; Под ред. В.Н. Лавриненко. – 2-е изд. перераб. и доп. – М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1997. – 279 с.

12. Серьожникова Р.К., Пархоменко Н.Д., Яковецька Л.С. Основи психології і педагогіки: Навч. посібник. – К.: Центр навч. літератури, 2003. – 243 с.

13. Щецин Г.В. Визуальная психодиагностика: Познание людей по их внешности и поведению: Монографія. – К.: МАУП, 1995. - 672 с.

 

Лекція 9

ПСИХОЛОГІЯ КОНФЛІКТУ

 

Кожній людині властиво помилятися,

але жодному, окрім дурня, не властиво

наполягати на помилці.

(Ціцерон)

План

1. Конфлікт та основні його складові.

2. Динаміка виникнення і розвитку конфлікту.

3. Типологія конфліктів.

4. Причини міжособистісних конфліктів.

5. Стратегії поведінки у конфліктній ситуації.

 

1. Конфлікт та основні його складові

Конфлікт − це зіткнення протилежних інтересів (цілей, позицій, думок, поглядів тощо) на основі суперництва; це відсутність взаєморозуміння стосовно різних питань, пов`язане з гострими емоційними переживаннями.

У нашому житті конфлікти наявніпостійно. Більшість не допускає навіть думки про те, що з конфлікту може вийти щось хороше. Насправді ж конфлікти мають як негативні, так і позитивні наслідки. Отже, що є конфлікт − благо чи зло? Частина психологів стверджують, що конфлікт є благо, тому що він:

• допомагає виявити проблему і різні погляди на неї, різні підходи до вирішення проблем;

• сприяє підвищенню ефективності діяльності;

• інколи може згуртувати колектив проти зовнішнього тиску.

Прихильники іншої точки зору стверджують, що конфлікт є зло, тому що він:

• призводить до погіршення соціально-психологічного клімату;

• спричиняє знервованість людей, викликає стреси;

• відвертає увагу від виконання безпосередніх службових обов`язків.

При усіх позитивних і негативних наслідках конфліктів вони неминучі, більше того, часто необхідні. Інколи без них проблема в родині, студентській групі або організації так і не вирішується.

Негативний емоційний стан людини може бути прихованим від партнера і оточуючих − тоді конфлікт вважається прихованим. Якщо емоції відкрито і бурхливо проявляються − конфлікт вважається відкритим і легко переходить у деструктивну (некеровану) поведінку за механізмом “ланцюгової реакції“.