Взаємозв’язок розвитку, виховання та навчання

Маючи певні потенційні можливості розвитку, дитина формується під впливом середовища, виховання, виявляючи активність у самореалізації. Особливого значення у формуванні особистості надається процесу виховання:

1) це процес, у якому чітко визначено мету, завдання, конкретні методи їх реалізації;

2) виховання дозволяє педагогічно цілеспрямовано організовувати різноманітні види діяльності (навчально-пізнавальну, трудову, ігрову, суспільну тощо) і спілкування людини, що забезпечує всебічний розвиток особистості. При цьому сучасна педагогіка спирається на теорію Л.С.Виготського про два рівні розвитку дітей:

а) рівень актуального розвитку, котрий відбиває ті особливості, які вже склалися;

б) зону найближчого розвитку, яка відбиває можливості досягнень в умовах співробітництва з дорослими.

З двома зонами розвитку пов’язане питання про співвідношення навчання й розвитку. Те, що опанувала дитина – це її вчорашній день, пройдений етап. Навчання й виховання, що спираються на цикл розвитку, який уже закінчився, не можуть розраховувати на особливі успіхи, бо вони не ведуть дитину вперед, і, ясна річ, не можуть задовольнити її функціональну потребу в розвитку. Інтенсивний розвиток відбувається тільки тоді, коли навчання випереджає актуальний рівень і надає руху силам, що знаходяться в зоні найближчого розвитку. Л.С.Виготський наголошує, що навчання й розвиток не збігаються безпосередньо, а являють собою два процеси, що перебувають у надзвичайно складних взаєминах. Навчаннятільки тоді відбувається успішно, коли воно випереджає розвиток, тільки за таких умов воно пробуджує й викликає до життя цілий ряд функцій, що перебувають у стані визрівання, і що знаходяться узоні найближчого розвитку. Навчання є більш плідним тільки тоді, коли воно змінюється у межах періоду, що визначається зоною найближчого розвитку.

3) виховання створює умови для стимулювання активності особистості в діяльності і спілкуванні. Особистість не пасивно сприймає спрямовані на неї впливи, а сама активно діє, вступає у відношення з іншими людьми. Виходячи з потреб і інтересів, які сформувалися, сама впливає на оточуючу мікросферу. Активність як риса особистості, якісна її характеристика визначається і зовнішнім впливом (середовищем, вихованням), але в процесі життєвої практики в індивіда формується внутрішня позиція, складається вибіркове ставлення до різних зовнішніх умов і впливів, що визначає розвиток особистості. Виховання значним чином впливає на взаємодію особистості і середовища, бо середовище – це те оточення, яке людина сприймає, на яке реагує, з яким вступає в контакт. Виховання здатне змінити ставлення індивіда до оточуючого середовища, людей, речей, умов життя і діяльності.

4) у процесі виховання нейтралізуються негативні умови (школи, друзів, сім’ї тощо), що впливають на розвиток особистості.

Отже, становленню особистості сприяє виховна система – комплекс, який включає в себе: виховні цілі; людей, що їх реалізують у процесі цілеспрямованої діяльності; стосунки, що виникають між її учасниками; освоєне середовище і управлінську діяльність, яка забезпечує життєздатність. Виховна система забезпечує розвиток особистості.

Розвиток і формування особистості – результат взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів. Виховання відіграє вирішальну роль у розвитку особистості тільки за умови, якщо воно позитивно впливає на внутрішнє стимулювання її активності в роботі над собою.

Єдність і взаємопроникнення зовнішнього та внутрішнього, де виникає боротьба протилежностей, розгортання цих протилежностей є рушійними силами процесу розвитку.

У процесі розвитку особистості суперечності виникають спочаткуяк зовнішні суперечності організму й середовища, а потім стають внутрішніми.

Однією з головних внутрішніх суперечностей особистості є розходження між виникаючими в неї новими потребами, запитами, прагненнями і досягнутим рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення. Часто виникають суперечності між новою ситуацією і попереднім досвідом, між досягнутими рівнем розвитку й способом життя.

Розглядаючи питання розвитку і виховання особистості, не можна обійти проблему акселерації. Акселерація – прискорений індивідуальний розвиток, за якого середньофізичні та психофізіологічні константи дитини або підлітка випереджають оптимальні. Існують різні теорії виникнення явища акселерації.

Геліогенна теорія: вплив сонячного випромінювання на дітей, які останнім часом стали більше перебувати на сонці, завдяки чому стимулюється їхній розвиток. Проте явище акселерації спостерігається і в північних районах, хоча там діти перебувають на сонці значно менше часу.

Теорія гетерозії: стрімкі соціальні зміни, що спричиняють руйнування соціальних, релігійних, національних і кастових кордонів, зумовлюють укладання міжнаціональних шлюбів і як наслідок – акселерацію.

Теорія урбанізації: розвиток міст і переселення до них сільського населення прискорюють статевий розвиток, інтелектуалізацію, а це, у свою чергу, – ріст і визрівання організму.

Нітритивнатеорія: розглядає акселерацію як результат поліпшення, вітамінізації харчування.

Теорія опромінювання: виходить з того, що поширення рентгенівських пристроїв, атомна енергетика, випробування ядерної зброї на полігонах створюють фони випромінювання у дозах, які стимулюють поділ клітин.

Протилежний процесу акселерації – процес ретрадацїі – фізичне й інтелектуальне відставання дитини в розвитку. Його причина – алкоголізм батьків, народження дітей у більш пізньому віці, спадкова хвороба одного з батьків. На думку вчених, темпи акселерації уповільнилися в усьому світі незалежно від рівня життя. Вони пояснюють це тим, що людство розвивається по спіралі. Щоправда, в Україні та багатьох інших країнах цей період збігся з економічними негараздами, через що різко збільшилася кількість сімей так званого соціального ризику, в яких діти хронічно недоїдають і відстають у розвитку.

Середовище, в якому мешкає дитина суперечливе. У ньому є фактори, що сприяють, протидіють та нейтрально впливають на процес розвитку дитини. В наші часи актуальним є захист дитини від негативного впливу: фізичного, сексуального, психічного насильства, експлуатації, поганого харчування, поганих умов життя, поганих шкіл та учителів, поганої медицини.

Інтереси дітей захищають правові документи: Конвенція ООН про права дитини; Закон України “Про освіту”; Програма “Діти України”