Емоційно-вольова сфера людини. ливість, яка виявляється у схильності людини до частого та інтен­сивного переживання тривоги, називають тривожністю

 

ливість, яка виявляється у схильності людини до частого та інтен­сивного переживання тривоги, називають тривожністю.

Апатія (від гр. apatheia — нечутливість) є емоційним станом, при якому виявляється байдужість, відсутність інтересу до навко­лишнього, її може викликати втома, розлади здоров'я, важкі переживання, а також певні соціально-психологічні чинники (роз­чарування в житті, втрата ідеалу тощо).

Фрустрація (від лат. frustratio — марне сподівання, невдача, обман) — це психічний стан зростаючого незадоволення, що вини­кає в конфліктних ситуаціях, які перешкоджають досягненню ме­ти чи задоволенню потреб і бажань, загрожують людині або її пре­стижу, людській гідності. її необхідними ознаками є, з одного боку, наявність сильної мотивації досягти ціль або задовольнити потре­бу; з іншого, перешкоди, які не дають можливості це зробити. Бар'єри, які перешкоджають людині досягти цілі і викликають фрустрацію, можуть бути фізичні (наприклад, в'язниця), біоло­гічні (наприклад, старіння), психологічні (наприклад, інтелекту­альна необізнаність), соціальні (наприклад, норми поведінки).

Фрустрація виникає тоді, коли ступінь незадоволення ситу­ацією вищий, від того, що людина може пережити. Фрустрація ба­зових фізіологічних і психологічних потреб (наприклад, у безпеці, повазі) має патогенний характер; фрустрація вищих потреб (наприклад, компетентності, самореалізації) не викликає психоло­гічних порушень.

У результаті фрустрації виникає дезорганізація свідомості і діяльності. Стан фрустрації може спричинити такі реакції: аг­ресію, депресію, стереотипну поведінку, регресію або переоцінку цілей і бажань. Агресія (від лат. aggredior — нападаю) являє собою деструктивну поведінку людини з прагненням заподіяти іншому травму. Агресія може бути спрямована на інших людей (фізична і вербальна агресія) і на себе (автоагресія). В агресивному стані осо­ба може повністю втрачати самоконтроль. Такий стан типовий для нестриманої людини, але може виявитися і в стриманої людини після низки фрустрацій. Тоді вона виступає як ситуативна і корот­кочасна реакція і не визначає глибинної сутності людини. Поведінка людини у стані агресії значною мірою залежить від її характерологічних рис і виховання.

Агресія часто породжує насильство. Насильство може бути фізичним (побої, застосування зброї, небажані доторки), емоційним (приниження почуття власної гідності, словесні образи, грубість), економічним (позбавлення власних грошей, примушен­ня до роботи або заборона працювати), сексуальним (примушення до інтимних стосунків, сексуальні натяки або жарти), психо­логічним (ізоляція, залякування, маніпулювання, погрози, звину­вачення в безумстві). При ізоляції відбувається постійний кон­троль за тим, що людина робить, з ким дружить, зустрічається, го­ворить, заборона спілкуватися з близькими людьми. Залякувати можна жестами, діями, знищенням предметів побуту. При маніпу­люванні людині навіюють почуття провини перед іншими. Погро­жувати можна самогубством, тим, що людину залишуть саму тощо. Протилежним до агресії є стан депресії. Депресія (від лат. depressio — пригнічення, придушення) — це почуття пригніченості, песимізму, занепаду духовних сил. У такому випадку спостері­гається загальмованість рухів, мови, зниження активності, ініціативи, порушення сну, апетиту. Іноді у такому стані з'явля­ються немотивовані страхи. Депресія може бути спричинена фізичною втратою (наприклад, смертю близької людини), втра­тою самоповаги, дружніх чи любовних стосунків тощо. Особливо важкий її перебіг у підлітків і юнаків.

Стереотипна поведінка виявляється у повторенні фіксованої поведінки; регресія — у поверненні до зразків поведінки, які були притаманні у більш ранньому віці або у примітивізації поведінки, зниженні її конструктивності і якості.

Нарешті, у стані фрустрації людина може переоцінити свої цілі і бажання, таким чином знизивши мотивацію. Після цього об'єкт пе­рестає бути настільки привабливим, щоби викликати фрустрацію. Наприкінці XX ст. значний інтерес фахівців привернув такий феномен, як емоційне вигорання. Емоційне вигорання — це емоційний стан людини, яка інтенсивно і тісно спілкується з інши­ми в емоційно насиченій атмосфері при виконанні професійних обов'язків. Він характеризується знесиленням і відчуттям власної безкорисності. Вигорання включає три компоненти: емоційне і/або фізичне виснаження, деперсоналізацію, зниження робочої продуктивності. Цей стан часто виникає у людей з великим ста-

Розділ V

Емоційно-вольова сфера людини

 

жем роботи: вчителів, лікарів, юристів, міліціонерів, тренерів, робітників сфери обслуговування, священиків. Особливими якос­тями, які сприяють вигоранню, є емпатія, гуманність, м'якість, інтровертованість, фанатичність.

Здатність людини увійти в емоційний стан іншої людини, співпереживаючи і співчуваючи їй, називають емпатією (від гр. empatheia — співпереживання). При співпереживанні людина переживає ті ж самі емоційні стани, які відчуває інший на основі ототожнення; при співчутті людина переживає з приводу почуттів іншої людини. Знаходитися в стані емпатії означає сприймати внутрішній світ іншого так само, як це сприймає ця інша людина зі збереженням емоційних і смислових відтінків. Людина ніби стає цією іншою, однак обов'язково має залишатися відтінок «ніби-то». Це означає, що в людини зберігається здатність у будь-який момент повернутися у власний світ переживань. Емпатія легше дається у випадку подібності поведінкових і емоційних реакцій суб'ктів, а також у високотривожних індивідів.

17.5. Стрес та шляхи його подолання

В останні десятиліття усе небезпечнішим для людини стає такий емоційний стан, як стрес. Стрес (від англ. stress — тиск, на­пруження) — це сукупність адаптаційно-захисних неспеци­фічних реакцій організму на будь-який вплив, який являє собою загрозу для організму. Таке розуміння стресу запровадив канадсь­кий фізіолог Г. Сел'е у 1936 р. Він писав, що стресу не слід бояти­ся, його не буває тільки у мертвих. Стресом, писав учений, потрібно керувати, і тоді ви відчуєте аромат і смак життя. Жити без певного рівня стресу шкідливо: якщо людина не переборює труднощі, вона стає слабкою. Г. Сел'є стверджував, що навіть у стані повної розслабленості спляча людина зазнає певного стресу. Повна свобода від стресу означає смерть.

У сучасній психології стрес розуміють як емоційний стан психічного напруження, який виникає в людини у процесі її діяльності у найбільш складних і важких умовах як у повсякден­ному житті, так і при особливих обставинах.

Ознаками стресового стану є легка емоційна збудливість, не­можливість зосередитись, часті помилки в роботі, погіршення

пам'яті, відчуття постійної втоми (навіть після тривалого сну), прискорене мовлення (людина говорить так, ніби боїться кудись не встигнути), провали в мисленні (прості питання викликають затруднения), відсутність задоволення від роботи, втрата почуття гумору, узалежнення від тютюну, алкоголю, комп'ютера тощо, відчуття голоду (часті бажання перекусити, бо їжа дає змогу на декілька хвилин розслабитися) або відсутність апетиту і втрата смаку до їжі, незавершення роботи (людина одночасно починає багато різних справ і не доводить жодної до кінця), соматичні за­хворювання (біль у шлунку, часті сечовипускання, сильні головні болі, неможливість глибоко зітхнути тощо), нетерпіння, підвище­на нервовість, перепади настрою, стан спустошення, втрата само­контролю.

Є такі різновиди стресу: фізіологічний (біологічний), психо­логічний та соціальний. Фізіологічний стрес реалізується через однотипні нервові і психічні процеси. Його стресорами, тобто не­сприятливими факторами середовища, які викликають цей стрес, можуть бути різноманітні негативні впливи зовнішнього середо­вища, наприклад, шум, забруднення, спека, холод тощо; наванта­ження підвищеної інтенсивності, наприклад, фізичні вправи, трав­ми, біль тощо.

При фізіологічному стресі людина проходить три фази присто­сування: тривоги, стабілізації та виснаження. На фазі тривоги людина працює з великим напруженням, в неї слабшає самоконт­роль, зникає психологічний контакт у спілкуванні, з'являється відчуження в стосунках. Вона навіть може втратити вагу. Напри­кінці цієї фази підвищується працездатність і стійкість по відно­шенню до стресора. На фазі стабілізації, або резистентності (від лат. resistens — протидіючий), людина опановує себе і певною мірою адаптується до нових умов. Фізіологічні показники стабілізуються і закріплюються на новому рівні; тривога зникає, вага тіла повертається до норми. На цій стадії стрес є конструктив­ним і може підвищити успішність діяльності людини. Якщо ж стресори продовжують впливати і надалі, набута адаптація втра­чається і настає фаза виснаження — в людини різко знижується працездатність і рівень адаптованості до середовища, вона відчу­ває спустошення. В неї виникає дистрес — повна дезорганізація

Розділ V

Емоційно-вольова сфера людини

 

діяльності, втрата самоконтролю. Залишаються лише твердо за­своєні вміння і навички. Людина може не пам'ятати, що робила чи говорила у такому стані.

Тривалість цих фаз дуже індивідуальна: від кількох хвилин і го­дин до кількох днів і тижнів. Поводження людини під час фізіологічного стресу засвоюється у дитинстві, і цей сценарій «запускається» майже автоматично у дорослому віці.

Психологічний стрес, на відміну від фізіологічного, вира­жається дуже різноманітними реакціями: страх, гнів, депресія то­що. Психологічний стрес може бути інформаційним та емоціо­нальним. Перший пов'язаний з пізнавальною сферою людини, другий — з емоційною. Стресорами інформаційного стресу мо­жуть бути несподівані та несприятливі впливи: розумове переван­таження, надмірний обсяг інформації, складні ситуації, у яких слід швидко приймати рішення; емоційного — сильні переживання, наприклад, хвороба чи смерть близької людини, приниження, ре­альні чи уявні загроза, страх, горе. Найруйнівнішими стресорами є постійні негативні емоції і почуття, інформаційний дефіцит, ситу­ація невизначеності, невміння знайти вихід з критичної ситуації, внутрішній дискомфорт, наприклад, внутрішній конфлікт, особис­та чи сімейна криза, почуття провини.

Соціальний стрес так само, як і психологічний, виражається дуже різноманітними шляхами. Його стресорами можуть бути по­всякденні труднощі, наприклад, відсутність необхідних зручнос­тей, дрібні сварки, напружена психологічна атмосфера, труднощі і конфлікти у професійній діяльності, втрата роботи, відсутність соціальних зв'язків (наприклад, ізоляція), порушення відносин, незадовільне матеріальне забезпечення, переломні етапи життя (наприклад, розлучення, народження дітей, перехід на нову робо­ту, вихід на пенсію), брак часу, безробіття, соціальна незахи­щеність. Усе більш поширеною стає думка про те, що причиною со­ціального стресу є швидше неперервні дрібні неприємності, аніж рідкі і сильні.

Останнім часом учені до пояснення стресу залучають ще й істо­ричні фактори. З кінця XIX ст. темп життя людини помітно прискорився. Окрім того, завдяки науково-технічній революції людина могла вберегтися від небезпеки, яка традиційно загрожу-

вала людству впродовж попередньої його історії і до яких людина більш-менш була пристосована. Адаптація людини до довкілля пе­рестала залежати від зросту і фізичної сили. Проте виникли загро­зи, стосовно яких вона не мала генетичної програми захисту. Відтепер людину почали травмувати не сили природи, а слово та ставлення інших людей. Емоції, що століттями виплескувалися, у ХХ-ХХІ ст. почали прудушувати, оскільки у наш час цінується розважливість та емоційна стриманість. У результаті людина відчуває перевантаження не стільки від фізичних зусиль, скільки від психологічного та соціального дискомфорту. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я кількість захворювань через негативні дії стресів за останні 60 років зросла у 25 разів.

Стрес може по-різному діяти на людину. Він може сприяти мобілізації, підвищуючи її адаптаційні можливості в умовах дис­комфорту і небезпеки (конструктивний стрес). Але він може й різко знизити ефективність її роботи і якість життя (деструктивний стрес). Який з цих двох різновидів стресу ми переживаємо, зале­жить від сили й тривалості стресору; від порогу чутливості до стре­су, тобто того індивідуального рівня напруженості, до досягнення якого ефективність діяльності підвищується, а після якого різко знижується. Кожна людина має свій поріг чутливості до стресу. Він може змінюватися і ним можна керувати. Вирішальне значення у стресі набуває оцінка ситуації, власних можливостей та стресора з боку людини. Залежно від цієї оцінки людина може переживати більший або менший стрес. Так, одна й та сама ситуація може вик­ликати стрес, якщо виявиться несподіваною, і адекватну емоційну реакцію, якщо людина очікує повідомлення. Отже, стресам можна протидіяти, змінивши своє ставлення до подій та ситуації.

У багатьох випадках стресові реакції є навіть доцільними та адекватними, бо викликають стенічні емоції і тим самим мобілізу­ють ресурси організму і підвищують його готовність до психо­логічних і фізичних перевантажень. Однак, сильні і часті стреси спричинюють неадекватні реакції, які супроводжуються емоцій­ним перезбудженням, дезорганізацією поведінки і порушенням важливих фізіологічних функцій.

Основним критерієм стресостійкості людини є рівень її спро­можності до пристосування у мінливому світі і здатність контро-

Розділ V