Класифікація за провідним аналізатором

Процес сприймання відбувається зазвичай за допомогою низки взаємодіючих аналізаторів, проте один із них завжди відіграє провідну роль. На цій підставі виділяють такі види сприймання: зорове, слухове, дотикове, кінестетичне, нюхове і смакове.

При зоровому сприйманні провідну роль відіграє зоровий аналізатор, проте бере участь також руховий. Аналіз перцептив-них дій ока показав, що можна виділити два види рухів очей: мікрорухи та макрорухи. За допомогою мікрорухів зображення переміщається на сусідні точки сітківки. Вони мають значення для збереження стійкості зображення. Дослідження О. Л. Ярбуса пока­зали, що нерухоме око може зберігати образ предмета лише дуже короткий проміжок часу, після чого зображення зникає, і людина починає бачити «пусте поле». Щоб довести це, до рогівки ока закріпили присоску, на яку встановили петлю, яка світилась. Ця петля пересувалась разом з рухами ока, а в результаті залишалась нерухомою відносно ока, і її зображення завжди потрапляло на одну й ту саму ділянку сітківки. Досліджуваний чітко бачив зобра­ження петлі лише 1-2 с, після чого зображення зникло. Є підстава вважати, що це пов'язано з позамежним збудженням цієї ділянки, що веде до її функціонального відключення.

Макрорухи очей можуть бути стрибкоподібними (саккадични-ми) та плавними (дрейфуючими). Ці рухи дають змогу послідовно виділити найінформативніші ознаки об'єкта, порівняти їх між собою і синтезувати остаточний комплекс ознак, необхідний для розпізнавання предмета.

Моторні компоненти сприймання не задані людині від народ­ження. Вони формуються протягом життя. Про це свідчать дані

про особливості зорового сприймання сліпонародженими чи втра­тившими зір у ранньому дитинстві після того, як їм було поверну­то зір. Спостереження за людиною, яка осліпла у 10-місячному віці і якій було повернуто зір у п'ятдесят один рік, показали, що після операції, коли пов'язка була знята з очей хворого, він бачив лише розмиті контури. Для нього ще певний час після операції не існувало предметного світу: навіть через рік хворий не міг розрізнити складні предмети, і вони далі сприймались за допомо­гою дотику. Особливого значення зорове сприймання набуває під час сприймання простору.

Завдяки слуховим сприйманням людина чує не окремі звуки, а мелодію, не окремі фонеми, а слова. Особливе значення має фоне­матичний слух, який остаточно формується у 6-7 років. Почина­ючи з цього віку, дитина повинна по-різному сприймати слова, які відрізняються приголосним (наприклад, кора — гора) чи голосним звуком (наприклад, ліс — лис). Без оволодіння фонемтичною сис­темою мови наш слух залишається неорганізованим і людина не лише не розуміє, але й не чує окремих звуків.

У слуховому сприйманні, крім слухового аналізатора, бере участь також і руховий. Так, під час сприймання мови відбувається проговорення тексту «про себе». Якщо інформація добре знайома чи легка для розуміння, то це проговорення дещо скорочується. Подібне можна сказати і про сприймання мелодії. Особливого зна­чення слухове сприймання набуває під час сприймання часу.

У формуванні образу дотикових сприймань беруть участь ру­ховий аналізатор водночас з кінеститичними і тактильними відчуттями. Аналіз дій руки показав, що можна виділити два кла­си рухів руки, за допомогою яких формується цілісний образ пред­мета (гаптичний образ): мікрорухи пальців амплітудою від 2 до 100 мм, які зупиняються на «критичних», тобто найбільш інфор­мативних точках предмета, в результаті чого виділяються окремі його ознаки; та макрорухи амплітудою понад 100 мм, в результаті яких об'єднуються вже виділені окремі ознаки та перевіряється припущення щодо сприйнятого предмета. В результаті вправ, а та­кож при дотиковому сприйманні знайомих предметів розгорнутий процес обмацування скорочується і достатньо проаналізувати ли­ше одну найінформативнішу ознаку, щоби впізнати предмет.

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

Особливого значення дотикове сприймання набуває під час сприймання простору.

Роль моторних компонентів у процесі зорового, слухового, дотикового та інших видів сприймання дає підставу стверджува­ти, що ми не можемо сприймати, перш ніж не навчились сприймати, бо оволодіння системою перцепивних дій вимагає практики.