Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки

ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД МІКРОЕКОНОМІКИ

Метою цієї теми є дослідження особливостей того об'єкта, що є предметом вивчення мікроекономіки, й отримання відповідей на питання: Що вивчає мікроекономіка? Для чого вивчає? Як вивчає?

Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки

Економічні явища можна досліджувати на різних рівнях (рис. 1.1). Як­що в якості об'єкта дослідження взяти національну економіку, то такий підхід називають макроекономічним. Якщо ж розглядати господарську діяльність окремих економі­чних суб'єктів – людей, підприємств, організацій, то такий підхід називається.

Мікроекономіка – це розділ еко­номічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних одиниць і структур, таких як домашні господарства, підприєм­ства, ринки окремих благ.

Рис. 1.1. Місце курсу «Мікроекономіка» у загальній економічній теорії

Центр питання мікроекономіки – відносні ціни на товари, попит і пропозиція, розподіл ресурсів для досягнення альтернативних цілей, поведінка мікросистем у різних ринкових ситуаціях, рівновага споживача, виробника.

Як самостійна частина економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці XIX – на початку XX століття. Основи мікроекономіки виявляються ще в класичній політичній економіці. Адам Сміт заклав основи функціонального аналізу. Він також вважав, що багатство створюється в процесі виробництва, а розподіл праці, конкуренція, продуктивність праці, ринок підвищують ефектив­ність виробництва. Держава, на думку Сміта, повинна здійснювати лише мінімальний вплив на економіку. Ринок він порівнював з "не­видимою рукою", яка ефективно направляє індивідуальні економі­чні сили.

Засновниками мікроекономіки вважаються вчені Жан Батіст Сей і Томас Мальтус. Теорія трьох факторів виробництва Сея та за­кон спадної доходності Мальтуса досі використовуються в мікроекономіці.

У кінці XIX століття з'явилась ціла плеяда економістів нео­класичного напряму: А. Маршал, К. Менгер, Ф. Візер, Дж. Б. Кларк, Е. Бем-Беверк та інші. Неокласики істотно модифікували теорію цін. Зокрема, ними були введені такі поняття, як попит, пропозиція, ціна рівноваги та інші. Покупець займає у неокласиків важливе мі­сце в ціноутворенні, у класичній же школі акцентувалась увага на головній ролі виробника у процесі ціноутворення. До мікроеконо­міки у цей період активно ввійшли математичні методи, графіки, психологія.

Людині для існування необхідно виробляти життєві блага: продукти харчування, одяг, взуття, житло, транспортні засоби, меб­лі, засоби зв'язку, ліки та ін. Для виробництва благ потрібні еконо­мічні ресурси: сировина, земля, робоча сила, обладнання, примі­щення, підприємницькі здібності. Їх запаси завжди лімітовані, тому обмежені і можливості виробництва всіх благ. Крім того, потреби людини безмежні, вона бажає покращувати своє забезпечення бла­гами без кінця. Ці дві особливості людської поведінки вступають у гостре протиріччя між собою, тому в людей залишається лише один вихід – економити.

У процесі вибору, що нав'язаний суспільству обмеженістю ре­сурсів, люди постають перед необхідністю розв'язання трьох осно­вних проблем, вирішити які допомагає наука мікроекономіка:

– Що виробляти? Тобто виробник завжди вирішує питання, які товари і послуги та в якій кількості виробляти. Для вирішення цього питання в мікроекономіці розроблена теорія споживацького вибору.

– Для кого виробляти? Оскільки життєві блага обмежені, то потрібно вивчати доходи населення та механізм їх розподілу на по­точне та перспективне споживання.

– Коли будуть спожиті ті чи інші блага або ресурси? Необ­хідно зробити вибір: споживати їх зараз чи пізніше? Використаємо наші обмежені природні ресурси самі чи залишимо їх для майбут­ніх поколінь? Екологічна та енергетична кризи роблять дану про­блему однією з найголовніших з погляду збереження цивілізації та виживання людства.

Предмет курсу – поведінка людей і механізм прийняття ними рішень для досягнення мети в умовах обмежених ресурсів.