Процедура підбору та опрацювання літературних джерел

Починаючи роботу з науковою темою, студент має ознайомитися з літературою з наукової проблеми. Основна література на початку роботи рекомендується науковим керівником. Вона допоможе охопити коло тих питань, з якими доведеться працювати. Цієї літератури достатньо лише на початок роботи. В процесі ознайомлення із змістом досліджуваної проблеми буде виникати все більше питань, які недостатньо або зовсім не висвітлені в рекомендованій літературі. Крім того, темпи наукових досліджень зараз настільки великі, що потрібна інформація може бути опублікована за час виконання досліджень на тему наукової роботи. Тому перше, на що варто звернути увагу — це знаходження джерел, що містять необхідні відомості.

У Києві, крім бібліотеки СДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», є ряд бібліотек з великим фондом літератури економічного напряму. Це, перш за все, Національна бібліотека України ім.В.І.Вернадського та Державна науково-технічна бібліотека України. Також є бібліотеки більш вузького профілю при усіх великих наукових організаціях, інститутах Національної Академії наук України, галузевих інститутах. Всі бібліотеки мають міжбібліотечний абонемент для отримання літератури, якої немає в даній бібліотеці.

Традиційним способом упорядкування документальних фондів є бібліотечно-бібліографічні класифікації (ББК). Найбільшого поширення набула Універсальна десяткова класифікація (УДК), яку використовують більш як у 50-ти країнах світу і яка є власністю Міжнародної федерації з документації. УДК є міжнародною універсальною системою, що дає змогу докладно представити зміст документальних фондів і забезпечити оперативний пошук інформації. Вона складається з основної та допоміжної таблиць. Основна таблиця містить поняття і відповідні їм індекси, за допомогою яких систематизують людські знання. Перший ряд ділень основної таблиця УДК має певні класи, які наведено у табл. 1.1.

 

Таблиця 1.1

Основна таблиця універсальної десяткової класифікації

Кодове позначення індексу знань	Найменування індексу знань
	Загальний відділ
	Філософія. Психологія
	Релігія. Теологія
	Суспільні науки
	(вільний)
	Математика. Природничі науки
	Прикладні науки. Медицина. Техніка. Сільське господарство
	Мистецтво. Архітектура. Ігри. Спорт
	Мова. Мовознавство. Художня література. Літературознавство
	Географія. Біологія. Історія

 

Кожен з класів поділено на десять розділів, які, у свою чергу, поділено на 10 підрозділів, тощо. У межах кожного розділу використовують ієрархічну побудову від загального до окремого із застосуванням десяткового коду. Деталізація понять здійснюється за рахунок подовження індексів — кожна наступна цифра, що додається до індексу, уточнює значення та зміст попередніх.

Допоміжна таблиця з класу «Суспільні науки» наведено у таблиці 1.2.

Нині, паралельно з системою УДК впроваджено ББК, яка має іншу систему класифікації й індексації людських знань. Основна частина її буквено-цифрових індексів побудована за десятковим принципом. Основні поділи ББК розподілені у 21 відділах, кожний з яких має свій індекс із великих букв українського алфавіту. Ці інформаційно-пошукові мови застосовуються при організації бібліотечних фондів (табл.1.3).

 

 

Таблиця 1.2

Допоміжна таблиця універсальних кодів з класу «Суспільні науки»

Кодове позначення індексу знань	Найменування індексу знань
	Економіка. Економічна наука
	Економіка в цілому
	Праця. Працевлаштування. Робота. Економіка праці. Організація праці
	Регіональна економіка. Територіальна економіка. Економіка землі. Економіка житла
	Форми організації та співробітництва в економіці
	Фінанси
	Економічне становище. Економічна політика. Управління та планування в економіці. Виробництво. Послуги. Ціни
	Торгівля. Міжнародні економічні відносини. Світова економіка
339.1	Загальні питання торгівлі. Ринок
339.3	Внутрішня торгівля
339.5	Зовнішня торгівля. Міжнародна торгівля
339.7	Міжнародні фінанси
339.9	Міжнародна економіка в цілому. Міжнародні економічні зв'язки. Світове господарство

 

Таблиця 1.3

Основна таблиця бібліотечно-бібліографічного класифікатора

Кодове позначення	Найменування індексу знань
Загальне	Наукове
	А	Загальнонаукове та міждисциплінарне знання
	Б	Природничі науки
	В	Фізико-математичні науки
	Г	Хімічні науки

 

 

Продовження табл.1.3

	Д	Науки про Землю (геодезичні, геофізичні, геологічні та географічні науки)
	Е	Біологічні науки
	Ж	Техніка. Технічні науки
31…32	З	Енергетика. Радіоелектроніка
	И	Гірнича справа
	К	Технологія металів. Машинобудування. Приладобудування
35…36	Л	Хімічна технологія. Хімічні та харчові виробництва
	М	Технологія деревини, легкої промисловості, поліграфія, фотокінотехніка
	Н	Будівництво
	О	Транспорт
	П	Сільське і лісове господарство. Сільськогосподарські та лісогосподарські науки
	Р	Охорона здоров'я. Медичні науки
	С	Суспільні науки в цілому
	Т	Історія. Історичні науки
	У	Економіка. Економічні науки
	Ф	Політика. Політичні науки
	Х	Держава і право. Юридичні науки
	Ц	Військова справа. Військова наука
70…79	Ч	Культура. Наука. Освіта
80…84	Ш	Філологічні науки. Художня література
	Щ	Мистецтво
	Э	Релігія. Містика. Вільнодумство
87…88	Ю	Філософія. Психологія
	Я	Література універсального змісту

 

Основою інформаційно-пошукового апарату бібліотек є каталоги. Це розташовані в порядку алфавіту картки з описом видань. Головна мета каталогів - забезпечити швидке отримання інформації про наявність в бібліотеці літератури та максимально розширити коло пошуку літератури з потрібного питання. Основні каталоги формуються за принципом алфавіту або за принципом систематизації знань (предметний каталог). Крім основних каталогів створюються допоміжні: каталог періодики, картотеки статей і рецензій.

Щоб користуватись каталогами, потрібно добре знати принцип їх побудови. Провідне місце належить алфавітним каталогам. По них можна встановити, які твори того чи іншого автора є в бібліотеці. Картки каталогу розставлені за першим словом бібліографічного опису книги: прізвища автора або назви книги, яка не має автора. Якщо перші слова співпадають, картки розставляються за другим словом. Картки авторів з однаковим прізвищем - за алфавітом їх ініціалів тощо.

В систематичних каталогах картки згруповані в логічному порядку за галузями знань. Послідовність розміщення карток відповідає визначеній бібліографічній класифікації - УДК чи ББК. Довідковий апарат систематичного каталогу включає посилання, відправлення, довідкові картки та алфавітно-предметний покажчик. Посилання вказує, де знаходиться література з близького чи суміжного питання, відправні карточки показують в якому відділі знаходиться література з даного питання.

Предметний каталог концентрує близькі за змістом матеріали в одному місці, що дуже зручно для дослідника.

Ключем до каталогів бібліотеки є бібліографічні покажчики. Вони можуть бути різними за своїм завданням, змістом і формою. Для визначення стану вивченості теми потрібно звернутись до інформаційних видань, які випускають інститути та служби науково-технічної інформації, центри інформації, бібліотеки і охоплюють всі галузі народного господарства. Тут можна ознайомитись не лише з відомостями про надруковані праці, а й з вміщеними ідеями та фактами. Їх характеризує новизна поданої інформації, повнота охоплення джерел і наявність довідкового апарату, що полегшує пошук і систематизацію літератури.

Знайомство з наявною за темою дослідження літературою починається з розробки задуму наукового дослідження, яке знаходить своє відображення у темі та робочому плані. Це обумовлює цілеспрямованість пошуку джерел інформації за обраною темою. Необхідно переглянути всі види джерел, пов’язаних зі змістом обраної теми. Рекомендується такий порядок підбору літературних джерел:

- вивчення фондів бібліотеки університету та інших бібліотек за тематичними каталогами;

- робота з періодичними виданнями фондів читального залу бібліотеки ВУЗу;

- користування послугами бібліотек з мережі INTERNET;

- ознайомлення з монографіями, навчальними посібниками, періодичними виданнями.

Монографія — наукова праця, присвячена глибокому викладу матеріалу в конкретній, зазвичай вузькій галузі науки. Це наукова праця одного або декількох авторів. Вона має достатньо великий обсяг. Монографія містить повне й вичерпне дослідження якоїсь проблеми чи теми. Її перевагами є, по-перше, те, що в ній розкриваються теоретичні положення, а також способи досягнення результатів. По-друге, вона, як правило, супроводжується детальними списками літератури за проблемами дослідження.

Збірник — видання, яке складається з окремих робіт різних авторів, присвячених одному напряму, але з різних його галузей. У збірнику публікуються закінчені праці з рекомендацією їх використання. Перевагами збірника є можливість ознайомлення з різними напрямками та аспектами дослідження предмету.

Періодичні видання - це журнали, бюлетені та інші видання з різних галузей науки і техніки. В періодичних виданнях можуть друкуватись праці і їх результати. Виклад матеріалу, як правило, проводиться в популярній, доступній формі. Перелік основних періодичних видань наведено у Додатку А.

Спеціальні випуски видань - це документи інформаційного, рекламного плану, аналітичні, статистичні дані з проблеми.

Надруковані документи — це дисертації, звіти про науково-дослідну роботу, окремі праці. Це документи для студентів, які займаються науково-дослідною роботою: планові, звітні документи, статистичні та опубліковані доповіді, методичні та інструкційні матеріали.

Навчальна література — це підручники, навчальні посібники, навчально-методична література. В них наявні зведені у систему знання наукового та прикладного характеру.

Розглянуті вище джерела інформації створюють систему наукових документів та видань, для якої характерні певні закономірності, що відображають розвиток науки. Найважливішими з них є закономірності їхнього зростання, розпорошення та старіння.

З розвитком науки, подальшою інтенсифікацією наукової праці та залученням до неї більшої кількості наукових кадрів спостерігається безперервна тенденція до збільшення кількості документів, які є результатом творчої діяльності вчених та спеціалістів. Іншою закономірністю, характерною для системи документів є їхня концентрація та розпорошення. Сучасний етап розвитку науки, як відомо, характеризується, з одного боку, диференціацією наукових досліджень, а з іншого — інтеграцією наукових напрямів, міжсистемністю досліджень. Диференціація наукових досліджень обумовлює спеціалізацію наукових видань, коли у профільних, фахових виданнях розміщуються переважно статті за певними галузями знань.

Інтеграція ж зумовлює зворотній процес — обмін інформацією між різними науковими напрямами, що призводить до її розпорошення.

Третьою закономірністю є застарівання наукових документів. Це означає, зі збільшенням часу з моменту підготовки документів вони втрачають свою цінність, як джерела інформації. Особливо це стосується аналітичних, статистичних досліджень.

Аналіз джерел наукової інформації дає змогу сформувати відносно об’єктивну картину наявного стану і розвитку обраного наукового напрямку та науки в цілому.

Прискорити цілеспрямований відбір і вивчення літератури допоможе чітка орієнтація дослідника на тему та основні її питання (розділи і підрозділи). Етапи вивчення наукових джерел інформації можна поділити на:

- загальне ознайомлення з вирішенням наукової проблеми;

- побіжний перегляд відібраної літератури і систематизація її відповідно до змісту роботи і черговості вивчення, опрацювання;

- читання за послідовністю розміщення матеріалу;

- вибіркове читання окремих частин;

- виписування потрібного матеріалу для формування тексту науково-дослідної роботи;

- критичне оцінювання записаного, редагування і чистовий запис як фрагменту тексту наукової роботи.

Можна виокремити дві методики вивчення зібраної наукової інформації. Перша з них передбачає, що дослідження наукової інформації розпочинається з найбільш фундаментальних праць, передусім монографій, в яких обрана тема освітлюється в контексті загальної парадигми науки, та рухатися далі, у напряму від загального до особливого, від базових положень до більш конкретних. Услід за фундаментальними роботами вивчаються наукові статті за темою у періодичних виданнях.

Більш продуктивною для студентської наукової роботи вважається інша методика, за якою від самого початку роботи свідомо обмежується коло джерел, а вивчення починається саме з тих, що мають безпосереднє відношення до теми наукового дослідження.

Існують практичні прийоми, які спрямовані на те, щоб записи в процесі читання відбирали найменше часу і щоб потім ними можна було легко скористатися. Якщо книга особиста, то записи можна робити прямо на полях, маючи при цьому власну систему умовних позначок.

Якщо ж книга чужа чи бібліотечна безумовно робити в ній якісь позначки є ознакою відсутності культури. Тут потрібно використовувати записи в робочих зошитах, а краще на окремих аркушах, чи картках. Зазвичай виписують лише найбільш суттєве для даної книги чи статті і те, що викликає певну професійну цікавість та особистий інтерес. Щоб уникнути повторень, записи треба проводити після ознайомлюючого «швидкого» читання.

При швидкому читанні книги можна робити паперові заставки в тих місцях, які здаються на перший погляд особливо цікавими.

Записи по ходу читання повинні бути зручними для використання і кваліфікованими.

В роботі з джерелами, накопиченні фактів з метою економії часу, потрібно прагнути до лаконізму, використовуючи різного виду скорочення. Система скорочення записів може бути індивідуальною, продуманою завчасно, виходячи з загальноприйнятих правил.

Велику економію часу дає також застосування умовних знаків.

Розташування записів допомагає з’ясуванню логічних зв'язків між окремими поняттями, їх ієрархію, виділення заголовків, ключових слів, поділ тексту на частини, підкреслювання, нумерація, різні кольори тощо.

Великі переваги має картотечна форма запису, коли кожен запис робиться на окремій картці з міцного паперу або картону. Кожна така картка використовується для записів з одного питання, розглядається, як одиниця, що має своє місце в науковій роботі. Картки легко можна систематизувати в будь-якому порядку, робити вставки в тексті рукопису.

Практичною рекомендацією є ведення записів лише на одній стороні аркушу. При цьому прискорюється пошук і систематизація, дає можливість робити будь-які вставки в тексті використовувати записи при підготовці доповідей, наукових статей, тощо.