Яким чином треба опрацьовувати літературу і джерела з історії української культури?

Велика кількість джерел інформації з історії української культури (монографії, статті, енциклопедичні видання, матеріали Інтернету), їхня насиченість теоретичним матеріалом, значною кількістю термінів створює певні складності їх вивчення. Для досягнення найбільшої ефективності, глибини розуміння матеріалу, його запам'ятовування та засвоєння студенту необхідно знати основні правила роботи з літературою.

Спочатку треба оволодіти методами роботи з книгою або джерелом, щоб правильно використовувати їх залежно від мети прочитання у кожному конкретному випадку. Найчастіше виділяють такі основні методи:

Перегляд – читання, за якого книгу побіжно переглядають, зрідка затримуючись на окремих сторінках. Метою такого прочитання є лише ознайомлення з книгою, отримання загальних уявлень про її зміст.

Вибіркове читання – прочитання, за якого зосереджено читають лише окремі місця, розділи, що вміщують певну потрібну інформацію.

Суцільне читання – спрямовується на уважне прочитання всього тексту, проте більше ніякої роботи з ним не проводять.

Прочитання з опрацьовуванням матеріалу, тобто поглиблене вивчення змісту книги з паралельним веденням записів.

Для глибшого розуміння і запам'ятовування тексту можна виокремити наступні три етапи:

Робота до початку прочитання включає ознайомлення з книгою, її титульною сторінкою, передмовою, змістом книги та анотацією. Таке ознайомлення допомагає правильно вибрати потрібну книгу і налаштовує читача до активної праці.

Робота під час читання. Після того, як уже виділено глави, розділи, параграфи, які цікавлять читача, необхідно швидко їх проглянути, знайти місця, що безпосередньо стосуються теми (питання) та ознайомитися з ними в загальних рисах. Для того, щоб діалог з книгою був повноцінним і змістовним, необхідно в процесі прочитання здійснювати різнопланову розумову діяльність:

– чітко усвідомлювати мету читання: з яких питань потрібна інформація, навіщо та який її характер тощо;

– оперативно змінювати швидкість прочитання, уповільнюючи темп там, де інформація безпосередньо відповідає меті; збільшувати швидкість ознайомлення з іншими частинами тексту;

– ставити питання по ходу тексту;

– висувати припущення щодо його подальшого змісту;

– подумки повертатися до раніше прочитаного під впливом нових ідей, думок, які могли виникнути в процесі прочитання.

 

Можна виділити низку прийомів, які сприяють кращому осмисленню тексту. Так, насамперед це постановка питань до себе і пошук відповідей на них безпосередньо в самому тексті або шляхом пригадування й розмірковування, або за допомогою іншої особи. Далі – висунення питань-тверджень. Наприклад: "А чи не тому..., що...?" "Можливо це треба пояснити тим, що...?" тощо. Тобто у запитаннях-твердженнях органічно поєднуються як запитання, так і ймовірна відповідь на нього. Вони покликані відшукати відповідь і постають зазвичай тоді, коли на запитання, яке виникло, читач ще не знайшов відповіді, але вже вловив у тексті натяк або непряму вказівку на можливу відповідь.

Робота над текстом після його прочитання. На цьому етапі необхідно обміркувати весь матеріал, відібрати найбільш значиму інформацію, намагатися запам'ятати та засвоїти її.

Ведення записів дає можливість осягнути текст загалом, сприяє кращому його розумінню і запам'ятовуванню. Існують різні види фіксації прочитаного:

– підкреслювання і позначки на полях допомагають виділити головні думки, ключові слова, фрази.

– найпростішим різновидом записування є виписки з книги, тобто вибірка з тексту окремих місць (думок, фактів, цифр, цитат тощо).

Мета таких записів – залишити для пам'яті або для подальшого використання певну інформацію у вигляді цитат.

Складання плану допомагає зрозуміти структуру тексту, виявити його структурно-логічні зв'язки, поглибити розуміння матеріалу. При складанні плану необхідно:

– виділити суттєві, важливі думки;

– розділити текст на частини, які згруповані навколо цих думок;

– зробити заголовок кожній частині; ці заголовки стануть пунктами плану.

 

За своєю формою план може бути простим і складним, тобто крім пунктів плану містити ще й підпункти.

Для розуміння тексту необхідно складати схеми, таблиці, графіки, які наочно відображають структуру інформації та взаємозв'язок її елементів, створюють цілісну логічно-образну картину.

Стислим викладом основних положень тексту у формі твердження або заперечення є тези. Їх складають після попереднього ознайомлення з текстом, при повторному читанні шляхом відбору основних положень без залучення фактичного матеріалу і пояснень.

Найраціональніший різновид записів навчального матеріалу – конспект, тобто короткий, систематизований, логічно зв'язаний запис змісту матеріалу. Конспект може бути текстуальним, вільним або тематичним. Текстуальний конспект створюється з окремих елементів тексту оригіналу – цитат, зі збереженням його логіки й структури. Вільний конспект поєднує виписки, цитати, тези, власні думки студента, може включати розгорнутий план тощо. Тематичний конспект дає відповідь тільки на конкретне питання на основі одного чи кількох джерел без запису їх іншого змісту.

Намагайтеся робити не повний текст, а конспект виступу, основу якого складають тези, доповнені доказами, розмірковуваннями, прикладами, ілюстраціями. Найдоцільніше робити виписки на аркушах чи картках формату А 5, заповнюючи тільки один бік картки. Цей спосіб дає можливість легко групувати й перегруповувати окремі частини доповіді, доповнювати їх новою інформацією; картками зручно користуватися під час виступу. Зверху на картці пишуть заголовок, що вказує, де саме цей матеріал буде застосовано, а внизу наводять назву джерел інформації.