Вимоги до написання реферату

Плани семінарів та методичні рекомендації

З нормативної дисципліни

«ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ»

Навчально-методичний посібник

для студентів усіх спеціальностей

Затверджено

редакційно-видавничою

радою університету,

протокол № 1 від 24.06.2010 р.

 

Харків

НТУ «ХПІ»

 

Плани семінарів та методичні рекомендації з нормативної дисципліни «Історія української культури»: навч.-метод. посіб. для студентів усіх спеціальностей / Упоряд. Петутіна О.О. – Х.: НТУ «ХПІ», 2010.

 

Упорядник О.О. Петутіна

 

Рецензент: М.М. Красіков, кандидат філологічних наук, доцент

 

Кафедра етики, естетики та історії культури

 

 

Передмова

«Історія української культури» – складова частина циклу нормативних гуманітарних дисциплін, що несуть головне навантаження в процесі особистісного становлення майбутнього спеціаліста, бо основна його мета – формування знань про сутність вітчизняної культури, її різновиди та історико-типологічні ознаки, про людину – творця культури. Вивчення цієї дисципліни пов’язане з необхідністю гуманізації університетської освіти, поєднання глибоких професійних знань з опануванням цінностей культури України як складової світової культури.

Предмет навчальної дисципліни «Історія української культури» є багатоскладовим, бо це: а) основні поняття та концепції стосовно виникнення і розвитку культури; б) еволюція української культури – історія її фундаментальних цінностей як цілісних систем, її семантичне співвідношення до існування європейської та світової культури.

Наукові та методологічні основи дисципліни передусім включають діяльнісний підхід, який дає змогу створити різнобарвні моделі культури як системи потенційних та актуальних цінностей. Важливим є принцип єдності теоретичного та історичного підходів до змісту культурних явищ, розуміння культури як сфери автономного існування особистості як духовної одиниці, за плечима якої стояла б традиція, стояли б мислячі генерації, що створили спадкоємність, до якої залучається людина та перед якою вона відчуває особисту та професійну відповідальність. Використовується й герменевтичний підхід; його спрямованість полягає в з’ясуванні того, як історичний суб’єкт виражає себе засобами культури і як культура детермінує того або іншого історичного суб’єкта. Компаративний підхід (при порівнянні української та інших європейських культур), елементи діалогічного підходу (при інтерпретації вітчизняної культури як діалогу культур), структурно-функціонального, феноменологічного та формаційного підходів є також важливими у вивченні дисципліни. Разом з тим передбачається варіативність обсягу знань, що визначається фаховими особливостями, кількістю кредитів (годин).

«Історія української культури» сприяє оволодінню головними здобутками та досягненнями культури. Акцент при цьому робиться не на інформаційному або історико-хронологічному матеріалі, а на персонологічних та екзистенціальних проблемах людського буття в горизонті культури. Тому мета дисципліни: становлення в студентської молоді гуманістичного світогляду; формування засад національно свідомого світосприйняття; розвиток у майбутніх спеціалістів історичного та критичного мислення, активної життєвої позиції; залучення до фундаментальних моральних та естетичних цінностей, перетворення їх у стійкі переконання та мотиви поведінки. «Історія української культури» сприяє пробудженню відчуття відповідальності за самовдосконалення, формуванню вміння орієнтуватися у світі людських відносин і художнього життя, здатності адаптуватися до суперечливих умов сучасного суспільства з його «залишковим принципом» ставлення до культури, протиріччям між накопиченим духовним багатством та його реалізацією.

Знання найвидатніших досягнень вітчизняної культури допоможе використовувати свій інтелектуальний потенціал для поширення універсально визнаних цінностей – гуманізму, свободи, справедливості, прогресу.

Серед основних форм навчальної роботи – семінари, без яких неможливе глибоке засвоєння культурологічного матеріалу, оволодіння методами наукового мислення, виховання творчого відношення до предмету. Їх головна мета – розвиток умінь переконливо виражати свої думки, конспектувати літературу, порівнювати різні точки зору та концепції, коментувати тексти, працювати з ілюстративними матеріалами, виконувати творчі завдання. Необхідно вміти здійснювати порівняльний аналіз культур, орієнтуватися в текстах першоджерел, мати навички самостійного тлумачення філософських, культурологічних, етичних, естетичних, історичних та релігієзнавчих текстів, художніх творів, а також виражати власну позицію, вести аргументовану дискусію, ставити питання та оцінювати виступи інших. Тому в посібнику надаються великі тематичні списки основної та додаткової літератури, найважливіших першоджерел з фонду ЦТБ НТУ «ХПІ», кабінету кафедри етики, естетики та історії культури. Література використовується для підготовки основних і контрольних запитань семінарів, написання рефератів, інших творчих робіт з найскладніших та найцікавіших проблем історії вітчизняної культури.

За новими навчальними планами НТУ «ХПІ» обов’язковим індивідуальним завданням з дисципліни «Історія української культури» є реферат. Його написання – одна з найважливіших форм залучення майбутнього спеціаліста до наукової роботи, бо дає можливість оволодіти методологією та методикою дослідження, навчитися самостійно систематизувати джерела та літературу, всебічно їх аналізувати, давати власну оцінку культурним явищам, оформляти науковий апарат тощо.

Оцінка за реферат враховується в підсумковому контролі з «Історії української культури», що проводиться у формі екзамену.

Вимоги до написання реферату

Обсяг реферату повинен складати 20–25 рукописних сторінок учнівського зошита або 10-14 друкованих шрифтом Times New Roman (розмір кегля – 14; міжстроковий інтервал – 1,5; поля – 2,5).

Мова написання – українська або російська. Уникайте довгих речень, багатослів’я, повторів, аналізу несуттєвих фактів. Перевіряйте помилки, при необхідності користуйтесь словниками та довідниками. Для зауважень та поміток викладача залишайте поля.

Реферат має чітко визначену структуру й складається з титульного аркушу, змісту, вступу, основної частини (2– 3 розділів), висновку, списку використаної літератури.

Титульний аркуш оформляється за стандартною формою (Див. Додаток 1).

У вступі обґрунтовується актуальність теми, розкривається навчально-пізнавальне значення її дослідження. Обов’язкова частина вступу – короткий аналіз наукової літератури, яка самостійно відібрана та проаналізована відповідно до плану роботи над рефератом.

Основна частина складається з розділів, кожен з яких має свою назву й відповідну нумерацію. Розташовуйте матеріали розділів у логічній послідовності; у кожному з них повинні бути Ваші власні пояснення, приклади, узагальнення.

У висновку треба сформулювати основні результати дослідження та зробити акценти на зв’язку наукової проблеми з сучасністю.

Список літератури необхідно складати у відповідності до правил оформлення бібліографії.

Зверніть увагу, що відомості про книгу повинні включати: прізвище та ініціали автора; назву книги; через двокрапку – її призначення; через косу риску – відомості про відповідальність (ініціали та прізвища авторів); через крапку, тире – місце видання; через кому – рік видання. Якщо книга написана чотирма та більше авторами, то допускається описувати її під назвою, тобто спочатку навести назву книги, а далі через косу риску подати прізвища чотирьох авторів (якщо їх усього чотири) або трьох і словосполучення «та ін.» (якщо авторів п’ять і більше). Наприклад:

Один автор

Матвєєва Л. Л. Культурологія: Курс лекцій: навч. посіб. / Л. Л. Матвєєва. – К., 2005.

Два автори

Абрамович С. Д. Світова та українська культура: навч. посіб. / С. Д. Абрамович, М. Ю Чікарькова. – Львів, 2004

Три автори

Крвавич Д. П. Українське мистецтво: навч. посіб. / Д. П. Крвавич, В. А. Овсійчук, С. О. Черепанова. – Львів, 2005.

Чотири автори

Історія світової та української культури / Греченко В., Чорний І., Кушнерук В., Режко В. – К., 2000.

П’ять і більше авторів

Культурологія: навч. посіб. / Баканурський А. Г., Александров А. Б., Дашкова Т. Ю. та ін. – К., 2004.

Без авторів

Історія світової культури: навч. посіб. / за ред. Л. Т. Левчук. – К., 1999.

Відомості про статтю включають: прізвище та ініціали авторів; заголовок статті; через дві косі риски – найменування журналу, збірника, де вміщена ця стаття; через крапку, тире – місце видання (для збірників); через крапку, тире – рік видання; через крапку, тире – номер, випуск, том (для журналів, збірників). Наприклад:

Шелест В. Думи – козацький епос // Київська старовина. – 1993. – №6.

Робота над рефератом починається з вибору теми. Поставтеся до неї як до відповідальної та важливої справи. Обираючи тему дослідження, оцініть рівень своїх знань з даної проблематики, зверніться за інформацією до підручників або довідників, тематичного каталогу бібліотеки, навчально-методичного кабінету, а головне – враховуйте свій особистий інтерес, бо від нього в значній мірі залежить якість виконання творчої роботи. Не обов’язково обирати тему з пропонованого посібника. Вам надається право сформулювати її самостійно, але в цьому випадку тема реферату повинна відповідати навчальній програмі дисципліни «Історія української культури». Необхідно узгодити обрану тему й план роботи з викладачем.

Одна з головних вимог до реферату полягає в його творчому й самостійному виконанні. Усі проблеми обраної теми повинні знайти найповніше висвітлення в тексті. Використовуйте різноманітні культурологічні та історичні джерела, наукову літературу (монографії, навчальні посібники, статті, матеріали наукових конференцій, довідники). Досягнення науковців повинні бути відображені в усіх розділах реферату. При цьому Ви несете повну відповідальність за достовірність використаних матеріалів, у тому числі окремих фактів і цитат, за істинність формулювань, узагальнень та висновків. Матеріали з Інтернету без їхнього всебічного опрацювання, висновків та списку літератури як реферат не зараховуються.

Роботу треба представити у відповідний термін на кафедру етики, естетики та історії культури (ауд. 903 у1, тел. 707-68-73) для перевірки та рецензування викладачем. Захист реферату відбувається в різних формах. Це може бути виступ з тезами на семінарі або науковій конференції, співбесіда під час модульного контролю, викладення основних результатів дослідження під час відповіді на екзамені.