Використовуючи матеріал Букваря, схарактеризуйте роботу над граматичним ладом дитячого мовлення

Уже в період навчання грамоти в першокласників необхідно розвивати вміння вступати в діалог на доступні для них теми, а також зв'язно висловлюватися. Для формування вміння брати участь у діалозі Буквар відкриває досить широкі можливості. Матеріалом для цього є насамперед тексти діалогічної побудови, наприклад: «Котик і Півник», «Парк на пустирі», «Весела гра», «Голуби», «Пасіка», «Зайчику, зайчику» та ряд інших текстів.

Після опрацювання фрагмента казки «Котик і Півник» учитель пропонує дітям пригадати, яка розмова відбулася між Котиком і Півником, коли Котик ішов до лісу на полювання.

—Тепер пригадайте розмову (діалог) Лисички з Півником. Відтворіть його парами, розподіливши між собою ролі. А тепер спробуємо вибрати в класі такого артиста, який найкраще відтворить прохання Півника до Котика, коли його несла Лисичка.

До с. 115 Букваря.

— Пригадайте, яка розмова відбулася між Івасиком-Телесиком і його мамою. Хто бажає вдвох відтворити цей діалог перед класом?

Діти обирають для себе ролі і відтворюють діалог з казки:

—Івасику-Телесику, приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їстоньки, їстоньки-питоньки.

—Чую, чую, матінко, човник верну. Човник повертаючи, воду горну! Тут я ось, тут!

Основою для розвитку в дітей діалогічного й монологічного мовлення є робота над інсценізацією добре відомих дітям казок, наприклад, «Ріпка», «Вовк і семеро козенят», «Рукавичка», «Три ведмеді» тощо, розгадування загадок з наступним поясненням їх змісту, робота над прислів'ями.

Окремої уваги вчителя вимагає проблема формування в дітей культури мовлення і культури спілкування. Ця робота проводиться в 1 класі на всіх уроках, а також у позакласній діяльності учнів. Однак слід пам'ятати, що значну роль у цій справі відіграє зразок, а такі зразки учні можуть брати з опрацьовуваних текстів у букварі та з дитячих художніх книжок.

Опрацьовуючи за Букварем діалогічну форму висловлювань, учні практично опановують розповідну, питальну і спонукальну інтонації речень, вчаться вимовляти їх з емоційними відтінками, експресією, засвоюють характерні для української мови форми звертання, питальні слова як? де? чому? коли? скільки? звідки?, специфічні для розмовної мови частки невже, хіба, чи та ін.

Важливим завданням учителя 1 класу є прищепити учням звичку вживати у своєму мовленні слова ввічливості, етикетні форми в процесі спілкування з дорослими і ровесниками. Вжиті такі слова і вирази в букварі (будь ласка, дякую, на добраніч, доброго ранку та ін.) створюють на уроках ситуації, коли вчитель може природно звернутися до виховного моменту, спонукаючи учнів запам'ятати ці та інші відомі їм слова й вирази, які роблять дитяче мовлення і спілкування ввічливим. Наприклад:

Піднімає джміль фіранку, каже: — Доброго вам ранку! Як вам, бджілко, ночувалось? Чи дощу не почувалось?

Ліна Костенко (с. 130)

—Що ти робиш, дятле? — запитує сойка.

—Нове дупло видзьобую.

(«Лісовий майстер», с. 129).

Якось Лисичка й каже до Журавля:

—Приходь, куме, до мене в гості.

(«Лисичка і Журавель», с.104).

Буквар спонукає першокласників уживати в спілкуванні з рідними відповідні слова, в тому числі у формі звертання: мамо, матінко, тату, татку, бабусенько, дідусю, сестричко, братику. Характерні для української мови звертання у формі кличного відмінка є досить частотними в букварі (сину, внучку, куме, друже, Івасику-Телесику, Михайлику, Віталику, Андрійку, Євгенку, Фіночко, Букварику), вони спонукають і вчителя, і учнів активно використовувати їх у своєму мовленні і спілкуванні. Крім наведених звертань до членів родини, у текстах букваря також широко вжито звертання до тварин, які звучать у народних казках, в оповіданнях для дітей: синичко, дятле, півнику, лисичко, зайчику, вовчику, соловейку, пташко, бджілко та ін.

Учитель має стежити, щоб засвоєні слова етикету та форми звертання (кличного відмінка) вживалися учнями в їхньому щоденному спілкуванні — навчальному і ситуативному.

Робота над реченням проводиться в зіставленні зі словами. Першокласники дізнаються, що речення складаються зі слів, що до складу речення може входити одне і більше слів. За допомогою спеціальних вправ в учнів формується уявлення про те, що речення висловлює закінчену думку, що для нього характерна не тільки смислова, а й інтонаційна завершеність.

Важливе завдання полягає в тому, щоб навчити учнів будувати речення, правильно пов'язуючи в них слова граматично і за змістом, розташовуючи їх у такий спосіб, щоб речення звучало природно, як у живому мовленні. Наприклад, складене учнем речення «У саду розцвіла вишня навесні» вимагає корекції щодо порядку слів. Зміни в порядку слів у реченні зможуть за вимогою вчителя здійснити самі учні.

У процесі проведення бесід, відповідей дітей на поставлені їм запитання вчителі, як правило, домагаються повних відповідей за допомогою поширених речень. Відповіді учнів повними поширеними реченнями вчать їх розгорнуто формулювати свою думку, міркування, підводять до побудови зв'язних висловлювань. Однак немає потреби вимагати від дітей так званих повних відповідей у процесі живої, емоційної бесіди на тему, близьку й цікаву для дітей. Відповіді повними поширеними реченнями в такій бесіді знижуватимуть її емоційність, безпосередність, призводитимуть до певних штампів у дитячих висловлюваннях.

Аналітико-синтетична робота з реченням у букварний період здійснюється у двох напрямах: складання речень за сюжетними малюнками, добір речень, які відповідали б заданим схематичним зображенням, і навпаки — побудова схем за реченнями, складеними учнями або даними вчителем. Предметом побудови й аналізу (за змістом, інтонацією і лексичним складом) мають бути речення, різні за метою висловлювання — розповідні, питальні і спонукальні (без уживання термінів). Як і в добукварний період, важливо, щоб учні вчилися на уроках не тільки відповідати на поставлені вчителем запитання, а й самостійно їх ставити — за текстом, за змістом окремих речень, ілюстрацією, за ходом навчального процесу.

Поступово в мовлення дітей вводяться складніші синтаксичні конструкції — прості речення, ускладнені однорідними членами, головними і другорядними, складносурядні і складнопідрядні речення. Такі конструкції з'являються в мовленні дітей унаслідок створених мовленнєвих ситуацій, поставлених учителем запитань, які потребують відповіді ускладненим чи складним реченням, необхідністю побудувати просте міркування («На цій картині зображено осінь, бо...») та ін.

Робота над реченням становить основу для навчання школярів будувати зв'язні висловлювання, які в період навчання грамоти створюються передусім на основі прочитаного тексту (переказування), спостережень у навколишньому середовищі, зокрема на екскурсіях, за змістом картин, ілюстрацій, на основі вражень від телепередач, творчого уявлення тощо.

На уроках навчання грамоти зв'язні висловлювання дітей тісно пов'язані з бесідами, переказом прослуханих або самостійно прочитаних текстів, з переглядом діафільмів, розгляданням сюжетних ілюстрацій. Формуванню в першокласників зв'язних висловлювань сприяють вправи із серіями сюжетних малюнків, робота з якими передбачає також необхідність розташувати їх у тій послідовності, в якій розгортається зображена подія.

Важливим умінням, яке потрібно виробляти в першокласників уже в цей період, є правильне поєднання речень у зв'язному висловлюванні. Безумовно, що на цьому етапі навчання учні користуються такими засобами поєднання речень у тексті, як уживання особових займенників, синонімів, прислівників часу і місця, шляхом наслідування, за зразком, за порадою вчителя. Одним із прийомів, спрямованих на практичне засвоєння засобів поєднання речень у тексті, яким учитель може користуватися на уроках закріплення вивченої букви, є робота з деформованим текстом. Для цього учням пропонується прочитати речення і розташувати їх у такій послідовності, щоб вийшов зв'язний текст. У ході такої роботи засоби зв'язку між реченнями у зв'язному висловлюванні проглядаються особливо виразно.

На першому році навчання рідної мови є можливості формувати в учнів зв'язні висловлювання різних типів і стилів. Першокласники за зразками, даними вчителем, вчаться розповідати, описувати певний предмет (рідше — явище, процес), висловлювати елементарне міркування. Важливого значення в розвитку цих умінь набувають міжпредметні зв'язки. Наприклад, на уроці трудового навчання учням доводиться послідовно словесно описувати процес виготовлення коробочки способом згинання аркуша паперу; на уроці фізичного виховання вони зв'язно розповідають про перебіг добре знайомої сюжетно-рольової гри; на уроці малювання вчаться описувати зовнішній вигляд зображуваного предмета; на уроці письма можуть послідовно викласти порядок зображення літери складної конфігурації, називаючи елементи, з яких вона складається, вказуючи на способи їх поєднання; нарешті, на уроках математики учні мають можливість висловлювати короткі зв'язні міркування у процесі розв'язування арифметичних задач, математичних виразів тощо. Дитячі висловлювання, таким чином, можуть мати ознаки розмовного, художнього і наукового стилів.

Велике значення в роботі над розвитком мовлення першокласників, як і над іншими видами навчальної праці, має мотивація мовленнєвої діяльності дітей. У кожній ситуації, пов'язаній з розвитком мовлення учнів, учитель піклується про створення мотивів для висловлювання, які були б близькими для дітей, якнайповніше забезпечували природність дитячого мовлення. Крім цього, учні повинні знати, що загальна оцінка їхньої роботи на уроках рідної мови значною мірою залежить від їхнього вміння правильно висловлюватися на уроці.

Формування в першокласників монологічних висловлювань відбувається на прикладі всіх типів висловлювань (розповіді, опису і міркування).

Учнівські розповіді можуть будуватися за прочитаним текстом, за сюжетною ілюстрацією, за аналогією до прочитаного, у формі продовження поданого в букварі фрагмента добре відомої дітям казки тощо.

Для опису використовуються насамперед предметні малюнки в букварі, на яких добре передано істотні ознаки зображеного предмета (колір, форма, розмір, матеріал, з якого він виготовлений, окремі специфічні ознаки, наприклад, голки на шкірі їжака, великі очі в сови, розгорнутий хвіст та вінець у павича, гіллясті роги в лося, оленя тощо).

До елементарних міркувань учитель спонукає дітей також на основі опрацьовуваних текстів та ілюстрацій у Букварі. Наводимо приклади окремих спонукань до побудови учнями елементарних міркувань на основі прочитаних букварних текстів.

1. У селі Веселому стало особливо весело навесні. А чому? Бо... (С. 65).

2.Зима хоча й морозна, але дуже весела, Чому радіють діти взимку? (С. 71).

3.Казка «Лисичка і Журавель» закінчується тим, що Журавель перестав приятелювати з Лисичкою. Що стало основною причиною того, що ця дружба припинилася? (С. 104—105).

Дятла в народі називають лісовим лікарем або санітаром. А чому? (С. 129).

Гарним навчальним текстом-міркуванням може слугувати завершальне оповідання в букварі «Перо і олівець», яке побудовано у формі діалогу внука з дідусем. Дідусь на запитання Сашка розмірковує над тим, звідки в нашій мові взялися слова перо і олівець. За аналогією до тлумачення щодо походження цих українських слів учитель може запропонувати учням також поміркувати над тим, яким чином з'явилися в нашій мові інші слова, скажімо: рукав, рукавиці, навушники, годинник, опеньки, рахівниця, кросівки, футболка та ін.

Зазначені види роботи з формування в першокласників умінь висловлюватися (говоріння) стануть основою для вдосконалення цього важливого виду мовленнєвої діяльності не тільки в подальшому вивченні рідної мови, а й опануванні всіх інших предметів шкільного навчання, оскільки в основі будь-якого з них лежать навчальні види висловлювань на зразок розповіді, опису або міркування.