Розкрити сутність інфляції, рівень та темп інфляції. Показати відмінність між інфляцією попиту та інфляцією витрат. Розкрити сутність антиінфляційної політики держави

 

Інфляція – це стійка тенденція росту загального рівня цін, що супроводжується зниженням купівельної спроможності національної грошової одиниці.

РІ = Ісц - 100% (3.12), де:

РІ – рівень інфляції;

Ісц – індекс споживчих цін.

Темп інфляції = (3.13)

Протилежним інфляції поняттям є дефляція, яка має місце, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується. Дефляція трапляється рідко.

Дезінфляція – це сповільнення темпів інфляції.

В залежності від середньорічного темпу приросту цін розрізняють: помірну (повзучу) інфляцію, галопуючу та гіперінфляцію.

Помірна інфляція – приріст цін, який становить не більше 10% на рік. Коли ціни відносно стабільні, люди довіряють грошам і охоче накопичують їх, оскільки впевнені, що рівень цін не дуже перевищить існуючий.

Галопуюча інфляція – приріст цін, який вимірюється десятками або сотнями відсотків на рік (до 200%). Гроші втрачають свою вартість, фінансові ринки звужуються, населення нагромаджує товари, купує нерухомість і не віддає гроші в позику за низькими номінальними процентними ставками. Люди намагаються вкласти свої гроші за кордоном, що призводить до скорочення внутрішніх інвестицій.

Гіперінфляція – приріст цін, який вимірюється тисячами відсотків на рік. Гіперінфляція, як правило, пов’язана з нерозумною державною політикою, руйнівно впливає на обсяг національного виробництва і зайнятість, може підірвати фінансову систему і прискорити крах.

Інфляція виникає під впливом багатьох факторів. Деякі види інфляції зумовлює попит, інші – пропозиція. Тому розрізняють два види інфляції: інфляцію попиту й інфляцію пропозиції (витрат).

Інфляція попиту - інфляція, що викликана зростанням сукупного попиту. Зростання сукупного попиту може бути викликано збільшенням кожного з компонентів сукупних витрат (споживчих, інвестиційних, державних і чистого експорту) або підвищенням пропозиції грошей.

Інфляція витрат (інфляція пропозиції) – це інфляція, яка виникає в результаті скорочення сукупної пропозиції внаслідок несприятливих зовнішніх шоків – підвищення цін на сировину, матеріали, номінальної заробітної плати тощо, які спричиняють збільшення витрат виробництва, падіння обсягів випуску й зайнятості, зростання безробіття. Цей тип інфляції призводить до стагфляції – ситуації в економіці, коли одночасно відбувається підвищення рівнів інфляції та безробіття на фоні загального спаду фактичного ВВП.

У той же час потрібно зазначити, що вплив інфляції на рівень реальних доходів та обсяги виробництва суперечливий і залежить від того, якою є інфляція –неочікуваною чи очікуваною.

Неочікувана інфляція – інфляція, яка є результатом непередбачуваних змін у економіці. Вона зазвичай сприяє боржникам, певним групам людей і спекулянтам. Водночас вона шко­дить кредиторам, групам із фіксованими доходами, власникам заощаджень. Неочікуване зниження темпів інфляції дає протилежний ефект.

Очікувана інфляція – інфляція, яка є наслідком прогнозованих тенденцій у економіці та заходів, запланованих державою.

У короткотерміновому періоді між рівнями інфляції та рівнями безробіття існує обернена залежність, яка має назву кривої А. Філіпса.

 

Крива А. Філіпса

Крива А. Філіпса стверджує, що рівень інфляції залежить від трьох факторів: 1) очікуваної інфляції; 2) циклічного безробіття; 3) шокових змін пропозиції. Шоки пропозиції – неочікувана різка зміна умов функціонування економіки, яка негативно впливає на середні витрати та, як наслідок, на товарні ціни. Несприятливі шоки пропозиції – різке падіння виробництва і зростання цін. Сприятливі шоки пропозиції – збільшення обсягу виробництва і зменшення цін.

Три зазначених фактори зводяться воєдино у рівняння кривої Філіпса:

РІ = ОІ - β (ПРБ-СБ) + ШП (3.14), де:

РІ – рівень інфляції;

ОІ – очікувана інфляція;

β – коефіцієнт, який показує, наскільки сильно реагує інфляція на динаміку циклічного безробіття; він завжди більший нуля;

ПРБ – природний рівень безробіття;

СБ – структурне безробіття; ПРБ – СБ= ЦБ (циклічне безробіття);

ШП - шоки пропозиції.

Перед показником циклічного безробіття завжди стоїть знак “мінус”: при високому рівні безробіття спостерігається тенденція до зменшення темпів інфляції. Отже, у короткостроковому періоді економічна політика, спрямована на зниження рівня безробіття, призводитиме до прискорення інфляції. Треба вибрати між:

1) політикою, спрямованою на економічне піднесення, з високими темпами приросту ВВП, що швидко знизить безробіття;

2) політикою пожвавлення, з повільним приростом ВВП, що дає змогу сповільнити інфляцію, але за рахунок тривалого безробіття.

Слід зазначити, що у 70-х роках ХХ ст. у країнах Заходу проявилося таке нове явище як стагфляція, яка означає вже не альтернативність (або інфляція, або безробіття), а їх поєднання. Це суперечить кейнсіанським висновкам, кривій А. Філіпса. І хоча стагфляція до кінця 80-х років призупинилася, більшість економістів погодились із тим, що зв’язок між інфляцією і безробіттям не можна трактувати однозначно як взаємо-зворотний. Характер цього зв’язку визначається багатьма факторами, тому в довготерміновому періоді він може періодично змінюватися.

Основними завданнями економічної політики є досягнення низького рівня безробіття та низького рівня інфляції.

У випадку, якщо економіка будь-якої країни перебуває в кризовому стані, її уряд повинен проводити антиінфляційну політику.

Антиінфляційна політика - політика держави, яка спрямована на боротьбу з інфляцією та включає прямі та непрямі засоби регулювання купівельної спроможності грошової одиниці.

Непрямі засоби регулювання купівельної спроможності грошової одиниці включають:

– регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком;

– операції центрального банку на відкритому ринку цінних паперів;

– зміну обов’язкових резервів комерційних банків у центральному банку;

– зміну облікової ставки.

Прямі засоби регулювання купівельної спроможності грошової одиниці включають:

– пряме й безпосереднє регулювання державою кредитів, а отже – грошової маси;

– державне регулювання цін;

– державне (за угодою з профспілками) регулювання заробітної

плати;

– державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій із

іноземним капіталом і валютного курсу.

Є такі види антиінфляційної політики:

- адаптивна – за якої відбувається процес пристосування до умов

інфляції, пом’якшення її негативних наслідків, поступового зниження темпів зростання грошової маси. При цьому вживаються заходи щодо стабілізації інфляційних очікувань, поступового обмеження грошової пропозиції, індексації грошових доходів населення. Застосування політики “цін і доходів” та ін.;

- активна (шокова терапія) - яка базується на різкому скороченні

темпів зростання грошової маси. При цьому вживаються такі заходи, як контроль за грошовою масою, грошові реформи, структурна перебудова, регулювання валютного курсу, приватизація, підвищення ступеня товарності економіки та ін.

 

8. Розкрити сутність сукупного попиту та визначити фактори, що впливають на нього. Проаналізувати наслідки падіння сукупного попиту в короткостроковому і довгостроковому періодах на основі моделі “AD – AS”

Сукупний попит (AD) – це той реальний обсяг продукції, яку готові купити макроекономічні суб’єкти за кожного рівня цін. Тобто сукупний попит - це сума витрат всіх макроекономічних суб’єктів (домашніх господарств, фірм, держави й сектору закордон) на кінцеві товари й послуги протягом року: АD= СВ+ВІ+ДЗ+ЧE (4.2), де:

СВ - споживчий попит (платоспроможний попит домашніх господарств на споживчі товари);

ВІ – попит фірм (підприємств) на інвестиції для відновлення зношеного капіталу (амортизація) та збільшення реального капіталу;

ДЗ – попит держави на товари та послуги для виробництва суспільних благ і для державних інвестицій;

ЧE – попит закордону, або попит на чистий експорт, за умови, що попит на імпорт входить у попередні три компоненти.

Ця формула схожа на формулу розрахунку ВВП за витратами:

ВВП= СВ+ВІ+ДЗ+ЧE.

Відмінність між вищенаведеними формулами полягає в тому, що ВВП за витратами є сумою фактичний витрат всіх макроекономічних суб’єктів, які вони здійснили протягом року, в той же час формула сукупного попиту відображає витрати макроекономічних суб’єктів, які вони мають намір здійснити.

Величина сукупного попиту - це величина сукупних витрат макроекономічних суб’єктів, які вони мають намір здійснити за кожного рівня цін.

Залежність між обсягом виробництва, цінами та попитом описується законом сукупного попиту: споживачі (домашні господарства, фірми, держава) за інших рівних умов куплять тим більший обсяг національного продукту, чим нижчий загальний рівень цін - і навпаки. Таким чином, між рівнем цін та реальним обсягом національного виробництва існує обернена залежність.

Графічно сукупний попит зображується кривою AD. Вона показує яку кількість вироблених товарів та послуг буде куплено за того чи іншого рівня цін. Кожна точка кривої АD показує вартість тієї кількості кінцевих товарів і послуг, на яку буде пред’явлений попит усіма макроекономічними суб’єктами за кожного можливого рівня цін.

Залежність, виражена законом сукупного попиту, проявляється як рух від однієї точки до іншої уздовж нерухомої кривої сукупного попиту.

Крива сукупного попиту

Деякі компоненти сукупного попиту відносно стабільні, зокрема споживчий попит та попит держави. Найбільш динамічною частиною сукупного попиту, зміни якої пов’язані з коливаннями економічної активності, є інвестиційний попит.

Якщо дохід покупця (домашніх господарств, фірм, держави) зростає, то його попит на конкретний товар також збільшується.

Запропонована модель сукупного попиту діє за умови незмінної кількості грошей та спирається на рівняння кількісної теорії грошей.

ГM х ШОГ = PЦ х ВВП (4.3), де:

ГМ – пропозиція грошей (грошова маса, кількість грошей у обігу); ШОГ – швидкість обігу грошей;

РЦ – рівень цін;

ВВП – реальний обсяг ВВП.

Чим більше грошей знаходиться в економічних агентів, тим більше товарівтапослуг можуть вони купувати при кожному рівні цін. Відповідно, чим більше угод здійснюється, тим вища швидкість обігу грошей. Швидкість обігу грошей та обсягїхпропозиції в економіці вважаються постійними величинами. Отже, величина сукупного попиту змінюється обернено рівню цін.

При вищому рівні цін фірми та домогосподарства можуть придбати менше товарів і послуг, оскільки їхній доход постійний.

Ця ж модель пояснює і нахил кривої сукупного попиту праворуч – вниз: якщо грошова маса та швидкість обігу грошей незмінні, то обсяг ВВП повинен скорочуватися в міру зростання цін.

Крива сукупного попиту направлена вниз, оскільки зростання цін скорочує реальні запаси грошових коштів. Отже, попит на товари й послуги скорочується (ВВП зменшується). Саме цим пояснюється обернена залежність між величиною сукупного попиту та рівнем цін (за умови, що пропозиція грошей і швидкість їх обігу фіксовані).

Таку направленість (від’ємний нахил або спадаючу траєкторію) кривої сукупного попиту можна пояснити трьома ефектами:

1. Ефект реального багатства, або ефект матеріальних цінностей (реальних грошових запасів), (ефект Пігу): якщо рівень цін підвищується, то величина реальних грошових запасів (реального багатства – відношення номінального багатства індивідуума, виражене в грошовій формі, до загального рівня цін) зменшується. Люди почувають себе біднішими, ніж раніше, і скорочують величину споживання, а оскільки споживчі витрати є частиною сукупного попиту, то величина АD знижується. І навпаки: якщо рівень цін знижується, то величина реальних грошових запасів (реального багатства – відношення номінального багатства індивідуума, виражене в грошовій формі, до загального рівня цін) збільшується. Люди почувають себе багатшими, ніж раніше, і збільшують величину споживання, а оскільки споживчі витрати є частиною сукупного попиту, то величина АD збільшується.

2. Ефект процентної ставки (ефект Кейнса): якщо рівень цін підвищується, то зростає попит на гроші, оскільки потрібно більше грошей для купівлі товарів, що подорожчали. Люди знімають гроші з банківських рахунків; можливості банків з видачі кредитів скорочуються; “ціна” грошей (“ціна” кредиту), тобто процентна ставка зростає; подорожчання кредиту знижує величину інвестиційного попиту, що є частиною сукупного попиту; і, отже, величина АD знижується. І навпаки: якщо рівень цін знижується, то процентна ставка зменшується; здешевлення кредиту збільшує величину інвестиційного попиту; і, отже, величина АD збільшується.

3. Ефект імпортних закупівель (ефект чистого експорту, або ефект Манделла-Флемінга): якщо рівень цін у країні підвищується, то товари цієї країни стають відносно більш дорогими для іноземців, і тому експорт скорочується. Імпортні товари стають відносно більш дешевими для громадян цієї країни, тому імпорт збільшується. В результаті чистий експорт скорочується, а оскільки він є частиною сукупного попиту, то величина АD знижується. І навпаки: якщо рівень цін у країні знижується, то товари цієї країни стають відносно більш дешевими для іноземців, і тому експорт збільшується. Імпортні товари стають відносно більш дорогими для громадян цієї країни, тому імпорт зменшується. В результаті чистий експорт збільшується, а оскільки він є частиною сукупного попиту, то величина АD збільшується.

Розглянуті вище чинники є ціновими факторами сукупного попиту, які опосередковано реалізують обернену залежність сукупного попиту від ціни. Їх вплив на сукупний попит відтворюється на графіку з допомогою руху економіки уздовж нерухомої кривої сукупного попиту.

Нецінові фактори збільшують або зменшують обсяги сукупного попиту для всіх можливих рівнів цін і пересувають криву сукупного попитуправоруч або ліворуч. Зростання доходів економічних агентів пересуне криву сукупного попиту праворуч з АD₁ до AD₂. Якщо ж під впливом нецінових факторів доходи економічних агентів зменшаться, або вони вирішать більше заощаджувати, крива АD₁пересунеться ліворуч до АD₃ і сукупний попит зменшиться.