Тести для самоперевірки знань. 1. Екстенсивне економічне зростання відбувається за рахунок:

1. Екстенсивне економічне зростання відбувається за рахунок:

а) збільшення продуктивності факторів виробництва;

б) збільшення обсягів грошової маси;

в) збільшення обсягів факторів виробництва;

г) збільшення капіталоозброєності праці.

 

2. Згідно з функцією Харрода—Домара темп економічного зростання залежить від:

а) граничної продуктивності капіталу;

б) норми заощаджень;

в) норми амортизації;

г) капіталомісткості продукту.

 

3. Виробнича функція Кобби—Дугласа спирається на такий показник:

а) постійну віддачу від масштаба;

б) змінну віддачу від масштаба;

в) зростання граничної продуктивності капіталу;

г) спадання граничної продуктивності капіталу.

 

4. Цільовою функцією моделі Солоу є:

а) зростання обсягів продукту;

б) зростання продуктивності праці;

в) зростання капіталоозброєності;

г) зростання ефективності праці.

 

5. До чинників капіталоозброєності в моделі Солоу належать:

а) нагромадження капіталу;

б) гранична продуктивність капіталу;

в) продуктивність праці;

г) технічний прогрес.

 

6. Згідно з моделлю Солоу економічне зростання забезпечу­ється, коли:

а); ;

б); ;

в) ;

г) .

 

7. Економічні цикли складаються з такої послідовності фаз:

а) спад, пік, піднесення, дно;

б) пік, спад, піднесення, дно;

в) дно, піднесення, спад, пік;

г) пік, спад, дно, піднесення.

 

8. Стійкий рівень капіталоозброєності досягається, якщо:

а) норма заощаджень дорівнює нормі споживання;

б) капітал, що інвестується, дорівнює капіталу, що вибуває;

в) гранична продуктивність капіталу дорівнює нормі аморти­зації.

 

9. Обсяг «граничних інвестицій» відображають такі умови:

а) ;

б) ;

в)

 

10. Стійка капіталоозброєність забезпечується за умов:

а) ;

б) ;

в) ;

г) .

 

Відповіді

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

а), г)

б), г)

а), г)

б)

а), г)

а), г)

г)

б)

в)

а), в)

Тема 11. Держава в системі

макроекономічного регулювання

 

Держава відіграє суттєву роль в економічному кругообігу. Згідно з моделлю економічного кругообігу держава виконує свої функції за допомогою таких інструментів, як податки, трансферти, державні закупівлі.

Податки є основним джерелом фінансових ресурсів уряду, які формують доходи державного бюджету. Сума податкових надхо­джень до державного бюджету — це валові податки. Певну час­тину доходів, одержаних за рахунок податків, уряд повертає при­ватному сектору у формі трансфертних платежів (пенсії, сти­пендії, виплати по безробіттю, субсидії тощо). Тому кінцевий ре­зультат фінансових відносин між урядом і суб'єктами приватної економіки дорівнює чистим податкам:

Т = АТ - ТR,

де Т — чисті податки, АТ — валові податки, ТR — трансфертні платежі.

Державні закупівлі — це товари і послуги, які уряд закуповує у суб'єктів приватної економіки. До товарів, які уряд закуповує, можна віднести військову техніку, будівлі, офісні меблі, канце­лярські товари тощо. Серед послуг основними є послуги органів державного управління, армії, міліції, освіти тощо.

Позики є додатковим джерелом фінансових ресурсів уряду. Це пов'язано з тим, що уряд не завжди здатний збалансувати свій бюджет за рахунок доходів, що надходять від приватної економі­ки. Унаслідок цього виникає бюджетний дефіцит, який може фі­нансуватися за рахунок позик. (Інколи він може фінансуватися за рахунок коштів, отриманих від приватизації державних підпри­ємств.) Але позики можуть надаватися уряду не лише приватним сектором економіки. Нерідко джерелом дефіцитного фінансуван­ня слугують позики центрального банку.

Згідно з моделлю економічного кругообігу держава виконує в економіці дві функції. По-перше — перерозподільну функцію. Змінюючи рівень податків і трансфертів, вона перерозподіляє до­ходи між приватним сектором і виробництвом суспільних благ, між заможними і незаможними домогосподарствами. По-друге, вона виконує стабілізаційну функцію в економіці. Так, в умовах циклічного безробіття уряд може збільшити державні закупівлі. Це збільшить сукупний попит і ВВП, що зменшить безробіття. Цього ж ефекту можна досягти за рахунок зниження податків та збільшення трансфертних платежів. В умовах високої інфляції уряд може вдатися до протилежних заходів: зменшити державні закупівлі, підвищити податки або зменшити трансфертні платежі.

Як суб'єкт економічної системи держава суттєво впливає на умови формування економічної рівноваги. Розглянемо цей вплив у розрізі двох методів визначення рівноважного ВВП.

Почнемо з моделі рівноважного ВВП, який визначається за методом «витрати—випуск». Пригадаймо, що в межах приватної закритої економіки сукупні витрати дорівнюють сумі приватного споживання та приватних інвестицій: Е = С + І.

З появою держа­ви сукупні витрати доповнюються державними закупівлями Е = С + I + G. Тому рівноважний ВВП визначається за формулою:

Y = C + I + G.

Наведена модель рівноважного ВВП відрізняється від її ана­лога в умовах приватної закритої економіки не лише державними закупівлями, а й кількісною визначеністю приватного споживан­ня. Це зумовлено тим, що з появою держави суттєво трансформується функція споживання.

Як ми знаємо з теми 7, у межах приватної закритої економіки споживання домогосподарств є функцією від їх наявного доходу, який прирівнюється до доходу всієї економіки, тобто DI = Y. Тому функція споживання має такий вигляд: C = . З урахуванням держави з'являються, з одного боку, податки, з іншого -трансфертні платежі приватному сектору економіки. Податки зменшують наявний дохід, a трансферти збільшують його: DІ = Y + ТR - АТ. Оскільки податки переважають трансферти, то у підсумку наявний дохід приватної економіки зменшується від­носно доходу на величину чистих податків: DI = Y - Т. За цих умов функція споживання набуває такого вигляду:

C = .

Функцію споживання можна виразити і в інший спосіб. Для цього слід враховувати, що податки перебувають у прямій залеж­ності від доходу, а трансферти — в оберненій залежності від до­ходу. Зазначену залежність податків і трансфертів від доходу ви­разимо через пряму залежність чистих податків від доходу:

T = ,

де t — гранична податкова ставка, яка показує, на скільки оди­ницьзмінюються чисті податки в разі зміни доходу на одиницю. Це означає, що гранична податкова ставка відображає відношен­ня між зміною чистих податків (наслідок) і зміною доходу (причина), тобто .

Крім податків і трансфертів, які є функцією від доходу, існу­ють ще податки і трансферти, що не залежать від доходу, але теж впливають на споживання, їх можна врахувати як чинники, від яких залежить не індуційоване, а автономне споживання (). Якщо у попередню функцію споживання замість Т підставити t , то функцію споживання можна модифікувати до такого вигляду:

.

У першій функції споживання застосовується гранична схильність до споживання з наявного доходу домогосподарств (с), у другій — гранична схильність до споживання з усього доходу, яка дорівнює с(1 - t). Спільним у обох функціях є те, що у змішаній закритій економіці споживання домогосподарств зменшується порівняно з приватною закритою економікою за будь-якого рівня доходу.

Тепер перейдемо до моделі рівноважного ВВП, визначеного за методом «вилучення—ін'єкції». В умовах відсутності держави економічна рівновага за цим методом визначається як тотожність між приватними заощадженнями та інвестиціями: S = I. Після вра­хування держави вилучення з економічного кругообігу доповню­ються чистими податками, а ін'єкції — державними закупівлями. Тому тотожність між сумою вилучень та ін'єкцій змінюється:

S + T = I + G.

Одночасно суттєво трансформуються заощадження. Нагадаємо, що в приватній закритій економіці приватні заощадження дорів­нюють: S = Y - С. Але у зв'язку з появою держави і податків при­ватні заощадження зменшуються на величину чистих податків:

S = Y – T – С.

Одночасно зі зменшенням приватних заощаджень з'являються державні заощадження, які визначаються за формулою:

Sg = T – Cg,

де Sg, Cg — відповідно державні заощадження і державне спожи­вання.

Якщо у формулу, що відображає тотожність між сумою вилу­чень та ін'єкцій, підставити значення приватних заощаджень і врахувати, що G = Cg + Ig, то отримаємо:

(Y – T – C) + T = I (Cg + Ig).

Перенесемо Cg ліву частину рівняння і згрупуємо його члени у такий спосіб:

(Y – T – C) + (T – Cg) = I + Ig.

У наведеному рівнянні вираз (Y – T – C) — приватні заоща­дження, а вираз (T - Cg) — державні заощадження. Сума приват­них і державних заощаджень — це національні заощадження, які можна виразити так:

.

У свою чергу, сума приватних та державних інвестицій визна­чає величину національних інвестицій:

.

Отже, у змішаній закритій економіці рівновага забезпечується за умови, якщо національні заощадження дорівнюють національ­ним інвестиціям: . У розгорнутому вигляді рівновагу мож­на записати так:

Y – C – Cg = I + Ig.

Вагоміше аналітичне значення має рівновага між приватними інвестиціями та джерелами їх фінансування. Для відображення та­кої рівноваги попереднє рівняння розв'яжемо відносно I, а також урахуємо, що Сg + Іg = С. Тоді матимемо рівняння Y – С – G = I. Якщо до лівої частини цього рівняння додати і відняти Т, то отримаємо:

(Y – T – C) + (T – G) = Ig.

Ліва частина наведеного рівняння відображає величину внут­рішніх фінансових ресурсів приватного інвестування, які скла­даються із приватних заощаджень (Y – T – C) і сальдо державного бюджету (Т - G). Це означає, що обсяг приватних інвестицій за­лежить не лише від приватних заощаджень, а й від стану держав­ного бюджету.

Основним видом фіскальної політики є дискреційна. Інстру­ментами цієї політики є державні закупівлі, податки і трансфер­ти. При цьому останні два інструменти об'єднуються в категорію чисті податки. Змінюючи державні закупівлі, уряд безпосередньо впливає на сукупний попит і ВВП. Змінюючи компоненти чистих податків, держава впливає на сукупний попит і ВВП опосередко­вано — через наявний дохід приватної економіки.

Вплив державних закупівель на ВВП. Слід ураховувати, що зміна державних закупівель означає зміну автономних витрат, які впливають на дохід мультиплікативно. Але зауважимо, що у змішаній закритій економіці мультиплікатор витрат ускладню­ється порівняно з простим мультиплікатором.

Щоб визначити мультиплікатор витрат у змішаній закритій економіці, потрібно побудувати рівняння рівноважного ВВП, у якому автономними витратами є державні закупівлі, а індуційо-ваними — споживання. При цьому індуційоване споживання ви­значимо за такою функцією: . Звідси зміна рівноваж­ного ВВП, викликана зміною державних закупівель, визначається таким рівнянням:

∆Y = ∆G + c(1 - t)∆Y.

Розв’язавши рівняння відносно ∆Y, отримаємо:

 

.

 

 

В останньому рівнянні коефіцієнт є мультиплікатором витрат у змішаній закритій економіці. Це дає підстави за­писати такі формули:

, або

Як бачимо, знаменник складного мультиплікатора витрат перевищує знаменник простого мультиплікатора витрат (s). Це означає, що мультиплікатор витрат у змішаній закритій економіці нижчий, ніж у приватній закритій економіці:

Графічна інтерпретація складного мультиплікатора витрат подається у [18, с. 292].

Вплив чистих податків на ВВП. Акцентуємо увагу на тому, що чисті податки можуть змінюватися як дискреційне, так і ав­томатично. Під дискреційною зміною чистих податків (∆T d) ро­зуміють таку їх зміну, яка відбувається на підставі спеціальних державних рішень щодо рівня податків і трансфертів. Автоматич­на зміна чистих податків (∆T a) відбувається без державного втру­чання, а внаслідок зміни доходу як податкової бази, або умов, від яких залежать трансферти.

Чисті податки впливають на дохід (ВВП) мультиплікативно. Щоб визначити мультиплікатор податків, потрібно знову зверну­тися до рівняння рівноважного ВВП. Але в цьому разі автоном­ними витратами є не державні закупівлі, а витрати на споживан­ня, які виникають у зв'язку з дискреційною зміною чистих податків: ∆ . Звідси зміну рівноважного ВВП, що спричиняється дискреційною зміною чистих податків, можна ви­значити таким рівнянням:

∆Y = - ∆Td + c(1 - t) ∆Y.

Розв'язавши рівняння відносно ∆Y, отримаємо:

∆Y =

 

Із рівняння випливає формула мультиплікатора податків:

.

У наведеній формулі вираз мультиплікатор витрат. Тому мультиплікатор податків можна виразити інакше:

.

Оскільки с < 1, то це означає, що мультиплікатор податків менший мультиплікатора витрат пропорційно граничній схильності до споживання. Ураховуючи мультиплікатори, можна ви­значити вплив окремих фіскальних інструментів на ВВП:

∆Y=∆G , ∆Y=-∆ATd , ∆Y=∆TR ,∆Y =

 

Спільний вплив державних закупівель і чистих податків на ВВП визначається за формулою:

.

В основі недискреційної фіскальної політики лежить здатність переважної частини чистих податків змінюватися автоматично залежно від зміни доходу: . Завдяки такій властивості чисті податки виконують стабілізаційну функцію в економіці.

Щоб зрозуміти стабілізаційну роль чистих податків, потрібно пригадати, що податки являють собою вилучення з потоку «до­ходи — витрати», а величина вилучень впливає на сукупні витрати і ВВП (тема 9). При цьому податкові вилучення збільшуються в період інфляційного зростання і зменшуються під час рецесії. У першому випадку автоматична зміна чистих податків гальмує зростання сукупних витрат і ВВП, у другому — гальмує їх ско­рочення. Це частково згладжує циклічні коливання і сприяє еко­номічній стабілізації. Завдяки здатності чистих податків викону­вати в автоматичному режимі стабілізаційну функцію в економіці їх називають «автоматичні стабілізатори», або «вмонтовані ста­білізатори».

Ефект гальмування динаміки ВВП, який спричиняється автоматичною зміною чистих податків, пояснюється їх впливом на мультиплікатор витрат. Як ми знаємо з теми 9, простий мультиплікатор витрат ураховує лише вилучення у формі заощаджень . Але в змішаній закритій економіці вилучення допов-нюються податками, унаслідок чого виникає складний мультиплікатора витрат , який менший простого мультиплікатора. Тому за однакової зміни автономних витрат зміна ВВП, визначена на базі складного мультиплікатора, буде меншою, ніж зміна ВВП, визначена на базі простого мультиплікатора.

Припустимо, що в економіці відбувся спад і автономні витра­ти у формі приватних інвестицій скоротилися на 100 грн. Якщо уявити економіку без податків, в якій с = 0,75, то простий муль­типлікатор дорівнюватиме 4(1 / 0,25), а скорочення ВВП стано­витиме 400 грн. Але насправді в економіці існують податки і t= 0,2. За цих умов мультиплікатор витрат зменшиться до 2,5 (1 / (0,25 + 0,75 • 0,2)), а скорочення ВВП дорівнює лише 250 грн. Отже, автоматична зміна чистих податків, зменшуючи мультиплі­катор, загальмувала скорочення ВВП на 150 грн (400 - 250). Чим вище t, тим сильнішою є стабілізаційна функція чистих податків.

Ефект гальмування динаміки ВВП, що породжується автома­тичною фіскальною політикою, можна визначити за формулою:

.

Оскільки недискреційна фіскальна політика не здатна повніс­тю усувати циклічні коливання в економіці, то для вирішення цієї проблеми вона повинна доповнюватися заходами дискреційної фіскальної політики (∆G і/або ∆Td).

Згідно з Законом України «Про Національний банк України» монетарна політика — це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зро­стання, стримування інфляції та забезпечення стабільності гро­шової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та ви­рівнювання платіжного балансу. Спираючись на цей Закон, Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики на відповідний рік, у яких визначаються кон­кретні цілі та заходи (інструменти) для їх досягнення.

Усі цілі монетарної політики поділяються на кінцеві (основні, стратегічні) та проміжні (допоміжні, тактичні). До кінцевих цілей відносять такі макроекономічні змінні, як реальний ВВП, безро­біття та інфляція. Але безпосередньо впливати на кінцеві цілі мо­нетарна політика не в змозі. Для цього використовуються проміж­ні цілі. До проміжних цілей монетарної політики можна віднести такі змінні, як пропозиція грошей, процентна ставка, валютний курс тощо.

Установлення проміжних цілей є складною проблемою, оскільки вони зазвичай не узгоджуються між собою. Показовим прик­ладом є використання в ролі проміжних цілей пропозиції грошей і процентної ставки. Якщо, наприклад, центральний банк має на­мір установити процентну ставку на цільовому рівні, то відповід­но до цього він повинен змінювати пропозицію грошей. Але, за­безпечуючи досягнення цільової процентної ставки, центральний банк втрачає контроль над пропозицією грошей, бо остання по­трапляє в залежність від процентної ставки. Якщо, навпаки, центральний банк передбачає досягти цільової зміни пропозиції грошей, то за цих умов він втрачає контроль за процентною став­кою, оскільки вона буде змінюватися таким чином, щоб урівно­важити грошовий ринок.

Проблема узгодження проміжних цілей вирішується на базі принципу пріоритетів. Наприклад, якщо інфляція зростає до не­бажаного рівня, то найкращою метою може бути уповільнення темпів приросту пропозиції грошей. Якщо ж процентна ставка стає надто високою і стримує інвестиційну активність, то най­кращою метою може бути зниження процентної ставки.

Для досягнення цілей монетарної політики центральний банк використовує ряд інструментів. Головними серед них є такі: опе­рації на відкритому ринку, операції на валютному ринку, обліко­ва ставка, нормативи обов'язкового резервування.

Операції на відкритому ринку — це купівля-продаж централь­ним банком державних цінних паперів. В Україні державними цінними паперами є облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), облігації зовнішньої державної позики (ОЗДП), депозит­ні сертифікати Національного банку.

Операції з державними цінними паперами здійснюються з метою регулювання пропозиції грошей. Якщо центральний банк купує цінні папери у комерційних банків на певну суму, то останні збільшують свої резерви на цю саму суму. Якщо, навпаки, центральний банк продає комерційним банкам цінні папери на певну суму, то на цю саму суму вони зменшують свої резерви. У підсумку на величину чистої купівлі цінних паперів збільшується грошова база, а пропозиція грошей зростає мультиплікативно:

.

Операції на валютному ринку — це інтервенції центрального банку на валютному ринку, які здійснюються у формі купівлі-продажу іноземної валюти. Якщо центральний банк виходить на валютний ринок як покупець іноземної валюти, то на певну суму він збільшує грошову базу. Якщо, навпаки, він продає іноземну валюту, то на відповідну суму він зменшує грошову базу. В обох випадках мультиплікативно змінюється пропозиція грошей.

Облікова ставка - процентна ставка, на базі якої центральний банк надає кредити комерційним банкам з метою їх рефінансу­вання. Крім облікової ставки, до ставок рефінансування комерційних банків належать також ставки за кредитними аукціонами, за ломбардними кредитами тощо. Облікова ставка посідає серед них провідне місце, оскільки її зміна зумовлює адекватну зміну інших ставок рефінансування. При визначенні рівня облікової ставки враховується багато чинників. Серед них головними є рівень інфляції та темпи приросту ВВП. Зазвичай облікова ставка має бути на кілька пунктів вищою за темп інфляції.

Нормативи обов'язкового резервування — це мінімальні норми депозитів, які зобов'язані зберігати комерційні банки на без­процентних рахунках центрального банку. Нормування обов'язкових резервів, з одного боку, гарантує мінімальний рівень ліквід­ності комерційних банків; з іншого — є інструментом впливу на пропозицію грошей. Цей вплив полягає в тому, що від рівня нор­мативів обов'язкових резервів обернено залежить рівень грошового мультиплікатора. Для збільшення пропозиції грошей цент­ральний банк зменшує нормативи обов'язкового резервування, а для зменшення пропозиції грошей — підвищує ці нормативи.

Об'єктом впливу монетарної політики на економіку є сукупний попит. Цей вплив реалізується через передатний механізм, що відображає ланцюг економічних змінних, завдяки яким зміна пропозиції грошей впливає на ділову активність. Існують різні підходи щодо моделі цього передатного механізму. Серед них найбільшого визнання отримала кейнсіанська модель, яку можна виразити таким алгоритмом:

M ↑→ i ↓→ I ↑→ Y ↑.

Як видно із наведеного алгоритму, збільшення пропозиції грошей (M ↑) зменшує процентну ставку (i ↓). Далі згідно з інве­стиційною функцією це викликає збільшення інвестицій як компонента сукупного попиту (I ↑), що у підсумку викликає зростан­ня реального ВВП (Y ↑). Такі наслідки монетарної експансії забезпечуються лише в умовах незмінності цін, що відповідає горизонтальній кривій сукупної пропозиції. Згідно з основною моделлю кривої сукупної пропозиції монетарна експансія спричиняє зростання цін. Тому її кінцевим наслідком є збільшення номінального ВВП (Y ↑). Крім цього, слід ураховувати, що наслідки монетарної експансії в короткостроковому і довгостроко­вому періодах є різними. Для аналізу цих наслідків використовується модель AD-AS.

Згідно з моделлю AD-AS у короткостроковому періоді монетар­на експансія спричиняє зниження процентної ставки і зростання інвестицій. Це переміщує криву АП вправо, що збільшує реальний ВВП та підвищує ціни. Але врахуємо, що збільшення реаль­ного ВВП підвищує попит на гроші. Це обмежує зниження процентної ставки, що адекватно обмежує зростання інвестицій і ВВП. У підсумку в короткостроковому періоді монетарна експансія зумовлює три наслідки: зниження процентної ставки (номінальної та реальної); збільшення ВВП (номінального і реального); зростання цін (інфляцію). Зазначені наслідки відповідають теоретичному інструментарію, згідно з яким зарплата є негнуч­кою, а крива сукупної пропозиції має додатний нахил. Графічна ілюстрація наслідків монетарної експансії у короткостроковому періоді наведена у [18, с. 333].

Особливість довгострокового періоду полягає в тому, що в межах цього періоду зарплата стає гнучкою. Унаслідок цього крива сукупної пропозиції набуває вигляду вертикальної лінії. За цих умов монетарна експансія може викликати лише зростання цін і не здатна збільшувати реальний ВВП, який утримається на потенційному рівні. У підсумку в довгостроковому періоді моне­тарна експансія викликає такі наслідки: ціни зростають пропор­ційно номінальному збільшенню пропозиції грошей; реальний ВВП не змінюється, а номінальний ВВП збільшується пропорцій­но зростанню цін; реальна процентна ставка не змінюється, а но­мінальна підвищується пропорційно зростанню цін. Перелічені на­слідки монетарної експансії свідчать про нейтральність грошей у довгостроковому періоді. Графічна ілюстрація наслідків монетар­ної експансії у довгостроковому періоді наведена у [18, с. 335].

 

 

Термінологічний словник

Бюджетний дефіцит — стан державного бюджету, коли доходи уряду не покривають його видатків.

Бюджетний профіцит — стан державного бюджету, коли доходи уряду перевищують його видатки.

Гранична ставка податку — величина, яка показує, на скільки одиниць змінюються податки при зміні доходу на одну одиницю

Державне споживання — частина державних закупівель, що спря­мовується на утримання державних інституцій, покликаних задоволь­няти суспільні потреби в споживчих товарах і послугах.

Державний борг — загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань уря­ду, у тому числі й тих боргових зобов'язань, що виникають у результаті виданих гарантій за кредитами, та інших зобов'язань, які бере на себе уряд.

Державні закупівлі — кінцеві товари і послуги, які закуповує уряд з метою задоволення загальнодержавних потреб.

Державні заощадження — різниця між наявним доходом уряду (чистими податками) і державним споживанням.

Державні інвестиції — частина державних закупівель, що спрямо­вується на закупівлю інвестиційних товарів та послуг.

Динамічні операції на відкритому ринку — операції на відкрито­му ринку, що здійснюються з метою цілеспрямованої зміни рівня бан­ківських резервів і грошової маси.

Дискреційна фіскальна політика — політика, у межах якої зміни державних видатків і податків здійснюється на підставі спеціальних рішень уряду і парламенту.

Ефект витіснення — скорочення інвестицій в економіці, що вини­кає внаслідок зростання процентних ставок, викликаного фіскальною експансією, яка здійснюється за рахунок внутрішнього позичання.

Захисні операції на відкритому ринку — операції на відкритому ринку, що покликані нейтралізувати інші чинники, які здатні викликати небажані зміни на грошовому ринку.

Збалансований бюджет — бюджет, у якому надходження дорів­нюють видаткам.

Зовнішній борг — заборгованість держави іноземним громадянам, підприємствам та інституціям.

Кінцеві цілі монетарної політики — такі макроекономічні змінні, які характеризують рівень економічного розвитку країни і на досягнен­ня яких монетарна політика має спрямовувати свої заходи.

Монетаристська теорія — теорія, згідно з якою основною причи­ною економічних коливань є зміни пропозиції грошей, тому для під­тримання стабільності в економіці слід дотримуватися стабільних тем­пів зростання грошової маси.

Монетарна політика — сукупність заходів центрального банку стосовно управління пропозицією грошей, спрямованих на досягнення кінцевих цілей стабілізаційної політики держави.

Мультиплікатор збалансованого бюджету — дорівнює одиниці і відображає відношення між зміною на однакову величину державного бюджету і валового внутрішнього продукту.

Мультиплікатор податків — величина, яка показує, на скільки одиниць обернено змінюється дохід при зміні податків на одну оди­ницю.

Національні заощадження — 1) сума приватних та державних за­ощаджень; 2) частина доходу, яка не використовується на приватне та державне споживання.

Нейтральність грошей — нездатність грошей викликати в довго­строковому періоді реальні зміни в економіці.

Облікова (дисконтна) ставка — процентна ставка, за якою центральний банк країни надає позики комерційним банкам.

Операції на відкритому ринку — купівля-продаж центральним банком державних цінних паперів.

Передатний механізм монетарної політики — сукупність при-чинно-наслідкових зв'язків, завдяки яким зміни пропозиції грошей впливають на кінцеві цілі монетарної політики.

Прогресивний податок — податок, середня ставка якого збільшу­ється в міру зростання оподаткованого доходу і знижується зі змен­шенням цього доходу.

Проміжні цілі — такі макроекономічні змінні, які опосередковують вплив монетарної політики на кінцеві цілі.

Пропорційний податок — податок, середня ставка якого не зміню­ється зі зміною рівня оподаткованого доходу.

Фіскальна політика — політика держави щодо рівня податків і державних видатків.

Чисті податки — податкові надходження уряду за вирахуванням державних трансфертних платежів.

 

 

Тести для самоперевірки

1. У процесі економічного кругообігу уряд виконує таку функцію:

а) купує продукти та ресурси;

б) отримує податки;

в) утримує трансферти.

 

2. У системі макроекономічного регулювання держава вико­нує функцію:

а) розподільну;

б) перерозподільну;

в) стабілізаційну;

г) виробничу.

 

3. В умовах закритої економіки за участю держави економічна рівновага визначається за формулою:

а) ;

6) ;

в) .

 

4. За умов змішаної економіки закритого типу національні за­ощадження визначаються за формулою:

a) S_N=Y-C-G;

б) S_N = Y-C-C_g;

в) S_N = Y- T- C;

г) S_N=T-C_g.

 

5. Чисті податки визначаються за формулою:

a) Т=ТА – TR;

б) T = ТА + TR;

в) T=

г) T=Y+TR-AT.

 

6. В умовах змішаної закритої економіки приватні заоща­дження визначаються за формулою:

a) S = Y – С;

б) S=Y – Т – С;

в) S=Y – C – G;

г) S=Y – C – C_g.

7. За умов змішаної економіки закритого типу сукупні витрати визначаються за формулою:

а) Е = С + І;

б) E = C + I+G;

в) Е = С + І+(Т- G);

г) E = C + I + (C_g + I_g).

8. В умовах закритої економіки з участю держави функція споживання має такий вигляд:

а) С = С +c ;

б) С= С +c-(Y – T);

в) С= C + c(1 – t).

9. Дискреційна фіскальна політика застосовує як інструменти впливу на ВВП:

а) державні закупівлі;

б) державні заощадження;

в) чисті податки.

 

10. Інструментами монетарної політики є:

а) пропозиція грошей;

б) процентна ставка;

в) нормативи обов'язкового резервування;

г) облікова ставка.

 

11.3 метою забезпечення цільового приросту ВВП найменш збитковим варіантом для державного бюджету є:

а) збільшення G;

б) зменшення Т;

в) одночасне збільшення G і зменшення Т.

 

12. Автоматична фіскальна політика забезпечує:

а) зміну податкових ставок;

б) зміну рівня соціальних трансфертів;

в) часткову економічну стабілізацію;

г) повну економічну стабілізацію.

 

13. Об'єктом впливу монетарної політики на економіку є:

а) споживання;

б) заощадження;

в) сукупний попит;

г) сукупна пропозиція.

 

14. Кінцевими цілями монетарної політики є:

а) інфляція;

б) процентна ставка;

в) пропозиція грошей;

г) реальний ВВП.

Відповіді

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

а),б)

б), в)

б), в)

б)

а), в)

б)

6),г)

б),в)

а), в)

в),г)

а)

в)

в)

a), г)

Тема 12. Зовнішньоекономічна діяльність

 

Результати зовнішньоекономічної діяльності країни відобра­жаються в платіжному балансі. Функціонально платіжний баланс — це макроекономічна модель, що охоплює сукупність економічних операцій певної країни з іншими країнами і розроб­ляється з метою здійснення контролю за ефективністю зовніш­ньоекономічної діяльності країни та обгрунтування економічної політики держави. За своєю формою платіжний баланс є статис­тичним звітом, у якому подається інформація про зовнішньоеконо­мічні операції резидентів країни за певний період (квартал, півріччя, рік).

Платіжний баланс складається з двох розділів: рахунок поточ­них операцій (або поточний рахунок), рахунок операцій з капіта­лом та фінансових операцій (або рахунок капітальний операцій). Основним є рахунок поточних операцій (СА), який складається з трьох частин.

Перша — баланс товарів та послуг, який відображає спів­відношення між експортом та імпортом товарів і нефакторних послуг. При цьому до нефакторних послуг відносять такі послуги: транспортні, будівельні, комунікаційні, туристичні, страхові тощо. Сальдо балансу товарів і послуг — це чистий експорт, який є ком­понентом сукупних витрат і від величини якого залежить ВВП.

Друга — доходи. Ця частина поточного рахунка відображає доходи отримані від міжнародної діяльності країни у сфері фак­торних послуг. До складу доходів від факторних послуг входить зарплата, що зароблена за кордоном; дивіденди з прямих та портфельних інвестицій, вкладених за кордоном; проценти від

позичкового капіталу (кредити іноземцям або отримані від інозем­ців). Сальдо доходів — це різниця між доходами, отриманими резидентами, і доходами, виплаченими нерезидентам країни.

Третя – поточні трансферти, до яких належить некомпенсоване передавання іншій країні або некомпенсоване отримання від інших країн матеріальних та фінансових цінностей. Крім по­точних, існують також капітальні трансферти. У рахунку поточ­них операцій ураховуються лише поточні трансферти. Капітальні трансферти відображаються в рахунку капітальних операцій.

Поточними є такі трансферти, які збільшують рівень доходу та споживання товарів і послуг країни, що одержує трансферти, за рахунок країни, що їх надає. До складу поточних трансфертів належать пенсії, дарунки, грошові перекази, гуманітарна та тех­нічна допомога тощо. Сальдо поточних трансфертів обчислюєть­ся як різниця між надходженням і наданням трансфертів.

Другим розділом платіжного балансу є рахунок капітальних операцій (КА). Цей рахунок відображає потоки капіталу, що пов'язані з капітальними трансфертами, купівлею-продажем ак­тивів (матеріальних, нефінансових, фінансових), а також зобов'я­заннями. Він складається з двох частин: рахунок операцій з капі­талом, фінансовий рахунок.

Рахунок операцій з капіталом відображає рух капітальних трансфертів та нефінансових активів. Фінансовий рахунок відоб­ражає операції з фінансовими активами та зобов'язаннями, які виникають у резидентів відносно нерезидентів. У платіжному ба­лансі виділяється чотири функціональні групи активів та зобо­в'язань: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші інвестиції, резервні активи.

Крім двох розділів, платіжний баланс включає також автоном­ну статтю під назвою «Помилки та упущення» (ЕО), яка відоб­ражає сальдо неточностей щодо руху економічних цінностей. Ці неточності можуть викликатися часовими та вартісними розбіж­ностями між митною та банківською статистикою. Тому рівнова­га платіжного балансу забезпечується тоді, коли сальдо рахунка поточних операцій дорівнює сальдо рахунка капітальних опера­цій з протилежним знаком з одночасним урахуванням сальдо статті «Помилки та упущення». Це дає підстави визначити рівно­важний платіжний баланс за такою формулою:

ВР = СА + КА + ЕО = 0.

Платіжний баланс завжди є рівноважним за своїм визначен­ням. Нерівноважним може бути лише неповний платіжний баланс, у якому сальдо рахунку капітальних операцій обчислюється без статті «Резервні активи». Платіжний баланс, визначений на таких умовах, називається балансом автономних операцій. При цьому до автономних належать операції, які здійснюються суб'єктами приватної економіки без участі держави. На протива­гу цьому операції з резервними активами здійснюються держа­вою і називаються офіційними, тобто неавтономними. Звідси баланс автономних операцій (ВРв) можна визначити так:

ВРв=СА + (КА – RES) + EO,

де RES – сальдо статті «Резервні активи».

 

Порушення балансу автономних операцій свідчить про те, що країна отримала від автономних операцій менше або більше іно­земної валюти, ніж витратила на ці операції. Цей дисбаланс усу­вається за рахунок операцій з резервними активами, які перебу­вають під контролем держави в особі центрального банку. Якщо баланс автономних операцій складається з дефіцитом, тобто

СА < (КА – RES) + ЕО, то за рахунок скорочення (продажу) ва­лютних резервів центральний банк додатно збільшує сальдо стат­ті «Резервні активи» і сальдо рахунка капітальних операцій. Як­що баланс автономних операцій складається з профіцитом, тобто

СА > (КА – RES) + ЕО, то за рахунок збільшення (купівлі) валют­них резервів центральний банк від'ємно збільшує сальдо статті «Резервні активи» і сальдо рахунка капітальних операцій. Отже, сальдо балансу автономних операцій дорівнює сальдо статті «Ре­зервні активи» з протилежним знаком, тобто ВР_а = - RES. Завдяки цьому врівноважується платіжний баланс: ВР = ВР_а + RES = 0.

Необхідним інструментом і важливим чинником зовнішньо­економічної діяльності є валюта. Залежно від умов обміну та використання валюти її поділяють на три види: вільно конверто­вана, частково конвертована і неконвертована. Вільно конверто­вана — це така валюта, яка без перешкод обмінюється на інші валюти і без обмежень використовується у поточних та фінансо­вих операціях. До частково конвертованої належить валюта, умо­ви обміну та використання якої обмежуються державою. Некон-вертованою є валюта тих країн, у яких забороняється обмін національної грошової одиниці на іноземні грошові одиниці.

Валюта є не лише засобом платежу, а й товаром, що купується і продається на валютному ринку. Тому вона має ціну, яка діста­ла назву «валютний курс», або «обмінний курс». Валютний курс може визначатися у формі прямого котирування (наприклад, 1 дол. США = 5 грн) або у формі оберненого котирування (наприклад, 1 грн = 0,2 дол. США). В Україні застосовується пряме котирування. Але в процесі оцінювання динаміки валютного кур­су пряме котирування викликає певні незручності. Щоб їх уник­нути, ми будемо спиратися на обернене котирування.

Розрізняють номінальний і реальний валютний курс. Номіналь­ний курс валюти відображає пропорцію, в якій одна валюта об­мінюється на іншу. Згідно з оберненим котируванням номіналь­ний валютний курс можна визначити за такою формулою:

,

де е — номінальний валютний курс; — кількість іноземної ва­люти, яка обмінюється на вітчизняну; — кількість внутріш­ньої, тобто національної валюти, яка обмінюється на іноземну. Якщо, наприклад, 1 дол. США обмінюється на 5 грн, то курс грив­ні становить 0,2 дол. США.

У короткостроковому періоді валютний курс залежить від спів­відношення між попитом і пропозицією на валютному ринку. Ураху­ємо, що передусім попит залежить від експорту, а пропозиція — від імпорту. Тому збільшення експорту спричиняє зростання попиту на вітчизняну валюту, а збільшення імпорту — зростання її пропозиції.

Попит і пропозиція на валютному ринку залежить і від співвід­ношення між внутрішньою та світовою процентною ставками. Як­що внутрішня процентна ставка зростає порівняно зі світовою, то за інших незмінних умов це збільшує попит на вітчизняні активи, а значить, і на вітчизняну валюту. І навпаки. Ще одним чинником, що впливає на попит і пропозицію валюти, є інфляція, яка знецінює ва­люту. Якщо відбувається прискорення інфляції, то власники націо­нальної валюти намагаються конвертувати її в стійку іноземну валю­ту, що збільшить пропозицію національної валюти. І навпаки, якщо курс іноземної валюти падає, зростає попит на вітчизняну валюту.

У довгостроковому періоді валютний курс залежить від пари­тету купівельної спроможності (ПКС) відповідної валюти. Згідно з концепцією ПКС валютний курс залежить виключно від спів­відношення між внутрішніми та іноземними цінами:

,

де - валютний курс, визначений на базі ПКС (обернене коти­рування); Pj, Pd — ціна окремих видів товарів або ринкового ко­шика відповідно в іноземній та національній валютах.

На формування валютного курсу впливає режим курсоутво-рення. Залежно від цього режиму розрізняють фіксований і пла­ваючий (гнучкий) курси. Фіксованим є такий курс, який уряд офіційно оголошує на фіксованому рівні або в межах «валютного коридору» і бере зобов'язання його підтримувати за допомогою валютних інтервенцій. Плаваючим є такий курс, який змінюється переважно під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку.

За своїм визначенням номінальний валютний курс відображає спроможність кожної валюти обмінюватися на іншу валюту. Проте кінцевою метою обміну валют є забезпечення міжнародного обміну товарів. Це залежить від купівельної спроможності валюти, на яку впливають два чинники: номінальний курс валюти і співвідношення внутрішніх та зовнішніх цін. Зазначені чинники враховує реальний валютний курс, який можна визначити за формулою:

,

де - реальний валютний курс (обернене котирування).

Припустімо, що 1 грн = 0,2 дол. США, ціна товару у США становить 100 дол., а в Україні — 400 грн. Звідси реальний курс гривні становитиме . Реальний курс валюти визначає цінову конкурентоспроможність національних товарів, тобто їх відносну ціну. Так, згідно з нашим числовим прикладом ціна українського товару нижча за ціну аналогічного американ­ського товару в 0,8 рази. Це свідчить про те, що український то­вар має цінову перевагу перед американським. Тому для амери­канських покупців вигідніше купувати український товар, а для українських — відмовитися від купівлі американського товару. Чим нижчий реальний курс національної валюти, тим більшим є попит на вітчизняний експорт і меншим попит на імпорт.

Слід розрізняти двосторонній і багатосторонній валютні курси. До цього часу ми мали справу з двостороннім валютним курсом, який відображає ціну певної валюти відносно лише однієї іншої валюти. Багатосторонній (або ефективний) валютний курс — це середньозважений індекс національної валюти, обчислений на базі індексів двосторонніх курсів валют основних торговельних партнерів країни за певний період. Виходячи з цього індекс бага­тостороннього валютного курсу визначається за формулами:

,

де — індекс багатостороннього номінального () і реального () валютного курсу; — індекс двосторонніх номінальних ва­лютних курсів і -х торговельних партнерів; — індекси від­повідно внутрішніх та іноземних цін; — частка і-х торговель­них партнерів країни у зовнішньому товарообороті країни.

Головним видом зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня торгівля. Вона вносить зміни в умови формування економічної рівноваги і впливає на ВВП.

Згідно з методом «витрати — випуск» зовнішня торгівля до­повнює модель рівноважного ВВП чистим експортом, тобто

Y=C + I+G + NX. Чистий експорт відображає внесок іноземних покупців у сукупні витрати на закупівлю національного ВВП. Тому виділимо його окремо:

Y – (C + I + G) = NX.

Наведене рівняння дає підстави зробити два висновки. Якщо обсяг виробництва в країні перевищує внутрішні закупівлі, тобто

Y > С + І + G, то чистий експорт є додатною величиною. Це означає, що країна виробляє продукції більше, ніж закуповує для внутрішніх потреб, тобто є чистим експортером. Якщо, навпаки, обсяг виробництва в країні менший внутрішніх закупівель, тобто Y < С + І + G, то країна є чистим імпортером, а чистий експорт є від'ємною величиною.

Але рівноважний ВВП у відкритій економіці відрізняється від його аналога у закритій економіці не лише чистим експор­том, а й функцією споживання. Це пояснюється тим, що у від­критій економіці сукупне споживання складається з двох ком­понентів: споживання національних товарів і споживання імпорт­них товарів. Тому виникає категорія «гранична схильність до імпорту», яка визначається згідно з загальним правилом за та­кою формулою:

,

де іт — гранична схильність до імпорту; IМ — імпорт; — наявний дохід приватної економіки.

На величину граничної схильності до імпорту зменшується гранична схильність до споживання національних товарів. Звідси випливає функція споживання у відкритій економіці:

C = + (c – im) - (1 - t) Y.

Зовнішня торгівля доповнює склад вилучень та ін'єкцій в еко­номічному кругообігу. Вилучення доповнюються імпортом (IМ), а ін'єкції — експортом (ЕХ). Тому модель економічної рівноваги за методом «вилучення — ін'єкції» приймає такий вигляд:

S + T + IM = I + G + EX.

Розмежуємо внутрішню економіку і зовнішній сектор націо­нальної економіки з урахуванням того, що NX = ЕХ - IМ:

S + (T – G) – I = NX.

Якщо врахувати, що G = C_g + I_g, то наведене рівняння можна модифікувати у такий спосіб:

(S +T - C_g) - (I + I_g)=NX.

У лівій частині рівняння вираз (S + Т - C_g) відображає націо­нальні заощадження, а вираз (I + I_g) - національні інвестиції. От­же, економічна рівновага у відкритій економіці забезпечується за умови, якщо сальдо балансу національні заощадження — націо­нальні інвестиції дорівнює чистому експорту. Коли в країні ви­никає дефіцит національних заощаджень, тобто (S + Т - C_g) < (І + I_g), то він покривається за рахунок перевищення імпорту над експортом. Це означає, що країна є чистим дебітором. Якщо в країні виникає надлишок національних заощаджень, тобто (S + Т — C_g) > (І + Ig), то він використовується для фінансування іноземців, а країна є чистим кредитором.

Зовнішня торгівля впливає на ВВП через чистий експорт, який залежить від таких чинників: національний ВВП, іноземний ВВП, валютний курс, торговельна політика. Так, за зростання на­ціонального ВВП збільшується вітчизняний імпорт, що зменшує чистий експорт. За зростання ВВП у торговельних партнерів збіль­шується вітчизняний експорт, що збільшує чистий експорт. В умовах зниження курсу гривні ціна українських товарів за кор­доном падає, що збільшує наш експорт, а ціна імпортних товарів зростає, що зменшує український імпорт.

Торговельна політика може стимулювати або стримувати об­сяг експортно-імпортних операцій. Для цього держава застосовує два види засобів. Перший - митні засоби, до яких належать імпорт­не (ввізне) та експортне (вивізне) мито. Другий - немитні засоби, до яких можна віднести квоти та ліцензії, пільгове кредитування та оподаткування експортерів, надання експортних субсидій тощо.

Узагальнюючи всі чинники, що впливають на чистий експорт, запишемо його функцію:

NX = ,

де — автономний чистий експорт, який залежить не від реаль­ного валютного курсу, а від інших чинників (національний ВВП, іноземний ВВП, торговельна політика); z — еластичність чистого експорту до зміни рівня реального валютного курсу.

Між чистим експортом і ВВП існує пряма мультиплікативна залежність, тобто . Але слід урахувати, що у від­критій економіці мультиплікатор витрат ускладнюється порівня­но із закритою економікою, оскільки з'являється додатковий ка­нал вилучень із потоку доходи-витрати у формі імпорту.

Щоб визначити мультиплікатор витрат у відкритій економіці, спочатку наведемо систему рівнянь, які описують сукупний по­пит у цій економіці:

.

. . .

Тепер зведемо всі рівняння в розгорнуте рівняння рівноважно­го ВВП:

.

 

Урахуємо, що . Тоді, розв'язавши рівняння відносно Y, отримаємо:

.

У наведеній формулі коефіцієнт, що стоїть перед , є муль­типлікатором витрат у відкритій економіці:

.

Чим вищою є гранична схильність до імпорту, тим нижчий мультиплікатор витрат. Якщо, іт > 0, то (с - іт) - (1 - t) < с (1 - t). Завдяки цьому мультиплікатор витрат у відкритій економіці менший, ніж у закритій. Це означає, що однаковий приріст авто­номних витрат у відкритій економіці забезпечує менший приріст ВВП порівняно з закритою економікою.

 

 

Термінологічний словник

Багатосторонній валютний курс — індекс національної валюти, обчислений як середньозважена величина на базі індексів двосторонніх курсів валют основних торговельних партнерів даної країни.

Баланс товарів і послуг — частина рахунка поточних операцій платіжного балансу, яка відображає співвідношення між експортом та імпортом товарів і послуг.

Бретон-Вудська система — міжнародна валютна система, що ви­користовувалася з 1945-го до 1971 р. і згідно з якою курси національ­них валют були фіксованими відносно американського долара, а долар США вільно конвертувався у золото.

Валюта — національні та міжнародні грошові одиниці, що викори­стовуються в процесі міжнародних розрахунків.

Відкрита економіка — економіка країни, яка має економічні відно­сини з рештою світу.

Відплив капіталу — сума витрат резидентів країни на купівлю фі­зичного та фінансового капіталу у резидентів інших країн.

Вільна торгівля — торгівля між країнами, що здійснюється без державного втручання, а згідно з міжнародним поділом праці та зако­нами ринку.

Девальвація — офіційне зниження встановленої вартості валюти.

Закон єдиної ціни — принцип, згідно з яким ціна однакового това­ру, що виробляється різними країнами, є однаковою на ринках усіх країн, якщо її обчислити у спільній валюті.

Захисне мито — мито, яке застосовується з метою захисту вітчиз­няних товаровиробників від іноземної конкуренції.

Мито — податок на імпортовані або експортовані товари.

Номінальний валютний курс — курс валюти, який визначається через певну кількість іншої валюти.

Паритет купівельної спроможності — теорія, згідно з якою номі­нальний валютний курс відображає різницю у рівні цін між країнами, завдяки чому ціни на однаковий товар, обчислені у спільній валюті, є однаковими в усіх країнах.

Плаваючий валютний курс — валютний курс, динаміка якого за­лежить переважно від попиту і пропозиції на валютному ринку.

Платіжний баланс — макроекономічна модель, що охоплює су­купність економічних операцій даної країни з іншими країнами і розробляється з метою здійснення контролю за ефективністю зовніш­ньоекономічної діяльності країни та обґрунтування економічної по­літики держави.

Приплив капіталу — сума витрат нерезидентів на купівлю фізич­них і фінансових активів у резидентів даної країни.

Рахунок капітальних операцій — розділ платіжного балансу краї­ни, в якому відображається приплив і відплив капіталу.

Рахунок поточних операцій — розділ платіжного балансу країни, в якому відображаються експорт та імпорт товарів і послуг, чисті доходи від інвестицій та чисті поточні трансферти.

Реальний валютний курс — коефіцієнт, що відображає пропорцію, в якій товари однієї країни обмінюються на товари іншої країни.

Ревальвація — підвищення центральним банком національної ва­люти за системи фіксованих курсів.

Резервні активи — високоліквідні фінансові активи, що перебува­ють під контролем центрального банку країни і можуть використовува­тися для регулювання платіжного балансу та здійснення інтервенцій на валютному ринку.

Торговельний баланс — частина рахунка поточних операцій пла­тіжного балансу, яка відображає співвідношення між експортом та ім­портом товарів.

Фіксований валютний курс — курс національної валюти, який уряд офіційно оголошує і бере зобов'язання його підтримувати.

 

Тести для самоперевірки

1. Дефіцит рахунка поточних операцій покривається за рахунок:

а) чистого експорту товарів;

б) чистих поточних трансфертів;

в) резервних активів;

г) чистих доходів.

 

2. Рахунок поточних операцій включає:

а) чистий дохід від факторних послуг;

б) чисті капітальні трансферти;

в) чистий імпорт капіталу;

г) чисті поточні трансферти.

 

3. Рахунок капітальних операцій не включає:

а) отримання дивідендів;

б) отримання іноземних кредитів;

в) купівлю фінансових активів;

г) продаж матеріальних активів.

 

4. Реальний валютний курс відображає відношення між:

а) кількістю валют, які обмінюються;

б) внутрішніми та іноземними цінами товару в спільній валюті;

в) внутрішніми та іноземними цінами товару в різних валютах.

 

5. Згідно з ПКС валютний курс відображає відношення між:

а) кількістю валют, які обмінюються;

б) внутрішніми та іноземними цінами товару в різних валютах;

в) внутрішніми та іноземними цінами товару в спільній валюті.

6. Якщо в умовах відкритої економіки (S + Т- C_g) < (І + I_g), то:

a) NX<0;

б) NX>0;

в) КА > 0;

г) КА < 0.

 

7. Мультиплікатор витрат у відкритій економіці визначається за формулою:

a) ;

б) ;

в) ;

г) .

 

8. Зміна чистого експорту впливає на ВВП:

а) прямо;

б)обернено;

в) мультиплікативно;

г) експоненційно.

 

9. На чистий експорт впливають такі чинники:

а) торговельна політика;

б) резервні активи;

в) інфляція;

г) валютний курс.

 

10. Гранична схильність до імпорту розраховується за фор­мулою:

а) ;

б) ;

в) ;

г) .

Відповіді

б)	a),г)	a)	6)	6)	а), в)	г)	а), в)	a),r)	6)