Тести для самоперевірки знань. Термінологічний словник

Термінологічний словник

Екзогенна змінна — змінна, значення якої не залежить від розв'язання даної моделі, а визначається наперед.

Ендогенна змінна — змінна, значення якої отримується в процесі розв'язання даної моделі.

Закрита економіка – економіка країни, яка не бере участі у міжнародній торгівлі.

Змішана економіка — економічна система, в якій поряд з ринком певну координаційну роль щодо розміщення ресурсів і виробництва продуктів виконує держава.

Командно-адміністративна економіка — економічна система, в якій головним координатором економічної діяльності є не ринок, а державний план.

Модель – спосіб абстрактного відображення фактичної поведінки досліджуваних явищ.

Об'єкт макроекономіки — економічна система, що являє собою сукупність економічних суб'єктів країни, діяльність яких відбувається на основі конкретно-історичних виробничих відносин.

Предмет макроекономіки — причинно-наслідковий механізм функціонунання та розвитку національної економіки.

Ринкова економіка — економічна система, в якій рішення щодо розміщення ресурсів і виробництва продуктів приймаються на основі вільнпх цін, що формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції.

Ринкова система — усі ринки продуктів і ринки ресурсів та зв'язки їж ними.

 

Тести для самоперевірки знань

 

1. Практична функція макроекономіки полягає у забезпеченні суспільства знаннями, необхідними для:

а) зростання обсягів виробництва;

б) зменшення безробіття;

в) збільшення економічних ресурсів;

г) підвищення ефективності економіки.

 

2. Об'єктом макроекономіки є:

а) виробничі відносини;

б) продуктивні сили;

в) економічна система;

г) приватна економіка.

 

3. Предметом макроекономіки є:

а) економічні закони і категорії;

б) причинно-наслідковий механізм функціонування та розвит­ку національної економіки;

в) економічна та соціальна політика держави;

г) механізм розподілу національного доходу.

 

4. Національна економіка включає такі секторіальні агрегати:

а) домогосподарства, ринок, держава;

б) уряд, міністерства, підприємства;

в) домогосподарства, підприємства, держава;

г) нефінансові підприємства, фінансові установи установи.

 

5. Економічні системи різняться:

а) механізмом регулювання економіки;

б) структурою виробництва;

в) формою власності на засоби виробництва;

г) продуктивністю ресурсів.

 

6. Пізнавальна (позитивна) функція макроекономіки спрямована на вивчення:

а) фактичного стану економіки;

б) шляхів подолання спаду виробництва;

в) шляхів забезпечення економічного зростання;

г) методів державного регулювання економіки.

 

7. Нормативна функція макроекономіки спрямована на обґрунтування:

а) рекомендацій щодо подальшого економічного розвитку;

б) причин спаду виробництва;

в) наслідків економічної кризи;

г) причин зростання інфляції.

 

8. Головним методом макроекономіки є:

а) синтез; б) аналіз;

в) моделювання; г) порівняння.

Відповіді

1 2 3 4 5 6 7 8

г)

в)

б)

в)

а), в)

а)

г)

в)

Тема 2. Макроекономічні показники

в системі національних

 

У практиці макроекономічних розрахунків у будь-якій країні стосовусться велика кількість показників, які обчислюються за вийми правилами. Але оскільки кожна країна певним чином інтегрована у світову економіку, то з метою забезпечення міжнародних порівнянь виникає необхідність застосування єдиних підходів до системи та методології обчислення макроекономічних коників. Ця вимога реалізується за допомогою спеціального народного стандарту — «Системи національних рахунків». Вона затверджується ООН і рекомендується всім країнам для практичного використання.

Система національних рахунків – це сукупність категорій, які відображають загальні умови і сукупні результати функціонування національної економіки. Для вивчення ролі СНР як нормативної бази макроекономічного рахівництва слід передусім зрозуміти ті методологічні принципи, на які вона спирається. До них належать такі:

1) продуктивною є будь-яка діяльність, яка приносить дохід суб’єктам. Цей принцип лежить в основі визначення величини доходу, створеного національною економікою, при обчисленні якого беруться до уваги не лише галузі матеріального виробництва, а й галузі, котрі надають послуги (освіта, охорона здоров’я тощо);

2) витрати на виробництво національного продукту дорівнюють доходу, одержаному від його реалізації, або вартість факторів виробництва, спожитих при виготовленні національного продукту, дорівнює доходам, що їх отримують власники виробничих факторів. Цей принцип лежить в основі економічної рівноваги, до якого економіка постійно тяжіє;

3) у процесі відтворення економіка не перебуває в постійному кругообігу, котрий являє собой безперервний потік перетворення витрат у доходи, а доходів у витрати. Цей принцип лежить в основі економічної динаміки і свідчить про те, що доходи є функцією витрат, а витрати залежать від розподілу доходів.

СНР спирається на певну систему категорій, за допомого яких здійснюється облік економічної діяльності в країні. Основ з них — інституціональна одиниця, сектор, економічна операція, рахунок.

Національна економіка — це сукупність інституціональні одиниць, які є базовою одиницею обліку в СНР. Якщо економічні інтереси таких інституціональних одиниць зосереджені на території певної країни, то їх називають резидентами цієї країни. І навпаки — інституціональні одиниці, економічні інтереси яких зосереджені поза межами даної країни, відносно неї є нерезидентами. Залежно від функцій, поведінки та цілей усі інституціональні одиниці-резиденти об'єднуються у відповідні сектори: нефінансові корпорації; фінансові корпорації, загальне державне управління; некомерційні організації, і обслуговують домашні господарства; домашні господарсті сектор решти світу.

Інституціональні одиниці перебувають між собою у певнних економічних відносинах. У СНР ці відносини називають економічними операціями. Їх поділяють на чотири групи: операці товарами та послугами; розподільні операції; операції з фінансовими інструментами, інші операції.

Облік усіх економічних операцій здійснюється за допомогою певної системи рахунків. Рахунок — це балансова таблиця, яка складається з двох розділів. Перший розділ — ресурси або зміна в зобов'язаннях; другий — використання або зміна в активі. У СНР розрізняють такі групи рахунків:

- для економіки в цілому (консолідовані рахунки);

- для секторів економіки;

- для галузей економіки;

- для окремих економічних операцій.

Центральне місце посідають консолідовані рахунки і рахунки секторів економіки. Вони поділяються на поточні рахунки і рахунки нагромадження. Поточні рахунки складаються з рахунків пробництва, утворення доходів, розподілу первинного доходу, перерозподілу доходів, використання наявного доходу, скоригованого доходу. Рахунки нагромадження включають: рахунок ка­піталу, фінансовий рахунок та рахунок інших змін в активах і пасивах.

СНР спирається на низку макроекономічних показників, за допомогою яких вимірюються результати функціонування національної економіки. Первинним таким показником є випуск, який відображає повну ринкову вартість усіх товарів та послуг, вироб­лених у країні за певний період. При обчисленні випуску враховуються різні ціни. Переважно застосовуються основні ціни. Основна ціна — це така ціна, яка не включає податків на продукти, не враховує субсидії на продукти.

Центральне місце серед макроекономічних показників посідає повий внутрішній продукт (ВВП). За своєю сутністю ВВП — це ринкова вартість кінцевої продукції або валова додана вартість, створена резидентами всередині країни. Кінцевою продукцією є лише та частина випуску, яка спрямовується на невиробниче споживання, інвестування та експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП із випуску має відніматися проміжне споживалня, тобто вартість продукції, яку використовують для виробництва товарів та послуг.

При обчисленні ВВП ураховуються реальні ціни, тобто ціни за якими фактично продаються товари і послуги. Проте деякі послуги не с об'єктом купівлі-продажу і не мають реальної ціни. За деяких умов при обчисленні ВВП застосовується умовне оцінювання.

Умовну оцінку називають приписаною вартістю. Наприклад, застосовується при оцінюванні вартості послуг, які отримують учасники будинків від проживання у своєму будинку. Приписана вартість застосовується також при оцінюванні послуг, які дає держава за рахунок свого бюджету.

Не все товари та послуги кунцевого використання можуть бути приховані у ВВП. Це стосується, наприклад, вартості страви, яка виробляється і споживається в домашніх умовах і не потрапляє на ринок. Неможливо врахувати у ВВП і вартість товарів і послуг, що виробляються в тіньовій економіці.

ВВП можна обчислити трьома методами:

1) виробничим методом:

2) розподільчим методом:

Зміст окремих складових ВВП за виробничим та розподільними методами розкривається у підручнику [18, с.43-47].

3) методом кінцевого використання. Згідно з цим методом ВВП визначається як сума окремих видів кінцевого використання:

До кінцевого споживання входить споживання домашніх господарств; некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства; органів державного управління. Валове нагромадження – це сума валового нагромадження основного капіталу, зміни запасів оборотних коштів (товарно-матеріальних запасів), чистого придбання цінностей (придбання за мінусом вибуття цінностей).

Витрати, пов’язані з валовим нагромадженням основного капіталу та зміною запасів, впливають на обсяг виробництва і тому є реальними інвестиціями. Що стосується цінностей, то в СНР до них відносять дорогоцінні метали і каміння, антикварні вироби, мистецькі товари тощо. Вони являють собою непродуктивні активи, які використовуються не для виробництва, а з метою збереження чи збільшення реальної вартості як багатства. Тому витрати, які спрямовуються на придбання цінностей, не є реальними інвестиціями.

Чистий експорт відображає вплив зовнішньої торгівлі на ВВП. Експорт відображає витрати іноземців на виробництво національ­ного ВВП, а імпорт — витрати суб'єктів національної економіки на виробництво іноземного ВВП. Тому в підсумку приріст ВВП — це величина, на яку витрати іноземців на закупівлю національних товарів і послуг (експорт) перевищують витрати суб'єктів наці­ональної економіки на закупівлю іноземних товарів і послуг (ім­порт). Цією величиною є чистий експорт, тобто чистий експорт = експорт - імпорт.

У процесі макроекономічного аналізу кінцеве споживання розмежовують на приватне споживання і державне споживання; валове нагромадження прирівнюється до валових інвестицій, у складі яких виділяються приватні інвестиції і державні інвести­ції. Виходячи з цього застосовується аналітична формула ВВП за категоріями кінцевого використання:

Y = С + І + G + NХ,

де Y— валовий внутрішній продукт; С — приватне споживання; I — валові приватні внутрішні інвестиції; G — державні закупівлі, які складаються з державного споживання та інвестування, тобто G = С_g + І_g; NХ — чистий експорт, який обчислюється як різниця між експортом (ЕХ) та імпортом (IМ), тобто NХ= ЕХ- IМ.

Сума елементів правої частини наведеної формули відображає сукупні витрати в економіці (Е), тобто Е = С + І+G + NХ. В умо­вах економічної рівноваги ВВП дорівнює сукупним витратам, тобто Y = Е. Детально це питання розглядається в темі 9.

На основі ВВП можна отримати чистий внутрішній продукт (NDP), який обчислюється відніманням від ВВП вартості спожи­того капіталу, тобто амортизації (А): NDP = Y – А.

Але ВВП не повною мірою відбиває доходи, що їх отримує країна у своє розпорядження. По-перше, ВВП не враховує пер­винних доходів, зароблених резидентами в інших країнах та не­резидентами в даній країні. Тому застосовується більш широкий показник — валовий національний дохід (GNI), який крім ВВП ураховує також чисті доходи, зароблені резидентами за кордоном (N1). Отже, GNI — це сума як внутрішніх, так і зовнішніх пер­винних доходів:

GNI = Y + NI.

По-друге, за рахунок первинних доходів резидентів можуть надаватися трансферти нерезидентам, і навпаки — за рахунок пер­винних доходів нерезидентів можуть надаватися трансфери резидентам. Цю обставину враховує валовий національний наявний дохід (GNDI), який крім ВВП і чистих доходів, зароблених рези­дентами за кордоном, враховує також чисті поточні трансферти, отримані від решти світу (NTR):

GNDI =Y + NI + NTR.

GNDI відображає весь дохід країни (як зароблений, так і отриманий від решти світу), яким може розпоряджатися націо­нальна економіка. Іншими словами, це наявний дохід усієї еко­номіки. Поряд із зазначеним показником існує наявний дохід приватного сектору економіки, який розглядається в сьомій те­мі, та наявний дохід держави в особі уряду, що розглядається в дванадцятій темі.

Усі макроекономічні показники безпосередньо обчислюються у фактичних цінах відповідного року, котрі, як правило, зміню­ються порівняно з цінами попереднього року. Тому на рівень макроекономічних показників впливають як реальні зміни в економі­ці, так і зміни цін. Щоб розмежувати вплив на ВВП фізичних об­сягів виробництва і цін, розрізняють номінальний ВВП (Yⁿ) і реаль­ний ВВП (Y). Номінальний ВВП обчислюється в поточних цінах, до яких належать фактичні ціни того періоду (року), що аналізу­ється. Він буде визначатися як період t. Реальний ВВП обчислю­ється у порівнянних (постійних) цінах, до яких відносять ціни ба­зового періоду. За базовий візьмемо період, що передує періоду t. Він визначатиметься як період t -1. У зв'язку з цим ВВП за пері­од t позначається як Y_t а за попередній період — як Y_t-1.

На основі реального ВВП можна обчислити його приріст (або скорочення) в періоді t порівняно з попереднім, тобто з періодом t - 1, який є базовим періодом:

Але ВВП змінюється не лише реально, а й за рахунок цін. Для визначення цінових змін ВВП використовуються індекси цін. Основними з них є індекс цін ВВП або дефлятор ВВП (Р) та ін­декс споживчих цін (Р^с). Вони відображають темп зростання цін у періоді t порівняно з періодом t—1.

Дефлятор ВВП та індекс споживчих цін подають неоднакову інформацію про динаміку рівня цін в економіці. Відмінності між ними полягають у такому.

По-перше, дефлятор ВВП відображає зміни в цінах на всі ви­роблені товари і послуги, що входять до складу ВВП, тоді як індекс споживчих цін — лише зміни рівня цін на споживчі товари і послуги. По-друге, дефлятор ВВП ураховує лише ціни на вітчиз­няні товари і послуги, а індекс споживчих цін — ціни як на віт­чизняні, так і на імпортні товари і послуги. По-третє, якщо індекс споживчих цін обчислюється для незмінного кошика товарів і послуг, то при обчисленні дефлятора ВВП ураховуються зміни, які відбуваються в структурі цього кошика. Індекси цін, що обчис­люються на базі незмінного кошика товарів і послуг, називаються індексами Ласпейреса, а індекси цін, які спираються на змінний кошик, — індексами Пааше.

Якщо індекс цін періоду t є відомою величиною, то можна ме­тодами дефлювання або інфлювання визначити реальний ВВП у періоді t: . Якщо попередній рік є базовим, то на цій підставі можна обчислити такі показники:

- індекс зростання реального ВВП:

,

де ;

- приріст номінального ВВП за рахунок зростання реального ВВП:

 

;

- приріст номінального ВВП за рахунок зростання цін:

.

Термінологічний словник

Актив — частина власності, яка має вартість.

Амортизація — грошова форма відшкодування зношеної частки основного капіталу.

Базовий період — період, який береться за основу при обчисленні індексів цін за інші періоди.

Валова додана вартість — різниця між вартістю виробленої про­дукції і вартістю проміжної продукції, що була закуплена у постачаль­ників.

Валовий внутрішній продукт — ринкова вартість кінцевої продук­ції, виробленої резидентами країни за відповідний період.

Валовий національний дохід — дохід країни, який складається з доходу, отриманого в результаті розподілу ВВП, та чистих первинних доходів, отриманих, резидентами країни від зовнішньоекономічної діяль­ності.

Валовий національний наявний дохід — дохід країни, що охоп­лює валовий національний дохід і чисті поточні трансферти, отримані резидентами країни від зовнішньоекономічної діяльності.

Валовий прибуток — прибуток, що характеризує перевищення до­ходів від економічної діяльності над усіма витратами, пов'язаними з виробництвом продукції та відрахуванням коштів на відновлення основ­ного капіталу.

Випуск — сукупна ринкова вартість товарів і послуг, вироблених резидентами країни за відповідний період.

Дефлятор ВВП — індекс цін, який показує темп зростання цін за певний період на всі товари і послуги, що охоплються ВВП; співвідно­шення номінального та реального ВВП.

Дивіденди — платежі, що виплачуються кожному акціонеру з при­бутку корпоративного підприємства згідно з його часткою в акціонер­ному капіталі.

Домогосподарство — інституціональна одиниця, що складається з од­нієї або більше осіб, основними функціями якої є пропозиція робочої сили та використання своїх доходів для купівлі споживчих товарів і послуг.

Експорт — товари і послуги, вироблені в країні і продані за її межі.

Імпорт — сукупність товарів і послуг, які країна купує в інших країн.

Інвестиції — потік витрат, що здійснюються з метою нагромаджен­ня основного капіталу, будівництва житла та приріст запасів.

Інвестиції в запаси — потік витрат, пов'язаних із виробництвом продукції, яка не реалізується, а зберігається на складах підприємств.

Інвестиції в основний капітал — потік витрат, спрямованих на ку­півлю устаткування, машин, будівництво виробничих об'єктів та інших засобів виробництва.

Інвестиції у житлове будівництво — потік витрат, спрямованих на будівництво житла та реконструкцію наявного житла.

Індекс споживчих цін — індекс, який відбиває темп зростання ціни фіксованого ринкового кошика споживчих товарів і послуг (індекс цін Ласпейреса) базового періоду.

Індекс цін — співвідношення між ціною певного кошика товарів і послуг (ринкового кошика) в даному періоді і ціною ідентичного рин­кового кошика в попередньому періоді.

Індекс цін Пааше — індекс, який відбиває темп зростання ціни рин­кового кошика поточного періоду.

Номінальний ВВП — ВВП, що визначається у фактичних (поточ­них) цінах, що діяли на момент його реалізації.

Прибуток — дохід підприємств, який дорівнює різниці між вируч­кою від реалізації їхньої продукції та витратами на її виробництво.

Приватний сектор — сукупність домогосподарств і приватних під­приємств у країні.

Реальний ВВП — ВВП, обчислений у порівнянних (постійних) ці­нах, тобто номінальний ВВП, скоригований на індекс цін.

Споживання основного капіталу — вартісна оцінка зношення ос­новного капіталу внаслідок його використання в процесі виробництва товарів і послуг.

Трансфертні платежі — державні виплати суб'єктам приватної економіки, в обмін на які уряд не отримує ні товарів, ні послуг.

Чистий ВВП — ВВП за вирахуванням амортизації.

Чистий експорт — різниця між експортом та імпортом товарів і послуг.

Чисті інвестицій — валові інвестиції за вирахуванням амортизації.

 

Тести для самоперевірки знань

1. Із перелічених величин до складу ВВП за розподільним ме­тодом входить:

а) змішаний дохід;

б) податки на виробництво та імпорт;

в) субсидії;

г) усі відповіді правильні.

 

2. ВВП можна визначити за такою формулою:

а) Y=GNDI – NI;

б) Y=GNI – NI – NTR;

в) Y=GNDI – NTR;

г) Y=GNI – NI.

 

3. Податки на виробництво та імпорт використовуються для обчислення:

а) ВВП за виробничим методом;

б) ВВП за розподільним методом;

в) ВВП за методом кінцевого використання;

г) усі відповіді помилкові.

 

4. Приріст реального ВВП визначається так:

а) ;

б) ;

в) ;

г) .

 

1. Валовий національний дохід може бути розрахований так:

а) Y + NI;

б) Y+NTR;

в) GNDI – NTR;

г) Y+NI+NTR;

д) усі відповіді помилкові.

 

6. До методологічних принципів СНР належить таке положення:

а) ринкова економіка є стабільною системою;

б) витрати на виробництво ВВП дорівнюють доходу від його реалізації;

в) продуктивною є діяльність, яка виробляє матеріальні блага;

г) продуктивною є праця, яку застосовують в умовах ринку.

 

7. Валовий національний наявний дохід — це:

а) GNI+NTR;

б) GNI – NI;

в) Y+NI;

г) GNI+NI+NTR;

д) усі відповіді помилкові.

8. Із наведених визначень правильним є таке:

а) ВВП — це випуск мінус амортизація;

б) NDP = Y — амортизація;

в) амортизація є елементом валового прибутку;

г) GNI обчислюється як сума внутрішніх первинних доходів.

9. При обчисленні дефлятора ВВП та індексу споживчих цін правильними є такі положення:

а) індекс споживчих цін не враховує ціни на імпортні товари та послуги;

б) індекс споживчих цін відображає лише зміни рівня цін на споживчі товари та послуги;

в) дефлятор ВВП обчислюється на основі кошика товарів і по­слуг базового періоду;

г) усі відповіді помилкові.

10. Реальний ВВП обчислюється в:

а) поточних цінах; б) постійних цінах

в) фактичних цінах; г) цінах базового періоду.

Відповіді

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

г)

г)

б)

а), б)

а), в)

б)

а)

б), в)

б)

б),г)

 

 

Тема 3. Ринок праці

Первинною категорією ринку праці є робоча сила. Згідно з методологією Держкомстату України робочу силу складають дві групи дорослого населення:

перша — зайняті, до складу яких входять особи у віці 15—70 років, що займаються економічною діяльністю;

друга — безробітні, до складу яких входять особи у віці 15— 70 років, що не мають роботи, але намагаються працевлаштувати-ся найближчим часом.

Отже, до робочої сили країни входять зайняті й безробітні. Вони належать до економічно активного населення. Інша, третя, група населення — це особи, що не займаються економічною діяльністю або не готові приступити до такої діяльності най­ближчим часом.

Стан ринку праці можна оцінювати такими показниками:

Рівень зайнятості =

 

=

 

Залежно від причин, які викликають безробіття, розрізняють три його види: фрикційне, структурне, циклічне. Фрикційне без­робіття охоплює таких безробітних, які добровільно чи виму­шено змінюють місце роботи. Структурне безробіття виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, які відоб­ражають появу невідповідності між попитом і пропозицією робо­чої сили за професіями, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Циклічне безробіття з'являється тоді, коли в еконо­міці відбувається загальний спад виробництва, унаслідок чого пропозиція праці перевищує попит на працю.

Фрикційне і структурне безробіття є природною потребою для економіки, оскільки їх існування — це спосіб пристосування рин­ку праці до змін, які постійно відбуваються в економіці. Тому фрикційне і структурне безробіття інтегрується в категорію при­родне безробіття. Під природним рівнем безробіття розуміють такий рівень безробіття, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці.

Залежно від рівня безробіття розрізняють повну та неповну зайнятість. При цьому повна зайнятість не ототожнюється з ну­льовим рівнем безробіття. Під повною зайнятістю розуміють зайнятість, яка спостерігається в умовах рівноваги на ринку пра­ці. За таких умов фактичне безробіття дорівнює природному. Якщо фактичне безробіття вище природного, то це свідчить про існування циклічного безробіття і неповної зайнятості. В окре­мих випадках попит на працю може перевищувати пропозицію праці, а фактичне безробіття бути нижчим за природне. За цих умов з'являється надмірна зайнятість.

В умовах повної зайнятості наявні ресурси використовуються на повну потужність і економіка виробляє максимальний ВВП, який називається потенційним. Отже, потенційний ВВП — це та­кий обсяг реального ВВП, який економіка виробляє в умовах пов­ної зайнятості, коли фактичне безробіття дорівнює природному.

Таким чином, природне безробіття є не лише показником повної зайнятості, а й чинником кількісної визначеності потенційного ВВП. Тому обчислення природного рівня безробіття має велике аналітич­не значення. Але, незважаючи на це, серед економістів не існує єди­ного підходу до способів вимірювання природного рівня безробіття.

Найпростіший спосіб вимірювання природного рівня безробіття полягає в його обчисленні як середньорічного рівня безробіття за тривалий період. Такий спосіб спирається на положення, згідно з яким середній рівень фактичного безробіття за великі проміжки ча­су згладжує його циклічні коливання навколо природного рівня. Це означає, що природний рівень безробіття є довгостроковим рівно­важним рівнем безробіття, до якого постійно тяжіє ринок праці.

Широке визнання отримала концепція, згідно з якою в умовах економічної рівноваги безробіття дорівнює природному рівню, а фактична інфляція збігається з очікуваною. Якщо безробіття змен­шується порівняно з природним рівнем, то відбувається приско­рення інфляції порівняно з очікуваним рівнем. Звідси випливає висновок — природним є рівень безробіття, що не прискорює ін­фляції. На цій основі з метою обчислення показника природного рівня безробіття був розроблений коефіцієнт NAIRU — not acceleration inflation rate of unemployment. Зазначена концепція була за­пропонована М Фрідменом у 1968 р. і незалежно від нього в цьо­му самому році розроблена Е. Фелпсом. В її основі лежить теоре­тичний інструментарій кривої Філіпса, яка розглядається в темі 6.

Інший підхід до обчислення природного рівня безробіття про­понує Г. Манків. Він виходить з того, що рівновага на ринку пра­ці спостерігається тоді, коли кількість звільнених з роботи дорів­нює кількості працевлаштованих:

,

де — коефіцієнт працевлаштування, який відображає частку працевлаштованих безробітних у складі безробітних; l — коефі­цієнт звільнення, який відображає частку звільнених працівників у складі зайнятих; (L - U) — кількість зайнятих (робоча сила мі­нус безробітні), L — робоча сила, або кількість праці, U — кіль­кість безробітних.

Якщо обидві частини рівняння поділити на L, то можна визна­чити природний (рівноважний) рівень безробіття:

,

де и_п — природний рівень безробіття.

 

Макроекономісти по-різному пояснюють механізм функціо­нування ринку праці. Найбільш реально щодо цього питання конкурують між собою дві теорії: неокласична і кейнсіанська.

Неокласична теорія спирається на передумови, що на ринку праці панує досконала конкуренція з абсолютно гнучкою заробіт­ною платою, а критерієм попиту підприємств на працю є макси-мізація прибутку. Чим нижча зарплата, тим менші витрати на ви­робництво продукту, тим вища прибутковість виробництва і більший попит на працю. Тому згідно з неокласичною теорією попит на працю є спадною функцією від реальної зарплати:

,

де W – номінальна зарплата;

— попит на працю.

Реальна зарплата лежить в основі і некласичної функції про­позиції праці. Чим вища реальна зарплата, тим більшою є пропо­зиція робочої сили. Тому пропозиція праці є зростаючою функцією від реальної зарплати:

,

де - пропозиція праці.

 

Залежність попиту і пропозиції на ринку праці від реальної зарплати в інтерпретації неокласичної теорії можна виразити за допомогою рис. 3.1.

Рис. 3.1. Неокласична модель ринку праці

На рисунку 3.1 при реальній зарплаті забезпечується рівновага: L₀ = L^S = L^D. Тепер припустимо, що реальна зарплата зросла до . Згідно з неокласичною теорією пропозиція праці зросте до L₁, а попит на працю впаде до L₂, що викличе циклічне безробіття, яке вимірюється відрізком L₁ - L₂. За даною теорією його причиною є надмірна зарплата, яка перевищила рівноважний рівень.

Проте за неокласичною теорією ринок здатний швидко усувати нерівновагу на ринку праці. Алгоритм усунення цієї нерівноваги матиме такий вигляд. Надмірна зарплата не лише викликає безробіття, а й одночасно породжує конкуренцію між робітника­ми за дефіцитні робочі місця, яка примушує їх погодитися на зниження номінальної зарплати. Вона буде зменшуватися доти, доки реальна зарплата не досягне рівня . Це буде супрово­джуватися поверненням попиту і пропозиції до рівноважних ве­личин, тобто до Lо. Якщо певна частка робітників не захоче на­йматися на роботу за низької (рівноважної) зарплати, то за нео­класичною теорією таке безробіття є добровільним і тому не є безробіттям.

Згідно з кейнсіанською теорією номінальна зарплата не змі­нюється під впливом попиту на ринку праці в бік зниження. На думку кейнсіанців, попит на працю залежить від сукупного попи­ту. Це означає, що сукупний попит обумовлює не тільки обсяг виробництва товарів і послуг, а й ту кількість праці, яка необхід­на для його забезпечення. Тому згідно з кейнсіанською теорією попит на працю є зростаючою функцією від сукупного попиту:

,

де AD – сукупний попит.

При визначенні функції пропозиції праці прихильники кейнсіанської теорії спираються не на реальну, а на номінальну зарпла­ту, яка, на їхню думку, може змінюватися лише в бік зростання. Якщо номінальна зарплата зростає, то пропозиція праці збільшу­ється. Отже, в кейнсіанському варіанті пропозиція праці є зрос­таючою функцією від номінальної зарплати:

.

Для ілюстрації кейнсіанської теорії ринку праці звернемося до рис. 3.2.

Рис. 3.2. Кейнсіанська модель ринку праці

На рис. 3.2 кількість зайнятих, яка узгоджується з природним безробіттям, становить L₀, пропозиція праці в обсязі L₁ переви­щує попит на працю в обсязі L₂, а циклічне безробіття вимірю­ється відрізком L₁ - L₂. При цьому номінальна зарплата виша рів­новажного рівня, тобто W₁ > W₀.

Якщо у неокласиків за такої ситуації (неповна зайнятість, ци­клічне безробіття, W₁ > W₀) конкуренція між робітниками при­мушує їх погоджуватися на зниження номінальної зарплати, то у кейнсіанців вона не може змінюватися у бік зниження. Тому не може зменшитися і пропозиція праці. Попит на працю теж не здатний збільшитися, оскільки він є функцією лише сукупного попиту. У такому стані ринок праці може перебувати доти, доки не відбудеться зростання сукупного попиту, що відповідно збіль­шить попит на працю до її пропозиції. Щоб прискорити виведен­ня економіки зі стану неповної зайнятості, кейнсіанці пропону­ють застосовувати державну політику стимулювання сукупного попиту.

Неповна зайнятість і циклічне безробіття є індикаторами еко­номічної нестабільності. Вони свідчать про те, що певна частка робочої сили не використовується для виробництва ВВП, що спричиняє його втрати. Американський вчений Оукен виявив емпіричну залежність, згідно з якою кожний процент циклічного безробіття викликає 2,5—3,0% відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП, або розрив ВВП. Ця залежність увійшла в макроекономічну науку під назвою закону Оукена. Його можна виразити такою формулою:

,

де - розрив ВВП у процентах до потенційного ВВП; - чутливість ВВП до циклічного безробіття, яка показує, на скільки процентів фактичний ВВП менший від потенційного, якщо фактичне безробіття перевищує природний рівень на 1%.

На базі розриву ВВП можна обчислити потенційний ВВП (Y_p) і втрати ВВП від циклічного безробіття ():

,

.

Закон Оукена використовується також і при визначенні залеж­ності динаміки фактичного ВВП від динаміки фактичного безро­біття:

,

де - процентна зміна фактичного ВВП у періоді t; - процентна зміна потенційного ВВП у періоді t; - фактичне безробіття відповідно у періоді t i t – 1.

Термінологічний словник

Аутсайдери — працівники, які є тимчасово безробітними і тому не можуть впливати на переговори про оплату праці.

Безробітні — ті особи, які відносяться до складу робочої сили, але тимчасово не працевлаштовані.

Безробіття — така ситуація на ринку праці, коли певна частка ро­бочої сили є тимчасово незайнятою.

Закон Оукена — виведена Артуром Оукеном емпірична залеж­ність, згідно з якою кожний процент циклічного безробіття викликає певний процент відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП, або розрив ВВП.

Інсайдсри - зайняті працівники, що можуть впливати на хід переговорів про заробітну плату.

Коефіцієнт участі в робочій силі – процент робочої сили у складі дорослого населення.

Повна зайнятість — рівень зайнятості, який забезпечується в умо­вах рівноваги на ринку праці, коли фактичне безробіття дорівнює при­родному рівню.

Природний рівень безробіття — рівень безробіття, що відповідає повній зайнятості, за якої забезпечується рівновага на ринку праці.

Рівень безробіття — процент учасників робочої сили, які не мають роботи.

Робоча сила — частина дорослого населення, яка має роботу або шукає її.

Структурне безробіття — безробіття, що виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, які відображають появу не­відповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професіями, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками.

Фрикційне безробіття — безробіття, що пов'язане з добровільною або вимушеною зміною працівниками місця своєї роботи.

Циклічне безробіття — безробітгя, що зумовлене недостатнім су­купним попитом, тобто коли на ринку праці попит на робочу силу менш