Г. Сковорода про розумове, моральне та трудове виховання дітей

Розумовий розвиток людини, за Г.Сковородою, необхідний для пізнання навколишнього світу І самої себе - щоб дійти до істини. Джерелом усіх знань він вважав досвід, практику, життя. Природно, що вчений обстоював необхідність навчання всіх ді­тей, незалежно від їх соціального стану. Загалом школи мають бути рідномовними та доступними для навчання. Крім рідномов-ності, вчений обґрунтовував необхідність таких навчальних принципів, як доступність, зв'язок навчання з практикою, враху­вання інтересів кожної особистості.

До змісту освіти педагог включав граматику, математику, фі­зику, механіку, музику, філософію, медицину, юриспруденцію, географію, іноземні мови, хімію, астрономію, землеробство, мо­раль. Чим глибше і повніше оволодіває людина знаннями, тим більшу потребу вона відчуває у них.

Певний інтерес становлять поради Сковороди щодо роботи над книгою. Основою навчання Сковорода вважав наявність ін­тересу, бажання пізнати нове, до чого має спонукати вчитель. Серед засобів та методів навчання педагог виділяв лекції, допові­ді, бесіди, розмови, диспути. В процесі навчання треба, на його думку, враховувати нахили і здібності дітей, вікові та їх індивіду­альні особливості.

Заслуговують на увагу нетрадиційні форми навчання, що їх використовував сам педагог-просвітитель. Це уроки серед приро­ди з вихованцями Харківського колегіуму, просвітницькі уроки серед простого люду. Щодо останніх, то саме під час проведення таких педагог розмірковував про право люди на свободу, щастя та гідний спосіб життя. Дещо по-новому Сковорода використову­вав листування як метод навчання. В численних своїх листах він, враховуючи яскраву самобутність й індивідуальність кожного з своїх учнів, надавав їм конкретні поради у роботі з книгою, із питань самоосвіти та самовдосконалення.

Сковорода одним з перших в українській педагогіці зверта­ється до особистості вчителя. На його думку, вчитель має насам­перед дбати і сприяти розкриттю та формуванню у процесі на­вчання природних нахилів та можливостей дитини. Важливим у цьому зв'язку є його положення про взаємоповагу і дружбу між учителем і учнем.

Вчитель, вихователь має бути нерозривно пов'язаний з наро­дом. Учитель - це дбайливий садівник, який, активно втручаю­чись у природний хід розвитку вихованця, веде його по наперед наміченому шляху. Але для того, щоб педагог добре виконував свої обов'язки, він сам повинен мати "спорідненість" до вчитель­ської діяльності, до місії наставника молоді.

Зазначимо, що й сам Сковорода був у свій час прекрасним вчителем, чудовим майстром бесід на різноманітні моральні те­ми. У викладанні в Переяславському та Харківському колегіу­мах, у бесідах з простими селянами, в листах до учнів І друзів просвітитель показав високі зразки логічного, вдумливого й діє­вого переконання.

До вчителя мислитель ставив великі вимоги: насамперед гли­бокі знання, відданість своєму народу, гуманність, повагу до тих, кого він навчає, здатність переконливо володіти словом, терпля­чість, безкорисливість та ін.,

Спираючись на народне розуміння праці, педагог обстоював необхідність підготовки дітей до "спорідненої" трудової діяльно­сті. За його переконанням, краще бути талановитим бондарем, ніж бездарним письменником. Природно, що в праці людина з найбільшою повнотою реалізує свої можливості, приносячи най­більшу користь суспільству. Саме через працю реалізується мо­ральне самовдосконалення людини. За Г.Сковородою, успіх у діяльності людини зумовлюється не лише її здібностями, а й та­кими якостями, як працьовитість, терплячість, вміння володіти собою, поміркованість, доброчесність, справедливість, доброзич­ливість, вдячність, скромність, бадьорість духу ("кураж"), а та­кож гуманізм та милосердя.

Моральне виховання має спиратися на відзначенні подяки. "У подяці заховалося всяке благо як вогонь і світло причаїлося в кремені. Вірую і сповідаю. Бо хто зможе покласти руки на чуже, якщо раніше не загубить вдячність, як вдовольняється власним своїм котпа посилається їй віл Бога? З невдячності смуток, не­ увага і жадоба, з жадоби - заздрість, а з заздрості - лестощі, роз­крадання, кровопролиття і всяка прірва беззаконів".

Запорукою успішного виховання дітей, за Г.Сковородою, ма­ють бути добрі настанови, викорінення поганих звичок. Він ре­комендував у зв'язку з цим такі методи виховання, як бесіда, роз'яснення, приклад, поради та ін. Виховуючи дітей, радив він, необхідно вдаватися до переконань, привчати їх критично аналі­зувати свої вчинки.

Великого значення у розвитку мотивації моральної поведінки особистості Сковорода надавав почуттям. Останні найяскравіше виявились у його вченні про "серце" людини. Серце, за Сковоро­дою, - це єдність думок, почуттів і прагнень людини. Ця єд­ність, очевидно, полягає в тому, що думки, зумовлюючи почуття особистості, в той же час самі стають глибоко інтимними, заду­шевними. Вони, виходячи із глибини душі особистості, зігріті її почуттями, стають переконаннями, визначаючи тим самим її дії.

Визначальним у моральному вихованні, за його переконан­ням, є формування звичок високоморальної поведінки молоді, оскільки звичка "не в знаний живет, но в делании". Результатом морального виховання є особистість, котра прагне стати кращою. Виходячи з цих положень. Сковорода звертає також особливу увагу на виняткове значення поваги і любові до дітей, гуманного ставлення до них з боку батьків старших, вчителів.

Загалом виховання, за Г. Сковородою, повинно здійснювати­ся насамперед через працю, яку він вважав основою суспільного життя, як "начало" і "вінець" щастя, як сенс життя людини.