Творчі завдання і реферати

1. Освітньо-культурні процеси у Європі й Україні (XVII с.).

2. Науково-педагогічна діяльність Ф. Прокоповича.

Питання для роздумів і проблемні запитання

1. Обґрунтуйте спільне і відмінне у віковій періодизації Я. Коменського і С. Полоцького.

2. Доведіть, що атрибути граматики М. Смотрицького мають непересічну цінність?

3. Виділіть спільні ознаки підручників з морального вихован­ня (для молоді) у Е. Ротердамського і Е. Славинецького.

4. Доведіть, чому словник М. Беринди можна вважати пер­шою українською енциклопедією?

Тест

1. Автором першої української граматики був: а) М.Смотрицький; б) Є.Славинецький; в) П.Беринда.

2. Український просвітитель, який справив значний вплив на розвиток освіти у Московській державі: а) Ф.Прокопович; б) Г.Кониський; в) С.Яворський; г) К.Ставровецький.

3. Хто з видатних педагогів періоду культурного Відроджен­ня в Україні підтримував ідею залежності суспільного розвитку від поширення освіти: а) М. Смотрицький; б) С. Полоцький;

в) Ф. Прокопович.

4. Ф.Прокопович підтримував: а) філологічний; б) історичний; в) схоластичний напрям при вивченні Біблії та інших основопо­ложних праць християнства.

5. Найбільш повну вікову періодизацію дітей і молоді вперше в Україні здійснив: а) С. Полоцький; б) П. Беринда; в) М. Смот­рицький; г) П. Русин.

ТЕМА XI УКРАЇНСЬКА ШКОЛА І ПЕДАГОГІКА ПЕРІОДУ РУЇНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА XVIII СТОЛІТТЯ)

1. Ідея народності та природовідповідності виховання Г. Сковороди,

2. Г. Сковорода про розумове, моральне та трудове вихован­ня дітей.

3. Педагогічна діяльність М. Ломоносова.

4. Статут 1786 року Російської імперії про зміст та особли­вості шкільної системи.

5. Система освіти на Правобережній Україні та Закарпатті (друга половина XVIII століття).

Література:

І. Сковорода Г.С. Благодарний Еродій //Антология педаго-гической мьісли Украинской ССР. М: Педагогика 1988. - С.. 143-

151.

2. Кравець В П. Історія української школи і педагогіки. -

Тернопіль, 1994.

3. Педагогічні ідеї Г.С.Сковороди. - К.: Вища школа, 1972.

4. Константинов Н.А й др. История педагогики. - М.: Про-свещение,1982.

5. Історія педагогіки /За ред.М.С.Гриценка. - Ю: Вища шко'

ла,1973.

6. Історія педагогіки /за ред. М. В. Левківскього, О. А. Дуба-сенюк/. - Житомир, 1999.

7. Любар О. О. та ін. Історія української педагогіки /за ред. М. Г. Стельмаховича. - К.: ІЗМН, 2000.

КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ

Трактати, діалоги та притчі, мікрокосм, макрокосмосм, чоти-рьохголосі кантати, сродне, тобто природовІдповідне виховання, споріднена праця, листування, вчення про "серце" людини, піїти­ка, риторика, принцип народності, малі народні училища, стано­вість, монархізм, релігійність, василіани, єзуїти, дяківські школи.

ІДЕЯ НАРОДНОСТІ ТА ПРИРОДОВІДПОВІДНОСТІ ВИХОВАННЯ Г. СКОВОРОДИ

Григорій Савич Сковорода

(1722-1794), видатний україн­ський філософ, просвітитель-гуманіст, письменник народив­ся в сім'ї малоземельного коза­ка в с.Чорнухи на Полтавщині. Початкову освіту здобув у шко-лі-дяківці. По закінченні сільської школи в 1738 році вступив до Києво-Могилянської академії. В 1742 р., як вдалого співака, його ві­дібрали для навчання та співу у придворній хоровій капелі. Проте інтерес до життя та на­вчання у Києво-Могилянській академії переважили, і, симулюючи хворобу горла, у 1744 році він повертається до Києва. Загалом юнак виявився здібним до наук і особливо до мов.

' ”/

Його формування як студента здійснювалося під впливом професорів академії, зокрема Симона Тедорського, Варлаама Лащевського, Георгія Кониського та ін. Отже, до 1750 року юний Сковорода скінчив клас піїтики, риторики, філософії й прослухав дворічний курс богослов'я. У 1750 р., як церковний служитель, у складі Токайської комісії для заготівлі вин для царського двору (на чолі з генералом Г.Вишневським), він відбув до Угорщини. Зазначимо, що Києво-Могилянська академія у ті роки давала ґрунтовні знання. Кращі її професори ознайомлювали студентів з передовими досягненнями світової науки.

Очевидно, саме це спонукало допитливого Г.Сковороду за­лишити експедицію і таємно пішки мандрувати Європою. Він без усяких коштів відвідує Угорщину, Італію, Німеччину, Польщу. Природно, майбутній вчений прослуховує курс наук у Віден­ському, Тарнівському, Краківському університетах (зокрема, у Галле він вивчав філософію у Вольфа).З 1752 р. Сковорода розпочинає педагогічну діяльність у Пе­реяславському колегіумі як викладач поезії. Він вносить до влас­ного підручника "Рассуждение о поззии й руководство к исскус-тву" чимало новацій. Це звичайно не сподобалося Переяславсь­кому єпископу, котрий звільняє Сковороду з посади викладача.

Після звільнення Сковорода працює домашнім вчителем, на­вчаючи сина поміщика В. Тамари. Деякий час педагог працює у архівах Києво-Печерської лаври, а також у Сергієвській лаврі (Підмосков'я).

З 1759 по 1769 рік Сковорода працює викладачем Харківсь­кого колегіуму. Він викладає поетику, синтаксис, грецьку мову і курс "благонравності". Останній курс Сковорода читає прин­ципово по-новому. Для цього він підготував підручник "Началь­ная дверь ко христианскому добронравию". Природно, що цей його курс не був підтриманий церковниками і він був звільнений за вільнодумство.

З цього часу Сковорода деякий час працює добровільно з найкращими студентами Харківського колегіуму у позанавчаль-ний час у монастирських садах (на околиці м. Харкова). Пізніше, майже чверть віку, він мандрує лівобережною Україною, навча­ючи при цьому простий український люд.

Першу збірку "Сад божественних пісень" він написав у 50-ті роки. Пізніше, мандруючи Слобожанщиною, він зібрав багатий матеріал для власної творчості. Саме в цей час були створені його основні філософські, педагогічні та літературні твори - тра­ктати, діалоги та притчі. Створені у різні роки байки були об'єднані у 1774 році в збірник "Басни Харковськія".

Будучи вже немічним, останні роки свого життя Сковорода провів у маєтку свого єдиного і вірного друга, екс-віце-генерал-губернатора Харківської губернії М. Ковалинсьского у с. Івані-вці. Він, як свідчать матеріали листування з М.Ковалинським, розмірковував над "Біблією^. Помер він 9 листопада 1794 р. і похований в селі Іванівці на Харківщині (нині с. Сковородинівка Золочівського району). У наші дні у бувшому маєтку М.Ковалинського знаходиться музей Г.С. Сковороди.

Г. Сковорода зробив істотний внесок у скарбницю вітчизня­ної культури. Крім знань філософії, іноземних мов, літератури, тодішньої педагогіки, він чудово співав, грав на скрипці, флейті,

на, філософська, педагогічна спадщина належить до визначних надбань прогресивної вітчизняної культури XVIII ст.

Науково-педагогічні погляди українського мислителя форму­валися під впливом історичної епохи XVIII століття, яку європей­ські культурологи називають епохою Просвітництва. Саме у XVIII ст. на основі значних наукових здобутків стало можливим реально, а не утопічно поставити питання про вдосконалення людини як основи досягнення суспільного прогресу.

Природно, що вирішальну роль у цьому зв'язку зіграли про­фесори Києво-Могилянської академії. Цьому сприяли також його викладацький досвід у Переяславському та Харківському колегі­умах, приватна практика виховання дітей- з багатих українських родин, а також просвітницько-педагогічна діяльність протягом останніх 25-ти років серед простого українського люду.

У світогляді вченого досить чіткою є тенденція, за якою вирі­зняються як ідеалістичні, так і матеріалістичні елементи. Сково­рода до останніх років свого життя глибоко вивчав "Біблію" і був набожною людиною, хоча з іронією (іноді й з презирством) ставився до церковнослужителів. Тому ідеалістичні елементи завжди були присутніми у його поглядах. Та слідуючи античній філософії про пізнання світу і внутрішнього духовного стану са­мої людини, він у той же час є матеріалістом. Людина, за його переконанням є частиною природи: "мікрокосмосом" у "макро-космосі".

Загалом у педагогічних поглядах Г.Сковороди чітко відбили­ся тогочасні соціальні протиріччя українського суспільства, а са­ме: знищення українського козацтва, заміна українсько-державної автономії царсько-чиновницьким централізмом.

Проблеми виховання особистості розкриваються вченим у його притчі "Благодарний Єродій", вірші "Убогий жайворонок", збірці "Сад божествених пісень", байках та численних листах. Заслугою мислителя є передусім обґрунтування ним принципів гуманізму, народності та природовідповідності у вихованні.

Відомо, що вперше у педагогіці принцип гуманізму обгрунто­вано представниками епохи Відродження. Заслугою Г.Сковороди є те, що він розкрив цей принцип як розуміння вихователем ду­мок, переживань та прагнень дитини, віру у благородне особисті-сне начало, та в силу виховання. За Г. Сковородою, цей принцип реалізується лише за умови, коли вихователь виявлятиме високу чуйність і повагу до вихованця. Ілюстрацією успішної реалізації цього принципу самим Г.Сковородою можна вважати той факт, що коли протягом 1764-1769 рр. він вже не працював у Харків­ському колегіумі, то в монастирських угіддях передмістя Харко­ва згуртував навколо себе найздібніших вихованців згаданого колегіуму. Вони вивчали з ним різні науки, співали чотирьохго-лосі кантати самого Г.Сковороди і т.ін.

Принцип народності в педагогіці, як відомо, вперше обгрун­товано Я.А.Коменським, який на противагу середньовічній схо­ластиці обстоював ідею навчання дітей рідною мовою. Однак Сковорода значно ширше трактує поняття "народності". Вона, на думку педагога, зумовлюється всім укладом життя, історич­ними умовами, мовою, культурою, кажучи сучасною мовою, ме­нтальністю народу.

Природовідповідність, як педагогічний принцип, обстоювали у свій час Я-А.Коменський, Й.Г.Песталоцці та Ж.-Ж.Руссо. Останній, ідеалізуючи дитячу природу, радив уже з двохрічного віку ізолювати дитину від міського середовища, де, на його дум­ку, панує моральна розбещеність, щоб у такий спосіб, серед при­роди, готувати дитину до майбутнього життя. Про різні природні задатки від народження писав у XVIII ст. К.А.Гельвецій.

На відміну від своїх попередників, Сковорода висуває ідею "спорідненого", тобто природовідповідного виховання. Природні задатки у людей неоднакові. Але кожна людина, на його думку, має можливість, спираючись на них, розгорнути успішну діяль­ність у тій чи іншій галузі. Мислитель вдається до такого образу. Природа, писав він, подібна до багатого фонтана, що наповнює різні посудини до повної місткості.

За Г.Сковородою, головним для педагога є пізнання і вдоско­налення природних здібностей кожної людини. Оскільки доля суспільства залежить від вдалого вибору кожним його членом спорідненої діяльності відповідно до природних здібностей та покликання, то, готуючи дітей до тієї чи іншої діяльності, насам­перед доцільно враховувати їхні нахили та уподобання.

Виходячи з власних принципів. Сковорода у притчі "Благода-рний ЄродіУ писав: "Главизна воспитания єсть: 1) благо родить;

2) сохранить младое здравие; 3) научить благодарности".

У вірші "Убогий жайворонок" та ін. творах він уточнює за­вдання виховання зростаючої особистості. До них вчений насам­ перед відносить: 1) розумове виховання дітей; 2) становлення їх як майбутніх трудівників (підготовка до "спорідненої" праці); 3) моральне виховання.