Терміни та визначення безпеки життєдіяльності

Основні поняття безпеки життєдіяльності: людина, життя, безпека (небезпека), чинники та інші. Між собою ці поняття за своїм звичайним змістом не мають видимого зв’язку, але такі зв’язки існують на рівні глибинного змісту. Наприклад, основні змістові уявлення понять “людина” і “життя” є такі:

- “ людина ” відіграє роль головного об'єкта і в той же час об'єкта, який потребує захисту;

- “ життя ” є показником стану людини, а також впливу небезпек.

Основу смислового розгляду безпеки життєдіяльності складають пари: “людина” – “життя”; “життя” – “небезпеки”; “небезпеки” – “чинник”; “чинник” – “людина”. Взаємодія кожної пари має визначений смисловий зв'язок.

Безпека – це стан діяльності, при якому з певною ймовірністю виключається прояв небезпек. Безпека – це мета, а безпека життєдіяльності – засоби, шляхи, методи її досягнення.

Безпека людини – складова характеристика стратегічного напрямку розвитку людства, що визначений ООН як “сталий людський розвиток”.

Безпека систем – наука, що застосовує інженерні та управлінські принципи для забезпечення необхідної безпеки, вчасного виявлення ризику небезпек, застосування засобів по запобіганню та контролю цих небезпек протягом життєвого циклу системи.

Виробниче середовище – простір, в якому здійснюється трудова діяльність людини.

Небезпека – негативна властивість матерії, яка проявляється у здатності її завдавати шкоди певним елементам Всесвіту.

Небезпечна ситуація – подія, при якій створюється реальна можливість прояву небезпеки або небезпека проявляється.

Небезпечне природне явище – подія природного походження або результат діяльності природних процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і тривалістю можуть вражати людей, об'єкти економіки та довкілля.

Життєве середовище – частина Всесвіту, де знаходиться або може знаходитися в даний час людина і функціонують системи її життєзабезпечення.

Життєдіяльність є багатомірне поняття, яке включає:

– властивість людини діяти в оточуючому її життєвому середовищі;

– процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства в цілому в єдності їх життєвих потреб і можливостей;

– складний біологічний процес, що відбувається в організмі людини і дозволяє їй зберігати здоров'я та працездатність.

Життя – одна з форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість пристосування до середовища та наявність обміну речовин і реакції на подразнення.

За Н.Ф.Реймерсом життя – особлива форма руху матерії зі специфічним обміном речовин, самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фізичною і функціональною дискретністю живих істот та їх суспільних конгломератів.

За Ф.Енгельсом життя – спосіб існування білкових тіл, суттєвим моментом якого є постійний обмін з оточуючим їх зовнішнім середовищем.

1.3. Характеристика системи “людина – життєве середовище”

Неможливо вивчати особливості людини, колективу чи суспільства, не враховуючи їх місця в навколишньому середовищі і стану цього середовища. Тому безпека життєдіяльності вивчає людину і її навколишнє середовище в системі “людина – життєве середовище”. Ця система є складною в тому розумінні, що до неї, як правило, входить велика кількість змінних факторів, які мають велику кількість зв'язків між собою.

Людина є одним з елементів (суб'єктом) зазначеної системи, в якій під терміном “людина” розуміється не лише одна істота, індивід, а й група людей, колектив, мешканці населеного пункту, регіону, країни, суспільство, людство загалом. Людину постійно оточує природне та соціальне навколишнє середовище, а також створені нею матеріальні та духовні умови її існування. Крім того, саме людина має своє індивідуальне середовище - організм.

Організм – це всі тканини і органи людини, в яких протікають ті фізіолого-біологічні процеси, які визначають життя організму, як цілого і які відгороджені від зовнішнього середовища шкірою і слизовими оболонками.

Навколишнє середовище – це вся сукупність природних та антропогенних факторів у середовищі яких існує людина.

Середовище життєдіяльності – сукупність природних та антропогенних факторів, з якими людина взаємодіє прямо чи опосередковано протягом життя. Середовище життєдіяльності є складовою навколишнього середовища і визначається для кожної людини окремо. Середовищем життєдіяльності людства в цілому практично є навколишнє середовище. Середовище життєдіяльності людства можна класифікувати таким чином:

Середовище життєдіяльності

природне техногенне

відкрите внутрішнє

 

побутове виробниче

Природне середовище – середовище, в якому антропогенні фактори не присутні.

Техногенне середовище – середовище, в якому присутні антропогенні фактори. Воно поділяється на відкрите і внутрішнє.

Відкрите середовище – середовище, в якому переважають природні фактори над антропогенними (вулиці міст, сіл, територія стадіонів, парків).

Внутрішнє середовище – середовище, в якому питома вага антропогенних факторів перевищує питому вагу природних факторів (закриті приміщення, відкриті території складів, майстерень).

Техногенне внутрішнє середовище,як правило, поділяють на побутове і виробниче.

Побутове середовище - це середовище проживання людини, що містить сукупність житлових будівель, споруд спортивного і культурного призначення, а також комунально-побутових організацій і установ. Параметрами цього середовища є розмір житлової площі на людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність центрального опалення, холодної та гарячої води, рівень розвитку громадського транспорту та ін.

Виробниче середовище – найбільш небезпечне для людини, саме на виробництві на неї діють підвищені рівні шуму, вібрації; гостріше проявляються психофізіологічні фактори (стрес, втома); в повітрі робочої зони часто знаходяться токсичні речовини. На виробництві людина більше взаємодіє з машинами та механізмами, що є потенційно небезпечними. Проводячи третину свого життя, чи майже половину активного часу на виробництві, необхідно дбати про забезпечення безпечних та прийнятних умов праці, що є завданням охорони праці.

1.4. Класифікація небезпечних і шкідливих факторів (НШФ)

НЕБЕЗПЕКА – негативна властивість матерії, що провокує її самознищення. Це ситуація й умова в навколишнім середовищі, що призводять до мимовільного виділення енергії в процесі свого розвитку, яка заподіює фізичний і моральний збиток людині.

Для точного визначення виду небезпеки використовують поняття факторів:

- вражаючий фактор приводить до миттєвого знищення живого організму;

- небезпечний фактор той, дія якого може привести до втрати життєдіяльності, до травми за умови недотримання вимог безпеки;

- шкідливий фактор приводить до зниження життєдіяльності протягом усього циклу.

За видом небезпеки фактори класифікують на виробничі, фактори навколишнього середовища і надзвичайні ситуації (НС).

За ГОСТ 12.0.003-74 фактори класифікують на:

1.Фізичні (шум, вібрація, радіація, пил, освітленість, електрострум, частини машин, що рухаються тощо);

2. Хімічні (луги, кислоти, миючі засоби тощо);

3.Біологічні (мікроорганізми, макроорганізми – домашні тварини, велика рогата худоба, миші, пацюки);

4.Психофізіологічні (монотонність праці, підвищена напруженість, стреси, хоча помірний стрес навіть корисний).

За характером дії НШФ поділяються на активні і пасивні.

Активні НШФ – такі, котрі впливають на людину за рахунок власної енергії – електрострум, частини машин, що рухаються.

Пасивні НШФ - такі, котрі впливають за рахунок власної енергії людини (задирки на держаку лопати, люк відкритий).

Активні і пасивні НШФ, як правило, діють одночасно. В цьому разі вони мають назву комбінованих факторів небезпеки.