Революція 1905 -1907 рр. та Україна

Російсько-японська війна 1904 -1905 рр. і поразка в ній Росії у поєднанні з глибокою кризою і безправ'ям народу прискорили революційні події, які почалися з розстрілу у неділю 9 січня 1905 р. робітничої демонстрації у Санкт-Петербурзі. Революційна боротьба прокотилася по всій країні, у тому числі і в Україні: 12 січня 1905 р. відбулися страйки робітників Київської фабрики металевих виробів №4, заводу Гретера і Криванека. Пізніше страйки поширилися на Катеринослав, Харків, Бердичів та інші міста України. Вимоги повалення самодержавства, запровадження 8-годинного робочого дня та інші підхопили сотні тисяч робітників, яких підтримало селянство (весною та влітку 1905 р. в Україні відбулося близько 1700 селянських виступів).

Революційних рух робітничого класу й селянства істотно вплинув на армію та флот. Майже два тижні - з 14 до 25 червня 1905 р. - тривало повстання на броненосці „Потьомкін", де матроси - у переважній більшості українці - на чолі з Г. Вакуленчуком та П. Матюшенком захопили корабель. У листопаді 1905 р. у Севастополі відбулися збройні повстання на крейсері „Очаків", броненосці „Св. Пантелеймон", міноносці „Свирепий" та ін. Одним з керівників повстання був лейтенант П. Шмідт.

Загальноросійський політичний страйк змусив царя видати 17 жовтня 1905 р. маніфест, за яким народу надавалися окремі політичні свободи, а також обіцялося скликати законодавчу Думу. Слід зазначити, що цей маніфест багато в чому задовольнив буржуазію та буржуазні партії - російські, українські, єврейські. Проте протилежним було ставлення до нього переважної більшості робітників, селян, прогресивної інтелігенції, соціал-демократичних організацій. Вони не припиняли боротьбу з царизмом. Стали лунати заклики до збройного повстання. По всіх містах України розгорнулися маніфестації з вимогами знищення монархії. У відповідь не це почалися погроми революціонерів та євреїв. Найстрашніші погроми сталися в Одесі, Києві, Катеринославі, Донбасі.

У ряді міст України створювалися профспілки. До грудня 1905 р. вони з'явилися в усіх великих містах. Ще влітку 1905 р. почали виникати місцеві організації Всеросійської селянської спілки. В Україні було створено понад 120 сільських і волосних організацій спілки, 12 повітових і 7 губернських комітетів.

Значно посилилися виступи проти царизму в армійських частинах. У деяких містах Росії, зокрема у Владивостоці, Ташкенті, Кронштадті, відбулися виступи солдатів і матросів. 18 листопада 1905 р. повстали сапери Києва на чолі з підпоручиком Б. Жаданівським. В Україні назрівало революційне повстання.

Під час революційної боротьби трудящих мас виникли такі організації, як Ради робітничих депутатів. Московська Рада робітничих депутатів під керівництвом більшовиків 7 грудня 1905 р. оголосила загальний політичний страйк, який 9 грудня переріс у збройне повстання. Російських робітників підтримали пролетарі Харкова, Києва, Катеринослава, Одеси. У Горлівці та Олександрівську робітники вийшли на збройне повстання. Грудневе повстання стало апогеєм першої революції в Росії. Однак всі ці виступи не переросли в загальне збройне повстання. Після їх придушення революція пішла на спад.

Ще майже два роки тривали робітничі, селянські та студентські виступи. Хоча вони вже не мали великого розмаху. Свідченням цього є те, що загалом у Росії кількість страйкарів у 1906 р. перевищувала 1 млн., а в 1907 - 740 тис, в українських губерніях - відповідно понад 100 і близько 55 тис.

В Україні революція носила і національно-визвольний характер, оскільки національне питання було на передньому плані боротьби.

Національний рух в період революції мав значні здобутки. Так, після Маніфесту 17 жовтня з'явилася легальна українська преса. Всього в 1905-1907 рр. виходило 24 періодичні видання.

Активізації суспільно-політичного життя під впливом революційних подій сприяли відомі діячі української культури Б. Грінченко, Леся Українка, П. Мирний, М. Коцюбинський та інші. Культурно-просвітницьку роботу посилили в цей час організації „Просвіти", які в 1905 - 1907 рр. створюються в Києві, Одесі, Чернігові та інших містах. Відкривалися українські школи, здійснювалися спроби викладання українською мовою в університетах.

Активну діяльність розгорнула Українська думська громада, яка об'єднувала понад 40 депутатів-українців у І та II Державних думах. Вона вимагала автономії для України, вільного розвитку української мови та культури. Для допомоги в роботі думської громади до Петербургу зі Львова переїхав М. Грушевський. За його участю було налагоджено видання журналу „Український вісник", а пізніше - газети „Рідна справа" (Вісті з Думи).

Підсумовуючи можна зазначити, що незважаючи на поразку, революція 1905-1907 рр. сприяла піднесенню й утвердженню національної самосвідомості українського народу.