Тема 8. Ринкі факторів виробництва і розподіл доходів

 

Програмна анотація:

 

1. Ринок виробничих ресурсів і його особливості.

 

2. Ринок праці.

 

3. Ринок капіталу, природних ресурсів і підприємницької спроможності.

 

Предметом аналізу попередніх тем були принципи формування обсягів виробництва і цін підприємствами, що діють у різних умовах господарювання і виробляют готову продукцію. Але крім ринку товарів і послуг, існують ринки факторів виробництва (ресурсів виробництва).

Ринки виробничих ресурсів - це ринки, на яких у результаті взаємодії попиту та пропозиції формуються ціни на працю, капітал і природні ресурси у формі заробітної плати, процентного доходу і ренти.

Особливості ринків ресурсів виробництва:

· попит на ресурси виробництва вторинний і визначається попитом на продукцію, вироблену за допомогою цих факторів виробництва;

· чим вище попит на продукцію, тим вище попит на ресурси виробництва.

Розрізняють наступні види ринків ресурсів виробництва:

· ринок виробничих ресурсів в умовах досконалої конкуренції, характеризується тим, що ні покупець, ні продавець не можуть впливати на ціни ресурсів виробництва;

· ринок виробничих ресурсів в умовах недосконалої конкуренції, характеризується тим, що або покупець, або продавець можуть впливати на ціни ресурсів виробництва.

Основні форми ринку ресурсів виробництва: для кожного типу і якості ресурсів виробництва існують окремі ринки - ринок праці, ринок капіталу і природних ресурсів.

Якщо підприємство діє в умовах досконалої конкуренції, то воно може купити за поточною ціною будь-яку кількість ресурсів. Попит на ресурси виробництва з боку окремого підприємства залежить від попиту на готову продукцію, вироблену за допомогою даних ресурсів. Тому основними факторами попиту на будь-який ресурс є ефективність цього ресурсу при створенні товару і ринкова вартість (чи ціна) товару, виробленого за допомогою даного ресурсу.

Основним правилом попиту на виробничі ресурси з боку окремого підприємства є облік граничної прибутковості і граничних витрат ресурсу.

Гранична прибутковість ресурсу(MRP) - називається зміна доходу, одержуваного в результаті продажу додаткової продукції, виробленої в результаті споживання однієї одиниці будь-якого ресурсу.

Гранична прибутковість ресурсу може бути розрахована по формулі:

MRP = ΔTR / ΔP

де TR - валовий доход (виторг)

Р – ресурс (фактор виробництва)

Граничні витрати ресурсу(MRC) - це додаткова сума, на яку зростуть загальні витрати в результаті придбання кожної додаткової одиниці якого-небудь виробничого ресурсу.

Граничні витрати ресурсу розраховуються по формулі

MRC = ΔTC / ΔP, де

ТС – загальні (валові) витрати

З основного правила попиту на виробничі ресурси випливає основне правило використання ресурсів: щоб максимізувати прибуток, підприємство повинне скорегувати використання кількості кожного виробничого ресурсу таким чином, щоб величина граничної прибутковості ресурсу дорівнювала витратам використання його додаткової одиниці, тобто граничним витратам.

Отже, тільки тоді, коли гранична прибутковість ресурсу і граничні витрати ресурсу рівні, неможливо збільшити доход, змінивши споживання ресурсу:

MRP = MRC

Попит підприємства на виробничі ресурси в умовах досконалої конкуренції відбиває крива, що показує зміну необхідного підприємствам обсягу ресурсів при зміні цін на них і незмінних заданих інших факторах які впливають на попит (рис.8.1).

Крива попиту на виробничі ресурси з боку підприємства в умовах досконалої конкуренції збігається з кривої граничної прибутковості. Причиною цього є те, що ціна на продукт і граничний доход в умовах досконалої конкуренції рівні, ціна на виробничий ресурс і граничні витрати на виробничий ресурс також рівні.

Спадний нахил кривої попиту завжди викликає її перетинання з кривою граничних витрат, а крапка перетинання показує оптимальну кількість ресурсу, що використовується підприємством.

ціна

виробничого ресурсу

MRP=MCP

Р1 MCP

 

MRP

Q1 Q

 

Рис.8.1. Крива попиту підприємства на виробничі ресурси в умовах

досконалої конкуренції.

 

Крива попиту підприємства на виробничі ресурси в умовах досконалої конкуренції має спадний нахил і ступінь цього нахилу визначає цінова еластичність попиту на ресурси виробництва.

Цінова еластичність попиту на ресурси виробництва є відношення процентної зміни споживання ресурсу до процентної зміни його ціни (за інших рівних умов).

На величину цінової еластичності попиту на ресурси впливають наступні фактори:

- цінова еластичність попиту на продукт (чим більш еластичний попит на продукт, тим більш еластичний попит на ресурс);

- частка ресурсів у загальних продуктивних витратах;

- взаємозамінність ресурсів (чим легше заміщається ресурс виробництва, тим більше еластичний попит, пропонований на нього підприємством);

- еластичність пропозиції інших ресурсів (чим більше кількість придатних ресурсозамінників, тим вище еластичність попиту на визначений ресурс).

Цінова еластичність попиту на виробничі ресурси зводиться до змін в обсязі попиту, а зміни у ціні ресурсу виробництва за інших рівних умов приводять до руху уздовж кривої попиту на виробничі ресурси.

Але крім ціни, попит на ресурс визначають і інші фактори. Нецінові фактори попиту на ресурс викликають динаміку самого попиту (зміна в попиті), тобто зрушення всієї кривої попиту на ресурс вправо чи вліво.

До нецінових факторів відносяться:

- попит на продукцію підприємства. Чим вище попит на продукцію, тим більше попит на ресурс, що повинний бути витрачений на виробництво цієї продукції. Ріст цін на продукт викликає ріст граничної прибутковості ресурсу. Це приведе до зсуву кривої МRР вправо. Тому що крива МRР зміщається, попит на ресурс зростає (рис.8.2).

ціна

производст-

венного MRP2 MRP MRP1

ресурсу

 

Р МСР

 

 

Q2 Q Q1 Q

Рис.8.2. Зміна в попиті на ресурс.

 

У відповідь на підвищення попиту на ресурс кількість придбаного ресурсу збільшується з Q до Q1. Ціна ресурсу залишається незмінною (Р). Аналогічно, якщо відбувається зниження ціни на продукт.

- ціни й обсяги пропонованих ресурсів-замінників і ресурсів, що доповнюють.

- зміни в технології виробництва. Зміна граничної продуктивності ресурсу веде до односпрямованої зміни попиту на даний ресурс.

Галузевий попит на виробничі ресурси - це сума обсягів попиту на ресурси з боку окремих підприємств у галузі при кожній можливій ціні на нього. Особливість галузевої кривої попиту на виробничі ресурси складається в тому, що вона менш еластична за ціною. Це пояснюється:

1. менш еластичним попитом на продукцію галузі;

2. технічними можливостями заміни одного ресурсу на іншій;

3. нееластичним пропозиція ресурсів-замінників;

4. тимчасовими обмеженнями.

Ринковий попит на виробничі ресурси - це сума обсягів попиту на ресурс із боку всіх галузей при будь-якій даній ціні на нього, а еластичність ринкового попиту за ціною пов'язана з еластичністю попиту в кожній з галузей, що складають ринок.

Якщо в умовах досконалої конкуренції ні покупець, ні продавець не можуть впливати на ціни виробничих ресурсів, то в умовах недосконалої конкуренції таке обмеження відсутнє. Це порозумівається тим, що підприємство-монополіст на ринку готової продукції завжди прагне зробити продукції менше, ніж підприємство, що функціонує в умовах досконалої конкуренції, і йому завжди потрібно менша кількість ресурсів. Монополіст може контролювати і ціну ресурсу. Так, покупець-монополіст впливає на ціну ресурсів завдяки тому, що одиничний покупець або декілька покупців можуть скуповувати значну частку всього наявного на ринку кількості визначеного ресурсу.

Ситуація, при якій підприємство виступає як монополіст на ринку, де воно є покупцем, називається монопсонією.

Здатність декількох покупців впливати на ціни тих ресурсів, що вони закуповують, визначає олігопсонія. При олігопсонії декілька підприємств мають владу монопсонії і можуть впливати на ціну фактора виробництва.

Крива пропозиції ресурсу монопсоніста має висхідний характер. Похила крива пропозиції не збігається, як це мало місце в умовах досконалої конкуренції, із кривої граничних витрат ресурсу, Остання знаходиться вище лінії пропозиції і поділяє кут, утворений лінією похилого попиту й осями, навпіл (рис.8.3).

 

 

ціна MRC S

производст-

венного

ресурсу

 

Q

Рис8.3.Попит на виробничі ресурси в умовах недосконалої конкуренції

 

Основним правилом використання виробничих ресурсів для монопсоніста є рівність граничних витрат виробничих ресурсів його граничної прибутковості. Саме в цьому положенні покупець ресурсу одержує максимально можливий прибуток і мінімально можливі витрати. Відображення цієї крапки на лінії пропозиції показує положення максимальне прибуткової монопсоничної рівноваги (рис. 8.4.), тобто крапка максимально прибуткової рівноваги знаходиться на кривій пропозиції під перетинанням кривих граничних витрат і граничної прибутковості ресурсу (крапка Е).

ціна

производствен MRC

ного ресурсу S

 

Р1

 

Р Е MRP

 

 

Q Q

 

Рис. 8.4.Максимально прибуткова рівновага на ринку виробничих ресурсів в умовах недосконалої конкуренції.

 

 

Праця на відміну від інших факторів виробництва має унікальні особливості. Головна з них полягає в тому, що праця невіддільна від людини, що обумовлює:

" обов'язковість фізичної присутності його власника на робочому місці (для власників землі і капіталу, як відомо, цього не потрібно);

" необхідність врахування соціального і політичного аспекту (у індивіда маються права на захисті яких стоять держава і профспілки).

Ринок праці - це сфера взаємовідносин покупців і продавців трудових послуг. Він охоплює всю сферу праці, як безробітних, так і зайнятих, усю сукупність робочої сили, а отже, весь спектр трудових відносин - проблеми оплати праці, умов праці, стабілізації зайнятості на підприємствах, трудовій мотивації, підготовки і перепідготовки кадрів, забезпечення гнучкості ринку праці, тощо.

На ринку праці в результаті взаємодії попиту та пропозиції формуються ціни на працю у формі заробітної плати.

Заробітна плата - це ціна, яка виплачується за використання праці.

Заробітна плата буває номінальною і реальною.

Номінальна заробітна плата - це сума грошей, отримана за одиницю часу (година, день, місяць).

Реальна заробітна плата - це кількість товарів і послуг, що можна придбати за номінальну заробітну плату, тобто реальна заробітна плата - це "купівельна спроможність" номінальної заробітної плати. Реальна заробітна плата залежить від номінальної заробітної плати і цін на товари і послуги, що здобуваються.

На конкретних ринках праці підприємства використовують як погодинну, так і відрядну заробітну плату. У першому випадку оплачується відпрацьований час, у другому - кількість вироблених товарів і послуг.

Заробітна плата має тенденцію до диференціації по країнам, регіонам, різним видам діяльності й індивідуумам. Основні фактори диференціації заробітної плати:

" неоднорідність кваліфікації робітників, їх розрізнення по здібностях і рівню підготовки;

" доплати і надбавки, що вирівнюють, та компенсують негрошові розходження робіт;

" відхилення від умов конкуренції на ринку у виді географічного, штучного і соціологічного обмеження мобільності.

Це приводить до розходження в ставках (рівнях) заробітної плати. Рівень заробітної плати вище там, де попит на працю вище стосовно його пропозиції. Попит на працю залежить від його продуктивності. У цілому, чим вище продуктивність праці, тим вище попит на нього, тим самим вище і рівень заробітної плати.

Як правило, у тривалому періоді продуктивність праці значно зростає, що приводить до росту попиту на працю стосовно пропозиції праці. У результаті в тривалому періоді заробітна плата має тенденцію до росту.

Крива індивідуальної пропозиції праці спочатку зростає з ростом ціни праці з w1 до w2 (чим вище ставка заробітної плати, тим більше захоче працювати людина) (рис.8.5). Однак, при подальшому підвищенні заробітної плати крива пропозиції починає відхилятися в зворотну сторону, що свідчить про скорочення праці. Величина w1 означає мінімальний рівень заробітної плати, при якому індивід приймає рішення про вихід на роботу, тобто вона є мінімальною ціною пропозиції праці.

При побудові цих кривих враховують дію ефекту доходу й ефекту заміщення.

При зростанні заробітної плати збільшення часу на дозвілля означає, що людина усе більше втрачає у своїх доходах.

Оскільки доход використовується для придбання товарів і послуг, ціна відпочинку при підвищенні заробітної плати теж підвищується. Година відпочинку, означає, власне кажучи, відмовлення від придбання визначеної кількості товарів і послуг. Отже, збільшення можливості більше заробити стимулює заміну відпочинку працею. Це і є ефект заміщення, що діє в напрямку збільшення пропозиції праці у міру росту доходу і зниження пропозиції праці у міру скорочення доходу.

Ефект доходу є зворотним ефектом стосовно ефекту заміщення. Зі збільшенням зарплати з'являється можливість більше споживати і довше відпочивати, оскільки більш висока реальна заробітна плата означає більший доход при тих же чи навіть менших витратах праці. Ефект доходу, таким чином, діє в напрямку зниження пропозиції праці в міру його падіння.

Якщо ефект заміщення домінує над ефектом доходу, то існує пряма залежність між заробітною платою і пропозицією праці. Якщо ж, навпаки, ефект доходу домінує над ефектом заміщення, то між ними існує зворотна залежність.

 

w

S2

w2

 

w1

 

0 L

 

Рис.8.5. Крива індивідуальної пропозиції праці.

Для галузі характерна крива пропозиції праці з тенденцією до росту, причому з часом вона стає менш положистою. Обсяг пропозиції праці є змінною величиною, що залежить від відносного(у порівнянні з рівнем заробітної плати в інших галузях) рівня оплати праці в даній галузі.

Досконало конкурентний ринок праці характеризується наступними рисами:

" на ринку взаємодіють стільки продавців і покупців праці, що ніхто з них не впливає на ставки заробітної плати;

" працівники професійно однорідні;

" усі вони мобільні, вільно можуть переходити з одного місця роботи на інше.

Рівноважна ставка заробітної плати і рівноважний рівень зайнятості даного виду праці визначається на перетинанні кривих попиту та пропозиції праці (рис.8.6). Рівноважна ставка заробітної плати на рис.8.6а позначена через wc, а рівноважний рівень зайнятості даного виду праці - Lc. Оскільки тут досліджується досконало конкурентний ринок праці, то для окремої фірми ставка заробітної плати задана ринком. Кожна фірма наймає невелику частку даного виду праці і не може вплинути на ставку заробітної плати. Крива пропозиції праці SL є в цьому випадку зовсім еластичної.

Тому що для окремої фірми ціна ресурсу задана, то граничні витрати на ресурс будуть постійні і дорівнюють ціні ресурсу (ставці заробітної плати):

MRC_L = w

Фірма буде максимізувати свій прибуток шляхом наймання робітників до крапки, у якій ставка заробітної плати буде дорівнювати граничному продукту праці в грошовому вираженні. Це крапка L₀ на рис.8.6б, де граничний доход ресурсу дорівнює граничним витратам на ресурс.

MRP_L = MRC_L

Площа w_cAL₀O - представляє собою сукупні витрати на заробітну плату.

 

W w

MRC₂

 

 

W_c w_c A S_L(MRC_L)

 

MRP₂ D_L(MRP_L)

 

0 0

L_c L₀

А) Б)

 

Рис.8.6. Рівновага на досконало конкурентному ринку праці.

Монопсонії присутні наступні риси:

" кількість зайнятих на даному підприємстві складає основну частину всіх зайнятих якимось конкретним видом праці;

" даний вид праці є відносно немобільним, або в силу географічних факторів, або в відсутності можливості перенавчання по нової спеціальності, визначених соціальних умов, тощо;

" підприємство "диктує" заробітну плату в тім змісті, що ставка заробітної плати, що підприємство повинне виплачувати, знаходиться у прямої залежності від кількості найманих робітників.

У деяких випадках монопсонічна влада наймачів, власне кажучи, є повної у тому змісті, що є тільки єдиний великий наймач на ринку праці. Наприклад, економіка деяких великих і дрібних міст залежить майже цілком від одного великого підприємства. Наприклад, м. Краматорськ залежить від машинобудівного заводу.

Крива пропозиції праці S плавно піднімається, указуючи на те, що підприємство повинне платити більш високу ставку заробітної плати для залучення великої кількості робітників (рис.8.7).

Крива пропозиції, по суті, є кривої середніх витрат на працю з боку підприємства; кожна крапка на ній показує ставку заробітної плати (витрати) одного робітника, яку варто платити для залучення відповідного числа робітників. Але більш висока заробітна плата, установлена для залучення додаткових робітників повинна виплачуватися всім робітникам, уже найнятим по більш низьких ставках заробітної плати, інакше наймач зштовхнеться із серйозними проблемами невдоволення робітників через диференціацію ставок заробітної плати за ту саму роботу. Виплата єдиної заробітної плати всім робітникам буде означати, що граничні витрати на ресурс(працю), тобто MRC - будуть перевищувати ставку заробітної плати на величину, необхідну для доведення ставки заробітної плати усіх уже найнятих робітників до нового рівня заробітної плати. Графічно це виражається в тім, що крива MRC лежить вище кривої середніх витрат праці, чи пропозиції праці.

З метою максимізації прибутку підприємство буде прагнути зрівнювати MRC і MRP. Кількість робітників, найнятих монопсоністом, зазначено крапкою Qm, а ставка заробітної плати Wm - відповідною крапкою на кривої пропозиції ресурсу або кривої середніх витрат праці. При найманні праці в умовах конкуренції рівень зайнятості повинний бути більше (Qc) і ставка заробітної плати (Wc) - вище. Порівнюючи ці результати, можна зробити висновок, що за інших рівних умов монопсоніст максимізує свій прибуток шляхом наймання меншої кількості робітників і при цьому виплачує ставку заробітної плати менше, ніж в умовах конкуренції. У результаті суспільство одержує менше продукції, а робітники одержують ставку заробітної плати менше на ВР, ніж їхній граничний продукт у грошовому вираженні.

Точно також як монопсонист-продавець вважає вигідним скоротити виробництво, щоб підняти ціну на свої товари вище конкурентної, так і монопсоніст-наймач ресурсів вважає вигідним скорочувати зайнятість, щоб знизити ставки заробітної плати і відповідно витрати, тобто установити ставки заробітної плати нижче конкурентних.

 

ставка заробітної MRP MRC S

плати

 

B

A

w_c

w_m C

 

0 Qm Qc Q

 

Рис.8.6. Рівень заробітної плати і рівень зайнятості на монопсонічному

ринку праці.

Капітал - це будь-який ресурс, створений з метою виробництва більшої кількості економічних благ.

Попит та пропозиція на ринку капіталу формують ціни на капітал у формі процентних ставок.

Прийнято виділяти фізичний і людський капітал.

Фізичний капітал містить у собі запас вироблених товарів, що беруть участь у виробництві товарів і послуг.

Людський капітал являє собою капітал у виді розумових здібностей, отриманий через формальне навчання чи освіту, або через практичний досвід.

Основною формою руху капіталу є фонди, тобто величина капіталу в даний момент часу.

Для створення і збільшення капіталу необхідні вкладення коштів - інвестиції.

Інвестування - це процес створення чи поповнення запасу капіталу.

Розрізняють валові і чисті інвестиції.

Валові інвестиції - це загальне збільшення запасу капіталу.

Валові інвестиції порівнюються з витратами на відшкодування.

Відшкодування - це процес заміни зношеного основного капіталу.

Чисті інвестиції - це валові інвестиції за винятком засобів, що йдуть на відшкодування.

Якщо валові інвестиції більше відшкодування, то чисті інвестиції позитивні (має місце приріст запасу капіталу, виробництво розширюється). Якщо валові інвестиції менше відшкодування, то чисті інвестиції негативні: "проїдається" наявний капітал. І нарешті, якщо валові інвестиції дорівнюють відшкодуванню, то запас капіталу залишається на колишньому рівні, має місце продовження виробництва в тих же самих масштабах(просте відтворення).

При здійсненні інвестицій фірма вирішує питання: чи буде збільшення прибутку, яке принесене інвестиціями, більше вартості витрат на них. Для відповіді на це питання їй необхідно розрахувати:

" граничну прибутковість(внутрішню норму окупності інвестицій). Внутрішня норма окупності інвестицій є чистим доходом від кожного додаткового карбованця, що інвестується, вираженим у відсотках;

" альтернативну вартість інвестування (граничні витрати на ресурс), що визначається ринковою ставкою відсотка, оскільки фірма прибігає до запозичення засобів.

Однак очікувана гранична прибутковість від використання капіталу складається з щорічних надходжень протягом тривалого часу (терміну служби устаткування, часу функціонування підприємства, тощо) - платити ж за придбане устаткування при здійсненні інвестиційного проекту приходиться відразу. Тому, приймаючи рішення про будівництво заводу і закупівлі устаткування для нього, підприємство повинне порівняти величину капітальних вкладень, що йому треба буде здійснити зараз з очікуваним доходом, що йому принесе вкладений капітал у майбутньому. Інакше кажучи, прийняття будь-якого інвестиційного рішення містить у собі порівняння витрат з очікуваним доходом, тобто вартості одиниці капіталу в даний момент із майбутнім доходом, принесеним цією одиницею вкладень. Методом зіставлення величин капіталу в різні періоди часу, тобто сьогоднішніх його витрат і майбутніх доходів на нього є процедура дисконтированія.

Дисконтирована вартість - це сьогоднішнє значення будь-якої суми грошей, що будучи вкладеної на t років під норму відсотка, рівну і річних, виросте до значення Vt.

Вона розраховується по наступній формулі:

Vp= Vt / (1+і)t

де Vt - майбутня цінність грошей, які інвестуються сьогодні; t - період часу в літах; і - норма дисконту, чи норматив приведення різночасних витрат до єдиної розмірності.

З формули випливає, що дисконтирована вартість змінюється обратно пропорційно нормі дисконту і тривалості періоду часу.

В якості норми дисконту, як правило, використовується ринкова ставка відсотка, тобто ціна, що сплачується власникам капіталу за використання їхніх позикових засобів протягом визначеного періоду часу. В особливих випадках можуть застосовуватися або облікова ставка, або відсоток на довгострокові (безризикові) державні облігації.

Необхідно мати у виді, що в даній формулі враховується реальне значення процентної ставки у формі десяткового дробу. Реальна процентна ставка розраховується як різниця між номінальною процентною ставкою, тобто ставкою, вираженою в поточних цінах, і очікуваним рівнем інфляції.

Рівень ринкової процентної ставки залежить від попиту та пропозиції позикових засобів, тобто від попиту на інвестиції і від величини заощаджень. Суб'єктом попиту на капітал (інвестиційні засоби) є підприємці, суб'єктом пропозиції капіталу виступають домашні господарства при посередництві комерційних банків, інвестиційних фондів і т.п..

На досконало конкурентному ринку капіталу ні окремий позичальник, ні окремий кредитор не можуть впливати на ринкову ставку відсотка. Вони приймають сформовані на ринку ціни (мал. 4).

На мал.4 по осі абсцис відкладається обсяг інвестованих засобів у фізичних одиницях, по осі ординат - ціна капіталу (процентна ставка). Крива попиту на капітал є кривою його граничного доходу, тому що попит на інвестиції залежить, у першу чергу, від внутрішньої норми їхньої окупності, а виходить, від кривої дисконтированної вартості.

Рк Рк

(%ставка) (%ставка)

 

Dk(MRPk) Sk(MRCk) Dk(MRPk)

 

Sk(MRCk)

 

0 Q Qk 0 Q1 Qk

a) б)

 

Рис.8.8. Рівновага досконало конкурентного ринку капіталу.

 

Негативний нахил кривої попиту на капітал показує, що граничний доход ресурсу знижується в міру збільшення обсягу інвестицій, що порозумівається дією закону спадної продуктивності (віддачі). Чим більше масштаби інвестицій, тим менше віддача від них, і навпаки, тому що дисконтирована вартість обратно пропорційна процентній ставці.

Крива пропозиції капіталу виступає як крива граничних витрат на капітал. Для окремої фірми на досконало конкурентному ринку капіталу вона абсолютно еластична і має вид горизонталі (в умовах недосконалої конкуренції вона характеризується позитивним нахилом). Ринкова крива попиту має зростаючий характер. Це говорить про те, що чим більше пропозиція капіталу, тим вище його альтернативна вартість чи граничні витрати упущених можливостей.

Фірма максимізує прибуток, інвестуючи кошти доти, поки граничний доход ресурсу (внутрішня норма віддачі від інвестицій) не зрівняється з граничними витратами на ресурс (процентною ставкою):

МRРС=МRСС.

Якщо граничний доход ресурсу більше граничних витрат на нього то обсяг інвестицій збільшується. Якщо ж має місце зворотне, тобто граничні витрати на ресурс вище його граничного доходу то величина інвестицій буде скорочуватися. Приміром, якщо гранична прибутковість капіталу (внутрішня норма віддачі від інвестицій) складає 15%, а реальна процентна ставка дорівнює 12, те інвестиційний проект буде здійснюватися.

Різниця між граничною прибутковістю капіталу і граничним витратами на капітал називається чистою граничною окупністю інвестицій. У нашому прикладі вона дорівнює 3%.

Отже, дисконтована вартість, тобто вартість капіталу що приведена до одного моменту часу, дозволяє порівнювати доходи і витрати різних років за умови, що відома ціна кредиту (річна процентна ставка). Щоб визначити прибутковість інвестиційного проекту, варто обчислити приведену до початкового моменту часу граничну прибутковість капіталу і граничні витрати на капітал. Якщо різниця між ними буде більше нуля, то проект прибутковий. Оскільки обсяг інвестицій залежить від граничної доходності капіталу, узятої в порівнянні з процентною ставкою, то мінімумом граничної прибутковості інвестиційних проектів вважається реальна процентна ставка.