Семантика міфологічного сюжету в 24 пісні «Одіссеї» Гомера

 

Однією з провідних ознак міфологічного мислення є оперування семантичними бінарними опозиціями. Вони структурують сюжет того чи іншого твору, в основі якого лежить міф. Ваше завдання полягає в тому, щоби знайти семантичну бінарну опозицію (опозиції) у запропонованому художньому тексті (або його фрагменті), схарактеризувати її (їх) та показати, як згідно з міфічною логікою ця опозиція (опозиції) усувається (усуваються).

Щоб успішно справитися з цим завданням, Ви маєте:

1. Зрозуміти, що таке бінарна опозиція та медіація («осереднення», зближення). Для цього уважно прочитайте фрагменти з книг К. Леві‑Строса, Е. Мелетинського та статті В. Руднева.

К. Леві-Строс. Структурна антропологія

«…Міфологічне мислення виходить з усвідомлення низки опозицій і спрямовується на їх поступове «осереднення» (зближення)» [с. 213].

Е. М. Мелетинський. Поетика міфу

«Хоча набір популярних мотивів значною мірою зумовлює «фізіономію» міфу, так само як наявність інших популярних мотивів відомим чином характеризує чарівну казку, але в принципі мотиви не є ключем ні до структури казки, ні до міфологічної системи.

Первісними «цеглинками» міфологічних класифікацій є не мотиви, а відношення елементарних семантичних опозицій, що в першу чергу відповідають найпростішій просторовій та чуттєвій орієнтації людини (верх/низ, лівий/правий, близький/далекий, внутрішній/зовнішній, великий/маленький, теплий/холодний, сухий/мокрий, тихий/голосний, світлий/темний, парні розрізнення кольорів тощо), які потім «об’єктивуються» та доповнюються найпростішими співвідношеннями у космічно-часовому континуумі (небо/земля, земля/підземний світ, земля/море, північ/південь, захід/схід, день/ніч, зима/літо, сонце/місяць), у соціумі (свій/чужий, чоловічий/жіночий, старший/молодший, нижчий/вищий) або на межі соціуму та космосу, природи та культури (вода/вогонь, вогонь сонця/домашнє вогнище, сирий/варений, дім/ліс, поселення/пустеля тощо) та таких фундаментальних антиномій, як життя/смерть, щастя/нещастя і т.д., а також магістральною міфологічною опозицією сакрального/світського. Схоже, таке бінарне (потрійні, четвертинні та інші протиставлення переважно завжди зводяться до подвійних, бінарних) контрастування у самому сприйнятті оточуючого світу дискретно розчленує його «безперервність». Різні об’єкти сприйняття відчуваються через контрасти їхніх чуттєвих якостей та таким чином підлягають найпростішому аналізу та класифікації. Деякі з цих предметів як носії протилежних якостей, не втрачаючи своєї конкретності, стають знаками інших об’єктів та елементів символічних класифікацій. Йдеться про певні загальносемантичні засади, які виявляються і в природних мовах, і у міфології, що, як ми знаємо, перебуває у фокусі синкретизму первісної культури.

Ми входимо у царину вже власне міфологічну, коли переходимо від семантичних опозицій, що виражають найпростішу орієнтацію людини у просторі та сприйняття протилежних відчуттів, до їхнього космологічного осмислення та до встановлення паралелізму між протиставленнями «мовою» різних органів чуття, частин людського тіла, суспільства та природного світу, мікро-, мезо- та макрокосму, а також до відомої їхньої аксіологізації, тобто включення у певну шкалу цінностей. Наприклад, найпростіше протиставлення верху и низу конкретизується і в контрасті верхньої та нижньої частин тіла, і неба – землі, і вищих та нижчих у сімейній та соціальній ієрархії тощо, причому верх переважно сакралізується.

Леві-Срос першим застосував широке оперування семантичними опозиціями при аналізі міфів та міфології; він акцентує увагу переважно на самому принципі бінарної логіки як інструменті міфологізування, на наявності полюсів та розв’язанні фундаментальних антиномій шляхом прогресивної медіації» [с. 230-231].

В. Руднев. Бінарна опозиція

«БІНАРНА ОПОЗИЦІЯ – універсальний засіб пізнання світу, який особливо активно використовувався і, головне, був усвідомлений як такий у ХХ ст.

Подвійність сприйняття оточуючого світу зумовлена вже чисто фізіологічними причинами, насамперед тим, що мозок людини розділений на дві півкулі, кожна з яких виконує свою функцію […], тим, що у нас два ока, два вуха, дві ніздрі, дві руки та ноги.

У ХХ ст. тон у розумінні важливості та універсальності Б. о. задала фонологія […], побудована на диференціальних ознаках, які є не що інше, як Б. о.: глухота – дзвінкість, твердість – м’якість, голосні – приголосні. Після того як М. С. Трубецькой розробив фонологічну методологію, систему диференціальних ознак почали використовувати майже у всіх сферах структурних гуманітарних досліджень.

Було з’ясовано, що опис будь-якої картини світу ґрутнується на Б. о., причому вони мають універсальний характер:

життя – смерть

щастя – нещастя

правий – лівий

гарне – погане

близьке – далеке

минуле – майбутнє

тут – там.

Ліва частина опозиції вважається завжди позитивно маркованою, права – негативно.

У сучасному житті ми також користуємося Б. о.: можна – заборонено, заведено – не заведено, прийнято – не прийнято, істинне – оманливе, так – ні, ствердження – заперечення, знання – незнання […]. Важливу роль при вивченні механізму дії Б. о. відіграє поняття медіації, тобто посередництва між крайніми членами опозиції. Вже у фонології є поняття нейтралізації, коли (у російській мові) фонеми за ознакою «дзвінкість – глухість» нейтралізуються в кінці слова, дзвінкі оглушуються: «труд», «маг», «код» у дійсності вимовляються як «трут», «мак», «кот». У модальні опозиції вводиться третій, посередній член, який нейтралізує два протилежних. Якщо щось заборонено, а щось обов’язкове, то щось і дозволено, тобто ні обов’язкове, ні заборонене. Якщо є відоме й невідоме, то є також ймовірне – відоме, але не точно.

Роль Б. о, відкрита у ХХ ст., справді не знає меж: їх використовують в діапазоні від віршового ритму, побудованого на бінарному чергуванні найдрібніших одиниць мови (ударний склад – безударний склад), до біологічних ритмів дня та ночі, зими та літа, а також культурних ритмів: ідеалістична культура – матеріалістична культура […]».

 

 

Після уважного (неодноразового!) прочитання цієї інформації спробуйте знайти бінарні опозиції у запропонованому Вам художньому тексті. Для цього під час читання художнього тексту відмічайте семантичні опозиції, які Вам зустрічаються. Випишіть ці опозиції та подивіться, чи можна їх якимось чином класифікувати, узагальнити. Потім знайдіть у художньому тексті свідчення того, що ці опозиції (опозиція) знімаються, тобто що відбувається медіація. Після цього спробуйте письмово в двох-трьох реченнях сформулювати ідею, яка буде провідною у Вашій самостійній роботі. Без цієї ідеї Ваша робота не буде науковою і самостійною, а тому заслуговуватиме на найнижчий бал. Наприклад, у трагедії «Цар Едіп» Евріпіда основними є опозиції божественного/людського знання, свого/чужого, дозволеного/забороненого, жертви/злочинця. Ці семантичні опозиції нейтралізує протагоніст трагедії Едіп.

Наступним етапом підготовки до написання самостійної роботи є складання плану. План становить основу вашої роботи, адже без нього Ви не зможете поетапно розвинути й логічно викласти Вашу ідею. Ви друкуєте план на другій сторінці (відразу після титульного листа). План має обов’язково складатися з 3 частин: вступу, загальної частини (кожен студент конкретизує самостійно продумані пункти) та висновків.

Вступ не повинен бути довгим (один абзац приблизно на чверть сторінки). У ньому Ви викладаєте своїми словами, що і як Ви будете аналізувати. Наприклад, у вступі можна зазначити, яку роль відігравав міф в античній літературі, що, згідно з К. Леві‑Стросом, характерно для міфологічного мислення (бінарні опозиції, їхня медіація) і що Ви проаналізуєте, як цей механізм спрацьовує на матеріалі конкретного трагедії (або того чи іншого фрагмента з епосу Гомера).

В основній частині Ви поетапно доводите Вашу ідею. Для цього потрібно написати детальний план цієї частини. Наприклад, в першій частині Ви будете характеризувати опозиції, які Ви знайшли в тексті, тож маєте: 1) божественне/людське знання; 2) своє/чуже; 3) дозволене/заборонене; 4) жертва/злочинець. Друга частина буде присвячена аналізу того, як ці опозиції нейтралізуються. Відповідно до цього плану, Ви структуруєте свій текст на окремі абзаци. В кожному абзаці Ви розкриваєте завершену думку. Наприклад, в одному абзаці Ви доводите, що в трагедії є опозиція божественного/людського знання; зазначаєте, хто є носіями цих знань, яка частина цієї опозиції є позитивно (негативно) маркована тощо. Ви можете використовувати короткі цитати (обов’язково в лапках) з художнього тексту, які допомагають засвідчити Вашу правоту. І таким чином Ви розкриваєте кожен пункт Вашого плану. Для того, щоб Ваша думка краще сприймалася, використовуйте, такі прислівники, як «по-перше», «по-друге», «з одного боку», «з іншого боку», «отже», «відтак» тощо і не забувайте виокремлювати їх комами.

У висновках (один абзац) Ви підбиваєте підсумок проведеної роботи, робите узагальнення. Наприклад, пишете про те, що застосування елементів міфокритичної методології (ідей К. Леві‑Строса та Е. Мелетинського) дозволило Вам знайти у сюжеті низку таких-то опозицій і довести, що згідно з логікою міфу ці опозиції нейтралізуються; що медіатором цих семантичних бінарних опозицій став такий-то персонаж, адже він поєднує в собі такі-то протилежності. В цьому і полягає трагізм цього героя. Тобто у висновках Ви чітко прописуєте Вашу головну ідею, яку Ви сформулювали для себе на початку роботи.

Бачите, що якісна самостійна робота потребує чимало зусиль і часу: потрібно добре засвоїти теоретичний матеріал, вміти застосувати його до конкретного художнього тексту і сформулювати провідну ідею Вашої самостійної роботи. Після цього етапу Ви складаєте детальний план, завдяки якому Ваша їдея зможе розкритися. Лише виконавши все це, Ви беретеся за написання Вашого власного тексту.

Важливо відповідально й серйозно поставитися до написання Вашої першої самостійної роботи, тому що, по-перше, Ви будете писати їх кожного семестру до кінця Вашого навчання в університеті, по-друге, за таким самим алгоритмом пишуться більш складні наукові роботи: курсові й дипломні.

Критерії оцінювання: Оцінка «відмінно» ставиться у випадку повного розкриття теми роботи на підставі художнього та теоретико-методологічного текстів, самостійності та оригінальності мислення. Оцінка «добре» ставиться за роботу, в якій розкрито тему з посиланнями на художній та теоретико-методологічні тексти, але є певні неточності. «Задовільно» ставиться за часткове розкриття теми, підкріплене текстовим матеріалом. Оцінка «незадовільно» ставиться у випадку невиконання роботи, нерозкриття теми або несамостійного виконання роботи (списування у колег, з Інтернету, підручників тощо).

N. B. Робота з граматичними помилками та/чи нелогічним викладом думок не може претендувати на позитивну оцінку!