Слов'яни — один з величезних індоєвропейських етносів, який виділився з. германо-балто-слов'янської групи у II тис. до н. е. і розвивався в розмаїтому культурному полілозі на перехресті торгівельних і міграційних шляхів.
Формування слов'янської культури відбувається у римський період, про що свідчить зарубинська та черняхівська археологічні культури, відкриті В. Хвойкою (с. Черняхів на Київщині та с. Зарубинці на Черкащині). Знайдено цілі городища 2 ст. до н. е. - 4 ст. н.е., де багато бронзових і срібних прикрас, вишуканих керамічних виробів. Римські монети, амфори свідчать про торгівлю з римськими колоніями. У носіїв цієї культури (антів) був своєріднийглиняний календар - широка посудина, край якої поділено на 12 секцій (місяців), у кожній із яких зображені характерні явища природи, сільськогосподарські роботи чи свята. Черняхівці й зарубинці вели землеробський спосіб життя, проте володіли технікою обробки кольорових металів. Наприкінці 4 ст. черняхівська культура занепадає під навалою гунів.
Перші згадки про слов'ян датуються VI ст. і належать римським історикам Плінію Старшому, Тациту, Птоломею, які вважають племена антів, склавинів та венедів, автохтонним і стародавнім народом. В арабських джерелах згадується держава 3 - 4 ст. н. е. на теренах України - Ортанія, Ратанія чи Рутенія розташована на території між Дністром і Дніпром, де мешкали переважно анти (племінне об'єднання східних слов'ян - полян, древлян, сіверян, уличів, тиверців). Постійна необхідність захисту, як і здійснення спільних військових походів на Візантію і землі аж до Балкан, спонукає слов'янські племена до укладання союзів і формування воєнної демократії. Десь у 6 - 7 ст. з'являється тип укріплених поселень городищ - своєрідних адміністративних, ремісних і торгівельних центрів. Поляни виступили як консолідуюча сила, що в зібрала слов'янську спільність навколо Києва.
Реконструювати розвинену систему релігійних уявлень слов'ян досить складно, культура слов'ян була усною, а подальша письмова культура Київської Русі не була зацікавлена в фіксації давніх язичницьких уявлень.
Ґрунтом релігійних уявлень був пантеїзм та анімізм. Слов'яни обожнювали природу, рослинний і тваринний світ, природні стихії, зокрема воду і вогонь. З культом вогню був пов'язаний поховальний обряд кремації. Поступово з формуванням ранньокласового суспільства та підвищення князівської влади склалася ієрархічна система міфологічних уявлень.
Верховною владою був наділений Перун — бог грому і блискавки, покровитель князя і князівської дружини.
Велес — покровитель скотарства, торгівлі, достатку.
Владикою світу був Сварог — бог вогню і світла, від нього походять інші боги Сварожичі:
Даждьбог — в буквальному перекладі означає «давач добра», бог сонця, виконував функцію культурних героїв, полегшив життя простого люду, створивши плуг, навчив людей ростити пшеницю, тому останній сніп як удячність - Дідух зберігався в хаті на покуті;
Овин — бог домашнього вогнища.
Стрибог — бог вітрів.
Хорс — бог Місяця, хоча в роксоланів вважався богом сонця
Мокоша —богиня-мати, богиня землі, родючості і ткацтва, покровителька жінок, її культ походить від ще давнішого культу Дани — богині води, яка присутня в слові вода, в назві багатьох слов'янських рік: Дніпро, Дністр, Дунай, Дон.
Сімаргл — імовірно охоронець посівів, рослин, божественний вісник.
Існувало багато свят і обрядів, були святилища, жертовники, де приносили жертви, але з прийняттям християнства їх знищили. Одну з таких пам'яток - знайдено в річці Збруч -кам'яну статую бога Світовида,упорядника всесвіту (Збручанський ідол) - чотиригранний стовп висотою 2,67 м, розділений вертикально на три рівні.
У 8 - 9 ст. зростає значущість князівської влади, активізуються зв'язки з Візантією. Потреба чіткої ієрархії феодального суспільства зумовлює поступове проникнення християнства.
Дохристиянська культура слов'ян має величезне значення для формування ґрунту власне української культури. На думку багатьох учених вона мала й докирилічне письмо, адже слов'янські князі укладали грамоти з Візантією.
