Скіфська культура.
На межі бронзового й залізного віку (1 тис. до н. е.) розпочалася нова хвиля експансії кочових культур, які домінували в культурному просторі українських земель. Це час панування скотарських кочових племен з індо-іранськими коренями, які прийшли з Центральної Азії. Цю добу умовно поділяють на три періоди:
- кіммерійський (9 - 8 ст. до н. е.)
- скіфський (7 - 2 ст. до н. е.)
- сарматський (2 ст. до н. е. - 4 ст. н. е.).
Експансивна кіммерійська культура майже не залишила артефактів. Це переважно пам'ятки поховань у курганах, залишки архітектури і скульптури, посуду, зброї, знарядь праці, поширені від Дунаю до Волги. Кіммерійці одні з перших оволоділи залізом, що покращило культуру виробництва, прискорило суспільний розвиток, розпочало процеси державотворення. Для релігійних вірувань кіммерійців характерний культ предків, вірування в життя після смерті (у похованнях клали речі, що належали покійнику), а також культ богині-матері (стели з зображенням жінок).
Декоративно-прикладне мистецтво надзвичайно розмаїте: вони володіли навичками художнього литва з бронзи й коштовних металів, різьбленням по деревині, кості, гравіюванням, карбуванням і паянням золотом, керамікою. В орнаменті домінує геометричний стиль (вертикальні лінії в шаховому порядку заповнені трикутниками, ромбами, зиґзаґами, хрестоподібні форми, кола, спіралі). Дрібна пластика представлена фігурками коня, кози, вівці, корови.
З усіх культур доби заліза скіфська культура є однією з найдивовижніших, вона залишила велику кількість царських поховань-курганів, найвідоміші з яких могила Куль-Оба під Керчю, курган Чортомлик під Нікополем, могила Солоха поблизу Запоріжжя, Товста Могила біля Орджонікідзе та сотні ін. Виявлені також залишки могутніх городищ: Пастирське городище на Черкащині, Мотронинське на Київщині, Немирівське на Поділлі.
Держава скіфів - це величезна поліетнічна імперія від Дунаю до Обі, від Альп до Алтаю з центром в Україні. Попри державне об'єднання, культура скіфів не була однорідною. Її складали племена іранського та угро-фінського походження, що вступали в діалог з балтами, греками, праслов'янами. Грецький історик та мандрівник Геродот називав такі племена скіфів: скіфи-орачі, царські скіфи, скіфи-елліни, гіпербореї, гелони, неври, що свідчить про етнічну та соціальну неоднорідність. Це був конгломерат народів, сплав різних компонентів — кочової культури, привнесеної з Азії, та осілої, частково місцевої.
Науковці стверджують, що і скотарство, і землеробство досягло у скіфів значного розвитку: вони володіли навичками селекції, розводили велику рогату худобу, коней, свиней; вирощували просо, ячмінь, пшеницю; розвиненими були ремесла - ткацтво, прядіння, металообробка, гончарство, кушнірство, ювелірне ремесло.
Чинником єдності культури стало активне формування релігійних та ідеологічних уявлень. Скіфи вірили в божественне походженні царів, що надавало їм верховної військової, світської та релігійної влади, існував культ царів з посмертною героїзацією, спорудженнямсвятилищ. У скіфів був політеїзм, упорядкований пантеон богів: верхівку посідала богиня вогню, що єднає світ Табіті (та, що зігріває); другий рівень пантеону обіймали подружжя богів неба і землі - Папай (бог грому, усіх небесних світил) та його дружина Апі (богиня землі). Третій рівень богів пов'язаний з культом богів-героїв, пов'язаних з античним впливом: Гойтосір (Аполлон) - захисник спільноти, Аргімпаса (Афродіта) - богиня родючості, захисниця людей і тварин, Арей - божество воєнної вдачі, Тагімсад -покровитель воїнів, втілення царської влади. Міфологія скіфів була багата на сказання про героїчні діяння предків, проте лише уривки її відомі з грецьких переказів.
Велике значення у скіфів мав культ предків, віра в потойбічне життя, що підтверджує велика кількість артефактів у скіфських курганах-святилищах, куди клали обладунки, одяг, зброю, золоті прикраси. Вони свідчать про високий розвиток мистецтва, досконалий художній смак скіфів.
Важливою складовою художнього доробку скіфів була скульптура - стовпоподібні статуї, фігури воїнів у бойових обладунках
Художнім досягненням скіфської доби є так званий «звіриний стиль» у декоративно-прикладному мистецтві. Запозичений з Азії, цей стиль ґрунтувався на використанні різних матеріалів (золото, срібло, бронза, залізо, кістка, ріг), різних технологій (литво, штампування, гравіювання, кування, різьблення, інкрустація), декорування (зброї, кінської зброї, предметів культового характеру). Провідну роль у цьому стилі відіграли образи оленя, кабана, коня, хижих тварин і птахів. Зі Сходу запозичені образи лева, грифона, цапа, сфінкса. Розташовували ці звірині композиції горизонтальними чи вертикальними рядами.
Найвідоміші у світі такі скіфські артефакти:
- скіфська пектораль (з лат. пектус - груди) з кургану Товста могила (Дніпрпетровська обл.). Це золота нагрудна прикраса скіфського царя вагою 1140 г і діаметром понад 30 см, шедевр ювелірного мистецтва світового значення, знайдена в 1971 р. Зберігається у Київському музеї історичних коштовностей України у Києві. Композиція пекторалі складається з трьох рівнів: найнижчий — анімалістичні сцени (міфологічні та реалістичні звірі); середній — флористичні мотиви; верхній — побутові сцени із життя скіфів за участю домашніх тварин (є версія, що це скіфський варіант легенди про пошуки золотого руна).
- золотий гребінь з кургану Солоха на Мелітопільщині Запорізької обл., відкритого й дослідженого М. Веселовським. Гребінь оздоблено мініатюрними левами, над якими - сцена бою вершників. Зберігається в Ермітажі.
- срібні вази з позолотою з Чортомлицького й Гайманового курганів та кургану Солоха. Прикрашені сценами приборкання коней, полюванням вершників, побутовими сценами.
У 4 - 3 ст. до н. е. скіфська культура починає занепадати внаслідок економічних (криза кочового скотарства), соціальних (занепад віськового стану) та ідеологічних чинників (занепад військової ідеології). На українські землі прийшли сармати (об'єднання іранських племен - сіраків, аорсів, роксоланів, аланів та ін.), які витіснили скіфську культуру. Це були споріднені зі скіфами племена (Геродот писав про їх походження від шлюбу скіфів з амазонками). Головним досягненням сарматської культури став розвиток військової ідеології, культ меча, вогню, коня. У художній сфері надбанням сарматів став новий звіриний стиль, поліхромно-інкрустованийкамінням чи емаллю. Визначними пам'ятками цього мистецтва є комплекс золочених предметів та прикрас, виявлених у могилі-кургані сарматського вельможі біля м. Азова, а також золоті прикраси з могили цариці в кургані Хохлач на Подонні (Новочеркаський скарб).
