Культорно-еволюційні процеси на території України в доісторичні часи

вітчизнянівчені виходять з того, щорозвиток господарства і господарських зв'язків на території України вдоісторичні часи був складовою частиною еволюції людства в цілому. Такі висновки грунтуютьсяна дослідженнях, пов'язаних з Трипільською культурою(Київщина, 4-2тисячоліть до н.е.).
Після неолітичної революції на території України досить значного поширення і порівняно високого рівня досягають такі сфери господарювання як хліборобство, тваринництво, ремесло, прядіння і ткацтво,завершуєтьсяформування техніки обробки каменю, виникають перші спробиобробкиметалів.
Трипільці підтримували зв'язки переважно зОстготськими спільнотами та племенами Балкано-Дунайських територій.
Залізна доба на території України пов'язана зцілим рядом культур,характер для того часу (12-8 століття до н.е.), зокремакіммерійськакультура, скіфсько-сармато-антична культура а такожранньослов'янськікультури.
Для всіх цих культур були характерними відносновисока продуктивністьсільського господарства, орне землеробство (причому звикористаннямметалевих знарядь праці), свійське тваринництво (особливістю булоте, щовоно характеризувалося стійловим утриманням тварин), високимрівнемремесла, поглибленим суспільним поділом праці. За цих культурремесло поступовоперетворюється в самостійний вид господарськоїдіяльності. Виникають цілі містаяк центри ремесла та торгівлі.
Такий рівень розвитку господарства на рівнізазначених культур сприявпоширенню економічних зв'язків. Спільноти зазначенихкультурпідтримували тісні і постійні господарські контакти ізстародавнімицивілізаціями Близького Сходу, Греції, Візантії.
Все зазначене призводить до формування передумовнового суспільноголаду. Ще в доісторичні часи при обміні з'являється такийелемент якзагальний еквівалент (бушель зерна, вироби із металів, пізніше –золото,срібло – гроші). Поява загального еквіваленту на рубежі доісторичнихістародавніх часів означала зміну в характері обміну. За таких умовможнаговорити про появу перших ознак торгівлі. Виникає прагненнянакопичуватипредмети, що є загальним еквівалентом. Володіння значноюкількістю такихпредметів свідчило про наявність багатства. Існуваннязагального еквівалентупоступово приводить до виникнення такого явища якгроші. За стародавніх часівгроші набувають домінуючу роль і обміннабуває ознак власне торгівлі.
Підсумовуючи, можна сказати, що розглядаючидоісторичні часи мипідходимо до розуміння, що в доісторичні часи проявляютьсяознакиспеціалізації людських спільнот, на базі такої спеціалізаціївиникаєрозподіл праці (тобто ми підходимо до категорії "міжнароднийрозподілпраці"), що в свою чергу призвело до виникнення загальногоеквіваленту ігрошей (прототипу сучасних валютно-кредитних відносин).

5. Язичництво питання його розквіту і занепаду в Українській традиційній культурі.

Язичництво - загальна назва для усіх релігій, міфологічних та світоглядних систем, витворюваних у межах того чи іншого народу чи групи споріднених народів.

Вперше воно згадується у Велесовій Книзі, яку датують як пам’ятку V-IX ст. н.е. Волхв записав на одній з дощечок про сумний час перебування русичів у неволі, де «наші Отці одні хомути носили і ніяк не звалися інакше, як язичники», тому й були Богами збережені й визволились з рабства, а далі зазначає, що «краще маємо зникнути, але ніколи не бути в рабстві, і не поклонятися богам чужим». Слово «язичництво», незважаючи на той негативно-оціночний відтінок, якого надала йому офіційна християнська церква, може вважатися нейтральним науковим терміном, адже воно належить до слов’янської лексики, і, крім назви частини тіла, означає ще й мову, плем’я, народ зі спільною мовою й звичаєм. Що стосується ж слова «поганство», яке активно впроваджувала саме християнська церква, то для наукового вжитку воно непридатне, в першу чергу, через його негативно-емоційне забарвлення, адже це є порушенням лінгвістичних вимог до терміну.

На Русі (у Києві) язичництво було офіційною релігією до введення християнства. Найвідомішими руськими богами були: Сварог (бог небес), Ярило (бог сонця та весни), Дажбог (бог сонця та багатства), Велес (або Волос) (бог домашніх тварин, багатства, магії), Перун (бог грому), Род (бог народження) та інші.

У 980 р. князь Володимир Великий здійснив невдалу спробу релігійної язичницької реформи, згідно з якою в Києві було створено пантеон язичницьких богів на чолі з Перуном, богом полян.

По утвердженні християнства як державної релігії завдяки князю Володимиру Великому у 988 р. язичництво поступово вимирає. Його форми ще якийсь час зберігалися у т.зв. двовір'ї - поєднанні християнства з елементами язичництва. В українській християнській культурі до сьогодні збереглися елементи язичницької культури.

У ХХ ст. зроблено спроби відродження язичництва, але вже в іншому вигляді, ніж воно існувало в дохристиянські часи. 1934 р. проф. Володимир Шаян засновує неопоганську генотеїстичну течію Рідна Віра; в його розумінні Бог - багатовимірна сутність, яка постає у вигляді багатьох божків з різними іменами. По смерті В. Шаяна його учні у 1987 р. опублікували його дослідження з язичництва - праці "Віра Предків Наших". Сьогодні в Україні існує кілька десятків зареєстрованих і незареєстрованих громад, які виникли на основі Рідної Віри. Одна з київських громад язичників має назву "Православ'я", яку пояснює як "Божественний закон" (Прав), і рідновірська богослужба (славлення). Рідновірівці мають власне вчення "Волховик", молитовник "Правослов" і обрядовий календар "Коло Свароже".