Державне регулювання у сфері інвестиційної діяльності здійснюється за допомогою системи органів – універсальних та спеціально уповноважених

До універсальних органів ДР (опікуються економікою країни чи регіону в цілому) відносять:

- На загальнодержавному рівні – ВРУ, КМУ;

- На рівні АРК – ВР АРК, Рада Міністрів АРК;

- На регіональних рівнях – місцеві ДА, органи місцевого самоврядування.

Спеціально уповноважені органи можна поділити на дві групи:

І. ті, які створюються для здійснення окремих функцій щодо ДР в окремих сферах економіки в т.ч. сфері інвестування:

- У сфері будівництва - Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України;

- У сфері інноваційного інвестування – Міністерство освіти і науки України, Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України:

- Спільне інвестування на ринку ЦП та корпоративне інвестування - НКЦПФР, Національний депозитарій України.

ІІ. Ті, які створюються для здійснення ДР щодо певних аспектів інвестування, зокрема щодо дотримання в процесі інвестування:

- Вимог антимонопольно-конкурентного законодавства - Антимонопольний комітет України;

- Порядку надання фінансових послуг та забезпечення заходів щодо запобігання відмиванню коштів, отриманих злочинним шляхом – НБУ, Державна служба фінансового моніторингу України, МЮУ, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг;

- Урахування державних інтересів при наданні фінансового сприяння субєктам інвестування – Міністерство фінансів України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, ДКСУ.

 

13. Поняття та форми корпоративного інвестування.

 

Корпоративне інвестування здійснюється шляхом створення господарської організації та/або участі у такій організації з метою досягнення певного соціально-економічного ефекту, зокрема:

- прибутку від вкладених інвестицій;

- забезпечення збуту власної продукції ГО, через створене нею дочірне підприємство, що спеціалізується на торговельній, лізинговій діяльності;

- координації діяльності підприємств – учасників організації, в яку вкладаються інвестиції, і розширення тим самим ринку збуту продукції;

- представництво інтересів інвестора в іншому регіоні країни чи за кордоном через створення філії чи представництва, що дозволяє уникнути витрат на послуги посередників.

Переваги корпоративного інвестування полягають у можливості:

- вибору: 1. організаційно-правових форм господарських організацій (організації унітарного чи корпоративного типу); 2. партнерів (у разі вибору корпоративного типу) або без них (унітарний тип організації); 3. характеру діяльності (безпосередне здійснення госп. дія-сті, управління нею тощо); 4. сфер інвестування (банківська, страхування, спільне інвестування тощо);

- відокремлення майна інвестора від майна організації, в яку він інвестує кошти/майно, шляхом її заснування та/або участі;

- відокремленість (за окремим винятком) відповідальності інвестора від відповідальності створеної ним організації;

- можливість інвестування в ті сфери господарської діяльності, суб'єктом яких може бути лише організація (індивідуальне підприємництво виключається: напр. банківська, страхова діяльність, спільне інвестування тощо.

- можливість залучення коштів інших осіб від випуску емісійних цінних паперів (додаткові емісії).

Недоліки (обмеження):

- обов'язковість використання певних організаційно-правових форм для здійснення виключних видів господарської діяльності (напр. для банків лише у формі ПбАТ);

- формування значного за розмірами статутного капіталу у випадках, передбачених законодавством (напр. банки, ІСІ тощо);

- значні організаційні заходи з боку інвестора на етапі створення (розробка установчих документів, їх державна реєстрація, створення органів управління, отримання ліцензій/дозволів тощо) та в процесі функціонування організації (участь в органах управління та контролю);

- значний ступінь ризику та обсягу відповідальності у разі застосування форми персональних товариств (повного та командитного) або у разі вирішального впливу на ГО, що може стати приводом для субсидіарної відповідальності інвестора.

КІ може здійснюватися з використанням таких організаційно-правових форм:

- підприємства (в т.ч. дочірнього);

- господарського товариства;

- кооперативу;

- господарського обєднання;

- відокремленого підрозділу господарської організації.

 

14. Основні засади використання корпоративного інвестування.

 

Корпоративне інвестування може здійснюватись шляхом створення ГО будь-якого типу та/або участі у такій організації.

При використанні корпоративного інвестування інвестор повинен враховувати:

1. Безпосереднє здійснення господарської діяльності є предметом діяльності індивідуальних підприємців, підприємств різних організаційно-правоввих форм, виробничих кооперативів, інших господарських організацій основної ланки економіки, тоді як керівництво господарської діяльності здійснюють власники майна підприємств, господарських об'єднань, холдингових компаній;

2. Створення ГО має здійснюватися з додержанням вимог господарського законодавства, у т.ч. антимонопольно-конкурентного;

3. Державна реєстрація може здійснюватися в загальному порядку або спеціальному порядку (для Недержавних пенсійних фондів);

4. Участь інвестора у діючих господарських організаціях виникає на підставі придбання частки, акцій, паю у капіталі ГО (ступінь участі у ГО в т. ч. ступінь контролю над такою організацією визначається величиною частки (обсягом корпоративних прав в організації);

5. Об'єктом КІ є майнова база ГО (майно необхідне для здійснення госп. діяльності чи керівництва діяльністю може закріплюватися за нею на праві власності, господарського відання (комерційні унітарні підприємства будь-яких форм власності), праві оперативного управління (некомерційні унітарні, казенні); праві користування (за будь-якою ГО); праві довірчої власності (фінансові установи, управителі ФФБ, ФОН);

6. Обсяг господарської правосуб’єктності ГО фіксується в законі та в установчих документах, в окремих випадках для набуття відповідного обсягу правосуб’єктності ГО повинна отримати дозвіл, ліцензію, патент, тощо.

7. Форма власності, на базі якої ГО функціонує: державні, комунальні, колективні, приватні та змішані;

8. Припинення КІ може відбуватися шляхом:

- припинення ГО, що використовується для корпоративного інвестування;

- виходу з ГО для чого можуть бути застосовані такі процедури: для АТ шляхом відчуження всіх акцій; в інших ГО - відступлення частки іншому учаснику або 3-ій особі, виходу з товариства, відчуження частки і звернення стягнення кредитора на частку у товаристві, виключення учасника із товариства; в унітарному підприємстві шляхом продажу ЦМК; в кооперативі шляхом виходу, виключення з кооперативу з отриманням вартості паю.

 

15. Особливості використання підприємства як форми корпоративного інвестування.

 

Підприємство є універсальним з огляду на можливості інвестування, оскільки надає можливість вибору і форми підприємства (унітарне чи корпоративне) і правового титулу майна і ступеня участі інвестора у підприємстві, а отже - і ступеня контролю над підприємством.

Основні ознаки (риси) підприємства як форми КІ:

1. Належність до основної ланки економіки;

2. Безпосередність здійснення ГД (виробничої, науково-дослідної, комерційної тощо);

3. Можливість функціонування на будь-якій формі власності: державній (державні і казення під-ва), комунальній, колективній (виробничі кооперативи, господарські товариства), приватній (приватні під-ва);

4. Установчий документ – зазвичай статут, а для під-ва у формі повного чи командитного товариства – засновницькій договір;

4. Функціонування на базі відокремленого майна, що знаходить вираз у наявності самостійного балансу та рахунку в банку; це майно може закріплюватись за під-вом на праві власності (для господарських товариств, виробничих кооперативів), праві господарського відання (унітарні комерційні під-ва), праві оперативного управління (казенні під-ва), праві користування, праві довірчої власності;

5. Наявність господарської правосуб’єктност, в т.ч. статусу ЮО із одночасною забороною мати у своєму складі інших ЮО; може мати філії, представництва, інші відокремлені підрозділи;

6. Порядок управління підприємством залежить від типу підприємства (в унітарному - одноособовим керівником, призначеним власником майна підприємства; у корпоративному підприємстві управління здійснюється системою органів – зборів учасників, виконавчим та контрольним органом);

7. Ступінь самостійності підприємства (обсяг його прав та обов'язків) залежить від правового титулу майна підприємства: підприємства – власники майна мають максимальний обсяг прав; підприємства – невласники майна підпорядковуються рішеннями власників майна.

 

16. Особливості використання господарського товариства як форми корпоративного інвестування.

 

Господарське товариство може використовуватись для безпосереднього здійснення господарської діяльності або в якості організації з координаційно-управлінськими повноваженнями (напр. холдингові компанії, Національний депозитарій).

Господарське товариство - це юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між її учасниками.

За ГК України, господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених ГК, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Господарське товариство є найбільш поширеною організаційно-правовою формою корпоративних під-ств, що має ряд ознак:

- Це об’єднання осіб (учасників), проте ГКУ передбачає, що товариство може бути створено 1-єю особою, якщо інше не встановлено законом;

- Створення і припинення на підставі акту спільної волі його засновників, що оформлюється у формі засновницького договору або рішення установчих зборів;

- Діє в інтересах своїх учасників, переслідує мету – одержання прибутку від сумісної діяльності;

- універсальність цієї організаційно-правової форми: можливість її застосування для підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки, що мають на меті отримання прибутку (банків, страхових компаній, корпоративних інвестиційних фондів), неприбуткових господарських організацій (фондові біржі тощо), господарських об'єднань у формі холдингових груп, кожна з яких складається з холдингової компанії та її корпоративних/дочірніх підприємств;

- наявність статусу юридичної особи, що дозволяє діяти як самостійному суб’єкту права від власного імені (правосуб’єктність, що включає в себе правоздатність, дієздатність та деліктоздатністю), і при цьому товариство, як юридична особа, не залежить від зміни у складі його учасників;

- основний правовий титул майна товариства - право власності, основними джерелами формування якого є: вклади засновників/учасників товариства; вироблена продукція; отримані доходи; майно, набуте на підставі договорів та інших правочинів, не заборонених законом;

- між товариством і його учасниками, а також між самими учасниками виникають корпоративні правовідносини, що породжують у кожного з учасників корпоративні права та обов’язки (право участі в розподілі прибутку товариства, право участі в його управлінні, право участі в розподілі майна товариства у разі його ліквідації тощо). Реалізовуючи свої корп.. права, учасники можуть впливати на формування волі тов. як ЮР.ОС.;

- структура, що забезпечує організаційну єдність – управління госп. тов. здійснюється у заздалегідь встановленому законом та установчим документом порядку обов’язковому для всіх його учасників;

- відокремленість майна товариства від майна його учасників і закріплення за товариством майна, сформованого за рахунок вкладів його учасників та ін. джерел;

- відокремленість відповідальності тов.. за власними зобов’язаннями від відповідальності його учасників;

- встановлення обмежень щодо вилучення частки учасника з майна товариства у зв’язку з виходом або зверненням стягнення на його майно.

В залежності від характеру участі в діяльності товариства розрізняють:

- персональні або обєднання осіб (повне та командитне товариство) - це договірні об'єднання кількох осіб для сумісного ведення підприємницької діяльності під спільним іменем.

Ознаки персональних товариств: установчий документ - засновницький договір; обов'язковість не лише майнової, а й персональної участі в товаристві для всіх (повне товариство) або частини його учасників (командитне товариство); створення товариства з метою спільного здійснення його учасниками підприємницької діяльності; наявність у всіх (повне товариство) або у частини учасників (командитне товариство) повної субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями товариства; відсутність вимог до мінімального розміру складеного капіталу товариства та порядку його формування (це має визначатися засновницьким договором); управління справами здійснюється безпосередньо учасниками товариства, які несуть повну відповідальність; заборона для учасників конкурувати з товариством; складність виходу з товариства.

Використання форми персональних товариств для КІ може обумовлюватись такими чинниками: вимогами законодавства; прагненням інвестора безпосередньо здійснювати управління справами товариства і відповідно - наявністю необхідних для цього знань та навичок; наявність довірчих відносин з партнером, який виконує роль повного учасника; незначні майнові можливості інвестора на початковому етапі інвестування; наявність у інвестора статусу підприємця, якщо він виконує роль повного учасника і готовність дотримуватись встановлених для нього обмежень на захист інтересів товариства; можливість залучення інвесторів у ролі вкладників (для КТ) на умовах незначного ризику і без додаткових обтяжень.

- об’єднання капіталів (АТ, ТОВ, ТзДВ) - створюється декількома особами шляхом об'єднання їх майна для здійснення підприємницької діяльності.

Ознаки обєднань капіталів: обмеження ризику учасників товариства за результата діяльності таких товариств розміром сплачених вкладів та відсутність у них (АТ, ТОВ) чи обмеженість (ТзДВ) субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями товариства; законодавчі вимоги до мінімального розміру статутного капіталу (АТ), резервного фонду; основний установчий документ – статут; участь учасників в управлінні справами та розподілі прибутку, як правило, залежить від розміру їх часток у статутному капіталі товариства; управління товариством здійснюється за допомогою його органів, порядок формування та вимоги до яких встановлюються законодавством; обов’язковість майнової і необов’язковість персональної участі для учасників; можливість виходу учасника з товариства в будь-який час за його бажанням з дотриманням встановленої законом та статутом процедури; можливість створення таких товариств 1-єю особою та функціонування у складі 1-єї особи; можливість здійснення контролю над товариством з боку одного учасника який володіє контрольним пакетом акцій чи відповідною часткою в статутному капіталі товариства.

Використання форми об'єднань капіталів для КІ обумовлюється такими чинниками: обмеженням ризику учасників товариства за результати діяльності, розміром сплачених ними вкладів та відсутність в них чи обмеженість субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства що зумовлює застосування законодавцем спеціальних механізмів захисту інтересів кредиторів товариства; відсутність законодавчих вимог до мінімального розміру статутного капіталу, крім АТ; залежність участі інвестора від розміру його частки у статутному капіталі товариства.

 

17. Особливості використання кооперативу як форми корпоративного інвестування.

 

ЗУ «Про кооперацію»

Кооператив - це організація зі статусом ЮО, утворена ФО та/або ЮО, які добровільно об'єднались на основі членства для ведення спільної господарської чи іншої діяльності з метою задоволення своїх потреб на засадах самоврядування.

Залежно від мети створення (безпосередне здійснення господарської діяльності чи задоволення інших господарських та соціальних потреб) розрізняють такі види кооперативів:

1. Виробничий кооператив (утворюється шляхом об'єднання ФО для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку);

2. Обслуговуючий кооператив (утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.);

3. Споживчий кооператив (споживче товариство) (утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів).

Незначні інвестиційні можливості кооперативу обумовлюються:

1. Метою кооперації є задоволення економічних соціальних та інших потреб членів кооперативу, отримання ж прибутку є однією з основних цілей тільки у виробничому кооперативі, а в решті кооперативів відсутня або є допоміжною.

2. В основі діяльності кооперативу покладено принципи соціальної справедливості, взаємодопомоги, співробітництва та безпосередної участі членів кооперативу у його діяльності.

3. Демократичні засади організації та управління кооперативом, що проявляються в рівності прав та можливостей членів кооперативу щодо участі в діяльності кооперативу управлінні кооперативом, розподілі прибутку та збитків.

4. Обмежені можливості участі ЮО у кооперативі: у виробничому кооперативі виключається взагалі, а в інших допускається тільки на засадах асоційованого членства без участі в управлінні кооперативом і правом дорадчого голосу.

 

18. Особливості використання відокремленого підрозділу господарської організації як форми корпоративного інвестування.

 

Відокремлений підрозділ - це організація без прав ЮО, що входить до структури іншої материнської господарської організації, яка створює відокремлений підрозділ, затверджує положення про підрозділ, призначає керівника підрозділу, наділяє його відповідними повноваженнями.

Корп. під-ва можуть утворювати два основні види відокремлених підрозділів: філії і представництва.

Іх розмежування здійснюється за функціональним критерієм: філія здійснює всі або частину функцій корп.. під-ва, а представництво – лише юридичні функції: представницькі і захисні (захист інтересів корпоративного підприємства).

Законодавцем передбачено й інші підвиди відокремлених підрозділів: управління, відділи, відділення, осередки, центри, місії тощо. Іх правовий статус визначається спеціальним законодавством та власними положеннями. Однак усі вони за своєю природою можуть бути віднесені або до філій, або до представництв, залежно від функцій, які вони здійснюють.

Ознаки та особливості правового становища ВП:

- Спеціальне правове регулювання (це ГК, ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про державну реєстрацію ЮО та ФО-П»)

- Утворюються за рішенням корп. під-ва;

- Факт створення підлягає обов’язковій фіксації згідно ЗУ «Про ДРЮО та ФО-П», шляхом залучення відомостей про відкремлені структурні підрозділи ЮО до її реєстраційної справи та включення до ЄДР;

- Не мають цивільної правоздатності, однак можуть бути суб’єктами інших правовідносин: фінансових, податкових, трудових, адміністративних тощо, тобто здійснюють господарську діяльність від імені материнської господарської організації;

- Можуть мати печатку, банківські рахунки;

- Філії та представництва не є юридичними особами, залежать від організації до структури якої вони входять. Вони наділяються майном юридичної особи (яка і залишається за цією ЮО, але може обліковуватися на самостійному балансі відокремленого структурного під-ділу), що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення;

- Обсяг повноважень щодо закріпленого за ВП майна визначається у положенні про ВП;

- Територіальна відокремленість підрозділу від материнської господарської організації;

- Майно набувається на імя корп. під-ва;

- Керівники призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності (якщо повноваження керівника визначені у довіреності і положення по-різному – пріоритет має довіреність);

- Відповідальність за зобов'язаннями ВП несе материнська господарська організація;

- Ліквідація ВП здійснюється за рішенням материнської господарської організації.

Переваги використання ВП для інвестування: 1. Забезпечення представництва та здійснення окремих видів діяльності організацій інвестора в іншій місцевості без звернення до послуг посередників чи контрагентів. 2. Легкість створення: рішення організації-інвестора, затвердження положення, внесення запису до ЄДР і виділення необхідного для функціонування ВП майна. 3. Можливість здійснення максимального контролю з боку організації-інвестора за діяльністю ВП шляхом закріплення в положенні про ВП його завдань, функцій, прав щодо використання закріпленого майна, такий контроль здійснюється шляхом фіксації в довіреності керівника підрозділу лише тих повноважень, які забезпечують інтереси організації-інвестора.

Переваги використання ВП для інвестування: 1. Материнська ГО несе безпосередню відповідальність за зобов'язаннями ВП (зменшити ризик можна шляхом: наділення ВП лише тими повноваженнями, які дозволяють йому виконувати свої функції і мінімізують зловживання правами; забезпечення контролю за дотримання керівником ВП вимог положення про ВП та меж наданих йому повноважень; запровадження інших механізмів контролю); 2. Можливість використання лише інвестором зі статусом ЮО.

 

19. Особливості використання господарського об’єднання як форми корпоративного інвестування.

 

Господарське обєднання - це організаційно оформлена група підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки, яка створюється з метою координації діяльності її учасників, об'єднання їхніх зусиль для вирішення соціальних та економічних завдань, у т.ч. інвестуванні в різних економіко-правових формах (капітальне будівництво, інноваційне інвестування (технологічні парки), лізингове інвестування тощо).

Правове становище регулюється ГК, ЗУ «Про банки та банківську діяльність», ЗУ «Про кооперацію», ЗУ «Про с/г кооперацію» ін.

Основні риси ГО:

• господарські організації корпоративного типу;

• можуть об’єднуватися на невизначений строк або на визначений строк (тимчасові об’єднання);

• є юридичними особами, оформлюються на підставі установчого договору або статуту;

• має майно, юридично відокремлене від майна членів об’єднання (це є основні фонди і оборотні кошти передані членами, майно набуте об’єднанням в результаті госп. д-ті; майно учасників не входить до складу майна об’єднання і тому об’єднання підприємств не відповідає за зобов’язаннями його учасників, а учасники-підприємства – за зобов’язаннями об’єднання; Учасники об'єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо). Майно передається об'єднанню його учасниками у господарське відання або в оперативне управління на основі установчого договору чи рішення про утворення об'єднання. Господарське об'єднання має право утворювати за рішенням його вищого органу управління унітарні підприємства, філії, представництва, а також бути учасником (засновником) господарських товариств.

• належність до організацій, які здійснюють управління діяльністю їх учасників (у т. ч. координацію їх діяльності) і є вторинними структурами;

• вимоги до учасників ГО - наявність статусу юридичної особи, при цьому зберігається за учасниками їх окрема правосуб’єктність, тобто підприємства залишаються самостійними суб’єктами права;

• основна мета діяльності - координація діяльності учасників і об'єднання їхніх зусиль для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення спільних соціальних та економічних результатів);

• відсутність спрямованості (мети) на отримання прибутку;

- Об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об'єднання.

• тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди Антимонопольного комітету на створення ГО (якщо у такий спосіб здійснюється кваліфікована економічна концентрація) та здійснення цим органом контролю за дотриманням ГО вимог антимонопольно-конкурентного законодавства; Рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством.

- Підприємства - учасники об'єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання.

• реєстрація в загальному для всіх суб'єктів підприємницької діяльності порядку;

• добровільність виходу учасників з ГО (за винятком державних) з внесенням відповідних змін до установчих документів і відомостей державної реєстрації та збереженням за учасниками, які вийшли з ГО, їхніх зобов'язань за укладеними договорами;

- Господарські об'єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та утворюють виконавчі органи. Виконавчий орган господарського об'єднання (колегіальний чи одноособовий) вирішує питання поточної діяльності.

Види ГО:

1. За порядком заснування:

- господарські об’єднання (добровільні) - об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність. Господарські об'єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками;

- державні (комунальні) господарські об’єднання - об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

2. За організаційно-правовою формою:

- Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації.

- Корпорація - договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

- Консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

- Концерн - статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

3. За ознакою обовязкового установчого документа:

- договірні (асоціація, корпорація);

- статутні (консорціум, концерн);

4. За галузевою ознакою:

- галузеві (транспортні);

- міжгалузеві (транспортно-виробничі напр.).

 

20. Поняття та ознаки інвестиційного договору.

 

Договірна форма є однією з двох основних правових форм інвестування, опосередковуючи не лише вкладення інвестицій, а й організацію всього інвестиційного процесу.

В інвестуванні його учасники використовують різноманітні договори. Недарма законодавець у ЗУ «Про інвестиційну діяльність» визначає договір (угоду) основним правовим документом, що регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності.

Термін «інвестиційний договір» використовується у двох значеннях:

- В широкому розумінні цей термін застосовується щодо договорів, які укладаються між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності і спрямовані на реалізацію будь-яких видів і форм інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту (опосередковують вкладення інвестицій);

- У вузькому розумінні термін «інвестиційний договір» застосовується щодо угод між іноземним інвестором і вітчизняними учасниками інвестиційного процесу щодо вкладення та реалізації іноземних інвестицій. Саме в цьому розумінні зазначений термін використовується у міжнародній комерційній (господарській) практиці і буде вживатися при вивченні режиму іноземного інвестування.

Інвестиційний договір – це зазвичай господарський договір майново-організаційно характеру, що укладається інвестором (уповноваженою ним особою) з іншими учасниками інвестування для забезпечення виконання практичних дій щодо вкладення інвестицій певного виду у визначений договором об’єкт інвестування, із застосуванням певної форми інвестування (напр. корпоративної), з метою досягнення запланованого інвестором соціально-економічного ефекту в т.ч. отримання прибутку.

Ознаки інвестиційного договору:

- є різновидом господарсько-правового договору, але не завжди (однією із сторін, зазвичай виконавець, є суб’єктом господарювання; поєднує в собі майнові (вкладення інвестицій) та організаційні елементи);

- спрямування договору на реалізацію інвестицій і досягнення запланованого соц.-ек. ефекту в т.ч. отримання прибутку (мета договору);

- особливий суб’єктний склад: однією із сторін завжди є інвестор чи уповноважена ним особа;

- оплатність договору (за практичні дії щодо реалізації інвестицій виконавець отримує плату за рахунок вкладених інвестором коштів – частина інвестицій йде на оплату роботи виконавця);

- ризикований характер інвестиційного договору (вкладаючи інвестиції інвестор несе ризики);

- форма договору – письмова, а в передбачених законом випадках – нотаріальне посвідчення; в окремих випадках, що визначені законодавством – обов’язковість державної реєстрації (напр.. концесійні договори);

- особливості змісту договору, в якому крім звичайних умов має зазначатися: а) інвестиції та їх характеристика (види цінностей, їх ринкова вартість); б) об’єкт інвестування (об’єкт господарської діяльності чи інших сфер суспільного життя (напр. наука)); в) економіка-правова форма інвестування (інноваційна, капітальне будівництво, концесія, лізинг, іноземне інвестування тощо); г) строки вкладення інвестицій; д) зобов’язання сторін щодо виконання практичних дій спрямованих на реалізацію інвестицій; е) розподіл ризиків та обов’язки щодо їх страхування;

- порядок передачі інвестору чи визначеній ним особі об’єкта інвестування після завершення практичних дій щодо вкладення інвестицій (напр. закінченого будівництвом об’єкта нерухомості).

 

21. Види інвестиційних договорів.

 

І. Залежно від кількості сторін інвестиційного договору:

- двосторонні;

- багатосторонні.

ІІ. За строком дії:

- Короткострокові (з разовим або менше 1-ого року, строку виконання; напр. придбання акцій);

- Середньострокові (період реалізацій інвестиції – від 1 до 5-ти рр.; напр.. договір фінансового лізингу);

- Довгострокові (строк реалізації інвестицій перевищує 5-ть років; напр. концесійні договори).

ІІІ. За економічним змістом та юридичними ознаками:

а) договори про передання майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління з метою інвестиційної діяльності (напр.. корпоративне інвестування – передання майна як вклад до статутного капіталу ТОВ);

б) договори, що передбачають користування чужим майном, з метою здійснення інвестицій (напр. лізинг, договір оренди тощо);

в) договори про передання майнових прав (скажімо як вклад при корпоративному інвестуванні);

г) договори про спільну підприємницьку діяльність;

д) договори про виробничу кооперацію;

е) договори, спрямовані на придбання майна у власність або майнових прав з метою інвестиційної діяльності (напр. придбання ЦМК);

є) договори про придбання (передачу) прав на використання інтелектуальної власності з метою інвестиційної діяльності (напр. прав на використання новітніх технологій);

ж) договори про придбання (передачу) цінних паперів та інших корпоративних прав (договори продажу облігацій підприємства, випущені з метою його інвестування);

з) договори підряду: І. на виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (опосередковують інноваційне інвестування); ІІ. на виконання проектно-вишукувальних, будівельних та пов'язаних з ними робіт (опосередковують інвестування у формі капітального будівництва);

і) договори концесії (концесійна форма інвестування).

IV. За характером зобов’язань (майнові чи організаційні):

- Інвестиційні договори організаційного характеру (спрямовані на організацію інвестицій, управління інвестиційним процесом, організаційні елементи переважають над майновими, напр. договір на управління капітальним будівництвом, що укладається інвестором з інжиніринговою компанією, архітектором чи будівельним інженером);

- Інвестиційні договори майнового характеру (спрямовані на вкладення інвестицій, що не потребують значних організаційних дій з боку інвестора, напр. договір купівлі-продажу новітнього устаткування для підприємств);

- Інвестиційні договори організаційно-майнового характеру (спрямовані і на організацію і на вкладення інвестицій, напр. засновницькі договори, концесійні договори тощо).

V. За правовим становищем сторін інвестиційного договору:

- горизонтальні – укладаються між рівноправними учасниками інвестиційних відносин (напр. договори підряду на капітальне будівництво);

- вертикальні – укладаються між інвестором та органом господарського керівництва, де останній має право вибору виконавця, предмету договору тощо, напр.. концесійний договір.

VI. За роллю в інвестиційному процесі:

- Основні (забезпечують вкладення інвестицій, розробку та реалізацію інвестиційних і інноваційних проектів; укладаються між інвестором та виконавцем);

- Інвестиційно-обслуговуючі (спрямовані на надання учасникам інвестування відповідних послуг (фінансових, інжинірингових тощо) як необхідних для забезпечення вкладення ним інвестицій, напр. договір на управління інвестуванням – за відсутності у інвестора необхідних знань і навичок; договір іпотечного кредитування).

 

22. Функції інвестиційних договорів.

 

Інвестиційний договір виконує усі притаманні господарському договору функції:

· регулятивна (за допомогою інвестиційного договору здійснюється регулювання відносин між сторонами, враховуючи при цьому специфіку відносин його контрагентів — учасників інвестиційної діяльності, в межах закону, а якщо останній взагалі не регулює певні умови чи порядок здійснення інвестиційної діяльності, то й доповнює прогалини закону (наприклад, щодо конкретного розміру санкцій за порушення умов інвестиційного договору, якщо такі санкції не передбачені законом);

· координаційна (сторони інвестиційного договору розробляють умови інвестиційного договору шляхом погодження між собою своїх позицій (нерідно відмінних) і втілюють досягнутий ними компроміс у його положеннях);

· контрольно-інформаційна (за допомогою договору здійснюється конроль за ефективністю дій (діяльності) його учасників; в процесі виконання інвестиційного договору його сторони мають можливістьщодо отримання інформаціїпро ефективність діяльності кожної з них і відповідно визначитися із доцільністю збереження договірного звязку між ними, застосування санкцій тощо);

· охоронна (сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафіксовані в ньому права і обов'язки сторін, а також санкції за невиконання (неналежне виконання) останніх дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав та законних інтересів сторін у разі порушення однією з них своїх договірних зобов'язань;

· планування (за допомогою (на підставі) цих договорів інвестор та інші учасники інвестиційної діяльності планують свою діяльність на певний проміжок часу (час підготовки та виконання договірних зобов'язань);

· опосередкування відносин між інвесторами та іншими учасниками інвестиційної діяльності;

· узгодження економічних інтересів сторін договірного звязку з загальногосподарськими інтересами;

· опосередкування відносин між субєктами інвестування щодо забезпечення вкладення інвестицій у певні обєкти із застосуванням певної форми інвестування.

 

23. Порядок укладення, зміни та розірвання інвестиційних договорів.

 

Єдиного порядку укладення інвестиційного (як різновиду господарського) договору не існує. Це пов'язано такими чинниками як: багатоманітність інвестиційних договорів, різноманітністю підстав їх укладення (вільне волевиявлення сторін чи обов'язковість укладення – державне замовлення, закупівля за рамковими угодами), складність визначення оптимального виконавця чи покупця, вимоги застосування певних процедур укладення договору, що передбачені законом.

Розрізняють способи:

І. Конкурентні способи укладення інвестиційних договорів:

1.Торги (аукціони, тендери) (застосування таких процедур передбачено ГКУ, ЗУ «Про приватизацію державного майна», ЗУ «Про здійснення державних закупівель»):

- на реалізацію майна, робіт, послуг (договір укладається з тим, хто запропонував найвищу ціну);

- на придбання майна (ЦП), визначення виконавця робіт, послуг (договір укладається з тим, хто запропонував найнижчу ціну);

- закриті, відкриті.

2. конкурси (переможець визначається за найкращими запропонованими ним умовами виконання договору);

3. процедура двоступеневих торгів: 1-й етап: всім учасникам пропонується подати попередні пропозиції конкурсних торгів без зазначення ціни; 2-й етап: замовник запрошує до участі учасників, попередні пропозиції конкурсних торгів яких не було відхилено на першому етапі та пропозиції яких виявилися прийнятними в цілому, де учасники повинні подати остаточні пропозиції конкурсних торгів із зазначенням ціни (ЗУ «Про здійснення державних закупівель»);

4. процедура запиту цінових пропозицій (для отримання цінових пропозицій замовник надсилає запит не менше ніж трьом учасникам; кожен учасник має право подати тільки одну цінову пропозицію, яку не може бути в подальшому змінено; цінові пропозиції розкриваються у встановлений замовником час; переможцем процедури запиту цінових пропозицій визнається учасник, який подав пропозицію, що відповідає вимогам замовника, зазначеним у запиті цінових пропозицій, та має найнижчу ціну);

5. процедура попередньої кваліфікації (застосовується в разі необхідності попереднього визначення кваліфікаційної відповідності, фінансово-економічного стану та технічних і організаційних можливостей учасника, що пов’язано із складністю чи комплексністю предмета закупівлі).

ІІ. Неконкурентні способи:

1. загальний порядок укладання господарських договорів:

- СГ розробляє проект і надсилає пропозицію (оферту), - акцепт має 20 днів на розгляд, - або повертає або приймає (акцептує), - розгляді узгодження розбіжностей або передачі переддоговірного спору на розгляд господарському суду; - стадія судового рішення.

2. шляхом проведення прямих переговорів – наприклад дог. К-п. ЦМК. – попередній, а потім основний.

Зміна та розірвання договору здійснюється, як правило, за згодою сторін (якщо інше не передбачено законом та договором), а у разі відсутності згоди - в судовому порядку за позовом заінтересованої сторони.

Порядок зміни або розірвання включає:

1. надсилання ініціатором зміни чи розірвання договору відповідної пропозиції іншій стороні;

2. розгляд такої пропозиції адресатом та відповідь на неї протягом 20-денного строку з моменту отримання;

3. передання спору на розгляд суду протягом 20-денного строку з моменту отримання відмови прийняти пропозиції щодо зміни чи розірвання договору чи з моменту закінчення строку отримання відповіді (у разі залишення пропозиції без відповіді).

 

24. Зміст та форма інвестиційного договору.

 

Зміст інвестиційного договору становлять умови договору, визначені за погодженням його сторін, спрямованою на встановлення, зміну та/або припинення зобов'язань.

За критерієм обов'язковості (необов'язковості) розрізняють:

- обов'язкові (мають включатися до договору відповідно до вимог законодавства);

- необов 'язкові (включаються до договору за погодженням сторін).

За ознакою впливу на юридичну силу договору:

- істотні умови - договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (предмет (інвестиції у будь-якій не забороненій законом формі), кількісні та якісні характеристики предмета – інвестицій, форма та об’єкт інвестування, ціна договору (вартість інвестицій), строк дії договору);

- звичайні умови - такі умови договору, які є характерними для певного його виду, але відсутність яких у договорі не впливає на його юридичну силу, включаються за бажанням сторін (умови про форми платежу; визначення порядку виконання та прийняття виконання; відповідальність сторін за порушення договірних зобов'язань; порядок розгляду спорів, що виникають між сторонами в процесі виконання договору; обставини, що звільняють сторони від відповідальності; страхування інвестиційних ризиків і обов'язки сторін щодо цього, способи забезпечення сторонами виконання договірних зобов'язань тощо);

- випадкові умови - ті умови договору, що віддзеркалюють специфіку договірного зв'язку між його сторонами, але не впливають на юридичну силу договору і навіть не є характерними для того виду договору, до складу якого вони включені (наприклад, надання інвестором виконавцям робіт виробничих та житлових приміщень, забезпечення працівників виконавця харчуванням тощо).

Чинним законодавством можуть передбачатися інші істотні умови для деяких категорій інвестиційних договорів (наприклад за ЗУ «Про приватизацію державного майна» встановлено, що при приватизації об’єкта державної власності шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу, до якого повинні включатися передбачені бізнес-планом чи планом приватизації зобов'язання або зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу).

За ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Інвестиційний договір укладається, як правило, в письмовій формі, що зумовлено низкою чинників і, насамперед, необхідністю ведення бухгалтерського обліку та звітності суб'єктами інвестиційних правовідносин (за окремими винятками), захистом інтересів сторін договору.

Усна форма застосовується як виняток щодо договорів (двосторонніх та багатосторонніх правочинів), що повністю виконуються під час їх укладання (ч. 1 ст. 206 ЦК України), крім правочинів, що підлягають державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Розрізняють такі модифікацій письмової форми інвестиційного договору:

1. повна письмова форма господарського договору — єдиний документ, підписаний сторонами (ч. 1 ст. 181 ГК, ч. 2 ст. 207 ЦК), до якого додаються супроводжуючі процес його укладання документи: підписаний сторонами текст договору з усіма додатками, протокол розбіжностей (якщо він мав місце), протокол узгодження розбіжностей (якщо розбіжності узгоджувалися і між сторонами було досягнуто компромісу щодо спірних умов договору), судове рішення (якщо спір передавався на розгляд судовим органам);

2. скорочена письмова форма - як комплект листів, телеграм, факсограм та інших документів, якими сторони обмінювалися в процесі встановлення договірного зв'язку (ч. 1 ст. 181 ГК, ч. 1 ст. 207 ЦК), якщо зміст цих документів свідчить про наміри сторін встановити договірний зв'язок та істотні умови договору; застосування такої форми забороняється при укладанні організаційно-господарських договорів (ст. 186 ГК).

3. типова форма – це договір при укладенні якого сторони не можуть відступати від типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України чи іншим уповноваженим органом держави, але мають право конкретизувати його умови (напр. Типовий концесійний договір, затв. Постановою КМУ № 643 від 12.04.2000; договір оренди земельної ділянки);

4. стандартний договір - являє собою бланк, зміст і порядок заповнення якого визначені правилами (форма застосовується в договорах приєднання, якщо умови договору є заздалегідь визначеними та не підлягають корегуванню (наприклад, придбання акцій новостворюваного або діючого акціонерного товариства шляхом підписки);

5. нотаріальна форма - застосовується у передбачених законом випадках та за домовленістю сторін.

Виділяють ще:

6. договори укладені у формі електронного документа з обов’язковим електронним цифровим підписом. (ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» та ЗУ «Про електронний цифровий підпис»).

Для деяких видів договорів запроваджено державну реєстрацію (договір концесії).

Також реєстрація необхідна і права, що виникло за договором, і з моменту реєстрації таке право виникає (право власності на ЦМК).

 

25. Поняття капітального будівництва, його види, способи та стадії.

 

Термін «капітальне будівництво» використовується в двох відмінних, проте взаємопов’язаних значеннях, перше з яких визначає капітальне будівництво як комплексну галузь економіки, сфери матеріального виробництва, завдання якої — інвестування в основні фонди (будівлі, споруди тощо) шляхом їх створення, відтворення та консервації основних фондів, перетворення інвестицій в будівельну продукцію.

Будівельна продукція відмежовується від продукції промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей народного господарства. Будівельна продукція — це економічне поняття, яке означає закінчене виробництвом будівництво, підготовлені до використання й прийняття в експлуатацію об'єкти виробничого та невиробничого призначення (підприємства, будівлі, споруди).

Будівельна продукція класифікується за видами, залежно від галузей народного господарства, для яких створюється (відтворюється) будівельна продукція: об’єкти промисловості, транспорту, зв’язку тощо.

Як вже зазначалося, капітальне будівництво як галузь економіки є комплексною за своїм характером і складом. Комплексність цієї галузі полягає в тому, що вона (галузь) включає різнопрофільні підприємства: загальнобудівельні, проектні, вишукувальні, виробництва будівельних матеріалів, будівельної механізації (транспортні), інжинірингові тощо. В будівельному праві недарма часто застосовується термін «будівельний комплекс» — стосовно економіки (народного господарства) країни або певних її регіонів (територій) та галузей народного господарства.

Будівельний комплекс у масштабі країни — це сукупність галузей народного господарства, підприємств та організацій, які виробляють будівельну продукцію для потреб економіки країни та експортування її за кордон (наприклад, будівельні матеріали, проектну продукцію тощо). До складу цього комплексу входять:

• проектні та проектно-вишукувальні підрядні організації;

• загальнобудівельні та спеціальнобудівельні підрядні організації;

• підприємства промисловості будівельних матеріалів, конструкцій та виробів;

• підприємства, що виробляють будівельну техніку;

• підприємства будівельної механізації;

• інвестиційні банки;

• страхові організації, що спеціалізуються на страхуванні будівельних ризиків;

• посередницькі та інжинірингові організації, що надають відповідні послуги учасникам будівельних правовідносин;

• органи державного та регіонального регулювання будівельних відносин, в т. ч. органи державного архітектурно-будівельного контролю.

У межах окремих галузей і територій будівельні комплекси в сучасний період організовані як господарські системи, що очолюються господарськими об'єднаннями (концерном «Укрцемент», корпорацією «Укрмонтажспецбуд»), а також — холдинговими компаніями такими, як «Київміськбуд» та інші.

Термін «капітальне будівництво» використовується і в другому значенні — як форма інвестування, що полягає у здійсненні суб'єктами інвестиційної діяльності практичних дій щодо реалізації інвестицій в будівельну продукцію.

Є легальне визначення, яке стосується не форми інвестування в цілому, а лише процесу стосовно створення будівельної продукції. Так згідно Порядку державного фінансування капітального будівництва, затв. Постановою КМУ від 27.12.2001 № 1764 капітальне будівництво - процес створення нових, а також розширення, реконструкція, технічне переоснащення діючих підприємств, об'єктів виробничого і невиробничого призначення, пускових комплексів (з урахуванням проектних робіт, проведення торгів (тендерів) у будівництві, консервації, розконсервації об'єктів, утримання дирекцій підприємств, що будуються, а також придбання технологічного обладнання, що не входить до кошторису об'єктів).

Функціональним відомством з питань капітального будівництва є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Мінрегіон), що здійснює державне регулювання в сфері капітального будівництва шляхом: видання державних будівельних норм і правил, державних стандартів; забезпечення через систему відповідних органів державної експертизи інвестиційних проектів, ліцензування будівельних і пов'язаних з ними робіт, сертифікацію будівельної продукції; забезпечення здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за якістю будівельних робіт тощо.

Капітальне будівництво як різновид інвестиційної діяльності неоднорідне. Воно розмежовується залежно від форм виробництва та відтворення основних фондів. Відповідно до цього розрізняють такі види капітального будівництва:

• нове будівництво — це будівництво основних або допоміжних будівель і споруд або їх комплексів із заданими техніко-економічними показниками та призначенням, які споруджуються за єдиним проектом в першу та наступні черги, на визначених для цього об'єктах, нових майданчиках або майданчиках, звільнених від існуючих будівель;

• реновація — відтворення основних фондів діючих підприємств, будівель, споруд, що поділяється на такі підвиди:

розширення — будівництво додатково до існуючих приміщень, будівель, споруд, що будуються в межах єдиного комплексу за окремими проектами, яке веде до збільшення будівельних габаритів об'єкта та (або) поліпшення його техніко-економічних показників;

реконструкція — комплекс будівельних робіт, повязаних зі зміною техніко-економічних показників або використання об'єкта за новим призначенням в межах існуючих будівельних габаритів. Складовою частиною реконструкції об'єкта може бути його капітальний ремонт;

капітальний ремонт — це комплекс будівельних робіт, пов'язаних з відновленням або покращенням експлуатаційних показників, зі зміною або відновленням несучих, або огороджувальних конструкцій та інженерного обладнання без зміни будівельних габаритів об'єкта, його техніко-економічних показників;

реставрація — повне чи часткове відновлення пошкоджених або втрачених будівель та художніх характеристик об'єкта у первісному чи відновленому вигляді на пам'ятниках архітектури. Складовою частиною реставрації може бути консервація або капітальний ремонт.

• Консервація — це комплекс будівельних робіт, призначених для зберігання об'єкта, на якому припинено чи не ведеться будівництво, на визначений час, і які включають тимчасові чи постійно діючі захисні або конструктивні заходи, що запобігають руйнуванню об'єкта.

Капітальне будівництво може здійснюватися різними способами, яке пояснює чиїми силами та у формі яких правовідносин здійснюється будівництво.

Є такі способи (основних два, а третій це поєднання перших двох):

І. Підрядний спосіб — це господарські правовідносини, що складаються щодо підряду на капітальне будівництво. Передбачається, що замовник як суб'єкт інвестиційної діяльності підряджає на будівництво об'єкта будівельного підрядчика на відповідних договірних умовах. Відносини, що складаються при цьому, регулюються договором підряду на капітальне будівництво.

ІІ. Господарський спосіб — полягає у виконанні робіт і введенні об'єкта в експлуатацію силами самого забудовника, тобто того підприємства чи організації, яке саме є розпорядником інвестицій та яке має затверджену будівельну (проектно-кошторисну) документацію.

Будівництво за цього способу здійснюється силами власних будівельних підрозділів певної організації (підприємства) поряд з основною господарською діяльністю. Відносини, що складаютьсяпри цьому є внутрішньогосподарськими.

ІІІ. Підрядно-господарський (частину робіт виконує організація-забудовник власними силами, а на виконання решти робіт підряджає відповідні будівельні організації, укладаючи з ними договір підряду на капітальне будівництво (виконання будівельних і пов'язаних з ними робіт).

Капітальне будівництво як форма інвестування складається з 2-ох основних стадій:

1. Підготовча стадія (або стадія проектування), на якій:

· Інвестор визначає доцільність інвестування; на замовлення розробляються передпроектні документи; проводяться відповідні дослідження та розрахунки; інвестор приймає рішення;

· На підставі прийнятого рішення та передпроектних документів інвестор укладає з проектною організацією договір на розробку інвестиційного проекту будівництва (проектно-кошторисну документацію); цей проект проходить державну експертизу інвестиційних проектів будівництва; за позитивного висновку експертизи інвестор затверджує інвестиційний проект і вживає заходів щодо його реалізації.

2. Реалізація інвестиційного проекту будівництва, яка забезпечується самим інвестором (господарським способом будівництва) або будівельним підрядом. Після завершення реалізації інвестиційного проекту завершений будівництвом обєкт приймається в експлуатацію відповідно до встановленого порядку.

 

26. Організаційно-правові механізми фінансування капітального будівництва.

 

Джерелами фінансування капітального будівництва (як власне і інших форм інвестування) відповідно до ЗУ «Про інвестиційну діяльність» можуть бути:

- власні фінансові ресурси інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

- позичкові фінансові кошти інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

- залучені фінансові кошти інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

- бюджетні інвестиційні асигнування;

- безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян.

Зазвичай інвестор використовує власні, позичкові та залучені кошти. Разом з тим важливим джерелом фінансування для значної чаcтини інвесторів є кошти державного чи місцевого бюджету, що можуть надаватися на безповоротній основі чи на умовах кредитування в порядку передбаченому законодавчими актами.

Так згідно Порядку державного фінансування капітального будівництва, затв. Постановою КМУ від 27.12.2001 № 1764, який є обов'язковим для підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що здійснюють капітальне будівництво, у разі його фінансування за рахунок державних і змішаних капітальних вкладень:

- державне фінансування капітального будівництва надається інвестиційним проектам, відібраним згідно з Порядком проведення на конкурсних засадах оцінки та відбору інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 1999 р. № 2145;

- форми державного фінансування: а) підприємствам, установам та організаціям державної і комунальної форми власності державні капітальні вкладення надаються на безповоротній основі; б) підприємствам, установам та організаціям іншої форми власності - на умовах кредиту для фінансування капітального будівництва, проектні терміни якого не перевищують трьох, а в окремих випадках - п'яти років;

- органи Казначейства відповідно до встановленого Казначейством порядку здійснюють видатки на капітальне будівництво за рахунок державних капітальних вкладень.

 

27. Державне фінансування капітального будівництва.

 

Державне фінансування капітального будівництва здійснюється у відповідності із Порядком державного фінансування капітального будівництва, затв. Постановою КМУ від 27.12.2001 № 1764, який є обов'язковим для підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що здійснюють капітальне будівництво, у разі його фінансування за рахунок державних і змішаних капітальних вкладень:

- державне фінансування капітального будівництва надається інвестиційним проектам, відібраним згідно з Порядком проведення на конкурсних засадах оцінки та відбору інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 1999 р. № 2145;

- форми державного фінансування: а) підприємствам, установам та організаціям державної і комунальної форми власності державні капітальні вкладення надаються на безповоротній основі; б) підприємствам, установам та організаціям іншої форми власності - на умовах кредиту для фінансування капітального будівництва, проектні терміни якого не перевищують трьох, а в окремих випадках - п'яти років;

- органи Казначейства відповідно до встановленого Казначейством порядку здійснюють видатки на капітальне будівництво за рахунок державних капітальних вкладень;

- етапи забезпечення державного фінансування:

І. Після набрання чинності законом про Державний бюджет України на відповідний рік за результатами відбору інвестиційних проектів, Мінекономрозвитку подає на затвердження КМУ розподіл державних капітальних вкладень за головними розпорядниками коштів державного бюджету та перелік об'єктів, що фінансуються за їх рахунок, відповідно до визначених напрямів (загальні функції державного управління, оборона, громадський порядок, безпека та судова влада, економічна діяльність, охорона навколишнього природного середовища, житлово-комунальне господарство, охорона здоров'я, духовний та фізичний розвиток, освіта, соціальний захист та соціальне забезпечення) та з урахуванням заборон (не дозволяється спрямовувати державні капітальні вкладення на: проведення усіх видів ремонтних робіт; фінансування випуску та закупівлі промислової продукції, проведення її випробувань і сертифікації, крім закупівлі дослідних зразків нової видобувної та прохідницької техніки, виробленої вітчизняними машинобудівними підприємствами, для реконструкції та технічного переоснащення державних вугледобувних підприємств; реалізацію заходів, пов'язаних із закупівлею сільськогосподарської техніки на умовах лізингу);

ІІ. Мінфін на підставі розподілу державних капітальних вкладень вносить зміни до розпису Державного бюджету України, доводить їх до Казначейства для здійснення платежів відповідно до порядку виконання державного бюджету за видатками.

ІІІ. Для здійснення видатків на капітальне будівництво за рахунок державних капітальних вкладень:

ІІІ.І. на безповоротній основі замовники подають до відповідних органів Казначейства відповідний комплект документів;

ІІІ.ІІ. на умовах кредиту за таких умов:

А) лише у разі забезпечення виконання зобов'язань з його погашення заставою або поручительством;

Б) за використання кредиту встановлюється річна відсоткова плата на рівні облікової ставки Національного банку із застосуванням коефіцієнта 1,2;

В) перевірка комплекту документів та укладення між головним розпорядником коштів та замовником (позичальником) кредитного договору;

Г) подача замовниками (позичальниками) в установленому порядку до відповідних органів Казначейства та головних розпорядників коштів державного бюджету Звіту про використання державних капітальних вкладень, наданих на умовах кредиту, та про їх повернення.

ІV. Забезпечення державного фінансування з дотриманням встановленого порядку.

V. Контроль за використанням державних капітальних вкладень:

- за цільовим та ефективним використанням державних капітальних вкладень здійснюється Держфінінспекцією;

- поточний контроль за цільовим спрямуванням державних капітальних вкладень під час проведення платежів здійснюють Органи Казначейства;

- за своєчасним поверненням кредитів, наданих за рахунок державних капітальних вкладень, здійснюють головні розпорядники коштів державного бю