Як підгалузь господарського законодавства, інвестиційне законодавство складається із загальної та особливої частин

ІНВЕСТИЦІЙНЕ ПРАВО

 

1. Поняття інвестиційного права.

 

Інвестиційне право (далі -ІП) - це підгалузь господарського права, що регулює інвестиційні господарські відносини за участю інвесторів та інших учасників інвестування із застосуванням методів правового регулювання притаманних господарському праву і базується на інвестиційному законодавстві, як підгалузі господарського законодавства.

Система ІП – це науково-обгрунтоване логічно-послідовне розміщення інвестиційно-правових норм у певній послідовності.

ІП складається із загальної та спеціальної частини.

До загальної частини включаються положення про:

- Поняття, предмет, методи, принципи ІП;

- Субєкти, обєкти і відносини інвестування;

- Визначення інвестицій та їх види;

- Поняття і форми інвестування тощо.

До спеціальної частини включаються положення про особливості правового регулювання окремих форм інвестування, зокрема:

- корпоративне інвестування;

- договірне інвестування;

- іноземне інвестуванн;

- інвестування на ринку цінних паперів;

- спільне інвестування;

- капітальне будівництво;

- інноваційне інвестування;

- концесійне інвестування;

- приватизаційне інвестування;

- лізингове інвестування;

- інші спеціальні режими інвестування.

 

2. Поняття та види інвестицій.

 

Інвестиції – це майнові та інтелектуальні цінності, що мають грошову оцінку та вкладаються в об'єкти господарської діяльності та інших сфер суспільної діяльності з метою досягнення певного соціально-економічного ефекту у тому числі отримання прибутку.

Ознаки інвестицій:

1. Інвестиції це цінності (майнові (кошти, рухоме нерухоме майно) та інтелектуальні (торгові знаки, винаходи, корисні моделі, фірмове найменування)), вартість яких може бути виражена в грошовому еквіваленті;

2. Об'єктами вкладення інвестицій є об'єкти господарської діяльності або інших сфер суспільного життя (напр. будівництво обєктів соц. призначення);

3. Мета вкладення - досягнення певного соціально-економічного ефекту, що поєднує задоволення суспільних потреб та приватних інтересів інвесторів (отримання прибутку).

Види інвестицій:

1. Залежно від різновидів цінностей, що вкладаються в об'єкти інвестиційної діяльності:

1.1. кошти;

1.2. цільові банківські вклади;

1.3. паї, акції та інші цінні папери;

1.4. рухоме та нерухоме майно;

1.5. майнові права інтелектуальної власності;

1.6. ноу-хау;

1.7. право користування землею, водою, ресурсами, будинками, обладнанням, а також інші майнові права;

1.8. інші цінності.

2. Залежно від джерел походження інвестицій:

2.1. вітчизняні (внутрішні);

2.2. іноземні;

2.3. спільні;

2.4. зовнішні інвестиції (джерело в Україні, об'єкт інвестування за межами України).

3. За методами господарювання:

3.1. капітальні (інвестиції, що вкладаються з метою придбання основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації);

3.2. фінансові (передбачають придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів або інших фінансових інструментів):

3.2.1. прямі фінансові інвестиції (передбачають внесення цінностей (коштів або майна) в обмін на корпоративні права, емітовані ЮО при їх розміщенні такою ЮО;

3.2.2. портфельні фінансові інвестиції (передбачають купівлю ЦП, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондову ринку або біржовому товарному ринку.

3.3. реінвестиції (передбачають здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій).

4. Залежно від періоду інвестування:

4.1. короткострокові (до 1 року, напр. лізингове інвестування);

4.2. середньострокові (до 5 років, напр. капітальне будівництво);

4.3. довгострокові (понад 5 років, напр. концесійне інвестування).

 

3. Поняття та види інвестування.

 

Інвестування - це різновид або елемент господарської діяльності, змістом якого є сукупність практичних дій учасників інвестування щодо організації вкладення інвестицій та отримання запланованого соціально-економічного ефекту.

Ознаки інвестування:

1) тісний зв'язок інвестування з господарською діяльністю (інвестування є різновидом господарської діяльності; інвестування може бути елементом господарської діяльності);

2) змістом інвестування є практичні дії щодо організації вкладення інвестицій та отримання запланованих результатів;

3) мета здійснення інвестування - це досягнення соціально-економічного ефекту для інвестора, виконавців, посередників, суспільства в цілому або його значних верств;

4) учасниками інвестування є інвестори, виконавці, посередники, держава, територіальні громад.

Види інвестування:

1. За суб'єктом інвестування:

- приватно-колективне (приватними особами та недержавними ЮО);

- державне (фінансування з бюджету);

- комунальне (інвестування здійснюється з місцевих бюджетів);

- спільне (шляхом поєднання декількох суб'єктів інвестування).

2. За об'єктом інвестування:

- внутрішньогосподарське;

- зовнішньогосподарське інвестування.

3. За критерієм походження інвестицій:

- внутрішньодержавне інвестування (об'єкт інвестування знаходиться в Україні): національне інвестування (інвестором є резидент), іноземне (інвестори та інвестиції мають іноземне походження), спільне (інвестування здійснюється за участю як резидентів так і нерезидентів).

- зовнішньодержавне/зовнішньоекономічне.

 

4. Due Diligence, як передумова інвестування.

 

Due Diligence (DDG) – система заходів, спрямованих на незалежну оцінку обєкта інвестування, всебічну перевірку законності і комерційної привабливості, планованості привабливості.

DDG – це свого роду юридичний аудит обєкта інвестування, діагностика бізнесу в який планується вкладення інвестицій.

Метою DDG є надання інвестору можливості сформувати обєктивне уявлення про обєкт інвестування, визначення можливих ризиків, які можуть вплинути як на ціну інвестиційного договору, так і на рішення щодо доцільності інвестування.

Проблеми при проведенні DDG:

1. Умисне приховування з боку довірених осіб продавця обєкту інвестування достовірної інформації щодо діяльності ЮО, яка підлягає перевірці;

2. Затягування строків проведення аналізу через несвоєчасне надання необхідних документів та/або інформації про обєкт інвестування;

3. Ігнорування з боку посадових осіб або власників підприємства, що перевіряється, запитів щодо надання додаткових документів або надання неповного обсягу документів.

Етапи проведення DDG:

1. Формування та направлення запитів інвестору щодо надання документів та інформації для правового аналізу (у запиті повинна вимагатися інформація щодо таких аспектів діяльності під-ва: 1) корпоративні документи; 2) фінанси; 3) банківські послуги та страхування; 4) правовтановлюючі документри на обєкти ПВ; 5) судові та адміністративні процеси; 6) дозвільні та регуляторні документи; 7) операційна діяльність; 8) значні правочини; 9) питання щодо дотримання вимог антимонопольного законодавства; 10) нематеріальні активи та інтелектуальна власність; 11) трудові питання (список 1, 2));

2. Отримання та опрацювання документів та інформації, направлення, у разі необхідності, додаткових запитів;

3. Формування попередніх висновків у т.ч. виявлення ризиків від інвестування в певний обєкт;

4. Підготовка DDG – юридичний аудит;

5. Направлення DDG інвестору та надання додаткових пояснень при необхідності.

 

5. Форми інвестування.

 

Інвестування - це різновид або елемент господарської діяльності, змістом якого є сукупність практичних дій учасників інвестування щодо організації вкладення інвестицій та отримання запланованого соціально-економічного ефекту.

Форми інвестування:

І. Правові форми:

1.1. корпоративна форма інвестування (здійснюється шляхом створення або участі в господарській організації унітарного та корпоративного типу);

1.2. договірна форма інвестування (здійснюється шляхом укладення договорів інвестиційного характеру);

1.3. змішана форма інвестування (здійснюється шляхом поєднання договірної форми інвестування та корпоративної).

ІІ. Економіко-правові форми:

2.1. іноземне інвестування - вкладення іноземним інвестором інвестицій в об'єкт розташований в Україні, що здійснюється в межах спеціального правового режиму;

2.2. спільне інвестування - інвестування здійснюється кількома інвесторами, які вкладають інвестиції в один й той самий об'єкт інвестування;

2.3. інвестування на ринку ЦП – передбачає обєднання залучення грошових коштів та майна щодо інвестування в ЦП з метою досягнення соц.-ек. ефекту відкладення їх в обєкти для інвестування в які емітуються ЦП;

2.4. інноваційне інвестування - здійснюється з метою впровадження досягнення НТП у виробництво та соціальну сферу;

2.4. капітальне будівництво - інвестування здійснюється з метою створення нових і відтворення діючих основних фондів, в які вкладаються кошти та інші цінності;

2.6. лізингові інвестування - це інвестування в основні фонди виробничого призначення шляхом отримання у користування сучасного устаткування, обладнання, що може замовлятися лізингоодержувачем за складеною ним специфікацією з наданням йому послуг технічного обслуговування та ремонту, а також можливістю викупу предмету лізингу;

2.7. концесійне інвестування - передбачає створення або управління на засадах відповідного договору об'єктом концесії, що є державною або комунальної власністю, за умов взяття концесіонером на себе відповідних зобов'язань майнової відповідальності та підприємницького ризику;

2.8. приватизаційне інвестування - здійснюється з метою придбання майна державних та комунальних підприємств;

2.9. інвестування на територіях пріоритетного розвитку та в спеціальних економічних зонах.

 

6. Інвестиційні відносини (поняття, види, зміст).

 

Інвестиційні відносини (далі ІВ) - це різновид або складова господарських відносин, які виникають між інвестором та іншими учасниками інвестиційного процесу щодо підготовки, реалізації інвестицій та отримання певного соціально-економічного ефекту у тому числі прибутку.

Суб'єктами інвестиційних відносин є:

1. інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позикових і залучених майнових і інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування;

2. виконавці – це суб'єкти господарювання, що здійснюють практичні дії щодо реалізації інвестицій;

3. банки та інші фінансові установи, що надають фінансові послуги;

4. інвестиційні інститути – це пайові та корпоративні фонди, довірчі товариства, що виконують подвійну роль: фінансових посередників та інституційних інвесторів на ринку фінансових інвестицій;

БУДІВЕЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ € ІСІ € ФО

€ ФО

 

5. органи державного, регіонального, галузевого господарського управління (міністерства, відомства тощо) - це суб'єкти владних повноважень, що забезпечують управління та координацію інвестування;

6. органи державного регулювання в сфері інвестиційної діяльності - НКЦПФР тощо.

Об'єктами інвестиційних відносин є обєкти господарської та інших видів суспільної діяльності, в які вкладаються інвестиції. За загальним правилом, інвестування може здійснюватися у будь-які обєкти щодо яких законом не свновлено заборони чи обмежень.

Змістом інвестиційних відносин є взаємодія, поведінка учасників ІВ, що ґрунтується на їх суб'єктивних правах та обов'язках.

Права та обов'язки учасників інвестування визначаються:

- законодавством;

- затвердженим інвестиційним проектом;

- наданими дозволами, ліцензіями;

- інвестиційними договорами;

- установчими та внутрішніми документами учасників інвестування.

 

7. Методи правового регулювання інвестиційних відносин.

 

Для регулювання відносин у сфері інвестування притаманні такі самі методи правового регулювання, що і для господарського права:

- метод автономних рішень (передбачає можливість прийняття субєктами інвестиційних відносин самостійно, але в межах закону, юридично значущих рішень і обов'язок усіх інших суб єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень);

- метод владних приписів (передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва/управління, власником майна, юрисдикційним органом і обов'язок суб'єктів господарювання виконати ці рішення);

- метод координації або узгодження (забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, шляхом компромісу, як це має місце при укладенні інвестиційних договорів);

- метод рекомендацій (передбачає рекомендацію з боку держави в особі компетентних органів певного порядку дій в сфері інвестиційної діяльності, що адресуються суб'єктам цієї діяльності як бажаний для суспільства варіант їхньої поведінки без обов'язку виконання рекомендацій).

Отже, має місце поєднання приватно-правових (автономних рішень, координації, рекомендацій) та публічно-правових (владних приписів) методів правового регулювання. Перші забезпечують захист приватних інтересів інвесторів (право на самостійність здійснення інвестиційної діяльності, вільне — але в межах закону — використання інвестицій та вільний вибір контрагентів, розпорядження результатами інвестування на власний розсуд тощо), а другі — захист суспільних інтересів в процесі здійснення такої діяльності (законодавчо закріплена необхідність дотримання технічних, радіаційних, екологічних, санітарно-гігієнічних, містобудівних, архітектурних та інших вимог під час реалізації інвестицій) у процесі інвестування.

 

8. Нормативно-правове регулювання інвестиційних відносин.

 

Інвестиційні відносини зазнають нормативно-правового регулювання за допомогою:

1. актів законодавства;

2. локальних актів (установчі, внутрішні документи);

3. інвестиційних договорів.

Провідне місце має інвестиційне законодавство - сукупність прийнятих компетентними органами НПА різної юридичної сили, які регулюють інвестиційні відносини щодо безпосереднього здійснення інвестування та його оргнаізації, управління цим процесом та контролю за порядком інвестування.

Ознаки інвестиційного законодавства:

1. ІЗ є підгалуззю/підсистемою господарського законодавства;

2. Розгалуженість і велика кількість НА;

3. Наявність у системі ІЗ значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії: відомчих (НБУ, Мінфіну, АМК, Мінрегіонбуду), регіональних (правила забудови населених пунктів), локальних (установчих і внутрішніх документів субєктів інвестиційної діяльності));

4. Відсутність інвестиційного кодексу (роль кодифікаційного нормативного акту відіграє ЗУ «Про інвестиційну діяльність», що є стрижнем інвестиційного законодавства; ГКУ виконує роль кодифікованого акта в системі інвестиційного законодавства – щодо окремих форм інвестування, визначаючи їх як окремі види або сфери госп. діяльності).

Як підгалузь господарського законодавства, інвестиційне законодавство складається із загальної та особливої частин.

Загальна частина містить нормативно-правові акти та норми, що визначають основні засади організації та здійснення інвестування, загальні вимоги до їх субєктів (в т.ч. їх права та обовязки), основні засади державного регулювання інвестиційних відносин тощо, що стосуються однаковою мірою всіх суб'єктів інвестиційного права, видів, форм і стадій інвестування, а також галузей народного господарства, в яких здійснюється інвестування і відповідно – виникають інвестиційні відносини. Загальні положення містяться у ГКУ, у ЦКУ, ЗУ «Про інвестиційну діяльність» та підзаконні нормативно-правові акти.

Спеціальна частина включає нормативні акти, що регулюють певні види, форми інвестуваня, визначають особливості організації та здійснення інвестиційної діяльності на певних територіях (зонах), щодо певних обєктів, за участю певних субєктів. Спеціальна частина складається з таких інститутів: 1. Корпоративне інвестування; 2. Договірне інвестування; 3. Капітальне будівництво; 4. Інноваційне інвестування; 5. Іноземне інвестування; 6. Приватизаційне інвестування; 7. Інвестування на територіях пріоритетного розвитку і у спеціальних (вільних) економічних зонах; 8. Концесійне інвестування; 9. Лізингове інвестування; 10. Спільне інвестування; 11. Інвестування на ринку ЦП.

 

9. Об’єктивні підстави та напрями державного регулювання інвестування в Україні.

 

Інвестиційна діяльність як різновид господарської діяльності є, як правило, суспільнокорисною, оскільки забезпечує досягнення певного соц.-економічного ефекту. Однак інвестори, здійснючи таку діяльність з метою отримання прибутку, не завжди враховують суспільні (публічні) інтереси — суспільства в цілому, територіальної громади, окремих прошарків населення тощо стосовно безпечних і належних умов життя, праці, харчування. Прагнучи отримати максимальний прибуток і при цьому зменшити витрати, інвестори, виконавці та інші учасики інвестування можуть порушувати при цьому вимоги щодо:

• якості продукції, робіт, послуг, які надаються іншим учасникам господарського життя та громадянам, як кінцевим споживачам;

• збереження довкілля, раціонального використання природних ресурсів;

• дотримання умов містобудування;

• дотримання умов праці найманих працівників які здійснюють практичні дії щодо реалізації інвестицій;

• дотримання норм антимонопольного законодавства;

• підтримання конкурентного середовища на ринку інвестицій та утримання від недобросовісної конкуренції.

Також як обєктивну підставу ДР можна назвати проблему легалізації (відмивання) коштів, отриманих злочинним шляхом, бо нерідно такі кошти «відмиваються» в процесі інвестування.

Отже, суспільна користь від інвестування може нівелюватися порушенням у процесі його здійснення публічних інтересів. Разом з тим успіх від інвестування залежить від суспільної потреби в певних обєктах, товарах, послугаг тощо. Це означає, що організація та здійснення інвестування має відбуватися з оптимальним і збалансованим урахуванням інтересів, як приватних (інвестора) так і публічних. Забезпечення такого поєднання цих двох категорій протилежних і водночас взаємодоповнюючих інтересів має відбуватися у процесі нормативного регулювання всіх стадій інвестиційного процесу та контролю за ними.

Забезпечити здійснення інвестиційної діяльності з урахуванням суспільних інтересів у масштабі країни спроможна лише держава як виразник таких інтересів. У зв'язку з цим українським законодавством передбачається державне регулювання інвестиційної діяльності.

Державна інвестиційна політика — це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів.

Головним питанням державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних сфер та об’єктів інвестування, які мають відповідати як довготривалим національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки України.

На сьогодні є чинною програма розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 р. N 389, яка визначає що пріоритетами розвитку економіки на інноваційній основі є провадження освітньої, наукової та науково-технічної діяльності, здійснення заходів з концентрації інвестиційних ресурсів на реалізації інвестиційних та інноваційних проектів. Завданнями цієї програми, що розрахована на 2011-2015 року і здійснюється в два етапи, є створення сприятливих умов для залучення інвестицій з метою забезпечення розвитку базових галузей економіки та інноваційної інфраструктури, підвищення ефективності механізму надання державної підтримки, збільшення обсягу інвестицій, кредитування економіки, державних капітальних вкладень та забезпечення їх концентрації на модернізації виробництва, впровадження високих технологій. Названі базові галузі економіки, в яких реалізуються інвестиційні та інноваційні проекти, якими є: паливно-енергетичний, агропромисловий, житлово-комунальний і машинобудівний комплекси та транспортна інфраструктура. При цьому пріоритетами розвитку базових галузей економіки, в яких реалізуються інвестиційні та інноваційні проекти, є: забезпечення розвитку енергетичної інфраструктури, зокрема газотранспортної системи, атомного та ракетно-космічного машинобудування, авіа- і суднобудування; видобування нафти, газу та вугілля; виробництво, перероблення та зберігання сільськогосподарської продукції; будівництво і реконструкція автомобільних доріг загальнодержавного значення (в межах міжнародних транспортних коридорів), міжнародних аеропортів та вокзалів, морських портів, інших об'єктів інфраструктури, у тому числі тих, що визначені Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу; реконструкція систем тепло- і водопостачання та водовідведення; будівництво житла; виробництво альтернативних джерел енергії, сільськогосподарської техніки, обладнання та комплектувальних виробів для неї, вантажно-підіймальної та дорожньої техніки, нафтогазопромислового, гірничошахтного і гірничорудного обладнання та бурового інструменту.

 

10. Нормативно-правове забезпечення державного регулювання інвестування.

 

Загальні положення щодо державного регулювання інвестиційної діяльності містяться в низці нормативних актів:

1. Конституція України (ч. 4 ст. 13 якої передбачено забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України, а отже, - і цивілізовані засади організації та здійснення інвестування як необхідної складової господарської системи будь-якого рівня: загальнодержавного, регіонального, місцевого, локального);

2. Господарський кодекс України (містить положення щодо інвестиційної політики, як складової державної економічної політики, що спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ними (ст. 10));

3. Закон України «Про інвестиційну діяльність» (закріплює форми державного регулювання інвестиційної діяльності (ст. 12); положення щодо державної підтримка та стимулювання інвестиційної діяльності (ст. 12-1), державної реєстрації інвестиційних проектів та проектних (інвестиційних) пропозицій (ст. 12-2); передбачає порядок прийняття рішень щодо державних інвестицій (ст. 13) та порядок розміщення державного замовлення на виконання робіт у капітальному будівництві (ст. 14); визначає основні засади здійснення державної експертизи інвестиційних проектів (ст. 15); визначає основні засади ціноутворення у сфері інвестування (ст. 17));

4. ЗУ «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (містить положення щодо нормативного регулювання відносин у сфері економіки в т.ч. інвестування: принципи державної регуляторної політики (далі - ДРП), основні етапи та елементи ДРП, систему та повноваження регуляторних органів, відповідальність за порушення порядку регуляторної діяльності);

5. ЗУ «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та державних адміністраторів; ЗУ дає визначення, що об'єкт, на який видається документ дозвільного характеру, - природні ресурси, земельна ділянка, ґрунтовий покрив земельних ділянок, споруда, будівля, приміщення, устаткування, обладнання та механізми, що вводяться в експлуатацію або проектуються, окрема операція, господарська діяльність певного виду, робота та послуга, а також документи, які використовуються суб'єктом господарювання у процесі проходження погоджувальної (дозвільної) процедури (проектна документація на будівництво об'єктів, землевпорядна документація, містобудівна документація, гірничий відвід); дія цього Закону не поширюється на ліцензування господарської діяльності);

6. ЗУ «Про технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» (визначає правові та організаційні засади розроблення і застосування технічних регламентів та процедур оцінки відповідності, а також основоположні принципи державної політики у сфері технічного регулювання та оцінки відповідності; об'єктами стандартизації та/або технічного регулювання є продукція, процеси та послуги, зокрема матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність, персонал і органи, а також вимоги до термінології, позначення, фасування, пакування, маркування, етикетування, системи управління якістю і управління довкіллям; дія закону не поширюється на санітарні, фітосанітарні та на ветеринарно-санітарні заходи);

7. ЗУ «Про управління об’єктами державної власності» (визначає повноваження органів державного керівництва щодо управління об’єктами державної власності, включаючи повноваження щодо інвестування в таку об’єкти);

8. ЗУ «Про КМУ» (визначає основи правового статусу КМУ, його основні повноваження в т.ч. і в сфері економіки);

9. Указ Президента України «Про Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України» (Держінвестпроект України входить до системи органів виконавчої влади, є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері інвестиційної діяльності та управління національними проектами (стратегічно важливими проектами, що забезпечують технологічне оновлення та розвиток базових галузей реального сектору економіки України); координується КМУ).

Регулювання відносин щодо інвестування без акценту на певну його сферу забезпечується підзаконними нормативно-правовими актами, серед яких:

1. Постанова Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 р. N 389 «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні»;

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 257 «Про утворення Міжвідомчої комісії з питань захисту прав інвесторів, протидії незаконному поглинанню та захопленню підприємств»;

Особливості ДР відносин у певних галузях економіки, щодо певних процесів визначаються відповідними актами інвестиційного законодавства, що складають його спеціальну частину:

1. У сфері інвестування на ринку ЦП (ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок»; ЗУ «Про державне регулювання ринку ЦП в Україні», ЗУ «Про депозитарну систему України» тощо);

2. Договірне інвестування (ЦК і ГКУ тощо);

3. Корпоративне інвестуванн (ЗУ «Про господарські товариства», ЗУ «Про АТ» тощо);

4. Іноземне інвестування (ЗУ «Про режим іноземного інвестування» тощо);

5. Капітальне будівництво (Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» (встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів);ЗУ «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності»; ЗУ «Про архітектурну діяльність» тощо, а також підзаконні НПА, зокрема Указ Президента України «Про затвердження Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України»);

6. Приватизаційне інвестування (ЗУ «Про приватизацію державного майна» тощо);

7. На ринку фінансових послуг (ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»; ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; ЗУ «Про стахування»; ЗУ «Про банки і банківську діяльність»; ЗУ «Про фінансово-кредитні механізми»);

8. У сфері інноваційного інвестування (ЗУ «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні»; ЗУ «Про інноваційну діяльність»; ЗУ «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки»; ЗУ «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків»);

9. Концесійне інвестування (ЗУ «Про концесії»);

10. Спільне інвестування (ЗУ «Про ІСІ»);

11. Лізингове інвестування (ЗУ «Про фінансовий лізинг»);

12. Інвестування на територіях пріоритетного розвитку і у спеціальних (вільних) економічних зонах (ЗУ «Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України»).

Антимонопольне регулювання у сфері інвестиційної діяльності забезпечується ЗУ «Про захист економічної конкуренції»; ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції», ЗУ «Про Антимонопольний комітет України» та низка розпоряджень Антимонопольного комітету України.

 

11. Форми та напрями державного регулювання інвестування.

 

За ЗУ «Про інвестиційну діяльність» державне регулювання інвестиційної діяльності включає:

1. управління державними інвестиціями (здійснюється органами державної влади та органами влади Автономної Республіки Крим та включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій по інвестуванню бюджетних і позабюджетних коштів);

2. регулювання умов інвестиційної діяльності, що включає такі заходи:

- подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

- державних норм та стандартів;

- заходів щодо розвитку та захисту економічної конкуренції;

- роздержавлення і приватизації власності;

- визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

- політики ціноутворення;

- проведення державної експертизи інвестиційних проектів;

- інших заходів;

3. контроль за здійсненням інвестиційної діяльності усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

Як організатор господарського життя в суспільстві Держава використовує такі правові форми ДР, як:

1. нормативне регулювання (встановлення правил організації та здійснення інвестування в Україні за участю субєктів, що функціонують на базі будь-яких форм власності – державній, комунальній, приватно-колективній);

2. поточне управління сферою інвестування (видача дозволів, ліцензій, реєстрація іноземних інвестицій, окремих видів договорів інвестиційного характеру, інвестиційних та інноваційних проектів, проведення державної експертизи інвестиційних проектів будівництва, створення державних комісій тощо);

3. контроль (перевірка діяльності субєктів інвестиційних відносин встановленим правилам, нормам і нормативам, виявлення порушення та відновлення попереднього – до вчинення правопорушення – стану інвестиційних відносин);

4. програмування та прогнозування (визначення за допомогою правових засобів основних напрямків і конкретних результатів інвестування економіки країни, регіонів, галузей народного господарства, окремих субєктів господарювання; може бути: директивним (обовязковим) – у випадку інвестування в державний сектор економіки напр. приватизація державного майна; та індикативним (рекомендаційним)).

Державне регулювання у сфері інвестування здійснюється за різними напрямками в залежності від сфери інвестиційної діяльності, серед яких особливе місце посідають:

- антимонопольно-конкурентне ругулювання;

- регулювання на фондовому ринку та регулюванння ринків фінансових послуг (сюди відносять і фінансовий моніторинг).

 

12. Органи державного регулювання інвестування в Україні.