Зовнішньоекономічна політика України

План викладу і засвоєння матеріалу

6.3.1. Зовнішньоекономічна політика України та її компоненти.

6.3.2. Зовнішня торгівля, її динаміка та структура.

6.3.3. Платіжний баланс України, його динаміка та структура.

6.3.4. Співробітництво України з міжнародними організаціями. Запитання для самоконтролю.

- протекціонізм, - зовнішня торгівля,

Ключові слова:

- інтеграційний процес, - міжнародні економічні організації, - зовнішньоекономічні зв 'язки, - платіжний баланс України.

Зовнішньоекономічна політика України, та її

Компоненти

Зовнішньоекономічна політика держави спрямована на підви­щення ефективності національної економіки. Тому при формуванні стратегії зовнішньоекономічної політики повинні братись до уваги внутрішні і зовнішні детермінанти, що впливають на її розвиток.

За роки незалежності Україна досягла високого рівня відкритості своєї національної економіки. Якщо на початку 1990-х pp. частка експорту економічних благ у структурі ВВП склала біля 24 %, то в 2004 р. - 59 %. Відповідно меншою є частка внутрішнього ринку у структурі ВВП. Ця асиметрія супроводжується певним дисбалан­сом взаємозв'язків національної економіки із зовнішніми фінансо­вими потоками [5].

Отже, сьогодні спостерігається істотний дисбаланс між розвит­ком зовнішньої торгівлі і внутрішнього ринку в національній економіці. Результатом цього є значна зовнішня торговельна

Розділ 6. Зовнішньоекономічна національна стратегія розвитку

залежність національної економіки при недостатньому потенціалі залучення інвестицій.

Загалом, розглядаючи напрями інтеграції України у світовий економічний простір, необхідно відзначити, що формально її націо­нальна економіка є достатньо інтегрованою, оскільки присутні такі ознаки, як:

- внутрішньо конвертована національна валюта; - плаваючий валютний курс;

- функціонує Українська міжбанківська валютна біржа; -створено валютні резерви;

- здійсненолібералізаціюзовнішньоторгівельнихизаємозв'язків; -відбуваються міграційні процеси тощо.

Водночас, незважаючи на ці атрибути інтегрованості націо­нальної економіки, зовнішньоекономічна політика потребує суттєвого вдосконалення. Розглянемо ці проблеми більш детально. Україна за дуже короткий період форсувала лібералізацію зовніш­ньоекономічної діяльності темпами, котрих не мала жодна країна світу, що стала на шлях ринкових перетворень. Водночас Україна приєдналась до умов ГАТТ/COT, включаючи як старих, так і нових членів СОТ. За даними досліджень загалом по Україні в 1993 р. рівень лібералізації становив 22 % і протекціонізму - 78 %, а вже в грудні 1996 р. рівень лібералізації був на рівні 72 % і протекціо­нізму 22-26 % [2; 4; 239д].

В українському експорті були практично повністю ліквідовані квоти, ліцензії, експортний тариф, субсидування і підтримка експортних товарів. Уже багато років єдиним регулятором ввезення товарів в Україну залишається імпортний тариф.

Як відомо, починаючи з 1996 р. в національній економіці було призупинено процес лібералізації торгівлі і створено підгрунття для протекціоністських заходів: підвищено обсяг митних зборів, впроваджено механізми нетарифного протекціонізму, зокрема, нові стандарти, технічні нормативи, норми екологічної безпеки, кількісні обмеження.

Водночас зовнішньоекономічна політика держави мусить враховувати особливості розвитку сучасного економічного простору світу.

Тема 6.3. Зовнішньоекономічна політика України

Які ж це особливості?

Процеси глобалізації, що охопили сучасний світ, характери­зуються такими ознаками:

- глобальний ринок поширюється на всі сфери людської діяль­ності;

- основною метою є економічна експансія, що супроводжується руйнуванням природного довкілля та вичерпанням його ресурсів;

- заперечення втручання урядів держав у ці процеси;

- необмежений рух капіталу через кордони, що суперечить постулатам теорії порівняльних переваг А. Сміта;

- дерегуляція транснаціональних корпорацій (ТНК), що привело до того, що вони сьогодні контролюють 60 % світового вало­вого продукту та володіють 80 % всіх патентів. Таким чином, інновації та інформаційні системи дуже часто є функцією прибутків ТНК.

У зв'язку з цим важливою проблемою є створення ефективної моделі взаємодії української економіки зі світовою. Адже неста­більність, яка пов'язана з коливаннями, що відбуваються на фон­дових ринках, на жаль, є перманентно присутньою. У цьому контексті достатньо дослідити динаміку інфляції, як індикатора, що характеризує наслідки цієї нестабільності.

Отже, картина є такою. У країнах "золотого мільярду", інфляція в довготривалому періоді складає 3-7 % при економічному зрос­танні 3-4 % в рік, в той час, у відкритих малих економіках, до якої належить і економіка України, інфляція є значно вищою, однак це не перешкоджає досягати успіхів; у економічному зростанні, що є наслідком сировинної спрямованості експорту національної економіки та інших чинників. Цей економічний феномен, без сумніву потребує додаткових досліджень. Водночас незаперечним фактом є залежність національної економіки від зовнішніх збурень, що відбуваються у фінансовій сфері світової економіки і дедалі більша втрата нею своїх природних ресурсів.

Загалом глобалізаційні процеси дещо змінили "портрет" світо­вої економіки, яку можна зобразити у вигляді будови атома, в ядрі

Розділ 6. Зовнішньоекономічна національна стратегія розвитку

котрого знаходяться країни "золотого мільярду", а всі інші як електрони перебувають у функціональній залежності від цього ядра, зазнаючи певних дискримінаційних впливів з його боку.

Як у цих умовах забезпечити стабільне, а не інерційне еконо­мічне зростання? Що необхідно зробити для збільшення рівня капіталізації національної економіки та доведення рівня заощад­ження основного капіталу до ЗО %? Як змінити структуру експортних потоків у сторону підвищення частки готових виробів із 36 % до 70 % з метою забезпечення еквівалентної взаємодії економіки України із зовнішнім світом?

Стрімке розширення економічного простору та дедалі більше заповнення його глобальними суб'єктами світового ринку -транснаціональними корпораціями - потребує додаткових марке­тингових досліджень. Адже в цих умовах Україна мусить віднайти свої "ніші" з метою забезпечення стійких позицій на зовнішніх ринках, оскільки її місце в світовій економічній спільноті визна­чається підвищенням рівня конкурентноздатності національної економіки. Особливий акцент у цьому контексті мусить бути зроблений на розвиток сфери виробництва наукомісткої промис­лової продукції.

Сьогодні відомі такі головні індикатори рейтингу конкурентно­здатності національних економік, як індекс зростання (GCI) та індекс поточної конкурентноздатності (ВСІ). Закономірно виникає потреба в науковому аналізі позицій національної економіки в межах цих індикаторів. Отже, яка динаміка конкурентноздатності України?

Аналіз показує, що в 2000-2005 pp. по індексу (GCI) динаміка України була складною якщо в 2000 р. вона займала 57 місце серед 80-х країн світу, то в 2003 р. - 77 місце. У 2004 р. рейтинг GCI національної економіки, правда вже серед 104 країн, становив 86-у позицію, а в 2005 році - 84-у (серед 117 країн). Водночас по індексу (ВСІ) спостерігаються зниження рейтингу конкурентноздатності економіки України з 56 місця в 2000 р. на 75-е місце в 2005 р. [3], що свідчить про деякі тенденції погіршення підприємницького

Тема; 6.3. Зовнішньоекономічна політика

середовища у зв'язку з бюрократизацією та збільшенням ризиків у цій сфері.

Згідно з даними Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) інституційна складова конкурентоспроможності України є досить низькою - 104 місце серед 125 країн світу (2006 p.). Поряд з цими низькими оцінками опинились і оцінки її інноваційно-техно­логічної складової (95 місце). Сьогодні посиленню інноваційної компоненти розвитку національної економіки заважає ряд чин­ників, серед яких: дорожнеча кредитів, інфраструктури і проблеми, недостатня кількість кваліфікованих працівників тощо. У цьому руслі проблем не можна не звернути увагу і на зовсім недостатній захист інтелектуальної власності та скорочення витрат компаній на науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи, що потребує суттєвого покращення інвестиційного середовища в Україні. Дефлятор на інвестиційні ресурси мусить бути більшим ніж дефлятор ВВП. Адже різниця між цими дефляторами є крите­рієм доцільності нагромадження основного капіталу в національній економіці. З іншого боку, треба спрямувати додаткові зусилля для нарощування профіцитного бюджету держави з метою забезпе­чення стабільних резервів для підтримки інноваційного розвитку. Цей бюджет повинен реалізуватись через банківську систему України.

Отже, які додаткові ризики для національної економіки вини­кають в умовах глобалізаційної світової економіки? Економічне зростання як головна мета глобалізації в умовах значної поляризації сучасного світу (1:90) досягається за рахунок експлуатації природ­ного капіталу бідніших країн [3]. Країни, які є постачальниками харчів та природних ресурсів, втрачають своє природне біороз-маїття, що обумовлює зростання природних катаклізм і в та стихій в цілому світі.

Сьогодні антропогенна міграція хімічних елементів є головним фактором зміни навколишнього природного середовища (НПС). Водночас міграційні процеси в атмосфері зумовлені на 15-20 % забрудненням внаслідок виробничої діяльності і викидів С0₂ та на 80-85 % -як результат надто великого масштабу господарювання

Розділ 6. Зовнішньоекономічна національна стратегія розвитку

в межах наземних екологічних систем, зокрема значного обсягу видобутку енергоресурсів та викопного палива. Тому очевидним є конфлікт між економічним зростанням і збереженням природного капіталу планети. Економіка конкурує з природою, оскільки дедалі більше займає ті ніші, які мають належати природним популяціям.

Що ж відбувається, коли капітал вільно циркулює між держа­вами світу?

Сьогодні світовий валовий продукт складає біля ЗО трлн. дол. США в рік, а фінансові потоки в результаті купівлі цінних паперів тощо - складають 2 трлн. дол. США в день. Таким чином, фінансові потоки сьогодні в 20 разів більші ніж потоки всіх виготовлених економічних благ, що свідчить про значну віртуалізацію світової економіки та про те, що бідніші країни служать реальними інвесто­рами країн "золотого мільярду" через вкрай низькі ціни їх еконо­мічних ресурсів.

Водночас дивіденди від фінансових потоків відокремлені від природної основи створення додаткової вартості в економіці.

Ціна забруднення довкілля є еквівалентною до рівня економіч­ного добробуту, а отже виникають ризики збільшення "імпорту" екологічно небезпечних виробництв на територію України та непомірної експлуатації її ресурсів, в тому числі і природно-сировинних.

Доцільно згадати у цьому контексті, що сьогодні людство спожи­ває в 6 раз більше нафтових ресурсів, ніж в 60-і р. XX ст., та в 10 раз більше лісових і водних ресурсів. Водночас треба усвідомити, що ці ресурси є компонентами не лише процесів виробництва в економіці, але і наземних природних екосистем, збереження яких є необхідною передумовою просторового розвитку економіки.

Водночас глобалізаційні процеси, що охопили сучасний світ, дещо звужують можливості для зростання попиту на інновації в національній економіці та розвитку її індустріального сектора. Цей факт особливо загострює і актуалізує проблему створення ефектив­них регіональних ринків, які б могли протистояти негативним зовнішнім впливам на національну економіку. Тільки через сильні регіони та нарощування їх ефективного експортного потенціалу у

Тема 6.3. Зовнішньоекономічна політика України

вигляді готової продукції, Україна зможе забезпечити еквівалентну взаємодію із зовнішнім економічним світом.

Особливо небезпечними є процеси глобалізації та глобальної інтеграції, що побудовані на інтересах корпоративних економічних систем, ігноруючи просторово-екологічні інтереси планети. Всі заходи, що були прийняті країнами "золотого мільярду" зводяться лише до нарощування економічного потенціалу своїх держав. Так в 1999 р. країни-члени ЄС затвердили в Постдамі "Європейську концепцію розвитку простору" (ESDP). Однак національний просторовий порядок кожної держави органічно пов'язаний з фінансовою, соціальною та іншими політиками, які суттєво відрізняються в межах країн Європи. Таким чином, лише держави ЄС зберігають свої важливі функції і сфери впливу на весь європейський простір, а це створює певні проблеми у сфері загаль­ноєвропейської політики розвитку простору. Особливо болючим є еколого-економічне розбалансування європейського простору, що сконцентроване у найбільш вразливих його ланках - постсо-ціалістичних країнах, зокрема в Україні, що, без сумніву, негативно впливає на її демографічний розвиток.

Сучасна тенденція формування нових макроекономічних регіо­нів на фоні управління ресурсами природного капіталу (нафтою, газом тощо) зумовлює нові негативні явища, пов'язані з пошуком ренти (rent seeking). Це тіньові потоки, що виникають здебільшого на основі надмірної експлуатації природних ресурсів і відповідного виснаження наземних екологічних систем постсоціалістичних держав. Треба нарешті усвідомити, що ці процеси rent seeking є небезпечними не лише для України чи іншої постсоціалістичної держави, а для всього Європейського континенту, оскільки існує певна експансія руйнування довкілля в просторі. Тому виникла потреба у створенні відповідних загальноєвропейських інституцій та моніторингових систем [65д].

Через значну економічну поляризацію східно- та західноєвро­пейських держав існують суттєві відхилення між ціною пропозиції ^в Україні і загальноєвропейськими цінами на компоненти природного капіталу, що призвело до нарощування тіньових

Розділ 6. Зовнішньоекономічна національна стратегія розвитку

потоків природних ресурсів. Окрім цього спостерігається збіль­шення експорту сировини (38 % українського експорту), що є ліквідною на світовому ринку. Це потребує невідкладного держав­ного втручання в Україні з метою встановлення відповідного мораторію.

Сьогодні очевидним є те, що знижуються фінансові можливості західноєвропейських країн для деполяризації країн Європейського континенту. Між тим, принцип екологічної збалансованості (eco­logical sustainability), що впроваджується у просторову політику цих країн, базується лише на компенсаційно-фінансових та інституційних механізмах, що створює нові ризики для націо­нальної економіки з нижчим рівнем економічного добробуту.

Таким чином, зовнішньоекономічна політика в національній економіці повинна базуватись на маркетинговій стратегії держави, виходячи з особливостей внутрішнього та зовнішнього еконо­мічного середовища.