Приватизація та її роль у здійсненні інституціиних перетворень в економіці України

Перехід від адміністративно-командної до ринкової системи господарювання в Україні є складним і багатовекторним процесом, в основі якого є зміна економічних, соціальних, політичних, правових, етичних та інших суспільних інсгитуцій. Основою інсти­туціиних перетворень є реформування відносин власності в Україні, що передбачає ліквідацію монополізму державної влас­ності та створення потужного недержавного сектора вітчизняної

Тема 5.1. Інституційні перетворення в національній економіці України

економіки шляхом передачі частини державного майна у приватні руки та розвитку підприємництва. Оскільки Україна більше ніж інші країни перебувала під колоніальним гнітом і понесла величезні людські жертви, зокрема, еліти держави, то процеси трансформації власності, розподілу і перерозподілу майна набули специфічно українських рис [11, С. 24]. Домінування державної форми власності в Україні у складі СРСР спричинило негативні тенденції у розвитку вітчизняної економіки, призвело до її структурної деформації, низької ефективності виробництва, зниження моти­вації до праці тощо. Це стало однією з важливих передумов започат-кування приватизаційних процесів в Україні в кінці 1980-х на початку 1990-х pp.

Згідно із Законом України "Про приватизацію державного май­на" під приватизацією розуміють, відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній респуб­ліці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями, з метою підвищення соціально-економічної ефек­тивності виробництва та залучення коштів на структурну перебу­дову економіки України.

Приватизація в Україні має суперечливий характер, що зумов­лене переплетінням різних економічних інтересів окремих грома­дян, політиків, урядовців, керівників тих чи інших підприємств. Вибір моделі приватизації в Україні від часу проголошення неза­лежності здебільшого визначався такими чинниками: цілі уряду, рівень розвитку конкурентного середовища, рівень розвитку ринкових відносин та організаційно-інституційним оформленням відносин власності [36, С. 4]. Загалом, результати приватизації в Україні оцінюються неоднозначно, проте до початку 2006 р. монополізм державної форми власності було подолано, створено підвалини для забезпечення рівноправного функціонування та конкурентного розвитку різних форм власності, сформовано потужний недержавний сектор вітчизняної економіки. Згідно з даними статистики у липні 2007 р. налічувалось 1161308 суб'єктів ЄДРПОУ, з них близько 83 % перебувало у приватній формі

Розділ 5. Формування ринкового середовища в національній економіці України

власності, 7,4 % - у комунальній та комунальній корпоративній формі власності, 4,1 % -у державній та державній корпоративній формі власності [38].

Дамо детальну характеристику приватизаційного процесу, що відбувався в Україні впродовж 1990-х pp. і на початку XXI ст. З метою уникнення хаотичності в процесі зміни власника та враху­вання особливостей об'єктів, що приватизуються, їх поділили на групи за такими найважливішими ознаками, як галузева приналеж­ність або напрям діяльності, величина статутного фонду, фінансо­вий стан, цілісність об'єкта та становище, що займає об'єкт приватизації на загальнодержавному ринку благ тощо. У 1992-2006 р. форму власності змінили понад 108 тис. об'єктів державної форми власності, з них понад 81 тис. об'єктів комунальної власності та 27тис. -загальнодержавноїформи власності [9]. В Україні 83,6 % об'єктів, що приватизувалося, припадало на групу А (об'єкти малої приватизації); 10,6 % - на об'єкти груп Б, В, Г; 4,5 % - на об'єкти групи Д; 0 % - на об'єкти групи Е; 1,3 % - на об'єкти групи Ж. Класифікація об'єктів приватизації за групами в Україні

в 1992-2006 pp. Група А - єдині майнові комплекси державних підприємств, державних господарських об'єднань та їх структурних підрозділів, які можуть бути виділені у самостійні підприємства, у тому числі ті, що здані в оренду, перебувають у процесі реструктуризації державних підприємств, вартість майна яких недостатня для формування статутного фонду відкритих акціонерних товариств (далі - ВАТ) окремо від земельних ділянок; - земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, окреме індивідуально визначене рухоме та неру­хоме майно (в тому числі будівлі, споруди разом або окремо від земельних ділянок, нежитлові приміщення); - майно державних підприємств (крім майнових комплексів, віднесених до групи Г), що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном;

Тема 5.1. Інституційні перетворення в національній економіці України

- майно, що залишилося після закінчення процедури ліквідації державних підприємств, визнаних банкрутами;

- майно державних підприємств, що не були продані як єдині майнові комплекси;

- державне майно, що не увійшло до статутного фонду господарських товариств.

Група Б*

- об'єкти, вартість основних фондів яких становить від 1 млн. гривень до 170 млн. гривень, а частка вартості основних фондів, що припадає на одного працюючого, не перевищує номінальної вартості приватизаційного майнового сертифіката більш як у 12 разів (крім об'єктів групи Г).

Група Б

- єдині майнові комплекси підприємств, державних госпо­дарських об'єднань, вартість майна яких достатня для форму­вання статутного фонду ВАТ окремо від земельних ділянок;

- акції ВАТ, створених у процесі приватизації та корпоратизації (крім об'єктів групи Г);

-єдині майнові комплекси підприємств та організацій сільського і рибного господарства незалежно від вартості майна.

Група Г

- єдині майнові комплекси підприємств, акції ВАТ, створених в процесі приватизації та корпоратизації, що на момент прийняття рішення про приватизацію (продаж) або затвердження уточненого плану розміщення акцій займають монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавних ринках товарів (робіт, послуг) або мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

ГрупаД

- об'єкти незавершеного будівництва, законсервовані об'єкти.

ГрупаЕ

- акції (частки, паї), що належать державі у статутних фондах господарських товариств, інших господарських організацій, підприємств, заснованих на змішаній формі власності.

*існуваладо 1999 р.

Розділ 5. Формування ринкового середовища в національній економіці України

Група Ж** - незалежно від вартості об'єкти охорони здоров'я, освіти, культури, мистецтва та преси, фізичної культури і спорту, теле­бачення та радіомовлення, видавничої справи, а також об'єкти санаторно-курортних закладів, профілакторії, будинки і табори відпочинку (за винятком об'єктів санаторно-курортних закладів і будинків відпочинку, які є на самостійних балансах), у тому числі об'єкти соціально-побутового призначення, що перебу­вають на балансі підприємств у разі не включення їх до складу майна, яке передають у комунальну власність або приватизують.

Можна визначити регіональні особливості приватизації, оскільки вони впливали на перебіг приватизаційного процесу в Україні. Згідно з даними статистики найбільше об'єктів, що змінили форму власності впродовж 1992-2006 pp., було в Авто­номній республіці Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізь­кій, Луганській, Львівській, Харківській областях і в м. Києві, а найменше об'єктів відповідно в Рівненській, Херсонській, Черкась­кій, Чернігівській областях і в м. Севастополі. До найважливіших чинників, що визначають особливості приватизаційного процесу в регіонах України, слід зарахувати такі: кількість об'єктів по регіонах, що перебували в колишній загальносоюзній та республі­канській власності перед проголошенням незалежності України, їх співвідношення; галузеву спеціалізацію регіону та його господарські зв'язки з іншими регіонами країни та за кордоном; географічне розташування та природнокліматичні умови; кількість об'єктів, що не підпадають під приватизацію, та їх структура; кількість населення, що проживає у тому чи іншому регіоні, його структура та культурні установки тощо.

Серед підприємств України, що приватизувалися, найбільша кількість припадає на об'єкти оптової та роздрібної торгівлі, операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам, колективні, громадські та особисті послуги, тобто на малі та середні підприємства, переважно з обслуговуючими, інфра-

** існує від 1998 р. Джерело: [4], [30] 220

Тема 5.1. Інституційні перетворення в національній економіці України

структурними функціями. Приватизація об'єктів державної та комунальної форми власності в Україні впродовж 1992-2005 pp. мала свої галузеві особливості. На початку 1990-х pp. форму власності змінило понад 17 % промислових підприємств, понад 8 % будівельних підприємств, а вже у 2005 р. вони відповідно становили 5,3 % та 2,0 % від загальної кількості об'єктів, які приватизувалися. Якщо у 1994 р. об'єкти приватизації, що займаються фінансовою діяльністю, становили доволі незначну кількість (лише 1), то до 2005 р. їх кількість збільшилася до 409, у 2005 р. становила 0,8 % від загальної кількості об'єктів, які приватизувалися. Подібна ситуація склалася з приватизацією об'єктів таких галузей української економіки як освіта, схорона здоров'я та об'єктів неза­вершеного будівництва, впродовж 1994-2005 pp. кількість об'єктів, що реформувалися, у цих сферах господарювання збільшувалася, особливо інтенсивно цей процес проходив у 2000-2005 pp., що спричинене переходом до приватизації державного майна з використанням лише грошових коштів.

Крім аналіз)' галузевих особливостей приватизаційного процесу в Україні необхідно звернути увагу на способи приватизації за видами економічної діяльності. Загалом, по Україні найпопуляр-нішими способами приватизації виявилися викуп об'єктів приватизації (46,2 %), викуп майна, зданого в оренду з викупом (18,6 %), продаж на аукціоні (15,9 %), продаж акцій відкритих акціонерних товариств (11,5 %). У переважній більшості випадків у всіх галузях економіки України домінував такий спосіб привати­зації, як викуп об'єктів приватизації, понад 50 % об'єктів змінили форму власності у такий спосіб у сільському господарстві, в оптовій і роздрібній торгівлі, у фінансовій сфері, в операціях з нерухомістю, у державному управлінні, в охороні здоров'я, у колективних, громадських та особистих послугах. У таких галузях вітчизняної економіки, як промисловість, сільське господарство, будівницгво, транспорт і зв'язок понад 40 % об'єктів, що підпадали під прива­тизацію, були корпоратизовані і пошук ефективного власника відбувався через продаж пакетів акцій новостворених ВАТ. Надання переваги цьому способу приватизації у цих галузях української

Розділ 5. Формування ринкового середовища в національній економіці України

економіки обумовлене насамперед тим, що на продаж виставлялися єдині майнові комплекси, що не могли бути виділені в окремі самостійні підприємства. Такий спосіб приватизації, як аукціон виявився найбільш підходящим при продажу об'єктів державної та комунальної форми власності у сфері освіти, охорони здоров'я та соціальної допомоги, для об'єктів незавершеного будівництва. В Україні понад 20 % приватизованих підприємств промисловості, оптової та роздрібної торгівлі, галузі будівництва, готелів і ресторанів змінили форму власності через оренду з викупом. Цей спосіб приватизації займає вагоме місце у цих галузях вітчизняної економіки через простоту застосування: власниками державного майна практично ставали працівники того чи іншого підприємства, використовувалися внутрішні джерела залучення коштів.

Приватизація об'єктів державної та комунальної форми влас­ності здійснювалася на платній основі, що передбачало надход­ження певної частини коштів від неї до Державного бюджету України для фінансування різних соціальних програм (погашення заборгованості по пенсіях, заробітній платі для працівників бюджетної сфери, надання допомоги малозабезпеченим тощо) та структурної перебудови вітчизняної економіки. У першій половині 1990-х pp. надходження коштів від приватизації до Державного бюджету України були незначними, що визначалося загальною макроекономічною нестабільністю, неврегульованістю відпо­відного нормативного забезпечення, запровадженням в обіг прива­тизаційних сертифікатів і неготовністю переважної більшості населення до участі у приватизаційних процесах. Від 1996 р. по 1999 р. спостерігається збільшення надходжень коштів від приватизації до Державного бюджету, що обумовлене проведенням широкомасштабної сертифікатної приватизації.

Перехід до приватизації виключно за грошові кошти та великих стратегічних підприємств зумовив збільшення надходжень до Державного бюджету України у 2000 р. майже у тричі у порівнянні з 1999 р. (рис. 5.1.1). Упродовж 2000-2006 pp. спостерігалась чітка тенденція зростання надходжень до Державного бюджету України від приватизації державного майна за винятком 2002 р. Найбільше

Рис. 5.1.1. Динаміка надходжень до Державного бюджету України коштів від приватизації державного майна, млн. грн.

Джерело: [9].

 

коштів від приватизації надійшло у 2005 p., коли було продано пакет акцій ВАТ "Криворіжсталь". Але тих коштів, що надійшли до Державного бюджету України у процесі приватизації державного майна у 1992-2006 pp., є замало. Зокрема, приватизація обленерго в Україні, що проводилась таким способом, як продаж пакету акцій відкритих акціонерних товариств, відбулася за заниженими цінами. Якщо у жовтні 1997 р. ціна акції ВАТ "Дніпроенерго" становила 300 дол. США, ВАТ "Західенерго" - 50 дол. США, ВАТ "Центроенерго" - 2 дол. США, то у грудні 2002 р. ціна відповідно становила 15 дол. США, 5 дол. США, 0,25 дол. США [6, С. 574-575]. Врахувавши той факт, що приватизація цих енергетичних підприємств припадає саме на період 2000-2002 pp., то такі тенденції зниження ціни акцій не викликають здивування. Очевидно, що до Державного бюджету України від такої прива­тизації могли би надійти додаткові кошти, які б спрямувалися на проведення структурної перебудови вітчизняної економіки.

99*3

Розділ 5. Формування ринкового середовища в національній економіці України

Відповідно до кількості приватизованих підприємств та інститу-ційного забезпечення процесу приватизації можна визначити її найважливіші етапи (рис. 5.1.2). При визначенні етапів приватизаційного процесу здебільшого виділяють 4 періоди [17, С 10-13; 18, С. 43-50; 19, С. 55, 109, 150; 33, С. 134]. Перший етап приватизації в Україні припадає на 1988-1992 pp., коли очевидним стало те, що адміністративно-командна система господарювання не спроможна забезпечити ефективність функціо­нування економіки. Економічна криза, в якій опинився колишній СРСР і зокрема Україна, зумовила потребу у зміні форм власності.

Однією з особливостей першого етапу приватизації в Україні є те, що вона відбувалася одночасно із творенням незалежності та формуванням основ економічної самостійності. Зокрема, у шостому розділі "Деклараціїпро державний суверенітет України''' проголошувалося, що УРСР забезпечує захист усіх форм власності, а у серпні 1990 р. у зв'язку з набуттям чинності Закону УРСР "Про економічну самостійність УРСР" визнано існування та рівноправ­ність усіх форм власності, їх державний захист, необхідність децентралізації та роздержавлення економіки, самостійність та свобода підприємництва, тобто сформовано одні з найфундамен-тальніших принципів економічної самостійності.

 

Тема 5.1. Інституційні перетворення в національній економіці України

Водночас відбувається формування державних інституцій, які займаються проблемами реформування відносин власності, та правового поля. У грудні 1991 р. в Україні було утворено відповідні адміністративні структури, введені нові посади Міністра у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва та Державного міністра з питань власності і підприємництва [33, С. 132-133]. Продовженням роботи у цьому напрямі стало прийняття таких важливих нормативних актів, що визначили умови формування недержавного сектора української економіки, як закони України "Про власність", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про оренду майна державних підприємств та організацій, "Державна програма приватизації".

До особливостей приватизації у перший період можна зараху­вати й надмірну політизацію цього процесу через намагання швидко створити найважливіші інститути ринкової економіки, ігноруючи колоніальну спадщину України та складність постав­лених завдань. У цей період надзвичайно популярною стає ідея перетворення всього населення України у власників через широко­масштабну приватизацію. Приватизація у 1988-1992 pp. мала пере­важно стихійний характер та здійснювалася здебільшого в інтересах представників партійної, господарської та профспілкової еліт.

Проте перший етап приватизації в Україні мав і позитивні наслідки. Зокрема, було створено політичні, економічні, правові та організаційні засади забезпечення приватизаційного процесу в Україні з метою формування потужного недержавного сектора вітчизняної економіки.

Другий етап припадає на 1993-1994 pp., коли розпочинається широкомасштабна передача державної власності у приватні руки (рис. 5.1.2) і це має стати потужним стимулом подальшої лібералізації та забезпечення стабілізації економіки України. У ці роки домінував змішаний грошово-сертифікатний спосіб приватизації. Проте найбільшої популярності набула передача майна державних підприємств та їх структурних підрозділів в оренду трудовим колективам і створення на їх базі організацій

Розділ 5. Формування ринкового середовища в національній економіці України

орендарів та орендних підприємств, хоча чинні нормативні акти розглядали оренду з викупом як один з можливих механізмів приватизації. Викуп державного майна, зданого в оренду, давав можливість взяти участь у процесі приватизації того чи іншого об'єкта лише тим громадянам України, які були працівниками реформованого підприємства, і обмежував права інших суб'єктів.

Використання приватизації за грошові кошти у 1993-1994 pp. було унеможливлене через недостатню кількість грошей у переважної кількості громадян України для викупу державного майна. Не останню роль у цьому відіграло поглиблен ня економічної кризи та розгортання інфляційних процесів в Україні на початку 1990-х pp., що зумовило знецінення заощаджень більшості насе­лення та різко обмежило їх можливості викуповувати державне майно за грошові кошти. До того ж за підрахунками відомих вчених-економістів усіх заощаджень громадян України, які у 1991 р. були на особових рахунках в Ощадному банку вистачило би для викупу 15 % майна державних підприємств [18, С 44].

Згідно з Державною програмою приватизації у 1993 р. плану­валося розпочати масову сертифікатну приватизацію. Зокрема, у 1993 р. не менш як 10 % від загальної кількості об'єктів, заплано­ваних до продажу на аукціонах, продавати виключно за привати­заційні сертифікати. Запровадження моделі сертифікатної прива­тизації в Україні передбачало надання кожному громадянину одна­кової кількості "приватизаційних грошей" та залучення широких верств населення до участі у приватизації державного майна. Проте випуск приватизаційних цінних паперів у 1993 р. не відбувся через певні технічні та технологічні проблеми, і приватизаційні майнові сертифікати було замінено депозитними приватизаційними рахунками. До того ж для активізації процесу масовоїсертифікатної приватизації в Україні необхідно було створити розгалужену Національну мережу сертифікатних аукціонів, яка у 1993-1994 pp. лише формувалася. Гальмувало масову сертифікати;/ приватизацію неготовність чи небажання більшості населення України відчути себе реальними власниками державних підприємств і недостатня інформованість про правила використання майнових привати-

Тема 5.1. Інституційні перетворення в національній економіці України

заційних сертифікатів. У 1992-1994 pp. депозитні приватизаційні рахунки відкрили лише 8,1 млн. громадян України [18, С. 44], а до початку 1995 р. населенням було отримано 15,6 % приватизаційних майнових сертифікатів [20, С. 18]. Така невизначеність із запровадженням і використанням приватизаційних сертифікатів загальмувала формування фондового ринку України.

Третій етап (1995-1999 pp.) - це етап масової сертифікатної приватизації (рис. 5.1.2). Населення отримало 45722181 прива­тизаційних майнових сертифікатів, що становить 87,98 % від загальної кількості випущених, основна маса сертифікатів була інвестована юридичними особами, а 36,1 % - фізичними особами [20, С. 18-19]. Проте "трансформація власності в Україні здійсню­валася з порушенням чинних законів, причому їх недосконалість дозволяла створити механізми для швидкого збагачення окремих груп людей, які або створювали "правила гри", або впливали на їх створення завдяки тому, що мали певну політичну вагу чи фінансові ресурси. Такі механізми привласнення державного майна слугували своєрідною компенсацією за підтримку владних структур і високих посадових осіб" [29, С. 24].

Загалом, результати масової сертифікатної приватизації оціню­ються неоднозначно, можна визначити як позитивні, так і нега­тивні її аспекти (табл. 5.1.1). Водночас у цей період створювалося підґрунтя для переходу на наступний етап приватизації - продаж державного майна за гроші.

Четвертий етап (від 2000 р.) приватизації в Україні - це інди­відуальна грошова приватизація або "велика" приватизація. В основі її проведення є положення, закріплені у "Державній програмі приватизації на 2000-2002 рік", які є чинними і дотепер. Згідно з цією програмою можна визначити такі особливості четвертого етапу приватизації державного майна в Україні: v державнапрограмаприватизаціїрозраховананатривалийстрок; v виставляються на продаж за гроші контрольні пакети акцій

стратегічних підприємств; v враховуються індивідуальні характеристики кожного підпри­ємства, що виставляється на продаж (фінансовий стан, ринкова

Розділ 5. Формування ринкового середовища в національній економіці України

Таблиця 5.1.1

Оцінка результатів масової сертифікатної приватизації в Україні

 

Позитивні наслідки	Негативні наслідки
Підготувала передумови для лібералізації роботи підприємств, звільнення їх від тиску держави.	Сертифікатна приватизація не вирішила проблеми інвестицій, фактично не вплинула на реструктуризацію виробництва.
Створено корпоративний сектор економіки України та критичну масу приватних суб'єктів господарювання, необхідну для повноцінного функціонування ринкової економіки.	Участь мільйонів громадян у приватизації привела до розпорошення акцій, утворення маси дрібних акціонерів і до концентрації корпоративного управління в руках директорату.
Сертифікатна приватизація виступила як засіб для того, щоб розпочати трансформацію системи господарювання в Україні.	Жодною мірою не забезпечила "соціальну справедливість" та рівний доступ до об'єктів приватизації.
Широкі верстви населення отримали перші уроки економічної грамоти і ринкової економіки.	Розвиток спекуляції цінними паперами та швидка концентрації власності при мінімальних затратах фінансових ресурсів.
Сертифікатна приватизація виступила стимулюючим фактором створення ринкового законодавства в Україні.	Зроблено значний внесок у формування "тіньової економіки" через неефективний контроль за перетворенням власності.
Було створено первинний ринок цінних паперів та велику кількість компаній фінансових посередників.	Не з'явився ефективний власник.
Створення позитивного іміджу України як держави, що рішуче взяла курс на відмову від колишніх суспільних цінностей.	Перерозподіл державного майна в інтересах вузького кола осіб.

Складено на основі: [І, С 35-43]; [З, С 222]; [21, С. 22-28]; [29, С. 20-26].

цінність, значення для національної безпеки тощо);

Ч> забезпечується публічність і прозорість продажу підприємств групи Г у розмірі 25 % або 50 % плюс 1 акція;

^> у конкурсі може брати участь лише „промисловий інвестор", до якого висувається ряд вимог. Зокрема, промисловими інвес­торами не можуть бути компанії, зареєстровані в офшорній зоні,

Тема 5.1. Інституційні перетворення в національній економіці України

він зацікавлений у збереженні частки підприємства на ринку відповідного продукту, повинен не менш як три роки виробляти продукцію аналогічну основній продукції підприємства, що приватизується, або використовувати в основному виробництві як основну сировину продукцію, як це робило підприємство, що приватизується тощо; Ч> здійснюється передприватизаційна підготовка підприємств, що приватизуються.

Проте в окремих випадках під час приватизації підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави або займають монопольне становище на ринку, зміна власника відбувалася з врахуванням внутрішніх та зовнішніх обставин, особистих інтересів, що не завжди забезпечувало прозорість цього процесу. Нагальним для України є прийняття Закону України "Про повернення приватизованого майна у державну та комунальну власність", проект якого є у Верховній Раді України від лютого 2003 p., з метою забезпечення правових, економічних, органі­заційних засад реприватизації майна та визначення механізму повернення приватизованого майна.

В Україні цілі, пріоритети та завдання приватизації на наступний середньостроковий період визначено у проекті Державної програми приватизації на 2007-2009 pp. Згідно з цим проектом стрижнем процесу приватизації в Україні має стати підвищення ефективності державного сектора економіки через оптимізацію структури його активів і забезпечення надходження грошових коштів до державного бюджету від приватизації згідно із завдан­нями, встановленими Законом України "Про Державний бюджет " на відповідний рік.

Таким чином, приватизаційні процеси в Україні призвели не лише до зміни економічних відносин, але дозволили створити вітчизняну модель приватизації. Свою мету приватизація вирішила частково, бо сформувався прошарок недержавних власників, але ефективного господаря не з'явилося. З одного боку, приватизація в Україні здійснювалась не прозоро, здебільшого в обхід існуючого

Розділ 5. Формування ринкового середовища в національній економіці України

законодавства, участь мільйонів громадян у цьому процесі мала формальний характер. З іншого боку, проблему подолання держав­ного монополізму у виробництві, розподілі та споживанні еконо­мічних благ в економіці України здебільшого вирішено та за шіснадцять років створено потужний недержавний сектор. Форму­вання недержавного сектора української економіки на основі передачі частини державного майна у приватні руки триватиме і надалі. Проте важливим питанням стане визначення глибини приватизації та забезпечення ефективного управління державною власністю. Вплив результатів приватизації на розвиток економіки України має значний часовий лаг, що зумовлює потребу у визначенні її наслідків і в перспективі.