Призначення, механізми формування та використання Фонду соціального страхування на випадок безробіття

Фонд соціального страхування на випадок безробіття є самостійною фінансовою установою, яка має сприяти забезпеченню ефективної зайнятості, створенню нових робочих місць, надавати матеріальну допомогу та соціальні послуги на випадок безробіття.

Джерелами формування коштів Фонду є:

страхові внески роботодавців - 1,3 % від фактичних витрат на оплату праці найманих працівників;

- страхові платежі найманих працівників - 0,5 % від сукупного оподатковуваного доходу податком на доходи фізичних осіб доходу;

- донараховані страхові внески, пеня і штрафи;

- благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

- асигнування з Державного бюджету України;

- кошти служби зайнятості за надані послуги підприємницьким структурам;

- інші надходження.

Напрями використання коштів Фонду наступні:

- виплати допомоги у зв'язку з безробіттям, у тому числі одноразової для організації підприємницької діяльності безробітним;

- витрати на перекваліфікацію робітників;

- витрати на працевлаштування безробітних;

одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;

- допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебуває на його утриманні;

- пошук підходящої роботи;

- інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані із працевлаштуванням.

 

 

 

70.Порядок формування та напрямки використання фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань — цільовий централізований страховий фонд, некомерційна самоврядна організація.

Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України.

Управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців, що передбачає формування правління Фонду у пропорційному співвідношенні від кожної з трьох представницьких сторін — по 15 осіб з вирішальним голосом та по 6 їх дублерів.

Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція. В Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі функціонують Управління виконавчої дирекції Фонду, а в районах та містах обласного значення — відповідні відділення.

Основним завданням Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності, є організація та здійснення відповідного виду страхування.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття пов'язане з матеріальним забезпеченням на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та наданням відповідних соціальних послуг за рахунок коштів Фонду.

Завдання страхування від нещасних випадків на виробництві:

— проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

— відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

— відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Доходи бюджету Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві формуються за рахунок таких джерел:

— внесків роботодавців: для підприємства віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій — з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;

— капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників;

— доходу, отриманого від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;

— коштів, отриманих від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємства, а також штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці;

— добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.

Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку.

За рахунок коштів бюджету Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві у разі настання страхового випадку здійснюються такі види виплат застрахованим особам:

— пенсії по інвалідності в наслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

— пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

— допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, яка настала внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

— одноразова допомога у разі стійкої втрати професійної працездатності потерпілого;

— щомісячна грошова виплата у разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

— грошова виплата за моральну шкоду за наявності факту заподіяння такої шкоди потерпілому;

— виплата потерпілому в розмірі його середньомісячного заробітку за тимчасового переведення його на легшу роботу;

— виплата потерпілому під час його професійної реабілітації;

— одноразова допомога у разі смерті потерпілого;

— щомісячна страхова виплата особам, які мають на неї право, у разі смерті потерпілого;

— надання допомоги на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

 

 

71. Охарактеризуйте діяльність Фонду сприяння зайнятості населення.

- цільовий позабюдж. фонд, який акумулює кошти у масштабах д-ви з метою фінансування передбачених програмами зайнятості населення заходів. В Україні діяльність Д. ф. с. з. н. регламентується Законом «Про зайнятість населення» (1991) та Положенням про Державний фонд сприяння зайнятості, затв. КМ України 24.VI 1991. Д. ф. с. з. н. є самост. фін. системою і утворюється на держ. та місц. рівнях за рахунок: асигнувань держ. і місц. бюджетів, розмір яких встановлюється ВР України; зборів на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття; коштів служби зайнятості, отриманих за надання платних послуг підприємствам та організаціям, і частини прибутку підприємств, установ, організацій, що створюються держ. службою зайнятості. За рахунок коштів Д. ф. с. з. н. здійснюється фінансування передбачених програмами зайнятості населення заходів щодо: профес. орієнтації населення, профес. навчання вивільнених працівників та безробітних, сприяння в їх працевлаштуванні і виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю; надання безвідсоткової позики безробітним для заняття підприєм. діяльністю; створення і розвитку навч.-матеріальної бази, інформ.-обчисл. центрів, центрів профорієнтації, служб, приміщень і власних підприємств служби зайнятості; організації дод. місць у галузях нар. г-ва України; утримання працівників служби та ін. витрат, пов'язаних з соціальним захистом права гр-н на працю; відшкодування Пенс, фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом працівників на пенсію.

Кошти Д. ф. с. з. н. зосереджуються у Держ. центрі зайнятості М-ва праці і соціальної політики України, Крим. респ. центрі зайнятості, обласних, Київ, і Севастоп. міських, міських, районних і районних у місті центрах зайнятості. Перерахування бюдж. коштів до Д. ф. с. з. н. провадиться у порядку, встановленому М-вом праці і соціальної політики України разом з М-вом фінансів України. Розпорядником коштів Д. ф. с. з. н. є Державна служба зайнятості. Розподіл коштів Д. ф. с. з. н. на поточ. рік і звіт про використання їх за мин. рік разом з держ. програмою зайнятості населення затверджуються КМ України.

 

 

72. Види та порядок формування цільових фондів економічного призначення.

Державні цільові фонди — це сукупність фондів грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади. Фонди мають цільове призначення, яке втілюється як у чітко визначених джерелах їх утворення, так і в напрямках можливого використання коштів. Державні цільові фонди є однією з ланок загальнодержавних фінансів, порядок їх формування та витрачання регламентується законодавчими актами.

Історично цільові фонди з'явилися раніше бюджету, як єдиного державного фонду грошових ресурсів. Це були спеціальні фонди або особливі рахунки. Кількість їх постійно коливалася, більшість мали тимчасовий характер і разом із виконанням намічених цілей ліквідовувалися.

Велика кількість фондів сприяла розпорошеності коштів, послабленню контролю за їх використанням, і тому з'явився бюджет як джерело фінансування потреб держави, пов'язаних з виконанням нею головних своїх функцій: втручання в економіку, управління, соціального захисту населеня та оборони.

В сучасних умовах розвитку незалежної України значення державних цільових фондів, поряд із бюджетом, значно зростає. Їх існування є необхідним і доцільним, це пов'язано із наступним:1) у органів державної влади і управління, що формують цільові фонди, з'являються додаткові джерела фінансування своїх потреб понад бюджетні кошти;

2) існування одного централізованого фонду грошових ресурсів недостатнє для задоволення всіх державних потреб;

3) при наявності перевищення доходів над видатками цільових фондів кошти можуть бути використані для покриття бюджетного дефіциту;

4) з'являється можливість з більшою ефективністю проводити контрольну роботу за цільовим використанням державних коштів.

Державні цільові фонди можуть утворюватися:

— шляхом відокремлення із державного бюджету окремих видатків, що мають велике значення,

— або формуванням спеціальних фондів із самостійними джерелами доходів.

Джерелом державних цільових фондів завжди є національний дохід країни. А мобілізація коштів здійснюється через:

— спеціальні збори (дуже часто обов'язкові);

— добровільні внески і пожертвування;

— позики;

— кредити;

— направлення коштів із бюджету.

В залежності від рівня, на якому утворюються спеціальні фонди, вони можуть бути:

— державними;

— місцевими.

В залежності від напрямків використання існують фонди:

— економічні;

— соціальні;

— науково-дослідні;

— страхові;

— міждержавні та інші.

 

 

73. Поняття фінансів підприємницьких структур, їх зміст, функції та сфери застосування.

Фінанси підприємств - це сукупність обмінно-розподільних відносин, що виникають на підприємстві у процесі формування, розміщення і використання фінансових ресурсів, здійснення витрат, отримання і розподілу доходів.

Господарська діяльність переважної більшості підприємств має комерційний характер і спрямована на досягнення соціально-економічних результатів та одержання прибутку. Некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів, не пов'язана з одержанням прибутку. До некомерційних належать здебільшого доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери економіки.

У процесі підприємницької діяльності підприємства вступають у господарські відносини зі своїми контрагентами: постачальниками і покупцями, партнерами по суспільній діяльності, об'єднаннями й асоціаціями, фінансово-кредитною системою, внаслідок яких виникають фінансові відносини, пов'язані з організацією виробництва і реалізацією продукції, формуванням фінансових ресурсів, здійсненням інвестиційної діяльності, податкових платежів у бюджет і цільові фонди, внутрішньовиробничим розподілом доходів тощо.

Таким чином, об'єктом фінансів підприємства є економічні відносини, пов'язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів.

Суб'єктами таких відносин можуть бути підприємства та організації, банківські установи і страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб'єкти господарювання, які є юридичними особами.

Як економічна категорія фінанси підприємницьких структур проявляються і виражають свою сутність через функції.

До першої функції відносять формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності. Формування фінансових ресурсів на підприємствах відбувається при створенні статутного капіталу, а також під час розподілу грошових надходжень внаслідок повернення коштів, авансованих в основні та оборотні засоби, використання доходів на формування резервного фонду тощо. У зв'язку з цим поняття "формування" і "розподіл" доцільно розглядати як єдиний процес у суспільному виробництві. Утворення грошових фондів завжди передбачає розподіл валових доходів. Саме тому більшість економістів визнають за головні функції фінансів підприємств розподільчу та контрольну, хоч і дотепер у науковій літературі це питання залишається дискусійним.

Друга функція полягає у розподілі та використанні фінансових ресурсів для забезпечення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності, для виконання своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, суб'єктами господарювання. За допомогою розподільчої функції відбуваються формування статутного капіталу, розподіл ВВП у вартісному вираженні, визначення основних вартісних пропорцій у процесі розподілу доходів і фінансових ресурсів, забезпечується оптимальне співвідношення інтересів окремих товаровиробників, підприємств, організацій і держави у цілому. Таким чином, через розподільчу функцію фінансів відбуваються формування фінансових ресурсів підприємства, їх розподіл і використання для забезпечення усіх видів діяльності підприємства (операційної, інвестиційної, фінансової).

Суть останньої функції полягає у контролі за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення. Контрольна функція фінансів підприємства виявляється у контролі за формуванням і використанням фінансових ресурсів підприємства у процесі відтворення. Об'єктивною основою контрольної функції є вартісний облік витрат на виробництво і реалізацію продукції (виконання робіт, надання послуг), формування доходів і фондів грошових коштів підприємства та їх використання. Контрольна функція реалізується за допомогою фінансових показників діяльності підприємств, їх оцінки і розробки необхідних заходів щодо підвищення ефективності розподільчих відносин.

Функції фінансів тісно пов'язані й виявляються у взаємодії, що можна довести на прикладі. Так, в основі фінансів лежать розподільчі відносини, які забезпечують джерелами фінансування процес відтворення, і таким чином пов'язують в одне ціле всі фази відтворювального процесу: виробництво, обмін і споживання.

Розмір доходів, які одержує підприємство, ефективне і раціональне господарювання визначають можливості його подальшого розвитку. І навпаки, порушення безперебійного кругообігу коштів, зростання витрат на виробництво і реалізацію продукції зменшують доходи підприємства і, відповідно, можливості його подальшого розвитку, конкурентоспроможність і фінансову стійкість. У такому разі контрольна функція фінансів сигналізує про недостатній вплив розподільчих відносин на ефективність виробництва, недоліки в менеджменті фінансовими ресурсами, організації виробництва. Ігнорування таких сигналів може призвести до банкрутства і ліквідації підприємства.

 

 

74. Фінансові ресурси підприємств: джерела формування, механізм розподілу та напрямки використання.

Фінансові ресурси підприємства - це кошти, що перебувають в розпорядженні підприємств і призначені для виконання ними певних фінансових зобов'язань. Фінансові ресурси підприємств формуються за рахунок внутрішніх (статутний капітал, амортизаційні відрахування, валовий дохід і прибуток) і зовнішніх (отримані кредити; пайові й інші внески; кошти, мобілізовані на фінансовому ринку) джерел.

Формування грошових фондів підприємств починається з моменту його організації. Підприємство відповідно до чинного законодавства утворює статутний капітал.

Статутний капітал — основне початкове джерело власних коштів підприємства; сукупність коштів засновників, необхідна для функціонування підприємства і яка вкладена в активи, а також майнові права, що мають грошову оцінку.

Порядок і джерела формування статутних фондів залежать від типу підприємства і форми власності. Розміри статутного фонду характеризують розмір коштів, інвестованих у фінансово-господарську діяльність.

На основі статутного капіталу формуються основний і оборотний капітали, що перебувають у процесі безперервного руху, приймаючі різні форми залежно від стадії кругообігу. Поділ капіталу на основний і оборотний пов'язаний з характером його кругообігу і формою участі у створенні готової продукції.

Резервний фонд утворюється на підприємстві шляхом відрахувань від прибутку, використовується з метою покриття збитків, подолання тимчасових фінансових труднощів (не менше 25 % статутного фонду і не менше 5 % від розміру прибутку).

Амортизаційний фонд формується в процесі використання основних засобів і нематеріальних активів за рахунок амортизаційних відрахувань, застосовується для їх відтворення.

Фонд розвитку концентрує кошти, які використовуються з метою розвитку виробництва.

Валютний фонд формується на підприємствах, котрі одержують виручку у валюті від експортних операцій або купують валюту для імпортних операцій.

Фонд оплати праці створюється на підприємстві для грошових виплат працівникам за виконану роботу згідно з трудовим договором.

Фонд виплати дивідендів утворюється в акціонерних підприємствах один раз на рік для виплати акціонерам дивідендів з акцій.

Окрім постійних грошових фондів, на підприємствах можуть формуватися оперативні тимчасові фонди.

Кошти підприємства використовуються не тільки у фондовій формі. Наприклад, застосування підприємством коштів з метою виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом і позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється у нефондовій формі. У такій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески, банківські кредити.

Підприємство використовує різні джерела формування фінансових ресурсів. Фінансові ресурси підприємства формуються:

— під час його заснування (внески засновників у статутний фонд);

— у наслідок фінансово-господарської діяльності (нерозподілений прибуток, амортизаційний фонд, резервний фонд);

— у результаті операцій на фінансовому ринку (додатковий і позиковий капітали);

— у порядку перерозподілу грошових коштів (бюджетні субсидії, страхові відшкодування, інші види ресурсів).

Перехід на ринкові умови господарювання потребує нових підходів до формування фінансових ресурсів підприємств. Наприклад, нині важливе місце в джерелах фінансових ресурсів посідають внески фізичних і юридичних осіб. Водночас зменшуються обсяги бюджетних і відомчих субсидій, збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань і позикових коштів.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливу роль відіграє визначення оптимальної структури їх джерел.

Фінансові ресурси, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства, його платоспроможність, ліквідність і фінансову стійкість.

 

 

76. Принципи організації фінансів підприємницьких структур

Фінанси підприємницьких структур — одна з основних підсистем фінансової системи держави. Це відносно самостійна й особлива сфера функціонування фінансів, яка має свою специфіку організації та принципи реалізації притаманних її і функцій. Специфіка фінансів підприємств і організацій полягає в тому, що за їхньою допомогою мобілізуються кошти й створюються фонди фінансових ресурсів не для подальшого перерозподілу, як це має місце в підсистемі державних фінансів, а для обслуговування процесу виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг

При створенні підприємницької структури для організації пронесу виробництва, виконання робіт або надання послуг фінанси виступають як самостійний елемент економіки, тобто при цьому створюється фонд фінансових ресурсів у формі статутного. За рахунок цих коштів накопичуються фонди для придбання основних засобів, фонди обігових коштів, оплати праці. Можуть утворюватися також страхові та резервні фонди..

Фінанси підприємницьких структур — це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються й використовуються задля здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях економіки. Організація та функціонування фінансів підприємницьких структур ґрунтується на відповідних принципах. До них належать: комерційний розрахунок, господарська та фінансова незалежність, фінансова відповідальність, матеріальна зацікавленість.

Комерційний розрахунок потребує покриття усіх витрат за рахунок власних доходів і одержання прибутку. При банкрутстві підприємства держава не несе відповідальності за зобов'язаннями підприємства.

Забезпечення матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється лише за умови виконання підприємцем робіт і здійснення поставок для державних потреб.

Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця. Не допускається вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.

Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом, відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.

З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава зокрема:

на умовах і в порядку, передбаченому чинним законодавством, надає земельні ділянки, передає державне майно (виробничі та нежитлові приміщення, законсервовані й недобудовані об'єкти та споруди, невикористовуване устаткування), необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування, підготовці та перепідготовці кадрів;

здійснює первинне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх у кредит підприємцям;

стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг;

надає підприємцям цільові кредити;

надає інші види допомоги.

Держава законодавчо забезпечує вільну конкуренцію між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю підприємців.

Державні органи та службові особи можуть давати підприємцям вказівки лише відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У разі видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду чи арбітражу із заявою про визнання такого акта недійсним.

 

77. Методи організації фінансової діяльності підприємств

Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами, а саме:

— комерційний розрахунок;

— неприбуткова діяльність;

— кошторисне фінансування.

Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності. Він спонукає підприємство до пошуку достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціонального їх розміщення, мінімізації витрат і максимізації доходів та прибутку. Комерційний розрахунок притаманний ринковій економіці. Саме він, а не ринкові відносини самі по собі, сприяє високоефективному господарюванню.

Комерційний розрахунок ґрунтується на таких принципах:— повна господарська і юридична відокремленість;— самоокупність;— прибутковість;— самофінансування;— фінансова відповідальність.

Неприбуткова діяльність Головна мета функціонування неприбуткових підприємств, організацій та установ — забезпечення певних потреб суспільства, а не отримання прибутку. Відсутність прибутку дає змогу знизити рівень цін і зробити відповідні товари та послуги більш доступними. На принципах неприбутковості можуть здійснювати свою діяльність установи соціальної сфери та підприємства муніципального господарства.

Використання цього методу дає змогу поєднати в умовах ринку як досягнення основної мети підприємницької діяльності — отримання прибутку на основі комерційного розрахунку в прибуткових галузях, так і забезпечення соціально значущих потреб суспільства. Водночас цей метод, забезпечуючи зіставлення витрат і доходів, сприяє раціональному веденню господарської діяльності.Неприбуткова діяльність ґрунтується на таких принципах:— господарська і юридична відособленість;— самоокупність;— фінансова відповідальність.

Кошторисне фінансування полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування. Кошторисне фінансування може здійснюватися за двома напрямами: з бюджету і з централізованих фондів корпоративних об’єднань чи фондів підприємств. Установи, які фінансуються з бюджету на основі кошторису, називаються бюджетними. На внутрішньому кошторисному фінансуванні перебувають відособлені підрозділи підприємств і організацій, як правило, соціального призначення.Кошторисне фінансування здійснюється за такими принципами:— плановість;— цільовий характер виділених коштів;— виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи;— підзвітність.

Кошторисне фінансування як метод організації фінансової діяльності не включає достатніх стимулів до раціонального й ефективного господарювання. Тому він застосовується в тих сферах, де важко забезпечити самоокупність і прибутковість. Насамперед це установи соціальної сфери, які надають так звані безплатні послуги, тобто оплата здійснюється не отримувачем послуг, а державою чи за рахунок централізованих фондів.

 

 

78. фінанси підприємств що здійснюють комерційну діяльність

Організація та функціонування фінансів суб'єктів підприємницької діяльності базується на засадах комерційного розрахунку, який передбачає:- отримання максимального прибутку при мінімальних витратах;- повну самостійність суб'єктів господарювання;- невтручання держави у внутрішні справи підприємств;- реальну відповідальність за результати роботи, своєчасне виконання зобов'язань, сплату податків.

Грошові кошти підприємницьких структур формуються уже на стадії утворення статутного капіталу підприємства, який з економічної точки зору являє собою майно суб'єкта господарювання на дату його створення. Джерела утворення статутного капіталу залежать від форми власності:приватна → власний капітал підприємця; акціонерна → акціонерний капітал; державна → асигнування з бюджету та централізованих фондів; колективна (спільна) → внески засновників.

В процесі проведення діяльності підприємства формуються його доходи, витрати та фінансові результати

Доходи підприємства - це збільшення економічних вигод у вигляді надходжень активів або зменшення зобов'язань, які приводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників). Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - це загальний дохід, виручка від реалізації продукції без врахування наданих знижок, повернення проданих товарів та непрямих податків.

Інші операційні доходи включають інші доходи від операційної діяльності, крім доходу від реалізації продукції. До них відносяться:- доходи від реалізації іноземної валюти; - доходи від реалізації інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій); - доходи від оперативної оренди активів; - доходи від операційної курсової різниці за операціями в іноземній валюті; - суми одержаних штрафів, пені, неустойок та інших санкцій за порушення господарських договорів; - доходи від списання кредиторської заборгованості; - відшкодування раніше списаних активів (надходження боргів, списаних як безнадійні); - суми одержаних грантів та субсидій;- інші доходи.

Витрати підприємства - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які приводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками)

Фінансові результати діяльності підприємства характеризують результативність його розвитку і відображаються певними показниками. До основних з них відносяться: чистий дохід, валовий прибуток (збиток), чистий прибуток (збиток). В акціонерних підприємствах - чистий прибуток на одну просту акцію, дивіденди на одну просту акцію.

Отже, у розподілі прибутку підприємницьких структур можна виділити два етапи. Перший - це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом таких чинників, як визначення об'єкта оподаткування, ставок податку, надання податкових пільг. Установлення оптимальних пропорцій розподілу прибутку між державою і підприємством має велике значення для забезпечення потреб підприємства і формування фінансових ресурсів держави, тому воно є одним із центральних у фінансовій політиці кожної країни.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що перебуває в розпорядженні підприємства після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі розподіл прибутку може здійснюватись через попереднє формування цільових грошових фондів або спрямуванням коштів безпосередньо на фінансування витрат. Згідно з прийнятими в Україні положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку не передбачено формування за рахунок прибутку ряду цільових фондів, як це мало місце раніше, зокрема фонду нагромадження і фонду споживання.

 

 

79.Прибуток підприємства: його роль,формування, розподіл та використання

Прибу́ток (англ. Profit) — сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Чистий прибуток це прибуток після сплати податків. Прибуток також визначають як суму, на яку зріс власний капітал компанії за даний період у результаті діяльності цієї компанії

Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в таких рисах:— прибуток є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності — прагнення отримати прибуток сприяє ефективному розподілу та використанню ресурсів, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей. — прибуток є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення потреб суспільства, що зростають.

Функції прибутку:Оцінювальна — ефект використання основних ресурсів підприємства Стимулююча — функція прибутку спрямована на зниження витрат виробництва запровадженням інновацій, що збільшує можливості розширення виробництва і зростання масштабів бізнесу. Господарського розрахунку — доходи підприємства мають не тільки покривати витрати, але й резерв. Розподільча — функція прибутку забезпечує вибір підприємницької діяльності серед альтернативних варіантів. Індикативна (інформаційна)— функція прибутку забезпечує підприємство інформацією, з одного боку, про оцінку його діяльності, а з другого-про наповненість ринку товаром, даючи тим самим економічний сигнал про необхідність збільшувати чи зменшувати обсяги виробництва.

Принципи розподілу прибутку підприємства: сплата частки до бюджету; поповнення статутного фонду; виплата дивідендів; розширення виробництва; сплата штрафів; соціальний розвиток; стимулювання/мотивація працівників та інші напрямки, передбачені статутом.

80.Особливості організації фінансів неприбуткових установ

Особливістю діяльності вказаних організацій є те, що вони не виробляють матеріальний продукт, не створюють вартість. Заклади невиробничої сфери існують за рахунок продукту, створеного у матеріальному виробництві. І тому рівень матеріально-технічної бази, оплати праці працівників цих установ в значній мірі залежить від розвитку матеріального виробництва. Частина чистого продукту, створеного працею робітників у виробничій сфері з допомогою фінансів через бюджет і державні цільові фонди направляється на фінансування організацій невиробничих галузей.

Установи, що утримуються за рахунок коштів бюджетів називаються бюджетними. Це — школи, дитячі дошкільні заклади, лікарні, поліклініки, професійно-технічні училища, вищі навчальні заклади, державні органи влади і управління тощо. В більшості випадків перелічені заклади надають населенню послуги безкоштовно. Матеріальною основою функціонування установ невиробничої сфери є основні невиробничі фонди, по яких амортизація не проводиться. В даній сфері використовується висококваліфікована робоча сила — спеціалісти з вищою освітою, кандидатськими і докторськими ступенями — яка потребує відповідної оцінки і оплати. І тому найбільша питома вага у видатках бюджетних установ — це оплата праці.

Установи, що працюють у невиробничій сфері можна поділити на 3 групи в залежності від організації їх діяльності: 1) установи, що знаходяться на бюджетному фінансуванні (лікарні, школи, технікуми та ін.); 2) установи, що працюють на засадах госпрозрахунку, отримують доходи і повністю відшкодовують свої видатки, пов'язані із основною діяльністю та її розвитком (побутові, видовищні, житлово-комунальні організації). 3) структурні підрозділи бюджетних установ, що працюють на засадах негоспрозрахункової окупності затрат. Це — платні кабінети спеціалістів в медичних закладах, науково-дослідні та інформаційні центри вузів тощо

Фінансовий план бюджетної організації складається у вигляді кошторису. Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис має дві складові: загальний фонд в ньому показується обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій; спеціальний фонд в ньому показується обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

Формування кошторису здійснюється на підставі лімітної довідки про асигнування з бюджету, яку вищестояща організація надсилає всім підпорядкованим установам протягом двох тижнів з дня затвердження бюджету, з якого проводиться фінансування установи.

Перелік платних послуг, які можуть надавати бюджетні заклади освіти, охорони здоров'я, архівні установи, бібліотеки встановлює Кабінет Міністрів. Доходи таких установ, звільнені від оподаткування, спрямовуються до бюджетів, з яких здійснюється їх утримання, а в разі недостатнього бюджетного фінансування таких закладів зараховуються на спеціальний рахунок і використовуються виключно на фінансування видатків по непрофінансованих бюджетом частинах кошторису на утримання закладів.

Доходи бюджетних неприбуткових організацій, отримані з інших джерел, ніж вказано вище, оподатковуються у загальновстановленому порядку, передбаченому для платників податку на прибуток. При цьому повинен вестися окремий облік фінансових результатів неосновної діяльності.

Серед бюджетних організацій особливе місце посідають заклади охорони здоров'я, діяльність яких має велике соціальне і економічне значення, безпосередньо впливає на життєвий рівень, здоров'я і працездатність населення. В останні роки значно погіршився матеріально-технічний і фінансовий стан лікарень, поліклінік, диспансерів, фельдшерсько-акушерських пунктів тощо. Звичайними стали затримки у виплаті заробітної плати медичним працівникам.