Напрями інституціональних змін у новій економічній історії. Д. Норт та Р. Фогель

Неоінституціональні ідеї Р. Коуза отримали розвиток у працях представників нової економічної історії. Виникнення нової економічної історії звичайно перш за все пов'язують із роботою американських економістів-істориків — А. Конрада та Дж. Мейєра "Економіка рабства в довоєнному Півдні" (1958). У статті, написаній на основі доповідей на конференції Американської асоціації економічної історії (ААЕІ) та Національного бюро економічних досліджень (НБЕД) США, А. Конрад і Дж. Мейєр продемонстрували можливості використання сучасних теоретичних економічних моделей для аналізу економіки рабовласницького Півдня США, а також можливості статистичного встановлення достовірності цих моделей.
Найяскравішими представниками цієї школи поряд з А. Конрадом та Дж. Мейєром є Даглас Норт (1921 р.н.) та Роберт Фогель (1926 р.н.) — лауреати Нобелівської премії 1993 року. Обидва вчені впродовж тривалого часу плідно працювали в галузі економічної історії та економетрики, синтез яких і призвів до виникнення нової економічної історії, або кліометрики.
Роберт Вільям Фогель (р.н. 1926) народився в місті Нью-Йорку. За чотири роки до народження Роберта, сім'я емігрувала з м. Одеси до США. Незважаючи на важкі часи і незначні фінансові можливості, батьки прагнули, щоб їхні діти отримали гарну освіту. Впродовж 1932—1944 pp. P. Фогель навчався у безплатних середніх школах Нью-Йорка, де йому прищепили любов до історії та літератури та прагнення до вищого рівня освіти. Молодого Р. Фогеля приваблювала кар'єра науковця. Освіту отримав у Корнельському (бакалавр у 1948 р.) і Колумбійському (магістр гуманітарних наук у 1960 р.) університетах. У Колумбійському університеті Р. Фогель виявив себе наполегливим оригінально мислячим студентом. Тут Роберт Вільям Фогель найбільший вплив на його світогляд справили Дж. Стіглер (майбутній Нобелівський лауреат), який викладав мікроекономіку, та К. Гудріч, під чиїм керівництвом він готував свою магістерську дисертацію.
Уже до моменту написання докторської дисертації Р. Фогель набув популярності у наукових колах як непересічно мислячий фахівець у галузі економічної історії. Книга "Союз тихоокеанських залізниць: прецедент поспішної ініціативи", написана на матеріалах його магістерської дисертації, що є майже унікальним випадком в американській практиці, побачила світ у 1960 р. і справила велике враження в академічному середовищі.
Якщо раніше економічна історія розглядалася просто як різновид історичних досліджень, що описують господарське життя минулого, і лише в середині XX ст. історики вдалися до аналізу тенденцій еволюції господарських систем, то представники так званої нової економічної історії (до речі, і сам цей термін ввів у науковий обіг саме Р. Фогель') займаються "не відтворенням старого, а кількісними оцінками історичних явищ. Прихильники цієї школи прагнули покласти кінець недооцінці ролі вимірювання і поставили собі за завдання відтворювати американську економічну історію на солідній кількісній основі"2. А ще через три роки (1963 р.) Р. Фогель підготував і захистив докторську дисертацію в університеті Джона Гопкінса (штат Меріленд). Згодом Р. Фогель
працює в багатьох найбільших університетах Америки: Рочестера, Гарварда, Чикаго, у даний час Фогель є професором Вищої школи бізнесу Чиказького університету. Крім цього, він є членом редколегій цілого ряду наукових журналів і провідним дослідником Національного бюро економічних досліджень.
Здійснивши ряд дуже важливих кліометричних досліджень з американської історії (роль залізничного будівництва, економіка рабовласництва тощо), у 1977 р. Р. Фогель став президентом Національного бюро економічних досліджень США. Залишивши Гарвардський університет, Р. Фогель став виконавчим директором нової довгострокової програми розвитку американської економіки.
У 1981 р. керівництво Чиказького університету запропонувало Р. Фогелю змінити місце роботи і взятися за організацію Центру економіки населення при цьому університеті. Створений Р. Фогелем центр зосередив свою діяльність на вивченні взаємодії економічних, демографічних і біологічних процесів життєциклів та генерацій. У проведених дослідженнях обґрунтовано безпосередній зв'язок між політичною стабільністю і динамікою економічних процесів. Всього у творчому доробку вченого двадцять надрукованих книг, понад п'ятдесят наукових статей.
В останні роки Р. Фогель збирає й обробляє документальний матеріал з історії домашнього господарства: на підставі оцінок таких показників, як норми заощадження, трудова участь, фертильність, смертність, міграції населення, він має намір визначити вплив історичних традицій на стан і роль домашніх господарств у сучасній економічній системі.
Р. Фогель продовжує працювати професором Вищої школи бізнесу Чиказького університету. У 1998 р. Р. Фогеля обрано президентом Американської економічної асоціації. Крім цього, він є членом багатьох професійних та громадських організацій, провідним дослідником Національного бюро економічних досліджень США, входить до складу редколегій ряду наукових періодичних видань, На конференції, організованій ААЕІ та НБЕД у 1961 р., С. Рейтер запропонував для позначення нового наукового напрямку, пов'язаного з використаним економіко-статистичного моделювання стосовно економічної історії, використати термін "кліометрика". У радянській історіографії термін "cliometrics", ю утворено від грецьких слів "Кліо" — ім'я музи історії у давньогрецькій міфології і "метрика" — вимірювання, завжди перекладався як "кліометрія".
Термін "нова економічна історія" було використано для позначення того ж напрямку Р. Фогелем у книзі "Залізниці та американське економічне зростання: нариси з економетричної історії" (1964), а остаточно термін утвердився в літературі з часу виходу у 1966 р. його ж статті під назвою "Нова економічна історія, її відкриття та методи".
Для нової економічної історії характерним є використання нових методів економічного дослідження: 1) найширше використання статистичних методів дослідження за допомогою ЕОМ; 2) використання економічної теорії для вивчення економічної історії; 3) побудова та використання гіпотетичних дедуктивних моделей для пояснення минулого.
У центрі уваги дослідників були дві основні, хоча далеко не єдині, теми: економіка рабства на Півдні США та роль залізничного будівництва у розвитку цієї країни в останній третині XIX ст.
Прихильники цієї школи, прагнучи покласти край недооцінці ролі вимірів і ставлячи перед собою завдання відтворити американську економічну історію на серйозній кількісній основі, виходять з того, що минуле залишило про себе значно більше інформації, ніж може здатися історику, який використовує лише традиційні методи. Адже окрім загальновідомих фактів, що безпосередньо випливають із речових та письмових джерел, сама наявність цих фактів і частота згадувань про них є певною інформацією про минуле.
Джерела інформації, що розглядаються і як традиційні, і як нетрадиційні, містять в собі різні дані, котрі можна обробляти з використанням сучасних статистичних та економетричних методів і отримувати нові змістовні результати. Як вихідні моделі історичного дослідження господарського життя економісти-історики використали моделі, що розроблені економічною теорією. Найбільш яскравими прикладами таких моделей (гіпотетичних дедуктивних) стали так звані контрфактичні моделі, що давали змогу розглядати гіпотетичний альтернативний розвиток економіки, відмінний від того, що був насправді.
Так, у роботах, присвячених економіці рабства, розглядалася контрфактична ситуація, за якої в США не відбувалося Громадянської війни і не відмінялося рабство, а у випадку із залізницями будувалася модель економіки, в якій залізниць не було. Модель економіки, побудована на основі контрфактичної ситуації, порівнювалася з реальними параметрами американського господарства, і на основі цього зіставлення робився висновок про ступінь ефективності відміни рабства чи величезного залізничного будівництва другої половини XIX ст. Тобто історію було піддано умовному способу: а що було б, якби...?
У своїх дослідженнях Р. Фогель одним із перших починає використовувати контрфактичні гіпотези. З їх допомогою він різко порушив уявлення про роль та умови розвитку залізниць в США. Р. Фогель заперечив досить поширену думку, що саме залізниці "зробили" Америку. Про це йдеться у статтях "Кількісний підхід до вивчення залізниць в американському економічному зростанні: доповідь про ряд попередніх висновків" ("Журнал економічної історії", 1962 р.) та "Переоцінка в американській економічній історії: обговорення" ("Американський економічний огляд", 1964 p.), а також у згаданій книзі 1964 р. та в книзі "Нове тлумачення американської економічної історії" (у співавторстві з С. Енгерманом, 1971 p.).
Традиційно вважалося, що залізниці були абсолютно незамінними для економічного піднесення США в 1840—1890 pp.: вони як найефективніший транспортний засіб сприяли зростанню товарообігу, стимулювали освоєння нових земель і, крім того, давали основний поштовх розвиткові промисловості, особливо сталеплавильної. У своїх працях Р. Фогель довів, що все це певною мірою перебільшено. Для оцінки справжньої ролі залізниць він і використав контрфактичні моделі. Тобто на основі статистичних даних оцінив можливий хід розвитку американської економіки за умов, якщо б у ній не було залізниць.
З'ясувалося, що значення залізниць при всьому бажанні не можна вважати вирішальним: водні шляхи могли б непогано замінити залізниці як транспортний засіб, а американський ВНП зменшився б при цьому не більше, ніж на три проценти, освоєння нових земель також практично не гальмувалося б завдяки розгалуженій системі каналів; більшу частину попиту на продукцію сталеплавильної промисловості забезпечувала б не потреба в нових рейках, а заміна старих, а також інші виробництва, наприклад, з виготовлення цвяхів. Таким чином, залізниці виявилися зовсім не такими життєво необхідними, як вважалося раніше.
Ще приголомшливішими виявилися результати знаменитої роботи Д. Нор-та, Р. Фогеля та С. Енгермана про роль та ефективність рабства у південних штатах США напередодні Громадянської війни.
Так, Д. Норт, починаючи з аналізу колоніальної економіки і добробуту колоній, в основному займався вивченням прискореного соціально-економічного розвитку "довоєнного Півдня", тобто Півдня 1815—1860 pp. Проводячи дослідження на основі уточнених даних з використанням методів економічного аналізу, Д. Норт взявся за рішучий перегляд усталених наукових концепцій, автори яких стверджували, що господарство довоєнного Півдня було збитковим, застійним, із низькою продуктивністю праці, тобто дуже неефективним у зв'язку з примусовим характером праці. Воно сприяло занепаду підприємницького духу, призвело до низької ефективності розподілу ресурсів та доходів на душу населення на рабовласницькому Півдні.
У книзі "Зростання і добробут в американському минулому: нова економічна історія" (1966) Д. Норт підкреслює: рабство само по собі не призводило до зниження якості підприємницької діяльності, зменшення обсягу капіталовкладень, нераціонального розподілу капіталу між сільськогосподарським і промисловим виробництвом. За умов екстенсивного, в основному сільськогосподарського виробництва південні плантатори господарювали раціональніше, вони краще обробляли землі та ефективніше використовували капітал, працю рабів для одержання найбільшого прибутку. Але Д. Норт залишає поза увагою моральні й етичні аспекти цього процесу.
Дещо пізніше Р. Фогель та С. Енгерман свої результати опублікували у книгах "Нове тлумачення американської економічної історії" (1971) та "Час на хресті: економіка американського рабства" (1974). їхні дослідження показали, що інтенсивна організація господарювання, сприятлива кон'юнктура ринків бавовни робили плантаційні господарства прибутковими, витрати для відтворення рабів були меншими за прибуток від работоргівлі, а ефективність сільськогосподарського виробництва на "відсталому" Півдні була вищою, ніж на "розвиненій" Півночі, і що доходи на душу населення в південних штатах були не лише на рівні найрозвиненіших країн тих років, але й відрізнялися надзвичайно високими темпами зростання. Таким чином, ефективність рабовласницької системи, по-перше, виявилася набагато вищою, ніж прийнято було вважати; по-друге, причинами її краху були не економічні, а політичні та соціальні фактори. У одній із своїх наступних праць "Без згоди чи контракту: зліт і падіння рабства в Америці" (1989) Р. Фогель показав, що вважає рабство аморальним, хоча незважаючи на те, що мораль вища за економіку, рабство було прибутковим і ефективним.
Ці праці Д. Норта, Р. Фогеля, С. Енгермана та інших перевернули усталені явлення про реальний перебіг американської історії, вони надзвичайно сильно вплинули на дослідження економістів-істориків, задаючи напрям подальшої роботи. У них вчені-економісти показали, як можна використати сучасні методи статистичного аналізу і математичного моделювання для оцінки, а деколи і для переоцінки історичних подій та їх значення для майбутнього.
Однак роботи в галузі кліометрики і сам термін часто піддавалися нападкам, їх послабленню допомагали трансформація економічної науки і вплив таких учених-економістів, як Д. Норт, С. Кузнець та О. Герменкран (останні двоє не вважали себе кліометриками). Головним недоліком контрфактичних моделей є їх нездатність охопити і змоделювати всі наслідки контрфактичної ситуації — для цього необхідно перш за все створити таку модель, яка б повністю і адекватно відображала всю реальну економіку, що принципово не можливо. У підсумку обговорення цих робіт стало в основному зводитися до спроб врахування все нових і нових зв'язків, що виникають при контрфактичних ситуаціях.
Але все ж таки зазначені роботи представників нової економічної історії справді змусили переглянути цілий ряд традиційних уявлень про розвиток американської економіки в XIX ст.
Економіка рабства і залізниці були далеко не єдиними проблемами, що цікавили "нових економістів-істориків". У 60-ті — на початку 70-х років опубліковано цілий ряд кліометричних досліджень, що внесли суттєві уточнення в уявлення про історію економічного розвитку США і деяких інших країн.
Загальне уявлення про підсумки розвитку нової економічної історії в 60-ті роки дає книга за редакцією Р. Фогеля і С. Енгермана "Реінтерпретація американської економічної історії" (1971). Поряд з цим, з метою розуміння джерел тривалого спаду в економіці та інвестиційних показників, Р. Фогель почав досліджувати вплив довгострокових зрушень у демографічній структурі населення, різних мікроекономічних факторів на ці показники, використовуючи комп'ютерну базу і нове програмне забезпечення. Здійснені дослідження виявилися корисними для пояснення природи економічного зростання і спаду. В останні роки Р. Фогель збирає і обробляє документальний матеріал з історії домашнього господарства на основі оцінок таких показників, як норми заощаджень, трудова участь, фертильність, смертність, міграція населення, дослідник, зокрема, прагне визначити вплив історичних традицій на стан і роль домашніх господарств у сучасній економічній системі.
Поряд з Р. Фогелем у своєму аналізі економічного зростання Д. Норт дотримувався поширеного в американській економічній науці з кінця 50-х років екрномічного імперіалізму, тобто тенденції "вторгнення" економіки в суміжні галузі гуманітарного знання. Він здійснив спробу узагальнити ці нові тоді економічні підходи до різноманітної людської діяльності, культури, дозвілля, спорту, злочинності, соціального забезпечення та інших суспільних процесів і явищ. У книзі "Економіка суспільних проблем" (1971), написаній спільно з Р. Міллером, Д. Норт розглядає зазначені явища громадського життя, що породжують багато суперечностей у суспільстві, як окремі справжні галузі економічного дослідження: економіка заборони абортів, економіка моральної проституції, економіка наркоманії, запобігання злочинності, економіка медичного обслуговування, економіка ризику і страхування, економіка освіти тощо.
Особливо слід зазначити, що на відміну від більшості економістів-істориків (у тому числі Р. Фогеля) для Д. Норта характерне прагнення не стільки до кількісних і статистичних оцінок економічних параметрів, до побудови контр-фактичних моделей, скільки до аналізу реальних історичних явищ та подій і пошуку їх пояснень. Інструментом такого аналізу для Д. Норта є аналітичний апарат неоінституціональної економічної теорії. Нова економічна історія намагається інтерпретувати історичний процес перш за все з погляду еволюції інституцій.
Особливості інституцій та їх еволюція перебували в центрі уваги і традиційної економічної історії. Але традиційна економічна історія була виключно описовою, еклектичною дисципліною, позбавленою міцної теоретичної основи, що обумовлювалось вирішальним впливом на неї німецької старої історичної школи. Але у зв'язку з кліометричною революцією кінця 50-х — початку 60-х років, з проникненням в галузь історико-економічних досліджень понять неокласичної теорії і чітких кількісних методів, еклектичні "оповіді" почали витіснятися формальними моделями з точним формулюванням гіпотез та їх економічною перевіркою.
Проте використання передумови нульових транзакційних витрат неокласичною теорією практично не залишало місця для соціальних інституцій, які й випали по суті з поля зору дослідників.
Знову предметом активного вивчення інституції стали завдяки новій економічній історії. Провідною особою серед лідерів нової історико-економічної дисципліни є Д. Норт. Із численних праць Д. Норта та його послідовників вимальовується широка концепція інституцій та інституціональної динаміки, тобто еволюції інституцій, що опирається на поняття прав власності, транзакційних витрат, контрактних відносин та групових інтересів і яка претендує на пояснення найзагальніших закономірностей розвитку людського суспільства.
Отже, завдяки "кліометричній революції" економічна історія не тільки піднялася на вищий щабель і стала новою економічною історією, а по суті, якщо взяти один з її нових методів (широке використання економічної теорії для вивчення економічної історії), то економічна історія вийшла далеко за свої межі в галузь сучасної економічної теорії — нео та нового інституціоналізму. І саме у зв'язку з цим нова економічна історія і потребує детального розгляду.
Даглас Норт (р.н. 1920) народився у м. Кембридж (штат Массачусетс, США). Батько працював менеджером у страховому бізнесі, часто змінюючи місце роботи. Разом із ним переїздила і сім'я. З цієї причини Даглас спочатку навчався у початковій школі м. Оттави (Канада), потім у коледжі м. Лозанни (Швейцарія), а згодом — у приватних середніх школах м. Нью-Йорка і м. Велінгфорда (США). На той час Д. Норт серйозно захоплювався фотографуванням і посів навіть призове місце на міжнародному конкурсі серед учнів середніх шкіл та студентів коледжів.
Атмосфера зберігання і розвитку хороших традицій Даглас Норт інтелігентної сім'ї сприятливо вплинула на формування світогляду Д. Норта у юнацькому віці. Він прилучився до класичної музики, прагнув здобути хорошу освіту. Поступив у Гарвардський університет, але у зв'язку з черговим переїздом батька на нову роботу — цього разу до Сан-Франциско — перевівся навчатися ближче до сім'ї в університет Берклі (Каліфорнія), який і закінчив (бакалавр у 1942 p., доктор у 1952 p.).
У студентські роки Д. Норт був переконаним марксистом, активістом ліберального напрямку та послідовним прихильником миру. Диплом бакалавра, з посередніми оцінками, він отримав зі спеціальності "Політична наука, філософія і економіка". Друга світова війна зашкодила реалізації світоглядних принципів і життєвих планів, не давши змоги продовжити навчання на юридичному факультеті. Враховуючи пацифістські погляди Д. Норта, його призвали служити на торговий флот, тривалі морські переходи дали йому можливість для безперервного читання майже впродовж трьох років. І саме тут Д. Норт остаточно вирішив стати економістом.
По закінченні війни Д. Норт починає викладацьку роботу у рідному університеті Берклі, куди він повертається з бажанням навчатися в аспірантурі та чітким розумінням, що за допомогою економіки можна прокласти шлях до вдосконалення людства. Наставником і консультантом у роботі над дисертацією був професор М. Кнайт, який дуже добре знав факти і першоджерела економічної історії і намагався повною мірою передати Д. Норту навички та вміння оперувати ними. У 1952 р. Д. Норт захистив докторську дисертацію з історії страхування життя в США. На той час Д. Норта зацікавив новий підхід до економічної історії, суть якого полягала у застосуванні економічної теорії та кількісних методів для опису та пояснення історичних процесів і явищ. Згодом їх почали називати кліометричними методами. Першим результатом досліджень Д. Норта стало тлумачення аналітичної структури і місцевого економічного приросту, а висновки, які увійшли до першої його статті, були опубліковані у 1955 р. у "Журналі політичної економії" під назвою "Визначення теорії та місцеве економічне зростання".
Поряд з О. Гершенкроном і С. Кузнецем (обидва вихідці з Росії) Д. Норт стояв біля витоків сучасних досліджень у галузі економічної історії — значна кількість найвідоміших нині вчених пройшла його школу. З початку 50-х років XX ст. Д. Норт здійснив ряд досліджень зростання економіки у межах вивчення економічної історії. Особливо плідними стали 1960—1966 pp., коли він був директором Інституту економічних досліджень при Вашингтонському університеті. Результати цих досліджень опубліковані в "Американському економічному огляді" у статтях "Кількісне дослідження в американській економічній історії" (1963) та "Структура економічної історії" (1965), а також узагальнені в книзі "Зростання і добробут в американському минулому: нова економічна історія" (1966). Починаючи з аналізу "колоніальної економіки" і добробуту колоній, Д. Норт в основному займався вивченням прискореного соціально-економічного розвитку довоєнного Півдня, тобто Півдня 1815—1860 pp.
Якщо ранні роботи Д. Норта були присвячені таким конкретним проблемам, як динаміка цін і заробітної плати в середньовічній Англії, зростання добробуту американців у XVII—XIX ст. або оцінка ефективності океанського судноплавства, то згодом він один із перших почав здійснювати зіставлення і кількісні оцінки різних стратегій економічного зростання у різних країнах. Від більшості інших економічних істориків (у тому числі від Р. Фогеля) Д. Норта відрізняє прагнення не стільки до кількісних і статистичних оцінок економічних параметрів і не до побудови контрфактичних моделей, а до аналізу реальних історичних явищ і подій та пошуку їхніх пояснень. Інструментом такого роду аналізу є для Д. Норта аналітичний апарат нової інституціональної економічної теорії і, зокрема, економічна теорія транзакційних витрат.
Здійснюючи дослідження на основі уточнених даних, з використанням вдосконалених методів економічного аналізу, Д. Норт взявся за рішучий перегляд усталених наукових концепцій, автори яких стверджували, що господарство довоєнного Півдня було збитковим, застійним, з низькою продуктивністю праці.
Д. Норт — автор восьми книг та понад п'ятдесяти наукових статей. Він впродовж тривалого часу був членом Ради директорів Національного бюро економічних досліджень США, у 1960—1966 pp. був одним із видавців "Journal of Economic History", у 1972 p. — президентом Асоціації історії економіки, а в 1975 р. — президентом Західної економічної асоціації. З 1987 р. є членом Американської академії мистецтв і наук. Працював економічним консультантом урядів Росії, Аргентини, Перу та Чехії, виступав з лекціями у найпрестижніших університетах світу. Працював у Вашингтоні і Х'юстоні; нині є професором університету Вашингтона в Сент-Луїсі, де займав різні адміністративні посади. Д. Норт і тепер залишається досить впливовою фігурою в економічному світі.
Коли люди вірять у надійність і справедливість законів, договорів і прав власності, вони утримуються від спроб шахрайства, крадіжки, обману. Таким чином, інституції виконують свою головну функцію — економію транзакційних витрат. Але створення і підтримування загальних "правил гри" у свою чергу вимагає немалих витрат. Поштовх до розробки нової економічної історії дало саме усвідомлення небезкоштовності дії інституцій.
У центрі цієї дослідної традиції перебуває поняття інституції, тобто контрактних утворень, спрямованих на отримання вигід від обміну і розподілу праці, або, іншими словами, правил гри у суспільстві. Формально інституції — створені людьми обмеження, що надають людським взаємовідносинам форму і структурують стимули в галузі політичного, соціального та економічного обміну. Про це Д. Норт писав у книзі "Транзакційні витрати, інститути та функціонування економіки" (1992). До цього він написав широко відому книгу "Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки" (1990), яка витримала близько 10 видань англійською мовою, у 1997 р. її було опубліковано російською, а в 2000 р. — українською мовами.
Погляд Д. Норта на економічну історію як на процес, у якому нинішнє і майбутнє пов'язані з минулим безперервністю інституцій, допомагає глибше розібратися у проблемі. Розроблені людьми інституції неможливо побачити, сприйняти органами відчуття і навіть виміряти. На відміну від попередніх дослідників (Р. Коуза та інших), Д. Норт рішуче розрізняє поняття "інституція" ("інститут") і "організація". Інституції можуть бути неформальними (договори, угоди, добровільно взяті на себе норми поведінки, неписані кодекси честі, гідності, професійної самовідданості, традиції, звичаї, різного роду соціальні умовності тощо) і формальними (конституції, закони, різні офіційно закріплені норми права, судові прецеденти, адміністративні акти) (рис. 13.3).
Отже, інституції можуть бути: а) продуктом людської свідомості (прагматичні, формальні)', б) можуть складатися в процесі історичного розвитку (органічні, неформальні).
Д. Норт розглядає три інституційних "зрізи": а) неформальні (неофіційні) обмеження; б) формальні (офіційні) правила; механізми примусу, що ефективно забезпечують дотримання цих обмежень і правил (суди, поліція і т.д.). Всі разом вони утворюють інституційну структуру суспільства й економіки.
Неформальні інституції утворюють немовби підводну частину айсберга. Вони встановлюються стихійно, без будь-якого свідомого задуму, як побічний результат взаємодії багатьох людей, що переслідують власні інтереси.
Формальні інституції та механізмиїх захисту встановлюються і підтримуються свідомо, в основному силою держави. Вони вибудовуються в певну ієрархію: правила вищого порядку змінити важче, ніж правила нижчого порядку (конституцію важче, ніж закон, закон важче, ніж адміністративний акт). Формальні правила передбачають різку одномоментну зміну (в періоди революцій), тоді як неформальні змінюються лише поступово. Російська революція у жовтні 1917 p., як зазначає Д. Норт, стала, можливо, найрішучішим перекроюванням всієї інституційної структури суспільства, яке тільки знала історія. Але й вона не змогла відмінити великої кількості попередніх звичаїв, звичок, стандартів поведінки, які зберігалися ще дуже довго.
У роботах Д. Норта поряд з новим поглядом на інституціональну структуру економіки і суспільства в цілому, своєрідною інтерпретацією прийнятого у інституціоналістів терміна "інституція" особливий інтерес становить новий підхід до аналізу еволюції інституціональної структури, визначення траєкторії минулого економічного розвитку країни і апроксимації її на сучасні і навіть на майбутні процеси. У працях ученого мають місце підходи до розуміння причин "провалів" тієї чи іншої економічної системи, створюється можливість зіставлення інституційної структури, а отже, і моделей різних економічних систем. Певною мірою це поки що лише підходи, методологія аналізу, але вона обіцяє вирішення цілого ряду незрозумілих питань економічного розвитку західних країн, країн "третього світу" та постсоціалістичних держав.
Інституції людського буття нерозривно виростають із минулого і не можуть бути чужими, сторонніми для суспільства. І якщо закони та інші формальні правові норми можуть у процесі суспільного й економічного розвитку змінюватися відносно швидко, то неформальні інститути зазнають змін поступово, спираючись на історичний досвід і випливаючи з нього. Для перехідної економіки це питання є ключовим. У такій економіці не можна очікувати ефективної роботи ринкових законів, навіть ретельно скопійованих із законодавства розвинених країн, якщо вони не спираються на неформальні "правила гри" цього суспільства.
Таким чином, інституції виступають фундаментальними факторами функціонування економічних систем в довгостроковій перспективі, вирішуючи проблеми кооперації міме людьми, зменшуючи невизначеність шляхом встановлення стійкої, хоча й не обов'язково ефективної структури взаємодії між ними.
Основну дилему історії Д. Норт вбачає в перевагах добровільного обміну, які відкриваються в процесі поділу праці, що зростає, і реалізація якого можлива лише за умови незначних транзакційних витрат. Головна функція соціальних інститутів полягає в тому, щоб забезпечувати зменшення транзакційних витрат, відкриваючи шлях до дорожчих видів угод. Але чим глибший поділ праці, тим вищими виявляються транзакційні витрати. Це обумовлюється як зростанням витрат на визначення кількості та якості товарів і послуг, що обмінюються, так і зростанням витрат на специфікацію прав власності та захист контрактів, оскільки поглиблення спеціалізації підриває договірну ідеологію, яка об'єднувала традиційні суспільства та полегшувала угоди між їх членами.
Так, наростання транзакційних витрат, що супроводжується поглибленням розподілу праці, обмежує економічний розвиток, Д. Норт демонструє на прикладі двох економічних революцій, які визначаються ним як "переломні моменти економічної історії".
Перша економічна революція — "неолітична" — відбулася близько 8— 10 тис. років тому. Завдяки їй вперше виникла можливість зростання чисельності населення за відсутності зниження рівня споживання. Змістом першої економічної революції став перехід від полювання і збиральництва до регулярного землеробства і приручення домашніх тварин. До неолітичної революції панувала "нічим не обмежена спільна власність" на природні ресурси, коли доступ до них було відкрито всім без винятку. Це призвело до надексплуатації природи і виснаження ресурсної бази. Близько 20 тис. років тому зникло багато видів великих тварин, і людина змушена була перейти до полювання на дрібних.
Утвердженню первинних форм землеробства і скотарства, згідно з концепцією Д. Норта, сприяв перехід до системи так званої виняткової спільної власності на природні ресурси і продукти праці, коли інші племена позбавлялися доступу до них. Одночасно для запобігання надексплуатації, котра могла б виникнути всередині племені, почали запроваджуватися різноманітні заборони і табу як одні з перших інституцій.
Поряд з цим, як стверджує Д. Норт, перша економічна революція призвела до виникнення держави: підтримування "виняткових прав" у межах спільної власності на поля і на стада тварин вимагало організації оборони, знадобився також і особливий механізм прийняття рішень про терміни посіву і збору врожаю, накопичення запасів, проведення іригаційних робіт тощо. Накінець, став необхідним механізм управління людьми, що спеціалізується на виконанні суспільних функцій.
Суспільство ставало все складнішим, з'явилися регулярний обмін і торгівля, товари набули різноманітних характеристик, безособовими ставали угоди. Великого розмаху почала набувати опортуністична поведінка — при воєнних діях, іригаційних роботах. Все це означало зростання транзакційних витрат. Держава стала першою спеціалізованою інституцією, націленою на їх зниження за допомогою впорядкування торгівлі, організації нагляду за проведенням колективних робіт. Загалом виникнення держави Д. Нор-том характеризується як "найфундаментальніше досягнення Стародавнього світу", в її появі він бачить одну з найважливіших умов, що дала змогу реалізувати потенціал першої економічної революції.
Промислову революцію, що визнана "рубіконом людської історії", Д. Норт вважає не стільки радикальним розривом з минулим, як стверджували класики історії, скільки кульмінацією еволюційного розвитку серії попередніх подій. Реальна ж революція, на думку Д. Норта, відбулася набагато пізніше — у другій половині XIX ст., коли комплексне використання результатів НТП призвело до другої економічної революції — фундаментальних змін в економічній системі в результаті збільшення обсягу та охоплення ринку і структурно-організаційних змін.
В інституціональному плані друга економічна революція, згідно з Д. Нортом, була підготовлена чотирма обставинами, що сприятливо склалися в середині XIX ст.: 1) виокремилася максимально ефективна структура прав власності з мінімальним обсягом обмежень і перерозподільчої активності держави; 2) почався швидкий розвиток наукових центрів (внаслідок появи систематичного попиту на наукові знання); 3) склалася тісна інтелектуальна взаємодія вчених і винахідників, наука продемонструвала високу соціальну віддачу, що обумовило притік до неї приватних і державних інвестицій; 4) в основному було завершено розробку прав на інтелектуальну власність (патентне право, закони про комерційну таємницю, ділові секрети тощо).
Але поряд з цим друга економічна революція викликала стрибок в транзакційних витратах. Вона призвела до панування великого виробництва, впровадження безперервних технологій, різкого поглиблення спеціалізації та розподілу праці. А це у свою чергу супроводжувалося такими чотирма процесами: 1) зростанням витрат вимірювання у зв'язку зі збільшенням ланцюга ринкових обмінів подрібненням виробничого процесу на все менші проміжні стадії; 2) збільшенням витрат від "відлинювання", оскільки виробнича діяльність стала все більше зосереджуватись в великих командах; 3) ускладненням і подовженням термінів контрактів, що укладалися, а це підвищувало ризик опортуністичної поведінки у вигляді "шантажу"; 4) загостренням проблеми зовнішніх ефектів у результаті виникнення нових технологій.
Головним важелем, що не дозволив зростанню транзакційних витрат перевищити виграш в продуктивності праці, стало посилення ролі держави. За нових умов держава виявилась необхідною для встановлення і підтримування стандартів якості, участі в ролі третейської сторони при вирішенні суперечок з приводу контрактів, що різко ускладнилися, регулювання зовнішніх ефектів.
Поряд з інституціями Д. Норт розглядає також і організації. Організації, на відміну від інституцій, як він зазначає, виконують іншу функцію. Вони також структурують взаємовідносини між людьми, але це вже не правила гри, а самі гравці, їх стратегії. На його думку, з теоретичного погляду важливо чітко відрізняти правила від гравців. Правила мають визначити те, як ведеться гра. Але мета команди, яка діє за цими правилами, — виграти гру, поєднуючи вміння, стратегію і взаємодію гравців, користуючись чесними засобами, а деколи — й нечесними. Моделювання стратегій і навичок, що складаються в міру розвитку команди, — це зовсім інший процес, ніж моделювання створення і розвитку правил і наслідків їх використання.
Пошук же ефективних економічних та політичних моделей має, як вважає Д. Норт, виходити з того, що кожна модель чітко відповідає певному набору формальних і неформальних інституційних обмежень. Саме конкретні інституційні обмеження утворюють правила гри, тобто той простір, в якому діють суб'єкти — організації і громадяни. І якщо діяльність суб'єктів спрямована на непродуктивні цілі, значить, до цього їх спонукають інституційні обмеження. Тому вирішальне значення для економічної політики мають правильні уявлення реформаторів про ці обмеження. Якість економічної та політичної моделі при цьому залежить не тільки від здатності пояснити стан справ, що склався, але і від можливості передбачити ситуацію на найближче майбутнє..У поняття "організація" входять політичні органи й установи, економічні структури (фірми, профспілки, сімейні фірми, кооперативи), суспільні й освітні установи. Організації створюються для досягнення певних цілей, в процесі руху до мети організації виступають головними агентами інституційних змін. Відокремлення правил гри від стратегії гравців є необхідною передумовою для розробки теорії інституцій — такий висновок Д. Норта.
Конкретні інституційні обмеження утворюють той простір, в межах якого діють організації, і тим самим дають змогу побачити взаємодію між правилами гри і поведінкою її учасників, "акторів". Якщо організації (а саме фірми, профспілки, фермерські асоціації, комітети конгресу) направляють свої зусилля на непродуктивну діяльність, це означає, що інституційні обмеження створили таку структуру символів, яка заохочує саме таку діяльність. "Країни "третього світу" бідні тому, що інституційні обмеження визначають систему винагород за політичні (або економічні) дії, що не заохочують до продуктивної діяльності". Це ж стосується і постсоціалістичних країн.
Звертаючись до проблеми історичного розвитку, Д. Норт висловлює думку, що ключем до розуміння цього процесу є саме інституційні зміни, які становлять складний процес. Хоча формальні правила можна змінити за одну ніч шляхом прийняття політичних чи юридичних рішень, неформальні обмеження, втілені в звичаях, традиціях та кодексах поведінки, значно менше сприйнятливі до свідомих людських зусиль. Ці культурні обмеження — не тільки минуле з сучасним і майбутнім, а й ключ до розуміння шляху історичного розвитку.
Д. Норт виділяє два основних джерела інституційних змін. Перше — зрушення в структурі відносних цін, друге — ідеологія, під впливом якої формується структура уподобань, переваг людей. Так, технічний прогрес, відкриття нових ринків, зростання кількості населення і т. д. — все це призводить або до зміни цін кінцевого продукту стосовно цін факторів виробництва, або до зміни цін одних факторів стосовно цін інших. При зміні цін один або обидва учасники угоди починають розуміти, що їм було б вигідніше переглянути ії умови. Але організаційні форми "вписані" до правил вищого порядку. Якщо перехід до контракту нового типу вимагає перегляду якого-небудь фундаментального правила, учасники обміну можуть піти на витрати заради того, щоб спробувати замінити його.
Стосовно ж неформальних норм, то вони "роз'їдаються" ціновими зсувами поступово: просто з часом їх починають дотримуватися все менше й менше.
Під ідеологією Д. Норт розуміє суб'єктивні моделі, через призму яких люди усвідомлюють і оцінюють оточуючий світ. Ідеологічні переконання також не вільні від впливу зміни відносних цін: чим більше прибуткових можливостей блокує будь-чия суб'єктивна картина світу, тим сильніші стимули для внесення до неї поправок. Однак історії відомо немало прикладів, коли ідеологічний фактор діяв незалежно від цінових зрушень (наприклад, відміна рабства в США).
У будь-який момент часу індивідуальні агенти стоять перед вибором: що вигідніше — обмежитися взаємодією в межах існуючих правил гри чи спрямувати частину ресурсів на їх зміну? Тільки якщо очікувані вигоди настільки великі, що здатні окупити витрати переходу до нової інституціональної системи, вони почнуть здійснювати кроки з ії зміни.
Стан інституціональної рівноваги Д. Норт визначає як ситуацію, коли ніхто з агентів не зацікавлений у перебудові діючого набору інституцій (з урахуванням витрат, яких їм при цьому довелося б зазнати). Але чи завжди такий стан буде одночасно й ефективним? Саме це становить центральну проблему всієї нової економічної історії.
За умови нульових транзакційних витрат оптимальний набір правил гри складався б всюди і завжди. Якщо б із-за несподіваних змін у зовнішньому середовищі будь-яка інституція застарівала, нічого не варто було б замінити її новою. Тобто інституціональна система була б повністю нейтральним фактором, свого роду "вуаллю" економічної діяльності.
На цій основі стверджується, що якщо транзакційні витрати малі, то економічний розвиток завжди буде йти оптимальною траєкторією — незалежно від наявного набору інституцій, тобто будь-яке суспільство приречене на процвітання. Технічний прогрес і накопичення капіталу (фізичного і людського) мають автоматично і повсюдно забезпечувати економічне зростання. З цієї ж причини будь-які початкові відмінності в економічному розвитку мають згладжуватися у міру того, як відсталі суспільства почнуть використовувати інституції передових.
Така оптимістична модель, яка виходить із уявлення, що неефективні інституції завжди мають витіснятися ефективними, переважала в період панування нової економічної історії і була покладена в основу названої книги Д. Норта та Р. Томаса про висхідний розвиток західного капіталізму. Але історія свідчить, що економічне зростання швидше виняток, ніж правило. І тут, згідно з зауваженням Д. Норта, економічна теорія (у вигляді нової інституціональної теорії) зіштовхується з двома головними загадками людської історії: чому неефективні форми економіки існували тисячоліттями і чому розвиток різних суспільств так часто йшов не тими шляхами, що зближалися, а тими, що розходилися? Інакше кажучи, чому конкуренція на економічних і політичних ринках не призводить до послідовного вибракування поганих правил гри?
І Д. Норт дає відповідь: тому що високі транзакційні витрати роблять ці ринки схожими на досконалий ринок неокласичної теорії. У своїх пізніших роботах Д. Норт посилається на дію трьох факторів: 1) подвійну роль держави; 2) вплив груп зі спеціальними інтересами; 3) залежність еволюції інституцій від раніше обраної траєкторії.
Так, держава може сприяти економічному зростанню, здійснюючи в обмін на податки найважливіше суспільне благо — правопорядок, але може вести себе і як хижак, намагаючись максимізувати монопольну ренту — різницю між доходами і витратами казни. Досягненню цих цілей найчастіше відповідають абсолютно різні набори інституцій. Держава може бути зацікавлена у підтриманні неефективних інституцій, якщо це збільшує монопольну ренту. Фактично, як показує Д. Норт, саме так і було впродовж більшої частини історії людства.
Поряд із цим, політичним ринкам, за переконанням Д. Норта, органічно притаманна тенденція виробляти неефективні права власності, що ведуть до стагнації і занепаду. Якщо навіть якісь правила гри підривають добробут суспільства, але при цьому призводять до перерозподілу багатства на користь тієї чи іншої могутньої групи, вони незважаючи ні на що будуть встановлюватися і зберігатися.
"Нові" і "старі" інституції знаходяться в нерозривному зв'язку. "Стара" інституція вільна від витрат, які довелося б нести при встановленні "нової", так що збереження менш досконалої інституції, якщо врахувати можливі витрати на її заміну, часто виявляється кращим. Тому інституційні зміни неминуче зустрічають дуже сильний опір навіть тоді, коли вони збільшують добробут суспільства.
Всі ці три фактори разом стабілізують усталену інституціональну систему незалежно від її ефективності. І як результат — інституції виявляються далеко не нейтральним фактором: вони "заганяють" суспільство у певне русло, з якого потім важко звернути. Саме з цим Д. Норт і пов'язує феномен розвитку за траєкторіями, що розходяться.
Така загальна концепція історико-економічного розвитку Д. Норта. Але, як засвідчує цей учений, його теорія історичного процесу (еволюція інституцій у зв'язку з динамікою транзакційних витрат) може бути застосована і до ряду інших, конкретніших питань