Облік на території України в дослов'янський період

35.

Форма Журнал-Головна, або американська форма обліку, з'явилася на початку XIX століття та завдяки своїй практичності отримала широке розповсюдження в усьому світі. Основна особливість її полягає у тому, що синтетичний облік ведеться в одній книзі хронологічних та систематичних записів. Ця книга називається Журнал-Головна. Ї ї можливо застосовувати лише на підприємствах з невеликою кількістю синтетичних рахунків, тобто на невеликих за обсягом діяльності та нескладною технологічною організацією.

При застосуванні даної форми сума по кожній простій операції записується три рази: в колонку оборотів, по дебету одного та по кредиту іншого рахунку. При складній операції сума обороту, що дебетується та кредитується, розділяється, але підсумкові суми дебетового та кредитового оборотів повинні бути рівними. У книзі виводяться початкові, кінцеві сальдо по рахунках та обороти. Далі, на підставі документів складаються меморіальні ордери, які є підставою для запису у Журнал-Головну. Потім меморіальні ордера разом з документами передаються для запису проведених операцій по аналітичних рахунках. Щомісячно на підставі них складаються оборотні відомості та проводиться звірка записів аналітичного обліку із синтетичними рахунками.

Оборотний баланс виводиться за даними книги Журнал-Головна. Ця форма широко застосовувалась та здобула найбільшого розвитку та вдосконалення у колгоспах і споживчій кооперації колишнього СРСР.

 

36.

Інтегральна форма обліку - це книжкова форма, пристосована для потреб технологічно великих і складних підприємств. Деяка її подібність до французької форми полягає у продовженні тенденції подальшого розширення використання журналів хронологічного обліку. Це викликано значним обсягом облікової інформації та збільшенням потоку документів для обробки. У зв'язку з цим виникає потреба подальшого поділу рахункової праці. У цій формі хронологічний журнал відкривається до кожного синтетичного рахунку. Кількість журналів при цьому доводиться до кількості синтетичних рахунків. Деякі журнали ведуться окремо по дебету та кредиту рахунку. У Головній книзі операції для кожного синтетичного рахунку відображаються відокремлено. Записи в журналах проводяться із вказівкою кореспонденції рахунків, що дозволяє здійснювати контроль оборотів.

Шахова форма обліку широко розповсюдилася у кінці XIX століття. Записи у Головній книзі цієї форми розташовані у квадратах, які знаходяться на перетині вертикальних граф з горизонтальними рядками. У кожному квадраті записується оборот за кореспондуючими рахунками. Це відбувається тому, що квадрат, який знаходиться на перетині горизонтальної та вертикальної ліній, показує кореспонденцію по рахунках: дебетовий - по горизонталі, а кредитовий - по вертикалі. Отже, запис здійснюється один раз, однак він відтворює подвійне відображення - по дебету та кредиту. Підсумок однотипних операцій за місяць покаже усі обороти із зазначенням кореспонденції рахунків. Це дає можливість ширше показати динаміку розвитку господарства в процесі відображення кореспонденції рахунків. Ця підсумкова таблиця при її заповненні перетворюється в шаховий баланс. Шахова форма внесла багато нового в інші форми обліку та збагатила їх. Так, наприклад, шаховий принцип широко використовується в журнально-ордерній формі до сьогодні.

 

38.

Копіювально-карткова форма обліку у 1927-1929 pp. отримала досить широке розповсюдження, особливо на території колишнього СРСР. У ній знайшли відображення загальноприйняті сьогодні облікові принципи рахункової реєстрації: поділ регістрів на синтетичного та аналітичного обліку, застосування хронологічного та систематичного запису тощо. Крім цього, від інтегральної форми копіювально-карткова форма обліку переймає поділ журналів, враховуючи характер господарських операцій.

У копіювально-картковій формі обліку усі бухгалтерські регістри та книги замінюються картками або вільними листами. Хронологічні записи в журналі та систематична їх реєстрація у картках відбуваються шляхом копіювання в один робочий прийом. Запис в журналі є копією, а в карточці систематичної реєстрації - оригіналом. Відтиск виходить синхронно, за текстом однаковий, а за призначенням вони є різними.

Записи у картку не попадають без одночасного їх копіювання в журналі, так само як записи в журналі будуть зроблені, якщо не здійснений запис в картку.

Для виконання копіювальних записів потрібні були спеціальні прилади.

Копіювально-карткова форма, досягнувши у 1930 р. вершини свого розвитку, почала поступово втрачати своє попереднє значення. Багато підприємств відмовлялися від цієї форми. Метод копіювання із-за необхідності повинен відображати в регістрах кожну операцію окремо Це, звичайно, збільшувало затрати праці на записи, підрахування таперевірку підсумків. Збільшені затрати рахункової праці не могли компенсуватися економією, отриманою за рахунок зіставлення в однин робочий прийом хронологічного та систематичного записів. Це й стало головною причиною занепаду копіювально-карткової системи обліку.

Меморіально-ордерна форма бухгалтерського обліку створена у 1928-1930 pp. на базі контрольно-шахової форми. Вона вдосконалювалася за рахунок впровадження в облік найраціональніших засобів і прийомів, форм обліку. У завершеному вигляді меморіально- ордерна форма була рекомендована до впровадження "Положенням про документи та записи у бухгалтерському обліку підприємств і господарських організацій". Цим документом регламентовано складання меморіальних ордерів для відображення кореспонденції рахунків з усіх господарських операцій, а також передбачено ведення Головної книги; за дебетом і кредитом синтетичних рахунків.

 

 

39.

Суть меморіально-ордерної форми обліку полягає в тому (див. рис.1), що на основі перевірених і згрупованих документів складають меморіальні ордери із зазначенням кореспондуючих рахунків, на яких повинні бути відображені господарські операції. Меморіальні ордери реєструють у хронологічному реєстрі синтетичного обліку, який називається реєстраційним журналом, що призначений для порядкової реєстрації меморіальних ордерів і контролю за їх зберіганням.

Зареєстровані меморіальні ордери записують у систематичний реєстр синтетичного обліку - Головну книгу, причому за дебетом рахунку показують кореспондуючі рахунки, що кредитуються, а за кредитом -рахунки, що дебетуються. Наприкінці місяця дебетові й кредитові обороти кожного рахунку переносять в оборотну відомість синтетичних рахунків, в якій виявляють залишки за рахунками на кінець місяця. Обороти усіх рахунків зіставляють із загальною сумою реєстраційного журналу: вони повинні бути однаковими.

Аналітичний облік за цією формою ведуть у картках, записи у які роблять безпосередньо з первинних документів, поданих до меморіал-ордерів.

Після закінчення місяця складають оборотні відомості за рахунками аналітичного обліку і зіставляють їх підсумки з відповідними сумами оборотної відомості за синтетичними рахунками. На підставі зіставлених даних оборотної відомості за синтетичними рахунками складають сальдовий баланс та інші звітні форми.

Меморіально-ордерна форма обліку має чимало недоліків, суть яких полягає у відокремленні аналітичного обліку від синтетичного, повторенні тих самих записів у різних реєстрах і потребі вибирати дані при складанні звітності.

Журнально-ордерна форма бухгалтерського обліку є результатом добору найпрогресивніших за економічністю й технічним удосконаленням прийомів, досягнутих бухгалтерським обліком за весь час свого існування, а також результатом творчого пошуку вчених і практиків. Уперше вона була застосована на електростанціях в 1939 році. У 1949 р. Міністерством фінансів колишнього СРСР були розроблені й рекомендовані всім галузям промисловості типові реєстри журнально-ордерної форми бухгалтерського обліку. Це було початком її масового впровадження. У 1960 р. на основі єдиного Плану рахунків бухгалтерського обліку Мінфіном запроваджені Типові реєстри журнально-ордерної форми бухгалтерського обліку для всіх галузей народного господарства. Після цього вона почала називатися єдиною журнально-ордерною формою рахівництва.

 

 

40.

Журнально-ордерна форма обліку ґрунтується на принципі ведення з усіх операцій нагромаджувальних журналів-ордерів.

За зовнішнім виглядом - це аркуші-реєстри багатографної форми, призначені для кредитових записів того балансового рахунку, операції якого обліковують у даному журналі-ордері. Записи у журнали-ордери роблять на підставі первинних чи зведених документів, а також допоміжних відомостей, і меморіальні ордери не складають. Господарські операції записують за дебетом і кредитом кореспондуючих рахунків (шаховий принцип). Це зменшує обсяг облікової роботи, унаочнює й підвищує якість облікових даних. Підсумки журналів-ордерів за місяць переносять до Головної книги, на основі якої складають баланс.

У більшості журналів-ордерів синтетичний і аналітичний облік поєднують. Аналітичний облік відокремлюють тільки за тими рахунками, за якими є велика кількість облікованих об'єктів (матеріали, готова продукція). За цими аналітичними рахунками складають сальдові й оборотні відомості.

За журнально-ордерною формою обліку скорочується кількість облікових реєстрів, синтетичний облік поєднується з аналітичним, протягом місяця забезпечується рівномірний запис операцій в облікові реєстри, підвищується якість обліку та звітності. І все ж журнально-ордерна форма має недоліки: через складність і громіздкість деяких журналів-ордерів неможливо зробити повну автоматизацію обліку.

 

 

41.

За таблично-автоматизованої форми бухгалтерського обліку облікова інформація може передаватися за каналом зв'язку з місць її виконання (цех, склад і т.ін.) безпосередньо на обчислювальну машину.

Облікова інформація, що надійшла, автоматизовано обробляється на ЕОМ з більшою швидкістю. Результати обробки даних пристрої ЕОМ виводять на друк. Це можуть бути документи і реєстри будь-якої форми на рулонному папері - вимоги, доручення, лімітно-забірні карти, платіжні відомості, машинограми синтетичного й аналітичного обліку, Головна книга, баланс тощо.

Аналітичні та синтетичні рахунки на ЕОМ обробляють сортуванням машинних документів за відповідними ознаками, підрахунками сум і друком відповідних реєстрів. При цьому на машинних носіях інформації фіксуються дані за синтетичними й аналітичними рахунками, які використовують для складання звітності.

Реєстрами при таблично-автоматизованій формі обліку є машинограми. Вони роздруковуються друкуючими пристроями ЕОМ на основі відповідних масивів інформації. Зведені реєстри і звітність розробляють за даними зведеної інформації, що є на машинних носіях, заповненими при створенні машинограми.

Таблично-автоматизована форма обліку повною мірою відповідає вимогам, що ставляться до бухгалтерського обліку. За такої форми забезпечується повний взаємозв'язок даних синтетичного і аналітичного обліку, оскільки усі облікові показники отримують автоматично на основі єдиної вихідної інформації. Вона дає змогу автоматизувати усі ділянки обліку, підвищити його оперативність і достовірність при одночасному скороченні кількості облікового персоналу, вирішити проблему безперервного контролю за основними господарськими процесами.

Потреби застосування персональних обчислювальних машин в бухгалтерському обліку - це основне питання про форму обліку за умов побудови автоматизованих робочих місць бухгалтера (надалі - АРМБ).

Розвиткові автоматизованих форм обліку в Україні сприяли праці вчених-обліковців Кузьмінського A.M., Смолянінова В.І., Завгороднього В.П. та інших.

 

 

42.

Першим напрямом в історичному розвитку облікової думки бувюридичний. Його засновниками стали Б.Котрульї та Л.Пачолі. Слід вказати й на той факт, що ідеї останнього вирували в обліковій літературі аж до 30-х років XX століття.

Юридичний напрям розвитку теорії подвійного відображення фактів господарської діяльності пройшов ряд етапів. На першому етапі - етапі свого становлення - кожна господарська операція розглядалась як окремий юридичний акт, в якому одна особа щось отримує, а інша - видає. Такі юридичні дії мотивують правові обов'язки сторін: особа, що отримала зобов'язана особі, що видала, а особа, що видала має право отримати з іншої особи. Отже, за цим напрямом подвійність правових відносин зумовлює і подвійність в облікових записах.

Другий етап розвитку цієї теорії вчені обліковці пов'язують із Е.Дегранжем. На його думку, усі господарські операції слід проводити від імені власника підприємства, а бухгалтерський облік при цьому повинен відповідати двом таким умовам. По-перше, він зобов'язаний надавати аналітичну інформацію про кожного суб'єкта господарювання, а по-друге - найбільш повно відображати господарську діяльність. Ця двоякість і зумовлює, за Е.Дегранжем, подвійність в бухгалтерському обліку. На підставі цього він розподілив рахунки на дві групи. До першої він відніс рахунки дебіторів та кредиторів, а до другої - рахунки матеріальних цінностей і фінансових результатів. Окрім цього, він запропонував відкривати ще три особливих рахунки: рахунок Капіталу, рахунок Балансу початкового та Заключного.

Третій період розвитку юридичного напряму теорій подвійного відображення фактів господарської діяльності пов'язують із німецькими вченими Шибе та Одерманом. За ними, облік змін активу, пасиву та капіталу слід проводити за допомогою чотирьох груп рахунків: капіталу, матеріальних предметів, боргових документів та особистих. Рахунок, що отримує - дебетується, а віддає - кредитується.

Прихильником цієї теорії в Україні був О.П.Рудановський.

 

 

Фундаторами обмінної теорії були російські вчені А.М.Вольф, Є.Є.Сіверс, Н.А.Блатов. Даний напрям полягає в наступному: 1.Кожен оборот приводить до обміну; 2.Обмін полягає у отриманні одних цінностей та віддачі інших; 3.Кожен рахунок бухгалтерського обліку ділиться на дві сторінки - прихід та видаток; 4.Кожен оборот в грошовій сумі повинен бути записаний двічі: на ліву (прихідну) сторінку рахунку, що відкрита для цінностей, до групи якої належить отримана цінність, і на праву (видаткову) сторінку рахунку, що відкрита для цінностей, до групи якої належить отримана цінність.

Отже, подвійний запис за прихильниками цієї теорії, визначається двома причинами: по-перше, фактом обміну, за яким одна цінність міняється на іншу, і, по-друге, що кожен рахунок ділиться на дві сторінки — прихід та видаток. Для його відображення Н.А.Блатовим було розроблено 8 груп актів обміну, до яких належали такі господарські операції:

1.Операції з продажу товарів за кошти; 2.Операції з купівлі товарів за кошти;

3.Операції з відпуску товарів на виплату без оплати; 4. Операції з отримання товарів на виплату без оплати; 5. Операції з погашення кредиторської заборгованості; 6. Операції з отримання дебіторської заборгованості; 7.Бартерні операції без проведення розрахунків;

8. Операції з обміну одних умовних цінностей на такі ж.

На думку прихильників даної теорії, вищезазначені групи повністю охоплюють усі господарські операції обміну, за якими одна умовна чи абсолютна цінність підлягає обміну на іншу. Подвійність господарських операцій мотивує поділ рахунків на дві сторони - прихід та видаток і визначає основний закон подвійного запису господарських оборотів.

 

44.

Засновниками та прихильниками філософської теорії, котра певною мірою використовувала й ідеї обмінної теорії, були німецький вчений Л.І.Гомберг, росіянин Я.М.Гальперін та українець за походженням О.М.Ґалаґан. На їх думку, подвійний запис зумовлений причинно-наслідковими факторами відображення та констатації господарської діяльності. Остання, на думку прихильників даної теорії, складається з дій посадових осіб, спрямованих на отримання вигоди з господарських дій. Дії посадових осіб завжди приводять до виникнення господарських подій і ці дві категорії пов'язані між собою і одна без іншої не виникають. Такий причинно-наслідковий характер господарської діяльності, зумовлений поєднанням об'єктивних економічних закономірностей, був названий економологікою. Облік при цьому є відображенням господарських подій (операцій) в їх причинній залежності, де одна подія є наслідком іншої, а інші - причиною першої. Тому в процесі реєстрації фактів господарської діяльності за принципом "причина-наслідок" на кожному рахунку відображається рух певних об'єктів обліку, їх прихід і видатки. Зіставляючи на певну облікову дату чи момент часу обороти за дебетом і кредитом рахунків можливо визначити їх сальдо. В результаті подвійного запису сума сальдо по рахунках в активі та пасиві балансу повинна стати рівною. Така рівність в подальшому дасть можливість побудувати баланс, в якому активи - це наслідки, а пасиви - причини.

45.

Прихильники теорії балансового походження подвійного відображення фактів господарської діяльності враховують наступне: зміст методу подвійного запису на рахунках мотивується тим, що кожна господарська операція пов'язана з балансом, змінює його і відображається за дебетом одного та кредитом іншого рахунку в рівновеликих сумах. При кореспонденції рахунків можуть виникати такі зміни:

- внутрішньоактивні - зміни лише в активі балансу під впливом кореспонденції двох активних рахунків;

- внутрішньопасивні - зміни лише в пасиві балансу під впливом кореспонденції двох пасивних рахунків;

- активно-пасивні зміни в бік зменшення - зміни в активі та пасиві в бік зменшення валюти балансу під впливом кореспонденції активного та пасивного рахунків;

- активно-пасивні зміни в бік збільшення - зміни в активі та пасиві в бік збільшення валюти балансу під впливом кореспонденції активного та пасивного рахунків.

Балансова теорія подвійності ділиться на три групи: теорія одного ряду рахунків, теорія двох рядів рахунків і теорія трьох рядів рахунків.

Теорія одного ряду рахунків складається з господарської теорії (О.М.Ґалаґан), математичної теорії (Д.Россі, А.Мазетті) та матеріалістичної теорії (А.Кальмес, П.Новак).

Зміст господарської теорії полягає в тому, що рахунки як розвиток окремих статей балансу стають засобом відображення тих змін, що відбуваються на статях балансу. Тому кожна господарська операція веде до позитивних та негативних змін в статтях балансу та на рахунках обліку. Операції з позитивним впливом повинні відображатись за дебетом рахунків, а з негативним - за їх кредитом.

 

Облік на території України в дослов'янський період

У дослов'янський період територію України населяли різні народи і племена. Великий поштовх розвиткові культури, освіти і, зокрема, облікової науки Київської держави дало християнство. Виникають школи, пишуться книги, розвиваються науки, зокрема математика, яка була основою обліку. Збірник законів "Руська правда" Ярослава Мудрого (середина XI ст.) закріпив недоторканість приватної земельної власності. Власність князя і держави ототожнювалася, розмір данини та податків не регулювався. Тобто усе було в руках князя. Він був начальником княжої канцелярії (канцеляром) та укладав княжі грамоти, мав на збереженні княжу печатку. Секретарями в канцелярії були дяки. Записи робили на тонкій шкірі (пергаменті) чорнилом.

У Київській Русі, а пізніше і в Галицько-Волинському князівстві, велась і відповідна підготовка осіб, які займалися обліком та іншою писарською роботою. У монастирях проводила велику і досить різноманітну господарську роботу. Саме в монастирях під впливом візантійської наукової думки зародилися ідеї майбутньої української бухгалтерії. Застосовувався такий обліковий принцип: за кожен майновий об'єкт відповідає певна особа або група осіб. Стосовно комірників, то вони несли як матеріальну, так і кримінальну відповідальність. З часом вдосконалювалась і грошова система: "кунні гроші" замінила гривна. Гривна відповідала 20 ногатам, або 25 кунам, або 50 резанам. У IX—XI ст. в обігу були також карбовані монети. Перші монети — золотники і срібляники з'явилися вперше за Володимира Великого.

У XIV—XV ст. розвиток торгівлі сягнув досить високого рівня, що вимагало чіткої грошової системи обліку. У Львові в другій половині XIV ст. почали випускати свої гроші з гербом Галицького князівства. Важливими центрами торгівлі були Київ, Львів, Кам'янець-Подільський, Луцьк. Утворюються купецькі курії, де було запроваджено оригінальну систему обліку касових операцій. Касова книга складалася з двох половин: у першій записувався прихід, а в другій — видатки. Запис приходу містив такі дані: дата, сума прописом і цифрами, від кого надійшли гроші, підстава платежу. У видатковій половині відображалися: дата, посилання на розпорядчий документ, одержувач грошей, сума прописом і цифрами, цільове призначення видатку, спосіб оплати. У верхній частині касової книги на кожній сторінці зазначався рік.

Прибуткові та видаткові касові книги вели у двох примірниках — один знаходився в купця або касира, другий — в особи, яка вела облік. Між записами не дозволялося залишати вільного місця. Особа, яка вела облік грошей у касовій книзі, складала присягу.

47. Облік в Україні періоду княжої доби

Київська Україна-Русь, як держава, виникла в IX столітті, у 882 р. На території цієї держави близько півтора століття використовувалися примітивні прийоми обліку, пов'язані зі збором данини та обліком торгових оборотів.

Недоторканність приватної земельної власності закріпив збірник законів України-Русі “Руська правда” Я. Мудрого. Власність князя і держави ототожнювались, розмір данини та податків не регламентувався, тобто все було в руках князя. Ведення обліку в ті часи, в тому числі і облікової роботи, знаходилось безпосередньо в підпорядкуванні печатника. Він був начальником княжоїканцелярії та укладав княжі грамоти, мав на збереженні княжу печатку. Поштовхом у розвитку культури, освіти і облікової науки в Київській державі стало християнство: створювалися школи, видавались книги, розвивалась наука, зокрема, математика як основа обліку. В обліку тих часів застосовувався такий принцип: за кожен майновий об'єкт повинна відповідати певна особа або група осіб. Висока відповідальність при княжому дворі та в монастирському господарстві призвела до створення певної техніки ведення обліку, яка поділяла облікові регістри, призначені для відображення в них надходження і відпуску грошових та матеріальних цінностей, послідовногопроведення інвентаризації. 48. Облік в Україні періоду литовсько-польської доби

В перших століттях існування Литовсько-Руського Князівства в ньому панувало старе “руське»- українське право. З Литовсько-Руської доби дійшли пам’ятки законотворчої діяльності державних органів влади. Всі вони за змістом поділяються на 1) міждержавні та міжнародні договори; 2) привілей ні грамоти; 3) земські устави; 4) кодекси законів; 5) суд.

У Львові в другій половині XIV ст. почали випускати свої гроші з гербом Галицького князівства.

Важливими центрами торгівлі були Київ, Львів, Кам'янець-Подільський, Луцьк. Утворюються купецькі курії, де була запроваджена оригінальна система обліку касових операцій. Касова книга складалася з двох половин: у першій половині записувався прихід, а в другій - видатки. Запис приходу містив такі реквізити: дата, сума прописом і цифрами, від кого надійшли гроші, підстава платежу. Прихідні та видаткові касові книги велися в двох примірниках: один знаходився в купця, або касира, другий - в особи, яка вела облік.

Основну роль у розвитку обліку відіграли монастирі, облік в яких вівся за принципом камерального (бюджетного). Об'єктами обліку були каса, доходи, видатки, а також дебіторська та кредиторська заборгованість. За дебетом відображалися суми дебіторської заборгованості клієнтів, а по кредиту -- їх вклади. Облік не був систематичним.. Прихідні і видаткові операції реєстрували в окремих касових журналах. Облік в монастирях підготував формування подвійного запису, який з'явився в Україні значно пізніше. У цей період в Україні переважала проста бухгалтерія. Комерційний облік купців, який поєднував бухгалтерську реєстрацію з сімейними розповідями, даними про війну, епідемії, значно відставав від обліку, який вівся при королівському дворі, в поміщицькому, монастирському господарствах.