Структура фінансового ринку

Основними суб’єктами ринку виступають інститути позафінансової сфери, держава, населення, професійні учасники ринку – фінансові інститути та інститути інфраструктури, а також іноземні учасники ринку.

Інститути позафінансової сфери – це юридичні особи, резиденти певної держави, які займаються виробництвом різноманітних товарів та наданням послуг, виключаючи фінансові послуги. До інститутів позафінансової сфери належать: промислові та сільськогосподарські підприємства, корпорації, установи, організації тощо. Разом з іноземними учасниками ринку вони або виступають інвесторами, або емітують і розміщують на ринку власні фінансові активи.

Населення виконує на ринку роль інвестора, купуючи ті чи інші цінні папери або запозичуючи кошти на кредитному ринку.

Представниками фінансових інститутів, без яких неможливе функціонування фінансового ринку, є комерційні банки, кредитні спілки, інвестиційні банківські фірми, пенсійні фонди, страхові та інвестиційні компанії тощо. Основними видами діяльності фінансових інститутів на ринку є:

• придбання на ринку одних фінансових активів і перетворення їх на інші, які задовольняють певним вимогам (трансформація активів);

• торгівля фінансовими активами за свій рахунок;

• купівля-продаж фінансових активів від імені клієнтів;

• допомога в створенні й розміщенні на ринку нових фінансових активів;

• консультації учасникам ринку щодо інвестування;

• управління активами інших учасників ринку.

Держава виступає на фінансовому ринку позичальником, регулярно розміщуючи на зовнішньому та внутрішньому ринках свої боргові зобов'язання, а також виконує специфічну і дуже важливу функцію – регулювання фінансового ринку. Іноді держава виступає як інвестор, здійснюючи фінансову підтримку тих чи інших суб'єктів господарювання.

Наявність багатьох типів фінансових ринків пов'язана з існуванням різних підходів до їх класифікації. Основними класифікаційними ознаками фінансового ринку є наступні:

1. За умовами передачі фінансових ресурсів у користування фінансовий ринок поділяють на ринок позикового і ринок акціонерного капіталу. На ринку позикового капіталу ресурси передаються на умовах позики на визначений термін та під відсоток за допомогою боргових цінних паперів або кредитних інструментів. На ринку акціонерного капіталу кошти вкладаються на невизначений термін. При цьому інвестор отримує право на частину прибутку у вигляді дивіденду, право співволодіння на активи підприємства і повністю поділяє підприємницькі ризики з іншими акціонерами підприємства.

2. За терміном обігу фінансових активів, що можуть бути в обігу на ринку, фінансовий ринок поділяють на грошовий ринок та ринок капіталів.

На ринку грошей здійснюється короткострокове інвестування коштів. На цьому ринку перебувають в обігу фінансові активи, термін обігу яких не перевищує одного року. Ринок капіталів призначений для довгострокового інвестування коштів в основний капітал.

3. Залежно від того, чи нові фінансові активи пропонуються для продажу, чи емітовані раніше, фінансовий ринок поділяють на первинний та вторинний ринки. Первинний ринок є ринком перших та повторних емісій, на якому здійснюється початкове розміщення фінансових активів серед інвесторів та початкове вкладення капіталу в рідні галузі економіки. Обов'язковими учасниками первинного ринку є емітенти цінних паперів та інвестори. На вторинному ринку мають обіг емітовані раніше фінансові активи. Операції на вторинному ринку не збільшують загальної кількості фінансових активів і загального обсягу інвестицій в економіку. Важливі риси вторинного ринку: ліквідність, можливість поглинати значні обсяги фінансових активів у короткий час при незначних витратах на проведення операцій. Основну частину операцій на вторинному ринку становлять операції пов'язані з перерозподілом сфер впливу на ринку та спекулятивні операції. Як правило, вторинний ринок визначає ціни на первинному ринку.

4. Залежно від місця, де відбувається торгівля фінансовими активами, розрізняють біржовий та позабіржовий ринки. Біржовий ринок пов'язують із поняттям біржі як уособлений спосіб організованого ринку, що сприяє збільшенню мобільності капіталу та виявленню реальних ринкових цін активів. На позабіржовому ринку діють так звані торгово-інформаційні системи. Учасники таких систем – фінансові посередники мають змогу ознайомитись з попитом-пропозицією на фінансові активи та укласти угоди з тими посередниками, пропозиції яких їх зацікавлять.

5. Якщо взяти за характерну ознаку для класифікації поняття глобальності, можна здійснити поділ фінансових ринків на міжнародні та національні. Останні, в свою чергу, можуть бути поділені на ринки резидентів та нерезидентів.

Ринок резидентів є ринком фінансових активів, емітованих резидентами на національному ринку. Ринок нерезидентів – це ринок, на якому нерезиденти емітують фінансові активи відповідно до законодавства певної країни.

6. За інституціональною структурою фінансовий ринок поділяється на банківську систему, яка представлена центральним банком, спеціалізованими та універсальними комерційними банками; небанківські кредитні установи: кредитні союзи, факторингові компанії, лізингові компанії та ін; інвестиційні фінансові установи, до складу яких входять: інвестиційні трасти, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, пенсійні фонди, страхові компанії, фінансові компанії.

7. За сегментарною структурою можна класифікувати фінансовий ринок як: грошовий ринок, валютний ринок, ринок позик, фондовий ринок, ринок по хеджуванню ризиків.

Наприкінці зазначимо, що процес інтеграції фінансових ринків, який зараз триває в світі, пов’язаний із багатьма процесами, що відбуваються на національних та міжнародних ринках. Найважливішу роль серед них відіграють:

• розвиток новітніх технологій, що робить високоефективними інформаційну інфраструктуру фінансового ринку та систему розрахунків між учасниками ринку;

• концентрація діяльності учасників ринку в світових фінансових центрах;

• інституціалізація фінансових ринків, тобто постійне збільшення частки інституційних учасників ринку (інвестиційних, страхових компаній, пенсійних фондів тощо);

• лібералізація фінансових ринків, тобто створення законодавства, що сприяє проникненню учасників ринку на фінансові ринки різних рівнів і стимулює їхню активність.