Сутнісна характеристика банкрутства підприємства (організації). Причини й симптоми банкрутства фірми

Тема 17: Банкрутство і ліквідація підприємств

Для успішного господарювання на ринкових засадах суттєво важливим є можливість оцінки ймовірності банкрутства суб'єктів підприємницької та іншої діяльності. В Україні, де протягом багатьох десятиріч панувала позаринкова система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства як економічного і явища, нема загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірності банкрутства суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим доводиться користуватися зарубіжними методичними підходами, в основу яких покладено факторні моделі прогнозування банкрут­ства підприємств та організацій.

Зарубіжний досвід показує, що cпрогнозувати банкрутство мож­на за 1,5—2 роки до появи його очевидних ознак.

В умовах кризи перед багатьма підприємствами стоїть питання виживання. Однією з причин такої ситуації є зниження платоспроможності суб'єктів господарювання. У результаті підприємства опиняються на межі банкрутства.

Банкрутство є кризовим станом і його подолання вимагає спеціальних методів управління. Ринкова економіка виробила велику систему фінансових методів діагностики банкрутства та методику прийняття управлінських рішень в умовах загрози банкрутства. Ця методика призначена для всіх підприємств, що працюють у ринкових умовах, оскільки її особливості такі, що дозволяють виявити на ранній стадії і усунути негативні фактори розвитку підприємства, намітити шляхи їх усунення.

За нормальних умов господарювання акціонери та кредитори сподіваються на винагороду, рівень якої залежить від ступеня прибутковості фірми. Одна з перших ознак руху до банкрутства — спад прибутко­вості фірми нижче за вартість її капіталу. Причини банкрутства підприємств (організацій) можуть бути найрізноманітнішими. Беручи загалом, їх можна поділити на дві групи:

1) зовнішні, які практично дуже важко (іноді неможливо) вра­хувати;

2) внутрішні, що безпосередньо залежать від форм, методів та організації роботи на самому підприємстві. Результатом одночас­ного впливу всіх чинників є настання банкрутства.

Зовнішні фактори є найбільш небезпечними у зв'язку з тим, що можливості здійснення впливу на них мінімальні, а наслідки їх реалізації можуть бути руйнівними. Внутрішні фактори ризику настання банкрутства, зумовлені помилковими діями менеджменту, як показує практика країн з розвиненою ринковою економікою, є причинами до 80 відсотків випадків економічної неспроможності компаній. Як правило, одна або навіть кілька причин не призводять суб'єкт підприємницької діяльності до банкрутства спонтанно.Зазвичай економічна неспроможність настає внаслідок поступового, досить тривалого процесу їх взаємодії в умовах відсутності або недостатності приділення вищим менеджментом уваги загрозам зовнішнього середовища і слабким сторонам діяльності компанії.

Аналіз зарубіжної практики свідчить, що в країнах із розвину­тою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3 банкрутств спричиняється зовнішніми, а 2/3 — внутрішніми при­чинами. Саме необґрунтована економічна політика уряду, некеровані інфляційні процеси, тотальна економічна криза, політична не­стабільність суспільства, спад ділової активності в економіці найбільш впливають на результати діяльності підприємств пере­довсім через недосконалість законодавчої бази. На сучасному етапі дуже уповільнився розвиток науки і техніки знов-таки через гли­боку кризу в інвестиційній сфері. Низький рівень інтегрованості вітчизняної економіки, неефективне використання зарубіжного капіталу, різке погіршання кон'юнктури внутрішнього і зовнішнього ринків спричиняють помітні симптоми банкрутства в бага­тьох підприємствах України.

Cлід зазначити, що інколи банкрутство стає знаряддям для реалізації протиправних інтересів, тому проблема використання фіктивного банкрутства для тіньової приватизації підприємств є дуже гострою. Так, наприклад, у процедурі санації санації ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» (частка державної власності становить 62,05%) шляхом передачі його майна було створено ЗАТ «Макіївський металургійний завод». Засновниками новоствореного товариства мали виступити в рівних частках ДК «Газ України», НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «Металург». Однак у ході виконання плану санації компанія «Газ України» внесла до статутного фонду лише 10 тис. грн. і стала власником 0,005% статутного капіталу цього підприємства. Це призвело до того, що ТОВ «Металург» за внесок у розмірі 203 млн грн. отримало 99,99% акцій ЗАТ «Макіївсталь». У результаті ВАТ «Макіївський металургійний завод» залишилося без майнових активів, проте з величезним борговим зобов’язанням перед кредиторами і насамперед за кредитом, залученим під державні гарантії (133 млн євро). Сьогодні більшість справ про банкрутство в Донецькій області, як свідчать статистичні дані, закінчуються ліквідацією банкрута.

Загалом, за час дії Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з 2000 року порушено понад 45 тис. справ про банкрутство і лише для 119 підприємств провадження завершилося відновленням платоспроможності. Проте, понад 33 тис. (79%) підприємств було ліквідовано.
Стосовно процедури визнання організації банкротом і її ліквідації, то провадження у справі про банкрутство порушується господарським судом на підставі заяви про банкрутство боржника. Умови й механізм визнання юридичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, суб'єктами банкрутства (банкрутами) та порядок задоволення претензій кредиторів визначено законодавче. Справа про банкрутство вважається закритою тільки після затвердження плану реструктуризації чи санації майна боржника або після затвердження ліквідаційного балансу.

Згідно з чинним законодавством, якщо майна банкрута вис­тачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається вільним від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність. Арбітражний суд має право винести ухвалу про ре­організацію (ліквідацію) юридичної особи тільки тоді, коли в неї залишилось майнових активів менше, ніж потрібно для її функ­ціонування згідно із законодавством, або на клопотання влас­ників її майна.

Інститут банкрутства (неплатоспроможності) є невід’ємною частиною ринкового господарювання. Він є потужним стимулом для ефективної роботи суб'єктів господарської діяльності, при цьому виступає гарантом одночасно інтересів кредиторів, держави в цілому та розпорядника ринку в особистості.

Існування цього інституту обумовлено перш за все тим, що існує необхідність рішення проблем, пов'язаних з нездатністю суб'єкта підприємницької діяльності виконувати свої грошові зобов'язання перед кредиторами. Його значення полягає в тому, що, з одного боку, з господарського обороту при ліквідації виключаються неплатоспроможні суб'єкти, що сприяє оздоровленню ринку, а з іншого — цей інститут дозволяє підприємствам, закладам, організаціям досягнути фінансової стабільності та добробуту, за умови дотримання норм закону.

В залежності від особливостей функціонування підприємств, їх місця в системі господарських зв'язків, ролі, яку вони відіграють в регіональному господарському комплексі та у відповідній галузі, можуть бути запропоновані різні процедури: продаж підприємства в цілому; перетворення його в акціонерне товариство та продаж контрольного пакету на інвестиційних торгах, комерційному аукціоні або конкурсі; застосування процедур зовнішнього керування; продаж на інвестиційних торгах з одночасною реструктуризацією капіталу; диверсифікація виробництв; ліквідація підприємства як юридичної особи з можливим збереженням самостійних активів підприємства, які мають значення, шляхом продажу їх єдиним майновим лотом в процесі конкурсного провадження; реструктуризація в рамках санації на підставі недержавних коштів.

Досвід роботи з питань попередження банкрутства підприємств та організацій свідчить, що у випадку своєчасного та грамотного застосування процедур банкрутства у відношенні підприємств-боржників вдається досягнути зниження кредиторської заборгованості, в тому числі і по заборгованості підприємства своїм робітникам по заробітній платі.